Рішення

від 29.11.2024 по справі 160/30166/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2024 рокуСправа №160/30166/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Іваничівського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов, -

ВСТАНОВИВ:

12.11.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі-позивач) до Іваничівського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі-відповідач), у якій позивач просить:

- визнати протиправними та скасувати постанови Державного виконавця Локачинського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) у виконавчому провадженні №66168411, а саме:

1) від 22.07.2021 Постанову про відкриття виконавчого провадження;

2) від 03.08.2021 Постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження;

3) від 03.08.2021 Постанову про арешт майна боржника;

4) від 03.08.2021 Постанову про арешт коштів боржника;

5) від 12.05.2022 Постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних;

6) від 12.05.2022 Постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (адресовану до УПРАВЛІННЯ ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ ДОВГИНЦІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ В МІСТІ РАДИ);

7) від 12.05.2022 Постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (адресовану до УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ КРИВОРІЗЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ);

8) від 16.06.2022 Постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає наступне. 04.11.2024 року позивач дізналась про те, що існує виконавче провадження № 66168411, у якому накладено арешт на кошти та майно позивача. 04.11.2024 року ОСОБА_1 встановила додаток «ДІЯ» за допомогою додатку отримала доступ до виконавчого провадження № 66168411 ЛОКАЧИНСЬКОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У ВОЛОДИМИРСЬКОМУ РАЙОНІ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ ЗАХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (м. Львів) (з примусового виконання виконавчого напису від 05.05.2021 №870, що виданий Приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною, стягувач - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВЕЛЛФІН", код ЄДРПОУ: 39952398) та виявила про арешт коштів та майна у даному виконавчому провадженні, по даному виконавчому провадженню виконавчий документ повернуто стягувану, арешти не знято, виконавче провадження відкрито не за місцем реєстрації ОСОБА_1 , будь-яке майно, грошові кошти у Володимирському районі Волинської області ОСОБА_1 не мала та не має, у Володимирському районі Волинської області Андросова Юлія Михайлівна не отримувала будь-яких доходів, заробітної плати, не мала там місця роботи, з 03.03.2016 року ОСОБА_1 має реєстрацію та проживає за адресою АДРЕСА_1 . До 04.11.2024 року Андросовій Юлії Михайлівні не було відомо про наявність виконавчого провадження №66168411. Позивач зауважує, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження винесена з порушенням вимог ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження", та постанова підлягає скасуванню, з огляду на те, що виконавче провадження відкрито не за місцем проживання, перебування боржника або знаходження його майна з порушенням правил територіальної діяльності.

Позовну заяву від імені позивача підписано представником позивача адвокатом Яковлевим Денисом Сергійовичем (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №3321 від 24.03.2017 року, ордер серії АЕ №1332995, Договір № 01/06.11.2024 про надання правничої допомоги від 06.11.2024 року, Додаткова угода № 1-ВД до Договору №01/06.11.2024 про надання правничої допомоги від 06.11.2024 року).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі №160/30166/24 в порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, з повідомленням учасників справи, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 28 листопада 2024 року о 11:00 год. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву до 25.11.2024 року (включно), разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

26.11.2024 року через систему «Електронний суд» надійшло клопотання від представника позивача про розгляд справи №160/30166/24 в режимі відеоконференції, однак клопотання було подано з порушенням строку, за 2 дні до призначеного судового засідання.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2024 року у клопотанні представника позивача адвоката Яковлева Дениса Сергійовича про розгляд справи №160/30166/24 в режимі відеоконференції відмовлено.

В судове засідання 28.11.2024 представник позивача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив..

Відповідач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, вимог ухвали суду від 19.11.2024 року в частині надання відзиву та доказів не виконав, із заявами про відкладення судового засідання чи розгляд справи без його участі до матеріалів справи не надавав.

Згідно положень статті 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі за текстом КАС України) зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином суд приходить до висновку про можливість розгляду адміністративної справи за відсутності уповноважених представників сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 03.03.2016 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 за відповідним записом №134 ОСОБА_2 з 07.05.2021 року перебуває в шлюбі з ОСОБА_3 та взяла прізвище « ОСОБА_4 ».

22.07.2021 року постановою головного державного виконавця Локачинського відділу державної виконавчої служби у Володимир-Волинському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Шмідт О.О., розглянуто заяву №1593 про примусове виконання, виданого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною, на підставі виконавчого напису № 870 виданий 05.05.2021 року, відкрито виконавче провадження №66168411, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВЕЛЛФІН" заборгованість у розмірі 36 550,00 грн.

Як зазначила позивач, про існування вказаної постанови вона дізналась лише 04.11.2024 року зі застосунку «ДІЯ». На свою адресу позивач оскаржуваної постанови не отримувала.

Крім того, головним державним виконавцем Локачинського відділу державної виконавчої служби у Володимир-Волинському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Шмідт О.О. було прийнято наступні постанови:

22.07.2021 Постанову про відкриття виконавчого провадження,

03.08.2021 Постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження,

03.08.2021 Постанову про арешт майна боржника,

03.08.2021 Постанову про арешт коштів боржника,

12.05.2022 Постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних,

12.05.2022 Постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника,

12.05.2022 Постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника,

16.06.2022 Постанову про повернення виконавчого документа стягувану

Вважаючи вище зазначені постанови протиправними, позивач звернулась до суду з позовною заявою за захистом своїх прав.

Також, суд звертає увагу, що у відповідності до Наказу від 26.07.2024 року № 507/4 Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції «Про затвердження нової редакції Переліку населених пунктів в межах відповідних районів Волинської області, на які поширюється компетенція відділів державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, розташованих на території Волинської області» встановлено, що саме до Іваничівського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західної о міжрегіонального управління Міністерства юстиції поширюється компетенція стосовно провадження діяльності, як суб`єкта владних повноважень, на території смт Локачі, с.Привітне, де провадив діяльність Локачинський відділ державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, як суб`єкт владних повноважень.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Частинами першою, другою статті 5 Закону №1404-VІІІ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону.

Частиною першою статті 4 Закону № 1404-VIIІ визначено вимоги до виконавчого документа, а саме, що у виконавчому документі зазначаються, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Згідно з частиною четвертою статті 4 Закону № 1404-VIIІ виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю (пункт 10).

Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1404-VIIІ приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

На підставі частини першої статті 28 Закону № 1404-VIIІ копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (далі - Закон № 1403-VIII).

Згідно зі статтею 1 Закону № 1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України Про виконавче провадження випадках - на приватних виконавців.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 Закону № 1403-VIII у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Частинами першою, другою статті 25 Закону № 1403-VIII визначено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя; приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України Про виконавче провадження знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Положеннями статті 3 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV) установлено, що місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Частиною другою статті 2 Закону № 1382-IV визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Пунктом 1 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802; далі - Інструкція № 512/5, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) визначено, що виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо).

Абзацом 4 пункту 3 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 визначено, що у разі пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення додається документальне підтвердження, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.

Згідно з пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону.

За змістом пункту 13 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 приватний виконавець самостійно проводить перевірку інформації про наявність боржника, його майна, місця роботи в іншому виконавчому окрузі або залучає для перевірки цієї інформації іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій за встановленою типовою формою (додаток 3).

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок № 296/5, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).

Відповідно до пунктів 1 та 2 Глави 12 розділу І Порядку № 296/5 захист цивільних прав здійснюється нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису. Виконавчі написи вчиняються нотаріусами на документах, які встановлюють заборгованість або передбачають повернення майна.

Згідно з підпунктами 2.1., 2.2. пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку № 296/5 для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені:

- відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника;

- дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи;

- номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи;

- строк, за який має провадитися стягнення;

- інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.

Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.

Пунктом 4 Глави 16 розділу II Порядку № 296/5 визначено зміст виконавчого напису, зокрема, найменування та місце проживання (місцезнаходження) боржника, дату й місце його народження, місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб).

Відповідно до підпунктів 7.1, 7.6 Глави 16 розділу II Порядку № 296/5 у справах нотаріуса залишається копія документа, що встановлює заборгованість, чи правочину, за яким здійснюється стягнення, або витяг з особового рахунку боржника і примірник виконавчого напису. Якщо для вчинення виконавчого напису, крім документа, що встановлює заборгованість, необхідно подати й інші документи, зазначені в Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172, то вони до виконавчого напису не приєднуються, а залишаються у матеріалах нотаріальної справи.

Аналіз положень Закону №1404-VIII дозволяє дійти висновку, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі № 804/6996/17, від 30 квітня 2020 року №580/3311/19.

Таким чином, приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, у яких зазначено місце проживання/ перебування боржника або місцезнаходження майна боржника, які знаходяться в межах його виконавчого округу.

За змістом частини першої статті 4 Закону № 1404-VIIІ у виконавчому документі обов`язково зазначається адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.

На підставі частини першої статті 28 Закону № 1404-VIIІ постанови про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанови, передбачені пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Виходячи із системного тлумачення частини першої статті 4, частини першої статті 28 Закону № 1404-VIIІ у виконавчому документі має бути зазначено адресу місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), або місцезнаходження майна боржника, які знаходяться у межах виконавчого округу приватного виконавця. Саме за зазначеною у виконавчому документі адресою приватний виконавець в силу положень частини першої статті 28 Закону № 1404-VIIІ зобов`язаний надіслати, зокрема, постанову про відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, положення статті 28 Закону № 1404-VIIІ встановлюють імперативний обов`язок приватного виконавця надіслати постанову про відкриття виконавчого провадження саме за адресою, зазначеною у виконавчому документі, що обумовлює відсутність меж розсуду у приватного виконавця при визначенні адреси боржника.

Такий висновок про необхідність направлення постанов про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі, узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 19 серпня 2020 року в справі № 520/9978/18 (пункти 52-53), від 08 квітня 2020 року в справі №804/6996/17 (пункт 39).

Отже, при надходженні виконавчого документа приватний виконавець зобов`язаний перевірити наявність в ньому всіх обов`язкових реквізитів, визначених частиною першою статті 4 Закону № 1404-VIIІ, зокрема, прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.

У випадку, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання, тобто якщо адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), що вказана у виконавчому документі, або місцезнаходження майна боржника не знаходиться в межах виконавчого округу приватного виконавця, він зобов`язаний повернути виконавчий документ без виконання відповідно до приписів пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII.

Якщо ж виконавчий документ пред`явлено до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення обов`язково додається документальне підтвердження, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця (абзац 4 пункту 3 розділу ІІІ Інструкції № 512/5).

Таким чином, ураховуючи наведене вище нормативне регулювання та праворозуміння, правильне вирішення спору у вказаних категоріях справ залежить від того, чи знаходиться адреса місця проживання або місця перебування боржника (фізичної особи) або місцезнаходження майна боржника, що вказана у виконавчому документі, в межах виконавчого округу приватного виконавця. Якщо адреса місця проживання/перебування боржника (фізичної особи) або місцезнаходження майна боржника, вказана у виконавчому документі, знаходиться в межах виконавчого округу приватного виконавця, то відкриття виконавчого провадження, за умови дотримання приватним виконавцем інших вимог Закону № 1404-VIII, є правомірним.

У випадку пред`явлення виконавчого документа не за місцем проживання або місцем перебування боржника (фізичної особи), а за місцезнаходженням майна боржника, на стягувача покладено обов`язок надати документальне підтвердження, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.

У виконавчому написі, виданому приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною на підставі виконавчого напису № 870 виданий 05.05.2021 року, відкрито виконавче провадження №66168411, про стягнення із боржника ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВЕЛЛФІН" коштів у розмірі 36 550,00 грн., вказано адресу реєстрації боржника: АДРЕСА_3 .

Дослідивши надані позивачем докази на підтвердження того, що позивач не має відношення до адреси, яка зазначена у оспорюваній постанові, судом встановлено, що позивач з 03.03.2016 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується матеріалами справи.

Тобто, як на час укладення договору кредитної лінії, так і на час відкриття вказаного виконавчого провадження боржник була зареєстрований за адресою, яка не належить до виконавчого округу відповідача.

У той же час, будь-яких відомостей на підтвердження того, що позивач проживає в місті Києві матеріали виконавчого провадження, які наявні в матеріалах справи, не містять.

Також, суд зауважує, що доказів про наявність будь-якого майна у позивача (боржника) у Волинській області (в межах виконавчого округу відповідача) відповідачем не надано.

Суд у контексті цього спору також враховує, що Закон №1404-VIII не передбачає можливості передачі приватним виконавцем виконавчого документа після відкриття виконавчого провадження у разі отримання інформації про відсутність у його виконавчому окрузі майна боржника, а тому перевірка відповідних даних має проводитись саме на стадії вирішення питання про відкриття виконавчого провадження, адже здійснення заходів примусового виконання вимог виконавчого документа у Волинській області значно обмежує права боржника на участь у виконавчому провадженні з огляду на територіальну віддаленість через фактичне проживання та реєстрацію у Дніпропетровській області.

Відповідачем у ході розгляду справи не доведено наявність визначених законом підстав для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса у межах виконавчого округу у Волинській області, оскільки не надано до суду належних та достовірних доказів, які б свідчили про наявність у позивача майна (грошових коштів на рахунках в банках або інших фінансових установах), яке знаходиться(яться) на території, в межах виконавчого округу приватного виконавця - Волинській області.

Щодо порушення прав позивача шляхом накладання арешту на майно позивача, суд зазначає наступне.

Згідно із ч.2, ч.6 ст.56 Закону №1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

За правилами ч.3, ч.4 ст.56 Закону №1404-VIII арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Пунктом 1 частини 4 статті 59 Закону №1404-VIII передбачено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Умови звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника визначені ст.68 Закону №1404-VIII, за змістом якої стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Відповідно до положень ст.70 Закону №1404-VIII розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (частина перша).

З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру на утримання членів сім`ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств, установ і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у зв`язку із смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках. За іншими видами стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.

Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

Водночас, зазначені вище приписи абзацу 4 та 5 ч.2 ст.70 Закону №1404-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в тім, що він унеможливлює виплату - у розмірі не нижче прожиткового мінімуму - пенсії, що є основним джерелом існування, призначеної в установленому законом розмірі прожиткового мінімуму, згідно із рішенням Конституційного Суду № 3-р(II)/2023 від 22.03.2023 р.

26.03.2022 р. набрав чинності Закон України від 15.03.2022 "Про внесення зміни до розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон №2129-IX), яким Розділ XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону доповнено пунктом 10-2, який містить, зокрема положення про те, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України припиняється звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника (крім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни російської федерації) та визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Абзацом вісімнадцятим пункту 10-2 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону (який доповнено згідно із Законом України від 27.07.2022 "Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності приватних виконавців та примусового виконання судових рішень, рішень інших органів (посадових осіб) у період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2455-IX) встановлено, що у період дії воєнного стану приватний виконавець за заявою сторони виконавчого провадження або з власної ініціативи, за умови наявності об`єктивних підстав, має право своєю постановою скасувати постанову чи інший процесуальний документ (або їх частину), винесені ним у виконавчому провадженні.

Системний аналіз вказаних вище норм дає підстави для висновку, що для забезпечення реального виконання рішення виконавець може накладати арешт, зокрема, на відкриті банківські рахунки боржника. Проте статтею 48 Закону №1404-VIII встановлено заборону для виконавця для звернення стягнення та накладення арешту на кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, на спеціальних рахунках та на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Крім того, із набранням чинності Законом №2129-IX тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України припиняється звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника (крім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни російської федерації).

Отже, враховуючи обмеження у зверненні стягнення та накладенні арешту, передбачені Законом, та зважаючи на наявність спеціальної процедури для звернення стягнення на соціальні виплати, виконавець, перед накладенням арешту на банківські рахунки, зобов`язаний пересвідчитись у відсутності спеціального режиму їх використання або відсутності заборон щодо арешту коштів, що знаходяться на цьому рахунку. Виокремлення таких рахунків належить до повноважень саме виконавчої служби. Без здійснення такої перевірки виконавець може своїми діями позбавити боржника права на соціальний захист, порушивши тим самим принцип співмірності заходів примусового виконання рішень, передбачений статтею 2 Закону.

Висновки аналогічного змісту викладені Верховним Судом у постанові від 10.09.2020 у справі № 340/3042/19.

З огляду на викладене, оскільки судом встановлено протиправність прийняття постанови головного державного виконавця Локачинського відділу державної виконавчої служби у Володимир-Волинському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Шмідт О.О. про відкриття виконавчого провадження №66168411 від 22.07.2021, на підставі якої було прийнято: 03.08.2021 - Постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; 03.08.2021 - Постанову про арешт майна боржника; 03.08.2021- Постанову про арешт коштів боржника; 12.05.2022- Постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних; 12.05.2022 - Постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника; 12.05.2022-Постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника; 16.06.2022 - Постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, суд вважає за необхідне скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження.

Разом з тим, враховуючи протиправність постанови про відкриття виконавчого провадження №66168411 від 22.07.2021, втрачають свою дію всі подальші виконавчі дії відповідача.

Таким чином, як наслідок протиправності відкриття виконавчого провадження №66168411 від 22.07.2021 є протиправними та підлягають скасуванню постанови у рамках цього виконавчого провадження, а саме: про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 03.08.2021; постанова про арешт майна боржника від 03.08.2021; постанова про арешт коштів боржника від 03.08.2021; постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 12.05.2022; постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 12.05.2022; постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 12.05.2022; постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 16.06.2022.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 30.04.2020 у справі № 580/3311/19 та від 08.04.2020 у справі №804/6996/17, які відповідно до вимог ч.5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

На підставі частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки, позивач звільнена від сплати судового збору враховуючи положення пп. «г» ч.2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», розподіл витрат в даній справі не розглядається.

Крім того, у позовній заяві позивач просить стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених норм дає суду підставу дійти висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

До матеріалів справи позивачем додано: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №3321 від 24.03.2017 року, ордер серії АЕ №1332995, Договір № 01/06.11.2024 про надання правничої допомоги від 06.11.2024 року, Додаткова угода № 1-ВД до Договору №01/06.11.2024 про надання правничої допомоги від 06.11.2024 року.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права

Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд зазначає, що здійснені адвокатом дії, визначені в рахунках на оплату, мали бути здійснені адвокатом фактично, та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 у справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги.

Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Однак, позивачем не було надано до суду квитанції або іншого платіжного документа на підтвердження наявності витрат позивача на правову допомогу.

Крім того, матеріали справи не містять прайс-лист з переліком наданих послуг з зазначенням витраченого часу та вартості за надані послуги.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено понесення в рамках цієї справи витрат на адвоката, тому клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Іваничівського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати постанови головного державного виконавця Локачинського відділу державної виконавчої служби у Володимир-Волинському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Шмідт О.О.:

- про відкриття виконавчого провадження №66168411 від 22.07.2021 року,

- про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження №66168411 від 03.08.2021;

- про арешт майна боржника №66168411 від 03.08.2021;

- про арешт коштів боржника №66168411 від 03.08.2021;

- про зміну (доповнення) реєстраційних даних №66168411 від 12.05.2022;

- про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника №66168411 від 12.05.2022;

- про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника №66168411 від 12.05.2022;

- про повернення виконавчого документа стягувачу №66168411 від 16.06.2022.

У задоволенні решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна