Постанова

від 10.12.2024 по справі 640/30220/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/30220/20 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коротких А.Ю.,

суддів Сорочка Є.О.,

Чаку Є.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Укренергопром» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

ТДВ «Укренергопром» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Головне управління ДПС у м. Києві звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.

Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.

З огляду на особливості розгляду даної категорії справ та вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що ТДВ «Укренергопром» є правонаступником ВАТ «Укренергопром» (код ЄДРОПУ 19119658) зареєстрованого 03.01.1995 року Солом`янською районною в м. Києві державною адміністрацією та з 15.02.1995 року перебуває на обліку як платник податків у ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДПС у м. Києві.

17 липня 2020 року на підставі підпункту 19-1.1.2 пункту 19-1.1 статті 19-1, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75 та відповідно до статті 76, пункту 86.2 статті 86 Податкового кодексу України ГУ ДПС у м. Києві була проведена камеральна перевірка ВАТ «Укренергопром» щодо своєчасності подання податкової декларації з плати за землю за 2020 рік, за результатами якої складений акт №003099/26-15-04-10/19119658 від 17.07.2020 року із викладенням висновку про виявлення наступних порушень вимог законодавства, зокрема:

пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України у зв`язку із несвоєчасним поданням платником податкової звітності до контролюючого органу - не подано звітної податкової декларації з плати за землю за 2020 рік (а.с. 11-12).

07 серпня 2020 року на підставі акта перевірки №003099/26-15-04-10/19119658 від 17.07.2020 року ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення за формою «ПС» №0725970410, яким застосовано до ТДВ «Укренергопром» штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 1 020 грн за платежем: орендна плата з юридичних осіб (а.с. 13).

26 серпня 2020 року позивачем подано скаргу на податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 07.08.2020 року №0725970410 (а.с. 30-35).

За результатами адміністративного оскарження рішенням ДПС України №31390/6/99-00-06-02-06-06 від 30.10.2020 року про результати розгляду скарги, податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 07.08.2020 року №0725970410 було залишене без змін, а скарга без задоволення (а.с. 38-39).

Позивач, не погоджуючись із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України).

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Приписами пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з положеннями статті 75 ПК України камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи (пункт 75.1). Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах (абзац другий підпункт 75.1.1 пункту 75.1).

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Поряд із цим за вимогами пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Пунктами 49.1 та 49.2 статті 49 ПК України також встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

При цьому пункт 120.1 статті 120 ПК України передбачає, що неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Разом із тим у відповідності до підпункту 14.1.147 та підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, у той час як орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Між тим згідно із підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

У підпункті 14.1.34 та підпункті 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України зазначається, що власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно. Землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Підпункт 14.1.74 пункту 14.1 статті 14 ПК України також визначає термін «земельна ділянка» як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.

Поряд із цим за вимогами статті 269 ПК України платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Стаття 285 ПК України визначає, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Тим часом порядок обчислення плати за землю встановлюється у статті 286 ПК України, у пункті 286.1 якої зазначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до пункту 286.2 статті 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов`язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (п.286.3 ст.286 ПК України).

Разом із тим згідно із пункту 286.4 статті 286 ПК України за нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним. У разі зміни протягом року об`єкта та/або бази оподаткування платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися такі зміни.

При цьому об`єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності (статті 270 ПК України).

Між тим за вимогами пункту 271 статті 271 ПК України базою оподаткування земельним податком є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

В той же час у пункті 287.1 статті 287 ПК України зазначено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Також відповідно до пункту 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Крім того, згідно із пунктом 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

З аналізу вищезазначених правових норм висновується, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Між іншим, у статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - ЗК України) встановлено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Отже, зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Поряд із цим положення частини першої статті 124 ЗК України передбачають, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

При цьому відповідно до частин першої та другої статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

З огляду на вищенаведене, при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Водночас за змістом статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2004 року, надалі - ЦК України) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

При цьому, хоча ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, враховуючи п.4 Прикінцевих та перехідних його положень, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Аналіз вищевикладеного дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

02 червня 1997 між Київською міською державною адміністрацією та ВАТ «Укренергопром» (правонаступником якого є ТДВ «Укренергопром») було укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), який зареєстровано у книзі договорів на право тимчасового користування землею 02.06.1997 року №90-5-00023, згідно умов якого Київська міська державна адміністрація на підставі розпорядження від 20.03.1997 року №331 надала, а ВАТ «Укренергопром» прийняло в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 18 558 кв. м, в т.ч. промислової забудови: капітальної одноповерхової - 1200 кв. м, допоміжної та прилеглої території - 17 358 кв. м (п.1.1), земельна ділянка надається у тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років для обслуговування та експлуатації виробничої бази на вул. Промисловій, 4 у Харківському районі міста Києва (п. 1.2) (а.с.15-16). Кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:116:0003.

На вказаній земельній ділянці знаходиться цілісний майновий комплекс, який належав позивачу на підставі: наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 10 січня 1994 року №02; наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 08 грудня 1994 року №264; наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 11 червня 1996 року №1096, акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу, затвердженого наказом Міненерго України від 08 грудня 1994 року №264, та витягу з відомості про результати інвентаризації нерухомого майна ВАТ «Укренергопром» (код 19119658, м. Київ, вул. Солом`янська, 5), яке було передано до статутного фонду, та є власністю Товариства, затвердженого Міненерго України 28 жовтня 1999 року, зареєстрованих у Київському міському бюро технічної інвентаризації 08 червня 2000 року за №650-з.

Пунктом 1.1. договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), який зареєстровано у книзі договорів на право тимчасового користування землею 02.06.1997 року №90-5-00023 та розпорядженням про оформлення ВАТ «Укренергопром» права користування земельною ділянкою для обслуговування та експлуатації виробничої бази на вул. Промисловій, 4 у Харківському районі від 20.03.1997 року №331 (копія додається) встановлено, що орендована земельна ділянка надавалася саме для обслуговування і належної експлуатації цілісного майнового комплексу - виробничої бази, що на ній розташована. А отже, вказана земельна ділянка використовувалась виключно з метою (для) обслуговування та експлуатації виробничої бази за адресою: вул. Промисловій. 4 у Харківському районі м. Києва.

У подальшому, майновий комплекс, який розміщений на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:116:0003, відчужено позивачем третім особам.

21 листопада 2001 року між ВАТ «Укренергопром» (продавець) та Київським еко-технократичним благодійним фондом «Дімай» (покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за №4235 від 21.11.2001 року, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець придбав цілісний майновий комплекс, відокремлена частина якого знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Промислова, 4 (юридична адреса - вул. Солом`янська, буд. 5), зокрема, площа відчужуваних нежилих приміщень складає 2 679,0 кв. м (а.с. 19-20).

Згідно із пунктом 1 Договору продавець (ВАТ «Укренергопром») продав, а покупець (Благодійна організація «Київський еко-технократичний благодійний фонд «Дімай») купив цілісний майновий комплекс, відокремлена частина якого знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Промислова, 4.

Пунктом 2 договору встановлено, що майновий комплекс являє собою нежилі будівлі: виробничий корпус (вишукувальна база) (літ. А) пл. - 1538,20 кв. м, балансовою вартістю 722634 грн 23 коп; виробниче приміщення «Модуль» (літ. Б) пл. - 578,10 кв. м, балансовою вартістю 2497 грн 50 коп; навіс геологічного обладнання (літ. В) пл. - 235,60 кв. м, балансовою вартістю 46806 грн 72 коп; секційний бокс (літ. Г) пл. - 327,10 кв. м балансовою вартістю 2497 грн 50 коп. Загальна площа відчужуваних приміщень становить 2679,0 кв. м (дві тисячі шістсот сімдесят дев`ять кв. м), вартістю 774435 грн 95 коп. (сімсот сімдесят чотири тисячі чотириста тридцять п`ять гривень 95 копійок).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 року по справі №910/1070/20 апеляційну скаргу ТДВ «Укренергопром» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2021 року у справі №910/1070/21 задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2021 року у справі №910/1070/21 скасовано. Прийнято нове рішення про задоволення позову. Визнано припиненим право тимчасового довгострокового користування ТДВ «Укренергопром» земельною ділянкою загальною площею 18 558 кв. м, кадастровий номер 8000000000:90:116:0003, розташованою за адресою: вул. Промислова,4 у м. Києві, яке виникло на підставі договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 02.06.1997 року, зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею за №90-5-00023, укладеного між Київською міською державною адміністрацією та ВАТ «Укренергопром». Зобов`язано Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01601, м. Київ, вул. Хрещатик, 32-А; ідентифікаційний код 26199097) внести інформацію про припинення права користування ТДВ «Укренергопром» (03110, м. Київ, вул. Соломянська, 5; код ЄДРПОУ 19119658) земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:90:116:0003 до міського земельного кадастру (автоматизованої системи програмного комплексу «Кадастр») - виключити відомості про ТДВ «Укренергопром» (03110, м. Київ, вул. Соломянська, 5; код ЄДРПОУ 19119658) з міського земельного кадастру (автоматизованої системи програмного комплексу «Кадастр») як про суб`єкта речового права (орендаря) на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:90:116:0003.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 року по справі №910/1070/20 встановлено: що позивач не є власником нерухомого майна на земельній ділянці, загальною площею 18 558 кв. м, кадастровий номер 8000000000:90:116:0003, розташованою за адресою: вул. Промислова, 4 у м. Києві, а отже не є її землекористувачем.

На дату укладення договору на право тимчасового довгострокового користування землею від 22.07.1997 року Київська міська державна адміністрація була уповноваженим органом (на виконання делегованих повноважень) на передачу в оренду земельної ділянки комунальної власності, яка була передана позивачу за цим договором.

Водночас, після прийняття Земельного кодексу України 25.10.2001 року передача в оренду земельних ділянок комунальної власності в межах міста Києва відноситься виключно до компетенції Київської міської ради (відповідно до статті 9 Земельного кодексу України), яка і є уповноваженим відповідачем у даній справі.

Матеріалами справи підтверджено перехід права користування земельною ділянкою до третьої особи, наслідком чого є припинення цього права у позивача в силу закону, що не залежить від подання заяв або клопотань про відмову від права користування або припинення користування.

При цьому дії позивача щодо відчуження нерухомого майна (майнового комплексу) свідчать про добровільну відмову від користування земельною ділянкою, яка була надана саме з метою обслуговування об`єкта нерухомості.

Отже, позивач добровільно відмовився від права користування земельною ділянкою, яке перейшло до нового власника (Київського еко-технократичного благодійного фонду «Дімай») і такий перехід права користування відбувся автоматично, в силу прямої норми закону і не потребував подання будь-яких заяв або клопотань.

З вищевикладеного висновується, що позивач не зобов`язаний сплачувати орендну плату та справляти земельний податок за ту частину земельної ділянки, якою він припинив користуватися, що звільняє його як землекористувача від обов`язку щороку справляти земельний податок, самостійно обчислювати суму земельного податку і не пізніше 20 лютого поточного року подавати контролюючому органу декларацію на поточний рік, а тому доводи відповідача про наявність у Товариства обов`язку подавати податкову декларацію з плати за землю за 2020 рік є помилковими.

Зважаючи на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що висновки акта перевірки №003099/26-15-04/19119658 від 17.07.2020 року про порушення позивачем вимог пункту 286.2 статті 286 ПК України є необґрунтованими та спростовуються наданими позивачем документами, відтак застосування ГУ ДПС у м. Києві до ТДВ «Укренергопром» штрафних санкцій на суму 1 020 грн є неправомірним, а підстави для скасування податкового повідомлення-рішення №0725970410 від 07.08.2020 року достатніми.

Відповідачем зазначені висновки акта перевірки №003099/26-15-04/19119658 не підтверджено не було, доказів, які б засвідчували протилежне суду не надано. Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Сорочко Є.О.

Чаку Є.В.