Ухвала

від 09.12.2024 по справі 160/12904/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

09 грудня 2024 року

м. Київ

справа №160/12904/24

адміністративне провадження № К/990/44099/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Коваленко Н.В.,

суддів: Рибачука А.І., Стрелець Т.Г.,

перевіривши касаційну скаргу Дніпровського апеляційного суду на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17.10.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання видати довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського апеляційного суду про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання видати довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2024, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.10.2024, адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано рішення Дніпровського апеляційного суду про відмову ОСОБА_1 у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024 із застосування у розрахунках посадового окладу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024 - 3028 грн, яке оформлене листом 08.05.2024 №04.2-33-186/2024;

- зобов`язано Дніпровський апеляційний суд видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024, виходячи з розміру суддівської винагороди судді апеляційного суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, визначеними в статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIIІ, застосувавши у розрахунках посадового окладу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024 - 3028 грн.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Дніпровський апеляційний суд звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Касаційна скарга подана до Верховного Суду через систему «Електронний суд» 18.11.2024, тобто поза межами строку на касаційне оскарження.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження, скаржник вказує, що вперше подав касаційну скаргу 31.10.2024 в межах встановленого процесуальним законом строку (30 днів). Однак її було повернуто ухвалою Верховного Суду від 11.11.2024. Ухвалу про повернення касаційної скарги скаржник отримав через підсистему «Електронний Суд» 18.11.2024 та одразу ж, без зволікань, звернувся з повторною касаційною скаргою. Відповідно до положень процесуального законодавства, повернення касаційної скарги не позбавляє особу права повторного її подання після усунення недоліків.

Верховний Суд, розглянувши клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, дійшов висновку про наявність підстав для його задоволення. Як убачається з матеріалів справи, скаржник вперше подав касаційну скаргу у межах строку, передбаченого статтею 328 КАС України. Після повернення цієї скарги ухвалою Верховного Суду від 11.11.2024, яку скаржник отримав через підсистему «Електронний Суд» 18.11.2024, він звернувся з повторною касаційною скаргою того ж дня, усунувши виявлені недоліки.

Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.

Розгляд справи в суді першої інстанції здійснено в порядку спрощеного позовного провадження.

Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв`язку передбачає, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Таким чином, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Розглядаючи зміст поданої касаційної скарги Верховний Суд зауважує.

Спірні правовідносини у справі виникли щодо відмови відповідача у видачі довідки позивачу про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024 із застосування у розрахунках посадового окладу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024 - 3028 грн.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про його обґрунтованість і відповідність нормам матеріального та процесуального права. Суд зазначив, що суддівська винагорода регулюється положеннями Закону України №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», який є спеціальним нормативно-правовим актом і має пріоритет у цій сфері. Розрахунок суддівської винагороди повинен здійснюватися на підставі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2024 в розмірі 3028 грн.

Апеляційний суд також підтвердив, що відмова відповідача видати довідку із застосуванням вказаного прожиткового мінімуму порушує право позивача на належне довічне грошове утримання.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої та підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказану підставу мотивує що, суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Верховний Суд наголошує, що скаржник у своїй касаційній скарзі взагалі не навів посилань на конкретні постанови Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Скаржник не вказав, яку саме норму права судами попередніх інстанцій було застосовано неправильно, а також не обґрунтував, у чому полягає помилка суду першої та апеляційної інстанцій при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Відсутність таких посилань унеможливлює належне обґрунтування підстав для касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також скаржник вказує на те, що порушене у справі питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та є винятково важливим для Дніпровського апеляційного суду як сторони у справі. Зокрема, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо щодо правомірності застосування судами, які є самостійними розпорядниками бюджетних коштів, процедур видачі довідок про суддівську винагороду для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, зокрема для суддів, які вийшли у відставку з апеляційних судів, що перебувають у процесі ліквідації.

Проте, обґрунтування касаційної скарги не дають підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Верховний Суд зазначає, що скаржник, формально посилаючись на підстави касаційного оскарження, передбачені підпунктом "а" частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, фактично обмежується викладенням незгоди із рішеннями судів попередніх інстанцій. Доводи касаційної скарги не містять обґрунтувань, які свідчили б про наявність необхідності забезпечення розвитку права або єдності судової практики, а також не вказують на істотні порушення норм матеріального чи процесуального права, які могли б вплинути на правильність вирішення справи.

Стосовно "виняткового значення" справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань щодо винятковості цієї справи не наводить.

Колегія суддів звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Визнати поважними підстави пропуску строку на касаційне оскарження та поновити строк касаційного оскарження Дніпровському апеляційному суду на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17.10.2024.

2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Дніпровського апеляційного суду на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17.10.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання видати довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

3. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати в порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Суддя А.І. Рибачук

Суддя Т.Г. Стрелець