Постанова

від 04.12.2024 по справі 130/8/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 130/8/23

провадження № 61-6874св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Парпальос Вікторії Василівни на постанову Вінницького апеляційного суду від 10 квітня 2024 року в складі колегії суддів Сопруна В. В., Матківської М. В., Стадника І. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила усунути їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою загальною площею 2,1328 га з кадастровим номером 0521080800:02:002:0116, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Жмеринської територіальної громади, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення державного реєстратора Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області Фаренюка С. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 липня 2018 року, індексний номер: 42167838.

Вказувала, що вона є власницею земельної ділянки загальною площею 2,1328 га з кадастровим номером 0521080800:02:002:0016 з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Жмеринської міської територіальної громади. Право власності на земельну ділянку підтверджується державним актом серії ЯБ № 668340.

12 грудня 2014 року між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротал» (далі - ТОВ «Агротал») укладено договір оренди землі, відповідно до якого в користування відповідача передана спірна земельна ділянка.

Їй стало відомо, що рішенням державного реєстратора Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області Фаренюка С. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 липня 2018 року, індексний номер 42167838, зареєстрована додаткова угода від 20 червня 2018 року до договору оренди землі від 12 грудня 2014 року.

Умовами додаткової угоди від 20 червня 2018 року продовжено строк дії договору оренди землі до 20 червня 2025 року та змінено особу орендаря на Товариство з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» (далі - ТОВ «Поділля Агропродукт»). Однак такої угоди вона не укладала, її підпис у додатковій угоді відсутній.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

13 лютого 2024 року рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області позов задоволено.

Усунуто перешкоди в користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою загальною площею 2,1328 га з кадастровим номером 0521080800:02:002:0116, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Жмеринської територіальної громади, шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення державного реєстратора Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області Фаренюка С. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 липня 2018 року, індексний номер: 42167838. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 додаткової угоди про продовження строку дії договору оренди землі від 12 грудня 2014 року не підписувала, а захистити право власності в інший спосіб ніж судовий позивачка не може, тому вимога про усунення перешкод в користуванні належною їй земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації є належним способом захисту прав та законних інтересів позивачки.

10 квітня 2024 року постановою Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу ТОВ «Поділля Агропродукт» задоволено частково.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 13 лютого

2024 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що належним способом захисту прав орендодавця, який в спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що обраний позивачем спосіб захисту її прав не є належним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10 травня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Парпальос В. В. через систему «Електронний суд» надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року, в якій просить її скасувати, рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 13 лютого 2024 року залишити в силі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18, від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц, в постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року в справі № 656/239/18, від 07 червня 2022 року в справі № 144/338/18, від 17 серпня 2022 року в справі № 725/2609/20, від 25 жовтня 2023 року в справі № 385/1290/21, про те, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку, в цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок; скасування державної реєстрації права оренди є вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном.

ОСОБА_1 додаткову угоду до договору оренди не підписувала, вона є неукладеною, а тому позов про усунення перешкод в користуванні належною їй земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації є належним способом захисту прав та законних інтересів позивачки.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до копії державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯВ № 668340 ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки загальною площею 2,1328 га, кадастровий номер 0521080800:02:002:0016, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Жмеринської міської територіальної громади. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

Відповідно до копії договору оренди землі від 12 грудня 2014 року б/н між ОСОБА_1 та ТОВ «Агротал» було укладено договір оренди землі, відповідно до якого в користування ТОВ «Агоротал» була передана земельна ділянка загальною площею 2,1328 га, кадастровий номер 0521080800:02:002:0116, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Строк дії договору п`ять років з дати підписання.

З копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, встановлено, що рішенням державного реєстратора Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області Фаренюка С. А. здійснено державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 27141483 від 01 листопада 2015 року, за ТОВ «Поділля Агропродукт» зареєстроване право оренди на спірну земельну ділянку. Право оренди зареєстровано на підставі договору оренди землі від 12 грудня 2014 року б/н.

19 липня 2018 року державним реєстратором Чечельницької селищної ради Фаренюком С. А. була зареєстрована заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від уповноваженої особи ТОВ «Поділля Агропродукт» про проведення реєстраційних дій щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0521080800:02:002:0116, належної ОСОБА_1 .

Рішенням державного реєстратора Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області Фаренюка С. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 42167838 від 21 липня 2018 року була зареєстрована додаткова угода від 20 червня 2018 року до договору оренди землі від 12 грудня 2014 року. Строк дії угоди до 20 червня 2025 року.

Згідно з додатковою угодою від 20 червня 2018 року до договору оренди землі від 01 листопада 2015 року, укладеною між ОСОБА_1 та ТОВ «Агротал» і ТОВ «Поділля Агропродукт», новий орендар (ТОВ «Поділля Агропродукт») приймає на себе права та обов`язки сторони, передбачені в договорі оренди. Цією угодою передбачено також продовження строку дії договору оренди, проте без зазначення дати його закінчення. Підпис ОСОБА_1 в додатковій угоді відсутній.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. На підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (тут і далі - Закон про оренду землі, в редакції, чинній на дату, зазначену в додатковій угоді) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (стаття 16 Закону про оренду землі).

Об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом (стаття 17 Закону про оренду землі).

Отже, вразі, якщо сторони згоди не досягли щодо істотних умов договору оренди землі, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц.

У цій справі суди встановили обставини справи, за якими додаткову угоду до договору оренди позивачка не підписувала та, відповідно, істотні умови цього договору не погоджувала.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), яку вказує заявниця в касаційній скарзі, зазначила, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

У справі, що розглядається, позивачка звернулася з вимогою про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію додаткової угоди від 20 червня 2018 року до договору оренди землі від 12 грудня 2014 року.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України).

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Додаткова угода від 20 червня 2018 року до договору оренди землі від 01 листопада 2015 року позивачкою не підписана та є неукладеною, а правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не підлягає визнанню недійсним. У такому випадку власниця земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення нею додаткової угоди у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

ТОВ «Поділля Агропродукт» не спростувало доводів позивачки про неукладення та непідписання нею додаткової угоди до договору оренди, і не довело законності державної реєстрації цього правочину.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що належною і ефективною вимогою негаторного позову в цій справі є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди за ТОВ «Поділля Агропродукт».

У пунктах 1, 9, 14 частини першої статті 27 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону № 1952-IV в редакції, чинній з 16 січня 2020 року, яка діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції, визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України.

У пункті 11.10 постанови від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22), на яку посилається заявниця, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 грудня 2023 року в справах № 925/1006/22 та № 906/296/23.

Ефективним способом захисту та таким, що забезпечує реальне відновлення порушеного права у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору оренди, є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації.

Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року в справі № 385/351/23 (провадження № 61-621св24), від 21 лютого 2024 року в справі № 385/342/23 (провадження № 61-18254св23), від 20 березня 2024 року в справі № 385/35/23 (провадження № 61-17386св23), від 19 червня 2024 року в справі № 385/290/23 (провадження № 61-16488св23), а також постановах Верховного Суду, на які посилається заявниця в касаційній скарзі, а саме постановах від 25 жовтня 2023 року в справі № 385/1290/21 (провадження № 61-12824св22), від 01 грудня 2021 року в справі № 656/239/18 (провадження № 61-1429св21), від 07 червня 2022 року в справі № 144/338/18 (провадження № 61-3598св22) та від 25 жовтня 2023 року в справі № 385/1290/21 (провадження № 61-12824св22).

Однак у цій справі суд апеляційної інстанції не врахував наведені вище висновки Верховного Суду та помилково виснував про те, що вимога про скасування рішення державного реєстратора Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області Фаренюка С. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 липня 2018 року, індексний номер: 42167838, є неналежним способом захисту порушеного права та що задоволення такого позову не призведе до повернення земельної ділянки її власниці.

Апеляційний суд послався на висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року в справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22), де зазначено, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 152)). Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача (див. близький за змістом підхід щодо інших правовідносин у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (пункт 6.14)).

Проте Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 листопада 2023 року в справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) не визначила, що визнання відсутнім права оренди - це єдиний і безальтернативний спосіб захисту прав орендодавця у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору оренди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).

Отже, способом захисту, який забезпечує реальне відновлення порушеного права у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору оренди, є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації правочину.

Запис про державну реєстрацію додаткової угоди від 20 червня 2018 року до договору оренди землі від 12 грудня 2014 року створює позивачці перешкоди в користуванні земельною ділянкою, тому заявлений нею негаторний позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню в обраний спосіб.

У задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції відмовив внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Щодо посилань у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду в постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року в справі № 725/2609/20 (провадження № 61-2540св22), необхідно зазначити, що у наведених постановах указано, що якщо право власності на нерухоме майно залишається зареєстрованим за дійсним власником, однак таке майно незаконно використовує інша особа, то потрібно звертатися до суду не з віндикаційним, а з негаторним позовом, оскільки в такому разі усунення перешкод у користуванні власником своїм майном і буде ефективним способом захисту порушеного права.

У цій справі апеляційний суд не вказував на необхідність звернення позивачки з віндикаційним позовом, а зазначив про зміну вимог її негаторного позову, тому постанова Верховного Суду від 17 серпня 2022 року в справі № 725/2609/20 (провадження № 61-2540св22) не становить самостійну підставу для скасування постанови апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до положень статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Верховний Суд висновує, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного суду - скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками касаційного перегляду справи залишено в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, підлягають розподілу судові витрати, понесені позивачкою у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатила 1 717,76 грн, тому вказані витрати позивачки підлягають стягненню із ТОВ «Поділля Агропродукт».

Керуючись статтями 389, 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Парпальос Вікторії Василівни задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 10 квітня 2024 року скасувати, залишити в силі рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 13 лютого 2024 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 1 717 (одна тисяча сімсот сімнадцять) гривень 76 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська