Постанова

від 09.11.2007 по справі а23/391

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

А23/391

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

19.10.07р.

Справа № А23/391

За позовом  Акціонерного товариства закритого типу "Футбольний клуб - 96", м. Дніпропетровськ  

до  Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, м. Дніпропетровськ  

про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.04.07 № 0000482301/0/7849, 000472301/0/7848

Суддя  Добродняк І.Ю.

Представники сторін:

  Від позивача: Зайцев М.В. - дов. від 10.01.06, представник

Солопов М.О.-  дов. від 26.06.07,  представник

Буря О.Є. - дов. від 10.07.07  №101,  представник

Від відповідача: Кравцов Б.В. - дов. від 23.01.07  №1319/9/10-012,  головдержподатінспектор

Прошакова М.В. - дов. від 19.12.06  №24029/9/10-012,  головдержподатінспектор

Від прокурора: Овчар Т.В. – прокурор, посв. №173

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з позовом з урахуванням поданого 05.09.07 письмового доповнення  про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 23.04.07: № 0000482301/0/7849 - про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 38646545,00 грн.,  № 000472301/0/7848 - про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 58828326,00 грн., № 0000591701/0/10217 про визначення податкового зобов'язання по податку з доходів найманих працівників та службовців в сумі 25980,50 грн. –основний платіж, 51961,00 грн. –штрафні санкції.

Позовні вимоги  обґрунтовані тим, що відповідачем зроблені неправильні висновки:

щодо порушення позивачем п.п.5.1, 5.2 ст.5 з урахуванням п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: віднесення до складу валових витрат сум в результаті проведення операцій з купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів за цінами, нижчими їх придбання. Позивач придбавав нафтопродукти з метою їх подальшого продажу. Реалізація за ціною меншою ціни придбання обумовлена об'єктивним причинами, які не залежали від позивача.

щодо незабезпечення позивачем документального підтвердження відображення в податковому обліку витрат, понесених за договором по зберіганню нафтопродуктів. Позивачем первинні документи, які містять повну інформацію стосовно здійснення таких операцій, подавалися відповідачеві в повному обсязі. Діючим на момент укладення договору на зберігання  законодавством не передбачена необхідність  підтвердження  факту зберігання нафтопродуктів   такими документами як складська квитанція чи складське свідоцтво.   

щодо встановленого відповідачем факту неутримання та неперерахування до бюджету податку з суми погашення зобов'язання Максимюк Т.В. за договором про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки, у зв'язку з чим погашена сума вказаного зобов'язання є додатковим благом вказаної громадянки.  Позивач не є податковим агентом відносно сум коштів,   які   були отримані  Максимюк Т.В., оскільки підприємство  не  здійснювало  виплат  на   користь  цієї громадянки  та  відповідно  не  могло  утримати  податок  з  такого  доходу.  

Відповідач проти позову заперечує, посилається на те, що проведення операції з купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів за цінами нижчими їх придбання не є господарською діяльністю в розумінні ст.ст.3, 142 Господарського кодексу, п.1.32 ст.1  Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки така операція не направлена на отримання доходу. Стосовно віднесення до складу валових витрат сум з операцій по зберіганню нафтопродуктів позивачем жодного документу, що вимагає Цивільний Кодекс України, та які б відображали операції по передачі на зберігання та повернення зі зберігання товару і мали кількісні та вартісні показники господарської операції, на перевірку не надано.  

В результаті перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб встановлено, що позивачем в межах укладеного договору поруки юридичної особи від 22.07.04 № 2004/07-48 в якості поручителя перераховано на ЗАТ "Приватбанк" грошові кошти за боржника –гр.Максимюк Т.В., з якою позивач в трудових відносинах не перебуває.

Громадянкою Максимюк Т.В. заборгованість перед позивачем не погашена. Факт узгодження зобов'язання за вказаною дебіторською заборгованістю, узгодження термінів погашення дебіторської заборгованості, підтвердження її не безнадійності та підтвердження фактів звернення до суду з метою стягнення зазначеної дебіторської заборгованості, підприємством у ході проведення перевірки первинними документами не підтверджений. Податок з суми погашеного позивачем зобов'язання громадянки Максимюк Т.В. за договором про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної карти № 2004/07-48 від 22.07.04 не утримувався та до бюджету не перераховувався, у зв'язку з чим погашена сума вказаного зобов'язання гр.Максимюк Т.В. є додатковим благом вказаної громадянки.

19.09.07 прокуратурою Дніпропетровської області повідомлено про вступ прокурора Дніпропетровської області у справу для захисту інтересів держави.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В  :

Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська (відповідачем) проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.05 по 30.09.06, за результатами якої складений акт № 491/1/23-126/24440560/37 від 06.04.07.

За наслідками перевірки правильності визначення суми податку на прибуток встановлено завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування на загальну суму 12131209 грн. (за 2005 рік –10113000 грн., за 9 місяців 2006 року –2018209 грн.) та заниження податку на прибуток у сумі 29414163 грн. (за 2005 рік –16902707 грн., за 9 місяців 2006 року –12511456 грн.)

В порушення п.п. 5.1, 5.2 ст. 5 з урахуванням п.1.32 ст.1, пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" позивач безпідставно включив до складу валових витрат суму 126871197,45 грн. в результаті проведення операцій з купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів за цінами нижче цін придбання від постачальників ПП "Тавр-МВІ", ТОВ "Вікторія Плюс", ТОВ "Каштан-торг", ТОВ "Сентоза ЛТД".

В порушення п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" позивачем віднесено до складу валових витрат витрати на зберігання згідно договору від 02.01.03 № 0201/1-03 в сумі 2916667,00 грн., які не належать до складу валових витрат, як не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В порушення пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по зазначеним вище операціям у загальному розмірі 25874238 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 25764363 грн. та завищення суми від'ємного значення з податку на додану вартість на суму 284333 грн.

Крім того, при перевірці правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб відповідачем встановлено, що в порушення вимог п.3.1 ст.3, пп.4.2.9, п.4.210, 4.2.12 п.4.2 ст.4, п.8.1 ст.8 ст.16, п.19.2 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" позивач, який в межах договору поруки юридичної особи № 2004/07-48 від 22.07.04 погасив заборгованість гр.Максимюк Т.В. перед ЗАТ "ПриватБанк" в сумі 191900,07 грн., не утримав та не перерахував податок з суми погашеного зобов'язання гр. Максим юк Т.В. у сумі 24947,00 грн.  Заборгованість гр. Максимюк Т.В. перед позивачем не погашена, у зв'язку з чим є додатковим благом гр. Максимюк Т.В., що є об'єктом оподаткування та включається до загального місячного оподатковуваного доходу гр. Максимюк Т.В.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 23.04.07 прийняті податкові повідомлення-рішення:

№ 000472301/0/7848, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі  58828326,00 грн., із яких 29414163 грн. –основний платіж, 29414163 грн. –штрафні (фінансові) санкції;

№ 0000482301/0/7849, яким  визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 38646545,00 грн., із яких 25764363 грн. –основний платіж, 12882182 грн. –штрафні (фінансові) санкції;

№ 0000591701/0/10217 яким визначено податкове зобов'язання з податку з доходів найманих працівників та службовців в загальному розмірі 77941,50 грн., із яких 25980,50 грн. –основний платіж, 51961,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції.

Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Стосовно завищення суми валових  витрат у перевіряємому періоді на 126871197 грн. в результаті проведення позивачем операцій купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів за цінами нижче цін придбання висновок відповідача обґрунтований посиланням на п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем укладені договори на продаж нафтопродуктів  з покупцями: ПП "Сарія" (договір № 26НП-02/06 від 02.06.05), ПП "Дахма" (договір № 2НП-20/01 від 20.01.06). Відповідно до цих договорів позивач зобов'язувався передати у власність покупцю нафтопродукти в узгоджених додатково кількості та асортименті.

За невиконання позивачем умов договорів (прострочення поставки товару) встановлена відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 50% від вартості товару, поставку якого прострочено, а також пені в розмірі 0,1% (за договором № 26НП-02/06 від 02.06.05), 0,2% (за договором № 2НП-20/01 від 20.01.06) від вартості товару, поставку якого прострочено, за кожен день прострочення до дати фактичної поставки товару.

В межах власної господарської діяльності та в тому числі на виконання зазначених вище договорів позивачем укладені договори на придбання нафтопродуктів з постачальниками: ПП "Софія" - № 25ПН-01/06 від 01.06.05, № 1/3НП-05/01 від 05.01.06, ПП "Невада" - № 24НП-27/05 від 27.05.05, № 3/1НП-04/06 від 04.06.06, ПП "Ореол ММО" - № 24/1НП-26/06 від 25.05.05, ПП "Фірма Меганом" - № 30НП-26/12 від 26.12.05, ПП "Ельба-О" - № 1/2НП-03/01 від 03.01.06, ПП "Джерело-В" - № 1/1НП-11/01 від 11.01.06, ПП "Фобос-Оптимум" - № 2/1НП-20/03 від 20.03.06, ПП "Детера" - № 2/2НП-22/03 від 22.03.06.

Поставка позивачеві обумовленого цими договорами товару (нафтопродуктів) передбачена за цінами, які є меншими, ніж передбачено договорами з покупцями № 26НП-02/06 від 02.06.05, № 2НП-20/01 від 20.01.06, що свідчить про спрямованість таких дій позивача на отримання доходу.

Фактично переліченими вище постачальниками умови договорів стосовно поставки позивачеві нафтопродуктів не виконані, про що постачальники повідомили позивача відповідними листами, внаслідок чого позивачем були підписані відповідні угоди до договорів № 25ПН-01/06 від 01.06.05, № 1/3НП-05/01 від 05.01.06, № 24НП-27/05 від 27.05.05, № 3/1НП-04/06 від 04.06.06, № 24/1НП-26/06 від 25.05.05, № 30НП-26/12 від 26.12.05, № 1/2НП-03/01 від 03.01.06, № 1/1НП-11/01 від 11.01.06, № 2/1НП-20/03 від 20.03.06, № 2/2НП-22/03 від 22.03.06 про розірвання цих договорів.

З метою виконання договірних зобов'язань перед ПП "Сарія" та ПП "Дахма" позивачем здійснено придбання товару у інших постачальників, з якими у позивача вже існували правовідносини, укладені договори на поставку нафтопродуктів: ПП "Тавр –МВІ", ТОВ "Фірма Вікторія Плюс", ПП "Тумус", ТОВ "Каштан-торг", ТОВ "Сентоза ЛТД", за цінами, що перевищували ціну продажу за договорами № 26НП-02/06 від 02.06.05, № 2НП-20/01 від 20.01.06.

Такі дії позивача обумовлені встановленою договорами з покупцями ПП "Сарія" та ПП "Дахма" відповідальністю позивача за неналежне виконання договірних зобов'язань, з урахуванням чого придбання товару в межах існуючих договорів з постачальниками за ціною, вищою за ціну, передбачену договорами № 26НП-02/06 від 02.06.05, № 2НП-20/01 від 20.01.06, є фактично економічно обґрунтованим, оскільки у випадку застосування до позивача штрафних санкцій, передбачених договорами № 26НП-02/06 від 02.06.05, № 2НП-20/01 від 20.01.06, втрати позивача значно перевищили б витрати, понесені останнім на придбання нафтопродуктів.

Тобто реалізація товару за ціною, нижчою ціни його придбання, в даному випадку обмовлена об'єктивними обставинами і підпадає під власний ризик позивача як суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно з п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податків в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, які здійснюються в межах компенсації вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виробляються) таким платником податку для подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п.5.2 ст.5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Вичерпний перелік витрат, які не включаються до складу валових витрат, наведено в п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в ньому відсутні будь-які обмеження щодо включення до складу валових витрат витрат, пов'язаних з реалізацією товару за цінами, нижчими його придбання.  Діюче законодавство, яке регулює спірні відносини, не передбачає в даному випадку і подальшого корегування валових витрат.

Виходячи з аналізу наведених норм, витрати платника податку на прибуток включаються до складу валових, якщо вони пов'язані з веденням виробництва та подальшим використанням у власній господарській діяльності підприємства.

За визначенням п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у випадку, коли безпосередня участь такої особи у організації такої діяльності є постійною та істотною.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Купівля-продаж нафтопродуктів є однією з основних видів діяльності позивача згідно його Статуту, відповідно, витрати позивача, понесені ним в результаті реалізації договорів купівлі-продажу нафтопродуктів, безпосередньо пов'язані з веденням позивачем підприємницької діяльності і є його господарською діяльністю.

Відповідно до ст.6 Закону України "Про ціни і ціноутворення" в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів (ст.7 цього ж Закону).

Згідно з пп.1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.1.20.2 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Згідно з п.1.20.8 ст.1 цього ж Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Згідно з п.1.20.10 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

З огляду на викладене, з врахуванням об'єктивно обумовлених причин реалізації товару за ціною нижчою ціни придбання та відсутності законодавчо встановленої заборони щодо самостійного визначення суб'єктом підприємницької діяльності вартості товару, що випливає із положень ст. 7 Закону України "Про ціни і ціноутворення", суд вважає дії відповідача щодо виключення зі складу валових витрат позивача суми 126871197 грн. неправомірним.

Також є неправомірним висновок відповідача про завищення валових витрат з операції по зберіганню нафтопродуктів в межах укладеного договору з ВАТ "Дніпронафтопродукт" № 0201/1-03 від 02.01.03.

За умовами цього договору ВАТ "Дніпронафтопродукт" - виконавець зобов'язався надати позивачеві послуги по зберіганню нафтопродуктів та інших товарно-матеріальних цінностей на своїх складах у різних регіонах України. Відповідно до п.3.3 договору послуги за договором вважаються фактично наданими з моменту підписання акту виконаних послуг, обов'язок складення якого покладено на виконавця.

Факт виконання цього договору підтверджений складеними сторонами за цим договором актами приймання-передачі нафтопродуктів на зберігання, актами приймання-передачі нафтопродуктів зі зберігання, а також актами виконаних робіт за період червень 2005 року –липень 2006 року та платіжними дорученнями, які свідчать про перерахування позивачем грошових коштів в рахунок сплати послуги за договором № 0201/1-03 від 02.01.03. Копії зазначених документів долучені до матеріалів справи.

Виходячи із змісту цих документів в їх сукупності, суд вважає, що вони містять вичерпну інформацію щодо здійснених операцій в межах укладеного договору зберігання № 0201/1-03 від 02.01.03, складені згідно умов цього договору акти є підставою для здійснення позивачем розрахунків з виконавцем, який за умовами договору вважається таким, що виконав договірні зобов'язання.

Посилання відповідача на норми Цивільного кодексу України щодо відсутності складської квитанції та складського свідоцтва суд вважає помилковими.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (01.01.04).

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно з ч.3 ст.5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Договір між ВАТ "Дніпронафтопродукт" і позивачем №0201/1-03 від 02.01.03 укладений до набуття чинності вказаним Кодексом і саме вказаним договором визначені права та обов'язки сторін.

Цивільний кодекс України не містить положень, які б зобов'язували сторони вносити зміни до договору у зв'язку з набуттям чинності цим кодексом.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього Закону).

Подані позивачем документи мають всі необхідні реквізити, відповідають всім вимогам первинних документів в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в повній мірі підтверджують здійснення позивачем господарської операції в межах власної підприємницької діяльності і є достатньою підставою для відображення операції з надання послуг по зберіганню власного товару в бухгалтерському обліку.

З огляду на викладене висновок відповідача щодо порушення позивачем пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є неправомірним.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Відсутність порушень позивача при формуванні валових витрат свідчить і про відсутність порушень пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Посилання відповідача в даному випадку на положення пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" є помилковим, оскільки дана норма спірні правовідносини не регулює.  Подальше використання позивачем нафтопродуктів, які передавались на зберігання,  у власній господарській діяльності позивача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями договорів поставки та первинних документів.

Стосовно встановленого відповідачем порушення позивачем Закону України "Про податок на доходи фізичних осіб" суд вважає висновок відповідача, зроблений в акті перевірки, помилковим.

Висновок про те, що позивач є податковим агентом відносно сум коштів,   які   були отримані гр. Максимюк Т.В. (яка не перебуває в трудових відносинах з позивачем),  ґрунтується на тому, що станом на 01.10.06 у підприємства рахується дебіторська заборгованість зазначеної громадянки у сумі 191900,07 грн., яка виникла у зв'язку з виконанням позивачем зобов'язань за укладеним між позивачем (поручитель), відділенням "Столичне" КБ "Приватбанк", м. Київ (кредитор) та гр.Максимюк Тетяною Володимирівною (боржник) договором поруки юридичної особи від 22.07.04 № 2004/07-48.

Згідно умов цього договору позивач зобов'язується перед кредитором відповідати за виконання боржником своїх зобов'язань за договором про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної карти № 2004/07-48 від 22.07.04 у частині погашення заборгованості по кредитному ліміту у повному обсязі 40000,00 USD (сорок тисяч доларів США) по закінченню року, а також відсотків за користування кредитним лімітом щомісячно, пені за прострочення сплати платежів.

У випадку невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором № 2004/07-48 від 22.07.04 боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. До поручителя, який виконав зобов'язання за цим договором, переходять усі права кредитора за кредитним договором.

Фактично гр.Максимюк Т.В. договірні зобов'язання за договором № 2004/07-48 від 22.07.04 не виконала, заборгованість її перед банком станом на 22.07.05 склала 37407,42 доларів США, у зв'язку з чим відповідно до умов договору поруки юридичної особи від 22.07.04 № 2004/07-48 позивачем 18.11.05 як поручителем на рахунок ЗАТ "ПриватБанк" здійснено перерахування коштів в сумі 191900,07 грн. платіжним дорученням № 5694.

Відповідно до п.3.1 ст.3 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" об'єктом оподаткування резидента є визначені в підпунктах.3.1.1-3.1.3 цієї статті доходи, під якими цей закон розуміє суму будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами (п.1.2 ст.1 Закону).

До складу загального місячного оподатковуваного доходу включається згідно пп.4.2.9 п.4.2 ст.4 цього Закону  дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо.

Додаткові блага відповідно до п.1.1 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди).

Виплата (надання) платнику податку додаткових благ третьою особою від імені та/або за дорученням працедавця (самозайнятої особи) за її рахунок прирівнюється до надання таких додаткових благ таким працедавцем (самозайнятою особою).

Виходячи з норм Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", позивач в даному випадку не може вважатися податковим агентом, на якого цим законом покладається обов'язок нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону, оскільки  позивач  не  здійснював  виплат  на   користь  гр.Максимюк Т.В. та, відповідно,  не  міг  утримати  податок  з  такого  доходу.  Перераховані позивачем за договором  поруки юридичної особи від 22.07.04 № 2004/07-48 на рахунок банку грошові кошти не підпадають під визначення доходу  гр.Максимюк Т.В., в тому числі як додаткове благо, отримане від позивача.

Правовідносини між позивачем та громадянкою Максимюк Т.В. згідно умов договору поруки від 22.07.04 № 2004/07-48 носять оплатний характер, що підтверджено також укладеною  угодою між позивачем та гр. Максимюк  Т.В.  № 5/1-20/10 від 20.10.06, предметом якої є домовленість між боржником та позивачем про виконання боржником своїх обов'язків перед поручителем (позивачем) щодо погашення кредитного ліміту, який виник з договору  поруки юридичної особи від 22.07.04 № 2004/07-48, відповідно до якого сторони за цією угодою встановили порядок та строк погашення заборгованості гр.Максимюк Т.В. в розмірі 191900,00 грн. –шляхом перерахування рівних частин сум кредитного ліміту заборгованості на поточний рахунок позивача в строк до 01.06.17.

З огляду на викладене, суд вважає, що висновки відповідача з цього приводу є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з матеріалів справи, поданих сторонами доказів, суд вважає, що факт порушення позивачем Закону України "Про податок на додану вартість" відповідачем не доведений, донарахування відповідачем оскаржуваним податковим-повідомленням рішенням податку з доходів фізичних осіб є неправомірним.

Керуючись ст.94, ст.ст. 160-163  Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 23.04.07 № 0000482301/0/7849,  № 000472301/0/7848, № 0000591701/0/10217.  .

Стягнути з державного бюджету на користь Акціонерного товариства закритого типу "Футбольний клуб - 96", м. Дніпропетровськ, -  3 грн.40 коп. –судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя

І.Ю. Добродняк

                                                                                                                                                        20.12.07 Згiдно з оригіналом

Помічник судді Н.Ф. Голов'яшкіна