Постанова

від 27.11.2024 по справі 606/1972/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 606/1972/23Головуючий у1-йінстанції Іванченко А.М. Провадження № 22-ц/817/876/24 Доповідач - Костів О.З.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,

за участю секретаря Панькевич Т.І.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Ткач Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу №606/1972/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 23 липня 2024 року, ухвалене суддею Іванченко А.М., дату складення повного тексту не зазначено, у справі №606/1972/23 за позовом ОСОБА_2 до товариства з додатковою відповідальністю «Булат», регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, Микулинецької селищної ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна з незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Теребовлянського районного суду Тернопільської області із позовом до ТзДВ «Булат», в якому просив витребувати квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що в період з 1986 року ним набуто у власність житлову квартиру в п`ятиповерховому будинку в АДРЕСА_2 . Квартира була отримана його батьком в пай, як частка, за яку він вносив внески та після паювання отримав у власність, але оформити не встиг, оскільки помер у 2009 році. Пізніше, з незалежних йому причин, це майно вибуло з його володіння та перебуває у незаконному володінні відповідачів, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом.

Вказує, що на той час батько мешкав в селі Коноплівка разом з мамою. Зараз він також мешкає там в будинку, який належить його матері. Також зазначив, що йому відомо місце розташування спірної квартири, оскільки після паювання, в той же день батько особисто йому показував квартиру, яка знаходилася на третьому поверсі п`ятиповерхівки, сама крайня зі сторони Микулинецької фізіотерапевтичної лікарні. Тому з дати відвідування та закінчення паювань він являється власником спірної квартири. Також батько отримував гуртожиток та однокімнатну квартиру по АДРЕСА_3 , яка була ним приватизована і відчужена його рідною сестрою.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 23.07.2024 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Посилаючись на ЗУ «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про засади запобігання і протидії корупції» вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального та матеріального права, а також неповне з`ясування усіх обставин даної справи.

Вказує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив йому у задоволенні клопотання про витребування від відповідачів інформації щодо належної його батьку ОСОБА_5 частки (паю) у житловому фонді.

У відзиві на апеляційну скаргу представник регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду без залишити без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.

Вказує, що суд першої інстанції належним чином дослідив усі обставини справи та надав вірну оцінку доказам.

Зокрема зазначає, що власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому стаття 400 Цивільного кодексу України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Зазначає, що стаття 388 Цивільного кодексу України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 (провадження №12-35гс21), вказує, що можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Вказує, що віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту та захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

При цьому, до кола обставин, що підлягають доказуванню за віндикаційним позовом, належить, зокрема, встановлення судом факту виникнення (набуття) позивачем права власності на спірне майно, чи є особа власником індивідуальновизначеного майна, яке вона просить витребувати. Обов`язок доказування таких обставин покладається на позивача, в той час коли відповідач має право спростувати такі обставини.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях вважає, що факт виникнення та набуття права власності ОСОБА_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , в ході судового розгляду справи не доведено, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу, який би вказував, що Позивач являється власником спірного об`єкта нерухомості. Натомість, в справі знаходяться документи, які підтверджують ті обставини, що об`єкт незавершеного будівництва - 40-квартирний житловий будинок державна частка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , внаслідок приватизації було законно відчужено державою в особі органу приватизації приватній особі.

В судовому засіданні апелянт просив задовольнити апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній.

Представник відповідача Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях Ткач Р.М. просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду залишити без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.

Іншу учасники в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про день і час розгляду справи.

Заслухавши доповідача, сторін по справі, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

Відповідно до копії свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 ОСОБА_6 02.10.2014 змінив прізвище, ім`я на ОСОБА_1 (а.с.15)

Згідно записів трудової книжки батько позивача - ОСОБА_5 з 1974 року працював у Микулинецькому відділені «Сільгосптехніка», в подальшому в Микулинецькому ремонтно транспортному підприємстві (а.с.24-25).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 25.05.2024 №63635894010 товариство з додатковою відповідальністю «Булат» є правонаступником публічного акціонерного товариства «Булат», яке є новою назвою відкритого акціонерного товариства «Булат» (а.с.95-97)

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 25.05.2024 №380175846 за параметрами запиту права власності, інші речові права ТзДВ «Булат» ЄРДПОУ 00907438 відсутні будь-які об`єкти житлової нерухомості (а.с.98-104)

З відповіді Теребовлянського БТІ №135 від 17.06.2024 вбачається, що багатоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_2 , який належав ВАТ «Булат», був проданий через аукціон регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області. Згідно договору купівлі-продажу від 27.06.2000 за реєстром №2717 ОСОБА_7 придбав житловий будинок, як об`єкт незавершеного будівництва 40-квартирного житлового будинку державна частка. Балансоутримувачем багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_5 , була Микулинецька селищна рада.

Згідно договору про спільну участь у будівництві житлового будинку від 28.03.2002 за №30 ОСОБА_8 була прийнята у співзабудовники житлового будинку АДРЕСА_2 для завершення будівництва частини вказаного будинку у вигляді двохкімнатної квартири АДРЕСА_6 . Після прийняття будинку в експлуатацію Микулинецькою селищною радою ОСОБА_8 видано свідоцтво про право власності на житлову квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення №59 від 26.02.2009. Право власності зареєстровано Теребовлянським БТІ 11.06.2009 за реєстраційним №1452.

Станом на 31.12.2012 квартира АДРЕСА_7 належала на праві спільної сумісної власносності ОСОБА_5 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 згідно свідоцтва про право власності, виданого приватизаційним органом Микулинецької селищної ради на підставі розпорядження №172 від 27.07.2000. Право власності зареєстровано Теребовлянським БТІ 26.12.2000 року за №234 (а.с.120).

Згідно копії спадкової справи №933/02-14 після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 (дружина ОСОБА_5 ) отримала свідоцтво про право на спадщину за законом у вигляді грошових вкладів (а.с.130-132)

Згідно відповіді від 02.07.2024 №1185 Микулинецької селищної ради щодо складу сім`ї жителя селище Микулинці ОСОБА_5 повідомлено наступне: у зв`язку з тим, що в Микулинецькій селищній раді не вівся та не ведеться на даний час погосподарський облік по селищі Микулинці, надати довідку про склад сім`ї ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 1986 по 2009 р.р. не являється можливим. Такі відомості в Микулинецькій селищній раді відсутні (а.с.136).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що об`єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 правомірно вибув з державної у приватну власність внаслідок приватизації, позивачем суду не надано належних та допустимих доказів, що витребуване майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 перебувало у його власності, а відповідачі незаконно або без відповідної правової підстави заволоділи ним.

З таким рішенням погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.03.2023 в справі №753/8671/21 (провадження №61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2023 у справі №582/18/21 (провадження №61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 в справі №638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать:

- необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача);

- зловживання матеріальними правами;

- обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу;

- сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.11.2023 в справі №761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 в справі №607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов:

- факт відчуження майна;

- майно відчужене особою, яка не мала на це права;

- відчужене майно придбав добросовісний набувач;

- відповідно до статті 388 ЦК України майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду від 20.03.2019 в справі №521/8368/15-ц (провадження №61-17779св18)).

Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей (див.: пункт 6.50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №925/1351/19(провадження № 12-35гс21)).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (провадження № 14-436цс19), пункт 7.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (провадження № 12-44гс20)).

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (див.: пункт 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №925/1351/19(провадження № 12-35гс21)).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

Як було вірно встановлено судом, багатоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_2 , який належав ВАТ «Булат», був проданий через аукціон регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області. Згідно договору купівлі-продажу від 27.06.2000 за реєстром №2717 ОСОБА_7 придбав житловий будинок, як об`єкт незавершеного будівництва 40-квартирного житлового будинку державна частка. Балансоутримувачем багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_5 була Микулинецька селищна рада.

Згідно договору про спільну участь у будівництві житлового будинку від 28.03.2002 за №30 ОСОБА_8 була прийнята у співзабудовники житлового будинку АДРЕСА_2 для завершення будівництва частини вказаного будинку у вигляді двохкімнатної квартири АДРЕСА_6 . Після прийняття будинку в експлуатацію Микулинецькою селищною радою видано ОСОБА_8 свідоцтво про право власності на житлову квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення №59 від 26.02.2009. Право власності зареєстровано Теребовлянським БТІ 11.06.2009 за реєстраційним №1452.

Таким чином, як судом першої інстанції, так і апеляційним судом не встановлено обставин, що спірна квартира, яку позивач вважає такою, що вибула з його володіння, перебувала у його власності, а відповідачі незаконно або без відповідної правової підстави заволоділи нею.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування від відповідачів інформації щодо належної ОСОБА_5 , батьку позивача, частки (паю) у житловому фонді, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції за клопотаннями позивача витребовувались у відповідачів та інших установ усю, необхідну для належного розгляду справи, інформацію, про що свідчать ухвали Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 15.03.2024 про витребування інформації у ТзДВ «Булат» (а.с.78), від 10.06.2024 про витребування інформації з Теребовлянської державної нотаріальної контори, Микулинецької селищної ради та Теребовлянського бюро технічної інвентаризації (а.с.113), від 09.07.2024 про витребування інформації з Микулинецької селищної ради та з Теребовлянського бюро технічної інвентаризації (а.с.140).

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд апеляційної інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст.374, 375, 367, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 23 липня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 09 грудня 2024 року.

Головуючий

Судді