Постанова

від 10.12.2024 по справі 202/12147/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10882/24 Справа № 202/12147/24 Суддя у 1-й інстанції - Дребот І. Я. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача - Никифоряка Л.П.,

суддів - Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

за участі секретаря судового засідання - Драгомерецької А.О.,

розглянувши відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 10 жовтня 2024 року, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024року ОСОБА_1 звернулась в суд із заявою про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України, заінтересована особа: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Вимоги заяви обґрунтовувались тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно заповіту від 06 лютого 2015року, посвідченого нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Запорізької області Харченко Ю.Г., зареєстрованого у реєстрі № 127, ОСОБА_2 на випадок своєї смерті заповів заявниці все майно, де б воно не було та з чого б не складалось і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті, і на що за законом матиме право. Із свідоцтва про смерть ОСОБА_2 вбачається, що місце смерті останнього є окупована російською федерацією Запорізька обл., Василівський р-н, м. Василівка. Заявниця звернулася до Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про державну реєстрацію смерті ОСОБА_2 , але листом від 04 жовтня 2024року останній було відмовлено у проведенні державної реєстрації смерті, оскільки, аналіз документів, представлених заявницею, не відповідають Правилам державної реєстрації актів цивільного стану в Україні. Встановлення факту смерті необхідно заявниці для подальшого отримання свідоцтва про смерть належного зразка для оформлення спадкових прав згідно заповіту.

За таких обставин ОСОБА_1 виклала вимоги про встановлення факту смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території України.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту поданої заяви та доданих до неї документів суд не має можливості встановити ступінь родинних зв`язків між заявником ОСОБА_1 та померлим ОСОБА_2 , адже будь-які докази родинних відносин між ними в матеріалах справи відсутні, а тому у суду немає законних підстав для задоволення заяви про встановлення факту смерті, оскільки право заявника на звернення до суду з такою позовною вимогою не підтверджено належними та допустимими доказами.

З судовим рішенням не погодилась ОСОБА_1 , яка в апеляційній скарзі висловила вимогу про скасування рішення та задоволення її заяви.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявниці полягає у тому, що згідно абзацу 2 частини 1 статті 317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи закони інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника. Однак, суд першої інстанції не звернув уваги на зміст цієї норми в редакції від 2022року, та помилково застосував стару редакцію статті 317 ЦПК України.

Заявниця вказувала, що 08 жовтня 2024року вона звернулась до суду із заявою про встановлення факту смерті як заінтересована особа, адже встановлення факту смерті ОСОБА_2 впливає на її право на спадщину за заповітом, оскільки від встановлення факту смерті заповідача залежить подальша державна реєстрація його смерті, без чого неможливо оформлення спадщини, тому заявниця звернулась до суду.

Відзив на апеляційну скаргу від заінтересованої особи не надходив.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення та отримання документів в електронному суді.

Переглядаючи справу за наявними в ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції з огляду на доводи апеляційної скарги та межі, в яких повинна здійснюватися перевірка судового рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, відповідно до положень частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно копії свідоцтва про смерть ОСОБА_2 . І- НОМЕР_1 від 20 серпня 2024року, виданого органами окупаційної влади, вбачається, що він помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце смерті останнього є тимчасово окупована російською федерацією, Запорізька обл., Василівський р-н, м. Василівка (а.с.5).

Відповідно до копії заповіту від 06 лютого 2015року, посвідченого нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Запорізької області Харченко Ю.Г., зареєстрованого у реєстрі № 127, ОСОБА_2 на випадок своєї смерті заповів ОСОБА_1 все майно, де б воно не було та з чого б не складалось і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті, і на що за законом матиме право (а.с.6).

Листом Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 04 жовтня 2024року ОСОБА_1 було відмовлено у проведенні державної реєстрації смерті, оскільки, аналіз документів, представлених заявницею, не відповідав Правилам державної реєстрації актів цивільного стану в Україні.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що заявницею не надано доказів на підтвердження родинних стосунків з особою, яку просить визнати померлим - ОСОБА_2 , тому суд виснував, що заявниця не має права звернутись до суду із заявою про встановлення факту смерті.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (частина 3 статті 294 ЦПК України).

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Статтею 317 ЦПК України визначено порядок провадження у справах про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України.

Так, заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Тобто зазначеною процесуальною нормою визначено коло заявників, які можуть звернутися до суду в порядку окремого провадження із відповідною заявою про встановлення факту смерті, а саме: члени сім`ї померлого, їхні представники або інші заінтересовані особи (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси).

Суд першої інстанції застосував норму статті 317 ЦПК України у редакції від 04 лютого 2016року, відмовив в задоволенні заяви з підстави подання особою, яка не має цивільної процесуальної правоздатності, оскільки заявник не відноситься до родичів померлого.

Проте, відповідно до положень статті 317 ЦПК України у редакції від 07 серпня 2022року, чинній на момент звернення до суду із відповідною заявою, заявник мала право на таке звернення як заінтересована особа, оскільки встановлення факту смерті особи впливає на її права, обов`язки та законні інтереси.

З огляду на наявність заповіту, ОСОБА_1 мала право на звернення до суду із заявою про встановлення факту смерті свого заповідача ОСОБА_2 , оскільки встановлення факту смерті необхідно їй для оформлення спадкових прав. З урахуванням неможливості встановлення факту смерті, заявник не може прийняти та оформити спадщину після смерті спадкодавця, чим порушуються її права як спадкоємиці за заповітом.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні заяви про встановлення факту смерті з цих підстав.

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» визначено, що державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою.

Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлена Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України № 545 від 8 серпня 2006року.

Відповідно до положень вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результатів розтину.

Пунктом 1 Розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за №719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Згідно з положеннями частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

При зверненні ОСОБА_1 до суду із заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території, заявником було додано копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 . І- НОМЕР_1 від 20 серпня 2024року, виданого органами окупаційної влади.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як передбачено статтями 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статей 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановлення факту смерті фізичної особи на підставі пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України можливе лише тоді, якщо суд на підставі беззаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких обставин настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної факту смерті.

Колегія суддів звертає увагу на те, що будь-яких лікарських документів, які б містили інформацію про дату, причину та місце смерті ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

Надана до заяви копія свідоцтва про смерть ОСОБА_2 . І- НОМЕР_1 від 20 серпня 2024року, видана органами окупаційної влади, не містить відповідних реквізитів, а саме печатки та штампу, а також не дає можливості достовірно встановити дату, причину та місце смерті ОСОБА_2 та не є належним і допустимим доказом у розумінні положень чинного законодавства України.

З огляду на зміст заяви про встановлення факту смерті, а також апеляційної скарги, заявник прагне встановити у суді факт для оформлення спадкових прав. Проте, жодних належних доказів на підтвердження факту смерті до вказаної заяви, як і до апеляційної скарги, заявницею ОСОБА_1 не надано.

Тож, апеляційний суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції не виконав вимоги про законність та обґрунтованість судового рішення, висновки суду здійснені з недотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Керуючись статтями 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2024 року - скасувати.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 грудня 2024року.

Судді: