Постанова

від 19.11.2024 по справі 385/765/24

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 листопада 2024 року м. Кропивницький

справа № 385/765/24

провадження № 22-ц/4809/1502/24

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Письменного О. А., Чельник О. І.,

за участі секретаря Бойко В. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Фермерське господарство «Олена»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції м. Кропивницькому цивільну справу заапеляційною скаргою Фермерського господарства «Олена» на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 07 серпня 2024 року у складі судді Гришака А. М. і

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

В травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства «Олена» (далі ФГ «Олена») та просив:

-визнати відсутнім права оренди у ФГ «Олена», що зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.11.2022 (номер запису про інше речове право 48578006) державним реєстратором Благовіщенської міської ради Кіровоградської області Корсун В. С. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.12.2022 (індексний номер 65634425), що прийнято на підставі неукладеної Додаткової угоди від 23.11.2022 до Договору оренди земельної ділянки, відносно земельної ділянки кадастровий номер 3521110100:02:000:0287, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2649852535020, що належить на праві власності ОСОБА_1

-зобов`язати ФГ «Олена» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 3521110100:02:000:0287, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2649852535020, площею 2,7183 га, що розташована: Кіровоградська область, Гайворонський район, Гайворонська міська рада.

-стягнути з ФГ «Олена» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422 грн 40 коп та 31 500 грн витрат на правову допомогу.

Позовна заява мотивована тим, що 05 січня 2012 року між ОСОБА_1 та ФГ «Олена» укладено Договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3521110100:02:000:0287, що розташована на території Гайворонської міської ради Гайворонського району Кіровоградської області, загальною площею 2,71 га, строком на 10 років.

30 листопада 2012 року проведено державну реєстрацію речового права - права оренди зазначеної земельної ділянки, а строк дії договору оренди закінчився 30 листопада 2022 року.

В грудні 2022 року позивачу стало відомо з інформації, отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що 29 листопада 2022 року державним реєстратором Благовіщенської міської ради Кіровоградської області Корсун В. С. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.12.2022 про державну реєстрацію права оренди на підставі Додаткової угоди від 23 листопада 2022 року до Договору оренди земельної ділянки, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , якою продовжено строк дії основного договору оренди до 30.11.2032.

ОСОБА_1 зазначав, що він не підписував Додаткову угоду від 23 листопада 2022 року до Договору оренди земельної ділянки від 05 січня 2012 року, якою продовжено строк оренди земельної ділянки на 20 років, а в справі №385/301/23 встановлено відсутність волевиявлення позивача укладати зазначену Додаткову угоду і дана обставина не потребує додаткового/повторного доведення в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

Оскільки позивач не підписував жодних додаткових угод з відповідачем по справі, не бажав те не бажає подальшої співпраці з ним, а всі ці обставини грубо порушують його права як власника земельної ділянки, останній звернувся до суду з позовом за захистом порушених прав та законних інтересів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 07 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 до ФГ «Олена»про визнання відсутнім права оренди відносно земельної ділянкизадоволено.

Визнано відсутнім право оренди у ФГ «Олена», що зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.11.2022 (номер запису про інше речове право 48578006) державним реєстратором Благовіщенської міської ради Кіровоградської області Корсун В. С. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.12.2022 (індексний номер 65634425), що прийнято на підставі неукладеної Додаткової угоди від 23.11.2022 до Договору оренди земельної ділянки, відносно земельної ділянки кадастровий номер 3521110100:02:000:0287, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2649852535020, що належить на праві власності ОСОБА_1 .

Зобов`язано ФГ «Олена» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 3521110100:02:000:0287, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2649852535020, площею 2,7183 га, що розташована: Кіровоградська область, Гайворонський район, Гайворонська міська рада.

Стягнуто з ФГ «Олена» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422 грн 40 коп та 10 370 грн витрат на правову допомогу.

Рішення суду мотивовано тим, що в справі № 385/301/23 Гайворонським районним судом Кіровоградської області в рішенні від 31 травня 2023 року було встановлено: «що додаткова угода б/н від 23.11.2022 до договору оренди від 30.11.2012, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 30.11.2032, позивачем не підписувалася та не укладалася. Після закінчення строку дії договору оренди землі, і на час постановлення рішення у справі земельна ділянка позивачу не повернута, що не заперечується учасниками справи.».

Встановлені обставини у вказаній справі Кропивницький апеляційний суд у постанові від 30.11.2023 підтвердив, але рішення суду першої інстанції скасував з мотивів обрання позивачем ОСОБА_1 неефективного способу захисту.

Оскільки ФГ «Олена» було залучено до участі у справі № 385/301/23 як відповідач, в силу приписів частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини справи, встановлені рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 31.05.2023, постанові Кропивницького апеляційного суду від 30.11.2023 у справі № 385/301/23, мають юридичні наслідки для ФГ «Олена» при розгляді позову у справі, що є предметом розгляду.

За таких обставин суд першої інстанції вважав, що позивач довів належними та допустимими доказами, те, що спірну додаткову угоду він не підписував.

Короткий зміст апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ФГ «Олена» просить скасувати рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 07 серпня 2024 року та ухвалити нове, яким вдмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права.

Додаткова угода від 23.11.2022 про продовження дії договору оренди землі від 05 січня 2012 року свідчить про намір сторін продовжити строк дії договору.

Судом першої інстанції не враховано, що у разі якщо договір виконувався обома сторонами, то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним, а з матеріалів справи вбачається, що до пред`явлення позову сторони виконували досягнуті між ними домовленості, зафіксовані в договорі оренди землі, зокрема відповідач користувався земельною ділянкою та сплачував за неї позивачу орендну плату.

Дії позивача, який 23.11.2022 підписав з відповідачем Додаткову угоду до договору оренди землі від 05 січня 2012 року, а згодом пред`явив позов про визнання відсутнім права оренди, суперечать його попередній поведінці і є недобросовісними.

Оригінал Додаткової угоди від 23.11.2022, як доказ відповідачем не наданий з поважних причин, оскільки його втрачено.

Суд першої інстанції не взяв до уваги те, що позивачем не надано доказів неукладення спірного правочину, не зважаючи на обставини справи та факт офіційного визнання відповідного речового права, шляхом відповідної державної реєстрації.

Звертаючись до суду з позовом, позивач не просив суд призначити у справі судово-почеркознавчу експертизу для дослідження додаткової угоди зокрема, наявності/ відсутності його підпису на зазначеному правочині.

Крім того, сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10370 грн, яка була стягнута судом першої інстанції з ФГ «Олена» на користь позивача, не обґрунтована належним чином, а судом першої інстанції не встановлено дійсності та необхідності її стягнення.

Відзив на апеляційну скаргу

Від адвоката Остащенко О. М., яка представляє інтереси ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити апеляційну скаргу ФГ «Олена» без задоволення, а рішення Гайворонського районного суду Кіровогралської області від 07.08.2024 без змін, а також стягнути з відповідача на користь позивача 39000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції

В судовому засіданні апеляційного суду, проведеного в режимі відеоконференції, представник позивача адвокат Остащенко О. М. підтримала доводи апеляційної скарги.

Представник ФГ «Олена» в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

Від адвоката Дяченко М. І. надійшла заява, в якій вона просить проводити розляд справи за відсутності ФГ «Олена» та його представника.

Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, що не з`явились, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 згідно державного акту про право приватної власності на землю серія VI-КР № 035909 від 20.08.2002, належить земельна ділянка з кадастровим номером 3521110100:02:000:0287, площею 2.7138 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради, Кіровоградської області.

05.01.2012 між позивачем та ФГ «Олена» було укладено договір оренди землі строком на 10 років на належну йому земельну ділянку який зареєстровано 30.11.2012.

23.11.2022 між ОСОБА_1 та ФГ Олена» укладено Додаткову угоду Договору оренди земельної ділянки № 0287 про викладення в новій редакції від 05.01.2012. Відповідно до п. 3.1 Додаткової угоди договір оренди укладено строком на 20 років з дати укладання цього Договору та діє до 30.11.2032 .

З інформаційної довідки № 378158750 від 13.05.2024 вбачається, що 29.11.2022 Державним реєстратором Корсун В. С. Благовіщенської міської ради Кіровоградської області було зареєстровано додаткову угоду б/н від 23.11.2022 до договору оренди від 30.11.2012 якою продовжено строк дії основного договору оренди до 30.11.2032 з автоматичним продовженням дії договору.

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 31.05.2023 в справі № 385/301/23 позов ОСОБА_1 до ФГ «Олена» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі задоволено.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 11.10.2023 в справі № 385/284/23, скасовано рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 07.06.2023 з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ФГ «Олена» про визнання відсутнім права оренди відносно земельної ділянки

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні

Відповідно до частини першої статті 626ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627ЦК України відповідно до статті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини другої статті 792ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5Закону України«Про орендуземлі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 13Закону України«Про орендуземлі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина першастатті 206 ЦК України).

Частиною першою статті 210ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

У постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23) зробив висновок про те, що «належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно копії Державного акта на право приватної власності на землю серії ІV-КР № 035909 ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 2,71га, кадастровий номер 3521110100:02:000:0287, що надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Гайворонської міської ради Кіровоградської області (а. с. 11).

05 січня 2012 року між ОСОБА_2 та ФГ «Олена» укаладено Договір оренди земельної ділянки, яка належить на праві власності позивачу, строком на 10 років. Договір зареєстровано в книзі 4 відділу Держкомзему у Гайворонському районі Кіровоградської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 30.11.2012 (а. с. 7-9).

Таким чином, строк дії договору оренди земельної ділянки від 05 січня 2012 року закінчився 30.11.2022.

Згідно копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13.05.2024, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,7138 га, кадастровий номер 3521110100:02:000:0287. Номер запису про інше речове право: 48578006; дата та час державної реєстрації29.11.2022; підстава для державної реєстрації: додаткова угода до договору оренди земельної ділянки, серія та номер: б/н, виданий 23.11.2022, видавник: Орендар: ФГ «Олена»; Орендодавець: ОСОБА_1 ; договір оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 30.11.2012, видавник: Орендар: ФГ «Олена»; Орендодавець: ОСОБА_1 . Підстави внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 65634425 від 01.12.2022, ОСОБА_3 , Благовіщенської міської ради державної адміністрації Кіровоградської області. Вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки (а. с. 18).

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 31 травня 2023 року у справі № 385/301/23 позов ОСОБА_1 до ФГ «Олена» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землізадоволено.

Зобов`язано ФГ «Олена» усунути перешкоди у користуванні належної ОСОБА_1 земельною ділянкою з кадастровим номером 3521110100:02:000:0287, площею 2.7138 га., яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди б/н від 23.11.2022 до договору оренди землі укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Олена» 30.11.2012, зареєстрованої 29.11.2022 номер запису про інше речове право № 48578006.

Стягнуто з ФГ «Олена» на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 1073 грн 60 коп по сплаті судового збору та 11 000 грн понесених витрат на правову допомогу (а. с. 19-20).

Вказаним судовим рішенням встановлено, що додаткова угода № б/н від 23.11.2022 до договору оренди від 30.11.2012, укладена між ОСОБА_2 та ФГ «Олена», позивачем не підписувалася та не укладалася.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 30 листопала 2023 року у справі № 385/301/23 апеляційну скаргу ФГ «Олена» задоволено.

Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 31 травня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ФГ «Олена» про зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 «Олена» судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 610 грн 40 коп (а. с. 21-25).

Постанова мотивована тим, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту.

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2024 року у справі № 385/301/23 касаційну скаргупредставника ОСОБА_1 адвоката Остащенко О. М. на постанову Кропивницького апеляційного суду від30 листопада 2023 рокувизнано неподаною та повернуто заявникові (а. с. 26-27).

Звертаючись до суду з позовом про визнання відсутнім права оренди відносно земельної ділянки, ОСОБА_1 посилався на те, що ним не підписувалась Додаткова угода від 23 листопада 2022 року до Договору оренди земельної ділянки № 0287 про викладення в новій реакції від 05 січня 2012 року, на підставі якої за відповідачем зареєстровано речове право право оренди.

Відповідно до абзацу першого частини першої, абзацу першого частини другої статті 207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 215ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Частиною першою статті 2ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункти 4, 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, заумови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).

Згідно з частинами першою, третьою статті 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частинами першою, третьою, шостою, сьомою-десятою статті 84ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов`язку подати витребувані судом докази. У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності (частина перша статті 103 ЦПК України).

Відповідно до положень пункту 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).

Матеріалами справи підтверджується, що з метою встановлення належності ОСОБА_1 підпису на оригіналі оспорюваної додаткової угоди, стороною позивача заявлялося клопотання про витребування доказів (а. с. 1-5).

В підготовчому судовому засіданні представник відповідача ФГ «Олена» адвокат Дяченко М. І. вказала, що оригінал Додаткової угоди від 23 листопада 2022 року до Договору оренди земельної ділянки № 0287 про викладення в новій редакції від 05.01.2012 року, укладеної 23.11.2022 року втрачений та у ФГ «Олена» відсутній, що підтверджується протоколом судового засідання від 29 липня 2024 року (а. с. 79-82).

Вказана інформація додатково була підтверджена представником відповідача в апеляційній скарзі (а. с. 98-102).

Враховуючи, що ОСОБА_1 заперечував факт підписання додаткової угоди № б/н від 23.11.2022 щодо оренди земельної ділянки, належної йому на праві приватної власності, врахувавши ненадання відповідачем оригіналу спірного договору, а також відсутність оригіналу цього договору в матеріалах справи, що унеможливлює проведення судової почеркознавчої експертизи, суд приходить до висновку, що відповідач не спростував доводи позивача про відсутність його волевиявлення на укладання спірного договору земельної ділянки.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові 25 жовтня 2023 року у справі № 385/1290/21 (провадження № 61-12824св22).

Оскільки відповідач не довів у встановленому законом порядку законності підстав користування належною позивачу земельною ділянкою, якою ФГ «Олена» продовжує користуватися, чим порушуються права на користування та розпорядження належним позивачу майном, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що додаткова угода від 23.11.2022 про продовження дії договору оренди землі від 05 січня 2012 року свідчить про намір сторін продовжити строк дії договору, є безпідставними, з огляду на встановлену судом відсутність волевиявлення позивача на укладення додаткової угоди.

Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано, що до пред`явлення позову сторони виконували досягнуті між ними домовленості, а дії позивача, який 23.11.2022 підписав з відповідачем Додаткову угоду до договору оренди землі від 05 січня 2012 року, а згодом пред`явив позов про визнання відсутнім права оренди, суперечать його попередній поведінці і є недобросовісними, з огляду на те, що відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання сторонами умов Додаткової угоди від 23 лисопада 2023 року.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що оригінал Додаткової угоди від 23.11.2022, як доказ відповідачем не наданий з поважних причин, оскільки його втрачено, суд не бере до уваги, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу

Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723 св 20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Матеріалами справи підтверджується, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з ФГ «Олена» на свою користь 31500 грн витрат на професійну правничу допомогу (а. с. 1-5).

На пітвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу понесених у суді першої інстанції позивачем було надано: ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АА № 139063 про представництво адвокатом Отсащенко О. М. інтересів ОСОБА_1 в Гайворонському районному суді Кіровоградської області (а. с. 5 на звороті); копію Договору № 112 про надання правової допомоги від 08 січня 2024 року (а. с. 28-29); копію Додаткової угоди від 07.05.2024 № 3 (а. с. 29 на звороті); копію Акту виконаних робіт від 14.05.2024 (а. с. 30 на звороті); копію квитанцієї від 13 травня 2024 року № 285, відповідно до якої позивачем сплачено частину гонорару за надану правову допомогу у розмірі 10 000 грн (а. с. 30).

ФГ «Олена» у відзиві на позовну заяву зазначало про те, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу понесених у суді першої інстанції є неспівмірним зі складністю цієї справи, наданими адвокатом послугами, витраченим ним часом та не відповідає реальності таких витрат, розумності їх розміру.

З урахуванням вищевказаного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_5 - адвоката Остащенко О. М. та стягнення з відповідача на користь позивача 10 370 грн витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.

За таких обставин, не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про те, що сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10370 грн, яка була стягнута судом першої інстанції з ФГ «Олена» на користь позивача, не обґрунтована належним чином, а судом першої інстанції не встановлено дійсності та необхідності її стягнення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

За змістомст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив в судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першоїстатті 382 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, немає.

Разом з тим, щодо поданого представником позивача разом із відзивом на апеляційну скаргу клопотання про стягнення з ФГ «Олена» на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно зістаттею 59 Конституції Україникожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до пункту 4 частини першоїстатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»(далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з пунктом 9 частини першоїстатті 1 Закону № 5076-VIпредставництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першоїстатті 1 Закону№ 5076-VI).

Відповідно достатті 19 Закону № 5076-VIвидами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьоїстатті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною першоюстатті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини третьоїстатті 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша, другастатті 141 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другоїстатті 137 ЦПК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 204/6564/19, провадження№ 61-1970св21, від 09 листопада 2021 року у справі № 648/2776/20, провадження № 61-7641св21.

Згідно з частиною восьмоюстатті 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги в Кропивницькому апеляційному суді представником позивача до суду апеляційної інстанції надано: ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АА № 1390363 від 08 січня 2024 року про представництво адвокатом Остащенко О. М. інтересів ОСОБА_1 (а. с. 134); копію Договору № 112 про надання правової допомоги від 08 січня 2024 року, укладеного між АБ «Остащенко» та ОСОБА_1 (а. с. 28-29); Додаткову угоду № 3 від 07 травня 2024 року до Договору № 112 про надання правової допомоги від 08.01.2024 (а. с. 29 на звороті); Акт виконаних робіт від 11 жовтня 2024 року до Договору № 112 про надання правової допомоги від 08.01.2024 та Додаткової угоди № 3 від 07.05.2024 (а. с. 135); квитанцію до прибуткового касового ордера № 338 від 11 жовтня 2024 року про слпату ОСОБА_1 АБ «Остащенко» 20000 грн згідно Договору № 112 про надання правової допомоги від 08.01.2021 (а. с. 136); докази надсилання клопотання про стягнення витрат на послуги професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції з додатками ФГ «Олена» (а. с. 137) .

Згідно з матеріалами справи від предстаника відповідача клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, не надійшло.

У судове засідання апеляційного суду представник відповідача також не з`явився, заперечень не висловлював.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19, на яку посилається заявник).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited» v Ukraine), заява № 19336/04,пункт 268).

У рішенні від 18 лютого 2022 року у справі «Чоліч проти Хорватії» (COLIC v. Croatia), заява № 49083/18, ЄСПЛ зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі (пункт 77).

ЄСПЛ наголошує на необхідності об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).

Водночас не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінюючи їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (на яку посилається заявник), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Під час визначення суми відшкодування суд має керуватись критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Відповідно до частини третьоїстатті 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертійстатті 137 ЦПК України(а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони),але лише за клопотанням іншої сторони(подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

з власної ініціативиабоза наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятійстатті 141 ЦПК України(а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23.

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертоїстатті 137 ЦПК Українисуду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третійстатті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24).

Суд керується тим, щоподання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24.

Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.

Надаючи оцінку доводам представника позивача щодо понесених ОСОБА_1 витрат на послуги адвоката та надані на їх підтвердження докази, суд керується таким.

Згідно Акту виконаних робіт від 11 жовтня 2024 року до Договору № 112 про надання правової допомоги від 08.01.2024 та Додаткової угоди № 3 від 07.05.2024 адвокатське бюро надало клієнту правову допомогу: аналіз апеляційної скарги з метою складання відзиву (3 години) 9000 грн; аналіз судової практики Верховного Суду з аналогічних правовідносин, що застосовані при складанні відзиву на апеляційн скаргу (4 години) 12000 грн; складання відзиву на апеляційну скаргу (5 годин) 15000 грн; а всього 36000 грн.

Крім того вказаним Актом передбачено, що сторони погодили участь адвоката в одному судовому засіданні в режимі відеоконференції в Кропивницькому апеляційному суді, гонорар за яке склав 3000 грн, без складання окремого акту.

Водночас заявлені витрати не повною мірою відповідають критеріям реальності, неминучості, розумності, пропорційності, визначеним положеннямистатті 141 ЦПК України, з огляду на таке.

Заявлені витрати на аналіз адвокатом апеляційної скарги (3 години роботи вартістю 9000 грн) не відповідають критерію неминучості витрат сторони у судовій справі, оскільки сам по собі аналіз апеляційної скарги не належить до представництва та захисту прав клієнта у суді та охоплюється (є складовою)складанням відзиву на апеляційну скаргу (5 годин роботи вартістю 15000 грн), тому не можуть вважатися фактично понесеними як окремий вид робіт, виконаних адвокатом.

Розмір заявленої суми за аналіз судової практики Верховного Суду з аналогічних правовідносин, що застосовані при складанні відзиву на апеляційн скаргу (4 години роботи вартістю 12000 грн) не відповідає критерію неминучості, оскільки також охоплюється (є складовою) складанням відзиву на апеляційну скаргу (5 годин роботи вартістю 15000 грн).

Верховний Суд у постанові від 16 жовтня 2024 року у справі № 385/513/23 (провадження № 61-8313св24) зазначав, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Суд враховує, що сторона позивача підготувала та подала відзив на апеляційну скаргу, що відповідає критеріям дійсності й потрібності.

Водночас затрачених годин на подання відзиву на апеляційну скаргу на 5 аркушах (5 годин роботи) вартістю 15 000 грн також не відповідає критерію розумності та пропорційності до предмета позову, з урахуванням розглянутих судами справ з подібними обставинами (ті ж сторони та аналогічний предмет позову).

З огляду на викладене, з урахуванням критеріїв розумності, реальності, неминучості таких витрат, їх пропорційності до предмета спору, фактично виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), за винятком тих, які не є підтвердженими, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу згідно з положеннямистатті 141 ЦПК Україниз 39 000 грн до 5 000 грн, що є співмірніим зі складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт.

Оскільки, апеляційна скарга ФГ «Олена» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 07 серпня 2024 року без змін, суд дійшов висновку про стягнення з ФГ «Олена» на користь ОСОБА_1 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесену позивачем під час розгляду справи апеляційним судом.

Керуючись ст. ст. 362, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Олена» залишити без задоволення, а рішення Гайворонськогорайонного судуКіровоградської областівід 07серпня 2024року без змін.

Стягнути з Фермерського господарства «Олена» (код ЄДРПОУ 20657357) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 10000 (десять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 09.12.2024

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді О. А. Письменний

О. І. Чельник