Постанова

від 05.12.2024 по справі 916/3126/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3126/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І.; Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, пр-т Шевченка, 29)

Секретар судового засідання (за дорученням головуючого судді): Соловйова Д.В.;

За участю представників сторін:

Від прокуратури Гузь В.Г.;

Товариства з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток" Золотоверх М.С.;

Від Одеської міської ради Явченко Д.В.;

Від Державна екологічна інспекція Південно-Західного округу не з`явився;

Від Одеський національний університет імені І.І.Мечникова не з`явився;

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток" та Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023

у справі №916/3126/22

за позовом: Заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави

до відповідачів:

1. Одеської міської ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державна екологічна інспекція Південно-Західного округу

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Одеський національний університет імені І.І.Мечникова.

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити певні дії,

(суддя місцевого господарського суду: Литвинова В.В., Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29),

У листопаді 2022 року Заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави звернувся до Господарського суду Одеської області (далі - позивач) з позовною заявою до Одеської міської ради (далі відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток" (далі відповідач-2, ТОВ "Михайлівський маєток"), за участю третіх осіб - Державна екологічна інспекція Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області), Одеський національний університет імені І.І.Мечникова, у якій просив визнати незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради від 26.04.2017 № 2109-VII; визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки площею 0,5179 га за адресою м. Одеса Михайлівська площа 16, укладений 05.07.2017 між Одеською міською радою та ТОВ "Михайлівський маєток"; зобов`язати ТОВ "Михайлівський маєток" повернути територіальній громаді міста Одеси земельну ділянку площею 0,5179 га за адресою м. Одеса Михайлівська площа 16 у стані не гіршому порівняно з тим, у якому її одержало.

В обґрунтування позову, позивач зазначав, що ТОВ "Михайлівський маєток" в заяві на адресу Одеської міської ради від 24.12.2015 №19/12/15 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в оренду вказано, що на вищевказаній земельній ділянці розташовані нежитлові будівлі, а саме: будівля дитячого садку №74 по вулиці Бабеля, 2 у місті Одесі, нежитлові приміщення по вулиці Головківській, 15/1 у місті Одесі та нежитлові приміщення за адресою: площа Михайлівська, 16 у місті Одесі, що належать підприємству на праві власності. У той же час, ТОВ "Михайлівський маєток" ініційовано питання про надання дозволу на розробку проекту відведення в довгострокову оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0,7418 га, що розташована за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 (квартал в межах вулиць Головківської, Бабеля, Михайлівської площі) для проектування, будівництва та обслуговування комплексу багатоповерхових житлових будинків із підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями.

Разом із тим, позивач зазначав, що ТОВ "Михайлівський маєток" мало право звернутися до міської ради з метою формування та отримання в користування без проведення земельних торгів земельної ділянки виключно для обслуговування та експлуатації належних йому на праві власності об`єктів нерухомого майна, коли вони існували та не були знесені, у розмірі необхідному для безпосереднього обслуговування цих будівель.

Натомість спірну земельну ділянку надано відповідачу-2 для будівництва нового об`єкта багатоповерхового будинку з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями.

Так позивач стверджував, що всупереч вимог ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України, без застосування процедури земельних торгів, без проведення земельного аукціону, Одеською міської радою рішенням від 26.04.2017 №2109-VII затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110137300:18:010:0007), площею 0,5179 га (категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови), за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 (квартал в межах вулиць Головківської, Бабеля, Михайлівської площі), а на підставі Договору оренди від 05 липня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за №1377, передано вказану земельну ділянку в користування на умовах оренди строком на 5 років для проектування, будівництва та обслуговування комплексу багатоповерхових житлових будинків із підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями.

Крім того, позивач зазначав, що рішенням Одеської міської ради від 26.04.2017 № 2109-VII та Договором оренди земельної ділянки площею 0,5179 га порушено інтереси держави щодо охорони земельних ресурсів, їх раціонального та ефективного використання з максимально вигідним економічним результатом, що ускладнює належне виконання державою своїх соціально-економічних функцій. Необхідність захисту інтересів держави у даній справі зумовлена прийняттям органом місцевого самоврядування незаконного рішення щодо розпорядження землею.

Позивач стверджував, що ураховуючи, що частина земельної ділянки, переданої в оренду на підставі оспорюваного рішення міської ради та договору оренди, розташована на землях природно-заповідного фонду над територією Геологічної пам`ятки природи загальнодержавного значення «Одеські катакомби» - інтерес держави у незаконному наданні земельної ділянки значно підвищується.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 у даній справі позовні вимоги Заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси задоволено в повному обсязі; визнано незаконним та скасовано рішення Одеської міської ради від 26.04.2017 №2109-УІІ "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,5179 га, за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 (квартал в межах вулиць Головківської, Бабеля, Михайлівської площі), та надання її в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток"; визнано недійсним Договір оренди земельної ділянки площею 0,5179 га, за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 (кадастровий номер 5110137300:18:010:0007), укладений 05.07.2017 року між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток", який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №1377; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток" (вулиця Осипова, 25, місто Одеса, 65012, код ЄДРПОУ: 36552382) повернути територіальній громаді міста Одеси (пл.Думська, 1, м. Одеса, 65026, Код ЄДРПОУ 26597691) земельну ділянку площею 0,5179 га, за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 (кадастровий номер 5110137300:18:010:0007) у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому Товариство одержало її в оренду; стягнуто з Одеської міської ради на користь Одеської обласної прокуратури (юридична та поштова адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, тел. 7319800, код отримувача за ЄДРПОУ: 03528552; рахунок отримувача: ІІА808201720343100002000000564; банк отримувача: Держказначейська служба України, м. Київ; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір в сумі 3721,50 грн; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток" на користь Одеської обласної прокуратури (юридична та поштова адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, тел. 7319800, код отримувача за ЄДРПОУ: 03528552; рахунок отримувача: ІІА808201720343100002000000564; банк отримувача: Держказначейська служба України, м. Київ; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір в сумі 3721,50 грн.

У своєму рішенні суд погодився з доводами позовної заяви та дійшов висновку, що спірну земельну ділянку площею 0,5179 га за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 (кадастровий номер 5110137300:18:010:0007) передано на підставі оскаржуваного рішення Одеської міської ради від 26.04.2017 №2109-VII "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,5179 га, за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 (квартал в межах вулиць Головківської, Бабеля, Михайлівської площі)" та Договору оренди від 05 липня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за №1377, усупереч вимог законодавства поза конкурсною процедурою, дана земельна ділянка, ще охоплює землі природно-заповідного фонду Геологічної пам`ятки природи загальнодержавного значення "Одеські катакомби", на поверхні яких заборонено зведення будь-яких будівель та споруд, проведення будь-яких робіт, пов`язаних з бурінням, прокладенням комунікацій, - передана в користування юридичній особі для проектування, будівництва та обслуговування комплексу багатоповерхових житлових будинків із підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями, що повністю суперечить режиму функціонування пам`ятки та особливому статусу земель природно-заповідного фонду.

Суд першої інстанції зазначив, що рішення Одеської міської ради від 26.04.2017 №2109-УІІ "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,5179 та, за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 (квартал в межах вулиць Головківської, Бабеля, Михайлівської площі), та надання її в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток" прийнято з грубими порушеннями вимог законодавства, а тому дійшов висновку, що відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України підлягає визнанню незаконним та скасуванню у судовому порядку, та як наслідок, визнав недійсним укладений на підставі вказаного рішення ради договір оренди земельної ділянки та зобов`язав відповідача-2 повернути земельну ділянку територіальній громаді міста Одеси.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток" та Одеська міська рада звернулись до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами.

Так 27.06.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток" на рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 по справі №916/3126/22.

У своїй скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток" просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 у справі №916/3126/22 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви Заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси відмовити в повному обсязі.

Апелянт вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Так відповідач-2 зазначає, що жодна норма чинного законодавства України, не містить будь-яких обмежень для особи, яка має у власності об`єкти нерухомості, при звернення до відповідних органів влади за дозволом про відведення земельної ділянки, на якій знаходяться такі об`єкти нерухомості в оренду, самостійно, відповідно до законодавства визначати вид цільового призначення земельної ділянки, та не обмежена таким видом цільового використання як "обслуговування та експлуатації об`єктів нерухомості"

Крім того, жодна норма чинного законодавства України не містить права для органу влади відмовляти особам, у власності яких є об`єкти нерухомого майна, в наданні дозволу на відведення земельної ділянки в оренду, на якій ці об`єкти нерухомого майна знаходяться, та обмежувати заявника в обранні виду цільового призначення земельної ділянки, якщо обраний ним вид цільового призначення відповідає законодавству.

Законодавство України не містить жодних норм права, які б звужували право належного заявника звернутися в порядку ч.2 ст.123 Земельного кодексу України, з клопотанням із зазначенням бажаного розташування та розмір земельної ділянки. Тобто ч.2 ст.123 Земельного кодексу України встановлено виключне право належної особи вирішувати, який розмір земельної ділянки він бажає отримати в користування, та обмежило таке право у випадку невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Обмеження на бажаний розмір земельної ділянки таке як "розмір що значно перевищує розмір належної відповідачу будівлі" жодним законом не передбачено, що підтверджується відсутністю обґрунтування нормами права такої позиції з боку прокурора-позивача. Також законодавством не передбачено і права обмежувати для будь якої особи належну особу в отриманні в порядку ч.2 ст.123 Земельного кодексу України бажаного розміру земельної ділянки за виключенням умов, передбачених ч.3 ст.123 Земельного кодексу України.

Відповідач-2 наголошує у своїй скарзі, що висновки суду першої інстанції, що спірна земельна ділянка передана ТОВ "Михайлівський маєток" в оренду всупереч вимог ст.124,134 Земельного кодексу України, без застосування процедури земельних торгів, без проведення земельного аукціону так як спірна земельна ділянка була передана в оренду для проектування, будівництва та обслуговування комплексу багатоповерхових будинків з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями, є незаконними та необґрунтованими. А відповідне рішення Одеської міської ради не може бути скасовано оскільки не порушує жодної норми законодавства України.

Апелянт також зазначає, що є суперечливими та необґрунтованими висновки суду в оскаржуваному рішенні щодо обставин розташування нерухомого майна на спірній земельній ділянці та зазначає, що висновки суду що на час подання заяви до міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки про знесення усіх будівель, ґрунтуються на підставі неприпустимого доказу.

У своїй скарзі апелянт зазначає, що обґрунтування судом першої інстанції протиправності дій відповідача висновками Верховного Суду, а не нормами Закону, є нікчемним, оскільки такі висновки не встановлюють жодних прав та обов`язків для відповідача.

Крім того, на думку відповідача-2, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розроблений на підставі рішення Одеської міської ради від 03.02.2016 №387-VII, не повинен та не підлягає погодженню з уповноваженим органом у сфері охорони навколишнього середовища в порядку ч.3 ст. 186-1 Земельного кодексу України, оскільки згідно вказаної норми погодженню підлягають проекти землеустрою земельних ділянок розташованої на території чи в межах об`єкта природно-заповідного фонду. Об`єкт природно-заповідного фонду "Одеські катакомби" не має території та не має меж, що, враховуючи таку специфіку, не дає можливості його погодження за відсутності таких обставин. Відсутність території та меж "Одеських катакомб" підтверджується прокурором в змісті позову та додатках до нього, а саме відсутністю документів або посилань на такі документи, які б вказували на встановлення згідно чинного законодавства України території та меж "Одеських катакомб".

У зв`язку з вищезазначеним, висновки суду першої інстанції щодо непогодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ТОВ "Михайлівський маєток" з уповноваженим органом у сфері охорони навколишнього середовища в порядку ч.4 ст.186 Земельного кодексу України є необґрунтованим та незаконним.

Окрім зазначеного, апелянт також вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді, а також вказує, що прокурор міг довідатись про оскаржувані рішення та договір ще в 2017 році, що свідчить про наявність підстав для застосування положень ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Підсумовуючи зазначене, відповідач-2 вважає, що прокурором не надано доказів та не доведено належними засобами доказування обставин, якими він обґрунтовує заявлені вимоги, а саме порушення Одеською міською радою прийняттям оспорюваного рішення процедури передачі земельної ділянки у користування відповідача-2, що призвели до порушення законних прав територіальної громади міста Одеса, та могли слугувати підставою для визнання вказаного рішення незаконним, а правочину, який укладений на підставі вказаного рішення, недійсним.

Отже, відповідач-2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси відмовити в повному обсязі.

Крім того, 03.07.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 по справі №916/3126/22.

У своїй скарзі Одеська міська рада просить скасувати оскаржуване рішення в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси.

Одеська міська рада не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його необґрунтованим, незаконним, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а отже таким, що підлягає скасуванню.

Так, відповідач-1 переконаний, що суд першої інстанції при прийнятті рішення керувався очевидно неналежними, неприпустимими та недостовірними доказами. Апелянт звертає увагу, що незрозумілим залишається, як суд першої інстанції із супутникових знімків зміг встановити факт знесення об`єктів, факти знесення покрівлі будинків без спеціального дослідження та технічних розрахунків. Натомість, суд, віддаючи перевагу відомостям з Інтернет ресурсів «Google maps» та «Google Earth Pro», ігнорує офіційні відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Одеська міська рада у своїй скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції послідовно ґрунтується на тому, що оскаржуване рішення Одеської міської ради не містить зазначення щодо надання спірної земельної ділянки для обслуговування нежитлових будівель, які належать відповідачу-2. При цьому, судом не зазначено жодної норм чинного законодавства, яка б передбачала можливість надання земельної ділянки виключно для обслуговування належних особі об`єктів нерухомості.

На переконання відповідача-1, підставою для скасування рішення Одеської міської ради стали не норми земельного законодавства, які детально врегульовують процедуру передання земельних ділянок в оренду, а їх суб`єктивне тлумачення, яке наведено прокурором та необґрунтовано підтримано судом.

Одеська міська рада наголошує на тому, що розташування на спірній земельній ділянці належного ТОВ "Михайлівський маєток" нерухомого майна зумовлює застосування щодо процедури надання земельної ділянки в оренду виняткового застереження, передбаченого абз. 2 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, та, як наслідок, виключає застосування суб`єктом права комунальної власності на землю конкурентних засад (земельних торгів) при продажі права на оренду спірної земельної ділянки.

Апелянт звертає увагу, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який закріплений у загальному вигляді в законі, та знаходить свій вияв у положеннях ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України.

Відповідач-1 звертає увагу суду, що у Одеської міської ради були відсутні законні підстави для відмови у наданні ТОВ "Михайлівський маєток" дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду та для його затвердження. При цьому, позиція прокурора щодо необхідності продажу права оренди на спірну земельну ділянку на торгах, тобто, іншим особам, при наявності на ній об`єктів нерухомості, які перебувають у приватній власності відповідача-2, не може бути реалізована в дійсності та не відповідає вимогам чинного законодавства.

Одеська міська рада також вважає, що твердження прокурора стосовно неможливості надання в користування спірної земельної ділянки через розташування під її частиною пам`ятки природи, яке підтримав суд першої інстанції, є таким, що не ґрунтується на положеннях законодавства та не враховує особливості даної земельної ділянки.

У своїй скарзі Одеська міська рада наполягає на тому, що діяла виключно в межах наданих їй законодавством України повноважень та з урахуванням нормативно встановлених вимог щодо відведення спірної ділянки розпорядилась земельною ділянкою, яка розташована за адресою: м. Одеса, пл. Михайлівська, 16.

Окрім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції було безпідставно відхилено заяву відповідача-1 про застосування наслідків спливу строку позовної давності, вважає, що прокурор повинен був дізнатись про оскаржуване рішення ще 17.05.2017, а про укладання Договору оренди 05.07.2017. Водночас, прокурор звернувся до суду з пропуском строку позовної давності лише 29.11.2022.

З огляду на все вищевикладене, Одеська міська рада просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі.

Ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 відкрито з поновленням пропущеного процесуального строку апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток" на рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 по справі №916/3126/22, а також за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 по справі №916/3126/22.

20.07.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси надійшли відзиви на апеляційні скарги.

У зазначених відзивах позиція прокурора залишається незмінною, прокурор дублює позицію викладену у позовній заяві, заперечує проти доводів апеляційних скарг та просить апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток" та Одеської міської ради залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2023 призначено до сумісного розгляду апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток" та Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 по справі №916/3126/22 на 25.09.2023 року о 14-00 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 оголошено перерву у судовому засіданні до 09.10.2023 року о 15-00 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2023 оголошено перерву у судовому засіданні до 20.11.2023 року на 11-00 год.

17.11.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ "Михайлівський маєток" надійшла заява про застосування позовної давності та пояснення до зазначеної заяви.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 апеляційне провадження у даній справі було зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи №925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 касаційну скаргу Заступника керівника Черкаської обласної прокуратури задоволено; постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 у справі № 925/1133/18 скасовано; справу №925/1133/18 направлено до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 поновлено провадження по справі №916/3126/22 за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток" та Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 з 12.08.2024 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 23.09.2024 о 10-30 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 оголошено перерву в судовому засіданні по справі №916/3126/22 до 16.10.2024 року об 11-30 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 оголошено перерву в судовому засіданні по справі №916/3126/2 2 до 25.11.2024.

В судовому засіданні 25.11.2024 оголошено перерву по справі №916/3126/22 до 05.12.2024.

В судове засідання 05.12.2024 з`явились представники відповідачів та прокурор. Інші представники учасники у судове засідання не з`явились. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, з огляду на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представників третіх осіб, за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційні скарги, відзиви на них, заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток" від 24.12.2015 №19/12/15 рішенням Одеської міської ради від 03.02.2016 №387-УІІ Товариству з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток" надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,7420 та, за адресою: площа Михайлівська, 16 (квартал в межах вулиць Головківської, Бабеля, Михайлівської площі) для проектування, будівництва та обслуговування комплексу багатоповерхових житлових будинків із підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями.

На замовлення ТОВ "Михайлівський маєток" ФОП Павленко О.В. (Договір №236 від 05.02.2016) розроблено "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток" для проектування, будівництва та обслуговування комплексу багатоповерхових житлових будинків з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 (квартал в межах вулиць Головківської, Бабеля, Михайлівської площі)". Проектом скореговано площу земельної ділянки та передбачено відведення земельної ділянки за вказаною адресою площею 0,5179 га (5179,00 кв.м.).

Матеріалами справи підтверджується, що за результатами розгляду Одеською міською радою проекту землеустрою рішенням Одеської міської ради від 26.04.2017 №2109-VII затверджено Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110137300:18:010:0007), площею 0,5179 га (категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови), за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 (квартал в межах вулиць Головківської, Бабеля, Михайлівської площі), присвоєно вказаній земельній ділянці адресу: місто Одеса, площа Михайлівська, 16, а також надано ТОВ "Михайлівський маєток" вказану земельну ділянку передано в оренду на 5 років для проектування, будівництва та обслуговування комплексу багатоквартирних житлових будинків із підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями (цільове призначення - В.02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку).

На підставі вищевказаного рішення між Одеською міською радою та ТОВ "Михайлівський маєток" 05 липня 2017 року укладено Договір оренди земельної ділянки комунальної власності площею 0,5179 га за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 (кадастровий номер 5110137300:18:010:0007), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за №1377 (далі - договір оренди).

Відомості про право оренди земельної ділянки внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 05.07.2017 (рішення про державну реєстрацію прав №36059524 від 10.07.2017) одразу з реєстрацією права комунальної власності Одеської міської ради на землю.

Таким чином, на підставі рішення Одеської міської ради від 26.04.2017 №2109-VII та Договору оренди від 05.07.2017 року ТОВ "Михайлівський маєток" набуто право оренди земельної ділянки комунальної власності площею 0,5179 га за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 (кадастровий номер 5110137300:18:010:0007) для проектування, будівництва та обслуговування комплексу багатоквартирних житлових будинків із підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі Договору купівлі-продажу від 08.06.2015, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І.В. за №1064, ТОВ "Михайлівський маєток" 08.06.2015 набуло право власності на 1/2 частину нерухомого майна площею 9,5 кв.м. за адресою: м.Одеса, вулиця Головківська (вулиця Калініна), будинок 15/1, приміщення 101, а на іншу 1/2 частину цього ж майна площею 9,5 кв.м. - на підставі договору купівлі-продажу від 08.06.2015, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за №1062 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 256886851101). Зазначені відомості вбачаються з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №312076848 від 11.10.2022.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №312077460 від 11.10.2022, на підставі протоколу загальних зборів №7 від 17.06.2015 ТОВ "Анавік" та акту прийому-передачі від 18.06.2015, до статутного капіталу ТОВ "Михайлівський маєток" передано в якості внеску нежитлове приміщення загальною площею 117,5 кв.м., розташоване за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16, таким чином 30.06.2015 відповідачем-2 набуто право власності на вказані будівлі (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 188814451101).

Також на підставі Договору купівлі-продажу від 21.08.2009, посвідченого Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренком С.С. за №7496, ТОВ "Михайлівський маєток" набуто право власності на будівлю дитячого садка №74, розташованого за адресою: місто Одеса, вулиця Бабеля, 2 площею 777,9 кв.м. (реєстраційний номер майна: 10885637). Зазначені відомості відображені в Інформаційній довідці з державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №312073758 від 10.11.2022.

Таким чином, на момент звернення з заявою до міської ради з метою отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16, в оренду, у ТОВ "Михайлівський маєток" на праві власності, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, перебувало 3 об`єкта нерухомості:

- нерухоме майно площею 9,5 кв.м. за адресою: м.Одеса, вулиця Головківська (вулиця Калініна), будинок 15/1;

- нежитлове приміщення загальною площею 117,5 кв.м., розташоване за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16;

- двоповерхова будівля дитячого садка №74, розташованого за адресою: місто Одеса, вулиця Бабеля, 2 сукупною площею 777,9 кв.м.

Враховуючи поверховість будівель, з технічних паспортів на відповідні об`єкти нерухомості вбачається, що вони займають сукупну площу 580,9 кв.м. (тобто 0,058 га) земельної ділянки комунальної власності: 9,5 кв.м, 117,5 кв.м та 453,9 кв.м. (площа садку за першим поверхом) відповідно, тобто 11,19 відсотка загальної площі земельної ділянки, що в подальшому відведена Товариству.

Матеріалами справи підтверджується, що на час подання заяви до міської ради ТОВ "Михайлівський маєток" про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в оренду, усі ці будівлі були знесені, про що свідчать дані супутникових знімків території за адресою: площа Михайлівська, 16, місто Одеса. Наведені фактичні дані підтверджуються протоколом огляду від 11.10.2022, проведеного в рамках кримінального провадження №42021163020000093 від 11.11.2021. Оглядом зафіксовано відомості супутникових знімків території за адресою: площа Михайлівська, 16, місто Одеса (кадастровий номер 5110137300:18:010:0007), які містяться в програмі "Google Earth Pro" версії 7.3.4.8248 (64-bit), датою випуску 12.05.2022.

За наслідками розгляду заяви відповідача-2 про дозвіл на розробку проекту відведення (т.1 а.с.56) органом місцевого самоврядування рішенням від 03.02.2016 №387-VII задоволено у повному обсязі клопотання забудовника та надано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю ''Михайлівський маєток" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,7420 та, за адресою: площа Михайлівська, 16 (квартал в межах вулиць Головківської, Бабеля, Михайлівської площі) для проектування, будівництва та обслуговування комплексу багатоповерхових житлових будинків із підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями.

З відомості вирахування площ угідь в розрізі землекористувачів та поконтурної відомості землекористування проекту, експлікації (склад земельних угідь відповідно до форми №6-зем) вбачається, що капітальні одноповерхові будівлі на земельній ділянці займають сукупну площу 0,0329 га (0,0319 та 0,0010 га відповідно), при цьому, залишок площі у вигляді 0,4850 га вільні від забудови та іменовані як землі під проїздами, проходами та площадками.

Таким чином, питома вага загальної площі земельної ділянки, яка зайнята капітальними будівлями Товариства, згідно проекту самого землекористувача, становить 0,0319 га, тобто 6,16 відсотка від загальної площі земельної ділянки, що відводиться.

Висновком за проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду від 27.02.2017 №01-11/877-77пз (т.1 а.с.153, 154) Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради погоджено "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток" для проектування, будівництва та обслуговування комплексу багатоповерхових житлових будинків з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 (квартал в межах вулиць Головківської, Бабеля, Михайлівської площі)", розробленого на замовлення відповідача-2 ФОП Павленко О.В. у 2017 році.

Земельну ділянку сформовано як окремий об`єкт прав 18.04.2017, про що до Державного земельного кадастру внесено відповідні відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 5110137300:18:010:0007.

Відомості про право власності Одеської міської ради на земельну ділянку площею 0,5179 га за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 (кадастровий номер 5110137300:18:010:0007) внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 05.07.2017 на підставі рішення державного реєстратора №36059524 від 10.07.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1296542051101) - т.1 а.с. 52-55.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру, сформовану земельну ділянку з кадастровим номером 5110137300:18:010:0007 за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 віднесено до земель житлової та громадської забудови, цільове призначення земельної ділянки, згідно Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженого Наказом державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, визначено В.02.03 - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, вид використання - для проектування, будівництва та обслуговування комплексу багатоповерхових житлових будинків із підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями.

В подальшому Малиновською окружною прокуратурою міста Одеси виявлено порушення вимог законодавства та інтересів територіальної громади міста Одеси під час надання в оренду земельної ділянки у позаконкурентний спосіб.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

Щодо права прокурора на звернення з даним позовом, судова колегія зазначає наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17).

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

У судовому процесі, зокрема в господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Подібний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та від 27.02.2019 у справі №761/3884/18.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Зміст частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено, що не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

У цій справі відповідач Одеська міська рада, здійснюючи право розпорядження землею в межах територіальної громади, є учасником цивільних правовідносин (стороною договору оренди землі). Таким чином, в цій справі Одеська міська рада є відповідачем, оскільки вчинила дії, які порушують інтереси громади, а саме, прийняла рішення про передачу земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів, тому прокурор самостійно подає цей позов.

З цього приводу судова колегія зазначає, що 11.06.2024 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі №925/1133/18, висновки, викладені в якій, колегія суддів вважає за необхідне врахувати під час апеляційного перегляду даної справи.

Так, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній вище постанові дійшла висновку, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

Як зазначено вище, у даній справі позов подано прокурором в інтересах держави без визначення органу, уповноваженого на здійснення відповідних функцій щодо спірних відносин, а позовні вимоги обґрунтовані тим, що передача спірної земельної ділянки без проведення торгів порушує економічні інтереси держави, призводить до втрати можливості отримання територіальною громадою міста максимального розміру орендної плати за використання земельної ділянки

Прокурор наголошує на тому, що необхідність захисту інтересів держави у даній справі зумовлена прийняттям органом місцевого самоврядування незаконного рішення щодо розпорядження землею, яка згідно зі ст. 14 Конституції України є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Таким чином, спірна угода, укладена представницьким органом територіальної громади, порушує економічні права територіальної громади, у зв`язку з чим прокурор мав не тільки право, але й обов`язок здійснити захист інтересів держави шляхом звернення з позовом у цій справі.

З огляду на заявлену прокурором вимогу про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради, її обґрунтування, визнання недійсними договору, однією зі сторін якого він є, а також відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у справі, що розглядається, на думку суду апеляційної інстанції, прокурор правомірно визначив орган місцевого самоврядування відповідачем у цій справі та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави відсутністю органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Щодо суті позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ст. 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Положеннями ст. 9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Харківської міської ради в галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб та надання земельних ділянок в користування.

За змістом ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Зацікавлена особа в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається на підставі ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується згідно ч. 4 ст. 123 Земельного кодексу України в порядку, встановленому ст. 186-1 цього Кодексу. За змістом ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

При цьому, на підставі ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2 і 3 ст. 134 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Такими випадками згідно ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України є: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. У такому разі земельні ділянки державної чи комунальної власності (або права на них) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

В даному випадку судова колегія звертається до Superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею) принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах ст.120 Земельного кодексу України, ст.377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства. Згідно із принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже відповідно до зазначених правових норм, власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 3 квітня 2019 року у справі №921/158/18 (пункт 51), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (пункти 37-38), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 54)).

Виходячи із системного аналізу положень ч.2 ст.124 та абзацу 2 ч.2 ст.134 Земельного кодексу України, незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання. Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об`єктів надмірного тягаря, пов`язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об`єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об`єктів.

Така правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №922/1323/20, від 01.04.2021 у справі №910/10500/19, від 04.10.2023 у справі №916/2319/22.

Особа, яка придбала нерухоме майно, відповідно до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України має право на придбання на позаконкурентних засадах (без проведення земельних торгів) прав саме на земельну ділянку (її частину), право на яку мав попередній власник нерухомості і яке перейшло до цього нового власника нерухомості в силу статей 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України в редакціях, які діяли на час придбання нерухомого майна, саме з метою, пов`язаною із розташуванням відповідної нерухомості.

Відповідна правова позиція щодо системного тлумачення норми частини 2 статті 134 Земельного кодексу України в комплексі з положеннями статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України викладена в постановах Верховного Суду, зокрема від 14.02.2018 у справі №592/6097/15-ц; від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г; від 22.03.2018 у справі №910/13129/7; від 14.03.2019 у справі №915/182/17; від 06.11.2019 у справі №910/23595/17.

Як зазначалося раніше, на підставі Договору купівлі-продажу від 21.08.2009, посвідченого Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренком С.С. за №7496, ТОВ "Михайлівський маєток" набуто право власності на будівлю дитячого садка №74, розташованого за адресою: місто Одеса, вулиця Бабеля, 2 площею 777,9 кв.м. (реєстраційний номер майна: 10885637). Зазначені відомості відображені в Інформаційній довідці з державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №312073758 від 10.11.2022 т. 1 а.с.79-82.

Таким чином, на момент звернення з заявою до міської ради з метою отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16, в оренду, у ТОВ "Михайлівський маєток" на праві власності, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, перебувало 3 об`єкта нерухомості:

- нерухоме майно площею 9,5 кв.м. за адресою: м.Одеса, вулиця Головківська (вулиця Калініна), будинок 15/1;

- нежитлове приміщення загальною площею 117,5 кв.м., розташоване за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16;

- двоповерхова будівля дитячого садка №74, розташованого за адресою: місто Одеса, вулиця Бабеля, 2 сукупною площею 777,9 кв.м.

Судова колегія вважає за необхідне акцентувати увагу апелянтів, що в даному випадку відповідач-2, звертаючись із заявою до Одеської міської ради, мав на меті отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою саме для отримання земельної ділянки в оренду не для обслуговування на ній належних ТОВ «Михайлівський маєток» на праві власності нежитлових приміщень, а для проектування, будівництва та обслуговування комплексу багатоповерхових житлових будинків з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями.

Належні на праві власності відповідачу-2 будівлі були знесені, про що свідчать дані супутникових знімків території за адресою: площа Михайлівська, 16, місто Одеса. Наведені фактичні дані підтверджуються протоколом огляду від 11.10.2022, проведеного в рамках кримінального провадження №42021163020000093 від 11.11.2021. Оглядом зафіксовано відомості супутникових знімків території за адресою: площа Михайлівська, 16, місто Одеса (кадастровий номер 5110137300:18:010:0007), які містяться в програмі "Google Earth Pro" версії 7.3.4.8248 (64-bit), датою випуску 12.05.2022.

За наслідками розгляду заяви відповідача-2 про дозвіл на розробку проекту відведення органом місцевого самоврядування Рішенням від 03.02.2016 №387-VII задоволено у повному обсязі клопотання забудовника та надано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю ''Михайлівський маєток" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,7420 та, за адресою: площа Михайлівська, 16 (квартал в межах вулиць Головківської, Бабеля, Михайлівської площі) для проектування, будівництва та обслуговування комплексу багатоповерхових житлових будинків із підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями. (т.1 а.с.56)

Суд звертає увагу, що вищевказане рішення не містить будь-якої інформації про передачу земельної ділянки в оренду для обслуговування належних Товариству на праві власності нежитлових будівель, а прямо зазначає її цільове призначення - для проектування, будівництва та обслуговування комплексу багатоповерхових житлових будинків із підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями.

Відповідно до пояснювальної записки "Проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток" для проектування, будівництва та обслуговування комплексу багатоповерхових житлових будинків з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 (квартал в межах вулиць Головківської, Бабеля, Михайлівської площі)", розробленого на замовлення відповідача ФОП Павленко О.В. у 2017 році, за результатами вимірювання в натурі площа земельної ділянки, що планується до відведення ТДВ "ВБМО "ОДЕСБУД", становить 0,5179 га, яку відведено виключно за єдиним цільовим призначенням - з метою багатоповерхової забудови.

З відомості вирахування площ угідь в розрізі землекористувачів та поконтурної відомості землекористування проекту, експлікації (склад земельних угідь відповідно до форми №6-зем) вбачається, що капітальні одноповерхові будівлі на земельній ділянці займають сукупну площу 0,0329 га (0,0319 та 0,0010 га відповідно), при цьому, залишок площі у вигляді 0,4850 га вільні від забудови та іменовані як землі під проїздами, проходами та площадками.

Таким чином, питома вага загальної площі земельної ділянки, яка зайнята капітальними будівлями Товариства, згідно проекту самого землекористувача, становить 0,0319 га, тобто 6,16 відсотка від загальної площі земельної ділянки, що відводиться.

Висновком за проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду від 27.02.2017 №01-11/877-77пз Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради погоджено "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток" для проектування, будівництва та обслуговування комплексу багатоповерхових житлових будинків з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 (квартал в межах вулиць Головківської, Бабеля, Михайлівської площі)", розробленого на замовлення відповідача-2 ФОП Павленко О.В. у 2017 році. (т.1 а.с.153, 154)

Земельну ділянку сформовано як окремий об`єкт прав 18.04.2017, про що до Державного земельного кадастру внесено відповідні відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 5110137300:18:010:0007.

Відомості про право власності Одеської міської ради на земельну ділянку площею 0,5179 га за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 (кадастровий номер 5110137300:18:010:0007) внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 05.07.2017 на підставі рішення державного реєстратора №36059524 від 10.07.2017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1296542051101) - т.1 а.с. 52-55.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру, сформовану земельну ділянку з кадастровим номером 5110137300:18:010:0007 за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 віднесено до земель житлової та громадської забудови, цільове призначення земельної ділянки, згідно Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженого Наказом державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, визначено В.02.03 - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, вид використання - для проектування, будівництва та обслуговування комплексу багатоповерхових житлових будинків із підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями.

Враховуючи викладене, суд констатує, що формування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:18:010:0007, визначення її площі та державна реєстрація здійснювались на підставі заяви ТОВ "Михайлівський маєток" та за проектом землеустрою, розробленим і затвердженим на підставі оспорюваного рішення Ради, за яким відведення земельної ділянки здійснювалось не для мети, що пов`язана з розміщенням об`єктів нерухомого майна, а для проектування, будівництва та обслуговування комплексу багатоповерхових житлових будинків із підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями.

Одеська міська рада, затверджуючи проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,5179 га за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 (кадастровий номер 5110137300:18:010:0007), надаючи ТОВ "Михайлівський маєток" вказану земельну ділянку в оренду на 5 років, прямо передбачила цільове призначення та вид використання спірної земельної ділянки - для проектування, будівництва та обслуговування комплексу багатоповерхових житлових будинків із підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями, не згадуючи про мету обслуговування існуючих нежитлових будівель, та лише в договорі (п. 2.2) констатувала їх розташування на спірній земельній ділянці. Хоча, як вбачається з супутникових знімків території за адресою: площа Михайлівська, 16, місто Одеса (кадастровий номер 5110137300:18:010:0007), зафіксованих протоколом огляду від 11.10.2022, проведеного в рамках кримінального провадження №42021163020000093 від 11.11.2021, станом на 07.03.2017 (за 4 місяці до укладення договору оренди), майже всі будівлі на земельній ділянці були знесені, окрім незначної частини будівлі дитячого садку, де знесено покрівлю та залишились лише стіни.

Таким чином, оспорюваним рішенням Одеською міською радою передано ТОВ "Михайлівський маєток" земельну ділянку площею 0,5179 га за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 (кадастровий номер 5110137300:18:010:0007) не для обслуговування та експлуатації належних Товариству на праві власності нежитлових приміщень, а для нового будівництва. Площа земельної ділянки, яка надана підприємству в оренду, у 16 разів перевищує площу забудованих будівлями земель (згідно відомості вирахування площ угідь в розрізі землекористувачів та поконтурної відомості землекористування проекту, експлікації (склад земельних угідь відповідно до форми №6-зем), та в 9 разів перевищує площу земельної ділянки, зайнятої будівлями, що згідно правовстановлюючих документів належали на праві власності Товариству, однак ще до набуття права оренди знесених.

Намір відповідачів щодо передачі спірної земельної ділянки саме для будівництва багатоповерхового будинку підтверджено подальшими діями орендаря. Так, земельна ділянка площею 0,5179 га за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 (кадастровий номер 5110137300:18:010:0007) повністю вільна від об`єктів нерухомості (супутниковий знімок від 09.07.2021 протоколу огляду від 11.10.2022), а ТОВ "Михайлівський маєток" отримано містобудівні умови та обмеження від 27.12.2017 №01-6/224 щодо забудови земельної ділянки 9-типоверховим будинком з підземним паркінгом, подано повідомлення про початок виконання будівельних робіт "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудовано- прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним гаражем за адресою: м.Одеса, Михайлівська площа, 16".

В свою чергу, формування земельної ділянки з кадастровим номером 631013600:12:003:0083, як об`єкту цивільних прав, в даному випадку не є підставою для автоматичного набуття речового права на неї новим власником нерухомого майна, яке на ній розміщено, з огляду на мету формування такої земельної ділянки у визначених межах (для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку із знесенням розміщених на ній нежитлових будівель).

Так, порядок отримання в користування земельної ділянки без проведення земельних торгів, визначений ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, передбачав обов`язкову умову мету її надання - для обслуговування та експлуатації нерухомого майна, розташованого на такій земельній ділянці.

Частиною п`ятою статті 20 Земельного кодексу України визначено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера (ч.ч. 5, 6 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-3, 6 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Поряд з цим, у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі №922/1323/20 зазначено, що види використання земельної ділянки у межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно у межах вимог, встановлених законом щодо використання земель цієї категорії з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою (частина 5 статті 20 Земельного кодексу України). Тобто, визначаючи вид використання земельної ділянки, органи державної влади і органи місцевого самоврядування можуть зазначати у таких випадках вид її використання саме для обслуговування будівель та споруд, а не для будівництва, зокрема, шляхом зазначення відповідних обмежень при прийнятті відповідних рішень про надання земельної ділянки у власність або користування та/або укладення відповідних договорів.

Таким чином, право на отримання земельної ділянки в позаконкурсному порядку повинно відбуватись за наслідками формування нової земельної ділянки в межах категорії земель за видом використання: для обслуговування та експлуатації отриманого у власність нерухомого майна.

В контексті зазначеного слід звернути увагу, що матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до Одеської міської ради із заявою про надання земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна, з метою експлуатації такого об`єкту.

Судова колегія також вважає обґрунтованими посилання прокурора на невідповідність розміру отриманої земельної ділянки з площею належних відповідачу об`єктів нерухомого майна, що також свідчить про те, що для обслуговування нерухомого майна не потрібно отримувати земельну ділянку в такому розмірі, який у багато разів перевищує площу, необхідну для обслуговування належних відповідачу-2 будівель.

Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки в будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/5201/19.

В той же час, в наявних в матеріалах справах документах відсутнє будь-яке обґрунтування (з урахуванням будівельних та санітарних норм) необхідності виділення земельної ділянки саме таким розміром, відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що отримання в оренду земельної ділянки в розмірі, що значно перевищує площу належного нежитлового приміщення внаслідок придбання, передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у визначеному положеннями ст. ст. 134, 135 Земельного кодексу України порядку.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія зазначає, що всупереч вимогам ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України, без застосування процедури земельних торгів, без проведення земельного аукціону, Одеською міської радою рішенням від 26.04.2017 №2109-VII затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110137300:18:010:0007), площею 0,5179 га (категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови), за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 (квартал в межах вулиць Головківської, Бабеля, Михайлівської площі), а на підставі договору оренди від 05 липня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за №1377, передано вказану земельну ділянку в користування на умовах оренди строком на 5 років для проектування, будівництва та обслуговування комплексу багатоповерхових житлових будинків із підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями.

Також слід звернути увагу на те, що земельна ділянка площею 0,5179 га за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 (кадастровий номер 5110137300:18:010:0007) розташована над територією геологічної пам`ятки природи загальнодержавного значення "Одеські катакомби".

Геологічна пам`ятка природи загальнодержавного значення "Одеські катакомби" загальною площею 4,67 га, розташована у Малиновському районі міста Одеси, в районі перетину вулиць Картамишевська та Головківська, оголошено розпорядженням Ради міністрів Української PCP від 07.08.1963 №1180-р. Відповідно до додатку №2 вказаного розпорядження, Одеські катакомби оголошено пам`ятником природи республіканського значення, які перебувають під охороною держави.

З паспорту №ППР 18-569 території (об`єкта) природно-заповідного фонду Україниської ССР від 18.08.1986 року (т.1 а.с.165-168), вбачається, що державний геологічний пам`ятник природи республіканського значення "Одеські катакомби" площею гірничого відведення 4,67 га включає стародавні карстові печери з похованнями останків тварин/хребетних, що мають унікальне палеонтологічне значення.

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 01.03.2013 року №81 затверджено "Положення про геологічну пам`ятку природи загальнодержавного значення "Одеські катакомби" (далі - Положення).

Відповідно до п.1.2 Положення, пам`ятка природи входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якої встановляється особливий режим охорони, відтворення і використання.

Пам`ятку природи створено з метою вивчення, охорони і збереження старих карстових печер з залягаючими в них рештками викопних тварин, що мають велике наукове, історичне та природоохоронне значення. Основними завданнями Пам`ятки природи є: охорона і збереження карстових печер з залишками доісторичних тварин, старих підземних гірничих виробіток, які є унікальними геологічними відслоненнями вапняків понтичного ярусу неогена; проведення наукових досліджень; поширення екологічних знань тощо (п.п. 1.1, 2.2 Положення).

Частина 5 ст.53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" визначає, що території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

Пам`ятку природи передано Одеському національному університету імені І.І. Мечнікова під охорону на підставі охоронних зобов`язань: від 20.08.1986 року №1111Р 18-56д, від 17.11.2003 року №ЗДПг 73-569 та від 17.04.2013 №ЗДПг 73-569 (лист Одеського національного університету імені І.І.Мечнікова від 29.11.2021 №32-215/1).

Пам`ятку природи внесено до Державного кадастру природно-заповідного фонду за реєстраційним номером РП гео 1-569.

Згідно картки первинного обліку території та об`єктів природно-заповідного фонду України (форма 1ДКПЗФ) "Геологічна пам`ятка природи загальнодержавного значення "Одеські катакомби", складеної у 2013 році Одеським національним університетом імені 1.1. Мечнікова, земельного відведення пам`ятка не має, гірничне відведення пам`ятки складає площу 4,67 га.

З плану-схеми розташування геологічного пам`ятника природи загальнодержавного значення "Одеські катакомби" №ЗДПг 73-569 (т.1 а.с.170) вбачається часткове розташування об`єктів нерухомості, що були набуті ТОВ "Михайлівський маєток" на праві власності та в подальшому знесені: нерухоме майно площею 9,5 кв.м. за адресою: м.Одеса, вулиця Головківська (вулиця Калініна), будинок 15/1; нежитлове приміщення загальною площею 117,5 кв.м., розташоване за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16; двоповерхова будівля дитячого садка №74, розташованого за адресою: місто Одеса, вулиця Бабеля, 2 сукупною площею 777,9 кв.м. в межах геологічного пам`ятника природи. Часткове розташування об`єктів нерухомості Відповідача-2 в межах зони об`єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення "Одеські катакомби", а отже й розташування земельної ділянки під цими будівлями, відведеними для проектування, будівництва та обслуговування комплексу багатоповерхових житлових будинків із підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями, також відображено на Детальному плані територій в межах вулиць: Бабеля, Картамишевської, Скісної та Михайлівська площа в м.Одесі, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 №6489-УІ.

До того ж, у містобудівних умовах та обмеженнях забудови земельної ділянки за адресою: місто Одеса, Михайлівська площа, 16, затверджених Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради 27.12.2017 за №01-06/224 (п.5) т.1 а.с.158-159, вказано, що при проектуванні будівництва необхідно врахувати наявність зони об`єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення "Одеські катакомби" (геологічний пам`ятник природи), у зв`язку з чим проектування необхідно вести згідно з Законом України "Про природно-заповідний фонд України", з урахуванням вимог Положення про геологічну пам`ятку природи загальнодержавного значення "Одеські катакомби", затвердженого Наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 01.03.2013 року №81, п.п. 5.1-5.13 ДЕН 360-92, Закону України "Про охорону культурної спадщини". При проектуванні необхідно розробити інженерні заходи по укріпленню виробіток, конструктивні схеми розробити за участі керівництва заповіднику, таким чином, щоб будівництво не мало негативного впливу на геологічний пам`ятник природи.

З листа Одеського національного університету імені 1.1. Мечнікова від 29.11.2021 №32-215/1 (т.1 а.с.189-191) вбачається, що фахівці ОНУ імені 1.1. Мечникова дозвіл на будівництво ТОВ "Михайлівський маєток" та замовнику будівництва не надавали, так само як і не приймали участь в роботі комісії із забудови території в районі вулиць Головківської-Картамишевської-Бабеля і Михайлівської площі.

Ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об`єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і економічну цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об`єктом природно-заповідного фонду України. До складу природно-заповідного фонду України входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам`ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища (ст.61 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища")

Відповідно до преамбули Закону України "Про природно-заповідний фонд України", природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Частина 1 ст.3 Закону до природно-заповідного фонду України відносить, зокрема, природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.

Заказники, пам`ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення. Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об`єктів, що оголошуються заказниками чи пам`ятками природи, мети і необхідного режиму охорони пам`ятки природи поділяються на комплексні, пралісові, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні (ст.3 Закону).

Відповідно до ст.43 Земельного кодексу України, ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Частина 2 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" визначає, що землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

Частина 1 ст.150 Земельного кодексу України в редакції, чинної на час укладення спірного договору, до особливо цінних земель відносять, зокрема, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

З ч.4 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" вбачається, що межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду. На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором.

Пам`ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне, пізнавальне і культурне значення, з метою збереження їх у природному стані (стаття 27 Закону).

До того ж, державний кадастр природно-заповідного фонду України включив до земель природно-заповідного фонду земельну ділянку площею 4,67 га, що займає Геологічна пам`ятка природи загальнодержавного значення "Одеські катакомби" за №РПгео 1-569.

З вимог ст.46-1 Земльного кодексу України вбачається, що землі територій та об`єктів природно-заповідного фонду використовуються з урахуванням обмежень у їх використанні, визначених відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" та положеннями про ці території, об`єкти. Особливий режим охорони, відтворення і використання земель територій та об`єктів природно-заповідного фонду поширюється на всі розташовані в межах таких територій та об`єктів землі та земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення.

Ч.3 ст. 20 Земельного кодексу України передбачено, що категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. У той же час, встановлення цільового призначення земельної ділянки може здійснюватися без додержання вимог, передбачених абзацом першим цієї частини, зокрема, у випадках віднесення земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.

З викладених правових норм вбачається, що незалежно від основної категорії земель та виду цільового призначення земельної ділянки, факт розташування об`єкту природно-заповідного фонду автоматично в силу закону відносить його до категорії земель природно-заповідного фонду.

Згідно зі статтею 54 цього Закону, зміна меж, категорії та скасування статусу територій об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку.

Ст.7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" забороняє на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення будь-яку діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Відповідно до ч.1 ст. 9 "Природоохоронного закону", території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

При цьому, встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

Частина 1 ст. 28 Закону забороняє на території пам`яток природи проведення будь-якої діяльності, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного їх стану.

Як передбачає п. 1.4 "Положення про геологічну пам`ятку природи загальнодержавного значення "Одеські катакомби", затвердженого Наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 01.03.2013 року №81 т.1 а.с.171-173, ділянка, якій надано статус Пам`ятки природи, не вилучається з користування Користувача (тобто ОНУ імені 1.1. Мечникова), який здійснює на ній свою діяльність згідно з цим Положенням.

П. 3.1 Положення визначає, що на території Пам`ятки природи забороняється будь-яка діяльність, що суперечить меті та завданням Пам`ятки природи, передбаченим цим Положенням, загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни її первісного стану та не погоджена з територіальними органами Мінприроди, у тому числі: геологорозвідувальні, підривні роботи, розробка усіх видів корисних копалин, буріння, прокладання інженерних комунікацій, будь-яке порушення геологічних утворень; будівництво на поверхні Пам`ятки природи будь-яких споруд і будівель; будь-яке засмічення та забруднення території Пам`ятки природи; пошкодження геологічних утворень, прикріплення рекламних щитів, електропроводів, нанесення механічних пошкоджень та надписи на них; розведення вогнищ, паління, а також порушення інших правил протипожежної безпеки; використання природних ресурсів без встановлених лімітів та з порушенням термінів використання; порушення санітарного стану печерних лабіринтів печери; самочинна зміна меж та режиму Пам`ятки природи; знищення або пошкодження інформаційно-охоронних знаків та аншлагів; відвідування Пам`ятки природи без супроводу екскурсоводів та відповідних спеціалістів; інші види робіт, що можуть призвести до порушення природних зв`язків і ходу природних процесів, втрати наукової, естетичної та природоохоронної цінності природного комплексу, що охороняється.

П. 3.2. Положення дозволяє на території Пам`ятки природи у встановленому порядку лише проведення науково-дослідних робіт (включно археологічних), організація систематичних спостережень за станом природного комплексу; відвідування печери у спеціально визначені години невеликими групами у супроводі екскурсоводів та відповідних спеціалістів.

З огляду на приписи ч.4 ст. 111 Земельного кодексу України, обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені.

Отже, з визначених правових норм та Положення, що регулює режим використання пам`ятки природи, вбачається, що використання земель природно-заповідного фонду можливе виключно шляхом забезпечення функціонування та розвитку самого об`єкту природно-заповідного фонду, а будівництво на поверхні пам 'ятки природи будь-яких споруд і будівель заборонено.

В порушення вимог діючого законодавства України, Одеська міська рада рішенням від 26.04.2017 №2109-УІІ "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,5179 га, за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 (квартал в межах вулиць Головківської, Бабеля, Михайлівської площі), та надання її в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток" та оспорюваним договором оренди від 05.07.2017 року передала у строкове користування ТОВ "Михайлівський маєток" земельну ділянку, яка включає в себе частково землі природно-заповідного фонду обмеженого режиму використання, для проектування, будівництва та обслуговування комплексу багатоповерхових житлових будинків із підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями, тоді як чинне законодавство та Положення, яким регламентовано режим використання пам`ятки природи, чітко забороняє будівництво на поверхні пам`ятки природи будь-яких споруд і будівель, проведення будь-яких робіт, пов`язаних з порушенням геологічних утворень: прокладання інженерних комунікацій, буріння, тощо. Надання в користування спірної земельної ділянки саме з метою будівництва багатоквартирного будинку, більш того - з підземним паркінгом - прямо суперечить вимогам законодавства та режиму функціонування пам`ятки природи.

Згідно з частиною першою статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Правилами частини першої статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення в зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

У разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає закону), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Такі висновки Верховний Суд сформував у постановах від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 15.07.2021 у справі № 24/48/19.

За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. До таких правових висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 28.05.2020 у справі № 917/750/19.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити з його ефективності, тобто вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права без необхідності повторного звернення до суду, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність відповідного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тому на позивача покладено обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту. Подібну позицію Верховний Суд висловив, зокрема, у постанові від 18.06.2020 у справі № 923/733/19.

Зазначені правові висновки викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 18.08.2021 у справі № 910/6701/20, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 08.11.2022 у справі № 910/18853/21, від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22, від 26.06.2024 у справі № 904/4993/20.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічний висновок наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі №920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 01.07.2021 у справі №910/7029/20.

Судова колегія зазначає, що оскарження прокурором у даній справі рішення органу місцевого самоврядування про надання в оренду земельної ділянки є неефективним способом захисту, оскільки таке рішення вже реалізовано шляхом укладення договору оренди, а тому не створює для орендаря жодних правових наслідків, як не створить їх і його скасування. З огляду на зазначене, скасування вказаного рішення не призведе до захисту інтересів держави і повернення земельної ділянки територіальній громаді.

Для ефективного захисту інтересів держави у спірних правовідносинах достатньо повернути спірну земельну ділянку її власникові.

Така правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 04.10.2023 у справі №916/2319/22, від 24.01.2024 у справі №916/1022/23.

Натомість суд першої інстанції зазначеного не врахував та помилково задовольнив вимоги в частині визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради, у зв`язку з чим судова колегія вважає, що в цій частині рішення слід скасувати і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні вимог щодо визнання укладеного між відповідачами Договору оренди недійсним.

Частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Застосовуючи частину 1 статті 228 Цивільного кодексу України, слід враховувати логіку викладу норм у цій статті в цілому, а саме закладену там ієрархію цінностей: у частині 1 йдеться про охоплені категорією публічного порядку цінності засадничого значення для суспільства, які є очевидними (у балансі приватного і публічного інтересів тут з очевидністю переважає загальний, публічний інтерес настільки, що існування приватного інтересу може навіть не визнаватись); натомість у частині 3 йдеться про інтереси держави, суспільства, його моральні засади, які підлягають встановленню, оцінці і, якщо вони переважатимуть приватний інтерес, на задоволення якого був укладений правочин, він може бути визнаний недійсним.

У правовій державі інтереси держави повинні відповідати інтересам суспільства, не можуть їм суперечити. Ті з інтересів суспільства, які становлять власне його фундамент, становлять публічний порядок.

Тобто, інтереси суспільства і публічний порядок співвідносяться як родове і видове поняття: забезпечення публічного порядку завжди в інтересах суспільства, однак не все, що становить інтерес суспільства, становить публічний порядок. Його становлять лише фундаментальні цінності.

Верховний Суд України в постанові від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15 сформулював детальний висновок щодо застосування статті 228 Цивільного кодексу України (в контексті визначення терміну "публічний порядок"):

"Статтею 228 Цивільного кодексу України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок. Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.".

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14 Конституції України) тощо.

Оскільки оспорюваний договір оренди за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці 2 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним (близькі за змістом висновки щодо нікчемності договору через порушення конкурентного порядку набуття земельної ділянки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц та від 20.07.2022 у справі №923/196/20).

Суд апеляційної інстанції зауважує, що висновки Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах мають перевагу над висновками касаційних судів у складі Верховного Суду, оскільки відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом. Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 у справі № Б-23/75-02 (Б-7346/2-19).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, тоді як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Вінчіч та інші проти Сербії", заява № 44698/06). Право на справедливий суд, визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), також пов`язане з вимогами єдиного застосування закону. Розбіжності в тлумаченні правових норм можуть сприйматися як невід`ємна риса судової системи, що складається з певної мережі судів. Тобто різні суди можуть дійти неоднакових, але водночас раціональних та обґрунтованих висновків стосовно подібного юридичного питання, з подібними фактичними обставинами. Однак за певних обставин суперечливі рішення національних судів, особливо найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції. (рішення ЄСПЛ у справі "Томіч та інші проти Чорногорії", заява № 18650/09, у справі "Шахін і Шахін проти Туреччини", заява № 13279/05).

На підстав вищенаведеного, з метою дотримання принципу юридичної визначеності та забезпечення єдності судової практики, колегія суддів, керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), враховує саме останню практику касаційної інстанції з відповідних питань, у зв`язку з чим застосовує до спірних правовідносин, які виникли у справі, що переглядається, вказану вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо нікчемності укладеного між відповідачами договору оренди землі.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 Цивільного кодексу України).

Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17).

Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а з вимогою про застосування наслідків недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Враховуючи викладене, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у задоволенні вимоги про визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки площею 0,5179 га, за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 (кадастровий номер 5110137300:18:010:0007), укладений 05.07.2017 року між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток", який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №1377 слід відмовити, оскільки цей договір є нікчемним і не потребує визнання судом недійсним за відповідною позовною вимогою.

Проте суд першої інстанції зазначеного не врахував та помилково задовольнив позовні вимоги в частині визнання договору оренди земельної ділянки. Відтак, вимоги апеляційної скарги ТОВ «Михайлівський маєток» та Одеської міської ради в цій частині є такими, що підлягають задоволенню, а рішення суду скасуванню з прийнятим в цій частині рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про виконання недійсним укладеного між відповідачами договору оренди земельної ділянки від 05.07.2017.

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони.

Відповідно до частин 1, 2 статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

У постанові Верховного Суду від 11.01.2023 у справі №924/820/21 викладено правовий висновок, про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Положеннями частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц викладено висновок: "зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок".

Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до інших осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

При цьому, поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Фізичне зайняття відповідної земельної ділянки та її використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння дійсного власника таких земель, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовної вимоги в частині зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток" повернути територіальній громаді міста Одеси земельну ділянку площею 0,5179 га, за адресою: місто Одеса, площа Михайлівська, 16 (кадастровий номер 5110137300:18:010:0007) у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому Товариство одержало її в оренду.

В даному випадку задоволення вказаної позовної вимоги в повній мірі забезпечує захист права власності на спірну земельну ділянку територіальної громади міста Одеси.

Посилання апелянта на відсутність підстав для повернення спірної земельної ділянки, як добросовісним набувачем відповідного майна, судова колегія вважає необґрунтованим.

Зокрема, як вже було зазначено вище, за наслідками прийняття незаконного рішення органу місцевого самоврядування спірна земельна ділянка не вибула з володіння власника що мало наслідком звернення прокурора з позовом про усунення перешкод, які особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном з боку його власника (неготорним позовом).

Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном до суду з вимогою до інших осіб про усунення порушень права власності власника майна (неготорним позовом), що не передбачає доведення недобросовісності набувача права користування, як обов`язкової умови для задоволення такого позову. Таке питання постає, власне, лише у разі повернення майна власникові з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Так, судова колегія відхиляє доводи апелянта щодо отримання відповідачем у користування земельної ділянки по принципу добросовісності.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування.

Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків. Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 52)).

Отримуючи право власності на нерухоме мано, розумними та обачними діями майбутнього власника було б вивчення ситуації, за якої можливо отримання в оренду земельної ділянки з метою, пов`язаною з розміщенням на ній відповідної будівлі.

Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду зумовлене інтересом особи в отриманні цієї земельної ділянки, за відсутності для цього визначених законом перешкод. Пропозиція нерозумних умов договору, тобто таких, які завідомо є неприйнятними через існування законодавчих заборон і обмежень, а також прийняття іншою стороною таких умов може підтверджувати недобросовісність поведінки обох сторін договору.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка не могла бути передана в оренду для будівництва в позаконкурсному порядку, оскільки для цього існували законодавчі перешкоди, про які сторони оспорюваного договору знали чи повинні були знати, відповідне свідчить про недобросовісність поведінки його сторін.

За таких обставин, за висновком суду апеляційної інстанції, дії відповідачів безумовно вказують на наявність свідомої недобросовісної поведінки, спрямованої на намагання унеможливити інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості отримати земельну ділянку в оренду на відкритому конкурсі, створили для себе несправедливо вигідніші умови отримання права користування земельною ділянкою комунальної власності, у зв`язку з чим доводи апелянтів в цій частині судовою колегією відхиляються.

Стосовно аргументів апеляційної скарги та клопотання про застосування позовної давності в даному випадку, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як зазначалося раніше, в даному випадку позов прокурора у цій справі є негаторним.

Позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом усунення перешкод у користуванні цим майном, а тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Відповідний правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного суду від 20.07.2022 року у справі №923/196/20 та постановах Верховного Суду 24.01.2024 року у cправі № 916/1022/23, від 09.08.2023 року у справі № 922/1832/19 та від 04.10.23 року у справі №916/2319/22.

Отже, враховуючи положення Цивільного кодексу України та усталену практику Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині повернення земельнрї ділянки, що на вказані вимоги позовна давність та наслідки її спливу не поширюються.

Відповідно до ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток" та Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 по справі №916/3126/22 підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції частковому скасуванню з прийняттям нового рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради від 26.04.2017 та визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки від 05.07.2017, укладеного між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток" про про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток" та Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 по справі №916/3126/22 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 по справі №916/3126/22 в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради від 26.04.2017 та визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки від 05.07.2017, укладеного між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Михайлівський маєток" скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 по справі №916/3126/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 11.12.2024 року.

Головуюча суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош