Постанова

від 21.11.2024 по справі 918/443/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року Справа № 918/443/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Новак С.Я.

за участю представників сторін:

прокурор: Гіліс І.В.

позивача: не з`явився

відповідача 1: Мельничук С.В.

відповідача 2: Янчук В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.08.2024 р. у справі №918/443/24, ухвалене суддею Пашкевич І.О., повний текст рішення складено 02.09.2024 р. у справі №918/443/24

за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області

до відповідача-1 ОСОБА_1

до відповідача-2 Фермерського господарства "Валентина"

про витребування земельної ділянки

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.08.2024 р. у справі №918/443/24 позов керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області задоволено. Витребувано у ОСОБА_1 у комунальну власність на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області земельну ділянку площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер: 1224533056246). Витребувано у Фермерського господарства "Валентина" у комунальну власність на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області земельну ділянку площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер: 1224533056246). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Рівненської обласної прокуратури 3 028 грн 00 коп. судового збору. Стягнуто з Фермерського господарства "Валентина" на користь Рівненської обласної прокуратури 3 028 грн 00 коп. судового збору.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.08.2024 р. представник ОСОБА_1 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження у справі №918/443/24. Скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 22 серпня 2024року по справі №918/443/24 повністю, і ухвалити нове рішення, яким у позові керівника Рівненської окружної прокуратури - відмовити.

Листом №918/443/24/6402/24 від 27 вересня 2024 р. апеляційний господарський суд витребував матеріали справи №918/443/24 з Господарського суду Рівненської області.

03.10.2024 р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №918/443/24.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.08.2024 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.08.2024 р. у справі №918/443/24 - залишено без руху. Запропоновано ОСОБА_1 протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху подати належні докази доплати судового збору в розмірі 3,00 грн.

10.10.2024 р. через систему "Електронний суд" представник Піхтєровій (Подобуєвій) Олені Віталіївні на виконання ухвали від 08.10.2024 р. про залишення апеляційної скарги без руху подав заяву про усунення недоліків, до якої долучив квитанцію про доплату судового збору.

Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.10.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.08.2024 р. у справі №918/443/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 21.11.2024 р. о 10:30 год.

23.10.2024 р. від Рівненської окружної прокуратури через систему Електронний суд надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.08.2024 р. у справі №918/443/24, а рішення суду першої інстанції - без змін.

В судовому засіданні 21.11.2024 р. представник скаржника Піхтєрової (Подобуєвої) Олени Віталіївни підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задоволити.

Представник Фермерського господарства "Валентина" в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги скаржника та надав додаткові пояснення по суті позовних вимог.

Прокурор в судовому засіданні 21.11.2024 заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим та законним.

Позивач у судове засідання не з`явився хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції.

За результатом розгляду спору судом першої інстанції встановлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 06.04.2017 №17-1033/16-17-СГ спірну земельну ділянку передано у власність відповідачу-1, право власності зареєстроване 11.04.2017 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Окрім того, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.11.2019 внесено запис про право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 01.11.2019, укладеного між відповідачами-1 та -2.

Суд першої інстанції виснував, що процедура передачі земельних ділянок у власність відповідача-1 дотримана не була, відтак останній здійснює правомочності власника щодо них незаконно. Таким чином, суд дійшов висновку про неправомірність набуття відповідачем-1 у власність спірної земельної ділянки, відтак передача її у користування відповідачу-2 є також незаконною.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначається, що судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що ОСОБА_1 було отримано оспорювану земельну ділянку в загальному порядку, що не суперечило нормам чинного на той час законодавства України.

Поза увагою суду першої інстанції залишилась та обставина, що саме поведінка відповідача, стосовно адекватності та співмірності дій для набуття права власності на земельну ділянку, була належною для отримання відповідного права.

Апелянт акцентує увагу на тому, що не може вважатися добросовісною поведінка позивача, яка проявляється у тому, що держава спочатку приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність (без жодних порушень), а в подальшому прокурор покликаючись на порушення інтересів держави звертається до суду з позовом про витребування земельної ділянки, але не для держави в державну власність, а до органу місцевого самоврядування в комунальну власність.

Також апелянт в апеляційній скарзі посилається на практику Європейського суду з прав людини, а також на ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та вважає, що набула право власності на землю на законних підставах і відповідно до вимог земельного законодавства.

Відповідач вважає, що реалізовуючи правомірну поведінку, маючи законні очікування на відповідну добросовісну поведінку позивача та застосування до нього тих процедур, що є передбачуваними і очікуваними. Отже, не може вважатися добросовісною поведінка позивача, яка проявляється у тому, що держава спочатку приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність (без жодних порушень), а в подальшому прокурор від імені держави звертається до суду з позовом про витребування земельної ділянки, фактично для тієї особи, яка розпорядилась землею. Натомість, прокуратура жодної уваги на доводи і заперечення відповідачів щодо суперечливої поведінки позивача у спірних правовідносинах, не звернув, поклавши в основу свого звинувачення на сторону відповідачів, що є порушенням п.1 ч.1 ст.129 Конституції України, щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Крім того, скаржник наголошує на безпідставності участі прокурора у цій справі, відсутності порушення інтересів держави та неправильного визначення прокурором позивача. Зокрема, акцентує увагу на тому, що немає предметом спору майна яке відносилося б до державної власності, тому відсутні підстави для представництва інтересів Держави. Зважаючи на те, що не існує норми Закону в Україні, яка наділила б повноваженнями прокурора представляти інтереси комунальної власності (Дядьковицької сільської ради), тому участь у справі прокурора як позивача/представника позивача/апелянта є незаконною та безпідставною, що залишилось поза увагою суду першої інстанції.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги, прокурор акцентує увагу на тому, що доводи, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та не містять правових підстав для задоволення скарги.

Зокрема прокурор акцентує увагу на тому, що член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).

Ураховуючи викладене, Піхтєрова (Подобуєва) Олена Віталіївна мала право на отримання спірних земельних ділянок у загальному порядку після припинення права постійного користування на неї фермерським господарством.

Проте, метою отримання спірної земельної ділянки було не створення фермерського господарства та здійснення відповідної підприємницької діяльності Піхтєрової (Подобуєвої) Олени Віталіївни одноосібно або з членами родини, а її отримання безкоштовно, за пільговою процедурою в обхід загальному порядку.

Окрім цього, необґрунтованими є доводи відповідача про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, з огляду на наступне.

Враховуючи те, що спірна земельна ділянка, на даний час, знаходиться в межах Дядьковицької об`єднаної територіальної громади, відповідно, суб`єктом владних повноважень, уповноваженим представляти інтереси держави у даних спірних правовідносинах є Дядьковицька сільська рада. Водночас, незважаючи на встановлені порушення та тривалість їх існування, Дядьковицька сільська рада будь-яких заходів на їх усунення не вживала, що свідчить про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

З огляду на вищезазначене, рішення суду про витребування з володіння ОСОБА_1 та ФГ Валентина у комунальну власність на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради земельної ділянки площею 3,7483 га з к.н.562482700:01:001:1290 є законним та обґрунтованим.

3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.

Згідно з Державним актом на право користування землею серії Б №050063, виданого на підставі рішення Верхівської сільської Ради народних депутатів від 02.02.1993 за №58, ОСОБА_2 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського фермерського господарства загальною площею 25,7 га на території Верхівської сільської ради Рівненського району (на цей час - Дядьковицької територіальної громади). Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 240.

ОСОБА_2 створено ФГ Валентина, яке зареєстроване як юридична особа 02.02.1993, про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців за № 16021200000000445.

Розпорядженням Рівненської районної державної адміністрації від 28.02.1997 № 122 "Про відведення земельних ділянок в постійне користування ОСОБА_3 для розширення селянського (фермерського) господарства" останньому надано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 24,9 га.

Згідно з п. 1.4 статуту ФГ Валентина (нова редакція), затвердженого головою ФГ Валентина 09.12.2009 (зі змінами від 22.12.2015), окрім засновника ( ОСОБА_4 ), членами господарства є: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Пунктом 5.1 статуту передбачено, що до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником господарства у власність, постійне користування та надані господарству в оренду.

14 березня 2016 року ОСОБА_6 , яка не передавала земельної ділянки до ФГ Валентина як його учасник, звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області із заявою, в якій просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 3,5 га, для ведення фермерського господарства на території Верхівської сільської ради.

На підстави вказаної заяви, наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 14.04.2016 № 17-1505/16-16-СГ ОСОБА_6 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) площею 3,5 умовних кадастрових гектара, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні громадянина ОСОБА_2 на території Верхівської сільської ради.

У подальшому, за результатами розгляду заяви ОСОБА_6 , наказом ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 06.04.2017 № 17-1033/16-17-СГ затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290 для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як члену ФГ Валентина, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні громадянина ОСОБА_2 , розташовані на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_6 11.04.2017 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер: 1224533056246).

Отже, ОСОБА_6 , будучи членом ФГ Валентина, яка не є засновником ФГ Валентина та не передавала земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримала у власність земельну ділянку площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290, яка перебувала у користуванні ФГ Валентина.

У подальшому, ОСОБА_6 фермерську діяльність не здійснювала, земельну ділянку площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290, за договором оренди землі від 01.11.2019 передала в оренду ФГ Валентина строком на 10 років (номер запису про інше речове право: 34163872 від 13.11.2019).

Як стверджує прокурор, метою отримання спірної земельної ділянки було не створення та введення фермерського господарства відповідачем-1 одноосібно або з членами родини, а отримання її безкоштовно, поза конкурсом, без проведення земельних торгів, за рахунок земель, що були в користуванні ФГ "Валентина". Доказів створення відповідачем-1 фермерського господарства в матеріалах справи немає, так само як відсутні докази припинення за фермерським господарством станом на дату набуття відповідачем-1 спірної земельної ділянки права постійного користування на землю.

4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про фермерське господарство", ст. 42 ГК України фермерське господарство є формою підприємницької діяльності, а надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення власної підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Згідно зі ст.12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із: земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

За вимогами ч.1 ст. 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа (ч.1, 2 України "Про фермерське господарство").

При цьому згідно зі ст.8 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Частина 1 ст.32 ЗК України передбачає, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.13 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

За правилами ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Приписами ч.1, 6 ст.118 ЗК України визначено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Такі випадки передбачено частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", за приписами якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У пунктах 3, 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 зазначається, що в основі інтересів держави є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі, як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання, тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України, надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 23.05.2006 у справі №16/472, від 03.04.2007 у справі №05-5-46/8142, від 15.05.2007 у справі №12/111 та Верховний Суд від 26.07.2018у справі №926/1111/15.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у п.5.6 постанови від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 зазначив, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі №903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з нормами частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Обов`язок діяти в інтересах територіальної громади є запорукою державного регулювання на певній території.

Таким чином, суб`єктом владних повноважень уповноваженим представляти інтереси держави у даних спірних правовідносинах Дядьковицька сільська рада.

З матеріалів справи вбачається, що Рівненською окружною прокуратурою на адресу Дядьковицької сільської ради скеровано лист від 09.04.2024 № 50-56-3203вих-24 про наявні підстави для вжиття заходів цивільно-правового характеру щодо витребування у комунальну власність спірної земельної ділянки.

У відповідь на лист окружної прокуратури орган місцевого самоврядування листом від 15.04.2024 №вих-300/01-10 повідомив, що заходи претензійно-позовного характеру щодо витребування спірної земельної ділянки не будуть вживатись.

Отже, прокурор відповідно до норм ч.4 статті 23 Закону України Про прокуратуру обґрунтував необхідність представництва інтересів держави, оскільки компетентним органом, заходи претензійно-позовного характеру щодо витребування земельних ділянок не вживались. Звертаючись до Дядьковицької сільської ради до подання позову, прокурор надав йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після повідомлення прокурора про стверджуване порушення, кваліфікується як бездіяльність відповідного органу та є достатньою підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи скаржника про те, що прокурор безпідставно заявив позов в інтересах держави в особі неналежного позивача, а також про те, що в сенсі представництва прокурором не доведено належними і допустимими доказами та обставина, що Дядьковицька сільська рада не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження.

Колегією суддів встановлено, що між сторонами виникли спірні земельні правовідносини, пов`язані із приватизацією земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства за рахунок земельної ділянки, що перебувала на праві постійного користування у фермерського господарства, з подальшим переданням такої земельної ділянки в оренду іншій юридичній особі, регулювання яких здійснюється Земельним кодексом України, Законом України "Про фермерське господарство" тощо.

Відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Для реалізації права на приватизацію землі відповідно до норм ст.32 ЗК України та ст..13 Закону України Про фермерські господарства фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства має попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства.

Якщо особа увійшла до фермерського господарства після його створення та не отримувала для такого створення земельної ділянки, тоді така особа не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному статтями 116, 118 ЗК України.

Таким чином, член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 р. у справі №633/408/18.

Такі правові висновки Верховного Суду враховуються колегією суддів відповідно до ч.6 ст.13 Закону України Про судоустрій та статус суддів, ч.4 ст. 236 ГПК України.

Колегією суддів у даній справі встановлено, що згідно з Державним актом на право користування землею серії Б № 050063, виданого на підставі рішення Верхівської сільської Ради народних депутатів від 02.02.1993 року за №58, ОСОБА_2 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського фермерського господарства загальною площею 25,7 га на території Верхівської сільської ради Рівненського району (на цей час - Дядьковицької територіальної громади). Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за №240.

ОСОБА_2 створено Фермерське господарство "Валентина", яке зареєстроване як юридична особа 02.02.1993 року, та відомості щодо якого внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців за №160212000000000445.

Розпорядженням Рівненської районної державної адміністрації від 28.02.1997 року №122 "Про відведення земельних ділянок в постійне користування ОСОБА_2 для розширення селянського (фермерського) господарства" останньому надано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 24,9 га.

Згідно з п.1.4 статуту Фермерського господарства "Валентина" (нова редакція), затвердженого головою Фермерського господарства "Валентина" 09.12.2009 року (зі змінами від 22.12.2015 року), окрім засновника ( ОСОБА_4 ), членами господарства були: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

В подальшому, ОСОБА_6 , яка не передавала земельну ділянку до Фермерського господарства "Валентина", як його учасник, звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Рівненської області із заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 3,5 га для ведення фермерського господарства на території Верхівської сільської ради за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності Фермерського господарства "Валентина".

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 06.04.2017 року №17-1033/16-17-СГ затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки 3,7483га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290 у власність ОСОБА_6 , право власності зареєстроване 11.04.2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У подальшому, ОСОБА_6 фермерську діяльність не здійснювала, земельну ділянку площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290, за договором оренди землі від 01.11.2019 передала в оренду ФГ Валентина строком на 10 років (номер запису про інше речове право: 34163872 від 13.11.2019).

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що із установлено судом фактичних обставин справи, метою отримання спірної земельної ділянки було не створення фермерського господарства та здійснення відповідної підприємницької діяльності ОСОБА_1 одноосібно або з членами родини, а її отримання безкоштовно, за пільговою процедурою в обхід загальному порядку. Тобто засновник фермерського господарства та члени його родини вирішили не повертати земельну ділянку, надану для ведення фермерського господарства, або викуповувати її, а залишити, безоплатно, про що свідчить включення членів родини засновника до членів фермерського господарства напередодні прийняття рішення про розпаювання належної йому земельної ділянки між такими членами.

Водночас, колегія судді наголошує на тому, що ОСОБА_1 , заперечуючи проти задоволення позову, доказів того, що мала реальний намір та спроможна вести фермерське господарство, самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, суду не надала. Навпаки, за матеріалами справи ОСОБА_1 , отримавши земельну у власність, передав її в оренду ФГ Валентина.

Відтак поведінка як засновника фермерського господарства, так і членів його родини не є добросовісною, а спрямована на штучне використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання у власність земель державної (комунальної) власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою.

Враховуючи, що безоплатна передача земельних ділянок у власність ОСОБА_1 вчинена з порушенням норм чинного законодавства, відповідно, остання неправомірно здійснює правомочності власника щодо землі та неправомірно розпорядилась землею шляхом передачі її в оренду Фермерському господарству "Валентина". Тому Дядьковицька сільська рада вправі витребовувати у комунальну власність належні територіальній громаді земельні ділянки з чужого незаконного володіння.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.11.2018 р. у справі № 183/1617/16, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Відповідно до норм статей 387 і 388 ЦК України власник вправі витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не є ефективним способом захисту права власника оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право (п. 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, п. 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №910/1809/18).

Колегія суддів бере до уваги, що право оренди - це один із видів речового права на чуже майно, в тому числі на земельну ділянку, яке складається з права тимчасового володіння та користування цим майном. Орендар як володілець і користувач земельною ділянкою фактично утримує її у себе. Отже, в порядку віндикаційного позову власник має право витребувати земельну ділянку від її орендаря. Таким чином у Фермерського господарства "Валентина" існує безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, а його дії з утримання земельної ділянки призводять до порушення майнових прав територіальної громади.

Щодо доводів апелянта про втручання у право відповідача на мирне володіння майном і порушення у зв`язку з цим положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод апеляційний суд вважає їх незмістовними і відхиляє, враховуючи наступне.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду.

Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

Втручання у право на мирне володіння спірними земельними ділянками є збалансованим і виправданим у цьому випадку, оскільки ґрунтується на законі, яким урегульовуються процедури законного набуття особами права власності на земельні ділянки в процесі приватизації держаних земель. Легітимною метою такого втручання є публічні інтереси, які полягають у контролі за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом, та у забезпеченні законних і прозорих процедур набуття права приватної власності на землю суб`єктами приватизації.

Таким чином, не мають належного обґрунтування доводи скаржника про непропорційне втручання у мирне володіння майном і відхиляються апеляційним судом. Також, враховуючи, що земельна ділянка набута Піхтєровою (Подобуєвою) Оленою Віталіївною з порушенням законних процедур безоплатно, не може вважатись обґрунтованим твердження скаржника про покладання на нього надмірного тягаря як особи, що зазнає втручання держави у право власності.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, стосовно того, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, при цьому колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до норм ст.2, 4 ГПК України завданням господарського судочинства є вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності та інших справ як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб - підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання, відповідно до ст.. 20 ГПК України, норми якої визначають особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів.

Так, у спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа).

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 р. у справі №922/1830/19 зазначила, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.

Згідно з нормами частини першої, пункту 1 частини другої статті 45 Закону України Про судоустрій і статус суддів Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17.02.2023 р. у справі №917/1701/23, від 12.09.2023 р. у справі №556/889/22, від 28.02.2024 р. у справі №182/8900/19.

Такі правові висновки Верховного Суду враховуються колегією суддів відповідно до ч.6 ст.13 Закону України Про судоустрій та статус суддів, ч.4 ст. 236 ГПК України.

У даній справі наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 06.04.2017 року №17-1033/16-17-СГ затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290 у власність ОСОБА_6 , саме для ведення фермерського господарства.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 11.04.2017 р. за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5624682700:01:001:1290, площею 3,7483 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства.

Отже, спір у справі стосується надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, тому має вирішуватися господарським судом.

Щодо застосування у спірних правовідносинах строків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Згідно з ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 р. "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 р. на всій території України карантин, дію якого неодноразово продовжено.

Постановою Кабінету Міністрів України №383 від 25.04.2023 р. продовжено на території України дію карантину до 30.06.2023 р.

24.02.2022 р. Російською Федерацією було розпочато повномасштабну військову агресію проти України, у зв`язку з чим Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженим Законом України від 24.02.2022 р. № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року та в подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався і станом на дату ухвалення даного рішення досі триває.

Відповідно до п.19 "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Оскільки внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності на спірні земельні ділянки за ОСОБА_1 відбулося 11.04.2017 р., тому прокурором не пропущений строк позовної давності, який є продовженим на підставі вищенаведених норм.

Відтак, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення по справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не установлено.

У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Отже, судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

6.Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Таким чином, у апеляційній скарзі ОСОБА_1 не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.08.2024 р. у справі №918/443/24 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Рівненської області - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №918/443/24 повернути Господарському суду Рівненської області

Повний текст постанови складений "11" грудня 2024 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Маціщук А.В.