Рішення

від 22.08.2024 по справі 918/443/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" серпня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/443/24

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О., за участі секретаря судового засідання Шандалюк А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури (вул. Гарна, 29, м. Рівне, 33001, код ЄДРПОУ 02910077)

в інтересах держави в особі Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області (вул. Млинівська, с. Дядьковичі, Рівненський р-н, Рівненська обл., 35361, код ЄДРПОУ 04387208)

до відповідача-1 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача-2 Фермерського господарства "Валентина" (вул. Рибацька, с. Кривичі, Рівненський р-н, Рівненська обл., 35336, код ЄДРПОУ 21085978)

про витребування земельної ділянки

у судове засідання з`явились:

- від прокуратури: Гіліс Ірина Володимирівна

- від позивача: не з`явився;

- від відповідача-1: ОСОБА_2

- від відповідача-2: ОСОБА_3

Відповідно до ч. 14 ст. 8, ст. 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою наявних технічних засобів.

ВСТАНОВИВ:

Процесуальні рішення, заяви і клопотання учасників, результат їх розгляду

30 квітня 2024 року на поштову адресу Господарського суду Рівненської області надійшов позов керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області до відповідача-1 ОСОБА_4 та до відповідача-2 Фермерського господарства "Валентина" про витребування від відповідачів-1 та -2 у комунальну власність на користь позивача земельну ділянку площею 3, 7483 га, к.н. 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер 1224533056246).

02 травня 2024 року господарський суд сформував та направив до Центру надання адміністративних послуг відповідно до ст. 16 Закону України "Про захист персональних даних" запит № 918/443/24 про надання відомостей про реєстрацію місця проживання та інші персональні дані, що містяться в картотеці про ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , паспортні дані: паспорт громадянина України серія та номер НОМЕР_3 виданий 25.04.2014, видавник Рівненський МВ УМВ України в Рівненській області, країна громадянства: Україна), яка проживає (як про це зазначає у позовній заяві прокуратура) за адресою: АДРЕСА_2 ).

14 травня 2024 року на поштову адресу господарського суду від Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради надійшов лист, у якому відображено інформацію про місце реєстрації ОСОБА_4 .

Ухвалою від 16.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/443/24. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 11.06.2024. Зобов`язано керівника Рівненської окружної прокуратури у термін до 24.05.2024 (включно) надати суду документи на підтвердження реальної вартості спірної земельної ділянки на момент пред`явлення позову до суду, доплатити судовий збір (у разі такої необхідності), виходячи із цієї вартості, та відповідно надати суду документ, що підтверджує сплату судового збору у відповідному розмірі. Запропоновано сторонам подати заяви по суті спору та встановлено процесуальні строки для подання таких заяв.

В той же час, дослідивши матеріали справи, судом встановлено підстави для залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі.

Ухвалою від 17.05.2024 позовну заяву залишено без руху після відкриття провадження у справі № 918/443/24. Встановлено прокуратурі строк на усунення недоліків позовної заяви 5 днів з дня вручення даної ухвали про залишення позовної заяви без руху. Встановлено прокуратурі спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: доказів відправлення відповідачу-1 ОСОБА_4 копії позовної заяви і доданих до неї документів на адресу - АДРЕСА_3 або в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень ст. 42 ГПК України (у випадку наявності у відповідача-1 електронного кабінету); доказів підтвердження повноважень особи, яка підписала позовну заяву ОСОБА_5 . Постановлено, що наступне судове засідання у справі № 918/443/24 (у разі усунення недоліків позовної заяви) відбудеться 11.06.2024.

22 травня 2024 року на поштову адресу господарського суду від прокуратури надійшов лист до якого долучено документ на підтвердження реальної вартості спірної земельної ділянки.

Ухвалою від 23.05.2024 виправлено описку допущену в тексті ухвали Господарського суду Рівненської області від 16.05.2024 у справі № 918/443/24, в тому числі у пункті 5 її резолютивної частини - стосовно кадастрового номеру земельної ділянки, яка є предмету спору. Постановлено правильним кадастровим номером земельної ділянки, яка є предметом спору вважати - "5624682700:01:001:1290" (реєстраційний номер 1224533056246) замість неправильного - "1224533056246" (реєстраційний номер 1224533056246).

23 травня 2024 року від Рівненської окружної прокуратури надійшов лист на виконання вимог ухвали від 17.05.2024, до якого долучено докази направлення ОСОБА_4 копії позовної заяви і доданих до неї документів та докази підтвердження повноважень особи, яка підписала позовну заяву - ОСОБА_6 (наказ № 248к від 10.08.2023).

Судом встановлено, що прокуратурою усунуто недоліки позовної заяви у межах процесуального строку, встановленого судом.

Ухвалою від 24.05.2024 продовжено розгляд справи № 918/443/24. Призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 11.06.2024.

31 травня 2024 року через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача-2 надійшов відзив із запереченнями проти задоволення позовних вимог, в якому міститься вимога про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

07 червня 2024 року на поштову адресу суду від Рівненської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача-2.

Ухвалою від 11.06.2024 підготовче засідання у справі № 918/443/24 відкладено на 02.07.2024.

18 червня 2024 року від ОСОБА_1 надійшов відзив в якому міститься вимога про залишення позову без розгляду, або у випадку розгляду справи по суті - про застосування наслідків спливу строку позовної давності та відмови у задоволенні позовних вимог.

20 червня 2024 року через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС від Рівненської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача-1.

У судовому засіданні 02.07.2024 судом встановлено, що до відзиву ОСОБА_1 долучено копію свідоцтва про шлюб, з якого вбачається, що відповідач-1 - ОСОБА_4 12.01.2021 уклала шлюб із зміною прізвища та після державної реєстрації шлюбу має прізвище Піхтєрова. Факт зміни прізвища відповідача-1 є важливим для правильної ідентифікації останнього в судовому процесі. Відтак суд продовжив розгляд даної справи із участю відповідача-1 із врахуванням інформації про зміну прізвища відповідача-1 із Подобуєвої на Піхтєрову.

Також у судовому засіданні 02.07.2024 суд протокольною ухвалою прийняв відзив відповідача-1, долучив до його матеріалів справи та постановив здійснювати розгляд справи з урахуванням даної заяви по суті спору. Разом з тим, розглянувши клопотання, що міститься у відзиві відповідача-1 про залишення позову без розгляду, суд відмовив протокольною ухвалою у задоволенні вказаної вимоги з підстав, викладених в ухвалі від 02.07.2024.

Ухвалою від 02.07.2024 закрито підготовче провадження у справі № 918/443/24. Призначено справу № 918/443/24 до судового розгляду по суті на 09.07.2024.

04 липня 2024 року від прокуратури надійшли додаткові пояснення.

У судовому засіданні 09.07.2024 суд оголосив протокольною ухвалою перерву до 18.07.2024.

Ухвалою від 09.07.2024 повідомлено Дядьковицьку територіальну громаду в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області, що наступне судове засідання з розгляду справи по суті відбудеться 18.07.2024.

18 липня 2024 року від Фермерського господарства "Валентина" надійшли додаткові пояснення.

У судовому засіданні 18.07.2024 суд оголосив протокольною ухвалою перерву до 22.08.2024.

22 серпня 2024 року судом встановлено, що позивач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання. Про час, дату та місце проведення даного підготовчого засідання повідомлений належним чином під звукозапис у судовому засіданні 18.07.2024, про що свідчить протокол звукозапису та розписка про оголошення перерви.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалася обов`язковою суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання без участі представника Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши правові позиці сторін, судом встановлено наступне.

Стислий виклад позиції прокуратури у позовній заяві

У позовній заяві прокуратура вказує, що відповідач-1, будучи членом (проте не засновником ФГ "Валентина"), не передававши спірну земельну ділянку до цього господарства як засновник, - безоплатно отримав останню у власність та відповідно 11.04.2017 зареєстрував за собою право власності на спірну земельну ділянку. При цьому надання такої ділянки для ведення фермерського господарства відбувалося на загальних підставах, однак із земель, що вже перебували із у користуванні фермерського господарства. У подальшому відповідач-1 фермерську діяльність не здійснював, земельну ділянку 01.11.2019 передав в оренду тому ж таки ФГ "Валентина за договором оренди землі строком на 10 років. Отже, метою отримання спірної земельної ділянки було не створення та ведення фермерського господарства відповідачем-1 одноосібно або з членами родини, а отримання її безкоштовно, поза конкурсом, без проведення земельних торгів. У зв`язку із цим прокурор просить суд витребувати з володіння відповідачів-1 та -2 у комунальну власність на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради спірну земельну ділянку площею 3, 7483 га, к.н. 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер 1224533056246).

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на ст. 131-1 Конституції України, ст. 2, 23, 24 Закону України Про прокуратуру, ст. 203, 215, 216, 257 ЦК України, ст. 3, 8, 12, 13 Закону України Про фермерське господарство тощо.

Стислий виклад позиції відповідача-1 у відзиві

Відповідач-1 у відзиві заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що підтверджуючих документів щодо належності земельної ділянки до державної власності немає, тому і підстав представляти інтереси держави прокурором також відсутні, тому що законодавець не наділив повноваженнями прокуратуру представництвом інтересів органів місцевого самоврядування. Жодна норма закону не передбачає конкурсу на приватизацію земельної ділянки через земельні торги, продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності заборонено і по теперішній час, що спростовує припущення прокурора щодо передачі земельної ділянки комунальної власності з грубим порушенням вимог чинного законодавства і щодо необхідності проведення конкурсу і торгів земель сільськогосподарського призначення. Разом з тим законодавець не вимагає створення окремо фермерського господарства для кожної земельної ділянки отриманої у власність чи користування для ведення фермерського господарства, така діяльність здійснюється відповідачем-1 у складі фермерського господарства "Валентина", що також не заборонено законом. У даному конкретному випадку як відповідач-2, так і члени фермерського господарства, зокрема, відповідач-1, діяли добросовісно, вчинивши ряд дій, які були визначені чинним законодавством України, що виражається у поданні заяв на розпаювання земель ФГ "Валентина", розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства. Право власності є непорушним. Прокурором не наведено підстав, за яких може бути виправдано втручання у право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, наданої для ведення фермерського господарства, оскільки таке втручання є непропорційним тому заходу, якого вимагає прокурор та несумісним із вказаними гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідач-1 просить суд залишити позов без розгляду, а у випадку розгляду справи по суті - застосувати наслідки спливу позовної давності. На переконання відповідача-1, дата з якої розпочинається перебіг позовної давності - 06.04.2017, тобто день коли видано наказ ГУ Держземагенства у Рівненській області № 17-1033/16-17-СГ. Станом на 06.04.2017 публічна кадастрова карта з відображенням інформації про вказану земельну ділянку та державний реєстр об`єктів нерухомого майна - є відкритим для загального доступу і є публічним.

Стислий виклад позиції відповідача-2 у відзиві

Відповідач-2 у відзиві заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що обов`язки землекористувача здійснювало ФГ "Валентина", а не його засновник. Тому право користування земельною ділянкою належало усьому фермерському господарству, тобто всім членам у рівній мірі, незалежно від часу набуття такого членства. Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю). Тобто членам фермерського господарства надано право на приватизацію земельної ділянки, яка передана в користуванні фермерського господарства. Такими, що надані фермерському господарству, вважають і земельні ділянки, які передали голові фермерського господарства для його створення. Член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність частину земельної ділянки, що перебуває в користуванні фермерського господарства. Тобто не лише особа, якій раніше була надана в користування земельна ділянка для ведення фермерського господарства, має право на отримання у власність частини чи цілої земельної ділянки, оскільки така земельна ділянка була їй відведена саме з метою створення фермерського господарства, але і інші члени фермерського господарства. Тому висновок керівника Рівненської окружної прокуратури про неможливість приватизації земельної ділянки, переданої у користування фермерському господарству, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Встановлення державними органами будь-яких непередбачених земельним законодавством додаткових кваліфікуючих вимог до фермера або його заяви для отримання ним земельної ділянки для ведення фермерського господарства є дискримінацією за ознакою майнового стану. Окрім того, відповідач-1 набув право власності на земельну ділянку на законних підставах відповідно до вимог земельного законодавства, натомість прокурор не довів факту порушення прав та інтересів держави, а позбавлення відповідача-1 права на земельну ділянку є явно непропорційним, оскільки тягне позбавлення особи власності та можливості вести діяльність, яка б забезпечила потреби і її та членів її сім`ї, тому вважає, що позов прокурора задоволенню не підлягає.

Крім того, відповідач-2 просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності. Вказує, що завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є передання земельної ділянки у власність, що оформлюється рішенням уповноваженого органу про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у цій справі це наказ ГУ Держземагенства у Рівненській області від 06.04.2017 № 17-1033/16-17-СГ. Саме з цієї дати прокурор міг дізнатися про порушення прав та інтересів держави. Перебіг позовної давності розпочався 06.04.2017 і відповідно, мав закінчитися 06.04.2020, а прокурор звернувся до суду із позовом у квітні 2024 року, тобто із пропуском позовної давності.

Стислий виклад позиції прокуратури у відповіді на відзив відповідача-1

У даній заяві по суті спору прокуратура вказує, що оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах Дядьковицької територіальної громади, отже, суб`єктом владних повноважень, уповноваженим представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, є Дядьковицька територіальна громада в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району. При цьому метою вказаного позову є забезпечення введення власника (Дядьковицької територіальної громади) у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Також прокурор зазначає, що для реалізації права на приватизацію землі, визначеного ст. 32 ЗК України та ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство", фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства. Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку. Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства - лише після припинення прав останнього на таку ділянку. Відповідач-1, не створивши фермерське господарство, відповідно до договору оренди землі передав в оренду відповідачу-2, у постійному користуванні якого раніше перебувала спірна земельна ділянка, що свідчить про недобросовісність поведінки відповідача-1 щодо спірної земельної ділянки.

Втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння спірною земельною ділянкою ґрунтується на законі. Легітимною метою такого втручання є публічні інтереси у контролі за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом. З огляду на недобросовісність поведінки у спірних правовідносинах як ГУ Держземагенства у Рівненській області, так і ОСОБА_1 , втручання у право останньої на мирне володіння спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і, враховуючи зазначені в позові обставини справи, не становитимуть для ОСОБА_1 надмірного тягаря. Крім того, ОСОБА_1 фермерську діяльність взагалі не здійснювала, земельну ділянку площею 3, 7483 га, к.н. 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер 1224533056246) за договором оренди землі від 01.11.2019 передала в оренду ФГ «Валентина».

Окрім того, прокурор зазначає, що позовна давність не пропущена, оскільки факт порушення інтересів держави прокурор дізнався лише після вивчення матеріалів ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, а саме - лише у березні 2024 року, після ознайомлення з проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність членам ФГ «Валентина». Безпідставними є доводи відповідача-1 про можливу обізнаність прокурора щодо порушення інтересів держави з моменту прийняття наказу ГУ Держземагенства у Рівненській області від 06.04.2017. Чинним законодавством на прокуратуру не покладено обов`язку щодо як періодичного ознайомлення з прийнятими ГУ Держземагенства наказами, так і з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому, наказ Головного управління Держземагенства у Рівненській області від 06.04.2017 № 17-1033/16-17-СГ відсутній на сайті даного державного органу. Більше того, прокурор не є учасником правовідносин щодо передачі у власність спірної земельної ділянки та зі змісту лише самого наказу неможливо встановити законність прийнятого рішення. Передача Головним управлінням Держземагенства у Рівненській області спірної земельної ділянки у приватну власність відбулась не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, всупереч волі держави - власника, а тому такі дії зазначеного органу не можуть свідчити про обізнаність держави про порушення свого цивільного права.

В той же час уповноважений у спірних правовідносинах орган місцевого самоврядування про факт порушення інтересів держави дізнався лише з листа Рівненської окружної прокуратури від 09.04.2024 в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Із 27.05.2021 набув чинності Закон України від 28.04.2021 № 1423- ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», яким розділ Х «Перехідні положення ЗК України доповнено п. 24. Зокрема, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад. В силу змін у чинному законодавстві, лише з 27.05.2021 розпорядником земельних ділянок сільськогосподарського призначення, в тому числі для ведення фермерського господарства, розташованих за межами населених пунктів у межах Дядьковицької територіальної громади є Дядьковицька сільська рада Рівненського району Рівненської області. А відтак в силу незалежних та об`єктивних обставин Дядьковицька сільська рада про порушення інтересів держави не могла довідатися раніше, а саме до 27.05.2021. Також, чинне законодавство не містить положень, які б визначали обов`язок органів місцевого самоврядування, після набуття таким органом на законодавчому рівні повноважень щодо розпорядження певною категорією земель, надавати оцінку законності отримання особами у власність земельних ділянок на підставі рішень органів державної влади, прийнятих до 27.05.2021.

Стислий виклад позиції прокуратури у відповіді на відзив відповідача-2

У даній заяві по суті спору прокуратура вказує, що створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі. Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства. У той же час, 01.11.2019 відповідач-1, не створивши фермерське господарство, відповідно до договору оренди землі передав спірну земельну ділянку в оренду відповідачачу-2, у постійному користуванні якого раніше перебувала вказана земельна ділянка, що свідчить про недобросовісність поведінки відповідача-1 щодо спірної земельної ділянки.

ГУ Держземагенства у Рівненській області, передаючи відповідачу-1 у власність для ведення фермерського господарства земельну ділянку на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, не пересвідчилося в дійсності його спроможності та намірах вести фермерське господарство: самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, відповідно до задекларованої у заяві мети, та чи не є така заява штучним використанням процедури отримання земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства поза передбаченим законом обов`язковим проведенням земельних торгів, зокрема для використання цієї ділянки іншими суб`єктами господарювання.

Окрім того, прокурор зазначає, що втручання у право відповідача-1 на мирне володіння спірною земельною ділянкою ґрунтується на законі. Легітимною метою такого втручання є публічні інтереси у контролі за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом. Прокурору стало достеменно відомо про порушення інтересів держави лише в березні 2024 року, після ознайомлення з проєктом землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність членам ФГ "Валентина", адже вказаний проєкт містив документи, що стали підставою для приватизації, у тому числі спірної земельної ділянки, та без опрацювання яких неможливо було б встановити законність набуття її у власність відповідачем. У той же час строк позовної давності обчислюється з моменту коли прокурору стало достеменно відомо про допущені порушення вимог законодавства.

Стислий виклад позиції прокуратури у додаткових поясненнях від 04.07.2024 стосовно позовної давності

У даних письмових поясненнях прокурор наполягає, що йому стало відомо про порушення інтересів держави, тобто незаконне вибуття з власності держави земельної ділянки сільськогосподарського призначення у приватну власність ОСОБА_1 , лише після ознайомлення з проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність членам фермерського господарства «Валентина». Адже, саме вказані проекти містили документи, що стали підставою для незаконної приватизації, в тому числі спірної земельної ділянки та без опрацювання яких, неможливо було встановити законність набуття її у власність відповідачем. Так, 12.03.2024 окружною прокуратурою скеровано лист до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області про надання інформації та копій документів, які стосуються передачі у приватну власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства, які перебували у постійному користуванні ОСОБА_7 . У відповідь, управління надало інформацію щодо приватизації спірних земельних ділянок та копії підтверджуючих документів (лист від 21.03.2024 № 10-17- 0.3-1669/2-24). З огляду на викладене, прокурору стало достеменно відомо про порушення інтересів держави лише у березні 2024 року, після ознайомлення з інформацією та документами щодо відведення земельних ділянок у власність членам ФГ «Валентина». Безпідставними є доводи відповідачів про можливу обізнаність прокурора щодо порушення інтересів держави з моменту прийняття наказу ГУ Держземагенства у Рівненській області від 06.04.2017. Водночас, чинним законодавством на прокуратуру не покладено обов`язку щодо як періодичного ознайомлення з прийнятими ГУ Держземагенства наказами, так і з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому, наказ Головного управління Держземагенства у Рівненській області від 06.04.2017 № 17-1033/16-17-СГ відсутній на сайті даного державного органу.

Більше того, прокурор не є учасником правовідносин щодо передачі у власність спірної земельної ділянки та зі змісту лише самого наказу неможливо встановити законність прийнятого рішення. Водночас, для об`єктивного встановлення законності набуття права власності на спірні земельні ділянки, необхідним є ознайомлення з усіма документами, які слугували підставою для прийняття таких рішень і, як вже зазначалося вище, прокурору стало відомо про порушення інтересів держави саме після ознайомлення з такими матеріалами у березні 2024 року.

На момент виникнення спірних правовідносин, суб`єктом права власності на земельну ділянку була держава, повноваження якої представляв орган державної влади - Головне управління Держземагенства у Рівненській області, який в свою чергу повинен був діяти в межах та спосіб визначений законом.

Водночас, дії органу державної влади, Головного управління Держземагенства у Рівненській області, які виражені у прийнятті рішення, зокрема, про передачу у власність спірних земельних ділянок, суперечать вимогам ст. 19 Конституції України, ст. 32 ЗК України та ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство», не відповідають інтересам держави та не можуть розцінюватися як вираження волі держави.

Таким чином, в даному випадку суб`єкт владних повноважень, який на момент виникнення правовідносин був представником держави та реалізував відповідне цивільне право в межах компетенції, визначеної законом, виступає порушником речових прав держави на землю, як дійсного власника.

З огляду на викладене, передача Головним управлінням Держземагенства у Рівненській області спірної земельної ділянки у приватну власність відбулась не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, всупереч волі держави - власника, а тому такі дії зазначеного органу не можуть свідчити про обізнаність держави про порушення свого цивільного права.

В силу змін у чинному законодавстві, лише з 27.05.2021 розпорядником земельних ділянок сільськогосподарського призначення, в тому числі для ведення фермерського господарства, розташованих за межами населених пунктів у межах Дядьковицької територіальної громади є Дядьковицька сільська рада Рівненського району Рівненської області.

Водночас, позивач, в особі органу, уповноваженого на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносин, Дядьковицька сільська рада дізналася про наявні порушення інтересів жителів територіальної громади після отримання відповідного листа Рівненської окружної прокуратури від 09.04.2024. Поряд з чим, у ч. 5 ст. 267 ЦК України встановлено, що в разі, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Отже, у розумінні положень зазначеної норми позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

З урахуванням вищевикладених обставин справи, у органу прокуратури та позивача були відсутні об`єктивні можливості дізнатися про порушення інтересів держави раніше, а тому позовні вимоги є обґрунтованими, підставними, у зв`язку з чим, порушене право держави підлягає захисту.

У той час, слід зазначити, що перебіг позовної давності у цій справі продовжувався починаючи з дня введення карантину, а із введенням воєнного стану - зупинився. Відтак на час розгляду справи позовна давність не спливла, а тому підстави для її застосування відсутні.

Стислий виклад позиції відповідача-2 у додаткових поясненнях від 18.07.2024

У даних письмових поясненнях відповідач-2 звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 20.06.2023 у справі № 633/408/18. Зокрема, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала про наступне: 8.6. Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному статтями 116, 118 ЗК України. 8.7. Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку. 8.8. Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне сформувати такий правовий висновок. Член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства.

В контексті правовідносин, які виникли в господарській справі № 918/443/24 з приводу набуття у власність громадянкою ОСОБА_1 права приватної власності земельної ділянки площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер: 1224533056246), відповідач-2 зауважує, що фізичною особою, незважаючи на її членство в ФГ Валентина, дотримано загальний порядок набуття земельної ділянки у власність, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства, що підтверджено належними письмовими доказами, які містяться в матеріалах господарської справи, зокрема це:

1. Заява ОСОБА_4 від 14.03.2016 адресована Головному управлінню Держгеокадастру у Рівненській області про передачу земельної ділянки у власність на підставі ст. 118 ЗК України (загальний порядок) з додатками: - копія паспорта та ідентифікаційного коду, - обґрунтування можливості здійснення фермерської діяльності; - графічний матеріал про місцерозташування земельної ділянки.

2. Заява ОСОБА_4 від 28.03.2017 адресована Головному управлінню Держгеокадастру у Рівненській області про затвердження проекту землеустрою.

3. Наказ ГУ Держгеокадастру у Рівненській області № 17-1033/16-17-СГ від 06.04.2017 про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність, відповідно до якого припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 3,7483 гектара громадянину ОСОБА_7 для ведення фермерського господарства на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

4. Зміни до статуту ФГ Валентина від 22.12.2015, які засвідчують членство ОСОБА_4 у ФГ Валентина.

Отже, на переконання відповідача-2, враховуючи дотримання загального порядку набуття у власність спірною земельною ділянкою ОСОБА_4 , що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка наведена судом касаційної інстанції в пунктах 8.6.-8.8 вказаної постанові від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, на думку відповідача-2, відсутні підстави для задоволення означеного позову.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши подані докази, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, суд установив таке.

Згідно з Державним актом на право користування землею серії Б №050063, виданого на підставі рішення Верхівської сільської Ради народних депутатів від 02.02.1993 за №58, ОСОБА_7 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського фермерського господарства загальною площею 25,7 га на території Верхівської сільської ради Рівненського району (на цей час - Дядьковицької територіальної громади). Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 240.

ОСОБА_7 створено ФГ Валентина, яке зареєстроване як юридична особа 02.02.1993, про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців за № 16021200000000445.

Розпорядженням Рівненської районної державної адміністрації від 28.02.1997 № 122 "Про відведення земельних ділянок в постійне користування ОСОБА_8 для розширення селянського (фермерського) господарства" останньому надано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 24,9 га.

Згідно з п. 1.4 статуту ФГ Валентина (нова редакція), затвердженого головою ФГ Валентина 09.12.2009 (зі змінами від 22.12.2015), окрім засновника (В.Вограліка), членами господарства є: ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

Пунктом 5.1 статуту передбачено, що до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником господарства у власність, постійне користування та надані господарству в оренду.

14 березня 2016 року ОСОБА_4 яка не передавала земельної ділянки до ФГ «Валентина» як його учасник, звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області із заявою, в якій просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 3,5 га, для ведення фермерського господарства на території Верхівської сільської ради.

На підстави вказаної заяви, наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 14.04.2016 № 17-1505/16-16-СГ Подобуєвій О.В. надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) площею 3,5 умовних кадастрових гектара, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні громадянина ОСОБА_7 на території Верхівської сільської ради.

У подальшому, за результатами розгляду заяви ОСОБА_4 , наказом ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 06.04.2017 № 17-1033/16-17-СГ затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290 для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як члену ФГ «Валентина», за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні громадянина ОСОБА_7 , розташовані на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_4 11.04.2017 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер: 1224533056246).

Отже, ОСОБА_4 , будучи членом ФГ «Валентина», яка не є засновником ФГ «Валентина» та не передавала земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримала у власність земельну ділянку площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290, яка перебувала у користуванні ФГ Валентина.

У подальшому, ОСОБА_4 . фермерську діяльність не здійснювала, земельну ділянку площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290, за договором оренди землі від 01.11.2019 передала в оренду ФГ «Валентина» строком на 10 років (номер запису про інше речове право: 34163872 від 13.11.2019).

Як стверджує прокурор, метою отримання спірної земельної ділянки було не створення та введення фермерського господарства відповідачем-1 одноосібно або з членами родини, а отримання її безкоштовно, поза конкурсом, без проведення земельних торгів, за рахунок земель, що були в користуванні ФГ "Валентина".

Доказів створення відповідачем-1 фермерського господарства в матеріалах справи немає, так само як відсутні докази припинення за фермерським господарством станом на дату набуття відповідачем-1 спірної земельної ділянки права постійного користування на землю.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли спірні земельні правовідносини, пов`язані із приватизацією земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства за рахунок земельної ділянки, що перебувала на праві постійного користування у фермерського господарства, з подальшим переданням земельної ділянки в оренду такому фермерському господарству, регулювання яких здійснюється ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство» тощо.

Щодо представництва прокурором інтересів держави суді.

Рівненською окружною прокуратурою на адресу Дядьковицької сільської ради скеровано лист від 09.04.2024 № 50-56-3203вих-24 про наявні підстави для вжиття заходів цивільно-правового характеру щодо витребування у комунальну власність спірної земельної ділянки.

У відповідь на лист окружної прокуратури орган місцевого самоврядування листом від 15.04.2024 №вих-300/01-10 повідомив, що заходи претензійно-позовного характеру щодо витребування спірної земельної ділянки не будуть вживатись.

Отже, уповноваженим органом жодних заходів, спрямованих на усунення виявлених порушень земельного законодавства, не вжито, що є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави в особі Дядьковицької сільської ради у зв`язку з бездіяльністю останньої.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд, з урахуванням позиції, викладеної, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, установив, що прокурором дотримано вимоги ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а тому наявні підстави для представництва інтересів держави прокуратурою в суді.

В ухвалі від 02.07.2024 суд, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні вимоги про залишення позову без розгляду, вказав про наявність підстав для звернення прокурора із даним позовом до суду в інтересах держави в особі Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

За вимогами ч. 1 ст. 5 Закону України «Про фермерське господарство» право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту (ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство»).

При цьому згідно зі ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Нормами Закону України «Про фермерське господарство» запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації (подібні висновки неодноразово викладались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 26.06.2019 у справі № 628/778/18, від 02.10.2019 у справі № 922/538/19).

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 927/79/19 вказано, що укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Крім того, у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а фермерське господарство як юридична особа (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц та від 30.06.2020 у справі № 927/79/19).

Частина 1 ст. 32 ЗК України (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачає, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство» члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

За правилами ч. 1, 3 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Приписами ч. 1, 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

З аналізу наведених норм матеріального права слід дійти висновку, що для реалізації права на приватизацію землі, визначеного ст. 32 ЗК України та ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство», фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства.

Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному ст. ст. 116,118 ЗК України.

Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку.

Отже, член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).

Ураховуючи викладене, відповідач-1 мав право на отримання спірної земельної ділянки у загальному порядку після припинення права постійного користування на неї фермерським господарством.

Водночас, як установлено судом із фактичних обставин справи, метою отримання спірної земельної ділянки було не створення фермерського господарства та здійснення відповідної підприємницької діяльності відповідачем-1 одноосібно або з членами родини, а її отримання безкоштовно, за пільговою процедурою в обхід загальному порядку. Тобто засновник фермерського господарства та члени його родини вирішили не повертати земельну ділянку, надану для ведення фермерського господарства, або викуповувати її, а залишити, так би мовити, «в сім`ї» безоплатно, про що свідчить включення членів родини засновника до членів фермерського господарства напередодні прийняття рішення про розпаювання належної йому земельної ділянки між такими членами.

Відповідач-1, заперечуючи проти задоволення позову, доказів того, що мав реальний намір та спроможний вести фермерське господарство, самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, суду не надав. Навпаки, за матеріалами справи відповідач-1, отримавши земельну у власність, передав її в оренду ФГ «Валентина».

Відтак поведінка як засновника фермерського господарства, так і членів його родини не є добросовісною, а спрямована на штучне використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання у власність земель державної (комунальної) власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою.

У силу вимог ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Ознаками вказаного способу захисту є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ знаходиться у чужому володінні незаконно.

Володіння нерухомим майном може бути підтверджене фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності) (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Як установлено судом із фактичних обставин справи, наказом ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 06.04.2017 № 17-1033/16-17-СГ спірну земельну ділянку передано у власність відповідачу-1, право власності зареєстроване 11.04.2017 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Окрім того, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.11.2019 внесено запис про право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 01.11.2019, укладеного між відповідачами-1 та -2.

Судом встановлено, що процедура передачі земельної ділянки у власність відповідача-1 дотримана не була, відтак останній здійснює правомочності власника щодо неї незаконно.

У свою чергу, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч. 1 ст. 761 ЦК України).

Ураховуючи, що суд дійшов висновку про неправомірність набуття відпорвідчаем-1 у власність спірної земельної ділянки, відтак передача її у користування відповідачу-2 є також незаконною.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора щодо витребування спірної земельної ділянки у відповідачів є обґрунтованими, а відтак підлягають до задоволення.

При цьому суд зазначає, що згідно з усталеною практикою господарських судів власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації (такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).

Щодо заперечень відповідачів про непропорційне втручання у право власності, то суд зазначає, що втручання держави в право особи на мирне володіння майном у цій справі є виправданим, оскільки воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою втручання у цій справі є публічні інтереси у контролі за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом. З огляду на недобросовісність поведінки у спірних правовідносинах відповідачів втручання у право відповідача-1 на мирне володіння спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і, враховуючи встановлені обставини справи, не становитимуть для відповідача-1 надмірного тягаря.

Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", «Серявін та інші проти України», "Ruiz Torija v. Spain" тощо).

Стосовно підсудності вказаного спору суд зазначає наступне

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство», ст. 42 ГК України фермерське господарство є формою підприємницької діяльності, а надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення власної підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Тобто земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи: 1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства; 2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Хоча, як зазначалося, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання.

Отже, спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).

Щодо застосування позовної давності суд зазначає наступне

Перш ніж застосовувати позовну давність, та з`ясовувати поважність причин її пропуску, суд з`ясовує та зазначає в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом яких той звернувся до суду. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності, необхідно врахувати, що поважними визнають лише ті обставини, які є об`єктивно не непереборними і пов`язані з дійсними труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлений строк.

За змістом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка у спірних правовідносинах, які стосуються визнання недійсними результатів приватизації об`єкта малої приватизації, встановлюється тривалістю у три місяці (частина 3 статті 30 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна»).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2021 у справі № 911/2669/19.

Отже, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин (відповідну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 910/2974/18, від 15.01.2019 у справі № 910/296918, від 15.01.2019 у справі № 910/2972/18, від 07.02.2019 у справі № 910/2966/18, від 26.02.2019 у справі № 910/2967/18 та від 21.05.2019 у справі № 910/15457/17, від 11.11.2019 у справі № 904/1038/19 тощо).

При цьому, і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 17.03.2021 у справі №922/1017/20, від 30.06.2021 у справі №922/3274/19, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 05.07.2018 у справі №915/826/16, від 23.10.2019 у справі №359/6456/15, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 19.04.2017 у справі №405/4999/15-ц).

У застосуванні наведених положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (відповідна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16).

Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин (постанова Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 911/2191/16).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (відповідна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 17.01.2024 у справі № 918/195/23 з`ясовував відповідь на питання від якого моменту слід обраховувати строк перебігу позовної давності: від моменту, коли про порушення дізнався прокурор або держава в особі уповноваженого органу. У даній постанові Верховний Суд звернувся до власних правових висновків у постанові від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 та зазначив, що визначаючи початок перебігу позовної давності, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний визначений прокурором позивач. Верховний Суд наголосив на своїх усталених висновках про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу, у тому числі в порядку правонаступництва, не змінює порядку перебігу позовної давності.

Отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність (відповідна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14, постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17).

Як зазначають відповідачі-1 та -2 у справі № 918/443/24 прокурор міг дізнатися про порушення прав та інтересів держави на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 06.04.2017 № 17-1033-16-17-СГ про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність.

Суд виснує, що завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є передання (надання) земельної ділянки у власність, що оформлюється рішенням уповноваженого органу про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність, у цій справі - наказ Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 06.04.2017 № 17-1033-16-17-СГ.

Водночас у даній справі для позивача позовна давність почала обчислюватись із моменту набуття відповідачем-1 права власності на спірну земельну ділянку, а саме із 11.04.2017, коли за ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер 1224533056246).

Виникнення права власності на нерухоме майно (в т.ч. на земельну ділянку) відбувається за результатами комплексного процесу, який має свої складові процедури оформлення.

У даному випадку спочатку - це видача правовстановлюючого документу, а саме - видача Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області наказу від 06.04.2017 № 17-1033-16-17-СГ, яким передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку, а також сама державна реєстрація 11.04.2017 права приватної власності на дану земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності. Така реєстрація визначає момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

У постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном має бути застосовано принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в ч. 1 ст. 317 ЦК України, у тому числі й право володіння.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, саме від дати повного завершення процесу набуття права власності на земельну ділянку, а саме з 11.04.2017 слід обраховувати початок перебігу позовної давності, оскільки саме з цією датою пов`язується незаконне набуття у власність відповідачем-1 спірної земельної ділянки та момент, коли розпочалося порушення прав держави у спірних правовідносинах, яке потребує захисту.

Отже, перебіг позовної давності у спірних правовідносинах розпочався 11.04.2017 і, відповідно, мав закінчитися 11.04.2020.

Однак постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України № 530-ІХ від 17.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, п. 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У п. 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).

Отже, Законом України від 30.03.2020 № 540-IX про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності 02.04.2020, трирічний строк позовної давності було продовжено на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Відтак за змістом норми п. 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовження позовної давності пов`язується із встановленням карантину.

У свою чергу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався і був скасований 01.07.2023.

При цьому суд зауважує, що 17.07.2020 набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 № 731-IX (надалі - Закон № 731-IX). Цим законом було внесено зміни до прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України щодо поновлення/продовження процесуальних строків у зв`язку з карантином. Фактично Законом № 731-IX було скасовано дію положень щодо автоматичного продовження/поновлення процесуальних строків, пов`язаного з дією карантину, а питання продовження/поновлення процесуальних строків знову регулюються у такий самий спосіб, як і до внесення змін пов`язаних з карантином. Однак, Закон № 731-IX стосувався процесуальних строків, а позовна давність - не є інститутом процесуального права та узагалі не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу. З урахуванням викладеного, Закон № 731-IX не стосується питань, які виникли під час розгляду справи № 918/443/24 стосовно позовної давності.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові КЦС ВС від 31.07.2024 № 947/37930/21 (61-5225св23): "Пунктом 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX продовжено позовну давність на строк дії карантину, який закінчив свою дію з 01.07.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»".

Окрім того, за п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, перебіг позовної давності у цій справі продовжувався, починаючи з дня введення карантину, а із введенням воєнного стану - зупинився.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" Суд зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Приписами ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Ураховуючи, що перебіг позовної давності у цій справі продовжувався та зупинявся у зв`язку із введенням карантину та воєнного стану, відтак на час розгляду справи позовна давність не спливла, а тому підстави для застосування наслідків спливу позовної давності - відсутні.

Висновки суду за результатами вирішення спору

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Розподіл судових витрат

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві прокурором зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 6 056,00 грн.

За подачу зазначеної позовної заяви прокуратурою було сплачено судовий збір у сумі 6 056 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 749 від 23.04.2024.

На переконання прокуратури судовий збір у даній справі сплачено в розмірі 6 056 грн за одну немайнову вимогу (включно з похідною від неї), яка пред`явлена до двох відповідачів (по 3 028 грн 00 коп. до кожного із відповідачів), що є невірним з огляду на наступне.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Ціна позову визначається, зокрема, у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна (п. 2 ч. 1 ст. 163 ГПК України).

Отже, судовий збір з позовної заяви про витребування майна визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.1, ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", з 01.01.2024 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3 028,00 грн.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці.

Будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Водночас, у п. 57 зазначеної вище постанови Великою Палатою Верховного Суду викладено висновок, згідно з яким до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої є благо, що не піддається грошовій оцінці.

Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру (п. 55. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19).

Як вбачається із позовної заяви, прокуратурою пред`явлено позов до двох відповідачів, який містить одну позовну вимогу майнового характеру про витребування земельної ділянки від кожного із відповідачів.

Таким чином прокурор повинен був сплати судовий збір, який має розраховуватись від вартості спірного майна.

При цьому чинним процесуальним законодавством позивача не зобов`язано проводити актуалізацію ринкової вартості майна, що є предметом позову, до того ж прокурор не має можливості замовити оцінку спірного майна, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або в яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб, однак прокурор не є власником спірного об`єкта.

22 травня 2024 року на поштову адресу господарського суду від прокуратури надійшов лист до якого долучено документ на підтвердження реальної вартості спірної земельної ділянки (реєстраційний номер 1224533056246) на момент пред`явлення позову до суду, а саме - Витяг від 20.05.2024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки к.н. 5624682700:01:001:1290. Із даного Витягу вбачається, що вартість спірної земельної ділянки становить 93 104 грн 35 коп.

Відповідно, судовий збір у даній справі сплачено правильно у розмірі 6 056 грн 00 коп - із розрахунку за одну вимогу майнового характеру (витребування земельної ділянки) по мінімальній ставці, заявлену до двох відповідачів (3028 * 2 = 6 056 грн 00 коп).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи, що позов задоволено, відтак судовий збір у розмірі 6 056 грн 00 коп покладається на відповідачів-1 та -2 по 3 028 грн 00 коп. на кожного.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 202, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області до відповідача-1 ОСОБА_1 до відповідача-2 Фермерського господарства "Валентина" про витребування земельної ділянки задовольнити.

2. Витребувати у ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у комунальну власність на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області (вул. Млинівська, с. Дядьковичі, Рівненський р-н, Рівненська обл., 35361, код ЄДРПОУ 04387208) земельну ділянку площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер: 1224533056246).

3. Витребувати у Фермерського господарства "Валентина" (вул. Рибацька, с. Кривичі, Рівненський р-н, Рівненська обл., 35336, код ЄДРПОУ 21085978) у комунальну власність на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області (вул. Млинівська, с. Дядьковичі, Рівненський р-н, Рівненська обл., 35361, код ЄДРПОУ 04387208) земельну ділянку площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер: 1224533056246).

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (вул. 16 Липня, 52, м. Рівне, 33028, ідентифікаційний код 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО банк: Державна казначейська служба, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

5. Стягнути з Фермерського господарства "Валентина" (вул. Рибацька, с. Кривичі, Рівненський р-н, Рівненська обл., 35336, код ЄДРПОУ 21085978) на користь Рівненської обласної прокуратури (вул. 16 Липня, 52, м. Рівне, 33028, ідентифікаційний код 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО банк: Державна казначейська служба, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному ст. 257 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано "02" вересня 2024 року.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя І.О.Пашкевич