Постанова

від 11.12.2024 по справі 904/539/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2024 року м.Дніпро Справа № 904/539/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач),

суддів: Чус О.В., Кощеєва І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "КРИВОРІЖГАЗ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2024 у справі №904/539/24 (суддя Красота О.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "104.ЮА", м. Київ

до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "КРИВОРІЖГАЗ", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості за договором

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

Товариство з обмеженою відповідальністю "104.ЮА" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "КРИВОРІЖГАЗ" і просить суд стягнути основний борг у розмірі 357 996,47 грн., пеню у розмірі 138 805,53 грн., 3% річних у розмірі 15 937,94 грн., інфляційні втрати у розмірі 25 020,06 грн. та судові витрати.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2024 у справі №904/539/24 позов задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "КРИВОРІЖГАЗ" (50051, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пр. Металургів, 1, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 03341397) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "104.ЮА" (03134, м. Київ, пр. Академіка Корольова, 1, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 39142689) основний борг у розмірі 357 996,47 грн., пеню у розмірі 134 920,46 грн., 3% річних у розмірі 15 618,61 грн., інфляційні втрати у розмірі 25 020,06 грн., судовий збір у розмірі 8 003,33 грн.

В решті позову відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що на виконання умов укладеного 01.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "104.ЮА" (далі Позивач, Сторона-1) та Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "КРИВОРІЖГАЗ" (далі Відповідач, Сторона-2) Договору № 38А501-10511-21 (далі Договір) Позивач надав Відповідачу послуги на загальну суму 1 482 426,47 грн., що підтверджується актами надання послуг:

- № РКЦ73000049 від 31.01.2023 за січень 2023 року на суму 562 215,00 грн.;

- № РКЦ73000120 від 28.02.2023 за лютий 2023 року на суму 562 215,00 грн.;

- № РКЦ73000207 від 20.03.2023 за березень 2023 року (з 01.03.2023 - 20.03.2023) на суму 357 996,47 грн. Акти надання послуг № РКЦ73000049 від 31.01.2023 та № РКЦ73000120 від 28.02.2023 в електронному вигляді скріплені електронними цифровими підписами сторін без будь-яких зауважень і заперечень. Крім того, Позивач склав в електронному вигляді та скріпив електронним цифровим підписом акт надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 на суму 357 996,47 грн. і надав Відповідачу за допомогою програмного забезпечення М.Е.Dос. Додатковою угодою № 3 від 20.03.2023 до Договору сторони дійшли згоди розірвати Договір з 20.03.2023. У строк, встановлений п. 3.3 Договору, Відповідач не підписав вказаний акт та не повернув один примірник акту Позивачу, мотивовану відмову від його підписання не надав. Відповідач здійснив оплату на загальну суму 1 124 430,00 грн. Вказана оплата була зарахована Позивачем за актами надання послуг № РКЦ73000049 від 31.01.2023 та № РКЦ73000120 від 28.02.2023. У зв`язку з цим несплаченим залишився акт надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 на суму 357 996,47 грн. Враховуючи положення п. 3.3 Договору, місцевий господарський суд дійшов висновку, що послуги за актом надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 вважаються наданими належним чином і такими, що підлягають оплаті Відповідачем. При цьому, настання обов`язку щодо оплати послуг не пов`язується з датою отримання акту надання послуг. Відповідно позовна вимога щодо стягнення з Відповідача основного боргу у розмірі 357 996,47 грн. підлягає задоволенню.

Перевіривши наданий Позивачем розрахунок пені нарахованої позивачем у відповідності до п. 5.2 Договору у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу, але не вище подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що його зроблено не вірно, оскільки початком прострочення оплати: за актом надання послуг № РКЦ73000049 від 31.01.2023 є 27.12.2022; за актом надання послуг № РКЦ73000120 від 28.02.2023 є 26.01.2023; за актом надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 є 28.02.2023. Крім того, кінцевою датою нарахування пені за актами надання послуг № РКЦ73000049 від 31.01.2023 та № РКЦ73000120 від 28.02.2023 є 14.03.2023, оскільки Відповідач здійснив оплату 15.03.2023.

У зв`язку з цим пеня, нарахована на заборгованість за актом надання послуг № РКЦ73000049 від 31.01.2023, за період з 27.12.2022 по 14.03.2023 складає 43 852,77 грн., пеня, нарахована на заборгованість за актом надання послуг № РКЦ73000120 від 28.02.2023, за період з 26.01.2023 по 14.03.2023 складає 26 986,32 грн., а пеня, нарахована на заборгованість за актом надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023, за період з 28.02.2023 по 25.08.2023 складає 64 081,37 грн.

Загальний розмір пені за загальний період з 27.12.2022 по 25.08.2023 складає 134 920,46 грн. і який, відповідно, підлягає стягненню з Відповідача. В решті позовних вимог в частині стягнення пені слід відмовити.

Розрахунок 3% річних також за висновком суду першої інстанції також зроблено не вірно, оскільки початком прострочення оплати: за актом надання послуг № РКЦ73000049 від 31.01.2023 є 27.12.2022; за актом надання послуг № РКЦ73000120 від 28.02.2023 є 26.01.2023; за актом надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 є 28.02.2023. Крім того, кінцевою датою нарахування 3% річних за актами надання послуг № РКЦ73000049 від 31.01.2023 та № РКЦ73000120 від 28.02.2023 є 14.03.2023, оскільки Відповідач здійснив оплату 15.03.2023. У зв`язку з цим 3% річних, нараховані на заборгованість за актом надання послуг № РКЦ73000049 від 31.01.2023, за період з 27.12.2022 по 14.03.2023 складають 3 604,34 грн., 3% річних, нараховані на заборгованість за актом надання послуг № РКЦ73000120 від 28.02.2023, за період з 26.01.2023 по 14.03.2023 складають 2 218,05 грн., а 3% річних, нараховані на заборгованість за актом надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023, за період з 28.02.2023 по 26.01.2024 складають 9 796,22 грн.

Наданий Позивачем розрахунок інфляційних втрат визнано судом першої інстанції вірним, тому позовна вимога щодо стягнення з Відповідача інфляційних втрат у розмірі 25 020,06 грн. підлягає задоволенню.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "КРИВОРІЖГАЗ" в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2024 у справі № 904/539/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обгрунтована наступним:

Апелянт зазначає, що безпосередньо умовами самого договору звітним періодом надання послуг було визначено календарний місяць, в той час, як в Акті надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 року, як це було зазначено вище, безпосередньо Позивачем було зазначено інший період надання послуг, прямо не передбачений умовами Договору.

Крім того, безпосередньо умовами Договору № 38А501-10511-21 від 01.09.2021 року умови щодо оплати послуг, надання яких було передбачено вищезазначеним договором, визначалися наступним чином:

Абзацами 7-9 пункту 3.1. Договору було визначено наступне:

«У 2023 році Сторона-2 щомісячно сплачує Стороні-1:

-за право користування програмними продуктами, зазначених в п. 1.2. Договору, кошти в сумі 431 910,00 (чотириста тридцять одна тисяча дев`ятсот десять гривень 00 копійок), без ПДВ.

-за надані послуги, які зазначені в п. 1.3. Договору, кошти в сумі 43 923,00 (сорок три тисячі дев`ятсот двадцять три гривні 00 копійок), в тому числі ПДВ 7320,50 (сім тисяч триста двадцять гривень 50 копійок).»

Зазначений розмір сум, що підлягали оплаті Відповідачем на користь Позивача за надання послуг, що були передбачені Договором № 38А501-10511-21 від 01.09.2021 року, залишився незмінним після укладання Сторонами Договору Додаткової угоди № 1 до нього, яку було укладено 01.06.2022 року.

Відповідач зазначає про те, що вартість послуг, яка була передбачена пунктом 1.2. Договору (Користування програмними продуктами, внесення змін, оновлень, додатків, розширень функціоналу - період 01.03.23 р. - 20.03.23 р. в сумі без ПДВ 278 651,62 грн.), та була визначена Актом надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 року, хоча і може бути суто теоретично обґрунтована математично шляхом ділення суми, визначеної відповідним положеннями пункту 3.1. Договору (з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою № 1 до Договору від 01.06.2022 року) на кількість днів у відповідному місяці (31 календарний день в березні), то сума в розмірі 19 678,77 грн. без ПДВ визначена тим самим Актом надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 року за послуги, визначені пунктом 1.3. Договору взагалі не може бути обрахована за допомогою тієї самої математичної дії, тобто шляхом ділення суми в розмірі 43 923,00 з ПДВ на кількість календарних днів у відповідному періоді.

Єдиним належним доказом фактичного надання послуг, що були передбачені Договором № 38А501-10511-21 від 01.09.2021 року, які, відповідно, надавалися Позивачем та надання яких підлягало оплаті Відповідачем, був би підписаний обома учасниками таких договірних відносин первинний документ, що відповідав би вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

В розумінні конкретних положень Договору № 38А501-10511-21 від 01.09.2021 року таким документом мав би стати Акт надання послуг, підписання якого було б здійснено уповноваженими представниками обох сторін.

Натомість, Позивачем до позовної заяви було надано не підписаний зі сторони Відповідача Акт надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 року, який на думку Позивача, мав би підтвердити надання послуг у вказаному в ньому періоді, однак до вищезазначеного Акту Позивачем було лише зазначено про те, що такий Акт було надіслано Відповідачу за допомогою системи обміну електронними документами «М.Е.Dос».

При цьому, до самого Акту надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 року Позивачем було додано Протокол руху документа/звіта та пов`язаних з ним повідомлень/квитанцій, відповідно до якого сам Акт надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 року було направлено засобами системи «М.Е. Dос» 27.04.2023 року о 13:44:40 год.

З урахуванням того, що укладений між Позивачем та Відповідачем Договір № 38А501- 10511-21 від 01.09.2021 року було розірвано, починаючи з 20.03.2023 року відповідно до тексту Додаткової угоди № 3 від 20.03.2023 року, укладання якої не заперечується ані Позивачем ані Відповідачем, єдиним висновком, якого можна дійти виходячи з обставин надсилання вищезазначеного Акта на адресу Відповідача, є висновок про його надсилання вже після розірвання Договору на підставі якого було складено відповідний Акт.

При цьому, ані станом на 20.03.2023 року, ані станом на 31.03.2023 року (останнім днем місяця, яким зазвичай Позивачем засобами системи «М.Е. Dос» надсилалися Акти надання послуг, що підтверджується доданими Позивачем до позовної заяви документами про направлення Акту надання послуг № РКЦ73000049 від 31 січня 2023 року та Акту надання послуг № РКЦ73000120 від 28 лютого 2023 року), ані станом на 07.04.2023 року (дату, визначену положеннями пункту 3.2. Договору № 38А501-10511-21 від 01.09.2021 року) ТОВ « 104.ЮА» не заявлялося Відповідачу про існування обсягу наданих але не оплачених за Договором послуг.

Отже, надсилання Акту надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 року наприкінці квітня місяця 2023 року, більше ніж через місяць після дати розірвання Договору, відповідно до укладеної сторонами Додаткової угоди № 3 від 20.03.2023 року, не може свідчити ані про факт надання таких послуг в період з 01.03.2023 року по 20.03.2023 року, ані про наявність у Відповідача заборгованості з оплати суми грошових коштів, визначеної відповідно до такого Акту.

Можливі ж посилання Позивача на положення пункту 3.3. Договору № 38А501-10511- 21 від 01.09.2021 року судом мають бути розцінені як такі, що є необґрунтованими з огляду на те, що на момент надсилання Позивачем Відповідачу Акта надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 року (27.04.2023 року) відповідні положення Договору вже не діяли з огляду на розірвання Договору, починаючи з 20.03.2023 року.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

Позивачем подано додаткові пояснення по справі, в яких останній вказує, що доводи відповідача про не отримання послуг нічим окрім слів представника не аргументовані і не підтверджуються. Просить апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз залишити без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2024 року у справі №904/539/24 залишити без змін.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Дармін М.О. (доповідач), судді - Кощеєв І.М., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.07.2024 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи №904/539/24. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/539/24.

15.07.2024 матеріали даної справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.07.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "КРИВОРІЖГАЗ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2024 у справі №904/539/24 залишено без руху.

Скаржнику надано можливість усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: сплатити судовий збір у сумі 9679,68 грн - надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.

До канцелярії суду апеляційної інстанції від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої на виконання ухвали суду додано відповідні докази.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.08.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "КРИВОРІЖГАЗ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2024 у справі №904/539/24. Призначено розгляд апеляційної скарги у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.

Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:

01.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "104.ЮА" (далі Позивач, Сторона-1) та Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "КРИВОРІЖГАЗ" (далі Відповідач, Сторона-2) укладено Договір № 38А501-10511-21 (далі Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених Договором, Сторона-1 надає Стороні-2 право строкового платного користування програмними продуктами, у т.ч. оновлення, додатки, доповнення та/або розширення функціоналу, та консультаційні послуги щодо їх використання (далі - послуги), а Сторона-2 зобов`язується сплатити за надані права і послуги обумовлену Договором суму.

Відповідно до п. 1.2 Договору програмні продукти, на які передається право користування:

- Особистий кабінет на сайті http://104.ua;

- Мобільний додаток 104 mobile Android;

- Мобільний додаток 104 mobile ІОS;

- Особистий кабінет юридичних осіб 104 бізнес;

- Чат-бот для месенджера Viber, з функцією оплати Masterpass;

- Чат-бот для месенджера Telegram, з функцією оплати Masterpass.

Згідно з п. 1.3 Договору перелік послуг, що надаються за Договором:

- інформаційно-консультаційна підтримка по використанню програмних продуктів, вказаних у п. 1.2.

За умовами п. 2.2 Договору Сторона-2 виступає кінцевим споживачем та використовує програмні продукти у своїй господарській діяльності.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що:

У 2021 році Сторона-2 щомісячно сплачує Стороні-1:

- за право користування програмними продуктами, зазначеними у п. 1.2 Договору, кошти у сумі 356 950,00 грн., без ПДВ.

- за надані послуги, які зазначені у п. 1.3 Договору, кошти у сумі 36 300,00 грн., у т.ч. ПДВ 6 050,00 грн.

У 2022 році Сторона-2 щомісячно сплачує Стороні-1:

- за право користування програмними продуктами, зазначеними у п. 1.2 Договору, кошти у сумі 392 645,00 грн., без ПДВ.

- за надані послуги, які зазначені у п. 1.3 Договору, кошти у сумі 39 930,00 грн., у т.ч. ПДВ 6 655,00 грн.

У 2023 році Сторона-2 щомісячно сплачує Стороні-1:

- за право користування програмними продуктами, зазначеними у п. 1.2 Договору, кошти у сумі 431 910,00 грн., без ПДВ.

- за надані послуги, які зазначені у п. 1.3 Договору, кошти у сумі 43 923,00 грн., у т.ч. ПДВ 7 320,50 грн.

У 2024 році Сторона-2 щомісячно сплачує Стороні-1:

- за право користування програмними продуктами, зазначеними у п. 1.2 Договору, кошти у сумі 475 101,00 грн., без ПДВ.

- за надані послуги, які зазначені у п. 1.3 Договору, кошти у сумі 48 318,00 грн., у т.ч. ПДВ 8 053,00 грн.

Строк проведення розрахунків складає 90 календарних днів після завершення звітного місяця.

Згідно з п. 3.2 Договору за підсумками звітного місяця Сторона-1 складає Акт приймання-передачі, який до 7 числа місяця, наступного за звітним, надає Стороні-2.

Відповідно до п. 3.3 Договору Сторона-2 протягом 5 робочих днів з дня отримання Акту підписує його та повертає один примірник Акту або мотивовану відмову від його підписання на адресу Сторони-1. У випадку ненадання у зазначений строк Стороні-1 підписаного Акту або мотивованої відмови, послуги вважаються наданими належним чином і такими, що підлягають оплаті Стороною-2.

За умовами п. 3.4 Договору підписання Акту приймання-передачі представником Сторони-1 є підтвердженням відсутності претензій з його боку щодо дотримання авторських прав, цілей та способів реалізації Стороною-2 права на користування програмними продуктами.

Згідно з п. 3.5 Договору сторони домовились, що обмін Актами приймання-передачі послуг відбувається за допомогою програмного забезпечення М.Е.Dос, при цьому документи в електронному вигляді скріплюються електронним цифровим підписом кожної зі сторін.

Відповідно до п. 4.1 Договору Сторона-1 зобов`язана щомісячно надавати Стороні-2 Акт приймання-передачі в порядку, передбаченому пунктом 3.2 Договору; підписувати Акти приймання-передачі у разі дотримання Стороною-2 умов здійснення права користування.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що Сторона-1 має право, зокрема своєчасно та у повному обсязі отримувати плату за Договором.

За умовами п. 4.3 Договору Сторона-2 зобов`язана, зокрема своєчасно та у повному обсязі проводити оплати за Договором.

Відповідно до п. 5.2 Договору у разі порушення Стороною-2 строків оплати, визначених розділом 3 Договору, Сторона-2 сплачує Стороні-1 пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу, але не вище подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення.

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, діє з 01.09.2021 по 31.12.2024 включно, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Додатковою угодою № 1 від 01.06.2022 до Договору сторони домовились викласти з 01.06.2022 пункт 3.1 Договору у редакції:

3.1 У 2021 році Сторона-2 щомісячно сплачує Стороні-1:

- за право користування програмними продуктами, зазначеними у п. 1.2 Договору, кошти у сумі 356 950,00 грн., без ПДВ.

- за надані послуги, які зазначені у п. 1.3 Договору, кошти у сумі 36 300,00 грн., у т.ч. ПДВ 6 050,00 грн.

У 2022 році Сторона-2 щомісячно сплачує Стороні-1:

- за право користування програмними продуктами, зазначеними у п. 1.2 Договору, кошти у сумі 392 645,00 грн., без ПДВ.

- за надані послуги, які зазначені у п. 1.3 Договору, кошти у сумі 39 930,00 грн., у т.ч. ПДВ 6 655,00 грн.

У 2023 році Сторона-2 щомісячно сплачує Стороні-1:

- за право користування програмними продуктами, зазначеними у п. 1.2 Договору, кошти у сумі 431 910,00 грн., без ПДВ.

- за надані послуги, які зазначені у п. 1.3 Договору, кошти у сумі 43 923,00 грн., у т.ч. ПДВ 7 320,50 грн.

У 2024 році Сторона-2 щомісячно сплачує Стороні-1:

- за право користування програмними продуктами, зазначеними у п. 1.2 Договору, кошти у сумі 475 101,00 грн., без ПДВ.

- за надані послуги, які зазначені у п. 1.3 Договору, кошти у сумі 48 318,00 грн., у т.ч. ПДВ 8 053,00 грн.

Строк проведення розрахунків до 25 числа місяця, що передує місяцю надання послуг та користування програмними продуктами.

Додатковою угодою № 3 від 20.03.2023 до Договору сторони дійшли згоди розірвати Договір з 20.03.2023.

На виконання умов Договору Позивач надав Відповідачу послуги на загальну суму 1 482 426,47 грн., що підтверджується актами надання послуг:

- № РКЦ73000049 від 31.01.2023 за січень 2023 року на суму 562 215,00 грн.;

- № РКЦ73000120 від 28.02.2023 за лютий 2023 року на суму 562 215,00 грн.;

- № РКЦ73000207 від 20.03.2023 за березень 2023 року (з 01.03.2023 - 20.03.2023) на суму 357 996,47 грн.

Акти надання послуг № РКЦ73000049 від 31.01.2023 та № РКЦ73000120 від 28.02.2023 в електронному вигляді скріплені електронними цифровими підписами сторін без будь-яких зауважень і заперечень.

Крім того, Позивач склав в електронному вигляді та скріпив електронним цифровим підписом акт надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 на суму 357 996,47 грн. і надав Відповідачу за допомогою програмного забезпечення М.Е.Dос.

У строк, встановлений п. 3.3 Договору, Відповідач не підписав вказаний акт та не повернув один примірник акту Позивачу, мотивовану відмову від його підписання не надав.

Отже, враховуючи п. 3.3 Договору, послуги за актом надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 вважаються наданими належним чином і такими, що підлягають оплаті Відповідачем.

При цьому, Відповідач здійснив оплату на загальну суму 1 124 430,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями:

- № 1242 від 15.03.2023 на суму 43 923,00 грн.;

- № 1243 від 15.03.2023 на суму 518 292,00 грн.;

- № 1244 від 15.03.2023 на суму 43 923,00 грн.;

- № 1245 від 15.03.2023 на суму 518 292,00 грн.

Вказана оплата була зарахована Позивачем за актами надання послуг № РКЦ73000049 від 31.01.2023 та № РКЦ73000120 від 28.02.2023.

У зв`язку з цим несплаченим залишився акт надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 на суму 357 996,47 грн., що і є причиною виникнення спору.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:

З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України ,колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанцїі в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що на виконання умов укладеного 01.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "104.ЮА" (далі Позивач, Сторона-1) та Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "КРИВОРІЖГАЗ" (далі Відповідач, Сторона-2) Договору № 38А501-10511-21 (далі Договір) Позивач надав Відповідачу послуги на загальну суму 1 482 426,47 грн., що підтверджується актами надання послуг:

- № РКЦ73000049 від 31.01.2023 за січень 2023 року на суму 562 215,00 грн.;

- № РКЦ73000120 від 28.02.2023 за лютий 2023 року на суму 562 215,00 грн.;

- № РКЦ73000207 від 20.03.2023 за березень 2023 року (з 01.03.2023 - 20.03.2023) на суму 357 996,47 грн. Акти надання послуг № РКЦ73000049 від 31.01.2023 та № РКЦ73000120 від 28.02.2023 в електронному вигляді скріплені електронними цифровими підписами сторін без будь-яких зауважень і заперечень. Крім того, Позивач склав в електронному вигляді та скріпив електронним цифровим підписом акт надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 на суму 357 996,47 грн. і надав Відповідачу за допомогою програмного забезпечення М.Е.Dос. Додатковою угодою № 3 від 20.03.2023 до Договору сторони дійшли згоди розірвати Договір з 20.03.2023. У строк, встановлений п. 3.3 Договору, Відповідач не підписав вказаний акт та не повернув один примірник акту Позивачу, мотивовану відмову від його підписання не надав. Відповідач здійснив оплату на загальну суму 1 124 430,00 грн. Вказана оплата була зарахована Позивачем за актами надання послуг № РКЦ73000049 від 31.01.2023 та № РКЦ73000120 від 28.02.2023. У зв`язку з цим несплаченим залишився акт надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 на суму 357 996,47 грн.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що:

У 2024 році Сторона-2 щомісячно сплачує Стороні-1:

- за право користування програмними продуктами, зазначеними у п. 1.2 Договору, кошти у сумі 475 101,00 грн., без ПДВ.

- за надані послуги, які зазначені у п. 1.3 Договору, кошти у сумі 48 318,00 грн., у т.ч. ПДВ 8 053,00 грн.

Строк проведення розрахунків до 25 числа місяця, що передує місяцю надання послуг та користування програмними продуктами.

Згідно з п. 3.2 Договору за підсумками звітного місяця Сторона-1 складає Акт приймання-передачі, який до 7 числа місяця, наступного за звітним, надає Стороні-2.

Враховуючи положення п.3.2 договору звітним місяцем для надання послуг за актом № РКЦ73000207 від 20.03.2023 на суму 357 996,47 грн є березень і позивач цей акт мав надати відповідачу до 7 числа місяця, наступного за звітним, тобто до 07.04.2024р.

Заперечуючи проти факту надання послуг за актом надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 на суму 357 996,47 грн, відповідач зазначав про наступне : " ... Єдиним належним доказом фактичного надання послуг, що були передбачені Договором № 38А501-10511-21 від 01.09.2021 року, які, відповідно, надавалися Позивачем та надання яких підлягало оплаті Відповідачем, був би підписаний обома учасниками таких договірних відносин первинний документ, що відповідав би вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

В розумінні конкретних положень Договору № 38А501-10511-21 від 01.09.2021 року таким документом мав би стати Акт надання послуг, підписання якого було б здійснено уповноваженими представниками обох сторін.

Натомість, Позивачем до позовної заяви було надано не підписаний зі сторони Відповідача Акт надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 року, який на думку Позивача, мав би підтвердити надання послуг у вказаному в ньому періоді, однак до вищезазначеного Акту Позивачем було лише зазначено про те, що такий Акт було надіслано Відповідачу за допомогою системи обміну електронними документами «М.Е. Doc».

При цьому, до самого Акту надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 року Позивачем було додано Протокол руху документа/звіта та пов`язаних з ним повідомлень/квитанцій, відповідно до якого сам Акт надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 року було направлено засобами системи «М.Е. Doc» 27.04.2023 року о 13:44:40 год.

З урахуванням того, що укладений між Позивачем та Відповідачем Договір № 38А501-10511-21 від 01.09.2021 року було розірвано, починаючи з 20.03.2023 року відповідно до тексту Додаткової угоди № 3 від 20.03.2023 року, укладання якої не заперечується ані Позивачем ані Відповідачем, єдиним висновком, якого можна дійти виходячи з обставин надсилання вищезазначеного Акта на адресу Відповідача, є висновок про його надсилання вже після розірвання Договору на підставі якого було складено відповідний Акт.

При цьому, ані станом на 20.03.2023 року, ані станом на 31.03.2023 року (останнім днем місяця, яким зазвичай Позивачем засобами сиcтеми «М.Е. Doc» надсилалися Акти надання послуг, що підтверджується доданими Позивачем до позовної заяви документами про направлення Акту надання послуг № РКЦ73000049 від 31 січня 2023 року та Акту надання послуг № РКЦ73000120 від 28 лютого 2023 року), ані станом на 07.04.2023 року (дату, визначену положеннями пункту 3.2. Договору №38А501-10511-21 від 01.09.2021 року) ТОВ « 104.ЮА» не заявлялося Відповідачу про існування обсягу наданих але не оплачених за Договором послуг.

Отже, надсилання Акту надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 року наприкінці квітня місяця 2023 року, більше ніж через місяць після дати розірвання Договору, відповідно до укладеної сторонами Додаткової угоди № 3 від 20.03.2023 року, не може свідчити ані про факт надання таких послуг в період з 01.03.2023 року по 20.03.2023 року, ані про наявність у Відповідача заборгованості з оплати суми грошових коштів, визначеної відповідно до такого Акту. ... ".

Враховуючи вищевикладене та доводи апеляційної скарги в частині того, що : « … Єдиним належним доказом фактичного надання послуг, що були передбачені Договором № 38А501-10511-21 від 01.09.2021 року, які, відповідно, надавалися Позивачем та надання яких підлягало оплаті Відповідачем, був би підписаний обома учасниками таких договірних відносин первинний документ, що відповідав би вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

В розумінні конкретних положень Договору № 38А501-10511-21 від 01.09.2021 року таким документом мав би стати Акт надання послуг, підписання якого було б здійснено уповноваженими представниками обох сторін.

Натомість, Позивачем до позовної заяви було надано не підписаний зі сторони Відповідача Акт надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 року, який на думку Позивача, мав би підтвердити надання послуг у вказаному в ньому періоді, однак до вищезазначеного Акту Позивачем було лише зазначено про те, що такий Акт було надіслано Відповідачу за допомогою системи обміну електронними документами М.Е.Dос.

При цьому, до самого Акту надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 року Позивачем було додано Протокол руху документа/звіта та пов`язаних з ним повідомлень/квитанцій, відповідно до якого сам Акт надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 року було направлено засобами системи документами М.Е.Dос 27.04.2023 року о 13:44:40 год.

З урахуванням того, що укладений між Позивачем та Відповідачем Договір № 38А501- 10511-21 від 01.09.2021 року було розірвано, починаючи з 20.03.2023 року відповідно до тексту Додаткової угоди № 3 від 20.03.2023 року, укладання якої не заперечується ані Позивачем ані Відповідачем, єдиним висновком, якого можна дійти виходячи з обставин надсилання вищезазначеного Акта на адресу Відповідача, є висновок про його надсилання вже після розірвання Договору на підставі якого було складено відповідний Акт.

При цьому, ані станом на 20.03.2023 року, ані станом на 31.03.2023 року (останнім днем місяця, яким зазвичай Позивачем засобами системи М.Е.Dос надсилалися Акти надання послуг, що підтверджується доданими Позивачем до позовної заяви документами про направлення Акту надання послуг № РКЦ73000049 від 31 січня 2023 року та Акту надання послуг № РКЦ73000120 від 28 лютого 2023 року), ані станом на 07.04.2023 року (дату, визначену положеннями пункту 3.2. Договору № 38А501-10511-21 від 01.09.2021 року) ТОВ « 104.ЮА» не заявлялося Відповідачу про існування обсягу наданих але не оплачених за Договором послуг.

Отже, надсилання Акту надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 року наприкінці квітня місяця 2023 року, більше ніж через місяць після дати розірвання Договору, відповідно до укладеної сторонами Додаткової угоди № 3 від 20.03.2023 року, не може свідчити ані про факт надання таких послуг в період з 01.03.2023 року по 20.03.2023 року, ані про наявність у Відповідача заборгованості з оплати суми грошових коштів, визначеної відповідно до такого Акту.

Можливі ж посилання Позивача на положення пункту 3.3. Договору № 38А501-10511- 21 від 01.09.2021 року судом мають бути розцінені як такі, що є необґрунтованими з огляду на те, що на момент надсилання Позивачем Відповідачу Акта надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 року (27.04.2023 року) відповідні положення Договору вже не діяли з огляду на розірвання Договору, починаючи з 20.03.2023 року…» колегія суддів доходить висновку, що апелянтом взагалі не оспорюється факт отримання ним спрямованого йому засобами системи документами М.Е.Dос Акту надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 року 27.04.2023 року о 13:44:40 год. Твердження відповідача про ненадання йому послуг протягом періоду з 01.03.2024р. по 20.03.2024р. за актом РКЦ73000207 від 20.03.2023 року ґрунтуються виключно на твердженнях про спрямування даного акту на його адресу засобами системи документами М.Е.Dос після закінчення строку дії договору.

Відповідно до п. 3.3 Договору Сторона-2 протягом 5 робочих днів з дня отримання Акту підписує його та повертає один примірник Акту або мотивовану відмову від його підписання на адресу Сторони-1. У випадку ненадання у зазначений строк Стороні-1 підписаного Акту або мотивованої відмови, послуги вважаються наданими належним чином і такими, що підлягають оплаті Стороною-2.

Відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, доказом непогодження з фактом надання послуг за актом РКЦ73000207 від 20.03.2023 року могла бути б мотивована відмова відповідача від підписання цього акту. Відповідно, послуги за актом РКЦ73000207 від 20.03.2023 року є такими, що надані належним чином.

Умовами пункту 8.1 Договору сторони визначили, що цей Договір діє з 01.09.29021року по 31.12.2024року включно, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Оскільки умовами п.1 Додаткової угоди № 3 від 20.03.2023р. сторони дійшли згоди розірвати Договір № 38А501-10511-21 від 01 вересня 2021 року з 20.03.2023р., не змінюючи умову п.8.1 Договору щодо проведення розрахунків до їх повного здійснення, колегія суддів доходить висновку, що обов`язок відповідача щодо оплати наданих йому послуг в період дії договору за актом РКЦ73000207 від 20.03.2023 року залишився незмінним.

При цьому встановлений судом апеляційної інстанції факт спрямування позивачем акту РКЦ73000207 від 20.03.2023р. з перевищенням на двадцять днів, встановлених умовами п.3.2 семиденного строку не веде до висновків про його недійсність чи інших негативних наслідків для кредитора, оскільки умовами п. 3.1 Договору, сторони погодили строк проведення розрахунків 90 календарних днів після завершення звітного місяця, тобто до 30.06.2023р.

Інші доводи апеляційної скарги : « .. окрім заперечень щодо існування самої заборгованості в межах Договору № 38А501-10511-21 від 01.09.2021 року, за стягненням якої Позивач звернувся до суду, у нього існують заперечення щодо відсутності правових підстав для можливості застосування Позивачем в такому випадку положень статті 625 ЦК України та пред`явленні у зв`язку з цим похідної вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих на суму такої «заборгованості».

Зазначене в першу чергу пов`язане з відсутністю такої заборгованості за Договором № 38А501-10511-21 від 01.09.2021 року, про що зазначено вище, а, по-друге, пов`язане з тим, що для обрахунку заявлених вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат на суму такої «заборгованості» в розмірі 357 996,47 гривень, в тому числі ПДВ, Позивачем за дату початку нарахування зазначено 25.02.2023 року, тобто дату, визначену безпосередньо умовами Договору № 38А501-10511-21 від 01.09.2021 року (пункт 3.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.06.2022 року), в той час, як сам розмір такої «заборгованості» був визначений значно пізніше безпосередньо Позивачем в сумі іншій, ніж було передбачено Договором, в непередбачений для цього спосіб та в односторонньому порядку.

Зазначені доводи Відповідача в повній мірі підтверджуються і усталеною практикою Верховного Суду, зокрема, викладеній в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 березня 2023 року у справі № 913/864/21, відповідно до яких:

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько- господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина перша статті 173 ГК України).

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Суд у розгляді даного спору виходить з того, що під предметом договору цивільно- правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.

У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

Правова природа договору визначається з огляду на його зміст (а не назву договору). З`ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно. Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 19.06.2019 у справі №923/496/18, від 12.08.2021 у справі №910/7914/20, від 21.10.2021 у справі №908/3027/20.

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17 зазначено, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

Отже, у разі обґрунтування заявленого позову посиланням на договірні відносини, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків, моменту виникнення зобов`язання.

Так, згідно зі встановленими судами попередніх інстанцій обставинами і визначеними відповідно до них правовідносинами вбачається, що предметом позову є вимога постачальника спрямована до покупця про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов Договору та спонукання останнього до вчинення дій з отримання товару, обумовленого укладеним Договором.

Суд у розгляді даного спору виходить з того, що двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Аналіз положень статей 692-693 ЦК України свідчить, що умова стосовно обов`язку покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем має бути передбачена договором. Ключовою відмінністю попередньої оплати є сплата як усієї вартості товару, так і її частини (авансу) до моменту передачі товару. Отже для кваліфікації розрахунків за договором необхідно встановити момент оплати, який обов`язково має передувати отриманню цього товару.

Стаття 693 ЦК України регулює питання "попередньої оплати" товару, з якої вбачається, що "попередньою оплатою" визначається встановлений договором обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем. У свою чергу, Суд зазначає про те, що зазначення у договорі оплати, яка має бути сплачена, як попередньої, не може автоматично вказувати на її попередній характер. Правова природа попередньої оплати оцінюється виходячи із характеру спірних правовідносин, особливостей здійснення оплати та поставки товару, а не суто виходячи з того, яку назву визначено у договорі для проведення відповідного платежу (подібна за змістом позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 зі справи №904/2112/20).

Частиною другою статті 693 ЦК України визначено, що у разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

З огляду на зміст Додаткової угоди, сторони встановили певну послідовність та взаємну обумовленість дій покупця і постачальника, виконання зустрічних зобов`язань поділено на три етапи. Як встановили суди, першим етапом визначено перерахування покупцем на рахунок постачальника попередньої оплати в розмірі 30% вартості товару по даній додатковій угоді до 30.09.2019. Усі подальші дії обох сторін (у тому числі і ті, строк вчинення яких обмежено певними граничними датами) фактично поставлено в залежність від своєчасності та повноти виконання покупцем вищевказаного обов`язку на першому етапі.

Таким чином судом апеляційної інстанції вірно враховано, що оскільки договір поставки має двосторонній характер, тобто певні обов`язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону, і у такому зобов`язанні кожна зі сторін одночасно є боржником та кредитором. З точки зору виконання такі зобов`язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов`язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов`язку. Виконання зустрічних зобов`язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов`язку у порядку, встановленому в даному випадку договором поставки. Якщо ж одна із сторін зобов`язання не виконує свого обов`язку у порядку і строки, встановлені договором, то відповідно друга сторона має право або зупинити виконання свого обов`язку, або відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

При цьому колегія суддів зазначає, що такі висновки Верховного Суду про застосування статей 693 та 538 ЦК України мають загальний характер. Таким чином у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару (подібна за змістом правова викладена в постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №903/333/17, від 08.08.2018 у справі №904/10083/15, від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 03.09.2019 у справі №910/2849/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19 від 25.02.2020 у справі №922/1705/19 ).

Суд першої інстанції наведеного не врахував та звернув уваги на те, що відповідно до статті 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Отже, виходячи з умов Договору (дії обох сторін у тому числі і ті, строк вчинення яких обмежено певними граничними датами фактично поставлено в залежність від своєчасності та повноти виконання покупцем обов`язку щодо сплати авансового платежу). Таким чином враховуючи фактичні правовідносини які склались між сторонами колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача вартості непоставленого постачальником товару і, як наслідок, вважати спірну суму невиконаним грошовим зобов`язанням та, відповідно, і про відсутність правових підстав для стягнення пені, процентів річних, інфляційних втрат, нарахованих на спірну суму.

Суд зазначає, що згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 цієї статті, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Такі засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц).

У статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання (вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №537/4905/15- ц).

Зазначені висновки, Верховного Суду, хоча і були зроблені у справі, де предметом розгляду було виконання сторонами у справі № 913/864/21 умов договору поставки, проте вони є такими, що в повній мірі можуть бути застосовані в межах даної справи, адже питання унормування порядку оплати за послуги, надання яких передбачалося умовами Договору від 01.09.2021 № 38А501-10511-21, в тому числі і умов здійснення оплати за послуги, що нібито надавалися впродовж дії такого договору, виконання яких підтверджувалось Позивачем у справі Актами, що були складені після закінчення дії договору.

Зазначений загальний висновок щодо умов, строків та порядку виконання сторонами своїх зустрічних зобов`язань за Договором від 01.09.2021 № 38А501-10511-21, з урахуванням обставин даної господарської справи (№ 904/539/24) та наявних в ній матеріалів, не дає можливості, при всьому бажанні Позивача, визначити зобов`язання по оплаті послуг на підставі Акту № РКЦ73000207 від 20.03.2023 року (за послуги надані в березні 2023 року) на суму 357 996,47 грн., як такі зобов`язання, що виникли під час дії договору від 01.09.2021 № 38А501-10511-21, а отже і можливості застосування по відношенню до таких зобов`язань, висновків викладених у постанові КГС ВС від 14.02.2024 року у справі № 911/94/23.

Зазначене пояснюється лише тією простою обставиною, що про існування такого акту, зокрема про його формування та направлення від Позивача на адресу Відповідача, не було відомо до 27.04.2023 року (що підтверджується відповідними квитанціями про направлення документів за допомогою сервісу «М.Е.ІЗос», та є обставиною, що не спростовується самим Позивачем), в той час, як умовами самого Договору від 01.09.2021 № 38А501-10511-21 були визначені інші строки направлення таких Актів для підписання та узгодження від Виконавця (Позивача) на адресу Замовника (Відповідача).

Відтак, судом першої інстанції не було враховано те, що Позивачем у справі з посиланням на умови укладеного між Сторонами договору від 01.09.2021 № 38А501- 10511-21, який на момент оформлення та виставлення Акту, на підставі якого Позивачем пред`явлено вимогу про стягнення заборгованості було припинено за угодою сторін, вибірково застосовує положення такого договору в частині існування обов`язків Відповідача, не згадуючи при цьому про існування власних обов`язків, хоча в межах даної справи виконання таких обов`язків є зустрічним, що в свою чергу вказує на необхідність застосування при вирішенні даного спору положень статей 526 та 538 ЦК України, які не були застосовані судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення.

Крім того, зазначені вище пояснення не були враховані судом першої інстанції при вирішення питання стягнення 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасну оплату наданих послуг, наданих на підставі Акту надання послуг № РКЦ73000207 від 20.03.2023 року, складеного та направленого Відповідачу після припинення дії Договору № 38А501-10511-21 від 01.09.2021 року, а саме 27.04.2023 року, зазначаючи при цьому датою виконання зобов`язань за таким актом 28.02.2023 року.

Відтак, в даному випадку, судом першої інстанції було допущено перевагу доказів наданих однією стороною (Позивачем) над доказами та розрахунками наданими іншою стороною у спорі (Відповідачем), чим судом було допущено порушення норм процесуального права, а саме вимог положень статті 86 ГПК України в частині дотримання правил оцінки доказів.

Таким чином, судом першої інстанції було допущено порушення застосування норм матеріального права, яке полягало в незастосуванні положень нормативно-правового акту, що підлягали застосуванню, оскільки такими положеннями врегульовані спірні відносини між сторонами по справі, що відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Наслідком незастосування до спірних правовідносин норм матеріального права, які наведені вище, стало порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема положень частини 2 статті 86 ГПК України, що полягало в наступному:

Згідно ч. 2 ст. 86 ГПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Також Верховний Суд неодноразово у своїх постановах наголошував, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саму ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо…» носять характер помилки вибіркових доказів (приховування доказів, помилка неповних доказів) оскільки, вказуючи на окремі положення норм права та висновки Верховного Суду, які, як здається апелянту, підтверджують його позицію, він ігнорує значну, неспростовану ним частину фактичних обставин даної справи, які суперечити цій позиції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.

З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2024 у справі №904/539/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "КРИВОРІЖГАЗ" на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат:

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 9679,68 грн. покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "КРИВОРІЖГАЗ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2024 у справі №904/539/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2024 у справі №904/539/24 залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 9679,68 грн покласти на Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "КРИВОРІЖГАЗ".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя М.О. Дармін

Суддя О.В. Чус

Суддя І.М. Кощеєв