Постанова

від 13.11.2024 по справі 904/5290/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2024 року м.Дніпро Справа № 904/5290/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чус О.В. (доповідач),

судді Дармін М.О., Кощеєв І.М.

секретар судового засідання Солодова І.М.

Представники сторін:

Від позивача: Семчук Н.В. (в залі суду) самопредставництво

Від відповідача 1: Федорук К.Ю. (в залі суду) адвокат

Інші представники сторін не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕВС-2021" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2024 (повне рішення складено 07.02.2024, суддя Дупляка С.А.) у справі №904/5290/23

за позовом Дніпровської міської ради

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕВС-2021",

відповідача2: Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради,

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 ОСОБА_1 ,

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

про скасування декларації, усунення перешкод у користуванні майном, припинення права та скасування державної реєстрації об`єкта нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

Дніпровська міська рада (далі - позивач) звернулася до господарського суду з позовною заявою від 29.09.2023 за вих.№7/11-2030 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕВС-2021" (далі - відповідач-1) та до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради (далі - відповідач-2), у якій позивач просить суд:

(1) скасувати реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об`єкта: "капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. А-1" від 28.07.2020 ДП 101200728491;

(2) усунути позивачу перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача-1 знести самочинно побудовану будівлю загальною площею 51,4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

(3) припинити право власності та скасувати державну реєстрацію із закриттям розділів на об`єкт нерухомого майна: будівлю загальною площею 51,4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з реєстраційним номером 2099996212101.

Спір позивачем ініційовано щодо захисту своїх прав на мирне володіння земельною ділянкою, яка належить територіальній громаді міста Дніпра і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач стверджує, що на вказаній земельній ділянці знаходиться майно, власником якого є відповідач-1, а отже наявні підстави для заявлення вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Перешкодою у користуванні земельною ділянкою є майно, яке на праві власності належить відповідачу-1, і позивач вважає, що державна реєстрація права власності на спірне майно є незаконною, оскільки реєстрація права власності спірного майна комунальним підприємством «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» не проводилася, а рішення виконавчого комітету від 14.08.2002 за №1-216 не існує.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2024. у даній позовні вимоги задоволено частково.

Усунуто Дніпровській міській раді (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, ПРОСПЕКТ ДМИТРА ЯВОРНИЦЬКОГО, будинок 75; ідентифікаційний код 26510514) перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕВС-2021" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Троїцька, будинок 11, приміщення 8; ідентифікаційний код 44062349) знести самочинно побудовану будівлю загальною площею 51,4 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог (про скасування декларації, припинення права та скасування державної реєстрації об`єкта нерухомого майна) відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕВС-2021" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Троїцька, будинок 11, приміщення 8; ідентифікаційний код 44062349) на користь Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, ПРОСПЕКТ ДМИТРА ЯВОРНИЦЬКОГО, будинок 75; ідентифікаційний код 26510514) 2.684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн 00 к.) судового збору.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗЕВС-2021", звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не повно з`ясовані обставини справи, що спричинило винесення рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки були наявні всі підстави для відмови в задоволенні позову Дніпровської міської ради, а не в частковому задоволенні, виходячи з наступного.

По-перше, в рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2024 не повно з`ясовані обставини щодо віднесення спірного об`єкта нерухомого майна під ознаки самочинного будівництва.

З деталізованої інформації про речове право вбачається, що за третьою особою-1 право власності зареєстровано 09.06.2020, а для державної реєстрації подано технічний паспорт від 10.01.2019 за №1242, видавник: товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський проектно-конструкторський технологічний інститут» та серія, номер: 1519-45 від 30.08.2002, видавник: Управління житлового комунального господарства.

Проте позивачем не надано жодного доказу, що в період з 2002 по 09.06.2020 (дата реєстрації речового права за Дришлюк С.М.) не видавалися документи, що дають право на виконання будівельних робіт.

Є посилання лише на лист від 03.03.2021 за вих.№9/52, яким начальник управління державного архітектурно-будівельного контролю повідомив, що в реєстрі будівельної діяльності станом на 03.03.2021 міститься інформація щодо реєстрації повідомлення про початок будівельних робіт від 03.07.2020, ДП 061201851229, об`єкт будівництва «Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. А-1» та у подальшому прийнято в експлуатацію на підставі декларації про готовність до експлуатації об`єкта від 28.07.2020 ДП 101200728491, замовник: третя особа-1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Скаржник зауважує, що питання наявності документів, що дають право на виконання будівельних робіт в період з 2002 року по 2011 рік взагалі не досліджувався судом.

Відповідач-1, набув право власності 30.11.2020 на об`єкт нерухомого майна: будівлю загальною площею 51,4 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з реєстраційним номером: 2099996212101, на підставі Акту прийому-передачі нерухомого майна, серія та номер: 4350; 4351, виданий 30.11.2020, укладеного між Дришлюк Світланою Миколаївною та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕВС-2021», посвідчений Батовою Л.Г. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу, про що в ДРРП внесено запис про право власності 39440497, інформація про який була внесена до Державного реєстру речових прав. А отже мав правомірне очікування добросовісно покладалася на ці відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В матеріалах справи також відсутні докази встановлення факту самочинного будівництва відповідно до вимог ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівною діяльністю».

Апелянт вважає, що Господарським судом Дніпропетровської області у цій справі не повно з`ясовані обставини щодо віднесення спірного об`єкту до самочинного будівництва, а також у справі відсутні належні та допустим докази стосовно цього.

По-друге, в судовому рішенні від 06.02.2024 не встановлено, ким і коли здійснювалося будівництво об`єкту нерухомого майна - будівля загальною площею 51,4 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказана обставина є визначальною враховуючи правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22.

Проте господарський суд Дніпропетровської області, дійшов висновку, що Відповідач-1 є належним відповідачем за вимогою про усунення позивачу перешкод у користуванні земельною ділянкою, а тому наявні підстави для зобов`язання відповідача-1 знести самочинно побудовану будівлю загальною площею 51,4 кв. м.

Однак, вказане твердження суду у цій справі є протилежним позиції Великої Палати Верховного Суду (постанова від 15.11.2023 у справі №916/619/22 (п. 105), відповідно до якої спір повинен вирішуватися між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво.

Таким чином, судом так і не було з`ясовано ким та коли здійснювалося будівництво спірного об`єкту нерухомого майна, а також матеріали справи не містять належних та допустимих доказів віднесення вказаного об`єкту до самочинного будівництва, а отже судом безпідставно визначено Відповідача-1 належним відповідачем по справі.

Скаржник наполягає, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, тоді як установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду.

Таким чином, наявні всі підстави для скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2024 у справі № 904/5290/23 та винесенні нового рішення, яким відмовити в задоволенні вказаного позову.

По-третє, відповідно до ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Повторно наголошує, що ТОВ «ЗЕВС-2021» набуло право власності 30.11.2020 на об`єкт нерухомого майна: будівлю загальною площею 51,4 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з реєстраційним номером: 2099996212101, на підставі Акту прийому-передачі нерухомого майна, серія та номер: 4350; 4351, виданий 30.11.2020, укладеного між Дришлюк Світланою Миколаївною та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕВС-2021», посвідчений Батовою Л.Г. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу, про що в ДРРП внесено запис про право власності 39440497.

Таким чином, Відповідач-1 набув право власності як добросовісний набувач.

Проте, господарським судом Дніпропетровської області, не було взято до уваги, що на ТОВ «ЗЕВС-2021» як на добросовісного набувача майна за адресою: АДРЕСА_1 покладається індивідуальний та надмірний тягар.

Згідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.02.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді Кощеєв І.М., Дармін М.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2024 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/5290/23. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи №904/5290/23.

06.03.2024 матеріали справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕВС-2021" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2024 у справі №904/5290/23. Розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 24.04.2024 о 12 год. 00 хв.

15.03.2024 від Дніпровської міської ради до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про те, що вимоги апеляційної скарги є такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Так, апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо віднесення спірного майна під ознаки самочинного будівництва.

Як вбачається з інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вбачається, що за Дришлюк Світланою Миколаївною зареєстровано право власності на будівлю, загальною площею 51,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2099996212101, номер запису про право власності 36878357, за адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою виникнення права власності значиться технічний паспорт від 10.01.2019, виготовлений ТОВ «Дніпропетровський проектно конструкторський технологічний інститут»,реєстраційне посвідчення номер 1519-45 від 30.08.2002, видавник Управління житлового комунального господарства.

Підставою внесення запису про право власності 36878357- є рішення приватного нотаріусу ДМНО Кейтельгіссер О.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 52653735 від 15.06.2020.

Проте, відповідно до інформації, що міститься в листі КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» від 10.03.21 за № 2583, технічна інвентаризація та реєстрація права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 . не проводилась.

Позивач зазначає, що вказане реєстраційне посвідчення нібито видане на підставі рішення Виконкому Дніпропетровської міської ради від 14.08.2002 за №1-216.

Проте, відповідно до інформації, що надійшла від архівного управління департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпровської міської ради від 05.03.21 за №8/1-508, вказаного рішення виконкому від 14.08.2002 за №1-216 -не існує.

Відповідно до листа Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 23.05.2023 за №4/1-111 в Реєстрі будівельної діяльності міститься повідомлення про початок будівельних робіт від 04.07.2020 ДП 061201851229 - об`єкт будівництва «Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. А-1» та у подальшому прийнято в експлуатацію на підставі декларації про готовність до експлуатації майна від 28.07.2020 дп 101200728491, замовник - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте, листом головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 15.03.21 за №3/15-134, повідомляється про те, що жодному об`єкту нерухомості на території міста офіційно адреса « АДРЕСА_1 » не присвоювалась та відповідний розпорядчий документ, на підставі якого була присвоєна адреса, відсутній.

Вказані обставини не заважали гр. ОСОБА_1 на підставі акту приймання-передачі в подальшому, 30.11.2020, здійснити відчуження зазначеного нерухомого майна на користь ТОВ «ЗЕВС-2021».

Отже, з наведеного вбачається, що саме ОСОБА_1 , було збудовано спірний об`єкт.

Позивач наголошує, що станом на 2022 рік кінцевим бенефіціаром ТОВ «ЗЕВС- 2021» була саме ОСОБА_1 .

Тому, посилання апелянта стосовно добросовісності з набуття права власності на спірний об`єкт не знаходять обґрунтування.

Що стосується позиції апелянта стосовно невірно обраного суб`єктного складу учасників судового процесу, а саме, на думку апелянта відповідачем по справі повинна бути - ОСОБА_1 , оскільки саме вона побудувала спірний об`єкт нерухомого майна, то з цього приводу позивач вказує наступне.

Так, рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 05.04.23 у справі №932/4302/21 у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради відмовлено. Вказане рішення сторонами не було оскаржено та є чинним, а висновки зроблені у ньому є преюдиціальними. У вказаному рішенні суд дійшов висновку стосовно підсудності вказаної справи саме господарському суду, оскільки новий власник -ТОВ «ЗЕВС-2021», що був третьою особою по справі, а ОСОБА_1 - відповідач у вказаній справі, набув усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний власник, а тому і є належним відповідачем по справі в рамках заявлених позовних вимог.

Отже, ТОВ «ЗЕВС-2021» вказуючи на невірно обраний суб`єктний склад учасників судової справи №904/5290/23 вводить апеляційний суд в оману, оскільки йому цілком відомі висновки Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі №932/4302/21.

Правовою основою виникнення права користування земельною ділянкою є рішення органу місцевого самоврядування, якого в даному випадку не існує.

Так, на сьогоднішній день, Відповідачем-1 по справі було зайнято земельну ділянку без правовстановлюючих документів та в подальшому Відповідач використовує її, що є порушенням ст. 125 Земельного кодексу України (використання земельної ділянки без документів) та ст. 53(1) КУпАП (самовільне зайняття земельної ділянки).

Враховуючи викладене та зважаючи на п. 113 постанови Великої Палати Верховного Суду України у справі №916/1174/22 Дніпровська міська рада й заявляє вимогу щодо усунення Дніпровській міській раді перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕВС- 2021» (ЄДРПОУ 44062349) знести самочинно побудовану будівлю загальною площею 51,4 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи викладене, Дніпровська міська рада вважає винесене рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2024 у справі №904/5290/23- цілком законним та таким, що не підлягає скасуванню.

У судовому засіданні 24.04.2023 року представники позивача та відповідача-1 надали пояснення, від 3-ї особи Дришлюк С.М. надійшло клопотання про відкладення розгляду та ознайомлення з матеріалами справи. В судове засідання не забезпечили явку представників відповідача-2 та третіх осіб, заяв та клопотань про розгляд справи не надали.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.04.2024 оголошено перерву в судовому засіданні до 24.07.2023р. на 10 год. 40 хв.

24.07.2024 від позивача/Дніпровської міської ради до Центрального апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення, в яких зазначено про те, що копія реєстраційного посвідчення від 30.08.2002 була отримана з матеріалів реєстраційної справи. Копія якого була завантажена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

З метою підтвердження факту знаходження копії реєстраційного посвідчення від 30.08.2002 в матеріалах реєстраційної справи, до Відділу реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, було скеровано відповідний запит.

За наслідками розгляду вказаного запиту, Відділом реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР листом від 11.07.2024 було надано копію реєстраційної справи. Із наданих копій підтверджено наявність в матеріалах реєстраційної справи № 2099996212101 копії реєстраційного посвідчення від 30.08.2002.

Отже, слід констатувати, що копія реєстраційного посвідчення знаходиться в матеріалах реєстраційної справи.

Позивач наголошує, що відповідно до змісту реєстраційного посвідчення від 30.08.2002, останнє видано на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 14.08.2002 № 1-216. Проте, відповідно до інформації з архівного управління департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпровської міської ради від 05.03.2021 за № 8/1-508, повідомлено, що рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 14.08.2002 № 1-216 не існує, (копія листа архівного управління департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпровської міської ради від 05.03.2021 була долучена до позовної заяви). З метою додаткового підтвердження викладених обставин, представником позивача було повторно скеровано запит до управління архівної справи ДМР, за наслідками розгляду якого, листом від 08.07.2024 за вих. № 3/2-594 інформація, надана в попередньому листі, підтвердилась.

24.07.2024 судове засідання не відбулось у зв`язку з відпусткою члена колегії суддів - Кощеєва І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.07.2024 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕВС-2021" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2024 у справі №904/5290/23 призначено в судове засідання на 13.11.2024 об 12 год. 00 хв.

13.11.2024 від представника скаржника/Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕВС-2021" (К. Федорчук) до Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява про відкладення судового засідання, у зв`язку з поважними причинами. Зокрема, з необхідністю витребувати у Дніпровської міської ради інформацію щодо того, чи відводилась відповідачу-1 або іншим особам в користування земельна ділянка, розташована під спірним об`єктом нерухомого майна. Наданням часу відповідачу -1 для надання додаткових пояснень з приводу земельної ділянки, розташованої під спірним об`єктом нерухомого майна.

Також, 13.11.2024 від представника скаржника/Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕВС-2021" (К. Федорчук) до Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява про відкладення судового засідання, оскільки, представник який складав апеляційну скаргу не може бути присутнім у судовому засіданні 13.11.2024 з поважних причин, а адвокатом К. Федорчук не вбачалось можливим підготувати правову позицію до судового засідання.

Щодо клопотань представника скаржника про відкладення розгляду скарги суд зазначає таке.

Відповідно до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 922/1200/18, від 04.06.2020 у справі № 914/6968/16.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотань скаржника про відкладення розгляду скарги та вважає за можливе здійснити розгляд скарги у даному судовому засіданні.

13.11.2024 в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, вислухавши присутніх представників сторін, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Центральний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, спір виник щодо будівлі загальною площею 51,4 кв. м, яка розташована за адресою: місто Дніпро, житловий масив Тополя-3, будинок 1В.

Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації 30.08.2002 посвідчено, що нежитлова будівля у місті Дніпропетровську (нині місто Дніпро) на житловому масиві Тополя, будинок 1В загальною площею 51,4 кв. м зареєстрована на праві приватної власності на підставі рішення Виконкому Дніпропетровської міської ради від 14.08.2002 №1-216 за третьою особою-1, що записано в реєстрову книгу за №52-104 за реєстровим №1519-45 і підтверджується реєстраційним посвідченням.

Водночас, листом від 05.03.2021 за №8/1-508 начальник архівного управління Департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів повідомив, що згідно із описами справ постійного зберігання виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради за 2002 рік рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 14.08.2002 №1-216 не існує.

Крім того, листом від 10.03.2021 за №2583 начальник виробничого відділу комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» повідомив, що технічна інвентаризація та реєстрація права власності на нерухоме майно за адресою: місто Дніпропетровськ (нині місто Дніпро) на житловому масиві Тополя, будинок 1В загальною площею 51,4 кв. м станом на 31.12.2012 комунальним підприємством «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» не проводилася.

З оскаржуваної декларації про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1), затвердженої Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 28.07.2020, вбачається, що здійснювався капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. А-1, 49000, місто Дніпро, житловий масив Тополя-3, будинок 1В, а саме роботи з реконструкції підлоги та стелі. Дата початку будівництва 04.07.2020, дата закінчення будівництва 10.07.2020. Вказана декларація містить висновок: вважати закінчений будівництвом об`єкт готовим до експлуатації.

Так, відповідно до інформації, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, (інформаційна довідка №332412974 від 16.05.2023) (арк. 17-20, том 1) будівля загальною площею 51,4 кв. м, яка розташована за адресою: місто Дніпро, житловий масив Тополя-3, будинок 1В на праві власності 30.11.2020 зареєстрована за відповідачем. Для державної реєстрації подано акт прийому-передачі нерухомого майна від 30.11.2020 за №№4350, 4351, сторонами якого є відповідач та третя особа-1.

З деталізованої інформації про речове право вбачається, що за третьою особою-1 право власності зареєстровано 09.06.2020, а для державної реєстрації подано технічний паспорт від 10.01.2019 за №1242, видавник: товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський проєктно конструкторський технологічний інститут» та серія, номер: 1519-45 від 30.08.2002, видавник: Управління житлового комунального господарства.

Листом від 03.03.2021 за вих.№9/52 начальник управління державного архітектурно-будівельного контролю повідомив, що в реєстрі будівельної діяльності станом на 03.03.2021 міститься інформація щодо реєстрації повідомлення про початок будівельних робіт від 03.07.2020, ДП 061201851229, об`єкт будівництва «Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. А-1» та у подальшому прийнято в експлуатацію на підставі декларації про готовність до експлуатації об`єкта від 28.07.2020 ДП 101200728491, замовник: третя особа-1 за адресою: місто Дніпро, житловий масив Тополя-3, будинок 1В.

Листом від 11.03.2021 за вих.№4/11-164 директор департаменту по роботі з активами повідомив, що станом на 09.03.2021 за результатами пошуку за адресою земельної ділянки «ж/м Тополя-3, буд. 1В» в інформаційній (автоматизованій) підсистемі «Фіскальний кадастр» Муніципальної земельної інформаційної системи м. Дніпропетровська не виявлено реєстраційних записів договорів щодо цивільно-правових угод, укладених між міською радою /тобто позивачем/ та фізичними або юридичними особами.

Листом від 15.03.2021 за №3/15-134 начальник департаменту по роботі з активами головного архітектурно-планувального управління повідомив, що відповідно до даних містобудівного кадастру та адресного плану міста офіційно адреса: «ж/м Тополя-3, будинок 1В» жодному об`єкту нерухомості на території міста не присвоювалася, відповідний розпорядчий документ, на підставі якого була присвоєна ця адреса, відсутній.

Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом, оскільки державна реєстрація права власності на спірне майно, як стверджує позивач, проведена на підставі неіснуючих документів, а тому таке самочинно збудоване майно підлягає знесенню, а державна реєстрація права власності на спірне майно скасуванню.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Предметом позову позивач визначив (1) скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта: "капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. А-1" від 28.07.2020 ДП 101200728491; (2) усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача-1 знести самочинно побудовану будівлю загальною площею 51,4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; (3) припинення права власності та скасування державної реєстрації із закриттям розділів на об`єкт нерухомого майна: будівлю загальною площею 51,4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з реєстраційним номером 2099996212101.

За змістом статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Зазначені положення знайшли своє відображення у ст. 324 та ст. 373 ЦК України.

Згідно зі ст. 324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Відповідно до ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України) основу цивільного законодавства України становить Конституція України, а основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України (ч. ч. 1-2 ст. 4 ЦК України).

Частинами другою та третьою ст. 78 ЗК України передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них, а земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Частиною першою статті 80 ЗК України перебачено, що суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

У частинах першій, другій статті 83 ЗК України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

При цьому розташування земельної ділянки на території відповідного міста свідчить про те, що така земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста в силу закону через її територіальне розташування в межах населеного пункту, а тому право власності на таку земельну ділянку та право розпорядження нею шляхом прийняття відповідного рішення належить органу місцевого самоврядування, який діє у відповідних правовідносинах від імені територіальної громади міста, - міській раді. Тобто, право власності територіальної громади виникає на відповідні землі комунальної власності в силу їх територіального розташування в межах населеного пункту (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/6317/18 та у постанові Верховного суду від 21.06.2023 у справі №916/3920/21 (п. 5.36.).

Як доречно зазначив суд першої інстанції, земельна ділянка, на якій розташований спірний об`єкт нерухомості, належить територіальній громаді міста Дніпра, від імені якої діє позивач.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ст. 331 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про надання спірної земельної ділянки в користування, зокрема відповідачу-1 /або іншим особам, в тому числі і іншим учасникам справи/. Також, відсутні докази, які б свідчили про те, що позивач дозволяв відповідачу-1 (або іншим особам) будівництво спірного об`єкта на своїй земельній ділянці (земельній ділянці територіальної громади міста Дніпра).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції доречно врахував те, що знаходження на земельній ділянці одного власника /в даному випадку позивача/ об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника /в даному випадку відповідача-1/ істотно обмежує права власника землі (тобто позивача, який діє в інтересах територіальної громади міста Дніпра), при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (п. 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, який використано і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 (п. 87).

Докази вжиття дій з боку відповідача-1 (або третьої особи-1, або інших осіб) спрямовані на оформлення прав користування спірною земельною ділянкою у справі відсутні.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, первісним власником спірного майна є третя особа-1 і право приватної власності на вказане майно підтверджувалося реєстраційним посвідченням, яке, начебто, видано 30.08.2002 третій особі-1 Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації.

В якості підстави для видачі третій особі-1 реєстраційного посвідчення від 30.08.2002, яке свідчить про реєстрацію за третьою особою-1 нежитлової будівлі у місті Дніпропетровську (нині місто Дніпро) на житловому масиві Тополя, будинок 1В загальною площею 51,4 кв. м вказано рішення Виконкому Дніпропетровської міської ради від 14.08.2002 №1-216.

Водночас, листом від 05.03.2021 за №8/1-508 начальник архівного управління Департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів повідомив, що згідно із описами справ постійного зберігання виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради за 2002 рік рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 14.08.2002 №1-216 не існує.

Більш того, листом від 10.03.2021 за №2583 начальник виробничого відділу комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» повідомив, що технічна інвентаризація та реєстрація права власності на нерухоме майно за адресою: місто Дніпропетровськ (нині місто Дніпро) на житловому масиві Тополя, будинок 1В загальною площею 51,4 кв. м станом на 31.12.2012 комунальним підприємством «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» не проводилася.

Між тим, ані відповідач-1, ані третя особа-1 не надали суду рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 14.08.2002 №1-216.

Відсутні докази і того, що спірне майно збудовано на земельній ділянці, яка була відведена для цієї мети, за наявності відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, при належно затвердженому проекті і без істотних порушень будівельних норм і правил.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірний об`єкт нерухомого майна підпадає під ознаки самочинного будівництва. Здійснення самочинного будівництва спірного об`єкта нерухомості порушує права позивача на користування та розпорядження земельною ділянкою, на якій спірний об`єкт нерухомості побудований.

Згідно із ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3).

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 4).

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5).

Відповідно до матеріалів справи, докази відведення учасникам справи або іншим особам земельної ділянки під уже збудованим спірним об`єктом нерухомості відсутні, як і судове рішення про визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво, права власності на нього.

Як вже зазначалось, позивач з метою захисту своїх порушених прав, як власника земельної ділянки, заявив позовну вимогу про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача-1 знести самочинно побудовану будівлю.

Знесення самочинно побудованого об`єкта нерухомості відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво (аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 17.01.2024 у справі №916/619/22 (п. 17).

Так, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (ч. 2 ст. 152 ЗК України).

Висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки у разі зведення на ній самочинного будівництва шляхом задоволення вимоги про знесення самочинно побудованого нерухомого майна є усталеними в судові практиці Верховного Суду (аналогічні позиції викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22, від 20.07.2022 у справі №923/196/20, Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №910/14328/17, від 01.07.2020 у справі №755/3782/17, від 02.06.2021 у справі №910/14524/19).

Отже, особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку.

За змістом ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» про самовільне зайняття земельної ділянки свідчить вчинення особою будь-якої дії, спрямованої на фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У частині другій статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Таким чином, у разі використання земельної ділянки без відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання її в користування або у власність, повернення такої земельної ділянки відповідно до приписів ст. 212 ЗК України власнику з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд відповідає законодавству, що регулює спірні правовідносини.

За матеріалами даної справи, земельну ділянку територіальної громади міста Дніпра, інтереси якої захищає позивач, займає саме відповідач-1. Тому, колегія суддів констатує, що саме за рахунок відповідача-1 має бути приведена земельна ділянка позивача у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд і вказане відповідає законодавству, яке регулює спірні відносини.

За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеному у постанові від 01.07.2020 у справі №755/3782/17 під час розгляду спору про знесення об`єкта самочинного будівництва, відповідач, набувши у власність нежитлові приміщення, набуває усіх прав та обов`язків щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому він є належним відповідачем за позовними вимогами про знесення об`єкта самочинного будівництва.

Матеріали справи свідчать також і про те, що у провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська вирішувався спір за позовом позивача до третьої особи-1 (як до особи, яка здійснила самочинне будівництво) та відповідача-1 (як до особи, за якою зареєстроване право власності на спірний об`єкт нерухомості), у якій позивач просив суд визнати недійсним акт прийому-передачі нерухомого майна (спірного об`єкта нерухомості від третьої особи-1 до відповідача-1), припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності і зобов`язати усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, шляхом демонтажу будівлі.

Так, рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05.04.2023 у справі №932/4302/21 (провадження №2/932/2223/22) у задоволенні позовних вимог відмовлено. Серед іншого, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська зазначив, що новий власник, набуває усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому є належним відповідачем за заявленими вимогами про повернення земельної ділянки, приведення її у попередній стан та знесення самочинного будівництва. Належним відповідачем за такою вимогою є власник відповідної забудови, яким на час розгляду справи є ТОВ «Зевс-2021», до якого позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою привівши її у придатний для використання стан шляхом демонтажу будівлі не пред`являлись. Таким чином, ОСОБА_1 , до якої пред`явлено вимогу про знесення самочинного будівництва, не є належним відповідачем. Разом з цим, пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач-1 є належним відповідачем за вимогою про усунення позивачу перешкод у користуванні земельною ділянкою, а тому наявні підстави для зобов`язання відповідача-1 знести самочинно побудовану будівлю загальною площею 51,4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, ТОВ «ЗЕВС-2021» вказуючи на невірно обраний суб`єктний склад учасників судової справи №904/5290/23 вводить апеляційний суд в оману, оскільки йому відомі висновки Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі №932/4302/21.

Відповідно до відомостей декларації про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) від 28.07.2020 ДП 101200728491 на об`єкті: "капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. А-1, 49000, місто Дніпро, житловий масив Тополя-3, будинок 1В" зазначено таке: в якості замовника зазначено третю особу-1; щодо земельної ділянки (п. 13) замовник вказав: «капітальний ремонт об`єкта будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів, інформація про земельну ділянку не заповнюється»; загальна площа будівлі 51,4 кв. м; кількість поверхів 1.

Тобто замовником капітального ремонту об`єкта самочинного будівництва є третя особа-1, а не відповідач-1 (та/або відповідач-2).

Водночас, порядок прийняття об`єктів будівництва до експлуатації визначений положеннями ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Так, у ч. 8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вказано, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Матеріалами справи встановлено, що вперше за третьою особою-1 право власності на спірний об`єкт нерухомості зареєстровано Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації 30.08.2002, що підтверджується реєстраційним посвідченням, в якому вказано вихідні дані неіснуючих документів (зворотного відповідач-1 не довів суду), а державна реєстрація права власності на вказаний об`єкт нерухомості вперше за третьою особою-1 проведена 09.06.2020.

Водночас, декларація про готовність до експлуатації спірного об`єкта зареєстрована лише 28.07.2020.

В яких питаннях саме відповідач-1 (та/або відповідач-2) використовував(ли) спірну декларацію позивач не зазначає. Крім того, позивач не вказує і яким чином декларація використовувалася саме відповідачем-1 (та/або відповідачем-2) на шкоду позивачу, враховуючи, що замовником робіт в ній /декларації/ зазначена третя особа-1.

У частині 9 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зазначено, що зареєстрована, зокрема, декларація про готовність об`єкта до експлуатації є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об`єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об`єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.

Таким чином, декларацію про готовність до експлуатації об`єкта законодавець не відносить до документів, які дають право на використання земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірний об`єкт має ознаки самочинного будівництва, реєстрація декларації про готовність до експлуатації спірного об`єкта визнається судом тим документом, який порушує права позивача як власника земельної ділянки, на якій спірний об`єкт самочинного будівництва побудований (схожа правова позиція викладена у постанові Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 у справі №922/2035/23), однак обраний позивачем спосіб захисту спрямований на скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта: "капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. А-1" від 28.07.2020 ДП 101200728491 не спроможний відновити порушені права позивача, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Оскільки, самочинне будівництво здійснила третя особа-1, тому вказана особа в силу приписів ч. 2 ст. 376 ЦК України не набула права власності спірне майно, отже, обґрунтованим є висновок, що таке майно третя особа-1 не могла правомірно передати відповідачу-1 за актом прийому-передачі нерухомого майна від 30.11.2020 за №№4350, 4351, який вказаний в якості документа поданого для державної реєстрації права приватної власності відповідача-1 на спірний об`єкт нерухомого майна.

Формулювання положень ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч. 2 ст. 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (п. п. 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі №916/2791/13; п. п. 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц; п. 46 постанови від 20.07.2022 у справі №923/196/20).

При цьому, встановлено відсутність судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, тобто за третьою особою-1.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного ст. 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (п. п. 112, 113 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/619/22).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (п. 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

У п. 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 зазначено, що вимога про припинення права власності не відповідає належному способу захисту, оскільки право власності цього суб`єкта на спірний об`єкт нерухомості не виникло (як і сам спірний об`єкт не виник як об`єкт права власності). Право власності на спірний об`єкт самочинного будівництва не могло бути зареєстроване за будь-якою особою інакше, ніж у визначеному статтею 376 ЦК України порядку.

Як доречно встановлено судом, судове рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно відсутнє і у відповідача-1 (докази зворотного відсутні), а тому реєстрація права власності за ним не відповідає положенням чинного законодавства.

Згідно із положеннями Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції чинній на день прийняття оспорюваних рішень (від 23.05.2020) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 2).

В силу приписів ст. 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Так, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №332412974 від 16.05.2023 вперше право приватної власності на будівлю загальною площею 51,4 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за третьою особою-1 на підставі технічного паспорту від 10.01.2019 за №1242, видавник: товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський проєктно конструкторський технологічний інститут» та серія, номер: 1519-45 від 30.08.2002, видавник: Управління житлового комунального господарства.

До речі, серія, номер: 1519-45 від 30.08.2002 відповідає серії та номеру реєстраційного посвідчення, які видавалися до 01.02.2003 і свідчили про реєстрацію прав (лист Міністерства юстиції України від 22.01.2003 №14-32/97), виданий на підставі неіснуючого документа - рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 14.08.2002 №1-216.

Більш того, реєстрацію права власності у 2002 році Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації заперечив начальник виробничого відділу комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» (листом від 10.03.2021 за №2583).

Оскільки відсутні належні докази, які б свідчили про право власності третьої особи-1 як первісного власника нерухомого майна відсутні підстави вважати, що відповідач-1 є належним власником спірного майна.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.

За таких обставин, вимога позивача про скасування державної реєстрації та припинення права власності із закриттям розділу на об`єкт нерухомого майна задоволенню не підлягає.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано виснував, що будівництво спірного об`єкта здійснено з порушенням вимог, установлених законами України та окремими підзаконними актами. Третя особа-1, а також відповідач-1 не набули права власності на це нерухоме майно в установленому законом порядку, а відтак втручання з боку держави в мирне володіння майном у даному випадку відсутнє.

Щодо незгоди апелянта з віднесенням спірного майна під ознаки самочинного будівництва, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вбачається, що за Дришлюк Світланою Миколаївною зареєстровано право власності на будівлю, загальною площею 51,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2099996212101, номер запису про право власності 36878357, за адресою: ж/м Тополя-3, буд.1 В.

Підставою виникнення права власності значиться технічний паспорт від 10.01.2019, виготовлений ТОВ «Дніпропетровський проектно конструкторський технологічний інститут», реєстраційне посвідчення номер 1519-45 від 30.08.2002, видавник Управління житлового комунального господарства.

Підставою внесення запису про право власності 36878357- є рішення приватного нотаріусу ДМНО Кейтельгіссер О.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 52653735 від 15.06.2020.

Проте, відповідно до інформації, що міститься в листі КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» від 10.03.21 за № 2583, технічна інвентаризація та реєстрація права власності на нерухоме майно за адресою: ж/м Тополя-3, буд.1 В. не проводилась.

Відповідно до інформації, що надійшла від архівного управління департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпровської міської ради від 05.03.21 за №8/1-508, вказаного рішення виконкому від 14.08.2002 за №1-216 -не існує.

Однак, в апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що судом в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції зазначено, зокрема, що ані відповідач-1, а ні третя особа - 1 не надали суду рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 14.08.2002 за №1-216. Втім, зазначене твердження є безпідставним, оскільки позивач не може надати вказане рішення виконкому, оскільки наявний доказ про те, що його не існує.

Відповідно до листа Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 23.05.2023 за №4/1-111 в Реєстрі будівельної діяльності міститься повідомлення про початок будівельних робіт від 04.07.2020 ДП 061201851229 - об`єкт будівництва «Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. А-1» та у подальшому прийнято в експлуатацію на підставі декларації про готовність до експлуатації майна від 28.07.2020 дп 101200728491, замовник - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте, листом головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 15.03.21 за №3/15-134, повідомляється про те, що жодному об`єкту нерухомості на території міста офіційно адреса «ж/м Тополя-3, буд. 1 В» не присвоювалась та відповідний розпорядчий документ, на підставі якого була присвоєна адреса, відсутній.

Однак, ОСОБА_1 на підставі акту приймання-передачі в подальшому, 30.11.2020, здійснила відчуження зазначеного нерухомого майна на користь ТОВ «ЗЕВС-2021».

Отже, з наведеного вбачається, що саме ОСОБА_1 , було збудовано спірний об`єкт.

Тому, посилання апелянта стосовно добросовісності з набуття права власності на спірний об`єкт є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене інші доводи скаржника не впливають на юридичну оцінку обставин та не спростовують викладених вище висновків суду.

Отже, звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275,276, 282-284,287-289, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕВС-2021" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2024 у справі №904/5290/23 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2024 у справі №904/5290/23 - залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗЕВС-2021".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на стабілізаційні відключення енергопостачання в м. Дніпро, повний текст постанови складено 11.12.2024.

Головуючий суддя О.В. Чус

СуддяІ.М. Кощеєв

Суддя М.О. Дармін