Постанова
від 28.11.2024 по справі 904/6757/23
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2024 року м.Дніпро Справа № 904/6757/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дарміна М.О.(доповідач),

суддів: Чус О.В., Кощеєва І.М.

при секретарі судового засідання Карпенко А.С.

Представники сторін:

Прокурор Кисельов Вадим Геннадійович (в залі суду) - прокурор, посвідчення № 069559 від 01.03.2023 р.

Представник скаржника Базюкевич Євген Вікторович (в залі суду) - від ТОВ "ЕВРОСТРОЙ БУД" - адвокат, ордер серія № 1254989 від 30.01.2024 р.

Учасник справи ОСОБА_1 (в залі суду) - від Дніпровської міської ради - витяг з ЄДР

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 (суддя Крижний О.М.) у справі №904/6757/23

за позовом Керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3

про усунення перешкод у користуванні майном

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

Керівник Західної окружної прокуратури міста Дніпра звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд", в якому просить:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0104 га, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: торгового павільйону літ. А-1, загальною площею 99,0 кв.м., І замощення;

- припинити володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" нерухомим майном: торговим павільйоном літ. А-1, загальною площею 99,0 кв.м., І замощення, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , проведену рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Виноградовою В.Ю. номер 58209377 від 19.05.2021 (номер запису - 42011848) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2142953512101.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 у справі №904/6757/23 позов Керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном задоволено частково.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0104 га, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: торгового павільйону літ. А-1, загальною площею 99,0 кв.м., І замощення. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 2684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн 00 коп.)

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд встановив, що після здійснення державної реєстрації права власності на самочинно збудоване нерухоме майно торгівельний павільйон за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 передав вказане майно в іпотеку, а в подальшому вказане майно перейшло у власність іпотекодержателя на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя ( ОСОБА_3 ). В свою чергу, ОСОБА_3 на підставі акту приймання-передачі майна №1 від 14.05.2021, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Виноградовою В.Ю. за № 484, 485 зазначене нерухоме майно передано до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд". Дніпровська міська рада в листі № 7/11-2154 від 17.10.2022 зазначила, що земельна ділянка за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, 97В не відводилася жодним фізичним та юридичних особам з метою будівництва об`єкту нерухомого майна.

З огляду на викладене, суд першої інстанції виснував, що найбільш ефективним та доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави у спірних правовідносинах є усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, 97В, є її повернення власнику з приведенням відповідачем у придатний до використання стан шляхом знесення самочинного будівництва. Територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, як власник земельної ділянки має право вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" усунення перешкод у користуванні своєю земельні ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, 97В, загальною площею 99,0 кв.м., шляхом знесення самочинно збудованого майна. Позовні вимоги не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись з вказаним рішенням, заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 по справі №904/6757/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про припинення володіння Товариства з обмеженою відповідальністю ЕВРОСТРОЙ БУД нерухомим майном та ухвалити нове рішення про задоволення позову керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра у зазначеній частині.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 16.04.2024 та залишити позов без розгляду. Якщо суд вважатиме відсутніми підставами для залишення позову без розгляду просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 16.04.2024 в частині задоволення позову і відмовити в повному обсязі.

Узагальнення доводів апеляційних скарг:

Апеляційна скарга Дніпропетровської обласної прокуратури обґрунтована наступним:

На думку скаржника, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у частині припиненні володіння ТОВ «ЕВРОСТРОЙ БУД» спірним нерухомим майном є неправомірним, оскільки спірне нерухоме майно є самочинним будівництвом без введення об`єкта в експлуатацію, побудованим на земельній ділянці комунальної власності за відсутності права користування нею. Обраний прокурором спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав законного власника земельної ділянки - Дніпровської міської ради.

Виходячи з правової природи реєстрації прав на нерухоме майно як способу володіння ним та беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства (аналогія права), у випадку, якщо заінтересована особа - позивач (власник земельної ділянки, інший правоволоділець) вважає, що зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об`єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом.

Скаржник зауважує, що судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт.

Прокурор стверджує, що позовна вимога про припинення володіння ТОВ «ЕВРОСТРОЙ БУД» спірним об`єктом нерухомого майна шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2142953512101 є належною, відповідає ефективному способу захисту та підлягала задоволенню судом першої інстанції у повному обсязі.

Апеляційна скарга ТОВ Еврострой Буд обгрунтована наступним:

Скаржник зазначає, що позов мав бути залишений без розгляду через численні порушення процесуального законодавства, а саме:

-Посадове становище підписанта позову не зазначене;

- позовна заява подана не прокурором, а Західною окружною прокуратурою міста Дніпра що свідчить про подання позову особою, яка відповідно до Закону України «Про прокуратуру» не має процесуальної дієздатності;

- як зазначено в самому позові Риженко Олег Вікторович діє в якості представника позивача Західної окружної прокуратури міста Дніпра підрозділу юридичної особи, і такий підрозділ не має повноважень виступати позивачем; тобто сам керівник прокуратури визнав факт подання позову не ним особисто, а саме прокуратурою;

- в шапці позову позивачем зазначена Західна окружна прокуратура міста Дніпра, в тексті позову позивачем вказується Дніпровська міська рада тобто позовна заява містить двох співпозивачів в порушення ст. 53 ГПК України. Посилання заявника на неможливість формування необхідного тексту позову (відсутність форми) і як наслідок невідповідність позову вимогам ГПК України, не є підставою для порушення процесуального закону в частині форми і змісту позовної заяви. В даному випадку заявник не має за законом жодних преференцій, невідповідність форми і змісту позовної заяви має наслідком залишення позову без розгляду.

Всупереч закону суд прийняв від позивача додаткові докази на підтвердження повноважень керівника Західної окружної прокуратури, які без жодного обґрунтування неможливості їх подання з позовом і без попереднього направлення відповідачу були долучені до справи.

Апелянт вказує на те, що суд першої інстанції проігнорував вимоги процесуального закону щодо змісту позовної заяви, що призвело до незаконного прийняття позовної заяви до провадження, ненадання строку на усунення недоліків позову, розгляд справи за позовом особи, яка не має процесуальної дієздатності, до перешкод відповідачу у доступі до правосуддя.

Дніпровська міська рада з 2020 року моменту реєстрації права власності на спірний об`єкт не виконувала своїх обов`язків щодо контролю за використанням комунальної власності, в тому числі земельних ділянок. Це є свідченням пропуску позивачем строку позовної давності.

На думку скаржника, посилання суду, що позов є негаторним, і позовна давність не застосовується, слід визнати помилковим, оскільки призводить до правової невизначеності і непропорційності втручання у право власності відповідача.

Відповідач також вважає помилковою позицію суду, враховуючи посилання на висновки Верховного Суду, що за позовом про знесення самочинного будівництва має відповідати нинішній власник майна. Така позиція фактично всупереч Конституції України змінює норми статті 376 ЦК України і по іншому регулює вказане питання.

Скаржник зауважує, що суд правильно посилається на норми закону, що встановлюють обов`язкову необхідність заперечень власника землі проти узаконення самочинного будівництва. Водночас справа не містить жодного доказу, що Дніпровська міська рада заперечує проти такого узаконення.

За доводами апеляційної скарги апелянт стверджує, що відповідач є добросовісним набувачем, жодного самочинного будівництва чи монтажу об`єктів не здійснював, а тому не може відповідати за позовом замість особи, яка такі дії вчинила. Тобто вказаний в позові відповідач є неналежним, що має наслідком відмову в позові. Належним відповідачем має бути особа, яка здійснила самочинне будівництво. Позивач не надав доказів вчинення таких дій та доказів щодо особи, яка такі дії вчинила.

Крім того, відповідач посилається на позицію Верховного суду, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, якою зазначено, що «у силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Тобто, відповідач не може виконувати вимоги, заявлені позивачем.

Також скаржник вказує на істотне порушення судом процесуальних норм щодо доступу третіх осіб до правосуддя. Залучені судом до участі у справі треті особи на позов не відреагували, пояснень не надали.

Зважаючи на перебування ОСОБА_2 на службі в ЗСУ наразі неможливо встановити наявність чи відсутність у нього дозвільних документів, оформлених до 2019 року. У інших учасників справи, в тому числі відповідача, таких документів немає і не повинно бути.

На думку скаржника, без участі ОСОБА_2 в цій справі та його пояснень зі спірних питань з`ясувати обставини оформлення документів взагалі неможливо.

Щодо суспільного інтересу, на захист якого поданий позов, відповідач зазначає, що позивачем не доведено наявності такого інтересу відсутні докази того, що на спірній земельній ділянці містобудівною документацією передбачено інше цільове призначення та функціональне використання, ніж розміщення наявних об`єктів.

Тобто в чому саме полягає суспільний інтерес не доведено взагалі. Тому втручання у право власності, про яке просить у суду позивач, є явно непропорційним

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

Прокурором відділу Дніпропетровської обласної прокуратури подано відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого зазначає наступне.

Щодо доводів представника відповідача про порушення вимог, що ставляться до форми та змісту позовної заяви, відсутність у Західної окружної прокуратури міста Дніпра процесуальної дієздатності Прокурор зазначає, що вказані доводи зводяться до тез, викладених в клопотанні про залишення позову прокурора без розгляду та не підлягають задоволенню.

Положенням про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Ради правосуддя України №1845/0/15-21 від 17.08.2021 (далі - Положення) визначено, що електронні документи створюються із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених Інструкцією користувача «Електронного суду», підписуються кваліфікованим електронним підписом (підписами) його підписувача (підписувачів) та надсилаються засобами відповідної підсистеми ЄСІТС.

Оскільки у підсистемі «Електронний суд» можливість подання позовної заяви прокурором, який діє в інтересах держави в особі уповноваженого органу, на момент подачі позову не була передбачена, що не відповідало процесуальному статусу прокурора у господарському процесі під час реалізації ним повноважень представництва інтересів держави в суді, позовна заява керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області подана в електронній формі через «Електронний суд» за Параметрами (формою), визначеними підсистемою «Електронний суд», а саме: без зазначення органу, уповноваженого на здійснення функцій держави у спірних правовідносинах - позивача Дніпровської міської ради.

Водночас, позовна заява у справі №904/6757/23 підписана кваліфікованим електронним підписом та надіслана засобом відповідної системи ЄСІТС.

На момент подання позовної заяви у справі №904/6757/23 керівником Західної окружної прокуратури міста Дніпра, відповідно до Наказу керівника Дніпропетровської обласної прокуратури від 23.03.2021 №803к був ОСОБА_4 .

У подальшому, наказом керівника Дніпропетровської обласної прокуратури від 12.01.2024 №88к ОСОБА_4 звільнено з посади керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області з 15.01.2024 в порядку переведення на посаду до Дніпропетровської обласної прокуратури.

Наказом керівника Дніпропетровської обласної прокуратури від 12.01.2024 №89к виконання обов`язків керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра

Дніпропетровської області з 16.01.2024 на час вакантної посади покладено на першого заступника керівника вищевказаної прокуратури Бігдана Є.В.

Таким чином, позовна заява у справі №904/6757/23 подана через систему «Електронний суд», в якій відображається подання такої заяви керівником органу прокуратури від імені прокуратури, яка здійснює представництво інтересів держави, підписана посадовою особою прокуратури, керівником окружної прокуратури, який, в силу ст.ст. 15, 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», має процесуальну дієздатність та право звернення із відповідною заявою до суду в інтересах держави, а посилання апелянта на те, що процесуальне право звернення до суду належить лише прокурору, а не органу прокуратури, спростовується ст. 131-1 Конституції України та нормами Закону України «Про прокуратуру».

Щодо відсутності, на думку відповідача, суспільного інтересу у спірних правовідносинах Прокурором зазначано, що вказана позовна заява стосується питання права, яке становить значний суспільний інтерес, оскільки самовільне зайняття земель комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) та конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном.

Прийняте судом першої інстанції рішення в частині задоволення вказаних вимог прокурора відповідає критеріям щодо належного та ефективного способу захисту в повному обсязі.

17.09.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від Дніпропетровської обласної прокуратури надійшли письмові пояснення, за якими прокурор зазначає, що посилання апелянта на те, що процесуальне право звернення до суду належить лише прокурору, а не органу прокуратури, спростовується ст. 131 1 Конституції України та нормами Закону України «Про прокуратуру». При цьому, фактично представником відповідача не доведено порушення Західною окружною прокуратурою вимог ГПК України, в тому числі статті1 62, що могло б мати наслідком залишення даної позовної заяви без розгляду.

Прокурор звертає увагу, що виходячи з положень ст. 19 Конституції України та ст.ст. 14, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державні реєстратори речових прав на нерухоме майно не мають повноважень вчиняти будь-які дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення про знесення самочинного будівництва без зазначення в його резолютивній частині відомостей про припинення речових прав та закриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи державної реєстрації прав.

При цьому, господарським судом Дніпропетровської області під час слухання справи№ 904/6757/23 взагалі не вирішено питання щодо скасування державної реєстрації речових прав на спірне нерухоме майно та закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи.

Разом з тим, залишення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності на об`єкт самочинного будівництва дозволить його власнику здійснювати з цим майном (навіть у разі його знесення) будь-які дії щодо відчуження, поділу, об`єднання тощо, а також використання правовстановлюючих документів на цей об`єкт для легалізації іншого об`єкту самочинного будівництва.

Прокурор вважає, що оскаржуване рішення суду у справі № 904/6757/23 в частині відмови у припиненні права володіння ухвалено за невідповідністю викладених у ній висновків обставинам справи, судом не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню (ст. 19 Конституції України та ст.ст. 1, 14, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), а також з порушенням норм процесуального права (ст. ст. 2, 7, 73, 74, 77, 79, 86, 91, ч. ч. 4, 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України), що є підставою для його скасування з огляду на доводи апеляційної скарги.

Разом з тим, оспорюване рішення суду у справі № 904/1395/24 очевидно не відповідає вищезазначеним критеріям ефективності та процесуальної економії, оскільки змушують прокурора та позивача у справі вживати додаткові засоби захисту, через те, що судові рішення в частині закриття розділу та реєстраційної справи є невиконуваними. При цьому, повторне звернення прокурора унеможливлене розглядом даної справи по суті та відсутністю підстав для поновлення строків позовної давності.

Скаржник зазначає, що господарським судом Дніпропетровської області у справі № 904/6757/23 фактично не розглянуто позовну вимогу прокурора та ототожнено зобов`язання знести самочинно збудоване нерухоме майно із зобов`язанням внести відомості до Державного реєстру прав про скасування/припинення речових прав внесених до нього, не за волею власника такого майна, що за своєю суттю є окремими взаємопов`язаними способами компексного захисту порушених прав держави у спірних правовідносинах.

Таким чином, виходячи з конституційного принципу дозволено лише те, що передбачено законом, державні реєстратори речових прав на нерухоме майно не мають повноважень вчиняти будь-які дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення про знесення самочинного будівництва без зазначення в його резолютивній частині відомостей про припинення речових прав, закриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи скасування державної реєстрації прав.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.05.2024 року у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дармін М.О. (доповідач), судді: Чус О.В., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.05.2024 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи №904/6757/23. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/6757/23.

15.05.2024 матеріали даної справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Згідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 17.05.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Кощеєв І.М., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 у справі №904/6757/23. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 17.09.2024 о 12:00 годин.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.05.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 у справі №904/6757/23 - залишено без руху. Скаржнику надано можливість усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази направлення копії апеляційної скарги із доданими до неї документами Дніпровській міській раді - надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.

До канцелярії суду апеляційної інстанції від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої на виконання ухвали суду додано відповідні докази.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 у справі №904/6757/23. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 17.09.2024 о 12:00 годин.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.09.2024 розгляд апеляційних скарг Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 у справі №904/6757/23 відкладено до 15.10.2024 на 11:00 год.

У зв`язку з перебуванням члена колегії - судді Чус О.В. у відпустці розгляд справи №904/6757/23 в судовому засіданні 15.10.2024 не відбувся.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.10.2024 розгляд апеляційних скарг Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 у справі №904/6757/23 призначено в судове засідання на 26.11.2024 о 09:30 год.

В судовому засіданні, що відбулось 26.11.2024 оголошено перерву до 28.11.2024.

28.11.2024 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:

З матеріалів справи вбачається, що 06.08.2020 державним реєстратором виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Сучковою Тетяною Федорівною зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, нежитлова будівля торговий павільйон за адресою: АДРЕСА_1 , за громадянином ОСОБА_2 .

У якості документу, що відповідно до законодавства підтверджує набуття прав на нерухоме майно вказане рішення виконавчого комітету Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради від 27.07.2003 №183 "Про дозвіл на розміщення торговельного павільйону по АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 ", а також технічний паспорт, виготовлений 05.01.2020 ФОП Якубук А.В.

25.08.2020 між ОСОБА_2 (іпотекодавець) та ОСОБА_3 (іпоткодержатель) укладено договір іпотеки, відповідно до п. 1.1 якого цим договором забезпечується виконання зобов`язання, що виникло у іпотекодавця на підставі договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним М.С. 25.08.2020 за реєстровим №691 (далі основний договір), укладеного з іпотекодержателем на суму 200 000,00 грн з обумовленим в основному договорі строком повернення боргу до 25.08.2020. В забезпечення виконання зобов`язань за основним договором іпотекодавець передає в іпотеку нежитлову будівлю (торговий павільйон) АДРЕСА_1 (предмет іпотеки). Опис: нежитлова будівля торговий павільйон (літ. А-1), загальною площею 99 м2, замощення (літ.І) (п. 1.2 договору іпотеки).

Згідно з п. 1.3 договору іпотеки вказана нежитлова будівля є особистою власністю іпотекодавця. Право власності зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.08.2020, номер запису 37698903. Реєстраційний номер об`єкта 2142953512101.

19.09.2020 між ОСОБА_2 (іпотекодавець) та ОСОБА_3 (іпотекодержатель) укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань щодо повернення грошових коштів за договором позики, сторони вирішили здійснити відповідно до ст. 36 Закону України "Про іпотеку" та п. 5.4 договору іпотеки позасудове врегулювання шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок повного виконання основного зобов`язання за договором позики. Відповідно до вказаного договору ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняв нежитлову будівлю (торговий павільйон) АДРЕСА_1 . Опис: нежитлова будівля торговий павільйон (літ. А-1), загальною площею 99 м2, замощення (літ.І).

У подальшому, 14.05.2021 ОСОБА_3 передав у власність Товраиству з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд", як додатковий вклад до статутного капіталу нежитлову будівлю торговий павільйон за адресою: АДРЕСА_1 , про що складено акт №1 приймання-передачі майна (а.с.54, т.1).

Як вбачається з листа Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради №3/11-75 від 20.09.2022 встановлено, що рішення виконавчого комітету Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради від 27.07.2003 №183 "Про дозвіл на розміщення торговельного павільйону по АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 " не приймалось (а.с.69, т.1).

Відповідно до листа Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради №10/1-181 від 26.09.2022, управлінням не реєструвалася дозвільна документація (декларація про початок будівельних робіт або дозвіл) та документи, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (декларації про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат) по об`єкту, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.73-74, т.1).

Згідно листа Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 20.09.2022 №12/19-226, за даними інформаційної бази містобудівного кадастру та адресного плану міста адреса АДРЕСА_1 офіційно жодному об`єкту нерухомості на території міста не надавалась (а.с.66, т.1).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на теперішній час в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно торговий павільйон за адресою: АДРЕСА_1 , за Товариством з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд".

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню в силу наступного:

З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанцїі в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що 06.08.2020 державним реєстратором виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Сучковою Тетяною Федорівною зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, нежитлова будівля торговий павільйон за адресою: АДРЕСА_1 , за громадянином ОСОБА_2 . В подальшому, 25.08.2020 між ОСОБА_2 (іпотекодавець) та ОСОБА_3 (іпоткодержатель) укладено договір іпотеки, згідно якого в забезпечення виконання зобов`язань за основним договором іпотекодавець передав в іпотеку нежитлову будівлю (торговий павільйон) АДРЕСА_1 (предмет іпотеки). Опис: нежитлова будівля торговий павільйон (літ. А-1), загальною площею 99 м2, замощення (літ.І) (п. 1.2 договору іпотеки). 19.09.2020 між ОСОБА_2 (іпотекодавець) та ОСОБА_3 (іпотекодержатель) укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань щодо повернення грошових коштів за договором позики, останній передав, а ОСОБА_3 прийняв нежитлову будівлю (торговий павільйон) АДРЕСА_1 . Опис: нежитлова будівля торговий павільйон (літ. А-1), загальною площею 99 м2, замощення (літ.І). 14.05.2021 ОСОБА_3 передав у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд", як додатковий вклад до статутного капіталу нежитлову будівлю торговий павільйон за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, буд. 97В, про що складено акт №1 приймання-передачі майна. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на теперішній час в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно торговий павільйон за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, буд. 97В, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд".

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3, 4, 5 ст.53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", згідно з частинами 1, 3 якої представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Зокрема, представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 звернула увагу, зокрема, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Тобто прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

На виконання частин третьої - п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України та частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне здійснення захисту інтересів держави Дніпровською міською радою та її уповноваженими виконавчими органами, у тому числі шляхом звернення до суду.

На підтвердження прокурор надав до суду належним чином засвідченні докази надсилання ним листів (від 13.09.2022 №04/51-3052вих-22, від 19.05.2023 №04/51-2591вих-23, від 06.06.2023 №074/51-2921вих-23) на адресу Дніпровської міської ради, в яких повідомлялось про встановленні факти порушення при реєстрації права власності та самовільному зайнятті земельної ділянки на вул. Набережна Заводська,буд. 97В у м. Дніпро шляхом проведення державної реєстрації речових прав, а також безпідставне набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2142953512101), що є самочинним будівництвом на підставі документів, які відповідними органами місцевого самоврядування не видавалися.

Проте, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, що підтверджується листами Дніпровської міської ради №7/11-2154 від 17.10.2022, №7/11-1275 від 23.06.2023, та свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

Звертаючись до суду із даним позовом, прокурор необхідність такого звернення обґрунтував задоволенням суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотриманням конституційного принципу рівності усіх перед Законом.

З огляду на викладене, прокурором доведено наявність підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в суді та виконано приписи статті 23 Закону України Про прокуратуру шляхом повідомлення компетентний орган про встановлені порушення та надання строку для вжиття заходів до поновлення порушених інтересів держави, а також визначено у чому саме полягає порушення інтересів держави.

Крім того, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про прокуратуру» Генеральний прокурор визначає межі повноважень Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур у частині виконання конституційних функцій.

На виконання вказаних вимог Закону прийнято Наказ №389 від 21.08.2020 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді», яким врегульовано питання подання позовних заяв та інших процесуальних документів окружними прокуратурами, та питання забезпечення участі прокурорів у розгляді справ судами.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова від 27.02.2019 у справі №761/3884/18).

Згідно з п. 31. Положенням надання довіреності в електронній формі здійснюється засобами Електронного кабінету шляхом створення електронного документа встановленої форми, в якому визначається обсяг повноважень повіреного.

Довіреність в електронній формі, підписана кваліфікованим електронним підписом довірителя, надає можливість повіреному виконувати визначений довірителем перелік дій засобами Електронного суду. Повірений, якому довірителем видана довіреність в електронній формі із правом передоручення, може надати таку довіреність іншому користувачу на вчинення дій в інтересах довірителя (передоручення) (п.32 Положення).

Від імені юридичної особи видавати довіреності в електронній формі мають право особи, зазначені у відомостях Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо такої юридичної особи у графі "Прізвище, ім`я, по батькові, дати обрання (призначення) осіб, що обираються (призначаються) до органу управління такої юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або такі, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи". Від імені іноземної юридичної особи електронні довіреності видаватися не можуть (п. 33 Положення).

Довіреність в електронній формі, що підтверджує повноваження представника, та електронні документи, на підставі яких відбувалось передоручення прав первинного довірителя (за їх наявності), автоматично додаються до документів, відправлених представником засобами Електронного суду (п. 34 Положення).

Пунктом 35 Положення встановлено, що довіреність в електронній формі дійсна до моменту її скасування довірителем або протягом строку, на який вона видана.

При втраті чинності довіреності в електронній формі автоматично скасовуються також усі її похідні довіреності, що видані в порядку передоручення.

З матеріалів справи вбачається, що на момент подання позовної заяви у справі №904/6757/23 керівником Західної окружної прокуратури міста Дніпра, відповідно до Наказу керівника Дніпропетровської обласної прокуратури від 23.03.2021 №803к був Риженко О.В.

Наказом керівника Дніпропетровської обласної прокуратури від 12.01.2024 №88к Риженка О.В. звільнено з посади керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області з 15.01.2024 в порядкутпереведення на посаду до Дніпропетровської обласної прокуратури.

Наказом керівника Дніпропетровської обласної прокуратури від 12.01.2024 №89к виконання обов`язків керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області з 16.01.2024 на час вакантної посади покладено на першого заступника керівника вищевказаної прокуратури Бігдана Є.В.

Особливості реєстрації Електронних кабінетів суб`єктів, які не мають ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, визначаються спільним рішенням ДСА України та відповідного державного органу, до сфери управління якого входять такі органи, або ДСА України та такого суб`єкта за відсутності його підпорядкованості (п. 12 Положення).

Спільним Наказом Офісу Генерального прокурора та Державної судової адміністрації України від 02.05.2024 №189/98 «Про затвердження Порядку електронної інформаційної взаємодії Державної судової адміністрації України та Офісу Генерального прокурора»

Так, відповідно до п. 5 Порядку електронної інформаційної взаємодії Державної судової адміністрації України та Офісу Генерального прокурора, реєстрація у підсистемі «Електронний кабінет» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи здійснюється:

1) Офісом Генерального прокурора, Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою, обласними та спеціалізованими на правах обласних прокуратурами з використанням кваліфікованого електронного підпису керівника органу прокуратури, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

2) окружними та спеціалізованими на правах окружних прокуратурами за умовними ідентифікаційними кодами, визначеними у переліку відповідно до додатку до Порядку, що є його невід`ємною частиною. Згідно вказаного Порядку, Західній окружній прокуратурі міста Дніпра присвоєно умовний ідентифікаційний код « 0290993821».

Умови користування функціоналом підсистем «Електронний кабінет» та «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи визначаються Положенням про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженим рішенням

Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21, Інструкцією користувача Електронного кабінету та Інструкцією користувача Електронного суду, розміщених за веб-адресою wiki.court.gov.ua (п. 16 Порядку електронної інформаційної взаємодії Державної судової адміністрації України та Офісу Генерального прокурора).

Вищенаведене спростовує доводи апеляційної скарги в частині наявності підстав для залишення позову без розгляду та порушення судом першої інстанції норм процесуального права : ...Позов мав бути залишений без розгляду через численні порушення процесуального закону, допущених про його складанні і поданні до суду. Як свідчать обставини, позов оформлений за допомогою вбудованого редактора в підсистемі «Електронний Суд» і підписаний Риженко Олегом Вікторовичем, при цьому його посада не зазначена.

В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань дані прокуратури за кодом 0290993821 відсутні. Формат номеру свідчить, що позивач Західна окружна прокуратура міста Дніпра не є юридичною особою, а вказаний номер є ідентифікатором позивача як підрозділу Дніпропетровської обласної прокуратури в підсистемі «Електронний Суд».

... Суд всупереч наведеним положенням законодавства і висновкам Верховного Суду самостійно перекваліфікував позивача із «Західної окружної прокуратури м. Дніпра» на керівника прокуратури, виконавши фактично роль адвоката позивача шляхом виправлення (ігнорування) недоліків позову.

Аналіз поданої до суду позовної заяви свідчить про істотні порушення процесуального закону щодо форми і змісту позову.

В порушення наведених положень законодавства:

- посадове становище підписанта позову не зазначене;

Так, представником відповідача 10.03.2024 в підсистемі «Електронний Суд» виявлено, що Західна окружна прокуратура міста Дніпра позивач подала клопотання від 08.03.2024 про долучення доказів.

Наведені положення процесуального закону були порушені судом, оскільки:

- докази разом з поданням позову не були подані,

- про неможливість їх подання позивач не повідомляв суд,

- докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії,

спрямовані на отримання вказаного доказу позивач не надав,

- суд не визнавав причини неподання доказів поважними і не встановлював додаткового строку на подання доказів,

- копії доказів заздалегідь не направлялись іншим учасникам.

Спроба прокуратури долучити докази про кадрові рішення в прокуратурі додатково є свідченням і фактично визнанням того факту, що позов поданий особою, яка не мала такого повноваження, і позов не містить в додатках підтвердження посади і повноважень підписанта позовної заяви.

Крім того клопотання про долучення доказів подане від імені Західної окружної прокуратури м. Дніпра так само, як і позовна заява. Тобто клопотання подане особою, яка не може бути учасником справи в суді, оскільки не є юридичною особою.

Зазначений в клопотанні код ЄДРПОУ 02909938 належить іншій особі, а не Західній окружній прокуратурі м. Дніпра, що мало стати додатковою підставою для відмови у прийнятті поданих доказів.

Крім того, подане клопотання не відповідає вимогам статті 170 ГПК України, оскільки не містить даних про наявність електронного кабінету у заявника, взагалі не містить найменувань і реквізитів відповідача тощо. За частиною четвертою вказаної статті суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Таким чином, з огляду на наведені положення закону суд не мав підстав для прийняття поданих позивачем доказів. Також суд не міг брати до уваги такі докази. Однак суд на таких доказах ґрунтує оскаржуване рішення в частині наявності повноважень у керівника прокуратури.

Суд проігнорував вимоги процесуального закону щодо змісту позовної заяви, що призвело до незаконного прийняття позовної заяви до провадження, ненадання строку на усунення недоліків позову, розгляд справи за позовом особи, яка не має процесуальної дієздатності, до перешкод відповідачу у доступі до правосуддя.

Відповідно до положень статті 277 ГПК України наведені порушення є підставою для скасування судового рішення, оскільки є явними порушеннями норм процесуального права....

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами першою та другою ст. 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із ч.1 ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 331 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

За змістом статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Отже, єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Частинами першою та другою ст.373 Цивільного кодексу України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч.4 ст. 373 Цивільного кодексу України).

Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (ч.1 ст.375 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування.

Відповідно до ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, висновки в якій аналогічні висновкам, викладеним у постановах від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц та від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, зазначено наступне: за положеннями частини першої статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частинами 2,3 ст.376 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

За приписами ч.2 ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом статті 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель про самовільне зайняття земельної ділянки свідчить вчинення особою будь-якої дії, спрямованої на фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до ст.212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Передумовою для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна є отримання дозвільних документів у сфері містобудівної діяльності, у тому числі тих, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна та речових прав на земельну ділянку.

Як вбачається з листа Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради №3/11-75 від 20.09.2022 встановлено, що рішення виконавчого комітету Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради від 27.07.2003 №183 "Про дозвіл на розміщення торговельного павільйону по вулиці Набережна Заводська 97В, ОСОБА_2 " не приймалось (а.с.69, т.1).

Згідно листа Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 20.09.2022 №12/19-226, за даними інформаційної бази містобудівного кадастру та адресного плану міста адреса вул. Набережна Заводська, буд. 97В офіційно жодному об`єкту нерухомості на території міста не надавалась (а.с.66, т.1).

Земельна ділянка, що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, буд. 97В ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_3 , ні Товариству з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" не відводилася, оскільки Дніпровською міською радою рішення про відведення цієї земельної ділянки у користування чи у власність зазначеним фізичним та юридичним особам не приймалося (листи Дніпровської міської ради № 7/11-2154 від 17.10.2022 та №7/11-1300 від 23.06.2023).

Як вбачається з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяження для здійснення державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 надано рішення виконавчого комітету Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради від 27.07.2003 №183 "Про дозвіл на розміщення торговельного павільйону по АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 ", а також технічний паспорт, виготовлений 05.01.2020 ФОП Якубук А.В.

В той же час, як вказано в листі Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради №3/11-75 від 20.09.2022 рішення виконавчого комітету Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради від 27.07.2003 №183 "Про дозвіл на розміщення торговельного павільйону по АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 " не приймалось (а.с.69, т.1).

При цьому, жодного документу, що підтверджував відведення земельної ділянки під його будівництво заявником державному реєстратору не надано.

З викладеного свідчить, що ОСОБА_2 , за відсутності рішення власника про надання в користування земельної ділянки, без отримання дозволу на будівництво, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту, самочинно збудував торговий павільйон за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 99м2, замощення (літ.І) без належного правовстановлюючого документа, набув право власності на цей об`єкт, передав вказане майно в іпотеку, а в подальшому вказане майно перейшло у власність іпотекодержателя на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя ОСОБА_3 .

В свою чергу, ОСОБА_3 на підставі акту приймання-передачі майна №1 від 14.05.2021, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Виноградовою В.Ю. за №484, 485 зазначене нерухоме майно передано до статутного капіталу ТОВ «Еврострой Буд».

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Правова природа нікчемних правочинів унеможливлює здійснення судового розгляду спору щодо визнання їх недійсними, оскільки такі правочини є недійсними в силу закону та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю.

Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 13.01.2022 у справі № 908/3736/15.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

Таким чином, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

У законодавстві відсутні визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства". Законодавство не містить ні орієнтованого переліку сфер, де існують ці державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення.

У частині 3 статті 5 Господарського кодексу України врегульовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Таким чином, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору у справах про визнання правочину таким, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін. Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Верховний суд України у постанові від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15, аналізуючи приписи статті 228 Цивільного кодексу України зазначив, що виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

Аналогічні висновки відображено і у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 910/4932/19, від 10.03.2020 у справі № 910/24075/16, від 31.10.2019 у справі №461/5273/16.

Визначальним у кваліфікації правочину, що порушує публічний порядок, є його нелегітимна мета. Наміри осіб, які його вчиняють, не спрямовані на досягнення правового результату, передбаченого правочином. При цьому неможливо формулювати поняття "публічного порядку" лише через призму законодавчого регулювання певних відносин в його позитивному значенні, оскільки необхідно враховувати також характер принципів, засад та цінностей, які можуть бути порушені сторонами спірного правочину, та наслідки допущених порушень для держави і суспільства з точки зору функціонування цих принципів та цінностей.

Під час дослідження судами факту порушення правочином публічного порядку, суд повинен брати до уваги усі аспекти його вчинення. Сама лише обставина, що правочин порушує певну норму права не має вирішального значення для висновку про невідповідність правочину публічному порядку. І навпаки, формальне дотримання визначеної законом форми та змісту правочину, за умови, що укладаючи його, сторони переслідували нелегітимну мету, може свідчити про порушення правочином публічного порядку.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов`язання і суперечність його мети публічному порядку (інтересам держави та суспільства) і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

При цьому стаття 228 Цивільного кодексу України не містить припису щодо обов`язкового встановлення вини сторін (сторони) правочину на підставі вироку суду у кримінальній справі.

Питання, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідними особами, як і спрямованість умислу осіб, може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №911/2574/18, від 31.05.2018 у справі № 911/639/17, від 13.02.2018 у справі № 910/1421/16, від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17, від 17.04.2018 у справі № 910/1424/16.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Так, згідно з частинами 1-4 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша).

Як встановлено, після здійснення державної реєстрації права власності на самочинно збудоване нерухоме майно нежитлову будівлю (торговий павільйон) АДРЕСА_1 . Опис: нежитлова будівля торговий павільйон (літ. А-1), загальною площею 99 м2, замощення (літ.І), 25.08.2020 між ОСОБА_2 (іпотекодавець) та ОСОБА_3 (іпоткодержатель) укладено договір іпотеки, відповідно до п. 1.1 якого цим договором забезпечується виконання зобов`язання, що виникло у іпотекодавця на підставі договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним М.С. 25.08.2020 за реєстровим №691 (далі основний договір), укладеного з іпотекодержателем на суму 200? 000,00 грн з обумовленим в основному договорі строком повернення боргу до 25.08.2020. В забезпечення виконання зобов`язань за основним договором іпотекодавець передає в іпотеку нежитлову будівлю (торговий павільйон) АДРЕСА_1 (предмет іпотеки). Опис: нежитлова будівля торговий павільйон (літ. А-1), загальною площею 99 м2, замощення (літ.І) (п. 1.2 договору іпотеки).

У подальшому, 14.05.2021 ОСОБА_3 передав у власність Товраиству з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд", як додатковий вклад до статутного капіталу нежитлову будівлю торговий павільйон за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, буд. 97В, про що складено акт №1 приймання-передачі майна (а.с.54, т.1).

Отже саме договір іпотеки свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення сторін даного правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків, а тому зазначений договір за своєю правовою суттю є правочином.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 29.04.2015 у справі № 903/134/13-г та Верховного Суду, викладеними у постановах від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16, від 12.06.2019 у справі № 927/352/18, від 11.10.2021 у справі № 910/17954/20, від 28.09.2021 у справі №910/17954/20, від 06.07.2022 у справі №372/3737/19.

Зазначені обставини свідчать про те, що правочин, укладений щодо самочинно збудованого нерухомого майна, на яке право не виникало, вчинені виключно з метою протиправного заволодіння земельною ділянкою комунальної форми власності, є нікчемним в силу статті 228 ЦК України як такі, що порушують публічний порядок.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено перелік способів захисту цивільних прав, які мають універсальних характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб`єктивних прав.

Разом з тим, законодавцем передбачено, що такий перелік не є вичерпним та надано право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина 3 статті 16 Цивільного кодексу України). Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту.

Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.

Викладені у позовній заяві факти та обставини свідчать про порушення земельного законодавства, шляхом самовільного захоплення земельної ділянки шляхом розташування на ній самочинно збудованої будівлі магазину за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, буд. 97В, чим створено перешкоди власнику у раціональному та ефективному використанні земельної ділянки відповідно до її призначення та відповідно до встановленої законом мети, нівелює можливість подальшої використання цих земель з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади.

Отже, повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова беззаперечно створюватиме перешкоди власнику при подальшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

Поряд із цим, власник, чиї права порушено, може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою (в тому числі, визнання правочинів недійсними). Розгляд позовних вимог про знесення об`єкту самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника земельної ділянки, зокрема, про визнання правочинів недійсними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 зроблено висновок, що "за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи".

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України? власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 2 та пункту "б" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

У пунктах 32, 37- 39, 43, 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц викладено такі висновки щодо застосування норм статей 387, 391 Цивільного кодексу України:

"32.?Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

37. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

38. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

39. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

43. Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

89. Особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння)".

Водночас,?Велика Палата Верховного Суду частково відступила від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №?359/3373/16-ц).

Крім того, в пунктах 61- 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №?359/3373/16-ц?викладено такі правові висновки:

"61.?Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі №? ??48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі №? ??911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).

62.?З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

63. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

64. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

65. З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

66. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні".

За змістом статті 391 Цивільного кодексу України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння, яке (право) належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (схожі за змістом висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 71), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункти 88, 97, 100), від 15.11.2023 у справі № 918/119/21).

Так, відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Тобто зайняття майна (в тому числі земельної ділянки) не є заволодінням ним. Саме в таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України? або частина 2 статті 152 Земельного кодексу України (якщо майном є земельна ділянка), відповідно до яких власник, зберігаючи володіння своїм майном, може заявити негаторний позов, тобто вимагати усунути перешкоди в користуванні та розпоряджанні відповідним об`єктом, зокрема шляхом його повернення (схожі висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №?359/3373/16-ц?(пункт 70), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 99), від 15.11.2023 у справі № 918/119/21).

Дніпровська міська рада в листі № 7/11-2154 від 17.10.2022 зазначила, що земельна ділянка за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, 97В не відводилася жодним фізичним та юридичних особам з метою будівництва об`єкту нерухомого майна.

З огляду на викладене, вбачається найбільш ефективним та доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, 97В, є її повернення власнику з приведенням відповідачем у придатний до використання стан шляхом знесення самочинного будівництва.

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Оскільки положення статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги прокурора про припинення володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" нерухомим майном: торговим павільйоном літ. А-1, загальною площею 99,0 кв.м., І замощення, який розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, 97В, проведену рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Виноградовою В.Ю. номер 58209377 від 19.05.2021 (номер запису - 42011848) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2142953512101 з огляду на неналежний спосіб захисту права, що є підставою для відмови у позові в цій частині.

Відповідні доводи апеляційної скарги Дніпропетровської обласної прокуратури щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та наявності підстав для припинення права володіння спірним майном: ... Висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у частині припиненні володіння ТОВ «ЕВРОСТРОЙ БУД» спірним нерухомим майном є неправомірним, оскільки спірне нерухоме майно є самочинним будівництвом без введення об`єкта в експлуатацію, побудованим на земельній ділянці комунальної власності за відсутності права користування нею. Обраний прокурором спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав законного власника земельної ділянки - Дніпровської міської ради.

... Таким чином, виходячи з правової природи реєстрації прав на нерухоме майно як способу володіння ним та беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства (аналогія права), у випадку, якщо заінтересована особа - позивач (власник земельної ділянки, інший правоволоділець) вважає, що зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об`єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом.

Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт.

Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови у позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав. Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України)...

... Відтак, згідно з нормами діючого законодавства підставою для закриття розділу Державного реєстру прав, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо постановлено судове рішення про припинення речових прав.

Більш того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 зроблено правовий висновок про те, що вимога про припинення права власності не відповідає належному способу захисту, оскільки право власності цього суб`єкта на спірний об`єкт нерухомості не виникло (як і сам спірний об`єкт не виник як об`єкт права власності). Право власності на об`єкт самочинного будівництва не могло бути зареєстровано за будь-якою особою інакше, ніж у визначеному ст. 376 ЦК України порядку.

Натомість у справі №904/6757/23 керівником Західної окружної прокуратури міста Дніпра заявлено позовні вимоги про знесення самочинного будівництва та припинення права володіння на даний об`єкт.

Таким чином, у справі №904/6757/23 позовна вимога прокурора про припинення володіння ТОВ «ЕВРОСТРОЙ БУД» спірним об`єктом нерухомого майна шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2142953512101 є належною, відповідає ефективному способу захисту та підлягала задоволенню судом першої інстанції у повному обсязі. ... відхиляються колегією суддів як такі, що суперечать вищенаведеним висновкам Верховного Суду щодо порядку застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в цій частині.

Установивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена особі для цієї мети, суди з урахуванням практики застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинні з`ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, чиї права порушено такою забудовою, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проєкту або будівельних норм і правил.

У цьому аспекті Верховним Судом у постанові від 29.01.2020 № 822/2149/18 наголошено, що за змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, у інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України).

Дніпровська міська рада в листі № 7/11-1275 від 23.06.2023 зазначила, що найбільш ефективним способом захисту прав Дніпровської міської територіальної громади є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, знесення нерухомого майна, яке самочинно збудовано на земельній ділянці комунальної власності, а саме: по вул. Набережній Заводській, буд. 97В у м. Дніпрі (том 1. а.с. 140).

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи відповідача в частині того, що «… Прийнявши і задовольнивши позов Західної окружної прокуратури, суд стверджував про захист інтересів Дніпровської міської ради, однак припустився принципового порушення і неповного встановлення обставин справи. Суд правильно посилається на норми закону, що встановлюють обов`язкову необхідність заперечень власника землі проти узаконення самочинного будівництва.

Водночас справа не містить жодного доказу, що Дніпровська міська рада заперечує проти такого узаконення. Зібрані у справі матеріали свідчать про листування різних державних органів між собою з питання відсутності дозвільних документів на будівництво.

При цьому така відсутність сама по собі не свідчить, що Дніпровська міська рада заперечувала проти узаконення самочинного будівництва…».

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 Земельного кодексу України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина 1 статті 50 Конституції України).

Обставини, викладені у цьому позові, свідчать про те, що підробне рішення виконавчого комітету Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради від 27.07.2003 №183 "Про дозвіл на розміщення торговельного павільйону по вулиці Набережна Заводська 97В, ОСОБА_2 " використовували як підставу набуття права власності на новостворений об`єкт нерухомого майна. Проте, реєстрація права власності на майно на підставі підробних документів не може гарантувати непорушність такого права власності у майбутньому.

Великою Палатою Верховного Суду також зазначено, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна в супереч закону.

У постанові Верховного Суду України від 29.06.2022 у справі № 727/10017/18 зазначено, що новий власник, набуває усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому є належним відповідачем за заявленими вимогами про повернення земельної ділянки, приведення її у попередній стан та знесення самочинного будівництва.

Територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, як власник земельної ділянки має право вимагати від відповідача усунення перешкод у користуванні своєю земельні ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, буд. 97В, шляхом знесення самочинно збудованого майна, оскільки, набувши у власність нежитлову будівлю торговий павільйон (літ. А-1), загальною площею 99 м2, замощення (літ.І) за цією адресою особа набула усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник ОСОБА_2 , а тому Товариство з обмеженою віждповідальністю «Еврострой Буд» є належним відповідачем за заявленими у цій справі вимогами, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 01.07.2020 у справі №755/3782/17.

На підставі наведеного, колегія суддів відхиляє доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі в частині «…Спірний об`єкт нерухомості був придбаний відповідачем у іншої особи, що позивачем визнається, і тому не потребує окремого доведення.

Як вказано в позові, право власності на нерухоме майно - торговий павільйон загальною площею 99 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , від ОСОБА_2 перейшло до ОСОБА_3 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя серія та номер: НМВ756541/р. №787 від 19.09.2020, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним М.С.

В свою чергу, право власності на нерухоме майно - торговий павільйон загальною площею 99 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 від ОСОБА_3 перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРОСТРОЙ БУД» на підставі Акту прийому-передачі нерухомого майна №484; 485 від 14.05.2021, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Виноградовою В.Ю.

Таким чином, відповідач є добросовісним набувачем, жодного самочинного будівництва чи монтажу об`єктів не здійснював, а тому не може відповідати за позовом замість особи, яка такі дії вчинила. Тобто вказаний в позові відповідач є неналежним, що має наслідком відмову в позові. Належним відповідачем має бути особа, яка здійснила самочинне будівництво. Позивач не надав доказів вчинення таких дій та доказів щодо особи, яка такі дії вчинила.

Як вказано позивачем, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 зазначено, що «у силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Тобто, відповідач не може виконувати вимоги, заявлені позивачем…».

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 122-126 постанови від 15.09.2020 по справі №469/1044/17 звертала увагу на те, що навіть у випадку позбавлення кінцевого набувача його прав на певний об`єкт законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного, в якого придбав об`єкт, про відшкодування збитків на підставі статті 661 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного.

Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 93), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 63), від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (пункт 125.6.3).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частин першої та третьої статті 22 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавство України гарантує право заявити до відповідного суб`єкта позов про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна. Таке відшкодування має бути надане на підставі норм матеріального права згідно з належною юридичною процедурою та за вимогою, що підтверджена доказами.

З огляду на викладене, позовні вимоги не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Фактично, звернення прокурора досуду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання надання в користування земельних ділянок комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, у зв`язку з чим прокурор звертається до суду з позовом щодо захисту інтересів держави.

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Варто зазначити, що у постанові від 22.08.2018 у справі №807/62/16 Верховний Суд, посилаючись на частину другу статті 19 Конституції України, констатував, що реалізуючи повноваження належно, добросовісно та з метою, для якої вони надані, уповноважений орган фактично має обов`язок, а не право захищати інтереси держави. Зазначене є способом здійснення владних повноважень, а не способом захисту суб`єктивних прав органу, що уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Землі комунальної власності зайнято самовільно, що суперечить вимогам чинного законодавства до порядку володіння та користування землею та створює перешкоди законному власнику у реалізації повноважень щодо цієї землі.

Окрім того, безпідставна державна реєстрація права власності на нерухоме майно на самовільно зайнятій земельній ділянці, також створює перешкоди законному власнику землі та протирічить вимогам чинного законодавства щодо підстав та порядку набуття речових прав на нерухоме майно, засадам та принципам державної реєстрації як процедури офіційного визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, спотворення змісту державних процедур з метою незаконного заволодіння землею комунальної власності.

Вказана позовна заява стосується питання права, яке становить значний суспільний інтерес, оскільки самовільне зайняття земель комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) та конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів констатує, що у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, тому доводи апеляційної скарги відповідача в частині «… Щодо суспільного інтересу, на захист якого поданий позов, зазначаємо, що позивачем не доведено наявності такого інтересу відсутні докази того, що на спірній земельній ділянці містобудівною документацією передбачено інше цільове призначення та функціональне використання, ніж розміщення наявних об`єктів.

Тобто в чому саме полягає суспільний інтерес не доведено взагалі. Тому втручання у право власності, про яке просить у суду позивач, є явно непропорційним…» відхиляються колегією суддів як такі, що ґрунтуються на ігноруванні скаржником сталої судової практики, яка напрацьована в правому полі України.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі в частині того, що судом першої інстанції проігноровано клопотання ТОВ «Еврострой Буд» про зупинення провадження у справі у зв`язку з перебуванням ОСОБА_2 на військовій службі як безпідставні, оскільки в описовій частині рішення суду першої інстанції надано правову оцінку з приводу даного питання.

Так, господарським судом зазначено про відсутність підстав для зупинення провадження у даній справі з огляду на те, що ОСОБА_2 має статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, з чим також погоджується колегія апеляційного господарського суду.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині істотного порушення судом першої інстанції процесуальних норм щодо доступу третіх осіб до правосуддя, а саме «… Залучені судом до участі у справі треті особи на позов не відреагували,

пояснень не надали.

Окрім того, третя особа ОСОБА_2 , як нам повідомила його дружина, перебуває на службі в Збройних Силах України і приймає безпосередню участь в бойових діях. Позов отримала також його дружина, якій пошта віддала відправлення. При цьому суд дійшов помилкового нічим не доведеного висновку, що ОСОБА_2 обізнаний з наявністю справи. Наразі немає доказів того. що він обізнаний також із судовим рішенням. Залучення ОСОБА_2 третьою особою повинно було забезпечити його обізнаність і можливість реагування на позовні вимоги, в тому числі використання права на власні вимоги щодо предмету позову. Однак такої можливості суд не забезпечив, чим явно порушив права військовослужбовця…» слід зазначити наступне.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи зобов`язані з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою.

Разом з цим, судом першої інстанції не визнавалась явка ОСОБА_2 у судове засідання обов`язковою.

Окрім того, матеріали справи містять докази отримання ОСОБА_2 (його дружиною) копій ухвал суду від 11.03.2024 та від 27.03.2024, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, відповідно останній міг скористатися правом на подання письмових пояснень, клопотань або представляти свої інтереси через представника у випадку неможливості забезпечити особисту явку в зв`язку з перебуванням у складі ЗСУ.

Оскільки брати участь у судових засіданнях є правом, а не обов`язком третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, беручи до уваги його обізнаність про перебування справи на розгляді, колегією суддів відхиляються заперечення відповідача в цій частині.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону (постанова ВП ВС від 22.05.2018 по справі № 369/6892/15-ц; постанова ВП ВС від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16; постанова ВП ВС від 14.11.2018 по справі № 183/1617/16).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму) (постанова ВП ВС від 19.11.2019 по справі № 911/3680/17; постанова ВП ВС від 26.11.2019 по справі № 914/3224/16; постанова ВП ВС від 21.08.2019 по справі № 911/3681/17).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51) (постанова ВП ВС від 13.02.2019 по справі № 826/13768/16).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

В пунктах 66-72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 викладено такі правові висновки:

66. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).?

67. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).?

68. І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 рокуу справі № 362/44/17 ).?

69. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі , є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).?

70. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття сторона у спорі може не бути тотожним за змістом поняттю сторона у цивільному процесі : сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.?

71. З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.?

72. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.?

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, будинок 97В, загальною площею 0,0104 га, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: торгового павільйону літ. А-1, загальною площею 99,0 кв.м., І замощення слід зазначити наступне.

Статтею 391 Цивільного кодексу України установлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власникові в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17.

Згідно з висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 6 березня 2018 року у справі № 607/15489/15-ц, позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення (пункт 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо незастосування наслідків пропущення строку позовної давності за вищевказаною позовною вимогою через те, що правопорушення має тривалий характер, а позов прокурора є негаторним.

Щодо позовної вимоги про припинення володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" нерухомим майном: торговим павільйоном літ. А-1, загальною площею 99,0 кв.м., І замощення, який розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, 97В, проведену рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Виноградовою В.Ю. номер 58209377 від 19.05.2021 (номер запису - 42011848) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2142953512101 колегія суддів зазначає, що у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог прокурора в цій частині, відсутні підстави для застосування строків позовної давності щодо даної вимоги.

З урахуванням викладеного в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог частково, а саме в частині зобов`язання відповідача усунути перешкоди позивачу в користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва.

Колегія суддів зазначає, що апеляційні скарги не містять тверджень, які б спростували встановлені місцевим господарським судом фактичні обставини справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.

З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 у справі №904/6757/23 підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд на нього, відповідно, підлягають залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат:

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційних скарг покладаються на скаржників.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Еврострой Буд" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 у справі №904/6757/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 у справі №904/6757/23 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покласти на скаржників.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 11.12.2024.

Головуючий суддяМ.О. Дармін

СуддяІ.М. Кощеєв

СуддяО.В. Чус


Суд	Центральний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	28.11.2024
Оприлюднено	12.12.2024
Номер документу	123672673
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин

Дармін Михайло Олександрович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 28.11.2024 по справі 904/6757/23ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —904/6757/23

Постанова від 28.11.2024

Постанова
від 28.11.2024 по справі 904/6757/23
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД