Постанова

від 03.12.2024 по справі 906/1206/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 906/1206/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Приведьон В. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Житомиробленерго"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 (судді: Філіпова Т. Л. - головуючий, Василишин А. Р., Бучинська Г. Б.) та рішення Господарського суду Житомирської області від 17.05.2024 (суддя Кудряшова Ю. В.) у справі

за позовом Акціонерного товариства "Житомиробленерго"

до Приватного підприємства "Торгівельний дім "Пласт-Сервіс"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП)

про визнання укладеною додаткової угоди № 1-К до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У вересні 2023 року Акціонерне товариство "Житомиробленерго" (далі - АТ "Житомиробленерго") звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Приватного підприємства "Торгівельний дім "Пласт-Сервіс" (далі - ПП "Торгівельний дім "Пласт-Сервіс") про визнання укладеною додаткову угоду № 1-К (з додатками № 2, № 3) до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії від 29.09.2021 № 244 у редакції, наведеній позивачем (далі - договір від 29.09.2021 № 244).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на необхідність приведення у відповідність договірних правовідносин між сторонами у сфері надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії до вимог законодавства, зокрема, постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 25.08.2021 № 1175 (зі змінами) та від 13.08.1998 № 1052 "Про порядок визначення класів напруги", з урахуванням останніх уточнень позовних вимог, які прийняті судом.

1.2. ПП "Торгівельний дім "Пласт-Сервіс", заперечуючи проти позовних вимог, просило відмовити в їх задоволенні, вказуючи, зокрема на те, що за змістом пункту 12.2 укладеного між сторонами договору сторони погодили порядок внесення змін до нього, яке можливе за наявності взаємної згоди на вчинення таких дій. Отже, укладення додаткової угоди не є можливим без згоди відповідача, а запропонована позивачем додаткова угода не є правочином, обов`язковість укладення якого передбачена чинним законодавством.

1.3. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 27.03.2024 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), яка у поясненнях вказувала на те, що за результатами проведеної перевірки ліцензованої діяльності АТ "Житомиробленерго" складено акт від 23.06.2023 № 286 та прийнято розпорядження від 18.07.2023 № 191-р, яким зобов`язано товариство привести у відповідність договірні відносини та внести зміни до укладених договорів споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії у частині визначення класу напруги.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.05.2024, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2024, у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що матеріали справи не містять доказів направлення відкоригованої додаткової угоди № 1-К відповідачу як пропозиції укласти договір (оферти), що вимагається положеннями чинного законодавства. Отже, позивачем не дотримано порядку направлення пропозиції для укладення додаткової угоди № 1-К в кінцевій редакції, поданій суду, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не дотримано порядок укладення додаткової угоди.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 та рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.05.2024, АТ "Житомиробленерго" подало касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у справі скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги посилання на пункти 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України вказуючи на таке.

3.1.1. Скаржник, оскаржуючи судові рішення у справі з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 (справа щодо обов`язковості виконання учасниками ринку електричної енергії та імперативності рішень (постанов, розпоряджень) НКРЕКП) та без врахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 915/1401/17, від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19 та від 21.12.2021 у справі № 916/3646/20, від 01.02.2023 у справі № 910/9872/21, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц.

3.1.2. Також скаржник, оскаржуючи судові рішення з підстави, встановленої у пункті 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що Верховному Суду необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 910/8823/22 та від 21.02.2024 у справі № 906/172/23, які застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, в частині висновку суду про те, що для визначення другого класу напруги необхідна наявність межі балансової належності у споживача з оператором системи безпосередньо.

На думку скаржника, таке твердження суперечить значенню "межа балансової належності", яка визначена у пункти 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, за змістом якого «межа балансової належності» - точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування.

ФОП Войтко О. П. є субспоживачем ФОП Шолоха В. В., тобто електроустановки відповідача приєднані до технологічних електричних мереж основного споживача ФОП Шолоха В. В.

Межа балансової належності не залежить від наявності чи відсутності межі балансової належності між оператором системи розподілу та споживачем, а залежить від того де саме розпочинаються електроустановки споживача.

Скаржник зауважує, що згідно з умовами укладеного договору позивач є користувачем технологічних електричних мереж основного споживача за відповідну плату, а тому АТ "Житомиробленерго", як користувач мереж основного споживача, фактично та юридично має межу з відповідачем.

3.1.3. Оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:

- пункту 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018 року (далі - ПРРЕЕ) де визначені значення вжитих термінів, зокрема "межа балансової належності" - точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування.

- додатку № 31 до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 05.10.2018 № 1175, який доповнений Постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії» в частині того, що "Клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності".

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Суди попередніх інстанцій установили, що 29.09.2021 між АТ "Житомиробленерго" в особі начальника Житомирського РЕМ АТ "Житомиробленерго" (оператор системи) та ПП "Торгівельний дім "Пласт-Сервіс" (споживач) шляхом подання заяви-приєднання укладено договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 244, який публічним договором приєднання та встановлює порядок та умови розподілу (передачі) електричної енергії споживачам як послуги оператора системи. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно з заявою-приєднання, що є додатком 1 до цього договору (пункт 1 договору).

За змістом пункту 1.2 договору його умови розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ), та є однаковими для всіх споживачів.

Відповідно до пункту 2.1 договору оператор системи надає споживачу послуги з розподілу (передачі) електричної енергії, параметри якості якої відповідають показникам, визначеним Кодексом систем передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309, та Кодексом систем розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 310, за об`єктом, технічні параметри якого фіксуються в паспорті точки розподілу за об`єктом споживача, який є додатком 2 до цього договору, та в особовому рахунку споживача, облікових базах даних оператора системи.

У підпунктах 1, 6 пункту 6.1 договору передбачено, що оператор системи зобов`язується виконувати умови цього договору, надавати споживачу інформацію про зміну тарифу (ціни) на послугу з розподілу (передачі) електричної енергії не пізніше ніж за 20 днів до введення її в дію.

Відповідно до пункту 11.1 договору він набирає чинності з дня приєднання споживача до умов цього договору і діє протягом 1 року, якщо інший термін не зазначено в заяві-приєднання. Договір вважається продовженим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством України.

Пунктами 12.1, 12.2, 12.7 договору визначено, що інші умови можуть бути узгоджені сторонами в додатках до цього договору, які є невід`ємними частинами цього договору. Усі додатки, зміни та доповнення до цього договору оформлюються сторонами письмово в паперовій формі, підписуються уповноваженими особами обох сторін. Цей договір може бути змінений у разі внесення змін або скасування нормативно-правових актів, що регулюють відносини між оператором системи та споживачем. У зв`язку з цим сторони погоджуються з тим, що оператор системи вносить відповідні зміни та доповнення до цього договору та оприлюднює їх на власному вебсайті. Якщо споживач не ініціював розірвання цього договору протягом одного місяця з моменту оприлюднення змін та доповнень до цього договору, вважається, що споживач погодився зі змінами до цього договору з дати його оприлюднення на вебсайті оператора системи.

Додатки до договору знаходяться в матеріалах справи, підписані сторонами без будь-яких зауважень.

У додатку № 2 до договору (паспорт точки (точок) розподілу електричної енергії ПП "Торгівельний дім "Пласт-Сервіс" визначено, зокрема, ступінь напруги приєднання об`єктів споживача (позивача), а саме: будівля овочевого павільйону за адресою: м. Житомир, вул. Промислова, 1/154 (ЕІС-код 62Z9836669294274) - 0,4 кВ.

Згідно з додатком 3.1 до договору (відомості про розрахункові засоби обліку активної та реактивної електричної енергії, що використовується на об`єктах споживача), ступінь напруги приєднання на об`єктах споживача, а саме: будівля овочевого павільйону за адресою: м. Житомир, вул. Промислова, 1/154 (ЕІС-код 62Z9836669294274) - 0,4 кВ, встановлено клас напруги - 1.

4.2. Відповідно до постанови НКРЕКП від 13.08.1998 № 1052 "Про затвердження порядку визначення класів споживачів", на яку посилається позивач, до 1 класу відносяться споживачі, які: 1) отримують електричну енергію від мереж оператора системи розподілу на електроустановки споживача на межі балансової належності із ступенем напруги 27,5 кВ та вище; 2) приєднані до шин електростанцій (за винятком суб`єктів господарювання, що виробляють електричну енергію з альтернативних джерел, а саме з енергії сонячного випромінювання, біогазу, біомаси, енергії вітру та мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями); 3) є промисловими підприємствами із середньомісячним обсягом споживання електричної енергії 150 млн. кВт.год. та більше на технологічні потреби виробництва, незалежно від ступенів напруги на межі балансової належності.

До 2 класу відносяться споживачі, які отримують електричну енергію на межі балансової належності із ступенем напруги нижче 27,5 кВ, крім випадків, передбачених підпунктом 3.1 цього Порядку.

З метою отримання роз`яснень щодо визначення класу напруги для субспоживачів, оператор системи розподілу звернувся до НКРЕКП та отримав відповідне роз`яснення до зазначеної постанови (лист НКРЕКП від 31.12.2021 № 15538/17.2.1/7-21) яким визначено, що у випадку наявності у основного споживача, який відноситься до 1 класу напруги, приєднаних до його мереж субспоживачів, що отримують електричну енергію на межі балансової належності між основним споживачем та субспоживачем зі ступенем напруги нижче 27.5 кВ, такі субспоживачі відносяться до 2 класу напруги.

18.07.2023 розпорядженням регулятора № 191-р "Про усунення порушень" зобов`язано AT "Житомиробленерго", у строк до 01.10.2023, привести у відповідність договірні відносини та внести зміни до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у паперовому вигляді, підписані уповноваженими особами з обох боків, що укладений з ФОП Войтко О. П. у частині визначення класу напруги відповідно до вимог положень пункту 8.1 глави 8 "Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії".

Суди попередніх інстанцій установили, що 11.08.2023 на адресу відповідача направлено для погодження та підписання два примірники додаткової угоди № 1-К (з додатками № 3 та № 2) до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, які відповідачем були залишені без реагування.

Враховуючи відсутність відповіді відповідача та те, що укладання додаткової угоди № 1-К (з додатками № 3 та № 2) до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 345 є вимогою регулятора та передбачено положеннями нормативно-правових актів, позивач звернувся з цим позовом до суду.

4.3. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили із встановлення обставин про недотримання позивачем порядку направлення пропозиції для укладення додаткової угоди № 1-К в кінцевій редакції, поданій суду, а отже й недотримання порядку укладення додаткової угоди.

4.4. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 (справа щодо обов`язковості виконання учасниками ринку електричної енергії та імперативності рішень (постанов, розпоряджень) НКРЕКП та без врахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 915/1401/17, від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19 та від 21.12.2021 у справі № 916/3646/20, від 01.02.2023 у справі № 910/9872/21, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц.

4.5. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до положень пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Верховний Суд звертається до постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

Отже, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду, який обов`язковий для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

Щодо визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

4.6. Щодо доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22, Верховний Суд виходить з такого.

Предметом позову у справі № 911/1359/22, на яку посилається скаржник, було стягнення суми основного боргу, а також пені, 3 % річних та інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу електричної енергії в частині повернення коштів за електричну енергію, що оплачена.

Водночас Суд звертає увагу, що в рамках справи № 911/1359/22 судами досліджувалось питання застосування підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану".

За результатами розгляду справи Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 зробив такі висновки:

"8.13.9. Об`єднана палата констатує, що Постанова №332 від 25.02.2022 (у редакції від 26.04.2022) прийнята НКРЕКП (Регулятором) в межах своїх повноважень, а тому її положення, у тому числі, підпункт 16 пункту 1, відповідно до якого на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії, є обов`язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності".

"8.13.32. Згідно з підпунктом 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії.

8.13.33. Отже, з урахування дії на території України воєнного стану, для учасників ринку електричної енергії, якими укладено типові договори відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та постанов НКРЕКП, пункт 5 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 27.02.2022 № 333) - це бажана з точки зору держави модель поведінки, яка має обов`язковий характер для учасників ринку електричної енергії.

8.13.34. Підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".

8.13.35. Отже, Об`єднана палата доходить висновку про те, що рішення Регулятора щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечать нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що Регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб`єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов`язань на ринку електричної енергії.

8.13.36. При цьому Об`єднана палата наголошує на тому, що такі рішення Регулятора не скасовують встановлену нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України відповідальність за порушення договірних зобов`язань для учасників ринку електроенергії, та не встановлюють мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк Регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду, в межах наданих йому Законом повноважень тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії".

"8.13.41. Отже, суди попередніх інстанцій застосували приписи Постанови №332 як ті, що мають обов`язковий характер для учасників ринку електричної енергії.

8.13.42. Об`єднана палата погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, виходячи з вищенаведених висновків про обов`язковість застосування учасниками ринку електроенергії у цьому аспекті саме норм постанов НКРЕКП, відповідно до яких на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії.

8.13.43. Об`єднана палата також виходить з того, що Регулятор визначив модель поведінки як зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії, та вказав чітко визначений період, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, а не скасував нарахування та стягнення штрафних санкцій або увільнив від їх нарахування або стягнення".

4.7. У справі № 906/1206/23, яка переглядається, предметом позову є визнання укладеною додаткової угоди № 1-К до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, з посиланням на необхідність приведення у відповідність договірних правовідносин між сторонами у сфері надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії до вимог постанов НКРЕЕКП від 25.08.2021 № 1175 та від 13.08.1998 № 1052 "Про порядок визначення класів напруги", яка чинна на даний час.

4.8. Проаналізувавши зміст постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на яку посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цієї справи за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, окресленими у цій постанові, зокрема: предмет, підстави позову та питання, які досліджувались судами, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цій справі не може бути аналогічним, а вказане для порівняння судове рішення Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.

Отже, колегія суддів Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22, оскільки зазначена справа та справа, яка переглядається, є неподібними з точки зору спірних правовідносин ні за предметом розгляду, ні за підставами позову, ні за нормативно-правовим регулюванням, характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників, а також за іншої, ніж у цій справі фактично-доказової бази і доводів сторін та за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення.

4.9. Посилання скаржника на правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 01.02.2023 у справі № 910/9872/21 (за позовом про визнання договорів іпотеки припиненими та припинення обтяжень на нерухоме майно) про те, що некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням господарського судочинства, колегія суддів вважає нерелевантним до спірних правовідносин, оскільки суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволені позовних вимог, виходили із встановлення обставин недотримання позивачем порядку укладення додаткової угоди до договору, а не через некоректне формулювання вимог позову.

Посилання скаржника на неврахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (за позовом про визнання дій засновників незаконними, відміну статуту товариства та відшкодування моральної шкоди) не беруться до уваги, оскільки вказана постанова не містить такого правового висновку, на який посилається скаржник у касаційній скарзі, а саме "спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду", а висновок, викладений у зазначеній постанові, сформовано про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Постанови Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 915/1401/17 (позов про визнання договорів оренди поновленими), від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19 (позов про визнання договорів оренди поновленими) та від 21.12.2021 у справі № 916/3646/20 (позов про визнання договору укладеним), на неврахування висновків в яких вказує скаржник, не містить такого правового висновку, на який посилається скаржник у касаційній скарзі, а саме "суд має право змінювати запропонований Позивачем проект договору або додаткової угоди".

Отже, Верховний Суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі № 906/1206/23 ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.02.2019 у справі № 915/1401/17, від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19 та від 21.12.2021 у справі № 916/3646/20, оскільки зазначені справи не є релевантними (подібними) до справи, що розглядається.

4.10. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Житомиробленерго" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 та рішення Господарського суду Житомирської області від 17.05.2024 у справі № 906/1206/23 згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

4.11. АТ "Житомиробленерго" у касаційній скарзі з посиланням на пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 910/8823/22 про те, що для визначення другого класу напруги необхідно наявність межи балансової належності у споживача з оператором системи безпосередньо та у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 906/172/23, оскільки, на думку скаржника, такі твердження суперечать значенню "межа балансової належності", яка визначена у пункті 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312.

За змістом пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, відповідно до положень пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

Судами у справі № 910/8823/22, в якій вирішувався спір щодо правомірності дій відповідача зі зміни позивачу тарифу за послуги з розподілу електроенергії за класом напруги, встановлено, що за умовами договорів № 12-2 та № 13/05/2020 відсутня межа балансової належності у позивача з відповідачем (оператором системи) безпосередньо, а відповідач здійснює розподіл електричної енергії позивачу через мережі основного споживача з першим класом напруги; у договорі № 12-2 сторонами визначено, що ступінь напруги приєднання на об`єктах позивача (фідери №№ 45, 46, 61) становить 110 кВт.

Верховний Суд у постанові від 10.01.2024, враховуючи, що між позивачем та відповідачем безпосередньо відсутня межа балансової належності, а в укладеному відповідачем та позивачем договорі встановлено напругу приєднання на об`єктах позивача 110 кВт, що відповідає першому класу напруги, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність дій відповідача з нарахування позивачу тарифу за послуги з розподілу електроенергії за другим класом напруги.

Також у постанові від 21.02.2024 у справі № 906/172/23 за позовом Приватного акціонерного товариства "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" до АТ "Житомиробленерго", в якій вирішувався спір щодо правомірності дій відповідача зі зміни позивачу тарифу за послуги з розподілу електроенергії за класом напруги, суд касаційної інстанції, залишаючи в силі судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність дій відповідача з нарахування позивачу тарифу за послуги з розподілу енергії за ІІ (другим) класом напруги, з урахуванням того, що між сторонами спору безпосередньо відсутня межа балансової належності, а в укладених договорах встановлено напругу приєднання на об`єктах позивача 35 кВт, що відповідає І (першому) класу напруги.

Як установлено судами попередніх інстанцій, правовідносини безпосередньо між позивачем та відповідачем урегульовані укладеним ними публічним договором приєднання № 244 на надання послуг з розподілу (передачі) електроенергії, умови якого розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 та є однаковими для всіх споживачів.

На момент укладення вказаного договору діяв Порядок визначення класів споживачів, затверджений постановою НКРЕКП від 13.08.1998 № 1052 (у редакції постанови НКРЕКП від 06.09.2019 № 1825), згідно з пунктом 3 якого споживачі електричної енергії розподіляються на два класи; критерієм розмежування класів споживачів є ступінь напруги на межі балансової належності між мережею оператора системи розподілу та споживачем: 27,5 кВт та вище - перший клас споживачів, нижче 27,5 кВт - другий клас споживачів.

Відповідно до умов зазначеного договору споживачу встановлено 1-ий клас напруги та рівень напруги. ФОП Войтку О. П. є субспоживачем та отримує електроенергію на межі балансової належності із номінальною напругою нижче 27,5 кВ, оскільки має живлення від мереж основного споживача - ФОП Шолоха В. В.

У листі НКРЕКП від 31.12.2021 № 15538/17.2.1/7-21 зазначено, що у випадку наявності у основного споживача, який відноситься до 1 класу напруги, приєднаних до його мереж субспоживачів, що отримують електричну енергію на межі балансової належності між основним споживачем та субспоживачем зі ступенем напруги нижче 27,5 кВ, такі субспоживачів відносяться до 2 класу напруги.

Згідно з розпорядженням НКРЕКП від 18.07.2023 № 191-р "Про усунення порушень" АТ "Житомиробленерго" зобов`язано у строк до 01.10.2023 привести у відповідність договірні відносини та внести зміни до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у паперовому вигляді, підписані уповноваженими особами обох сторін, що укладений з ФОП Войтко О. П. в частині визначення класу напруги у відповідності до вимог положень пункту 8.1 глави 8 "Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії".

У зв`язку з цим, 31.07.2023 позивач на адресу відповідача направив для погодження та підписання два примірники додаткової угоди № 1-К (з Додатками № 3 та № 2) до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії. Водночас, відповідач відмовився від підписання такого проекту.

Проаналізувавши зміст зазначених вище постанов Верховного Суду, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справи за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, з огляду на предмет та підстави позову.

Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції не застосовував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.01.2024 у справі № 910/8823/22 та від 21.02.2024 у справі № 906/172/23.

У вирішенні порушених скаржником у касаційній скарзі питань Верховний Суд зазначає, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

Відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

4.12. Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних ним постановах Верховного Суду, не навів змістовного обґрунтування мотивів і причин такого відступлення, а також не навів вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість такого висновку. Касаційна скарга не містить фундаментальних обґрунтувань щодо підстави необхідності і причин для відступу від правової позиції, яка міститься у постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 910/8823/22 та від 21.02.2024 у справі № 906/172/23 . Посилання скаржника на приписи пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України є загальними, абстрактними, містять ознаки формального характеру та незгоду з висновками судів попередніх інстанцій, які були зазначені в оскаржуваних у даній справі судових рішеннях.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

4.13. Оскаржуючи судові рішення у справі з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 2857 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вказував на відсутність висновків щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 1.1.2 ПРЕЕ, затверджених Постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018, де визначені значення вжитих термінів, зокрема "межа балансової належності" - точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування; - додатку 31 до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, який доповнений Постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" в частині того, що "Клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності".

4.14. Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Необхідним є з`ясування відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, та наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Положення пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Правовідносини сторін спору у справі, яка розглядається, виникли у сфері роздрібного ринку електричної енергії, у яких позивач є оператором системи розподілу, а відповідач - субспоживачем електричної енергії (споживач, електроустановки якого приєднані до технологічних електричних мереж основного споживача).

4.15. У постанові Верховного Суду від 22.10.2024 у справі № 906/1213/23 за позовом АТ "Житомиробленерго" до фізичної особи-підприємця Войтка Олександра Петровича про визнання додаткової угоди укладеною, правовідносини в якій є тотожними правовідносинам, які виникли між сторонами у справі, яка розглядається, та висновки в якій враховуються відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, зазначено таке:

"Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

49. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

50. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

51. У касаційній скарзі скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:

- пункту 1.1.2 ПРЕЕ, затверджених Постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018, де визначені значення вжитих термінів, зокрема "межа балансової належності" - точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування;

- додатку 31 до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, який доповнений Постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" в частині того, що "Клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності".

52. Верховний Суд зауважує, що положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

53. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

54. Верховний Суд у контексті цього доводу касаційної скарги, виходить з того, що правовідносини сторін спору виникли у сфері роздрібного ринку електричної енергії, у яких позивач є оператором системи розподілу, а відповідач - субспоживачем електричної енергії (споживач, електроустановки якого приєднані до технологічних електричних мереж основного споживача).

55. Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначаються Законом України "Про ринок електричної енергії" та ППРРЕЕ, які затверджені постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312.

56. Згідно з частиною п`ятою статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов`язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником "останньої надії". Учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах (частина перша статті 4 цього Закону).

57. Оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на підставі договорів про надання послуг з розподілу. Договори про надання послуг з розподілу є публічними договорами приєднання та укладаються на основі типових договорів, форма яких затверджується Регулятором (частина четверта статті 46 Закону України "Про ринок електричної енергії").

58. Статтею 633 ЦК України закріплено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

59. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

60. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

61. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

62. Верховний Суд виходить з того, актом цивільного законодавства, у контексті предмету та підстав позову, є постанова НКРЕКП "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" від 14.03.18 №312, якою встановлені правила щодо приєднання до публічного договору споживачів, постанова НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, яка доповнена постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" та постанова НКРЕКП від 13.08.1998 №1052.

63. Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

64. Додатком 3 до ПРРЕЕ є Типовий договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, пунктами 1.1 та 1.2 якого визначено, що цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу (передачі) електричної енергії споживачам, як послуги Оператора системи та укладається сторонами, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно із заявою - приєднання. Умови Договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 та є однаковими для всіх споживачів.

65. Відповідно до пункту 2.1.2 глави 2.1 розділу ІІ ПРРЕЕ оператор системи зобов`язаний укласти договори про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з усіма споживачами, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території діяльності відповідного оператора системи. Не допускається розподіл (передача) електричної енергії до точки розподілу електроустановки споживача за відсутності діючого договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з таким споживачем, крім випадку здійснення розподілу (передачі) електричної енергії оператором системи до власних електроустановок.

66. Згідно з пунктом 2.1.12 ПРРЕЕ невід`ємними частинами договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є: 1) паспорти точок розподілу, акт (акти) про розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін; 2) заява-приєднання у разі її надання споживачем; 3) інші додатки, оформлені сторонами за взаємною згодою.

67. Згідно із частиною третьою статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

68. Частиною шостою цієї статті встановлено, що суб`єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв`язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб`єкти зобов`язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов`язкові умови таких договорів.

69. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина 7 статті 179 ГК України).

70. Особливості укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів передбачені статтею 184 ГК України, частиною третьою якої визначено, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

71. Ініціатором укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у разі зміни споживача, форми власності чи власника електроустановки є споживач. Споживачі укладають договір споживача про розподіл (передачу) електричної енергії шляхом приєднання до публічного договору за наявності чинного паспорта точки розподілу. У разі надання послуги з приєднання до електричних мереж ініціатором укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії є оператор системи (2.1.3 ПРРЕЕ).

72. Верховний Суд наголошує, що договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу електричної енергії споживачам, як послуги оператора системи та укладається сторонами, з урахуванням, зокрема, статей 633, 634 ЦК України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно із заявою-приєднання. Умови такого договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та ПРРЕЕ, та є однаковими для всіх споживачів.

73. Відповідно до статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

74. Ознаки публічного договору: наявність зобов`язання сторони договору - особи, що діє у сфері публічного договору; особа, яка діє у сфері публічного договору здійснює продаж товарів, виконання робіт або надання послуг широкому загалу споживачів, тобто будь-кому, хто до неї звернеться. Ця ознака публічного договору, що знаходить вираз у можливості для будь-якого споживача скористатись послугами (товаром), який пропонується згідно із умовами публічного договору; публічний договорі повинен встановлювати однакові умови для всіх споживачів, а пільги надаються лише по оплаті за послуги чи товари в установленому законом порядку.

75. Умови публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, який укладається на підставі типового договору, є однаковими для всіх споживачів, втім додатки до договору, є індивідуальними і не стосуються широкого загалу осіб, визначають конкретні умови та є невід`ємною частиною договору, якщо такий додаток оформлений сторонами за взаємною згодою, що виключає можливість визнання укладеним типового договору без наявності та погодження додатків до договору.

76. Пунктом 1.2.15 ПРРЕЕ передбачено, що укладення, внесення змін, продовження дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами (тобто і договору про надання послуг з розподілу електричної енергії), здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил.

77. Верховний Суд виходить з того, що поняття "межа балансової належності", а саме, точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування, чітко та однозначно сформульоване у ПРРЕЕ, не викликає його неоднозначного розуміння, та відповідно, підлягає встановленню з урахуванням обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки поданих сторонами доказів.

78. У свою чергу, у Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175 визначено, що клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності. Відповідно обставини встановлення класу напруги споживачу з урахуванням межі балансової належності підлягають встановленню з урахуванням обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки поданих сторонами доказів. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.06.2024 у справі № 906/835/23.

79. Верховний Суд зазначає, що згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

80. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

81. При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

82. Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

83. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

84. Колегія суддів звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

85. Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

86. Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

87. Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

88. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

89. Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17.

90. Як вже зазначалось вище, судами встановлено, що відповідно до умов укладеного договору АТ "Житомиробленерго" встановлено споживачу 1-ий клас напруги та рівень напруги. ФОП Войтко О. П. має живлення від мереж основного споживача, тобто є субспоживачем та отримує електроенергію на межі балансової належності із номінальною напругою нижче 27,5 кВ.

91. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, дослідили та оцінили за правилами статті 86 ГПК України зібрані у справі докази у їх сукупності, застосувавши статті 76-79 ГПК України, та з урахуванням встановлених конкретних обставин справи дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

92. Верховний Суд підкреслює, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

93. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236-238 ГПК України, визначено обов`язковість всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження судом під час вирішення спору доказів, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

94. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

95. Колегія суддів вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам статей 73-80, 86 ГПК України.

96. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

97. За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

98. Скаржник у касаційній скарзі лише висловлює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

99. Враховуючи викладене вище, підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування судових рішень.

100. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги в цій частині відхиляються Верховним Судом".

Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.08.2024 у справі № 910/1256/23, від 13.11.2024 у справі № 906/1214/23.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Житомиробленерго" на рішення Господарського суду Житомирської області від 17.05.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а з підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, передбачених пунктами 2, 3 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Житомиробленерго" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 та рішення Господарського суду Житомирської області від 17.05.2024 у справі № 906/1206/23, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Житомиробленерго" залишити без задоволення.

3. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 та рішення Господарського суду Житомирської області від 17.05.2024 у справі № 906/1206/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак