Окрема думка

від 06.12.2024 по справі 910/21039/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

06 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/21039/20

судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Малашенкової Т.М. на ухвалу об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2024

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центрагробуд" (далі - ТОВ "Центрагробуд")

до Приватного акціонерного товариства "Укрсвітло" (далі - ПАТ "Укрсвітло")

про визнання недійсним договору та зобов`язання повернути майно

ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (далі - об`єднана палата) ухвалою від 06.12.2024, розглянувши заяву ТОВ "Центрагробуд" про стягнення понесених витрат на оплату правничої допомоги у справі №910/21039/20, відмовив останньому у задоволенні такої заяви.

Ця окрема думка з викладеною в ній позицією стосується дотримання вимог щодо порядку ухвалення рішення про судові витрати (частина друга статті 221 та частина третя статті 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Наведені міркування спричинені тією обставиною, що об`єднана палата, розглянула заяву ТОВ "Центрагробуд" не в тому самому порядку, в якому розглянула справу (касаційну скаргу).

За результатом розгляду у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Центрагробуд" об`єднана палата постановою від 15.11.2024 задовольнила, постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 у справі №910/21039/20 скасувала, справу №910/21039/20 передала на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

ТОВ "Центрагробуд" 19.11.2024 звернулося до Верховного Суду через систему "Електронний суд" із документом з назвою:

"Заява про ухвалення додаткового рішення

заява про стягнення понесених витрат на оплату правничої допомоги".

В цій заяві позивач просив стягнути на свою користь з ПАТ "Укрсвітло" 90 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в межах справи №910/21039/20. Додатками до заяви є: додаткова угода та акт приймання-передачі 18.11.2024, звіт до акта приймання-передачі 18.11.2024, квитанція від 19.11.2024, свідоцтво та посвідчення адвоката Тарасун О.І., квитанції надсилання сторонам.

Виходячи з юридичного змісту вказаного документа, назви, а також доданих до неї доказів, ця заява спрямована на розподіл судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, які сторона понесла у суді касаційної інстанції, а відтак є заявою про ухвалення рішення про судові витрати.

Виходжу з того, що Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII набрав чинності 15 грудня 2017 року.

Більшість новацій, які запропоновано ГПК України, є абсолютно новими та мають на меті наближення української системи правосуддя до стандартів та рекомендацій Ради Європи.

Суттєвою новелою господарського процесу, серед інших вагомих новел, стало запровадження законодавцем такого принципу господарського судочинства як відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Цілком очевидно, що запроваджений в Україні принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення має універсальний характер.

ГПК України містить норми, які регулюють процесуальну діяльність всіх учасників судового процесу та суду, зокрема, в контексті порядку розподілу судових витрат.

Іншими словами, ГПК України встановлює умови, етапи та механізм реалізації прав та обов`язків учасниками судового процесу на відшкодування судових витрат сторони, а також передбачає процедуру, строк та порядок розгляду цього питання.

За приписами статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу (стаття 126, частина 8 статті 129 ГПК);

3) розподіл судових витрат (статті 126, 129, 221, 244, ГПК України).

Згідно з частиною другою статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Як визначено у статті 1 ГПК України, саме ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

1. Який вид судового рішення ухвалюється за результатами розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення?

Відповідно до частини першої статті 232 ГПК України судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови (частина четверта статті 232 ГПК України).

У випадках, передбачених цим Кодексом або Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", судовий розгляд закінчується постановленням ухвали, прийняттям постанови чи видачею судового наказу (частина п`ята статі 232 ГПК України).

Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (частина друга статті 232 ГПК України).

Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу (стаття 221 ГПК України).

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено (стаття 244 ГПК України).

Аналіз статтей 221, 232, 244 ГПК України свідчить, що тільки за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції приймає такий вид судового рішення, як постанову. У разі, якщо судом касаційної інстанції не вирішено питання про судові витрати і розглядається заява про ухвалення рішення про судові витрати та вона підлягає задоволенню, то суд касаційної інстанції ухвалює постанову (додаткова) або додаткову постанову . У випадку, якщо судом касаційної інстанції розглядається заява про ухвалення рішення про судові витрати та вона не підлягає задоволенню, то суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення.

Вказаний висновок грунтується на аналізі частин першої та третьої статті 221 ГПК України, статті 244 ГПК України з огляду на статтю 232 ГПК України.

У випадку, коли суд за результатами розгляду касаційної скарги приймає на підставі частин чотири-п`ять статті 296 ГПК України такий вид судового рішення, як ухвала про закриття касаційного провадження, і якщо судом касаційної інстанції розглядається заява про ухвалення рішення про судові витрати та вона підлягає задоволенню, то суд касаційної інстанції постановляє ухвалу (додаткова) або додаткову ухвалу. У випадку, якщо судом касаційної інстанції розглядається заява про ухвалення рішення про судові витрати в разі закритті касаційного провадженні за частинами чотири-п`ять статті 296 ГПК України та вона не підлягає задоволенню, то суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення.

2. Який порядок розгляду питання щодо розподілу судових витрат за заявою учасника судового процесу?

Оскільки метою відшкодування судових витрат є компенсація витрат, що понесені особою у зв`язку з необхідністю захисту в суді власного права або інтересу, тому відшкодовуватися мають витрати сторони, понесені у зв`язку з процесуальною діяльністю, що стосується юридичних фактів, які входять у предмет доказування.

Факти щодо розміру судових витрат належать до доказових фактів.

Докази мають подаватися учасниками спору у відповідності до порядку та строки передбачені ГПК України, зокрема, статтями 80, 129, 221 ГПК України та відповідати вимогам, які передбачені у статтях 73, 76-79 ГПК України.

Частина восьма статті 129 ГПК України, передбачає, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В свою чергу, стаття 221 ГПК України регламентує ухвалення рішення про судові витрати та визначає:

1.Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

2. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

3. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Якщо на момент надходження заяви про внесення виправлень, ухвалення додаткового рішення, роз`яснення судового рішення справа у відповідному суді відсутня, суд витребовує справу з суду нижчої інстанції протягом п`яти днів із дня надходження відповідної заяви, а суд нижчої інстанції направляє справу до суду, який її витребував, не пізніше наступного дня із дня надходження відповідної вимоги суду. У такому випадку подана заява розглядається протягом десяти днів із дня надходження справи до суду, який має її розглядати (підпункт 17.9 пункту 17 Розділу XI "ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ" ГПК України).

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 244 ГПК України).

У пункті 133 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2023 у справі №904/8884/21 щодо правової природи додаткового рішення зазначено таке:

"133. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу."

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.05.2021 у справі №905/1623/20 зазначено, що зі змісту норми статті 244 ГПК України убачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Під час вирішення питання щодо застосування статей 221, 244 ГПК України щодо порядку розгляду питання розподілу судових витрат за заявою учасника судового процесу, окрім вище зазначених правових позицій, звертаюся до правових позицій їх застосування, викладених у пунктах 7.24 - 7.33 Постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №911/3312/21 від 05.07.2023:

"7.27. ЦПК України та ГПК України однаково визначають обов`язок суду для вирішення питання про судові витрати призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше 15 днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог та ухвалення за наслідком такого судового засідання додаткового рішення в порядку, передбаченому частинами другою, третьою статті 221 ГПК України. У випадку розгляду такої заяви судом цивільної юрисдикції, засідання має бути проведено не пізніше 20 днів, якщо справа не слухається в письмовому провадженні (частини друга, третя статті 246 ЦПК України). Отже, для обох юрисдикцій законодавець визначив обов`язок суду призначити заяву сторони про розподіл судових витрат в судове засідання, якщо справа розглядалася з призначенням її до розгляду по суті в судових засіданнях (не в письмовому провадженні), за наслідком проведення якого має бути прийнято відповідне процесуальне рішення (додаткова постанова, додаткова ухвала).

7.28. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 244 ГПК України, частина третя статті 270 ЦПК України). Дослідивши чи однаково процесуальні кодекси (цивільний та господарський) визначають поняття «порядку ухвалення судового рішення», Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що обидва кодекси під цим поняттям розуміють: ухвалення рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду; прийняття рішень та постанов, складення та їх підписання в нарадчій кімнаті тим складом суду, який розглянув справу; можливість вирішення питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті; оформлення окремим документом ухвал, які постановляються в нарадчій кімнаті, а інших ухвал, що постановляються без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання; особливості оформлення судових рішень (ухвал) що містять вступну та резолютивну частину, а також складення повного рішення (постанови, ухвали) у певні строки; можливість внесення виправлень в рішеннях чи ухвалах із застереженням перед підписом судді; викладення усіх судових рішень письмово у паперовій та електронній формі та вимоги їх викладення у Єдиній судово-інформаційно-телекомунікаційній системі ( стаття 259 ЦПК України, стаття 233 ГПК України). Отже, процесуальні кодекси поняття «порядок ухвалення судового рішення» визначають однаково та не включають до нього «процедуру розгляду справи по суті в загальному чи письмовому провадженні», яка виділена в окремі глави процесуальних кодексів (глава 6 ЦПК України, глава 6 ГПК України).

7.29. Велика Палата Верховного Суду висновує, що термін «ухвалення» додаткового судового рішення, а не термін «розгляд» законодавцем застосовано з метою, щоб підкреслити необхідність буквального тлумачення такого поняття відповідно до статті 259 ЦПК України (статті 233 ГПК України). Таке тлумачення є релевантним для з`ясування змісту положення другого речення частини третьої статті 270 ЦПК України (частини третьої статті 244 ГПК України), коли йдеться про усунення неповноти судового рішення, тобто відсутності у резолютивній частині рішення висновків щодо результатів розгляду справи. При цьому презюмується, що позовні вимоги та заперечення, докази, подані на їх обґрунтування, судом розглянуті згідно з вимогами статей 209 - 246 ЦПК України (статей 201 - 221 ГПК України), а розгляд справи належним чином відображений в описовій та мотивувальній частинах рішення. У протилежному випадку неповнота судового рішення може бути усунута шляхом його перегляду в апеляційному (касаційному) порядку, а не через ухвалення додаткового рішення.

7.30. Однак, у випадку задоволення заяви сторони про розподіл судових витрат, щодо яких сторона доказів не подавала, поданої на підставі статті 246 ЦПК України (статті 221 ГПК України), слід прийняти до уваги, що судом під час розгляду справи по суті питання про розподіл судових витрат не розглядалось на засадах змагальності та рівності, оскільки докази на підтвердження розміру судових витрат сторонами не були подані до закінчення судових дебатів чи внаслідок залишення позову без розгляду в підготовчому судовому засіданні.

7.31. Отже, у процедурі розгляду такої заяви суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої статті 221 ГПК України), які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання.

7.32. Отже, положення частини четвертої статті 270 ЦПК України (частини четвертої 244 ГПК України) про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої статті 221 ГПК України) чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим).

7.33. Також при розгляді цієї заяви суд повинен забезпечити сторонам дотримання принципів змагальності, рівності в судочинстві, реалізацію права сторони «бути вислуханою» як передумови того, що вона була «почута», що є складовою права на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України», заява №4909/04 від 10 лютого 2010 року)."

Враховуючи, що постанова Верховного Суду від 15.11.2024 у цій справі прийнята за результатами розгляду справи у відкритому судовому засіданні, на мою думку, розгляд цієї заяви з дотриманням підпункту 17.9 пункту 17 Розділу XI "ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ" ГПК України слід призначати у відкрите судове засідання, в силу приписів частини другої статті 221 ГПК України, частини третьої статті 244 ГПК України, і приймати за результатом такого розгляду відповідне судове рішення (додаткову постанову або ухвалу про відмову у прийнятті додаткового рішення).

Зауважую, що, на мою думку, з огляду на те, що порядок ухвалення рішення про судові витрати, врегулювано вказаними статтями, тому призначення до розгляду такої заяви в тому самому порядку, що й судове рішення, є обов`язком суду, відтак і повідомлення судом учасників справи про час і місце судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат було обов`язковим. Натомість виклик учасників справи в судове засідання є правом суду, реалізація якого залежить від конкретних обставин справи.

Щодо питання чи існують підстави в цілому для відмови в розподілі судових витрат понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції, то виходжу з такого.

Щодо застосування статтей 126, 129, 80, 73, 76-79 ГПК України (аналогічні за змістом статті 137, 141, 83, 76-80 ЦПК України) звертаюся до правових позиції, викладених у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.05.2020 у справі №530/1731/16-ц, зокрема, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Такої ж позиції щодо застосування статей 126, 129 ГПК України дотримується і Велика Палата Верховного Суду (постанови від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, ухвала від 30.03.2021 у справі №911/2390/18).

Отже, суд касаційної інстанції, здійснює новий розподіл судових витрат у справі лише у разі прийняття ним постанови про скасування чи зміну остаточного судового рішення суду першої (апеляційної) інстанції, прийнятого по суті заявлених вимог. При цьому у випадках скасування касаційним судом рішення суду першої інстанції або постанови апеляційної інстанції з переданням справи на новий розгляд, судові витрати у справі, зокрема витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу господарським судом, який вирішує спір по суті за результатами нового розгляду справи, у порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, та керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Відповідно до статті 34 ГПК України питання, що виникають під час колегіального розгляду справи судом, вирішуються більшістю голосів суддів, головуючий голосує останнім.

При ухваленні рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені у нарадчій кімнаті.

Враховуючи зазначене, вважаю, що беручи до уваги, що постанова Верховного Суду від 15.11.2024 у цій справі прийнята за результатами розгляду справи у судовому засіданні, на мою думку, необхідно вказану заяву було призначити до розгляду у відкритому судовому засіданні, з повідомленням судом учасників справи про дату, час і місце судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат, повідомивши учасників процесу про те, що неприбуття сторони не перешкоджає розгляду такої заяви.

Окрему думку викладено у порядку статті 34 ГПК України.

Суддя Тетяна МАЛАШЕНКОВА