Постанова

від 05.12.2024 по справі 991/2122/24

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 991/2122/24

провадження № 51-2083 км 24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

представника власника майна ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , на ухвалу судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 03 квітня 2024 року про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 березня 2024 року було відмовлено в задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_7 , поданого в інтересах ОСОБА_6 , про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 42022042010000044 від 12 травня 2022 року.

Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, адвокат ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 03 квітня 2024 року було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_5 на підставі ч. 4 ст. 399 КПК України у зв`язку з тим, що апеляційна скарга подана на рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_5 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 03 квітня 2024 року та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх вимог представник зазначає про незаконність і необґрунтованість рішення судді суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження з підстав, передбачених ч. 4 ст. 399 КПК України, з огляду на таке:

- ухвалою цього ж суду (в іншій справі) за аналогічних обставин було прийнято апеляційні скарги до розгляду;

- усупереч вимогам, передбаченим ч. 1 ст. 422 КПК України, суддя-доповідач одноособово відмовив у відкритті апеляційного провадження, не витребувавши матеріалів із суду першої інстанції та не повідомивши учасників провадження про дату, час і місце апеляційного розгляду;

- зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суддя-доповідач без відкриття провадження перевіряв доводи апеляційної скарги та досліджував матеріали провадження без їх витребування з місцевого суду.

Крім того, адвокат ОСОБА_5 вказує, що суддя-доповідач дійшла помилкового висновку про недотримання вимог п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК України, якими передбачено оскарження в апеляційному порядку ухвал слідчого судді, постановлених, зокрема, згідно зі ст. 174 КПК України (ухвала Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 569/19829/21), оскільки:

- КПК України чітко не визначено, які саме рішення слідчого судді необхідно розцінювати як ухвали про арешт майна або відмову в ньому;

- у положеннях, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК України, йдеться про ухвалу слідчого судді про арешт майна або відмову в ньому (ст. 173 КПК України), що, на переконання представника, стосується і рішення слідчого судді щодо скасування арешту майна або щодо відмови в такому скасуванні (ст. 174 КПК України);

- ухвали слідчого судді, постановлені в порядку, передбаченому статтями 173, 174 КПК України, є ідентичними за своєю суттю і правовими наслідками;

- відповідно до постанови Верховного Суду від 26 червня 2018 року (справа № 657/683/17) рішення слідчого судді, яким окремо від ухвали про арешт майна вирішено питання про спосіб такого арешту, підлягає апеляційному оскарженню, адже воно стосується накладення арешту на майно.

Таким чином, адвокат ОСОБА_5 вважає, що положення п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК України в їх взаємозв`язку із статтями 170, 173, 174 цього Кодексу передбачають право на апеляційне оскарження не тільки ухвали слідчого судді про арешт майна або відмову в ньому, а й ухвали про скасування або відмову в скасуванні арешту майна, а тому висновки судді-доповідача про відмову у відкритті апеляційного провадження з підстави, передбаченої ч. 4 ст. 399 КПК України, є незаконними і необґрунтованими, що, на думку адвоката, свідчить про необхідність скасування такого рішення.

Крім того, за обставин, детально наведених у касаційній скарзі, адвокат ОСОБА_5 наводить доводи щодо безпідставності та необґрунтованості вилучення у ОСОБА_6 майна та накладення на нього арешту слідчим суддею.

Від учасників провадження на подану касаційну скаргу заперечень не надходило

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні адвокат ОСОБА_5 підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію адвоката ОСОБА_5 , перевіривши матеріали провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга адвоката ОСОБА_5 не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 438 КПКУкраїни передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначеної у п. 1 ч. 1 цієї статті підстави суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 КПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 424 КПК України ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.

Отже, предметом перевірки Суду в цьому касаційному провадженні є лише законність, обґрунтованість та вмотивованість рішення суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді про відмову в задоволенні клопотання про скасування арешту майна.

За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи, наведені в касаційній скарзі адвоката ОСОБА_5 , про те, що:

- у матеріалах справи відсутні докази причетності ОСОБА_6 до БО «БФ «Добра справа»;

- вилучення грошових коштів ОСОБА_6 було безпідставним у зв`язку з процесуальними порушеннями під час проведення обшуку;

- арешт на майно ОСОБА_6 було накладено необґрунтовано,

з огляду на повноваження суду касаційної інстанції, які визначені в ст. 424 КПК України, не можуть бути предметом касаційного розгляду.

Що стосується доводів касаційної скарги адвоката ОСОБА_5 про те, що суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, всупереч вимогам, передбаченим ч. 1 ст. 422 КПК України, одноособово відмовила у відкритті апеляційного провадження, не витребувавши матеріалів із суду першої інстанції та не повідомивши учасників провадження про дату, час і місце апеляційного розгляду, то Верховний Суд вважає їх необґрунтованими, виходячи з такого.

Порядок провадження в суді апеляційної інстанції визначений положеннями, передбаченими гл. 31 КПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями ст. 394 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 422 КПК України передбачено, що, отримавши апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді, суддя-доповідач невідкладно витребовує із суду першої інстанції відповідні матеріали та не пізніш як за день повідомляє особу, яка її подала, прокурора та інших заінтересованих осіб про час, дату і місце апеляційного розгляду.

Системне тлумачення зазначених норм процесуального закону свідчить про те, що законодавець визначив етапи процесуальних дій, які вчиняються суддею-доповідачем на різних стадіях апеляційного розгляду. При цьому положення, передбачені ч. 4 ст. 399 КПК України, застосовуються саме на стадії вирішення питання про можливість прийняття до розгляду апеляційної скарги (зокрема, і на ухвалу слідчого судді), у той час коли положення ч. 1 ст. 422 КПК України мають застосовуватися вже після того, як така апеляційна скарга була прийнята до розгляду.

Як убачається з матеріалів провадження, суддя-доповідач Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження у зв`язку з тим, що апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, тобто суддя обґрунтовано керувався положеннями, передбаченими ч. 4 ст. 399 КПК України, які не містять вимог щодо витребування матеріалів із суду першої інстанції та повідомлення учасників провадження про дату, час і місце апеляційного розгляду.

При цьому відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК України ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження постановляється суддею-доповідачем одноособово, а не колегією суддів, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Таким чином, зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суддя суду апеляційної інстанції, вирішуючи питання про прийняття апеляційної скарги адвоката ОСОБА_5 , діяв у межах своїх повноважень, передбачених гл. 31 КПК України.

Постановляючи зазначену ухвалу, суддя-доповідач у рішенні навів мотиви, на підставі яких дійшов висновку про необхідність застосування положень ч. 4 ст. 399 КПК України. При цьому вказана ухвала не містить даних про дослідження матеріалів провадження, а також обґрунтувань щодо оцінки доводів апеляційної скарги про незаконність ухвали слідчого судді, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Що стосується доводів про незаконність та необґрунтованість ухвали судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 03 квітня 2024 року про відмову у відкритті апеляційного провадження, то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 березня 2024 року було відмовлено в задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_7 , поданого в інтересах ОСОБА_6 , про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 42022042010000044 від 12 травня 2022 року.

Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, адвокат ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою судді Апеляційної палати Вищого апеляційного суду від 03 квітня 2024 року на підставі ч. 4 ст. 399 КПК України було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_5 ..

На обґрунтування свого рішення суддя-доповідач, посилаючись на положення статей 24, 309, 392 КПК України, а також практику Верховного Суду, зазначив, що ухвала слідчого судді про відмову в задоволенні клопотання про скасування арешту майна не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Ці висновки судді суду апеляційної інстанції, на переконання колегії суддів, є законними й обґрунтованими з огляду на таке.

Положеннями ст. 24 КПК України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Дійсно, у Рішенні Конституційного Суду України від 17 березня 2020 року № 19-рп/2011, де викладено офіційне тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в, зазначено, що згідно з ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Водночас Конституційний Суд України зауважив, що відповідно до принципу верховенства права держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду справ, яка забезпечувала б ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема давала б можливість відновлювати порушені права і свободи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки (абз. 9 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018).

Системний аналіз положень ч. 3 ст. 124, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України дає підстави вважати, що юрисдикція судів (зокрема, першої та апеляційної інстанцій) поширюється на розгляд та вирішення по суті справ у юридичному спорі та кримінальному обвинуваченні, а також інших справ у передбачених законом випадках.

Зазначені конституційні приписи спрямовані на забезпечення розумних строків розгляду справи судом (п. 7 ч. 2 ст. 129 Основного Закону України), оскільки апеляційний перегляд будь-якого процесуального судового рішення, яким не вирішується справа по суті, призведе до затягування судового процесу, а отже, і до порушення розумних строків розгляду та вирішення по суті справи судом, що нівелює зміст права на доступ до правосуддя.

У Рішенні від 13 червня 2019 року № 4-р/2019Конституційний Суд України вказав, що забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, слід розуміти як гарантоване особі право на перегляд її справи в цілому судом апеляційної інстанції; забезпечення права на апеляційний перегляд справи - одна з конституційних засад судочинства - спрямоване на гарантування ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина з одночасним дотриманням конституційних приписів щодо розумних строків розгляду справи, незалежності судді, обов`язковості судового рішення тощо.

Таким чином, право на апеляційний перегляд справи, передбачене п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, є гарантованим правом на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті. Водночас зазначений конституційний припис не позбавляє законодавця повноваження передбачити можливість апеляційного оскарження будь-якого рішення, яке суд ухвалює під час розгляду справи, не вирішуючи її по суті, або встановити обмеження чи заборону на оскарження в апеляційному порядку окремих процесуальних судових рішень, якими справа не вирішується по суті.

Отже, колегія суддів, з урахуванням відповідних висновків Конституційного Суду України, доходить переконання, що ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи по суті, а не кожного судового рішення в межах кримінального провадження.

При цьому, Верховний Суд також ураховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі «Скорик проти України», де визначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги.

Разом з тим цей Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати самої сутності цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (п. 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства»; п. 96 рішення від 13 лютого 2001 року у справі «Кромбах проти Франції»).

Такі обмеження права на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування встановлені приписами статей 307, 309, 392 КПК України.

Перелік ухвал слідчих суддів, які під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, з-поміж іншого, передбачений ч. 3 ст. 307, частинами 1, 2 ст. 309 КПК України, при цьому наведений перелік, з огляду на імперативний спосіб регулювання кримінальних процесуальних відносин, розширеному тлумаченню не підлягає.

Суд апеляційної інстанції не вправі відмовити в перевірці законності ухвали слідчого судді (апеляційне оскарження якої не передбачено КПК України) лише у випадках, якщо слідчий суддя постановив рішення не передбачене кримінальним процесуальним законом, оскільки право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі п. 17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК України (висновок про застосування норми права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 237/1459/17, провадження № 13-19 кс 18).

Натомість ухвала слідчого судді про відмову в задоволенні клопотання щодо скасування арешту майна до таких рішень не відноситься, оскільки таке питання повною мірою врегульовано положеннями ст. 174 КПК України, та, відповідно, перевіряючи наявність підстав щодо оскарження такого рішення, слід звертатися до приписів ст. 309 КПК України, якими такої можливості не передбачено.

Таким чином, суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, дотримуючись вимог ст. 309, ч. 4 ст. 399 КПК України, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмовити у відкритті апеляційного провадження з огляду на те, що ухвала слідчого судді про відмову в задоволенні клопотання щодо скасування арешту майна не підлягає перегляду в апеляційному порядку.

При цьому посилання в касаційній скарзі адвоката ОСОБА_5 на практику Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду та Верховного Суду в частині можливості апеляційного оскарження такої ухвали слідчого судді колегія суддів вважає непереконливими.

Так, система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності (ст. 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до положень ст. 36 цього Закону найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд, який здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом, а також здійснює аналіз судової статистики та узагальнення судової практики.

За приписами ст. 13 згаданого вище Закону висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (ч. 5 цієї статті). Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 6 цієї статті).

У постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 20 травня 2024 року (справа № 712/191/23, провадження № 51-3208 кмо 23) сформовано правовий висновок щодо правозастосування положень п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК України у взаємозв`язку зі статтями 170, 173, 174 КПК України, відповідно до якого ухвали слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна та про відмову в скасуванні арешту майна, постановлені в порядку ст. 174 КПК України, апеляційному оскарженню не підлягають.

Крім того, зі змісту висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в ухвалі від 11 жовтня 2023 року (справа № 607/1662/21, провадження № 14-121 цс 23), вбачається, що висновки, які містяться в рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів.

Як видно з матеріалів провадження, обставини цієї справи є подібними до обставин провадження, в межах якого був зроблений зазначений вище висновок об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 20 травня 2024 року, у зв`язку з чим, на переконання колегії суддів, відсутні підстави для врахування рішень Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду та позицій Верховного Суду, на які в касаційній скарзі посилається адвокат ОСОБА_5 .

Тож, ураховуючи те, що оскаржувану ухвалу було постановлено без істотних порушень вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити судді суду апеляційної інстанції прийняти законне й обґрунтоване рішення, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу адвоката ОСОБА_5 необхідно залишити без задоволення, а ухвалу судді суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , залишити без задоволення, а ухвалу судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 03 квітня 2024 року про відмову у відкритті апеляційного провадження - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3