Рішення

від 02.12.2024 по справі 369/11302/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/11302/23

Провадження № 2/369/1712/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі Херенковій К. К.,

за участю:

представника позивача Білокура В.В.,

представника відповідача Старика В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/11302/23 за позовом Державного підприємства Дослідне господарство Дмитрівка Інституту садівництва Національної Академії аграрних наук України до ОСОБА_1 , Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, треті особи: Національна академія аграрних наук України, Дмитрівська сільська рада Бучанського району Київської області, Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Товариство з обмеженою відповідальністю Оазис-ДМ про визнання права постійного користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року ДП ДГ Дмитрівка Інститут садівництва Національної Академії аграрних наук України звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 ,Дмитрівської сільськоїради Бучанськогорайону Київськоїобластіпро визнання права постійного користування земельною ділянкою.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що рішенням Дмитрівської сільської ради від 28 квітня 1994 року надано ДП ДГ Дмитрівка Інституту садівництва Національної Академії аграрних наук України у постійне користування земельну ділянку загальною площею 763,3 га на території Дмитрівської сільської ради для сільськогосподарського виробництва. Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 березня 2019 року № 46189219 зареєстровано право власності за державою в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області з правокористувачем ДП ДГ Дмитрівка Інституту садівництва НААН України. В подальшому рішенням державного реєстратора Ревненської сільської ради від 26 листопада 2020 року №55363689 видалено власника земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111 та правокористувача ДП ДГ Дмитрівка Інституту садівництва НААН України і додано нового власника - Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області а також змінено форму власності щодо земельної ділянки з державної на комунальну. За результатами описаних дій ГУ Держгеокадастру в Київській області втратило право власності, а позивач - право користування земельною ділянкою. Площею 15,5712 га з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111 за адресою: Київська обл., Бучанський район, с. Дмитрівка площею 15,5712 га. Позивач зауважує, що рішення попереднім власником земельної ділянки - ГУ Держгеокадастру у Київській області, щодо передачі земельної ділянки у комунальну власність Дмитрівської сільської ради не приймалося, а позивач не висловлював свою згоду на припинення права постійного користування земельною ділянкою. Президія НАНУ згоду щодо вилучення земельної ділянки з постійного користування ДП ДГ Дмитрівка також не надавала.

В подальшому Дмитрівська сільська рада на підставі договору купівлі-продажу відчужила земельну ділянку площею 15,5712 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:5111 на користь ОСОБА_1 .

За таких умов позивач вважає, що його було незаконно позбавлено права на постійне користування земельною ділянкою.

Враховуючи наведене, позивач просить суд:

1.скасувати рішення державного реєстратора Гаращенка В. В. від 26 листопада 2020 року за індексним номером 55363689 про державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111 за Дмитрівською сільською радою Бучанського району Київської області з одночасним припиненням речових прав комунальної форми власності Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області на земельну ділянку площею 15,5712 га з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111;

2.визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме земельної ділянки площею 15,5712 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:5111, укладений 13 квітня 2023 року між Дмитрівською сільською радою Бучанського району Київської області та ОСОБА_1 , зареєстрований в реєстрі за номером 460;

3.визнати за Державним підприємством Дослідне господарство Дмитрівка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України право постійного користування земельними ділянками: площею 0,07 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0028, площею 1,6975 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0029, площею 1,4657 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0030, площею 5,6907 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0031, площею 2,6908 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0032, площею 0,1405 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0033, площею 0,256 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0034, площею 1,5769 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0035, площею 0,3349 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0036, площею 0,6631 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0236, площею 0,985 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0037 сільськогосподарського призначення;

4.витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ДП ДГ Дмитрівка Інституту садівництва НААН України у постійне користування земельні ділянки площею 0,07 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0028, лощею 1,6975 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0029, площею 1,4657 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0030, площею 5,6907 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0031, площею 2,6908 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0032, площею 0,1405 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0033, площею 0,256 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0034, площею 1,5769 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0035, площею 0,3349 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0036, площею 0,6631 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0236, площею 0,985 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0037 сільськогосподарського призначення з одночасним припиненням приватної форми власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку.

5.вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 липня 2023 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

У поясненнях третьої особи щодо позову від 25 вересня 2023 року Дмитрівська сільська рада просить у задоволенні позовних вимог відмовити. Посилається на те, що позивач добровільно відмовився від права користування земельною ділянкою, в зв`язку з чим таке його право припинилося. Нового оформлення права постійного користування земельною ділянкою позивач в подальшому не здійснив. Третя особа зауважила, що розташоване на земельній ділянці нерухоме майно неодноразово відчужувалося. Внаслідок набуття у власність такого нерухомого майна до особи-покупця переходило й право постійного користування земельною ділянкою. Враховуючи наведене, станом на час реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачем спірна земельна ділянка також перейшла у право постійного користування відповідача. Також третя особа вважає, що позивач вибрав неналежний спосіб захисту в частині вимоги про скасування рішення державного реєстратора. Крім того, третя особа вважає, що у позивача відсутні законні підстави для звернення з цим позовом з огляду на те, що він не є власником спірної земельної ділянки.

У відзиві на позовну заяву від 26 вересня 2023 року відповідач ОСОБА_1 наполягає на тому, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, а також відсутні правові передумови для звернення позивача з цим позовом, оскільки він не є власником земельної ділянки. Заперечує відповідач і проти позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу з огляду на те, що до участі у справі не залучені всі сторони оспорюваного правочину. Відповідач вважає, що набуття ним у власність зазначеної земельної ділянки вчинено в межах цивільного законодавства та відповідає чинним нормам права.

Ухвалою від 10 вересня 2024 року Києво-Святошинський районний суд Київської області закрив підготовчу судове засідання, призначив справу до розгляду.

12 листопада 2024 року представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Стариком Володимиром Михайловичем подано до суду клопотання про стягнення понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу. Просив стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 70000 грн. 00 коп.

У судовому засіданні представник позивача позовну заяву пітримав, вважав її обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. У зв`язку із чим просив суд задовольнити позовну заяву у повному обсязі та стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Старик Володимир Михайлович підтримав подані письмові пояснення у повному обсязі та просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Судові витрати просив покласти на сторону позивача.

Представник відповідача Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області у судове засідання не з`явився, повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи належним чином. Надав суду заяву, в якій просив проводити судові засідання без участі представника відповідача.

Треті особи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи сповіщені належним чином, причини неявки не повідомили.

Відповідно довимог частини1,3статті 223ЦПК Українинеявка усудове засіданнябудь-якогоучасника справиза умови,що йогоналежним чиномповідомлено продату,час імісце цьогозасідання,не перешкоджаєрозгляду справипо суті.Якщо учасниксправи абойого представникбули належнимчином повідомленіпро судовезасідання,суд розглядаєсправу завідсутності такогоучасника справиу разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2ст. 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно з частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд встановив, що 17 лютого 1995 року ДГ Дмитрівка видано Дмитрівською сільською радою народних депутатів Державний акт серії КВ на право постійного користування землею, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування за № 1, а саме на земельну ділянку площею 763,3 га. Землю надано у постійне користування для сільськогосподарського виробництва відповідно до рішення 2 с.22 скл. Дмитрівської сільської Ради народних депутатів від 28 грудня 1994 року.

26 серпня 2004 року протоколом № 12 Президія Української ААН надала згоду на відчуження майна, належного на праві власності ДП ДГ Дмитрівка Інституту садівництва НААН України, а саме дренажної системи, гідроспоруди № НОМЕР_1 , № 2, № 3, зрошувальної системи багаторічних плодово-ягідних насаджень на площі 236 га, зрошувальної системи багаторічних плодово-ягідних насаджень на площі 151 га, автодороги.

29 вересня 2004 року брокер ОСОБА_2 , яка діяла від імені ДП ДГ Дмитрівка Інституту садівництва НААН України та ТЕК Акорд уклали біржовий контракт Київської агропромислової біржі № 824, за умовами якого ТЕК Акорд придбало дренажну систему, гідроспоруди № 1, № 2, № 3, зрошувальну систему багаторічних плодово-ягідних насаджень на площі 236 га, зрошувальну систему багаторічних плодово-ягідних насаджень на площі 151 га, автодорогу.

12 жовтня 2004 року на підтвердження дій за укладеним біржевим контрактом укладено Акт прийому-передачі гідроспоруд по біржовому контракту № 824 від 29 вересня 2004 року.

22 червня 2007 року відповідно до протоколу № 11 Президія УААН своєю постановою скасувала пункт 2 постанови Президії УААН від 22 квітня 2004 року (протокол № 12) скасовано.

На підставі договору купівлі-продажу № 1 від 21 грудня 2018 року ТЕК Акорд продало, а ТОВ Оазис-ДМ купило гідроспоруду № 1, розташовану на земельній ділянці площею 24,8588 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:5026. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за номером 1707. Право власності зареєстроване 21 грудня 2018 року.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 грудня 2016 року № 75068079 ДП ДГ Дмитрівка Інституту садівництва НААН України на праві постійного користування належала земельна ділянка площею 24,8588 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:5026.

За змістом технічної документації, виготовленої ДП Центр державного земельного кадастру (Київська обласна філія) 22 січня 2019 року належну ДП ДГ Дмитрівка Інституту садівництва НААН України земельну ділянку з кадастровим номером 3222484401:01:005:5026, розташовану за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Дмитрівка розділено на земельні ділянки, зокрема виділено земельну ділянку площею 15,5712 га.

Станом на 24 січня 2019 року відповідно до витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на земельній ділянці площею 24,8588 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:5026 була розташована гідроспоруда № 1, яка належала на праві приватної власності ТОВ Оазис-Дом.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 березня 2019 року № 161366929 земельну ділянку площею 15,5712 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:5111, на підставі Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії КВ, виданого 17 лютого 1995 року Дмитрівською сільською радою народних депутатів, а також дозволу на поді земельної ділянки, серія та номер 20584/0-11733/0/17-18, виданого 05 грудня 2018 року ГУ Держгеокадастру у Київській області 26 березня 2019 року передано у державну власність в особі ДП ДГ Дмитрівка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України.

26 вересня 2019 року ДП ДГ Дмитрівка Інституту садівництва НААУ та ТОВ Оазис-Дм уклали договір користування земельною ділянкою (суперфіцію), за умовами якого ДПДГДмитрівка Інституту садівництва НААУ як власник передало у користування ТОВОазис-Дм земельну ділянку для будівництва на ній будівлі на умовах та у порядку, визначених цим договором. Земельна ділянка, яка була передана у користування, площею 15,5712 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:5111, розташована за адресою: Київська обл., Бучанський район, с. Дмитрівка. Передається земельна ділянка для будівництво, розміщення, обслуговування будівель та споруд, обслуговування гідроспоруди № 1, що належить на праві власності ТОВОазис-Дм. Реєстрація суперфіцію здійснена 26 вересня 2019 року. Договір укладений строком на один рік.

08 вересня 2020 року ДП ДГ Дмитрівка Інституту садівництва НААН України повідомило ТОВ Оазис-Дм про намір не продовжувати дію договору після 26 вересня 2019 року. Зазначений лист ТОВ Оазис-Дм отримало 14 квітня 2020 року, що підтверджується зворотним поштовим повідомленням № 0811200166939.

06 вересня 2022 року право власності на гідроспоруду № 1, розташовану на земельній ділянці площею 15,5712 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:5111, зареєстроване за ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 червня 2023 року № 335892716 гідроспоруда № 1, розташована на земельній ділянці площею 155712 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:5111, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 06 вересня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О. І. та зареєстрованого в реєстрі за номером 520, відчужена на користь ОСОБА_1 .

Відповідно до акту прийому-передачі від 30 січня 2023 року єдиний майновий комплекс ДПДГ Дмитрівка Інституту садівництва НААН України передано зі сфери управління НААН України до сфери управління Фонду державного майна України. Проте, в зазначеному акті відсутня земельна ділянка площею 155712 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:5111.

13 квітня 2023 року Дмитрівська сільська рада Бучанського району та Київської області та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 15,5712 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:5111, розташованої за адресою: Київська обл., Бучанський район, Дмитрівська сільська рада. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О. І. та зареєстрований в реєстрі за номером 460. Виконання договору купівлі-продажу підтверджений актом прийому-передачі від 13 квітня 2023року. Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111, площею 15,5712 га, розташовану за адресою: Київська обл., Бучанський район, Дмитрівська сільська рада.

За змістом листа ГУ Держгеокадастру у м. Києві від 27 вересня 2023 року № 29-10-0.222-8895/2-23 земельна ділянка з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111 перенесена до архівного шару Державного земельного кадастру у зв`язку з поділом 12 травня 2023 року на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484401:01:005:0028 площею 0,07 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0029 площею 1,6975 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0030 площею 1,4657 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0031 площею 5,6907 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0032 площею 2,6908 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0033 площею 0,1405 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0034 площею 0,2560 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0035 площею 1,5769 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:0036 площею 0,3349 га, кадастровий номер 3222484400:09:004:0236 площею 0,6631 га, кадастровий номер 3222484400:09:004:0237 площею 0,9850 га.

Право власності на зазначені земельні ділянки зареєстроване за ОСОБА_1 15травня 2023 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 вересня 2023 року № 346431750.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно зі статтею 16ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистогонемайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права йохоронювані законом інтереси.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Спірні правовідносини склалися з приводу земельної ділянки державної форми власності, наданої у постійне користування державній науковій установі.

Так правовідносини щодо володіння користування та розпоряджання земельною ділянкою державної форми власності регулюються Цивільним та Земельним кодексами України.

Відповідно до приписів статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом статті 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Законом України Про наукову та науково-технічну діяльність визначені правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку у сфері наукової і науково-технічної діяльності, створює умови для провадження наукової і науково-технічної діяльності, задоволення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку шляхом взаємодії освіти, науки, бізнесу та влади.

Відповідно достатті 7вказаного Законув Українідіють науковіустанови державної,комунальної таприватної формвласності,які маютьрівні правау здійсненнінаукової,науково-технічноїта іншихвидів діяльності. Науковаустанова єюридичною особоюта можемати статуснеприбуткової організації. Утворення,реорганізація таліквідація державнихнаукових установздійснюються в установленому Кабінетом Міністрів Українипорядку. Національна академія наук України, національні галузеві академії наук утворюють, реорганізують, ліквідують наукові установи, що перебувають у їх віданні, з урахуванням нормЗакону УкраїниПро особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу. Складовими матеріально-технічної бази наукових установ є будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності, нематеріальні активи. Відповідно дозаконодавства таз урахуванняморганізаційно-правовоїформи науковоїустанови зметою забезпеченняпровадження їїстатутної діяльностізасновником закріплюютьсяза неюна основіправа оперативногоуправління чигосподарського віданняабо передаютьсяїй увласність будівлі,споруди,майнові комплекси,комунікації,обладнання,транспортні засобита іншемайно. Землекористування та реалізація прав власника земельних ділянок (для приватних наукових установ), у тому числі набуття відповідних прав на землю, здійснюються науковими установами відповідно до земельного законодавства. Земельні ділянки передаються державним і комунальним науковим установам у постійне користування у порядку, передбаченомуЗемельним кодексом України, і не можуть бути вилучені (припинено право постійного користування земельною ділянкою) за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування без згоди власника (власників) або уповноваженого ним (ними) органу чи Президії Національної академії наук України або національних галузевих академій наук, крім випадків, передбаченихчастиною 2статті 149 Земельного кодексу України, та припинення права постійного користування земельною ділянкою для розміщення Національного військового меморіального кладовища.

Особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук - Національної академії аграрних наук України, Національної академії медичних наук України, Національної академії педагогічних наук України, Національної академії правових наук України, Національної академії мистецтв України - та особливості управління державним майном, яке закріплено за установами, організаціями та підприємствами, що перебувають у віданні Національної академії наук України та національних галузевих академій наук визначені Законом України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу.

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону Національна академія наук України є вищою державною науковою організацією України, яка організовує і здійснює фундаментальні та прикладні наукові дослідження, а також координує проведення фундаментальних досліджень у наукових установах та організаціях України. Національні галузеві академії наук є державними науковими організаціями України, які здійснюють фундаментальні дослідження, організовують, проводять та координують прикладні дослідження у відповідних галузях науки. Національна академія наук України, національні галузеві академії наук засновані на державній власності, фінансуються з Державного бюджету України, а також з інших, не заборонених законодавством України, джерел фінансування.

За приписами статті 2 зазначеного Закону майновий комплекс Національної академії наук України та майновий комплекс національних галузевих академій наук складають усі матеріальні та нематеріальні активи (далі - об`єкти майнового комплексу), що обліковуються на балансах Національної академії наук України та на балансах відповідних національних галузевих академій наук і організацій, віднесених до відання Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, і які закріплені державою за Національною академією наук України та за національними галузевими академіями наук в безстрокове користування, або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів від фінансово-господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом.

Згідно з приписами статті 4 зазначеного Закону національні галузеві академії наук, здійснюючи повноваження з управління об`єктами майнового комплексу національних галузевих академій наук, забезпечують реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, ефективно їх використовують та розпоряджаються цими об`єктами майнового комплексу у межах, визначених законодавством. Національні галузеві академії наук, зокрема, вносять пропозиції до Кабінету Міністрів України щодо передачі об`єктів майнового комплексу національних галузевих академій наук до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, у комунальну власність, а також щодо передачі об`єктів комунальної власності у державну власність з наступним їх віднесенням до майнового комплексу національних галузевих академій наук.

Відповідно доположень статті5зазначеного Законуоб`єкти майновогокомплексу Національноїакадемії наукУкраїни танаціональних галузевихакадемій науквикористовуються відповіднодо законодавстваУкраїни,а такожстатуту Національноїакадемії наукУкраїни тастатутів національнихгалузевих академійнаук,а такожстатутів організацій,що віднесенідо їхвідання. Вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та національних галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук відповідно до Земельного кодексу України,крім випадків, передбачених 2 статті 149 Земельного кодексу України.

Отже, Національна академія аграрних наук України є розпорядником майна державної форми власності, виділене їй державою на праві постійного користування.

В ході розгляду справи суд встановив, що спірні земельні ділянки належать до державної форми власності, розпорядження, якими здійснює Національна академія аграрних наук України; ці землі із 17 лютого 1995 року перебували в постійному користуванні ДП ДГ Дмитрівка Інститут садівництва Національної Академії аграрних наук України. Підставою для подання цього позову ДП ДГ Дмитрівка ІС НААН України вважає, що вилучення спірних земель із державної власності відбулося з численними порушеннями законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 373 ЦК України право власності на землю гарантуєтьсяКонституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

За змістом частини 1 статті 374 ЦК України суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що у разі вибуття майна з володіння власника та реєстрації права власності на це майно за іншою особою з внесенням відповідних даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту є витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом пред`явлення віндикаційного позову.

Згідно з приписами статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Отже, достатньою правосуб`єктністю для витребування майна з чужого незаконного володіння наділений саме власник нерухомого майна.

Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі №915/478/18, пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, пункті 8.5 постанови від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, пункті 80 постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, пункт 27 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи.

Переглядаючи судові рішення у справі № 909/835/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 червня 2022 року зазначила, зокрема, що Національна академія аграрних наук України та підпорядковані їй підприємства не є органами державної влади, органами місцевого самоврядування чи іншими суб`єктами владних повноважень, до компетенції яких віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у правовідносинах про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, яке було надано у постійне користування підприємству, яке перебувало у підпорядкуванні Національної академії наук України.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади на землі державної власності.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади, відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом (стаття 84 статтею 80 Земельного кодексу України).

За змістом статті 113 Конституції України вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України.

В силу положень статті 84 Земельного кодексу України, статті 113 Конституції України органом державної влади, тобто суб`єктом владних повноважень, через який держава реалізує право власності на землю держави є, зокрема, Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що ДП ДГ Дмитрівка ІС НААН України, як особа, якій спірні земельні ділянки були виділені на праві постійного користування, не є належним суб`єктом права, який наділений достатнім колом прав та обов`язків для захисту інтересів держави як власника спірних земельних ділянок шляхом пред`явлення віндикаційного позову.

Схожий за змістом висновок сформульований у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 909/83/19.

Отже, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивач не довів порушення його цивільного права діями відповідачів та оспорюваним правочином.

Щодо заяви представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Старика Володимира Михайловича про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 70 000 грн. 00 коп., суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_1 представляв адвокат Старик Володимир Михайлович на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АА №1296363.

Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відтак, при визначенні суми відшкодування враховується критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У п. 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). У рішенні Європейського суду «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Позивачем підтверджено витрати на правову допомогу та надано на їх підтвердження письмові докази: договір про надання правової допомоги №04-04/21 від 04 квітня 2021 року та акт приймання-передавання виконаних робіт (наданих послуг) №07-11/24 від 07 листопада 2024 року на загальну суму 70000, грн., яка складається з: 2000 грн. консультація клієнта, узгодження правової позиції, 20000 грн. підготовка відзиву на позовну заяву, 3000 грн. підготовка письмових пояснень у справі, 45000 грн. представництво інтересів клієнта у суді першої інстанції шляхом персональної участі адвоката у судових засіданнях (фіксована сума).

Отже, врахувуючи критерії реальності, розумності та співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) на підставі наданих відповідачем доказів, а також взявши до уваги те, що фактично під час розгляду справи у суді відбулося лише два судових засідання за участю представника відповідача, суд дійшов висновку, що заявлені представником відповідача вимоги про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 45000 грн. за представництво інтересів клієнта у суді першої інстанції шляхом персональної участі адвоката у судових засіданнях є неспівмірними з кількістю судових засідань під час перебування справи в провадженні Києво-Святошинського суду, а тому суд вважає за можливе зменшити розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу до 40000 грн.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що в задоволенні позову Державного підприємства Дослідне господарство Дмитрівка Інституту садівництва Національної Академії аграрних наук України відмовлено, понесені ним судові витрати у справі, які складаються з судового збору покладаються судом на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Державного підприємства Дослідне господарство Дмитрівка Інституту садівництва Національної Академії аграрних наук України до ОСОБА_1 , Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, треті особи: Національна академія аграрних наук України, Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Товариство з обмеженою відповідальністю Оазис-ДМ про визнання права постійного користування земельною ділянкою відмовити.

Стягнути з Державного підприємства Дослідне господарство Дмитрівка Інституту садівництва Національної Академії аграрних наук України (ЄДРПОУ 04308278) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правову допомогу у розмірі 40000 (сорок тисяч) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: І. О. Фінагеєва