Ухвала

від 05.12.2024 по справі 755/20506/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/20506/24

Провадження №: 4-с/755/187/24

У Х В А Л А

"05" грудня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Катющенко В.П.

при секретарі: Яхно П.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: суб`єкт оскарження - Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), стягувач ОСОБА_2 , на дії державної виконавчої служби щодо не зняття арешту з майна, -

В С Т А Н О В И В:

Скаржник, ОСОБА_1 , звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва зі скаргою, в якій просить суд:

1)зобов`язати державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з майна ОСОБА_1 , що накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.10.2012 у виконавчому провадженні № НОМЕР_2;

2)зобов`язати державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження майна ОСОБА_1 , шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення обтяження внесеного в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна під номером 5586703 від 08.05.2014.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що в червні 2024 року виникла необхідність у відчужені нерухомого майна, належного на праві приватної власності. Під час проведення нотаріусом перевірки наявності або відсутності обтяжень його майна в Єдиному реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було виявлено запис № 5586703 від 08.05.2014 про наявність арешту всього належного йому нерухомого майна, підстава арешту - постанова № НОМЕР_2 державного виконавця ОДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві від 26.10.2012. В подальшому було встановлено, що в Дніпровському відділі ДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) перебувало на виконанні виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 2606/11629/12 від 15.08.2012 виданого Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів в розмірі 84 346,11 грн. 26.10.2012 у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 державним виконавцем було винесено постанову про арешт всього належного йому нерухомого майна та оголошено заборону на його відчуження. 10.12.2014 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу в зв`язку з відсутністю у нього, як боржника, майна на яке може бути звернено стягнення. Так як, існування арешту не дає змогу розпоряджатись належним на праві власності нерухомим майном, 18.07.2024 звернувся до Дніпровського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) із заявою про зняття вищевказаного арешту. 01.08.2024 отримав відповідь, що задовольнити заяву неможливо, оскільки виконавче провадження № НОМЕР_2 було завершене в 2014 році та знищене в зв`язку з закінченням строку зберігання, а тому для зняття арешту було рекомендовано звернутись до суду. Також, у відповіді на заяву, повідомлено, що станом на 01.08.2024 виконавчі провадження відносно нього повторно до відділу не надходили та на виконанні не перебувають. Так, з моменту закінчення вказаного виконавчого провадження пройшло більше дев`яти років, строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, визначені Законом України «Про виконавче провадження», як в редакції, яка діяла на момент закінчення виконавчого провадження, так і в редакції, яка діє на цей час, сплинули. Стягувач до суду із заявою про поновлення строку не звертався. Наявність протягом тривалого часу арешту на майно, за умови відсутності виконавчого провадження є невиправданим втручанням у його право на мирне володіння своїм майном. Не зняття арешту з майна боржника в виконавчому провадженні після закінчення виконавчого провадження є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 26.11.2024 скаргу ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження - Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), на дії державної виконавчої служби щодо не зняття арешту з майна - в частині вимог про визнання протиправною бездіяльність посадових осіб Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з належного ОСОБА_1 майна, що накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.10.2012 у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, залишено без розгляду; залучено до участі в справі за скаргою стягувача ОСОБА_2 ; прийнято скаргу до провадження та призначено її до розгляду.

Зазначена ухвала скаржником та суб`єктом оскарження була отримана 27.11.2024, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

03.12.2024 з Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшов відзив на скаргу, у якому представник суб`єкта оскарження просить відмовити у задоволенні вимог. Зазначив, що державним виконавцем повернуто виконавчий лист стягувачеві на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону, тому підстави для зняття арешту майна відсутні.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 450 Цивільного процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Згідно до вимог статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

При цьому виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судовий контроль за виконанням судових рішень, зокрема, право сторони виконавчого провадження на звернення до суду зі скаргою на рішення, дію чи бездіяльність державного виконавця регламентовано розділом VII ЦПК України.

Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Судом встановлено, що постановою головного державного виконавця органу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві Коровайко О.С. у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 при примусовому виконанні виконавчого листа № 2606/11629/12 виданого 15.08.2012 Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 84 346,11 грн., накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику.

З листа Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 01.08.2024 убачається, що в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 при примусовому виконанні виконавчого листа № 2606/11629/12 виданого 15.08.2012 Дніпровським районним судом м. Києва, 10.12.2014 державним виконавцем керуючись п.2 ч.1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинній на час відкриття виконавчого провадження, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Зокрема, державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. (ч.2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» у відповідній редакції).

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинній на час винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено

частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Згідно ч.5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинній на час винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинній на час винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Частиною першою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинній на час винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, встановлювалось, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення (стаття 56 чинної редакції Закону України «Про виконавче провадження»).

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

05.10.2016 набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 вказаного Закону, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Тлумачення пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII свідчить, що положення цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Вказаним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05.10.2016 виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

За частиною першою, другою, пунктом 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Враховуючи викладене, оскільки виконавчий лист від 15.08.2012 № 2606/11629/12, на підставі якого відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів на користь ОСОБА_2 , 10.12.2014 було повернуто стягувачу, то повторно пред`явити його до виконання стягувач міг у строк до 11.12.2015.

Встановивши вищенаведені обставини, оскільки зазначений виконавчий лист повторно не пред`являвся до примусового виконання і строки його пред`явлення до виконання закінчилися ще до набрання чинності Законом № 1404-VIII, суд, доходить до висновку про задоволення скарги ОСОБА_1 , оскільки збереження арештів, накладених державними виконавцями з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника ОСОБА_1 .

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.03.2020 у справі № 817/928/17 (адміністративне провадження № К/9901/20268/18) зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.07.2021 у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03.11.2021 у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22.12.2021 у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26.01.2022 у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.01.2023 у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.01.2023 у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21) викладено правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Аналогічний висновок знайшов своє відображення і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.08.2024 у справі № 947/36027/21 (провадження № 61-12849св23).

З листа Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) № 83465 від 01.08.2024 убачається, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження (ВП-Спецрозділ) № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2606/11629/12 від 15.08.2012, винесеного Дніпровським районним судом м. Києва щодо стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 84 346,11 грн. 10.12.2014 державним виконавцем керуючись пунктом 2 частиною першою статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в старій редакції) винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану у зв`язку з відсутністю майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Зазначене виконавче провадження знищено за закінченням строків зберігання, відповідно до пункту 2 розділу XI Наказу М 1829/5 від 07.06.2017 виданого Міністерством юстиції України «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями» (далі - Наказ), знищення справ та виконавчих проваджень, визначенні строки зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин право реалізаційної та правозастосовної діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Наявність протягом тривалого часу (10 років) не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності (закінчення) виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувана є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №2/0301/806/11 та постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 2-356/12 (провадження № 61 -5972св 19), від 22.12.2021 у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св 19), від 12.10.2022 у справі № 203/3435/21 (провадження 61-5467ск22).

Виходячи із норм статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24.05.2021 у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Суд зазначає, що відділом ДВС не доведено суду підстав збереження арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 у 2012 році, оскільки матеріали виконавчого провадження у якому було накладено спірний арешт на майно були знищені.

У даній ситуації суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу (більше 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до ст. 451 Цивільного процесуального кодексу України За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог скарги та зобов`язання державного виконавця зняти такий арешт і вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження нерухомого майна, що в ефективний спосіб дасть змогу відновити право боржника на мирне володіння його майном.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. При цьому пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Враховуючи наведене та керуючись ст. 99, 129 Конституції України, Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 5, 12, 13, 18, 447, 450, 451 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Скаргу ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), заінтересовані особи: суб`єкт оскарження - Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код в ЄДРПОУ: 350116600, вул. Євгена Сверстюка, 15, м. Київ), стягувач ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), на дії державної виконавчої служби щодо не зняття арешту з майна - задовольнити.

Зобов`язати Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт майна ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , накладений 26.10.2012 постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні №33984598.

Зобов`язати Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження майна ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про припинення обтяження внесеного в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №5586703 від 08.05.2014.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України та в строки встановлені ст. 354 ЦПК України.

Повний текст ухвали складено 10.12.2024.

Суддя: