Постанова

від 10.12.2024 по справі 279/500/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/500/24 Головуючий у 1-й інст. Недашківська Л. А.

Категорія 39 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,

з участю секретаря

судового засідання Смоляра А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 279/500/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Недашківської Л.А. у місті Коростені,

в с т а н о в и в :

У січнів2024року Товаристваз обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» (далі ТОВ ФК «Гефест», Товариство, Позивач) звернулось з даним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку на його користь 613960,64 грн 3% річних та інфляційні втрати за невиконання грошового зобов`язання за заочним рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області у справі № 279/3849/14-ц від 19 грудня 2018 року та судові витрати.

Позов мотивувався тим, що 21 липня 2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", був укладений кредитний договір № 11374017000, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 54 150 доларів США, зі сплатою відсоткової ставки - 15 % річних на строк з 21 липня 2008 року по 21 липня 2015 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 того ж дня було укладено договір поруки № 218675.

19 грудня 2018 року рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області у справі №279/3849/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь ПАТ "Дельта Банк" 929 771,63 грн боргу за кредитним договором і вирішено питання судових витрат.

23 вересня 2020 року ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області змінено стягувача/сторону з виконання судового рішення, а саме з стягувача - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гефест".

Враховуючи, що на даний час рішення суду не виконано, тому просили позов задовольнити.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15 квітня 2024 року позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у солідарному порядку на користьТОВ ФК "Гефест"3% річних в розмірі 86277,65 грн та інфляційних витрат в розмірі 208973,25 грн на суму збитків 929 771,63 грн за період з 21 січня 2019 року по 23 лютого 2022 року. Вирішено питання судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі, відповідачі просять його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скаргамотивована тим,що рішеннясуду,є незаконним та необґрунтованим, так як воно не відповідає вимогам ЦПК України, і ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам у справі та є помилковими.

Зазначають, що на час розгляду цієї справи, про наявність заборгованості у справі № 279/3849/14-ц, їм відомо не було, а відповідно до Інформації отриманої від Коростенської ВДВС, по справі № 279/3849/14-ц відсутні будь які виконавчі провадження. Як наслідок відсутня будь яка заборгованість, тому і відсутні підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Вказують, що ними під час розгляду даної справи не було отримано позовної заяви з додатками, як наслідок вони не мали змоги надати свої заперечення в тому числі і заяви про застосування строків позовної давності.

Звертають увагу на те, що Кредит в сумі 541 50,00 отримувався в доларах США, тому, суд задовольнив інфляційні збитки в гривнях незаконно так як стаття 625 ЦК України, взагалі не передбачає нарахування інфляційних збитків на іноземну валюту. Нарахування інфляційних збитків, відбувається виключно, якщо зобов`язання не виконувались в національній валюті.

У поданому відзиві, представник позивача просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення місцевого суду, як таке, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, - залишити без змін. Також просив стягнути із відповідачів витрати на професійну правничу допомогу, надану в апеляційній інстанції, у розмірі 13000,00 грн.

У судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку представник відповідачів адвокат Дубенчук М.В. підтримав доводи апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити та надав пояснення, які відповідають її доводам.

Представник позивача адвокат Шкільняк Я.С. апеляційну скаргу не визнав, просив відмовити у її задоволенні, а рішення районного суду залишити без змін. Підтримав поданий відзив та надав пояснення які відповідають його змісту. Крім іншого, просив стягнути з відповідачів понесені витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 13 тисяч гривень.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи відповідачі в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням частини 2 статті 372 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263ЦПК України судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, щоз прийняттям судового рішення про стягнення боргу у 2018 році зобов`язання відповідачів сплатити заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту № 11374017000від 21 липня 2008 року не припинилося та триває по час розгляду даної справи.

Кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Разом з тим, визначаючи розмір належних до стягнення з відповідачів суми інфляційних втрат, а також трьох процентів річних від простроченої суми, суд врахував, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду з огляду на таке.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 21 липня 2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", був укладений кредитний договір № 11374017000, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 54 150 доларів США, зі сплатою відсоткової ставки 15 % річних на строк з 21 липня 2008 року по 21 липня 2015 року. У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором того ж дня між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки №218675.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області, у справі № 279/3849/14-ц від 19 грудня 2018 року стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь ПАТ "Дельта Банк 929 771, 63 грн боргу за кредитним договором та 3654 грн судових витрат. Рішення суду набрало законної сили 21 січня 2019 року.

Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 23 вересня 2020 року змінено стягувача/сторону з виконання цього рішення, а саме з стягувача - ПАТ "Дельта Банк" на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гефест".

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі №6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц дійшла висновку, що невиконання боржником грошового зобов`язання, яке виникло на підставі рішення суду про стягнення заборгованості, є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

З огляду на матеріали справи, предметом позову у цій справі є стягнення на підставі частини 2 статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних, за невиконання грошового зобов`язання щодо погашення заборгованості на підставі судового рішення.

Таким чином, відповідачі мають грошове зобов`язання перед позивачем, яке на час звернення до суду з позовом не виконано, тому у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, належних і допустимих доказів на спростування цих висновків суду не надано.

Разом з тим, місцевим судом вірно було враховано Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

17 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту: "18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїстаттею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

24 лютого 2022року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України,Закону України «Про правовий режим воєнного стану»введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувавсяй діє на цей час.

Отже, пунктом 2 частини 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбаченихстаттею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Приймаючи до уваги викладене, суд першої інстанції вірно вважав, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме на суму збитків - 929771,63 грн, в період з 21 січня 2019 року по 23 лютого 2022 року.

Таким чином, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення із відповідачів 3% річних в розмірі 86277, 65 грн та інфляційних витрат в розмірі 208973, 25 грн на суму збитків - 929771,63 грн, а всього 295250,90 грн, за вказаний період.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для нарахування інфляційних втрат, оскільки відповідачем ОСОБА_1 кредит отримувався в іноземній валюті є необґрунтованими з огляду на таке.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 грудня 2018 року у справі №279/3849/14-ц були задоволені позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» у повному обсязі і стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь позивача 929 771,63 грн боргу за кредитним договором. Будь-яке судове рішення щодо стягнення заборгованості за даним кредитним договором в іноземній валюті відсутнє. Отже, доводи апеляційної скарги є неприйнятними і безпідставними.

Пункт 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник позивача просив стягнути із відповідачів 13000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених при перегляді справи апеляційним судом.

Колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина перша та друга статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін».

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 у справі № 905/1795/18).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Тож суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.

Верховний Суд у своїх рішеннях зазначив, що для визначення суми відшкодування необхідно керуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанови КГС ВС від 10 жовтня 2018 у справі № 910/21570/17, від 14 листопада 2018 у справі № 921/2/18, додаткова постанова КГС ВС від 11 грудня 2018 у справі № 910/2170/18, від 10 жовтня 2019 у справі № 909/116/19, від 18 березня 2021 у справі № 910/15621/19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц), Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19, Постанови КЦС ВС у справах №757/13974/21 ц від 31 травня 2023 року та від 28 вересня 2023 року у справі №686/31892/19.

Відповідно доправової позиції,висловленої упостанові Об`єднаноїпалати ВерховногоСуду упостанові від03жовтня 2019року посправі №922/445/19,розмір витратна оплатупрофесійної правничоїдопомоги адвокатавстановлюється ірозподіляється судомзгідно зумовами договорупро наданняправничої допомогипри наданнівідповідних доказівщодо обсягунаданих послугі виконанихробіт таїх вартості,як ужесплаченої,так ітієї,що лишепідлягає сплаті(буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Встановлено, що на підставі Договору №1 від 01 лютого 2024 року (а.с.78) правничу допомогу при розгляді справи в апеляційному суді надавав адвокат Шкільняк Я.С. Згідно додаткової угоди № 13 від 29 липня 2024 року сторони погодили розмір гонорару адвоката, який склав 2000,00 грн за годину роботи та 3000,00 грн участі у одному судовому засіданні (а.с.79).

Відповідно до Акту виконаних робіт від 30 липня 2024 року, адвокатом при розгляді справи в суді апеляційної інстанції надані правничі послуги (первинна консультація, аналіз судової практики та апеляційної скарги, підготовка та направлення відзиву на апеляційну скаргу (а.с.77).

За наслідками розгляду справи апеляційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно із частиною 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Отже, з урахуванням викладеного, а також приймаючи до уваги складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт, час витрачений на їх виконання, колегія суддів дійшла висновку, що заява представника позивача підлягає до часткового задоволення, шляхом стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» витрат на правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції, з кожного, по 3 000 грн.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15 квітня 2024 року - без змін.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції, з кожного, по 3 000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений: 11 грудня 2024 року.