Постанова

від 10.12.2024 по справі 420/2125/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/2125/24

Головуючий І інстанції: Завальнюк І.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 29.11.2023р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

18.01.2024р. ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 стосовно не нарахування та не виплати їй середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.02.2017р. по 19.01.2023р. включно;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.02.2017р. по 19.01.2023р. (включно) в сумі - 441928,49 грн. відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила про те, що відповідач, на виконання судового рішення від 15.02.2023р. №420/3122/22, здійснив виплату (доплату) належного їй розміру грошового забезпечення у сумі - 34019,64 грн. (тобто з порушенням строків його виплати). Разом із тим, у відповідності до ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини уповноваженого органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, як стверджує позивач, вона має право на отримання від відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати коштів (до дня фактичного розрахунку). Однак, відповідач зазначеної виплати не здійснив, що слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідач надав до суду 1-ї інстанції письмові відзиви, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.02.2017р. по 03.08.2017р. включно. Зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки виплати всіх сум, що належали в день звільнення, за період з 03.02.2017р. по 03.08.2017р. в розмірі - 34018,24 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач та Військова частина НОМЕР_1 подали апеляційні скарги.

Позивач у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що рішення суду першої інстанції було постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просила скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.02.2024р. та прийняти нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Військова частина НОМЕР_1 у поданій ним апеляційній скарзі також зазначила, що рішення суду 1-ї інстанції було ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення від 26.02.2024р. та прийняти нове - про відмову у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2024р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.

24.04.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2024р. відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 .

При цьому, відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористався.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - старший матрос ОСОБА_1 з 20.10.2014р. по 02.02.2017р. проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

У період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме у період з 01.12.2015р. по 02.02.2017р. не в повному розмірі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення.

Дії відповідача стосовно нарахування грошового забезпечення у заниженому розмірі оскаржені позивачем до суду.

19.03.2021р. постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі №420/7366/20 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за а період з 01.12.2015р. по 02.02.2017р. включно.

Відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за вказаний період із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) грудень 2015р. та січень 2016р в сумі - 759,90 грн.

Не погодившись із застосованим базовим місяцем, позивач звернулася за судовим захистом, в результаті чого, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.02.2023р. у справі №420/3122/22 Військову частину НОМЕР_1 було зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 02.02.2017р. з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008р., із урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання судового рішення у справі №420/3122/22, відповідачем, 25.12.2023р. виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 02.02.2017р. із застосуванням базового місяця - січень 2008р. в сумі - 34019,64 грн.

Вважаючи, що відповідачем у день її звільнення не було проведено остаточний розрахунок, у зв`язку із чим виникли підстави для виплати середнього грошового забезпечення за весь час такої затримки, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд 1-ї інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню сума за період з 03.02.2017р. по 03.08.2017р. у розмірі - 34018,24 грн. у відповідності до «Порядку обчислення середньої заробітної плати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100).

Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні у них докази, не в повній мірі погоджується із такими висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх частково необґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України закріплює право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Аналогічні положення фактично містяться і в ч.1 ст.2 КЗпП України.

Так, згідно зі ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про суми, нараховані і виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-ІХ), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені у ст.116 цього ж Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору стосовно розміру належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір було вирішено на користь працівника. Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування весь за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений ч.1 цієї статті.

Проаналізувавши наведені норми, колегія суддів доходить висновку, що умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Зокрема, Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012р. №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117,237-1 цього Кодексу роз`яснив, що відповідно до ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, з-поміж іншого, за затримку виплати грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час, такі питання врегульовані КЗпП України.

А тому, з огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його ст.117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тобто, до спірних правовідносин необхідно застосовувати приписи КЗпП України.

Окрім цього, варто наголосити на тому, що передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Зазначений законодавчий припис є загальним та не встановлює конкретних видів виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день звільнення. Непроведення з вини відповідача такої виплати у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої у ст.117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналогічна правова позиція у подібних спірних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 13.02.2020р. у справі №809/698/16 та від 09.07.2020р. у справі №320/6659/18.

Так, згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з вказаною обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Водночас, варто зазначити, що для задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно точно визначити період такої затримки.

Для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні необхідно встановити день фактичного розрахунку, як кінцеву дату нарахування середнього заробітку за час затримки всіх виплат при звільненні.

Наведені висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 30.04.2020р. у справі №140/2006/19.

Тобто, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Матеріалами справи підтверджується, що при звільнення позивача зі служби їй не виплачені всі суми, належні їй до виплати при звільненні. Зокрема, ОСОБА_1 була виключена зі списку особового складу та всіх видів забезпечення - 02.02.2017р., проте їй було виплачено її грошове забезпечення у належному розмірі лише після звільнення на виконання судового рішення у справі №420/3122/22, а саме - 25.12.2023р. Отже, оскільки повний розрахунок з ОСОБА_1 проведено не у день її звільнення з військової служби, остання, відповідно до ст.117 КЗпП України, має право на виплату середнього заробітку за період затримки повного розрахунку.

Що ж стосується періоду затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби та, відповідно, розміру стягнення середнього заробітку за час такої затримки, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, колегія суддів зазначає про те, що у постановах від 28.06.2023р. у справі №560/11489/22 та від 21.02.2024р. у справі №160/15380/22, у правовідносинах із аналогічним предметом спору та періодом виникнення спірних правовідносин, Верховним Судом викладено правовий висновок про необхідність застосування ст.117 КЗпП України в редакції згідно із Законом №2352-ІХ, яка діяла на дату звернення позивача з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Водночас, за висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 29.01.2024р. у справі №560/9586/22 та від 29.02.2024р. у справі №460/42448/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст.117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022р. і після цього.

При цьому, Верховним Судом було вказано, що період до 19.07.2022р. (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, проте, період з 19.07.2022р. регулюється вже нині чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка, про що і зазначалося вище, передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Застосовуючи наведені висновки Верховного Суду до обставин даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Остаточною датою закінчення проходження військової служби позивача є 02.02.2017р.

Виплата грошового забезпечення позивача на виконання рішення суду у справі №420/3122/22, здійснена 25.12.2023р. у сумі - 34019,64 грн.

Тобто, періодом затримки розрахунку при звільненні позивача є: з 03.02.2017р. (наступний день після її звільнення) і по 18.07.2022р., де підлягає застосуванню саме редакція ст.117 КЗпП України до набрання чинності Законом №2352-ІХ, та період з 19.07.2022р. по 19.01.2023р. включно, в який підлягає застосуванню редакція ст.117 КЗпП України саме після набрання чинності цим Законом №2352-ІХ, що передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

У свою чергу, п.2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. за №100) передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку із навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За п.8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до п.7 «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (затв. наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. за №260), середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Разом із тим, варто наголосити, що згідно з п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999р. №13, суд має навести в рішенні конкретні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню, задовольняючи позовні вимоги про оплату праці.

Згідно з наявними у матеріалах справи доказами, розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням складає за грудень 2016р. - 7304 грн. та січень 2017р. - 7304 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що середньоденний заробіток позивача має бути розрахований з календарних днів і складає - 235,61 грн. (грошове забезпечення за грудень-січень 2022р. (два місяці перед звільненням) - 14608/62 (кількість календарних днів за вказаний період).

Що ж стосується періоду затримки, враховуючи наведені висновки суду апеляційної інстанції, період затримки розрахунку при звільненні з 03.02.2017р. і по 19.01.2023р. включно складає - 2177. А з урахуванням наведеного вище розміру середньоденного заробітку, середній заробіток за даний період складає - 512922,97 грн.

Відносно визначеного судом розміру середнього заробітку за вказаний період, який підлягає виплаті позивачу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, а також від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за весь час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника і роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Також, відповідно до висновків Верховного Суду від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19 щодо застосування ст.117 КЗпП України, який неодноразово застосовувався Верховним Судом і в інших справах наведеної категорії, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності, і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Для вірогідного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який був би прямо пропорційний розміру невиплачених працівникові, який звільняється (в цій справі - з військової служби), сум, які належало виплатити при звільненні, важливо з`ясувати розмір усіх сум (складових грошового забезпечення), які особа, яка звільняється, мала отримати при звільненні.

На цьому акцентується увага у згаданій постанові Верховного Суду від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19.

Водночас, за висновками Верховного Суду у постанові від 27.04.2023р. у справі №200/5415/20-а, від 08.06.2023р. у справі №340/681/20, запропонований у справі №480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі ст.117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати, як єдино правильний, чи обов`язковий.

Верховний Суд зазначив, що критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку, та обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.

Колегія суддів враховує, що постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17, а також Верховного Суду від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19, від 27.04.2023р. у справі №200/5415/20-а, від 08.06.2023р. у справі №340/681/20 прийняті під час дії редакції ст.ст.116 та 117 КЗпП України до внесення змін Законом №2352-IX.

У той же час, колегія суддів вважає, що конструкції положень ст.ст.116,117 КЗпП України в редакції згідно із Законом №2352-IX не дають жодних підстав для висновку про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17, Верховного Суду у постановах від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19, від 27.04.2023р. у справі №200/5415/20-а, від 08.06.2023р. у справі №340/681/20, у відповідності до яких, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.

Колегія суддів зазначає про те, що ч.2 ст.117 КЗпП України, як в редакції до 19.07.2022р., так і в редакції згідно Закону №2352-IX, містить однакові приписи, згідно яких, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи наведені положення, зокрема, ч.2 ст.117 КЗпП України, які не зазнали змін у цій частині, дійшла висновку, що суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач, та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності Великою Палатою Верховного Суду вказано на те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.

Що ж до абз.2 ч.2 ст.117 КЗпП України в частині визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні органом, який виносить рішення по суті спору, у разі, якщо спір вирішено на користь працівника частково, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, зокрема, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

У вказаних справах Верховним Судом зазначено, що відповідно до принципу співмірності, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні.

Як уже зазначалося вище, загальний розмір середнього заробітку за період з 03.02.2017р. і по 19.01.2023р. включно складає - 512922,97 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що розмір належних позивачу при звільненні виплат, що були виплачені, складає 11869 грн., а розмір грошового забезпечення, що виплачено на виконання судового рішення у справі №420/3122/22 складає 34019,64 грн., а загальний розмір 45888,64 грн., тобто, частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, дійсно складає 74,14%.

Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно до принципу співмірності розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні, та суд апеляційної інстанції враховує наведені вище висновки Верховного Суду (постанови від 27.04.2023р. у справі №200/5415/20-а та від 08.06.2023р. у справі №340/681/20), згідно з якими, запропонований Верховним Судом у справі №480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі ст.117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати, як єдино правильний, чи обов`язковий, критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку, та обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.

Враховуючи викладене, застосовуючи критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, наведені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17, колегія суддів вважає, що підлягають врахуванню наступні обставини:

- позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 02.02.2017р.;

- за захистом порушеного права на отримання індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 звернулася лише 04.08.2020р., тобто через 1279 днів після виключення зі списків особового складу військової частини (тобто більше ніж половина періоду затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби - 58,75% від загального періоду в 2177 днів);

- судове рішення у справі №420/7366/20 набрало законної сили 19.03.2021р. та було виконане 06.08.2021р.

- оскарження до суду дій відповідача щодо нарахування грошового забезпечення у заниженому розмірі відбулося 10.02.2022р., тобто через 189 днів після виконання судового рішення у справі №420/7366/20;

- судове рішення у справі №420/3122/22, на виконання якого позивачу нараховано грошове забезпечення, за затримку виплати якої вона просить стягнути середній заробіток, набрало законної сили 15.06.2023р.;

- виплата індексації грошового забезпечення позивача на виконання судового рішення у справі №420/3122/22 здійснена 25.12.2023р. у сумі 34019,64 грн.;

- частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, складає 74,14%;

- загальний розмір середнього заробітку 03.02.2017р. по 19.01.2023р. складає 512922,97 грн.

За таких обставин та з метою дотримання справедливого балансу між правами та інтересами сторін справи, суд апеляційної інстанції вважає необхідним зменшити розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби відповідно до розміру частки коштів, яка не виплачена їй при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат - 74,14% (512922,97 грн. х 74,14%), та з урахуванням співвідношення періоду затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби та періоду, коли позивач почала вчиняти активні дії з метою захисту її порушеного права (380281,09 грн. х 41,25%). Відповідно, отримана сума становить - 156865,95 грн.

Отже, доводи апеляційної скарги позивача частково знайшли своє підтвердження.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

У силу вимог п.2 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.

Як передбачено ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або ж зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з ч.4 ст.317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або ж зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи та надав їм юридичну оцінку, разом із тим обрав неналежний спосіб відновлення порушеного права (без дотримання справедливого балансу між правами та інтересами сторін цієї справи), що є підставою для часткової зміни резолютивної рішення суду 1-ї інстанції.

Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року - змінити та викласти абзац 3 його резолютивної частини в наступній редакції:

«Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час затримки виплати всіх сум, що належали в день звільнення, за період з 03.02.2017 року по 19.01.2023 року в розмірі 156865,95 грн (сто п`ятдесят шість тисяч вісімсот шістдесят п`ять гривень 95 копійок)».

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 10.12.2024р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко