Постанова

від 11.12.2024 по справі 400/5281/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/5281/24

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року (суддя Біоносенко В.В., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 21.08.24) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кривоозерського районного суду Миколаївської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

05 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Кривоозерського районного суду Миколаївської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, в якому просила:

визнати протиправним та скасувати наказ Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2024 року №4-ос «Про встановлення надбавки за вислуги років на державній службі державним службовцям Кривоозерського районного суду Миколаївської області на 2024 рік» (з 1 січня 2024 року);

зобов`язати Кривоозерський районний суд Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до ст. 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Кривоозерського районного суду Миколаївської області «Про встановлення надбавки за вислугу років» від 07.12.2020 №35-ос з 01 січня 2024 року;

відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України допустити до негайного виконання рішення суму в частині нарахування та сплати надбавки за вислугу років за один місяць.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з ухваленим рішенням позивачка подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити повністю її позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянтка зазначила, що вона є працівником Кривоозерського районного суду Миколаївської області та працює безперервно на державній службі з 12 серпня 2003 року. Згідно Наказу Кривоозерського районного суду «Про встановлення надбавки за вислугу років» на державній службі, від 07 грудня 2020 року №35-ос їй було встановлено надбавку з вислугу років на державній службі у розмірі 50 відсотків посадового окладу, як такій, вислуга років якої на державній службі станом на 01.12.2020 рік становить 17 років 3 місяці 20 днів. 01 січня 2024 року набрав чинності Закон України «Про державний бюджет України на 2024 рік» №3460-ІХ, абзацом другим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. На виконання вимог зазначеного Закону Наказом Кривоозерського районного суду від 11 березня 2024 року №4-ос «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі державним службовцям Кривоозерського районного суду Миколаївської області» на підставі пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» позивачці було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на 2024 рік (з 01 січня 2024 року) у розмірі 30 відсотків посадового окладу, оскільки вислуга років на державній службі становить 20 років 05 місяців 15 днів. Тобто, при розрахунку надбавки відповідачем протиправно були застосовані приписи абзацу 2 пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року №3460-IX, у якому зазначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Позивачка вважає, що внаслідок таких протиправних дій були порушені її права на належний рівень оплати праці державних службовців, гарантовані статтями 50 та 52 Закону України «Про державну службу».

Відповідач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.

Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 працює в Кривоозерському районному суді Миколаївської області з 2003 року, а на посаді секретаря судового засідання з 2012 року, та має стаж на державній службі 20 років.

Наказом керівника Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2020 року №35-ос "Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1 » їй встановлена надбавка в розмірі 50% посадового окладу (а.с. 10).

Станом на 2023 рік ОСОБА_1 було встановлено посадовий оклад постановою КМУ №15 від 18.01.2017 в розмірі 5420 гривень, а також встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50 відсотків, з обрахунку 3 відсотка за кожний рік вислуги на державній службі 2710 гривень.

25.01.2024 в Кривоозерському районному суді Миколаївській області проведено класифікацію посад державної служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1409 від 29.12.2023 «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році».

11.03.2024 наказом керівника апарату Кривоозерського районного суду Миколаївської області №4-ос «Про встановлення надбавок за вислугу років на державній службі державним службовцям Кривоозерського районного суду Миколаївської області на 2024 рік» ОСОБА_1 встановлено набавку за вислугу років на державній службі 30 відсотків, з обрахунку 2 відсотка за кожний календарний рік стажу державної служби (а.с. 19).

З цього часу, посадовий оклад ОСОБА_1 встановлено в розмірі 9880 гривень, а надбавка за вислугу років - 2964 гривень.

Позивачка, не погодившись із зменшенням розміру надбавки за вислугу років державного службовця, звернулась до суду з цим адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що Закон України «Про державну службу» не є винятково спеціальним у сфері регулювання відносин державної служби, а пункт 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є таким, що врегульовує вужче коло правовідносин, у межах свого правового регулювання фактично є спеціальним по відношенню до статті 52 Закону України «Про державну службу». Відтак, у суду немає підстав для висновку, що відповідні положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» суперечать Конституції України. Тому відсутні підстави для висновку, що відповідачем порушені права ОСОБА_1 на належний рівень оплати праці державних службовців, які гарантовані статтями 50 та 52 Закону України «Про державну службу».

Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до своєї преамбули Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (надалі Закон № 1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Згідно з ст. 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 150 Закону №1402-VIII розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до найнижчої за умовами оплати праці посади державної служби, установлюється в розмірі, встановленому законодавством про державну службу. Розмір посадових окладів інших працівників апарату суду збільшується на відповідний коефіцієнт пропорційно посадовим окладам працівників, посади яких віднесені до попередньої за умовами оплати праці посади державної служби в такому суді з урахуванням юрисдикцій державних органів.

Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі Закон №889-VIII), відповідно до його преамбули, визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Статтею 3 Закону №889-VIII визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону №889-VIII державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Згідно з ч. 1 ст. 46 Закону №889-VIII стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років.

Відповідно до ч.ч. 1-2, 4-5, 8 ст. 50 Закону №889-VIII держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення).

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.

Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.

Особливості оплати праці державних службовців в апаратах (секретаріатах) судів та інших органах системи правосуддя визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону №889-VIII, надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Поряд із цим, п. п. 10, 12 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-IX (далі Закон № 3460-IX) установлено, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20-22 цього розділу.

У 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Норми Закону України «Про державну службу» щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Також, листом Національного агентства України з питань державної служби від 19.01.2024 №926/92-24 надано роз`яснення, що «пунктами 10, 12 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20-22 цього розділу.

Згідно з пунктом 13 Прикінцевих положень Закону умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Оплата праці таких державних службовців здійснюється відповідно до умов, встановлених на 2023 рік, при цьому стимулюючі виплати можуть бути нараховані в граничному розмірі до 50 відсотків посадового окладу на місяць.

Отже, у 2024 році оплата праці державних службовців державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року №1409 «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році» з урахуванням пункту 12 Прикінцевих положень Закону.

Державним службовцям державних органів, які провели класифікацію посад державної служби, надбавка за вислугу років у 2024 році встановлюється на рівні 2 відсотків від посадового окладу за кожний рік стажу державної служби та не може перевищувати 30 відсотків посадового окладу».

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що до Закону №889-VIII будь-яких змін щодо зменшення щорічного та граничного відсотку набавки за вислугу років, у тому числі, у зв`язку із проведенням класифікації посад, не вносилось.

Таким чином, на теперішній час діють дві норми щодо визначення розміру надбавки за вислугу років державним службовцям, це п. 12 Закону №3460-IX, який поширюється на державних службовців органів, у яких проведено класифікацію посад, та ч. 1 ст. 52 Закону №889-VIII, яка поширюється на усіх без виключення державних службовців, оскільки жодних застережень з цього приводу ця норма не містить.

Водночас, слід урахувати, що п. 12 Закону №3460-IX зменшує граничний розмір надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, а також зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, тобто запроваджує менший розмір спірної надбавки, ніж це передбачено ч. 1ст. 52 Закону №889-VIII.

У рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, яке набрало законної сили 21.09.2023 року, суд зазначив, що «надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що врегулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультроактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а виснувала, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Слід також звернути увагу, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, є колізією норм права.

За загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

У п. 2.1 Рішення від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020 Конституційний Суд України зазначив, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Виходячи із засад теорії права, оскільки Закон №889-VIII та Закон №3460-IX мають однакову юридичну силу, при цьому Закон №3460-IX прийнятий пізніше, у спірних правовідносинах має місце змістовна та темпоральна колізії.

У випадку одночасного існування змістовної та темпоральної колізії між більш ранньою cпeціaльнoю нopмoю і пізнішoю зaгaльнoю нopмoю пepeвaгy мaє paнішe пpийнятa cпeціaльнa нopмa, тобто ч. 1ст. 52 Закону №889-VIII у спірних правовідносинах.

Поряд із цим, у рішенні від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України в вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Згідно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік (справа про соціальні гарантії громадян) від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007, законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) (254к/96-ВР ).

При цьому також слід урахувати, що роз`яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.

З огляду на вищевикладене у спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а не п. 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, свою позицію не довів та не обґрунтував.

У зв`язку з цим, за результатом апеляційного розгляду даної справи колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуваний наказ Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2024 року №4-ос «Про встановлення надбавки за вислуги років на державній службі державним службовцям Кривоозерського районного суду Миколаївської області на 2024 рік» (з 1 січня 2024 року) в частині, що стосується ОСОБА_1 , не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та прийнятий з порушенням її прав.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .

Проте, адміністративний позов підлягає задоволенню в частині, що стосується саме ОСОБА_1 , оскільки частиною 1 статті 2 КАС України установлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень збоку суб`єктів владних повноважень.

Щодо вимог позивачки про звернення до негайного виконання рішення суду, то апеляційний суд зазначає, що відповідно до п. 1) ч.1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Тобто, негайне виконання в межах сум платежу за один місяць застосовується у разі стягнення грошових сум з відповідача.

Оскільки в даному випадку способом захисту порушеного права позивачки є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату надбавки, а не стягнення грошових сум, негайне виконання в даному випадку не може застосовуватися.

Резюмуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанцій допустив неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За приписами частини першої та частини другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відтак, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року - скасувати та ухвалити нове рішення суду, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Кривоозерського районного суду Миколаївській області від 11 березня 2024 року №4-ос «Про встановлення надбавки за вислуги років на державній службі державним службовцям Кривоозерського районного суду Миколаївської області на 2024 рік» в частині встановлення з 01.01.2024 надбавки за вислугу років на державній службі секретарю судових засідань ОСОБА_1 в розмірі 30 відсотків посадового окладу.

Зобов`язати Кривоозерський районний суд Миколаївській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі, починаючи з 01.01.2024 року, відповідно до ст. 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2020 року №35-ос, а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні іншої частини адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя-доповідачВ.О.Скрипченко

СуддяМ.П.Коваль

СуддяЮ.В.Осіпов