Постанова

від 10.12.2024 по справі 560/8868/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/8868/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

10 грудня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради щодо припинення нарахування та виплати державної соціальної допомоги;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради виплатити державну соціальну допомогу з 01.05.2024;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради продовжити дію посвідчення серії НОМЕР_1 до "11" серпня 2024 року.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 позов задоволено частково.

Суд зобов`язав Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради виплатити позивачу державну соціальну допомогу з 01.05.2024 та внести відомості про вид соціальної допомоги, її розмір і термін призначення, на сторінках 3,4 посвідчення позивача серії НОМЕР_1 .

В задоволенні решти вимог позову судом першої інстанції відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині задоволених вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду в оскаржуваній частині скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач відзначив про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Позивач є особо з інвалідністю з дитинства ІІ групи та отримувачем державної соціальної допомоги відповідно до положень Закону України "Про державну соціальну допомогу особі з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", яка була призначена на період з 01.01.2018 по 31.03.2024 року. Інвалідність позивачу було встановлено строком до 01.04.2024.

У зв`язку із закінченням строку встановлення інвалідності, програмним комплексом АСОПД автоматично припинилась виплата позивачу коштів державної соціальної допомоги з травня 2024 року.

Після звернення позивача до відповідача, що мало місце 10.05.2024 року, виплата державної соціальної допомоги на період дії воєнного стану з травня 2024 року позивачу поновлена.

Разом з тим, відповідачем було відмовлено у проставленні відповідної відмітки про термін призначення державної соціальної допомоги у посвідченні позивача серії НОМЕР_1 .

Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся із вказаним позовом до суду.

За результатом розгляду матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість вимог позову.

Колегія суддів, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції лише в оскаржуваній частині відповідно до приписів ст. 308 КАС України, враховує наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Положенням статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі по тексту - Закон №1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому, воєнний стан на території України неодноразово продовжувався і діє на даний час.

На період дії на території України воєнного стану встановлення інвалідності вперше або повторне проведення медико-соціальної експертизи проводиться з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 08.03.2022 року №225 «Деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи на період дії воєнного стану на території України», тобто екстериторіально та заочно.

Пунктом 3 Постанови №225 визначено, що повторний огляд, строк якого припав на період дії воєнного стану на території України, переноситься на строк після припинення або скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців після його припинення або скасування за умови неможливості направлення осіб з інвалідністю та осіб, яким встановлено ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках), лікарсько-консультативною комісією на медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року №1317.

При цьому, інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) продовжується до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування періоду дії воєнного стану, якщо раніше не буде проведено повторний огляд.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України №214 від 07.03.2022 року "Деякі питання надання державної соціальної допомоги та пільг на період введення воєнного стану", а саме пунктом 11 останньої визначено, що строк виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, яку було призначено раніше, продовжується на період воєнного стану та протягом одного місяця після його припинення чи скасування і така виплата здійснюється за повний місяць без звернення особи до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних (військових) адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад.

Отже, державою створені правові засади щодо проведення медико-соціальної експертизи на період дії воєнного стану на території України, при цьому інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) продовжено до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування періоду дії воєнного стану, якщо раніше не було проведено повторний огляд.

З урахуванням зазначеного, Урядом також автоматично продовжено виплату всіх пенсій і соціальних допомог по інвалідності, а також термін дії індивідуальної програми реабілітації для зазначених осіб.

Це означає, що люди з інвалідністю, строк повторного огляду яких припав на період воєнного стану, можуть без проходження чергової ЛКК чи МСЕК отримувати пенсії та соціальні допомоги, реабілітаційні заходи, користуватися пільгами та гарантіями, передбаченими для осіб з інвалідністю законодавством.

При цьому, судова колегія враховує, що згідно з ч.3 ст.4 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» №875-ХІІ від 21.03.1991 пільги особам з інвалідністю надаються на підставі посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності (для повнолітніх осіб), категорію «дитина з інвалідністю» (для дітей), а також у відповідних випадках вказано їх основні нозологічні форми захворювань (по зору, слуху та з ураженням опорно-рухового апарату).

Таким чином, право особи на одержання пільг та привілеїв підтверджується посвідченням встановленого зразка.

Згідно пункту 2 розділу І Порядку оформлення, видачі, обліку та зберігання посвідчень для осіб, які одержують державну соціальну допомогу, що затверджений Наказом Мінсоцполітики від 11.01.2019 року №35, посвідчення особи, яка одержує державну соціальну допомогу є документом, що підтверджує призначення державної соціальної допомоги особі з інвалідністю з дитинства та дитині з інвалідністю.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Порядку вид державної соціальної допомоги, її розмір і термін призначення зазначаються на сторінках №3 та №4 посвідчення.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідач відмовив позивачу у проставленні відповідної відмітки про термін призначення державної соціальної допомоги у посвідченні серії НОМЕР_1 , оскільки факт продовження інвалідності на підставі абз. 4 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України №225 від 08.03.2022 року не потребує додаткових документів чи записів в існуючих довідках чи посвідченнях.

Судова колегія відхиляє вказані доводи апелянта, як такі, що є необгрунтованими та не підтвердженими жодними доказами.

Наразі, вказана позиція відповідача є виключно суб`єктивним трактування Управлінням норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність зобов`язання відповідача внести відомості про вид соціальної допомоги, її розмір і термін призначення на сторінках 3,4 посвідчення серія НОМЕР_1 , яке належить позивачу.

Стосовно виплати позивачу державної соціальної допомоги з 01.05.2024 року, то судова колегія відзначає наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, станом на 26.06.2024 року позивачу нараховано згідно опису на зарахування №1463 - 7083,00 грн (за травень 2024, червень 2024, липень 2024).

Разом з тим, доказів їх фактичної виплати позивачу матеріали справи не містять.

Наразі, наданою позивачем випискою з його банківського рахунку (а.с. 13) засвідчується факт відсутності надходження після 07.04.2024 року будь-яких соціальних виплат на його рахунок.

Протилежного відповідачем, апелянтом у справі, ні в ході розгляду справи судом першої інстанції, ні в ході апеляційного перегляду справи не доведено.

Таким чином, судова колегія погоджується з правовою позицією суду першої інстанції про необхідність зобов`язання відповідача виплатити позивачу державну соціальну допомогу з 01.05.2024.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що для повного захисту прав позивача необхідно зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради внести відомості про вид соціальної допомоги, її розмір і термін призначення на сторінках 3,4 посвідчення серія НОМЕР_1 , яке належить позивачу.

В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М. Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.