Постанова

від 11.12.2024 по справі 380/25146/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/25146/23 пров. № А/857/12010/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів- Курильця А. Р., Пліша М. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року у справі №380/25146/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

суддя в 1-й інстанції Кравців О. Р.,

час ухвалення рішення 23 квітня 2024 року,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просила визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №913050145494 від 22 серпня 2023 року щодо відмови їй у поновленні виплати раніше призначеної їй пенсії за віком; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській поновити з 01 вересня 2019 року нарахування та виплату пенсії за віком у розмірах відповідно до чинного законодавства (провести її перерахунок, осучаснення, індексацію, тощо) відповідно до положень статей 27, 28, 40-42 Закону України Про загальнообов`язкове пенсійне страхування.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №913050145494 від 22 серпня 2023 року щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати раніше призначеної пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити з 01 вересня 2019 року ОСОБА_1 нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється у разі неотримання пенсіонером призначеної пенсії протягом шести місяців підряд. Оскільки позивач не отримувала пенсію протягом 6 місяців підряд, тому виплата пенсії їй припинена. Зазначає, що підставою для вчинення дій, спрямованих на поновлення виплати пенсії є подання відповідної заяви до уповноваженого органу Пенсійного фонду в установленому порядку особисто. Зауважує, що наявність у позивача права на поновлення виплати пенсії як особі, яка виїхала на постійне місце проживання за кордон, це не позбавляє її обов`язку подачі документів для поновлення виплати пенсії відповідно до вимог Порядку №22-1 та Закону № 1058. Звертає увагу на те, що Порядком №22-1 та Законом №1058 не передбачено подання заяви на поновлення виплати пенсії представником заявника, який діє на підставі довіреності, посвідченої нотаріально. З врахуванням наведеного вище, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2023 року у справі №380/14471/22, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 року, позов задоволено частково; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, які полягають у відмові в поновленні виплати пенсії за віком, належної ОСОБА_1 за заявою ОСОБА_1 , що діє на підставі доручення. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути у встановленому законодавством порядку по суті заяву Чимерис Наталії Василівни, подану в інтересах ОСОБА_1 щодо поновлення виплати раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На виконання рішення суду відповідач 22 серпня 2023 року за результатами повторного розгляду заяви прийняв рішення про відмову в поновленні виплати пенсії, оскільки Законом №1058 та Порядком 22-1 не передбачено можливість подання заяви на поновлення виплати пенсії представником заявника, який діє на підставі виданої довіреності.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася у суд з цим позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що доводи відповідача про порушення позивачем вимог Порядку №22-1 та необхідності особисто звернутися з заявою про поновлення пенсії, є безпідставним, оскільки судовим рішенням у справі №380/14471/22 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути у встановленому законодавством порядку по суті заяву ОСОБА_2 , подану в інтересах ОСОБА_1 , щодо поновлення виплати раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та звернуто увагу на те, що вимога пенсійного органу щодо особистого звернення позивача з заявою про поновлення виплати пенсії ставить її право на соціальний захист в залежність від місця проживання (перебування), що є неприпустимим, а також, суперечить інституту представництва на підставі довіреності, а тому оскаржуване рішення відповідача №913050145494 від 22 серпня 2023 року щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати раніше призначеної пенсії за віком необхідно визнати протиправним та скасувати. Щодо позовних вимог у частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити пенсію за віком у розмірах відповідно до чинного законодавства (провести її перерахунок, осучаснення, індексацію, тощо) відповідно до положень статей 27, 28, 40-42 Закону України Про загальнообов`язкове пенсійне страхування, то суд дійшов висновку про передчасність цих позовних вимог, оскільки спір щодо визначення належного розміру пенсії за віком може виникнути лише після здійснення нарахування та виплати такої пенсії, натомість в даному випадку предметом розгляду у справі є визначення права позивача на поновлення раніше призначеної пенсії, а не її перерахунок, осучаснення, індексація, тощо.

Колегія суддів зазначає, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тому з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Даючи правову оцінку висновку суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає, що такий відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Ст.1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі-Закон № 1058) передбачає, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону №1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст.51 Закону №1058 у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в пункті 3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

На підставі ч.1-2 ст.46 Закону №1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

За змістом ч.2 ст.49 Закону №1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є його конституційним правом.

При цьому, пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.

У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме: стаття 46 Закону №1058 визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058 свідчить, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення від 07.10.2009 № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

З метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.

Разом з тим, відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови, за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області з 30 липня 2002 року та одержувала пенсію за віком.

У зв`язку з неотриманням пенсії позивачем протягом 6 місяців підряд виплата пенсії припинена з 01 вересня 2019 року відповідно до пункту 4 ч.1 ст.49 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Представник позивача, ОСОБА_2 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 .

При цьому, за результатами розгляду вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області направлено відповідь від 06 вересня 2022 року про те, що подання заяви про поновлення виплати пенсії по дорученню Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування не передбачено.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого, апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року у справі №380/14471/22 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, які полягають у відмові в поновленні виплаті пенсії за віком, належної ОСОБА_3 . Миколаївні за заявою ОСОБА_1 , що діє на підставі доручення. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути у встановленому законодавством порядку по суті заяву Чимерис Наталії Василівни, подану в інтересах ОСОБА_1 щодо поновлення виплати раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії Та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Так, на виконання судового рішення у справі №380/14471/22 Головним управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянуто по суті заяву Чимирис Наталії Василівни, подану в інтересах ОСОБА_1 , щодо поновлення виплати раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії та прийнято рішення від 22 серпня 2023 року №913050145494 про відмову у поновленні виплати пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування ОСОБА_1 .

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно здійснено аналіз судових рішень у справі №380/14471/22, де суди дійшли висновку про те, що вимога пенсійного органу щодо особистого звернення позивача з заявою про поновлення виплати пенсії ставить її право на соціальний захист в залежність від місця проживання (перебування), що є неприпустимим, а також суперечить інституту представництва на підставі довіреності.

Згідно з ч.3 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що судовим рішенням у справі №380/14471/22, яке набрало законної сили, визнано право на звернення довірителя в інтересах позивача із заявою про поновлення виплати пенсії, а тому в силу вимог Закону надавати оцінку підставності звернення представником заявника з такою у спірних правовідносинах колегія суддів не вважає доцільним.

При цьому, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що позиція відповідача стосовно того, що особисто підписана заява пенсіонера може бути передана в пенсійний фонд тільки ним особисто не просто звужує конституційне право на звернення до УПФ через уповноваженого представника, а й взагалі унеможливлює/нівелює право пенсіонера, який проживає за кордоном, на отримання пенсії.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України. Очевидним є те, що необхідність приїзду людей похилого віку, які виїхали на постійне проживання за межі України, виключно з метою особистого звернення до Пенсійного органу задля виправлення помилки, допущеної державою, є додатковим тягарем для таких осіб і не сприяє відновленню їх порушеного права. Такий підхід суперечить тезам, покладеним Конституційним судом України в основу рішення від 07.10.2009 № 25-рп/2009.

Таким чином, відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвела до ситуації, за якої громадяни України позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати без повернення до України; існуючі норми матеріального права не повинні тлумачитись Пенсійним фондом з надмірним формалізмом, позбавляючи громадян України гарантованого права на отримання пенсії з формальних підстав

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи відповідача про порушення позивачем вимог Порядку №22-1 та необхідності особисто звернутися з заявою про поновлення пенсії, є безпідставним, оскільки судовим рішенням у справі №380/14471/22 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути у встановленому законодавством порядку по суті заяву Чимерис Наталії Василівни, подану в інтересах ОСОБА_1 щодо поновлення виплати раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та звернуто увагу на те, що вимога пенсійного органу щодо особистого звернення позивача з заявою про поновлення виплати пенсії ставить її право на соціальний захист в залежність від місця проживання (перебування), що є неприпустимим, а також суперечить інституту представництва на підставі довіреності, тому оскаржуване рішення відповідача №913050145494 від 22 серпня 2023 року щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати раніше призначеної пенсії за віком необхідно визнати протиправним та скасувати.

Крім того, колегія суддів зазначає, що, оскільки рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року у справі №380/25146/23 в частині відмовлених позовних вимог не оскаржується в апеляційному порядку, та в процесі апеляційного провадження не було виявлено порушень, допущених судом першої інстанції, які б призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, тому колегія суддів вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в цій частині.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року у справі №380/25146/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. А. Пліш Повне судове рішення складено 11 грудня 2024 року.