Постанова

від 11.12.2024 по справі 460/3960/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/3960/24 пров. № А/857/16655/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіШинкар Т.І.,

суддівОбрізка І.М., Онишкевича Т.В.

розглянувши в письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року (головуючий суддя Щербаков В.В.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Рівне у справі № 460/3960/24 за адміністративним позовом Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі,-

В С Т А Н О В И В :

13.04.2024 Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі у сумі 220952,34 грн.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, враховуючи вимоги пункту 2.3 Порядку розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, виходив з того, що підписуючи контракт про навчання ОСОБА_1 відповідно до п.1 Контракту надав згоду про відшкодування Міністерству оборони України витрат, пов`язаних з утриманням у Військовому інституті. Ознайомлюючись під підпис з наказом начальника Військового інституту від 27.03.2024 (по стройовій частині), яким ОСОБА_1 виключено із списків особового складу інституту, всіх видів забезпечення, з котлового забезпечення з 28.03.2024, також був ознайомлений з розміром витрат, які підлягають відшкодуванню. Суд першої інстанції зазначив, що наявність у ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій та гарантії держави щодо забезпечення державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах не надають йому права не відшкодовувати витрати держави, пов`язані з утриманням в навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту, виходячи з умов укладеного контракту, з якого вбачається, що відповідач не подавав заяви із зазначенням конкретних видів державної цільової підтримки на яку він претендував, а, відтак, не виявив бажання реалізувати дану пільгу при укладенні контракту. Суд першої інстанції наголосив, що кошти які просить стягнути позивач не є вартістю навчання (освіти), а є вартістю утримання у навчальному закладі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року та в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що у разі дострокового розірвання контракту, саме вищий навчальний заклад здійснює розрахунок фактичних витрат за видами забезпечення, про що складає відповідні довідки-розрахунки, а також зазначає суму відшкодування у наказі про звільнення курсанта, проте зазначені довідки-розрахунки позивачем не було надано. Скаржник вказує, що складений позивачем розрахунок не містить дати та номеру, адже вказані графи не були заповнені, а тому позивачем не доведено факту відмови у відшкодуванні відповідачем витрат належними та допустимими доказами. Скаржник зазначає, що на відповідача як на учасника бойових дій поширюються гарантії щодо надання державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти у вигляді повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. Скаржник наголошує, що грошове забезпечення, виплачене в розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, яке діяло на дату виплати, поверненню не підлягає.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції і необхідність залишення його без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .

Наказом начальника Військового інституту телекомунікацій та інформатизації від 31.07.2023 року №14 (по особовому складу) відповідача зараховано курсантом 33 курсу факультету бойового застосування систем управління та зв`язку, який прибув з військової частини НОМЕР_2 , та з 01.09.2023 зараховано до списків особового складу інституту на всі види забезпечення, на продовольче забезпечення по курсантській нормі приступив 02.09.2023 року.

01.09.2023 року відповідно до абз. 2 п. 15.3 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, між відповідачем та Військовим інститутом телекомунікацій та інформатизації було укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу, згідно якого студент зобов`язаний проходити військову службу (навчання) у ВІТІ, сумлінно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів і начальників, свої службові обов`язки. Після закінчення навчання він повинен пройти військову службу в Міністерстві оборони України на посадах офіцерського складу протягом 5 років.

01.09.2023 року підписуючи контракт про навчання відповідач ознайомився та надав згоду відповідно до п.1 Контракту відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов`язані з утриманням у Військовому інституті.

Наказом начальника Військового інституту від 27.04.2024 №87 (по стройовій частині) ОСОБА_1 відраховано з інституту у зв`язку з достроковим розірванням контракту за небажання продовжувати навчання та відповідно до п.10,11 ст. 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зараховано для подальшого проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період..

Вказаним наказом, відповідача виключено із списків особового складу інституту, всіх видів забезпечення та з котлового забезпечення з 28.03.2024 року.

Наказом Військового інституту від 27.04.2024 №87 вирішено стягнути кошти на відшкодування витрат на навчання за утриманні в інституті в сумі 220952,34 грн.

Листом-повідомленням ОСОБА_1 поінформований під підпис щодо розміру витрат, які підлягають відшкодуванню та зобов`язання сплатити кошти в сумі 220952,34 грн протягом 2 тижнів з дня відрахування.

Оскільки відповідачем не відшкодовано витрати, понесені університетом на його навчання, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами по суті справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 № 1934-XII (далі - Закон № 1934-XII), «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), Порядком відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 № 964 (далі - Порядок № 964), спільним наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Службою безпеки України «Про затвердження Порядку розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах» від 16.07.2007 № 419/831/240/605/537/219/534 (далі - Наказ № 419/831/240/605/537/219/534).

Відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону №2232-XII до видів військової служби належить, зокрема, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів).

Згідно ч. 5 ст. 25 Закону №2232-XII з громадянами України - курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абз. 4 ч. 2 ст. 23 цього Закону.

Частиною 10 статті 25 Закону №2232-XII визначено, що курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до пп. «д», «е», «є», «з», «и» п. 1 та пп. «д», «е», «є», «ж», «з» п. 2 ч. 5 ст. 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов`язані з їх утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.

Механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі визначає Порядок відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 № 964.

Відповідно до п.п. 3, 6,7 Порядку № 964 відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних, зокрема, з грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням, оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв.

Витрати відшкодовуються у розмірі різниці сум витрат з утримання курсантів і витрат з утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю: курсантами, які навчалися менше встановлених законодавством строків строкової військової служби - за весь період навчання.

У разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку.

Згідно п. 8 Порядку № 964 сума відшкодованих витрат зараховується до спеціального фонду державного бюджету і використовується відповідно до кошторису Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Управління державної охорони, СБУ, Служби зовнішньої розвідки та Держспецтрансслужби.

З аналізу вищевикладених положень вбачається, що курсанти, в разі дострокового розірвання контракту, зокрема через небажання продовжувати навчання, зобов`язані відшкодувати Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов`язані з їх утриманням у закладі освіти.

Порядок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах затверджений наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16.07.2007 №419/831/240/605/537/219/534, згідно з п. 2.1 якого відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищому навчальному закладі, а саме витрат, окрім іншого, на грошове забезпечення, продовольче забезпечення, медичне забезпечення та оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.

Відповідно до п. 2.1.1 Порядку витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання, яке визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців. Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.

Згідно п. 2.1.2 Порядку витратами на продовольче забезпечення є витрати, пов`язані із забезпеченням курсанта продовольством згідно з нормами харчування, які провадяться на підставі довідки-розрахунку, складеної начальником продовольчої служби.

Відповідно до п. 2.1.3 Порядку, витратами на речове забезпечення є витрати, пов`язані із забезпеченням курсанта речовим майном згідно з нормами забезпечення та лазне-пральними послугами які провадяться на підставі довідки-розрахунку, складеної начальником речової служби, про вартість фактично отриманого речового майна та лазне-прального забезпечення.

У силу вимог п. 2.1.4 Порядку витратами на медичне забезпечення є витрати, пов`язані з наданням медичної допомоги, у тому числі стоматологічної, безпосередньо у ВНЗ, та вартість лікування у військових госпіталях.

У відповідності до п. 2.1.6 Порядку до спожитих курсантом ВНЗ комунальних послуг та енергоносіїв належать тепло, гаряча та холодна вода, водовідведення та електроенергія.

Слід зауважити, що дія ч. 10 ст. 25 Закону України № 2232-XII розповсюджується на дві категорії осіб - на курсантів, які достроково розривають контракт, та на осіб офіцерського складу, які звільняються протягом п`яти років після закінчення вищого навчального закладу.

Так, обов`язок щодо відшкодування витрат за навчання саме у курсантів, в разі дострокового розірвання контракту, не залежить від пункту за яким особу було звільнено з військової служби.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.10.2020 року по справі № 1.380.2019.002683.

Як це зазначено судом першої інстанції, відповідно до розрахунку витрат на утримання у вищому навчальному закладі курсанта сержанта ОСОБА_2 з 01.09.2023 по 27.03.2024, сума витрат складається з таких складових: грошове забезпечення 182070,96 грн; продовольче забезпечення 24290,94 грн; речове забезпечення 1389,92 грн; медичне забезпечення 289,87 грн; енергоносії 12910,65 грн. Загалом витрат на утримання відповідача 220952,34 грн.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, згідно листа ознайомлення від 27.03.2024, ОСОБА_1 поінформований під підпис щодо розміру витрат, які підлягають відшкодуванню та зобов`язувався сплатити кошти в сумі 220952,34 грн протягом 2 тижнів з дня відрахування.

Судом апеляційної інстанції враховано, що відповідач підписуючи контракт, надав згоду відповідно до п.1 Контракту відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов`язані з утриманням у Військовому інституті.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 висловив небажання продовжувати навчання у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, що стало підставою розірвання контракту та відрахування його з навчального закладу, а відтак згідно вимог частини 10 статті 25 Закону 2232-XII, останній зобов`язаний відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у Національній академії.

Водночас, станом на день подання позовної заяви, належних та допустимих доказів на підтвердження сплати відповідачем у добровільному порядку витрат в розмірі 220952,34 грн пов`язаних з утриманням у вищому військовому навчальному закладі, не надано.

Що стосується аргументів скаржника про наявність пільг як учасника бойових дій, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Згідно з частиною 7статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» держава забезпечує учасникам бойових дій та їхнім дітям, у тому числі дітям, які навчаються за денною формою навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, державну цільову підтримку для здобуття професійно-технічної та вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах.

Відповідно до абзаців другого та третього частини 17 статті 44 Закону України «Про вищу освіту» державна цільова підтримка для здобуття вищої освіти надається у вигляді: повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів; пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти; соціальної стипендії; безоплатного забезпечення підручниками; безоплатного доступу до мережі Інтернет, систем баз даних у державних та комунальних навчальних закладах; безоплатного проживання в гуртожитку; інших заходів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Порядок та умови надання державної цільової підтримки для здобуття вищої освіти зазначеним категоріям громадян визначаються Кабінетом Міністрів України.

Такий Порядок та умови надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійно-технічної та вищої освіти затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 №975 (далі - Порядок № 975) з наступними змінами та доповненнями.

Предметом спору в справі, що розглядається, є правомірність стягнення витрат, пов`язаних з утриманням курсанта (відповідача), відрахованого з вищого навчального закладу (позивача).

Відповідно до п. 4 Порядку № 975, державна цільова підтримка надається особам, визнаним учасниками бойових дій відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у вигляді повної оплати за навчання для здобуття професійно-технічної та вищої освіти за певним освітньо-кваліфікаційним рівнем (рівнем вищої освіти) за рахунок коштів загального фонду державного або місцевих бюджетів - у разі зарахування на місця державного (регіонального) замовлення відповідно до умов та правил прийому (з урахуванням квот, установлених відповідно до законодавства).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач на момент зарахування до списків особового Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут мав статус учасника бойових дій, і на нього поширювались гарантії, передбачені частиною сьомою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та частиною сімнадцятою статті 44 Закону України «Про вищу освіту».

Згідно п. 6 Порядку № 975, державна цільова підтримка осіб, зазначених у пункті 1, надається певним навчальним закладом, до якого здобувача освіти зараховано в установленому порядку, та її надання припиняється у разі відрахування особи з такого начального закладу в порядку та на підставах, визначених законом.

Відповідно до п. 8 Порядку № 975, особи, зазначені у пункті 1, подають особисто на ім`я керівника відповідного професійно - технічного або вищого навчального закладу заяву, складену в довільній формі, із зазначенням конкретних видів державної цільової підтримки, на яку особи претендують.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, при укладенні Контракту та зарахуванні на перший курс навчання до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, відповідач не скористався правом та не подав заяви із зазначенням конкретних видів державної цільової підтримки, на яку претендує.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що питання реалізації державної підтримки є правом особи, та реалізовується у спосіб волевиявлення, а не автоматично.

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції, що наявність у ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій та гарантії держави щодо забезпечення державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах не звільняють його від обов`язку відшкодування витрат держави, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту, виходячи з умов укладеного контракту, з якого вбачається, що відповідач не подавав заяви із зазначенням конкретного виду державної цільової підтримки на яку він претендував, так як на момент укладення Контракту таким правом не скористався, бажання реалізувати дану державну підтримку не виявив.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції, що відповідач зобов`язаний відшкодувати витрати держави, пов`язані з утриманням його в навчальному закладі, оскільки за його волею достроково розірвано контракт, за умовами якого виник обов`язок щодо відшкодування, враховуючи відсутність волевиявлення відповідача щодо реалізації права на реалізацію державної цільової підтримки на момент укладення Контракту.

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у справі №460/3960/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді І. М. Обрізко Т. В. Онишкевич