Постанова

від 11.12.2024 по справі 380/26554/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року

м. Київ

справа №380/26554/23

адміністративне провадження № К/990/37844/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемберг ЗІЗ» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року (Нос С.П., Кухтей Р.В., Ільчишин Н. В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемберг ЗІЗ» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень,

установив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лемберг ЗІЗ» (далі - ТОВ «Лемберг ЗІЗ», позивач) звернулося до суду з позовом до Львівської митниці (далі - Митниця, відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати: рішення про коригування митної вартості товарів від 11.05.2023 №UA209000/2023/100223/2 та картки відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/202300126; рішення про коригування митної вартості товарів від 19.05.2023 №UA209000/2023/100245/2 та картки відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/2023/001361; рішення про коригування митної вартості товарів від 24.05.2023 №UA209000/2023/100259/2 та картки відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/2023/001421; рішення про коригування митної вартості товарів від 01.06.2023 №UA209000/2023/100279/2 та картки відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/2023/001514; рішення про коригування митної вартості товарів від 15.06.2023 №UA209000/2023/100332/2 та картки відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/2023/001642; рішення про коригування митної вартості товарів від 23.06.2023 №UA209000/2023/100363/2 та картки відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/2023/00172; рішення про коригування митної вартості товарів 2 від 08.06.2023 №UA209000/2023/100304/ та картки відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/2023/001575.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року позов задоволено повністю.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким ТОВ «Лемберг ЗІЗ» відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи, що воно прийняте із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне й обґрунтоване.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У розрізі заявленої підстави касаційного оскарження позивач звертає увагу на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків, висловлених Верховним Судом у справах за подібних правовідносин, зокрема, у постановах від 16 червня 2023 року (справа №825/2410/16), від 13 жовтня 2021 року (справа №804/15600/15), від 14 квітня 2021 року (справа №820/4849/16), від 21 квітня 2021 року (справа №809/1838/15), від 07 травня 2020 року (справа №1.380.2019.001625), від 28 жовтня 2020 року (справа №1.380.2019.000724), від 13 жовтня 2021 року (справа №804/15600/15), від 13 липня 2021 року (справа №200/6521/20-а), від 18 листопада 2022 року (справа №818/902/17), від 10 травня 2023 року (справа №815/1780/17), від 20 червня 2023 року (справа №380/1221/20), від 11 квітня 2022 року (справа №1.380.2019.006980), від 25 травня 2021 року (справа №520/10386/20), від 31 травня 2019 року (справа №804/16553/14), від 07 травня 2020року (справа №810/2839/17), від 30 січня 2018 року (справа №810/2839/17), від 08 лютого 2019 року (справа №825/648/17) та від 07 травня 2020 року (справа №400/2922/18).

Так, позивач стверджує, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки тій обставині, що, усі належно оформлені документи подавалися при декларуванні товарів, перелік поданих документів наведено у картках відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. В оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості не визначено, яких саме документів, визначених положеннями ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України не надав декларант. Разом з тим, витребування документів, передбачених положенням ч.3 ст. 53 Митного кодексу України, можливе у випадку наявності розбіжностей, ознак підробки або відсутності відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни. Відповідачем в ході здійснення митних процедур не надано доказів на спростування визначеної позивачем вартості товару, а саме по собі зазначення митним органом у спірних рішеннях про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або підставою для незастосування обраного ним методу її визначення. Позивач стверджує, що вказане свідчить про відсутність у відповідача фактичних підстав для коригування заявленої декларантом митної вартості товарів, а саме коригування митної вартості є необґрунтованим. Просить позовні вимоги задовольнити повністю.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін як законне й обґрунтоване, а скаргу позивача - без задоволення, повністю підтримуючи висновки суду апеляційної інстанції, з яких він виходив при вирішенні справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 23.12.2021 року між ТзОВ «Лемберг ЗІЗ» (покупець) та Фірмою «Рав-Поль Стефаньский» повне товариство (продавець) укладено Контракт № 01-12 (далі - Контракт № 01-12) на продаж товару.

Згідно з п.1.1 контракту продавець передає товар, а покупець купує товар та платить за нього. За умовою п.2.1. контракту ціна товару може бути визначена у доларах США, Євро або польських злотих, і виходить із пропозиції Продавця, а за п.2.2. контракту продавець має право змінювати ціни під час дії контракту. У п.3.1. контракту визначено, що умови доставки товару за даним контрактомЮліанов (Польща), Інкотермс 2020. За п.3.8. контракту визначено, що строк отримання товару становить 30 днів з моменту передоплати. У п.4.2. контракту зазначається, що строк оплати - передоплата. У п. 13.1 контракту зазначається, що строк дії контракту до 31.12.2023 року.

З метою митного оформлення товару, придбаного на умовах означеного вище контракту, позивачем подано до митного органу митні декларації №23UA209230048967U5, №23UA209230052211U7, №23UA209230054315U8, №23UA209230057698U4, №23UA209230063553U0, №23UA209230066799U9 та №23UA209230060779U8, у яких митна вартість товару визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються.

На підтвердження заявленої митної вартості товару, позивачем було надано наступні документи: пакувальні листи, рахунки-проформи, рахунки-фактури (iнвойси), сертифікати про походження товару, висновок за результатами дослідження експертного підрозділу Центрального митного управління лабораторних досліджень та експертної роботи, декларації про походження товару, рішення про визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД, акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу, автотранспортні накладні, банківські платіжні документи, калькуляції транспортних витрат, зовнішньоекономічний договір, договір про надання послуг митного брокера та копії митних декларацій країни відправлення.

Відповідач надіслав позивачу повідомлення, в якому просив надати додаткові документи для підтвердження митної вартості товарів.

На вимогу митного органу, додаткових документів декларантом надіслано не було.

За результатами розгляду електронних митних декларацій та доданих документів митний орган дійшов висновку, що використані декларантом відомості не підтверджені документально та не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та, як наслідок, прийняв: рішення про коригування митної вартості товарів від 11.05.2023 №UA209000/2023/100223/2 та картка відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/202300126; рішення про коригування митної вартості товарів від 19.05.2023 №UA209000/2023/100245/2 та картка відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/2023/001361; рішення про коригування митної вартості товарів від 24.05.2023 №UA209000/2023/100259/2 та картка відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/2023/001421; рішення про коригування митної вартості товарів від 01.06.2023 №UA209000/2023/100279/2 та картка відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/2023/001514; рішення про коригування митної вартості товарів від 15.06.2023 №UA209000/2023/100332/2 та картка відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/2023/001642; рішення про коригування митної вартості товарів від 23.06.2023 №UA209000/2023/100363/2 та картка відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/2023/00172; рішення про коригування митної вартості товарів від 08.06.2023 №UA209000/2023/100304/2 та картка відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/2023/001575.

Не погоджуючись із такими рішеннями митного органу, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позов в повному обсязі суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача про коригування митної вартості товарів не відповідає вимогам пунктів 1, 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України (далі - МК України), оскільки не містить належного обґрунтування причин, з огляду на які заявлену декларантом митну вартість товарів не може бути визнано; не містить наявної в митного органу інформації (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом, та у ньому відсутнє належне обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої відповідачем, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Апеляційний суд з висновком суду першої інстанції не погодився та, приймаючи протилежне рішення, виходив з того, що неподання декларантом на запит митного органу жодних додаткових документів свідчить про те, що обґрунтований сумнів митниці у правильності обрання методу визначення митної вартості та правильності її обчислення не був усунутий, що, своєю чергою, виключає можливість для митного органу визнати заявлену декларантом митну вартість. Суд зазначив, що позивачем до митного оформлення не надано банківське платіжне доручення, що стосується товару, та констатував відсутність доказів оплати за придбаний товар. Також, судом враховано відсутність документального підтвердження всіх складових транспортних витрат. Як наслідок, суд дійшов висновку, що коригування митної вартості товарів позивача здійснене митницею відповідно до статей 52-64 МК України та Методичних рекомендацій, а оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими.

Перевіряючи в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 МК України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до частини другої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Частиною другою статті 53 МК України визначено, що перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За приписами частини третьої статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи (за переліком).

За приписами частини першої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

За приписами частини другої статті 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Відповідно до частин першої, другої статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Аналіз наведених вище положень МК України зумовив висновок апеляційного суду про те, що підставою для прийняття митницею рішення про коригування митної вартості товару, серед іншого, може слугувати: заявлення неповних та/або недостовірних відомостей про митну вартість товарів, у тому числі неправильне визначення митної вартості товарів, неправильне проведення декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другої-четвертої статті 53 МК України; відсутність у поданих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів тощо. При цьому, на думку суду, у разі наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, митний орган може витребувати додаткові документи.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій та зазначалося вище, враховуючи, що надані декларантом документи, на думку митного органу, не містили усіх відомостей щодо ціни товару, яка була фактично сплачена або підлягала сплаті за ці товари, позивачу було направлено відповідне повідомлення про необхідність подання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, однак така вимога посадових осіб контролюючого органу не була виконана позивачем.

Оцінюючи ж документи, надані позивачем на підтвердження заявленої митної вартості товарів за контрактом № 01-12, на предмет їх достатності та обґрунтованості, суд апеляційної інстанції зауважив, що такі документи не давали відповідачу можливості зробити висновок про підтвердження заявленої митної вартості товару, а, відтак, відповідач правомірно відмовив у митному оформленні (випуску) товарів та скоригував митну вартість товару.

Наведений вище висновок суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що подані декларантом документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, яка була сплачена за ці товари, а саме: наявні розбіжності в умовах оплати, які не підтверджені документально, статистична вартість товару зазначена в декларації країни відправлення не відповідає вартості у рахунку-фактурі, відсутні специфікації за окремими позиціями товарів, відсутнє документальне підтвердження всіх складових транспортних витрат; в платіжному дорученні відсутні відмітки банку та міститься посилання лише на контракт, що унеможливлює вставлення зв`язку такої оплати з даною поставкою товару; вказана у рахунку-проформі сума знижки не підтверджена жодним документом; відсутнє документальне підтвердження всіх складових витрат, понесених покупцем до моменту перетину митного кордону України.

Усе перелічене вище у своїй сукупності зумовило висновок суду апеляційної інстанції про те, що в даному випадку у митного органу були обґрунтовані сумніви щодо правильності заявленої позивачем митної вартості товару, а тому, митний орган мав законні підстави для витребування додаткових документів з метою підтвердження заявленої митної вартості товару, та, відповідно, наступного коригування такої вартості.

Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції правильно застосувано норми матеріального права. Висновки суду апеляційної інстанції є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

Аналізуючи обґрунтованість заявлених позивачем підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС, колегія суддів робить висновок, що фактично доводи Товариства стосуються оцінки судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, адже більшість доводів позивача, наведених у касаційній скарзі, стосуються площини фактичних обставин справи, установлення й перевірка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, який, відповідно до процесуального закону, є судом права, а не факту.

Висновки ж Верховного Суду, на які посилається позивач у касаційній скарзі, зроблені у справах за неподібних правовідносин. Так, дослідивши матеріали цієї справи та встановлені судами фактичні обставини спору, Суд дійшов висновку, що, незважаючи на те, що спірні правовідносини в означених справах та у справі, що розглядається, регламентуються більшою мірою одними й тими ж нормами МК України, обставини цих справ в кожній окремій ситуації все ж є відмінними. Більше того, аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведених скаржником рішеннях КАС ВС свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції є обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемберг ЗІЗ» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська