Постанова

від 11.12.2024 по справі 420/4232/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 420/4232/20

провадження № К/990/8080/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Прокурора Одеської області Вихора Максима Анатолійовича про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій, зобов`язання поновити на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою адвоката Тодорова Анатолія Івановича - представника ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2021 року (у складі головуючого судді Білостоцького О.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2022 року (у складі колегії суддів: судді-доповідача - Шеметенко Л.П., суддів: Стас Л.В., Турецької І.О.) у справі №420/4232/20,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Одеської обласної прокуратури (далі - відповідач-1), Прокурора Одеської області Вихора М.А. (відповідач-2), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ прокуратури Одеської області №711к від 21.04.2020;

- визнати протиправними дії прокурора Одеської області Вихора М.А. щодо видачі наказу №711к від 21.04.2020;

- поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді начальника управління нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області та органів прокуратури;

- стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день ухвалення рішення суду;

- стягнути з прокурора Одеської області Вихора М.А. моральну шкоду у розмірі 75 000,00 грн.

2.1. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскільки в даному випадку фактичної ліквідації, реорганізації органів прокуратури та скорочення кількості прокурорів не відбулось, то відсутні були законні підстави для його звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII).

2.2. Позивач вважає, що при його звільненні порушено статті 8, 19, 21, 22, 24 та 43 Конституції України, статті 40, 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Також у позовній заяві позивач посилався на те, що його звільнення відбулось за відсутності подання як відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, так і кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, що свідчить, на його думку, про порушення статті 62, п.п. 4 та 5-1 розділу ХІІІ «Перехідних положень» Закону України «Про прокуратуру», Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України № 351 від 18.12.2017.

2.3. Позивач указував, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ), на підставі якого його було звільнено, порушує встановлене Конституцією України право на працю, значно обмежує зміст та обсяг гарантованих трудових прав для працівників прокуратури, а також нівелює конституційні гарантії щодо незаконного звільнення.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.07.2021, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022, відмовлено у задоволенні позову.

4. Суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що неподання прокурором у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII. При цьому, суди відхилили доводи позивача стосовно протиправності оскаржуваного наказу у зв`язку з відсутністю обставин, зазначених у пункті 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, а саме ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, оскільки, позивача було звільнено саме у зв`язку із неподанням заяви про переведення та надання згоди на проходження процедури атестації, а не у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

5. Адвокат Тодоров Анатолій Іванович - представник ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022 та рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.07.2021 у справі №420/4232/20 і направити справу до суду першої інстанцій для продовження розгляду.

6. Підставою касаційного оскарження у даній справі скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме застосування судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №200/13482/19-а.

7. Представник позивача зазначає, що можливе застосування щодо ОСОБА_1 інформації анонімного походження без додаткового офіційного підтвердження позивач вважав дискримінацією та порушенням конституційних засад трудових прав, необґрунтованим та надмірним втручанням до свого особистого життя; позивач був поставлений в умови вибору між двома варіантами поведінки, кожен з яких був порушенням його прав: або погодитися з порушенням своїх прав та протиправним використанням анонімної інформації щодо себе та зі своїм майбутнім звільненням, або не погодитися та бути звільненим внаслідок такої незгоди; позивач мав і має бажання продовжувати службу в органах прокуратури, однак, з огляду на особливий характер служби в прокуратурі, позивач не вважав для себе прийнятним написання заяви з попередньою згодою на звільнення, не розуміючи, які для нього можуть виникнути підстави; подати заяву про наміри пройти атестацію за іншою формою у позивача не було можливості через пряму заборону кадровим підрозділам органів прокуратури приймати заяви, які не відповідають передбаченій формі. Поряд з цим, скаржник зазначає, що обставина щодо неможливості подання заяви за іншої форми, ніж передбаченої додатком до Порядку №221 також підтверджується наявною у матеріалах справи копією листа Генеральної прокуратури України від 09.10.2019 №11/1/1-2069вих-19, щодо необхідності невідкладного повернення заяв про переведення на посаду прокурора, що оформлені не у відповідності до Порядку №221.

8. У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 просить касаційну скаргу представника позивача відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

9. До Верховного Суду надійшли також доповнення до касаційної скарги, в яких представник позивача просить врахувати рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 у справі №3-5/2020 (9-22)

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

10. Касаційна скарга представника позивача до Верховного Суду надійшла 06.04.2022.

11. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2022 визначено склад колегії суддів: Жук А.В. - головуючий суддя, судді: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.

12. Ухвалою Верховного Суду від 18.04.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою адвоката Тодорова А.І. - представника ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.07.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022 у справі №420/4232/20.

13. Ухвалою Верховного Суду від 10.12.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

14. Судами попередніх інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури України на посаді начальника управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області та органів прокуратури.

15. Наказом прокуратури Одеської області від 21.04.2020 №711, керуючись положеннями статті 11, пункту 2 частини другої статті 41 Закону №1697-VII, підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, позивача було звільнено з посади начальника управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII з 22 квітня 2020 року.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

17. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України)

18. Згідно з частиною третьою статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

19. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

20. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

22. Статтею 131-1 Конституції України визначено, що організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

23. Згідно з частиною п`ятою статті 32 КЗпП України переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус.

24. Частиною п`ятою статті 40 КЗпП України передбачено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

25. Відповідно до статті 4 Закону №1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

26. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 11 Закону №1697-VII керівник обласної прокуратури призначає на посади та звільняє з посад прокурорів обласних та окружних прокуратур у встановленому цим Законом порядку.

27. Відповідно до частини третьої статті 16 Закону №1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

28. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

29. Закон №113-ІХ набрав чинності 25.09.2019, згідно зі статтею 21 якого у тексті Закону №1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».

30. Абзацами першим та другим пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX установлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

31. З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (пункт 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX).

32. Відповідно до абзацу першого пункту 7, пункту 9 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

33. Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

34. Пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі. Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.

35. За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 (далі - Порядок №221) атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

36. Пунктами 9 розділу І Порядку №221 передбачено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

37. Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто, а особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою (пункт 10 розділу І Порядку №221).

38. Спірним питанням у цій справі є правомірність звільнення позивача з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, у зв`язку з неподанням заяви за встановленою формою про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, відповідно до приписів пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX.

39. Колегія суддів зазначає, що Верховним Судом, зокрема, у постанові від 25.01.2023 у справі №560/4122/19, досліджувалося питання щодо правильного розуміння сутності правового врегулювання підстав звільнення прокурорів з посади, що міститься в пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX.

40. Так, суд касаційної інстанції в наведеній постанові зауважив, що черговим етапом процесу реформування прокуратури стало прийняття Верховною Радою України у межах своїх конституційних повноважень Закону №113-ІХ.

41. Цим Законом внесено зміни до кодексів і законів України не лише щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а й щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань. Передбачена Законом №113-ІХ переатестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою. У Пояснювальній записці до проєкту цього Закону вказано, що він спрямований на запровадження тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури. Основною метою цього Закону є створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базується на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності.

42. Реалізація «кадрового перезавантаження» органів прокуратури передбачає, окрім іншого, приведення кількісного складу прокурорів відповідно до вимог статті 14 Закону №1697-VII, зі змінами, внесеними Законом №113-ІХ, шляхом атестації прокурорів.

43. Отож проведення атестації прокурорів є обов`язковою складовою запровадженого Законом №113-ІХ процесу реформування системи органів прокуратури та є спеціальною процедурою, яка має на меті підтвердження здатності прокурорами виконувати повноваження на належному рівні за визначеними законом критеріями, шляхом здійснення оцінки їхньої професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, що стосувалась, зокрема, усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

44. Така атестація передбачає чітку процедуру та умови звільнення і переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, що здійснюється на підставі відповідних рішень кадрових комісій.

45. Як вже зазначалося вище, зі змісту пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX убачається, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї з таких підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

46. Системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX дає підстави для висновку про те, що: підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неподання прокурором у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення. Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою.

47. Таким чином, підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1-4 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, а нормативною - пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

48. У додатку 2 до Порядку №221 встановлено форму заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію такого змісту:

«На підставі пункту 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прошу перевести мене на посаду прокурора в обласній прокуратурі і для цього допустити до проходження атестації. З умовами та процедурами проведення атестації, визначеними у Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому наказом Генерального прокурора, ознайомлений (ознайомлена) та погоджуюся. Зокрема, підтверджую, що я усвідомлюю та погоджуюся, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, мене буде звільнено з посади прокурора. Крім того, погоджуюсь із тим, що під час проведення співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісію може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню. Для цілі проходження атестації, яка включає оцінку моєї професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, даю згоду кадровим комісіям і робочим групам на повний та безпосередній доступ до інформації, визначеної у пункті 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, з метою її обробки, перевірки та використання під час атестації, включаючи інформацію з обмеженим доступом і таку, що містить персональні дані, а також даю згоду на надсилання мені комісіями, у разі необхідності, письмових запитань щодо професійної етики та доброчесності».

49. Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач не подав Генеральному прокурору України у порядку, визначеному чинним законодавством, заяву про переведення на відповідну посаду прокурора в обласній прокуратурі, яка б містила відомості про його намір пройти атестацію, його згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур і умов проведення атестації.

50. Тобто позивач не скористався наданим Законом правом бути переведеним на відповідну посаду з дотриманням принципів адміністративної процедури.

51. Зважаючи на наведену правову позицію щодо застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у поєднанні з підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-IX, Суд, у вимірі встановлених обставин цієї справи, констатує, що неподання прокурором у встановлений строк заяви за встановленою формою до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію є підставою для звільнення прокурора з посади відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

52. А тому, вірними є висновки судів попередніх інстанцій про правомірність оскаржуваного наказу про звільнення позивача.

53. Стосовно посилань представника позивача на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.11.2020 року у справі №200/13482/19-а, колегія суддів звертає увагу на те, що фактичні обставини у зазначеній вище справі та у даній справі є різними, оскільки у справі №200/13482/19-а прокурором було подано у встановлений строк заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, однак її зміст, на думку відповідача, не відповідав вимогам чинного законодавства, тоді як у випадку з позивачем у цій справі взагалі не було подано такої заяви у визначені законодавством строки.

54. Водночас, у пункті 57 постанови від 26.11.2020 у справі №200/13482/19-а Верховний Суд зазначив, що саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

55. Висновки, наведені у цій постанові, не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №200/13482/19-а, та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції правомірно їх врахував.

56. Таким чином, оскаржувані судові рішення ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, не знаходять свого підтвердження під час розгляду справи у Верховному Суді.

57. Доводи ж сторони позивача фактично ґрунтуються на незгоді з положеннями Закону №113-IX, які, на думку скаржника, порушують, зокрема, права та гарантії, що визначені КЗпП України та Конституцією України. Водночас, положення Закону №113-IX на день їх виконання відповідачем і прийняття оскаржуваного наказу були чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися, а тому правові підстави для їх незастосування були відсутні.

58. Колегія суддів також не бере до уваги доповнення до касаційної скарги, які надійшли до Суду 09.03.2023.

59. Так, відповідно частин першої, другої статті 337 КАС України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень.

У разі доповнення чи зміни касаційної скарги особа, яка подала касаційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи, інакше суд не враховує такі доповнення чи зміни.

60. При поданні доповнень до касаційної скарги, стороною позивача не дотримано строків на їх подання, визначених частиною першою статті 337 КАС України (протягом строку на касаційне оскарження) та не виконано вимог частини другої статті 337 КАС України щодо подання доказів надсилання копій відповідних доповнень іншим учасникам справи.

61. Отже, доповнення до касаційної скарги не враховуються Судом при ухваленні цього судового рішення.

62. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

63. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

64. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

65. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

66. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновків, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

67. Колегія суддів вважає, що в контексті обставин цієї справи Судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильне вирішення справи на цій стадії судового розгляду.

68. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 242, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, КАС України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу адвоката Тодорова Анатолія Івановича - представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2022 року у справі №420/4232/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко

Н.М. Мартинюк

Судді Верховного Суду