Рішення

від 02.08.2021 по справі 420/4232/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/4232/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Білостоцького О.В.

При секретарі: Грачук В.С.

За участю сторін:

Представника позивача: Тодорова А.І.

Представника відповідача: Клюкіна К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, прокурора Одеської області ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області, прокурора Одеської області ОСОБА_2, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ прокуратури Одеської області №711к від 21 квітня 2020 року;

- визнати протиправними дії прокурора Одеської області ОСОБА_2 щодо видачі наказу №711к від 21 квітня 2020 року;

- поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді начальника управління нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області та органів прокуратури;

- стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день ухвалення рішення суду;

- стягнути з прокурора Одеської області ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 75000,00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він проходив службу в органах прокуратури України на посаді начальника управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області та органів прокуратури. Водночас наказом прокурора Одеської області ОСОБА_2 від 21.04.2020 року №711к позивача було звільнено із займаної інстанції на підставі пункту 9 частини першої статі 51 Закону України Про прокуратуру з 22 квітня 2020 року.

Позивач вважає зазначений наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки в розпорядчій частині оскаржуваного наказу, як правову підставу його звільнення, зазначено пункт 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру №1697-VII, відповідно до якої прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Проте, на день видання оскаржуваного наказу та день його звільнення прокуратура Одеської області ліквідована не була, не перебувала в стані припинення, що підтверджується витягами з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Так само, на день видання оскаржуваного наказу та день звільнення жодних розпорядчих рішень щодо скорочення посади начальника управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області та органів прокуратури, яку він обіймав, не приймалось.

Позивач вважає своє звільнення із займаної посади незаконним, проведеним з порушення вимог Конституції України, Закону України Про прокуратуру , та норм Кодексу законів про працю (далі КЗпП) України, а оскаржений ним наказ таким, що підлягає скасуванню з поновленням позивача на роботі.

Ухвалою суду від 25.05.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області, прокурора Одеської області ОСОБА_2 було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження із повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 31.07.2020 року подальший розгляд справи було вирішено проводити в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 05.10.2020 року у справі було замінено назву відповідача з Прокуратури Одеської області на Одеську обласну прокуратуру. Також судом було зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі №3/116(20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19.09.2019 року №113-ІХ (зі змінами).

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2021 року, що набрала законної сили, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 року було скасовано та направлено адміністративну справу №420/4232/20 до суду 1-ї інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 25.01.2021 року адміністративну справу №420/4232/20 було прийнято судом до провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 08 лютого 2021 року.

Ухвалою суду від 08.02.2021 року провадження у справі було зупинено та в подальшому поновлено 14.07.2021 року.

14.07.2021 року ухвалою суду підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, зазначених ним в адміністративному позові та в наданих ним поясненнях під час проведення судових засідань у справі.

Представник Одеської обласної прокуратури проти задоволення позовних вимог позивача заперечував з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов (а.с. 80-87) та зазначив, що оскаржуваний наказ був прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

Так відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури , за приписами пункту 7 розділу II Прикінцеві і перехідні положення прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Пунктом 10 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-ІХ передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджено наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019 року.

Оскільки позивачем було проігноровано наведені норми Закону та не подано заяви за відповідною формою до Генерального прокурора про переведення та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію, відповідач дійшов висновку про відсутність бажання позивача щодо його переведення до відповідної прокуратури з дотриманням визначеного Законом механізму, в зв`язку з чим на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України Про прокуратуру позивача було звільнено з займаної посади.

Другий відповідач - ОСОБА_2 - до судових засідань протягом часу розгляду справи ня не з`являвся, а тому на підставі положень ст. 205 КАС України судом було вирішено (за згодою інших учасників справи) розглядати справу за його відсутністю.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури України на посаді начальника управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області та органів прокуратури.

21.04.2020 року, з посиланням на положення статті 11, п. 2 ч. 2 статті 41 Закону України Про прокуратуру , підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення" Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури , прокурором Одеської області ОСОБА_2 було видано наказ №711к про звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 ЗУ "Про прокуратуру" з 22 квітня 2020 року (а.с.88).

Поважав вищевказаний наказ таким, що не відповідає вимогам закону та порушує права та інтереси позивача, останній звернувся до суду з адміністративним позовом у справі №420/4232/20.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення представників сторін, дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Правовідносини з приводу проходження публічної служби в органах прокуратури врегульовані, насамперед, приписами Закону України "Про прокуратуру" та Законом України №113-IX від 19.09.2019 року Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури .

Так, п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Слід врахувати, що національний закон України не містить окремого визначення правової категорії "орган прокуратури".

При тлумаченні змісту наведеної категорії, слід зважати на те, що у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

В силу ч. 1 ст. 7 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції до набуття чинності Законом України від 19 вересня 2019 року №113-IX) систему прокуратури України становлять: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

В подальшому Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19 вересня 2019 року №113-IX (далі - Закон №113-IX), який набрав чинності 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури та у зв`язку з цим внесено зміни до деяких законодавчих актів України.

Так, за змістом ч.1 ст.7 Закону України "Про прокуратуру" у редакції Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX, систему прокуратури України становлять: 1) Офіс Генерального прокурора; 2) обласні прокуратури; 3) окружні прокуратури.

Тобто, одночасно як Генеральна прокуратура України, так і Офіс Генерального прокурора, а так саме Прокуратура Одеської області та Одеська обласна прокуратура відповідають визначенню суб`єкта владних повноважень.

Отже, за відсутності іншого визначення органу прокуратури слід розуміти, що перелічені вище інституції і є органами прокуратури.

Правильність саме такого тлумачення підтверджується положеннями ч. 4 ст. 7 Закону України "Про прокуратуру", де зазначено, що Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, обласна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.

Водночас, закон не пов`язує юридичний статус органу прокуратури із функціонуванням суб`єкта владних повноважень у режимі юридичної особи публічного права.

У відповідності до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції до внесення змін Законом України від 19 вересня 2019 року №113-IX) було визначено, що Генеральна прокуратура України організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури.

В подальшому згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про прокуратуру" у редакції Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX було передбачено, що Офіс Генерального прокурора організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури, забезпечує належне функціонування Єдиного реєстру досудових розслідувань та його ведення органами досудового розслідування, визначає єдиний порядок формування звітності про стан кримінальної протиправності і роботу прокурора з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури, а також здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Офісу Генерального прокурора.

Зі змісту положень ст. ст. 2, 22-26 як згідно з Законом України "Про прокуратуру" (у редакції до внесення змін Законом України від 19 вересня 2019 року №113-IX), так і згідно з Законом України "Про прокуратуру" у редакції Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX встановлено, що жодне повноваження прокурора не поставлено у залежність від обставин функціонування юридичної особи як учасника суспільних відносин.

Тому проведене перейменування юридичної особи публічного права з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора, та відповідно з Прокуратури Одеської області на Одеську обласну прокуратуру належить сприймати як потребу в актуалізації найменування суб`єкта права, з яким у заявника у минулому не складалось жодних правових відносин з приводу проходження публічної служби.

При цьому, суд зауважує, що прийняття Закону України №113-IX спрямовано на запровадження першочергових і тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навивки, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури. Основною метою законопроекту є створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базується на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності.

З дня набрання чинності цим Законом згідно з пунктом 6 вказаного розділу ІІ Закону №113-IX усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру .

За приписами пункту 7 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону України №113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Пунктом 10 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону України №113-ІХ передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.

Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком Про затвердження Порядку проходження прокурорами атестації , затвердженим 03.10.2019 наказом Генерального прокурора №221 (далі Порядок № 221).

Так згідно з п. 1 розділу І Порядку №221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II Прикінцеві і перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур (п. 2 розділу І Порядку №221).

Відповідно до п. 8 розділу І Порядку №221, за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку (п. 9 розділу І Порядку №221).

У силу п. 10 розділу І Порядку №221, заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно).

Заява підписується прокурором особисто.

У додатку 2 до Порядку №221 встановлено форму заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі.

Приписами п.п. 1-5 розділу ІІ Порядку №221 визначено, що після завершення строку для подання заяви, вказаної у пункті 9 розділу I цього Порядку, кадрова комісія формує графік складання іспитів. Графік із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, номера службового посвідчення, інформації про дату, час та місце проведення тестування оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за п`ять календарних днів до дня складання іспиту. Прокурор вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце складання іспиту з моменту оприлюднення відповідного графіка на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора).

Перелік тестових питань для іспиту затверджується Генеральним прокурором та оприлюднюється на веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за сім календарних днів до дня складання іспиту.

Прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Аналогічні за змістом положення викладено у п. 16 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-IX.

З наведених норм закону слідує, що законодавець ввів у дію чітко та однозначно визначену процедуру реформування органів прокуратури, зазначивши, які саме дії мають вчинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окресливши умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації.

Наслідки відмови від проходження атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю.

Так п.п. 1 п. 19 розділу ІІ Закону України №113-IX передбачено, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4)ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що наведеними спеціальними правовими нормами визначено чітку процедуру та умови звільнення і переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора у зв`язку з реформуванням органів прокуратури.

Дана процедура передбачає необхідність подання прокурором відповідної заяви за формою, затвердженою вищевказаними правовими нормами, про намір пройти атестацію у зв`язку з реформуванням органів прокуратури. Разом з тим, наведеними законодавчими положеннями передбачено, що неподання такої заяви є підставою для звільнення прокурора, незалежно від його перебування на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.07.2003 року №15-рп/2003 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців (справа про атестацію державних службовців) зазначив, що атестація є одним із способів перевірки та оцінки кваліфікації працівника, його знань і навичок. Вона передбачена ч. 6 ст. 96 КЗпП України, положення якого поширюються і на державних службовців з урахуванням особливостей, встановлених Законом України Про державну службу . Згідно з цією нормою атестацію можуть проводити власник або уповноважений ним орган. Такими органами відповідно до законодавства України є, зокрема, всі органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Атестація окремих категорій державних службовців передбачена й іншими законами України, зокрема Про державну податкову службу в Україні (cт. 15), Про прокуратуру (cт. 46), Про статус суддів (глава VII) (абз. 5 пп. 5.1 п. 5 мотивувальної частини).

Суд зауважу, що запровадження законодавцем механізму реформування органів прокуратури України безперечно є втручанням у приватне життя особи прокурора у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) в аспекті умов проходження публічної служби (професійної діяльності).

Проте, таке втручання у даному конкретному випадку прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну ціль відновлення довіри суспільства до функціонування органів прокуратури України.

Міра втручання з боку держави у сферу приватного життя особи в аспекті професійної діяльності у даному випадку є повністю співставною із ступенем втручання держави з аналогічною метою у діяльність особи на посаді професійного судді, що було визнано і законним, і конституційним згідно з висновком Конституційного суду України від 20 січня 2016 року № 1-в/2016.

У даному конкретному випадку суд не знаходить підстав для висновку про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства на формування корпусу прокурорів системи органів прокуратури України та приватним інтересом заявника на продовження служби в органах прокуратури, оминаючи процедуру атестації.

При цьому, згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 листопада 2020 року у справі №200/13482/19-а, неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру .

Аналогічна правова позиція викладена також в ухвалі Верховного суду від 14.01.2021 у справі №140/3791/19, якої було відмовлено позивачу у відкриті касаційного провадження, оскільки Верховний Суд у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а, вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Суд зауважує, що у спірних правовідносинах позивач знаходився у стані повної правової визначеності, коли маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності не міг не усвідомлювати юридичних наслідків неподання заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.

Водночас, як свідчать фактично встановлені обставини у даній справі, які не заперечуються сторонами спору, ОСОБА_1 будь-якої заяви щодо переведення до Офісу Генерального прокурора та проходження процедури атестації Генеральному прокурору України не подавалося, що є безумовною підставою для його звільнення з органів прокуратури.

Доводи позивача стосовно протиправності оскаржуваного наказу у зв`язку з відсутністю обставин, зазначених у пункті 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратору , а саме ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, суд у розрізі спірних правовідносин не приймає, оскільки ОСОБА_1 був звільнений у зв`язку із неподанням заяви про переведення та надання згоди на проходження процедури атестації, а не у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, що підтверджується фактичними обставинами у справі, встановленими судом, та поясненнями, наданими як позивачем у позові, так і відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Суд також зауважує, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (ч. 2 ст. 152 Конституції України).

На теперішній час Конституційним Судом України рішення щодо визнання неконституційними окремих положень Закону Закон №113-ІХ не ухвалено та правову оцінку нормам, вказаним у позовній заяві, не надано. Твердження позивача про невідповідність окремих положень Закону Конституції України спростовується тим, що Закон прийнято належним суб`єктом у спосіб та у межах наданих йому повноважень.

Щодо невідповідності положень Закону №113-ІХ іншим законодавчим актам, зокрема, положенням Кодексу законів про працю України (КЗпП України), то вони є актами однієї юридичної сили, і при їх застосуванні використовуються загальні принципи lex specialis derogat generali (перевага надається спеціальному закону) та lex posterior derogat priori (пізнішим законом відміняється більш ранній).

В даному випадку Закон №113-ІХ є як спеціальним, так і пізніше прийнятим, тому він має переважну силу перед КЗпП України.

Зокрема, згідно з вищевикладеним Законом №113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Крім того, суд зазначає, що КЗпП України і до прийняття Закону №113-ІХ не був спеціальним актом законодавства, що регулював питання проходження публічної служби в органах прокуратури.

З урахуванням викладеного, суд звертає увагу, що наведені правові норми Закону №113-ІХ є пріоритетними у порівнянні із загальними нормами трудового законодавства, яке підлягає застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 31.01.2018 року у справі №803/31/16, від 30.07.2019 року у справі №804/406/16, від 08.08.2019 року у справі №813/150/16, від 08.10.2019 року у справі №804/211/16.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі вищезазначеного суд доходить висновку, що відповідачем під час розгляду справи доведено, що ним в межах повноважень та із дотриманням процедури, в порядок та спосіб, що передбачені законом, за наявності для цього фактичних та правових підстав було обґрунтовано винесено наказ №711к від 21 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 , а тому позовні вимоги позивача (як основна, так і похідні) задоволенню не підлягають.

Виходячи з необхідності відмови судом у задоволенні позовних вимог позивача, у суду відсутні підстави, передбачені ст. 139 КАС України, для стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень судових витрат.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 90, 139, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Одеської обласної прокуратури (65026, м.Одеса, вул. Пушкінська, 3), прокурора Одеської області ОСОБА_2 (65026, м.Одеса, вул. Пушкінська, 3) про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дії, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - відмовити.

Розподіл судових витрат не проводити.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII Перехідні положення КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 02 серпня 2021 року.

Суддя О.В. Білостоцький

.