Ухвала

від 12.12.2024 по справі 331/4327/24

ДРУЖКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 331/4327/24

Провадження № 2/229/2584/2024

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

12 грудня 2024 р. м. Дружківка, Донецької області

Суддя Дружківського міського суду Донецької області Худіна О.О. дослідивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області, треті особи: Департамент з питань реєстрації полтавської області про визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

До Дружківського міського суду Донецької області з Жовтневого районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області, треті особи: Департамент з питань реєстрації полтавської області про визнання права власності.

Відповідно до вимог ст.187 ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє, чи відповідає вона вимогам, викладеним у ст.ст.175, 177 ЦПК України, чи немає підстав для залишення її без руху, повернення чи відмови у відкритті провадження і за відсутності таких підстав - відкриває провадження у справі.

У відповідності до вимог ч.1 ст.185 ЦПК України, суддя встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (ч.2 ст.185 ЦПК України).

Вказана позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки її подано з порушенням вимог цивільного процесуального законодавства України.

Вимоги до позовної заяви встановлені ст.ст.175, 177 ЦПК України.

Відповідно до ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява має містити відомості: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язків досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Відповідно до ч.4 та ч.5 ст.177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно ст.83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Так, всупереч вимогам п.3 ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява про визнання права власності на майно не містить зазначення ціни позову.

За статтею 176 ЦПК України ціна позову визначається: у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців; у позовах про строкові платежі і видачі - сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки; у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі - сукупністю платежів або видач за три роки; у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач - сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік; у позовах про припинення платежів або видач - сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік; у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки; у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості; у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу позивачів на те, що суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом статті 176, пункту 3 частини третьої статті 175 ЦПК такий обов`язок покладається на позивача, тягар доказування вартості майна несе саме позивач.

Однак, позивачі в порушення вимог п.3 та п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України не зазначили у позовній заяві ціни позову, а також не надали доказів вартості спірного майна, про визнання права власності на яке заявлено позов, із якої необхідно визначити ціну позову та сплатити судовий збір. Позивачі мають підтвердити відповідність сплати судового збору належними доказами (позовна заява з визначеною ціною позову, докази про вартість майна, на яке позивачі просять визнати право власності або інші належні докази).

Щодо клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звільнення від сплати судового збору, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст.177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до вимог ст. 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», який є спеціальним законом, що регламентує порядок і підстави сплати судового збору, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Нормами ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» передбачено право суду, а не обов`язок щодо звільнення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору.

Єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом.

Тобто, підставою для звільнення від його сплати є такий, обумовлений виключними обставинами, майновий стан сторони, який об`єктивно унеможливлює сплату нею судового збору у відповідному розмірі.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на національні суди покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість якої надано ВРУ та практику ЄСПЛ, як джерело права.

У пункті 1 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" від 17.10.2014 № 10 роз`яснено, що судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду.

Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі "Креуз проти Польщі" ("Kreuz v. Poland") від 19.06.2001, пункт 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі "Шишков проти Росії" ("Shishkov v. Russia") від 20.02.2014, пункт 111).

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ "Kniat v. Poland" від 26.07.2005, пункт 44; Рішення ЄСПЛ "Jedamski and Jedamska v. Poland" від 26.07.2005, пункти 63-64).

У зв`язку з цим, при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов`язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

Згідно з ч. 3 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Заявляючи клопотання про звільнення від сплати судового збору, позивачі не надали до суду будь яких доказів, які б підтверджували скрутне матеріальне становище, а тому суд не вбачає підстав для звільнення позивачів від сплати судового збору.

У статті 129 Конституції України, однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відмова у звільненні від сплати судового збору, відстрочці або розстрочці його сплати не порушує положення п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (про право на справедливий суд), оскільки не перешкоджає вказаній особі у доступі до суду і не ускладнює його таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір, його об`єкти та ставки, підстави і порядок сплати, а також умови звільнення від сплати встановлені законом, тобто справляння судового збору переслідує законну мету.

Таким чином, позивачу необхідно сплатити судовий збір у порядку та розмірі, визначених Законом України «Про судовий збір».

Враховуючи вище викладене, позивачам необхідно сплатити судовий збір в дохід державного бюджету за позовну вимогу про визнання права власності, як за позовну вимогу майнового характеру, у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» з 01 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3028 грн.

За викладених обставин, сторона позивача має зазначити вартість спірного майна на момент звернення до суду з заявленим позовом; надати докази на підтвердження вартості даного майна; зазначити ціну позову, з якої з урахуванням вимог закону «Про судовий збір» слід визначити розмір судового збору, який підлягає сплаті за заявлену вимогу майнового характеру; у разі сплати судового збору у розмірі меншому, ніж передбачено Законом України «Про судовий збір», надати документ на підтвердження доплати судового збору.

Судовий збірза поданняпозовної заявидо Дружківськогоміського судуДонецької області має бути перераховано або внесено за наступними реквізитами: «Отримувач коштів: Донецьке ГУК/Дружкiвська МТГ/22030101, код отримувача: (ЄДРПОУ) 37967785, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку: (МФО) 899998, розрахунковий рахунок: UA188999980313191206000005694, код класифікації доходів бюджету: 22030101».

На підтвердження сплати судового збору необхідно надати суду документи, що підтверджують його сплату.

Вказані недоліки позбавляють суд можливості прийняти справу до провадження та призначити її до судового розгляду.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання, визначеного ЦПК України.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких-не допустити судовий процес у безладний рух. Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У зв`язку з наведеним, вимога суду про усунення недоліків позову не є порушенням права на справедливий судовий захист.

З урахуванням викладеного та відповідно до вимог ст. 185 ЦПК України позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області, треті особи: Департамент з питань реєстрації полтавської області про визнання права власності необхідно залишити без руху надавши позивачу строк для усунення вищезазначених недоліків.

Керуючись ст. 175, 177, 185 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Відмовити ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області, треті особи: Департамент з питань реєстрації полтавської області про визнання права власності залишити без руху.

Встановити строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків - 10 днів з дня вручення копії ухвали.

В разі невиконання вказаних в ухвалі вимог, заява буде вважатись неподаною та повернута заявнику, що не перешкоджає повторному зверненню із аналогічною заявою до суду.

Ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Худіна О.О.