Рішення

від 11.12.2024 по справі 569/6466/16-ц

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/6466/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Харечка С.П.,

секретар судового засідання Литвиненко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пріоритетінвест-Рівне» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору Товариство з обмеженою відповідальністю «АПМ ПЛЮС» про виселення з житлового приміщення,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Пріоритетінвест-Рівне» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в якому просить виселити всіх мешканців, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири, загальною площею: 31,4 кв.м житловою площею 12 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку; позбавити права користування житловим приміщенням (квартирою - загальною площею: 31,4 кв.м житловою площею 12 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача судовий збір 1378,00 грн. та 60 грн. за отримання адресної картки з Управління державної міграційної служби України в Рівненській області про інформацію про коло зареєстрованих у квартирі осіб.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 33279571 від 06.02.2015 р. та у відповідності до свідоцтва про право власності на нерухоме майно за № НОМЕР_1 від 06.02.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Пріоритетінвест-Рівне» є власником квартири, об`єкту житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до адресної картки Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області на реєстраційному обліку за адресою квартири станом на 30.03.2016 р. перебуває четверо осіб - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ). Вказує, що 08.02.2016 р. листом №8 Товариство звернулося до відповідачів з листом про те, що Товариство є власником квартири та змушене звернутись до суду за законних прав та інтересів з позовними вимогами про виселення з житлового приміщення зняття з реєстраційного обліку. Але Товариство як власник квартири надаючи першочергове право пропонувало укласти з ТОВ «Пріоритетінвест-Рівне» договір оренди житла та надало для ознайомлення його проект. 19.02.2016 р. відповідачі отримали даного листа, проте для укладення договору не з`явились та відповіді на даний лист не надали.

Ухвалою суду від 25 травня 2016 року відкрито провадження у справі.

15.05.2016 р. до суду надійшли від представника відповідача ОСОБА_2 заперечення. Зазначає, що позивач просить суд висилити ОСОБА_2 без надання йому іншого житлового приміщення. В якості підстави позову посилається на норми ч.3 ст.116 ЖК УРСР, згідно якої осіб, які самовільно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Фактично позивач вважає і доводить суду у позовній заяві, що ОСОБА_2 самовільно зайняв квартиру, а тому просить суд висилити його без надання йому іншого жилого приміщення на підстав ст.116 ЖК УРСР, оскільки інакше в рішенні суду має бути зазначено, яке житлове приміщення надається ОСОБА_2 замість того, з якого він виселяється. Зазначає, що ОСОБА_2 у 1994-1997-х роках працював у Рівненському домобудівному комбінаті (РДБК), і йому роботодавцем як працівнику було надано житло у гуртожитку для малосімейних по АДРЕСА_2 (квартиру АДРЕСА_3 ), а пізніше цим же підприємством було прийнято рішення про продаж цього житла для своїх працівників, в тому числі і для відповідача ОСОБА_2 . Дана обставина підтверджується: випискою з протоколу № 6 загальних зборів акціонерів ЗАТ «РДБК» від 11.04.1997р., в якому прямо зазначено про вирішення питання про продаж квартир в гуртожитках для малосімейних, яке знаходиться в статутному фонді ЗАТ «РДБК», працівникам ЗАТ «РДБК»; списком по продажу квартир працівникам «ЗАТ» РДБК в житловому будинку по АДРЕСА_2 , в якому під АДРЕСА_4 значиться відповідач ОСОБА_2 , та де (в цій графі) значиться квартира АДРЕСА_3 . Як наслідок, відповідач ОСОБА_2 вселився в це надане роботодавцем житло і приписався в ньому у встановленому на той час порядку. Однак, отримавши від свого роботодавця житло, поселившись в нього, зареєструвавшись в цьому житлі і десятиліттями проживаючи в ньому, відповідач ОСОБА_2 не скористались на даний час на право купівлю цього житла. З копії паспорту ОСОБА_2 , а саме із сторінок 9 та 10, решта відповідачів, є дітьми (синами) та колишньою дружиною ОСОБА_2 . Відповідно інші відповідачі вселилися в надану своєму батьку та чоловіку квартиру як члени сім`ї ОСОБА_2 . Таким чином вищенаведеними доказами спростовано твердження позивача про самовільне зайняття ОСОБА_2 іншими відповідачами житлового приміщення, оскільки вони вселилися в це житло у встановленому на той час порядку. Також немає жодних підстав для виселення ОСОБА_2 без надання йому іншого житлового приміщення, яке у разі виселення зазначається в рішенні суду. Вимоги про зняття з реєстраційного обліку є похідними від вирішення попередньої вимоги, а тому просить в задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 04.11.2016 р. провадження у даній справі зупинено до набрання законної сили рішенням суду у справі №569/4030/16-ц.

Згідно розпорядження в.о. керівника апарату суду від 23 травня 2024 року в провадження судді Рівненського міського суду Рівненської області Харечка С.П. надійшла цивільна справа №569/6466/16-ц, яка перебувала у провадженні судді Бердія М.А.

Ухвалою суду від 24.05.2024 р. суддею Харечко С.П. прийнято до свого провадження цивільну справу 569/6466/16-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пріоритетінвест-Рівне» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення з житлового приміщення, відновлено провадження у даній справі.

Ухвалою суду від 18.07.2024 р. залучено до участі у справі №569/6466/16-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пріоритетінвест-Рівне» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення з житлового приміщення, як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору Товариство з обмеженою відповідальністю «АПМ ПЛЮС».

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час, дату і місце проведення судового засідання був повідомлений.

Від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Курись О.П. надійшла заява про розгляд справи без його участі. В задоволенні позову просить відмовити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час, дату і місце проведення судового засідання були повідомлені.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Як встановлено судом згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 33279571 від 06.02.2015 р. та у відповідності до свідоцтва про право власності на нерухоме майно за № НОМЕР_1 від 06.02.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Пріоритетінвест-Рівне» є власником квартири, об`єкту житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до адресної картки Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області на реєстраційному обліку за адресою квартири станом на 30.03.2016 р. перебуває четверо осіб - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 у 1994-1997-х роках працював у Рівненському домобудівному комбінаті (РДБК), і йому роботодавцем як працівнику було надано житло у гуртожитку для малосімейних по АДРЕСА_2 (квартиру АДРЕСА_3 ). Дана обставина підтверджується: протоколом спільної постанови адміністрації та профкому №49 від 15.10.1993р. «Про розподіл житла гуртожитку ДБК для малосімейних по АДРЕСА_2 »; списком працівників АТ «Рівненський ДБК», яким виділяється житло в гуртожитку для малосімейних по АДРЕСА_2 , в якому під АДРЕСА_5 значиться відповідач ОСОБА_2 , та де (в цій графі) значиться квартира АДРЕСА_3 .

Таким чином відповідач ОСОБА_2 вселився в надане роботодавцем житло і приписався в ньому у встановленому на той час порядку.

Відповідач ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є дітьми та колишньою дружиною відповідача ОСОБА_2 . Таким чином ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вселилися в надану своєму батьку та чоловіку квартиру як члени сім`ї ( що підтверджується копією паспорту ОСОБА_2 стор. 9 та 10).

Згідно зі статтею 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини четвертої статті 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій статті 64 ЖК України, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

Відповідно до положень статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Підстави виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення визначені статтею 116 ЖК України.

Зі змісту Протоколу №49 від 15.10.1993 Спільної постанови адміністрації та профкому «Про розподіл житла у гуртожитку ДБК для малосімейних по вул. Волинської Дивізії» слідує, що для працівників було виділено 75 квартир, а тому числі і для ОСОБА_2 та його сім`ї у складі 3 чоловік виділено квартиру АДРЕСА_3 .

Ст. 52 ЖК України передбачено, що жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради, а у випадках, передбачених Кабінетом Міністрів України, - за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної ради про надання жилих приміщень для заселення.

Відтак Протокол №49 від 15.10.1993 Спільної постанови адміністрації та профкому «Про розподіл житла у гуртожитку ДБК для малосімейних по вул. Волинської Дивізії» є належним доказам надання відповідачам житлового приміщення, яке перебувало у віданні AT Рівненський ДБК.

Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, то загрожують обвалом.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Згідно з висновком Верховного Суду, шо викладений у Постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 496/2508/16-ц, щодо застосування ч. 3 ст. 116 ЖК України, такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення.

Позивачем не доведено про те, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 самовільно зайняли житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки вони вселилися в це житло у встановленому на той час порядку.

При цьому позивачем не надано доказів про те, що відповідачі мають інше житло, а також про можливість надання їм іншого постійного житлового приміщення. Отже, підстав для виселення немає, так як іншого житла позивач не запропонував.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до ст. 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Поняття «майно» у ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції має автоматичне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Кожному гарантується недоторканість житла (ст. 30 Конституції України).

Стаття 8 Конвенції закріплює право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла, і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

За Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, п. 50).

У п. 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом ст. 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, п. 63).

Отже, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема, бути співмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування ст. 8 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену п. 2 ст. 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів ст. 8 Конвенції.

Враховуючи викладене, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суд проходить до висновку, що позивачем не надано доказів про те, що відповідачі вселилися в житлове приміщення самовільно, виселення їх без надання іншого жилого приміщення матиме наслідком порушення справедливого балансу, а отже, буде непропорційним. Таким чином у задоволенні позову слід відмовити повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 258, 259, 264, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Пріоритетінвест-Рівне» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору Товариство з обмеженою відповідальністю «АПМ ПЛЮС» про виселення з житлового приміщення - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Пріоритетінвест-Рівне», адреса: 35701, Рівненська область, м.Здолбунів, вул. Садова, буд.17/Г, код ЄДРПОУ 39295126.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_1 .

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «АПМ ПЛЮС», код ЄДРПОУ 38116574, адреса: м.Рівне, вул. Д. Галицького, буд.25.

Повний текст рішення виготовлено 12.12.2024 року.

Суддя Харечко С.П.