Рішення

від 19.11.2024 по справі 754/1896/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/2227/24

Справа №754/1896/24

РІШЕННЯ

Іменем України

19 листопада 2024 року Деснянський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді Зотько Т.А.

за участю секретаря судового засідання Нагорної М.В.,

відповідачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Заявою - договором №2842250-012 від 28 січня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Позивач АТ «ТАСКОМБАНК» звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_1 , в якому товариство просить стягнути з відповідачки заборгованість за Кредитним договором №2842252-012 від 28.01.2022 року у розмірі 248 393,93 грн., з них: заборгованість за тілом кредиту (в т.ч. прострочена) становить 172 737,17 грн.; 75 656,76 грн. - заборгованість за процентами. Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що 28.01.2022 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та відповідачкою було укладено Заяву - договір №2842252-012 про надання кредиту готівкою на власні потреби, відповідно до умов якого відповідачці надано кредит у розмірі 177 978,86 грн., строком на 60 місяців, проценти за користування кредитом - 0,01% річних, комісія за обслуговування кредиту - 2,5 % щомісячно. Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав, однак відповідачка свої зобов`язання щодо своєчасного погашення кредиту та процентів не виконала, внаслідок чого станом на 28.01.2024 року утворилась заборгованість у розмірі 248 393,93 грн., яку позивач разом із судовими витратами просить стягнути з відповідачки.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 12.02.2024 року вказану цивільну справу було прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у підготовчому засіданні.

25.03.2024 року від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що у якості доказів наявності заборгованості позивачем надано виписки по ряду рахунків, які невідомо яким чином відносяться до кредитного рахунку відповідачки. Позивачем не надано первинні документи, які підтверджують суму наданого кредиту, його зарахування на рахунок відповідача в АТ «ТАСКОМБАНК», не надано підтвердження про перерахування коштів з рахунку відповідача в АТ «ТАСКОМБАНК» на рахунок АТ «Райффайзен Банк», не надано виписку з рахунку відповідача за весь період виникнення заборгованості для підтвердження руху коштів на рахунку відповідача, підтвердження суми погашеної заборгованості по кредиту. Крім того, позивач не надав докази відкриття рахунку № НОМЕР_1 , який вказаний у заяві-договорі про надання споживчого кредиту №2842252-012 від 28.01.2022 року, відкриття поточного рахунку № НОМЕР_2 . А надані усі виписки, розрахунки тощо надані станом на 28.01.2024 року, містять неспівпадіння по датах розрахунків та суперечить нормам законодавства щодо нарахування процентів враховуючи наявність повідомлення-вимоги про дострокове погашення кредиту станом на 10.10.2023 року. Досудової вимоги щодо дострокового повернення кредиту відповідачка не отримувала а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

27.03.2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої зазначають, що наведені обґрунтування відповідачки не містять жодних доказів належного виконання нею договору та погашення заборгованості, та відповідно свої позовні вимоги підтримують у повному обсязі та просять їх задовольнити.

Ухвалою судді, постановленої шляхом внесення до протоколу судового засідання від 04.04.2024 року було закрито підготовчий розгляд справи та призначено справу в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні та визнано явку представника позивача в судове засідання обов`язковою для надання особистих пояснень по справі.

Ухвалою суду від 23.05.2024 було визнано явку представника позивача обов`язковою.

Згідно ухвали суду від 18.06.2024 року було витребувано від від Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» за Заявою - договором №2842250-012 від 28 січня 2022 року наступну належним чином посвідчену інформацію: Виписку з поточного рахунку № НОМЕР_1 , щодо перерахування кредитних коштів ОСОБА_1 , операції за яким здійснюються із використанням електронних платіжних засобів, відповідно до умов п.1.2.5. Заяви договору №2842250-012 від 28 січня 2022 року; Виписку про зарахування кредитних коштів на поточний рахунок ОСОБА_1 НОМЕР_3 в АТ «ТАСКОМБАНК», відповідно до умов п.1.11. Заяви договору №2842250-012 від 28 січня 2022 року; Виписку про перерахування кредитних коштів для погашення заборгованості з поточного рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_3 відкритого в АТ «ТАСКОМБАНК» на рахунок НОМЕР_4 в АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК», відповідно до умов п.1.12. Заяви договору №2842250-012 від 28 січня 2022 року; Виписку про зарахування коштів, спрямованих на погашення будь-якої заборгованості за Заявою - договором №2842250-012 від 28 січня 2022 року на рахунок НОМЕР_5 в АТ «ТАСКОМБАНК», відповідно до умов п.5.1. Заяви договору №2842250-012 від 28 січня 2022 року.

24.06.2024 на адресу суду надійшли витребувані ухвалою суду документи.

У судовому засіданні відповідачка заперечувала проти задоволення позовних вимог, надаючи пояснення посилалась на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.

Представник позивача у судове засідання не прибув, про розгляд справи повідомлені належним чином, що підтверджується письмовими матеріалами справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із вимогами ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

28.01.2022 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та відповідачкою було укладено Заяву - договір №2842252-012 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якої відповідачці надано грошові кошти у розмірі 177 978, 86 грн., строком на 60 місяців, проценти за користування кредитом - 0,01% річних, комісія за обслуговування кредиту - 2,5 % щомісячно.

Згідно із умовами кредитного договору позичальниця зобов`язується повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом та виконати інші зобов`язання у повному обсязі у строки і на умовах передбачених договором.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов`язання виконав належним чином, надавши відповідачці кредит у встановленому заявою - договором розмірі.

На підтвердження факту укладення заяви - договору, банком надано копію заяви - договору про надання споживчого кредиту від 28.01.2022 року, розрахунок заборгованості станом на 28.01.2024 року, паспорт споживчого кредиту, графік платежів, копію заяви-анкети на соромлення банківських продуктів, копію дозволу на обробку персональних даних, та виписки по особовому рахунку.

Згідно із наданим розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним Кредитним договором станом на 28.01.2024 становить 248 393,93 грн., з них: заборгованість за тілом кредиту (в т.ч. прострочена) становить 172 737,17 грн.; 75 656,76 грн. - заборгованість за процентами.

Згідно зі ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

Так, відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Положеннями статті 1048 ЦК України, яка на підставі частини 2 статті 1054 цього Кодексу застосовується до відносин за кредитним договором), передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з частинами 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За правилами, встановленими статтями 526, 530, 611, 629 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу та у встановлений строк, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов`язань та заборгованості не погашає.

Будь-яких доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідачка суду не надала, як і не надала доказів щодо належного виконання ними умов кредитного договору.

Тому за встановлених обставин з відповідачки підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 172 752, 94 грн..

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість по процентам у розмірі 75 656,76 грн..

Як вбачається із наданого розрахунку заборгованості, позивачем зазначено детальний розрахунок суми нарахованої комісії за кредитним договором у розмірі 75 640,99 грн..

Згідно із ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»(тут і далі у редакції, чинній на час укладення кредитного договору) у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту;4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.

У договорі про споживчий кредит можуть бути також зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.

Згідно із положень ч. 5 ст.11, ч. ч. 1, 2, 5, 7 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно із абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цьогоЗакону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до ч. 8ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Зі змісту рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення п. п. 22, 23 ст.11, ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями ч. 4ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Як вбачається із матеріалів справи, п. 1.4 кредитного договору передбачена щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2.5 % щомісячно.

Отже, наведеним пунктом договору встановлено сплату позичальником комісії за обслуговування заборгованості позичальника, тобто платежу, який споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь.

Оскільки надання кредиту є обов`язком банку за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Операція з обслуговування кредитної заборгованості відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється ним при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

За вказаних обставин, позичальнику було встановлено щомісячну плату за таку супутню послугу банку, яка за законом повинна надаватися йому безоплатно, а відтак, нарахування банком плати за цю послугу є безпідставною.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19, провадження № 61-22778св19.

Крім того, суд зазначає, що Банк провів розрахунок заборгованості відповідача, включивши суми сплачені в рахунок погашення комісійних, при цьому не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і їх погодження зі споживачем при укладенні договору, а тому обов`язок позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемним відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.11, ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначені правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року (справа № 755/11636/21) та від 16 листопада 2022 року (справа № 755/9486/21).

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідачки заборгованості по комісії у розмірі 75 640,99 грн..

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Отже, на підставі оцінки викладених у позовній заяві аргументів, наданих позивачем доказів та вищенаведених положень закону суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.509, 525, 526, 530, 536, 549, 551, 599, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 7, 10, 12, 19, 43, 49, 81, 83, 141, 174, 175, 178, 258-260, 263-265, 273-279, 352, 354-355, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Заявою - договором №2842250-012 від 28 січня 2022 року - задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» заборгованість за Заявою - договором №2842250-012 від 28 січня 2022 року у загальному розмірі 172 752 гривні 94 копійки та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 гривень.

В задоволенні інших вимог позову - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дані позивача: Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК», Код ЄДРПОУ 09806443, місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд.30;

Дані відповідачки: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду виготовлено 10.12.2024.

Суддя: Т.А.Зотько