Постанова

від 11.12.2024 по справі 916/1650/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/1650/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Колцун В.В.,

за участю представників:

від Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) Полубоярова К.В.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ" участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту)

на рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024, прийняте суддею Волковим Р.В., м. Одеса, повний текст складено 22.08.2024,

у справі №916/1650/24

за позовом: Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ"

про стягнення 798 024,09 грн

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 р. Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальній сумі 798024,09 грн, з яких: 474601,07 грн основної заборгованості, 256584,01 грн пені, 17997,24 грн 3% річних та 48841,77 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором про спільне використання електричних мереж ДП "ОМТП" №КД-18139 від 24.01.2013 в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 22.04.2024 відкрито провадження у справі №916/1650/24.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 у справі №916/1650/24 (суддя Волков Р.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ" на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) 474601,07 грн заборгованості та 7119,02 грн витрат зі сплати судового збору; у задоволенні решти позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань щодо оплати вартості наданих позивачем послуг із забезпечення технічної можливості передачі (транзиту) електричної енергії власними електричними мережами в точки приєднання електроустановок Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ", що зумовило правомірність заявлення Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) вимог про стягнення з відповідача заборгованості з оплати вартості вказаних послуг. Поряд з цим, пославшись на не подання позивачем належних доказів направлення відповідачу виставлених рахунків у передбачений договором про спільне використання електричних мереж ДП "ОМТП" №КД-18139 від 24.01.2013 строк, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність факту прострочення Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ" виконання грошових зобов`язань за відповідними рахунками, які є підставою для здійснення оплати послуг, що зумовило відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 у справі №916/1650/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 323423,02 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Зокрема, скаржник наголошує на тому, що Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) відповідно до умов укладеного між сторонами договору про спільне використання електричних мереж ДП "ОМТП" №КД-18139 від 24.01.2013 вжило всіх належних та необхідних заходів для надання відповідачеві актів наданих послуг та виставлених рахунків, надсилаючи відповідні документи засобами поштового зв`язку за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ", яка вказана у вищенаведеному договорі та відображена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що, беручи до уваги обізнаність відповідача про наявний у нього обов`язок здійснення оплати вартості послуг до 20-го числа наступного місяця, підтверджує прострочення виконання останнім грошових зобов`язань та, як наслідок, наявність підстав для стягнення з нього заявлених позивачем компенсаційних нарахувань (3% річних та інфляційних втрат) і штрафних санкцій (пені).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 14.10.2024 у справі №916/1650/24 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження; встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 29.10.2024.

В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 призначено справу №916/1650/24 до розгляду на 04.12.2024 об 11:00.

Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 у судовому засіданні у справі №916/1650/24 було оголошено перерву до 11:30 год 11.12.2024.

У судовому засіданні 11.12.2024 представник Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) апеляційну скаргу підтримав; представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ" участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІІ а.с.207).

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалося, відзив на апеляційну скаргу не надало, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 24.01.2013 між Державним підприємством "Одеський морський торговельний порт" ("Власник мереж") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ" ("Користувач") укладено договір про спільне використання електричних мереж ДП "ОМТП" №КД-18139 (далі договір №КД-18139 від 24.01.2013), за умовами пункту 1.1 якого Власник мереж зобов`язується забезпечити технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок Користувача або інших суб`єктів господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує Користувач, а Користувач своєчасно сплачувати вартість послуг Власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов цього договору. Власник мереж забезпечує передачу електричної енергії до межі балансової належності належних йому електричних мереж, визначений додатком №1 "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін".

Згідно з пунктом 2.4 договору №КД-18139 від 24.01.2013 Власник мереж зобов`язаний щомісяця до 10 числа наступного за розрахунковим місяцем надавати Користувачу рахунок на оплату послуг за спільне використання технологічних мереж та три примірники акта здачі-прийняття робіт (надання послуг), оформлених Власником мереж.

В силу пункту 4.1 договору №КД-18139 від 24.01.2013 Користувач зобов`язується здійснювати оплату за використання електричних мереж Власника мереж за розрахунковий період. Розрахунок плати за використання електричних мереж Власника мереж здійснюється згідно з додатком №4 "Порядок розрахунків".

Розрахунком вважається період з 1 числа розрахункового місяця до такого самого числа наступного місяця. Вартість послуг Власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання зазначається у додатку №4 "Порядок розрахунків" (пункти 7.1, 7.2 договору №КД-18139 від 24.01.2013).

Положеннями пункту 7.3 договору №КД-18139 від 24.01.2013 (у редакції додаткової угоди №КД-18139/2 від 31.12.2014) передбачено, що оплата Користувачем послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного використання здійснюється платіжним дорученням на підставі оформленого акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) та виставленого Власником мереж рахунка не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним періодом.

У пункті 8.2.1 договору №КД-18139 від 24.01.2013 узгоджено, що за внесення платежів, передбачених додатком №4 "Порядок розрахунків" цього договору, з порушенням терміну, визначеного відповідним додатком, Користувач сплачує Власнику мереж пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.

За умовами пункту 10.4 договору №КД-18139 від 24.01.2013 цей договір набуває чинності з дати підписання і укладається на термін до 31.12.2014. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку не буде заявлено однією зі сторін про відмову від цього договору або його перегляд.

Додатками до договору №КД-18139 від 24.01.2013 є підписані сторонами та скріплені їх печатками акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін (додаток №1), перелік місць встановлення розрахункових електролічильників (додаток №2), графік зняття показань засобів обліку електроенергії (додаток №3), порядок розрахунків (додаток №4).

Відповідно до додатку №4 "Порядок розрахунків" до договору №КД-18139 від 24.01.2013 розрахунковим вважається період з 1 числа місяця до такого ж числа наступного місяця. Плата за використання електричних мереж Власника мереж вноситься Користувачем на підставі рахунка, одержаного від Власника мереж. Обсяг фактично переданої за розрахунковий період електричної енергії визначається в акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) за показами розрахункових засобів обліку. У разі несвоєчасної оплати обумовлених даним Порядком платежів Власник мереж проводить нарахування Користувачу пені. Розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ і нараховується платнику за кожний день прострочення платежу від суми заборгованості, враховуючи день фактичної оплати.

У додатку №2 "Перелік місць встановлення розрахункових електролічильників" до договору №КД-18139 від 24.01.2013 вказано про встановлення лічильника №04402046 "Меркурій 230AR-03R".

13.06.2013 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ" укладено додаткову угоду №КД-18139/1 до договору №КД-18139 від 24.01.2013, якою, з огляду на реорганізацію Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" та перехід прав та зобов`язань до правонаступника Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", у преамбулі, реквізитах сторін та додатках до договору змінено Власника мереж на Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту).

Додатковою угодою №КД-18139/2 від 31.12.2014 до договору №КД-18139 від 24.01.2013 внесено зміни у розділі 7 договору "Порядок розрахунків за спільне використання електричних мереж" та у реквізити Власника мереж, а також доповнено даний договір, зокрема, пунктом 10.8, відповідно до якого всі права та обов`язки Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (в т.ч. ведення бухгалтерського обліку, проведення розрахунків, підписання первинних документів, приймання-передача товарів, робіт та послуг за кількістю і якістю тощо), які передбачені цим договором, виконуються Одеською філією Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту).

Додатковою угодою №КД-18139/3 від 13.10.2017 до договору №КД-18139 від 24.01.2013 змінено банківські реквізити Власника мереж.

В подальшому для ресторану "ДІ МАРЕ" було проведено заміну приладу обліку на лічильник №70120095946, про що свідчить протокол заміни (встановлення, зняття) приладу обліку від 29.10.2020.

За період з лютого місяця 2022 року по вересень місяць 2023 року Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ" було спожито 23645,8 кВт*год електроенергії, що підтверджується контрольними картками для запису показань лічильників №04402046 та №70120095946.

У матеріалах справи містяться підписані зі сторони позивача акти про відшкодування витрат на електрозабезпечення за договором №КД-18139 від 24.01.2013 на загальну суму 494601,07 грн, а саме: №204 від 28.02.2022 на суму 94128,37 грн за лютий місяць 2022 року; №289 від 31.03.2022 на суму 24805,44 грн за березень місяць 2022 року; №363 від 30.04.2022 на суму 33383,22 грн за квітень місяць 2022 року; №419 від 31.05.2022 на суму 24144,30 грн (за травень місяць 2022 року; №482 від 30.06.2022 на суму 26076,79 грн за червень місяць 2022 року; №516 від 31.07.2022 на суму 28833,30 грн за липень місяць 2022 року; №602 від 31.08.2022 на суму 21122,40 грн за серпень місяць 2022 року; №665 від 30.09.2022 на суму 21622,57 грн за вересень місяць 2022 року; №727 від 31.10.2022 на суму 21817,12 грн за жовтень місяць 2022 року; №811 від 30.11.2022 на суму 12650,22 грн за листопад місяць 2022 року; №1040 від 31.12.2022 на суму 14637,38 грн за грудень місяць 2022 року; №1127 від 31.01.2023 на суму 13202,14 грн за січень місяць 2023 року; №1225 від 28.02.2023 на суму 19273,90 грн за лютий місяць 2023 року; №1298 від 31.03.2023 на суму 16602,12 грн за березень місяць 2023 року; №1422 від 30.04.2023 на суму 19702,24 грн за квітень місяць 2023 року; №1513 від 31.05.2023 на суму 15629,10 грн за травень місяць 2023 року; №1598 від 30.06.2023 на суму 28001,70 грн за червень місяць 2023 року; №1741 від 31.07.2023 на суму 22430,64 грн за липень місяць 2023 року; №1806 від 31.08.2023 на суму 23736,46 грн за серпень місяць 2023 року; №1869 від 30.09.2023 на суму 12801,66 грн за вересень місяць 2023 року, а також відповідні рахунки, виставлені на підставі зазначених актів (зокрема, №560207 від 28.02.2022 на суму 94128,37 грн; №560290 від 31.03.2022 на суму 24805,44 грн; №560353 від 30.04.2022 на суму 33383,22 грн; №560424 від 31.05.2022 на суму 24144,30 грн; №560499 від 30.06.2022 на суму 26076,79 грн; №560570 від 31.07.2022 на суму 28833,30 грн; №560640 від 31.08.2022 на суму 21122,40 грн; №560715 від 30.09.2022 на суму 21622,57 грн; №560789 від 31.10.2022 на суму 21817,12 грн; №560863 від 30.11.2022 на суму 12650,22 грн; №560931 від 31.12.2022 на суму 14 637,38 грн; №560054 від 31.01.2023 на суму 13202,14 грн; №560135 від 28.02.2023 на суму 19273,90 грн; №560198 від 31.03.2023 на суму 16602,12 грн; №560291 від 30.04.2023 на суму 19702,24 грн; №560386 від 31.05.2023 на суму 15629,10 грн; №560472 від 30.06.2023 на суму 28001,70 грн; №560554 від 31.07.2024 на суму 22430,64 грн; №560661 від 31.08.2023 на суму 23736,46 грн; №560736 від 30.09.2023 на суму 12801,66 грн).

На підтвердження направлення відповідачеві вищенаведених актів про відшкодування витрат на електрозабезпечення та виставлених на їх підставі рахунків засобами поштового зв`язку за адресою, яка вказана безпосередньо у самому договорі №КД-18139 від 24.01.2013 та відображена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.І а.с.160), позивачем до місцевого господарського суду було подано копії сторінок з журналу обліку вихідної кореспонденції, рекомендованих поштових повідомлень та конвертів, з яких є як вручені поштові відправлення (акт та рахунок за травень місяць 2023 року), так і ті, на яких проставлено відмітки "за закінченням терміну зберігання".

В адресованих Товариству з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ" листах №566/19-06-04/Вих від 28.04.2022, №931/19-06-04/Вих від 23.08.2022, №346/19-06-04/Вих від 02.02.2023, №553/19-06-04/Вих від 09.03.2023, №660/19-06-04/Вих від 23.03.2023, №953/19-06-04/Вих від 25.04.2023, №1906/19-06-04/Вих від 21.09.2023 та №2003/19-06-04/Вих від 11.10.2023, а також у претензії №1302/19-06-04/Вих від 14.06.2024 позивач просив відповідача погасити заборгованість, зокрема, за договором №КД-18139 від 24.01.2013.

01.09.2023 відповідач сплатив на користь позивача грошові кошти у сумі 20000 грн з призначенням платежу: "Відшкодування витрат на енергозабезпечення згідно з договором №КД-18139 від 24.01.2013".

У листі ІНФОРМАЦІЯ_1 №23/2375-23-Вих від 12.04.2023, наданому у відповідь на звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ", роз`яснено відповідачу про обмеження доступу на територію Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт", у тому числі на територію Одеського морського вокзалу, а також повідомлено про можливість порушення питання щодо надання доступу до приміщень, у разі позитивного розгляду якого прикордонна служба не заперечуватиме щодо переміщення територією Одеського морського вокзалу.

ІНФОРМАЦІЯ_2 листом №154/132/5346 від 14.04.2023 та Угруповання різнорідних сил Військово-морських сил Збройних Сил України листом №649/211/9/ПКП/116 від 25.01.2024 також повідомили відповідача про обмеження доступу до території Одеського морського вокзалу.

Листом №19/09-1 від 19.09.2023 відповідач повідомив Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) про відсутність доступу до орендованих приміщень морського вокзалу за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6 та просив позивача перевірити справність лічильника та приміщення, електроспоживання в яких вимірюється лічильником №04402046; здійснити перевірку правильності фіксації показників електроспоживання; організувати представнику Товариству з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ" можливість звірити показники лічильника, а також надати копії актів фіксування показників лічильників (або інші схожі за змістом документи) за період з березня місяця 2022 року по серпень місяць 2023 року.

27.09.2023 представниками сторін було проведено спільний огляд лічильника №04402046, який обліковує споживання електричної енергії рестораном "ДІ МАРЕ", за результатами якого оформлено підписаний без зауважень акт про пломбування №Н1/09/27 від 27.09.2023.

В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ" звернулося до позивача з листом №20/10-1 від 20.10.2023, в якому повторно просило перевірити справність лічильника та приміщення, електроспоживання в яких вимірюється лічильником №04402046, та здійснити перевірку правильності фіксації показників електроспоживання. Крім того, цим листом відповідач просив надати йому копії актів фіксування показників лічильників (або інші схожі за змістом документи) за період з березня місяця 2022 року по вересень місяць 2023 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ" також зверталося до Загону охорони морського порту адміністрації Одеського морського порту з листами №01/04 від 01.04.2023 та №02/04 від 28.09.2023, в яких просило надати дозвіл на доступ на територію порту з метою ремонту ресторану та вивезення з території Одеського морського порту належного йому майна, зокрема, електроприладів (трьох холодильників, двох льодогенераторів та шафи для смаження).

Відповідно до наданих позивачем витягів з Єдиної інформаційної системи порту особи, які вказані у зверненнях відповідача щодо отримання доступу на територію порту, неодноразово перетинали контрольно-пропускний пункт порту.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу у загальній сумі 798024,09 грн, з яких: 474601,07 грн основна заборгованість з відшкодування витрат на електрозабезпечення, 256584,01 грн пеня, 17997,24 грн 3% річних та 48841,77 грн інфляційні втрати, нараховані у зв`язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ" своїх зобов`язань за договором №КД-18139 від 24.01.2013.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань щодо оплати вартості наданих позивачем послуг із забезпечення технічної можливості передачі (транзиту) електричної енергії власними електричними мережами в точки приєднання електроустановок Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ", що зумовило правомірність заявлення Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) вимог про стягнення з відповідача заборгованості з оплати вартості вказаних послуг. Водночас, пославшись на не подання позивачем належних доказів направлення відповідачу виставлених рахунків у передбачений договором №КД-18139 від 24.01.2013 строк, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність факту прострочення Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ" виконання грошових зобов`язань за відповідними рахунками, які є підставою для здійснення оплати послуг, внаслідок чого відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту), звертаючись з апеляційною скаргою, не погоджується з рішенням Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 у справі №916/1650/24 виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

За умовами частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Південно-західний апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд рішення суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем частині, не погоджується з висновком Господарського суду Одеської області щодо відмови у задоволенні позовних вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат у повному обсязі з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Отже, договір №КД-18139 від 24.01.2013 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

В силу узгоджених умов договору №КД-18139 від 24.01.2013 відповідач прийняв на себе зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати вартості наданих позивачем послуг із забезпечення технічної можливості передачі (транзиту) електричної енергії власними електричними мережами в точки приєднання електроустановок Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ".

Зокрема, у пункті 7.3 договору №КД-18139 від 24.01.2013 (у редакції додаткової угоди №КД-18139/2 від 31.12.2014) сторонами узгоджено, що оплата Користувачем послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного використання здійснюється платіжним дорученням на підставі оформленого акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) та виставленого Власником мереж рахунка не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним періодом.

Отже, сторонами безпосередньо у договорі узгоджено, що підставою для проведення оплати за цим договором є факт надання послуг, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг), оформленим позивачем та наданим для підписання відповідачу.

Як зазначалося вище, на виконання договору №КД-18139 від 24.01.2013 позивачем було оформлено та направлено відповідачу для підписання акти про відшкодування витрат на електрозабезпечення за період з лютого місяця 2022 року по вересень місяць 2023 року, між тим зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ" зазначені акти підписано не було, при цьому відповідачем заперечувався факт отримання цих актів та виставлених на їх підставі рахунків.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Слід зауважити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж.К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини наголосив, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей", тобто суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.

Позивач на підтвердження направлення відповідачеві актів про відшкодування витрат на електрозабезпечення та виставлених на їх підставі рахунків засобами поштового зв`язку за адресою, яка вказана безпосередньо у самому договорі №КД-18139 від 24.01.2013 та відображена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.І а.с.160), надав до місцевого господарського суду копії сторінок з журналу обліку вихідної кореспонденції, рекомендованих поштових повідомлень та конвертів, з яких є як вручені поштові відправлення (акт та рахунок за травень місяць 2023 року), так і ті, на яких проставлено відмітки "за закінченням терміну зберігання".

Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що, укладаючи договір №КД-18139 від 24.01.2013, відповідач діяв як суб`єкт господарювання в межах господарських правовідносин, забезпечуючи себе необхідними матеріально-технічними ресурсами.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства (частина друга статті 3 Господарського кодексу України).

Обов`язковою передумовою здійснення господарської діяльності є державна реєстрація суб`єкта господарювання, що забезпечує реалізацію принципів публічності, загальновідомості і достовірності даних про господарюючих суб`єктів.

Відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про фізичну особу-підприємця, як місцезнаходження (місце проживання або інша адреса, за якою здійснюється зв`язок з фізичною особою-підприємцем).

Здійснюючи підприємницьку діяльність, суб`єкт господарювання вступає у повсякденні відносини з іншими суб`єктами господарської діяльності, а тому останні можуть потребувати оперативної взаємодії з підприємством у господарській діяльності, зокрема, задля проведення переговорів, співпраці у здійсненні прав та виконанні обов`язків, вчинення односторонніх правочинів, можливості обміну інформацією за договором. Звідси, зокрема, випливає обов`язок суб`єкта господарювання забезпечити доступність власних контактів, у тому числі можливість звернення до нього письмово у розумний строк.

У пункті 6 статті 3 Цивільного кодексу України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати таке відправлення належним, адже отримання відповідного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

За таких обставин, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження порушення оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що позивач вжив усіх належних та необхідних від нього заходів для отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ" актів про відшкодування витрат на електрозабезпечення та виставлених на їх підставі рахунків, зокрема, направляючи відповідачеві вказані документи рекомендованою кореспонденцією за адресою, яка вказана останнім у договорі №КД-18139 від 24.01.2013 і значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Поряд з цим, деякі з зазначених документів, а саме: акт та рахунок за травень місяць 2023 року, все ж були отримані відповідачем, проте також не були підписані та оплачені ним, що безпідставно залишилось поза увагою місцевого господарського суду.

При цьому судом апеляційної інстанції враховується, що передання та прийняття робіт (послуг) на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт (надання послуг) за договором (угодою) у разі неотримання обґрунтованої відмови замовника про підписання такого акту та, відповідно, прийняття робіт (послуг). Крім того, виконавець робіт (надавач послуг) не повинен вчиняти жодних додаткових дій щодо спонукання замовника до отримання та підписання акта здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Більше того, наявні у матеріалах справи витяги з Єдиної інформаційної системи порту свідчать про те, що особи, які вказані у зверненнях Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ" щодо отримання доступу на територію порту, неодноразово перетинали контрольно-пропускний пункт порту, а відтак мали доступ до лічильника і могли самостійно пересвідчитися у його показаннях, після чого здійснити оплату, не очікуючи від позивача актів та рахунків, тим більше, що коректність роботи лічильника та, як наслідок, правильність його показань відповідачем не спростована.

Колегія суддів наголошує на тому, що сама по собі пасивна поведінка Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ" у вигляді неотримання надісланої йому позивачем поштової кореспонденції жодним чином не свідчить про відсутність прострочення виконання ним прийнятих на себе зобов`язань зі своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг із забезпечення технічної можливості передачі (транзиту) електричної енергії власними електричними мережами в точки приєднання електроустановок Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ".

Щодо висновку Господарського суду Одеської області про неотримання відповідачем рахунків на оплату, то апеляційний господарський суд зауважує на тому, що згідно з умовами договору №КД-18139 від 24.01.2013 оплата за ним здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача, який зазначений у даному договорі, відтак, навіть у разі неотримання рахунків, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ" не мало будь-яких перешкод для сплати відшкодування витрат на електрозабезпечення шляхом перерахування грошових коштів (вартість послуг могла бути встановлена на основі показань лічильника або за результатами звернення до позивача) на рахунок Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту), який зазначений безпосередньо в договорі.

Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 15.05.2019 у справі №910/13527/17, відповідно до якої за своєю правовою природою рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати грошові кошти в якості оплати, при цьому ненадання такого рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а відтак наявність або відсутність рахунку не звільняє боржника від обов`язку з оплати вартості наданих йому послуг (прийнятих ним робіт), тобто виставлення позивачем рахунку не є подією, з якою пов`язано початок перебігу строку виникнення зобов`язання, оскільки подія є об`єктивним явищем, що не залежить від волі учасників правовідносин, у той час як виставлення рахунку є саме дією, яка є вираженням суб`єктивної волі учасників правовідносин.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що невиконання грошового зобов`язання необхідно кваліфікувати як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визнати таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені у листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку компенсаційних нарахувань окремо за кожним актом про відшкодування витрат на електрозабезпечення до договору №КД-18139 від 24.01.2013, за яким допущено прострочення виконання грошових зобов`язань, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) обґрунтовано нараховано відповідачу 3% річних у загальній сумі 17997,24 грн за період з 21.03.2022 по 19.02.2024 та інфляційні втрати у загальній сумі 48841,77 грн за період з квітня місяця 2022 року по січень місяць 2024 року.

За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 8.2.1 договору №КД-18139 від 24.01.2013 передбачено, що за внесення платежів, передбачених додатком №4 "Порядок розрахунків" цього договору, з порушенням терміну, визначеного відповідним додатком, Користувач сплачує Власнику мереж пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Перевіривши проведений Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) розрахунок штрафних санкцій, апеляційний господарський суд зазначає про те, що вказаний розрахунок здійснено неправильно, а саме: з порушенням вимог частини шостої статті 232 Господарського кодексу України щодо шестимісячного періоду нарахування, у зв`язку з чим, з огляду на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань в частині здійснення своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг із забезпечення технічної можливості передачі (транзиту) електричної енергії власними електричними мережами в точки приєднання електроустановок Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ", Південно-західний апеляційний господарський суд здійснив власний перерахунок окремо за кожним актом про відшкодування витрат на електрозабезпечення до договору №КД-18139 від 24.01.2013, за яким допущено прострочення виконання грошових зобов`язань, та, як наслідок, встановив, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, становить 103334,14 грн.

Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення 103334,14 грн пені, суд апеляційної інстанції вбачає наявність підстав для зменшення її розміру на 90%, тобто до 10333,41 грн, з огляду на наступне.

Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов`язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці та застосований, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.

Отже, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та частини першої статті 233 Господарського Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).

Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Відтак, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

При цьому колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №КД-18139 від 24.01.2013 (зокрема, хоча і несвоєчасну, але часткову оплату вартості відшкодування витрат на електрозабезпечення) та відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, враховуючи, що застосування штрафних санкцій не повинно лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати пені на 90% (з 103334,14 грн до 10333,41 грн), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ" зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ" інфляційних втрат, 3% річних та частини заявленої суми неустойки компенсує негативні наслідки, пов`язані з простроченням останнім виконання прийнятих на себе зобов`язань, а також відповідає принципу пропорційності, у той час як стягнення з відповідача штрафних санкцій у повному обсязі, на переконання колегії суддів, було б неспівмірним з негативними наслідками від порушення відповідачем відповідного зобов`язання.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 у справі №916/1650/24 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, а тому підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 17997,24 грн 3% річних, 48841,77 грн інфляційних втрат та 10333,41 грн пені з одночасним ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині та зміні в частині розподілу судових витрат.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволенню позову та апеляційної скарги (позов задоволено на 80,80%, а апеляційну скаргу на 52,62%), при цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір пені, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються відповідачем у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 у справі №916/1650/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ" на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) 17997,24 грн 3% річних, 48841,77 грн інфляційних втрат та 10333,41 грн пені скасувати, позов в цій частині задовольнити, в частині розподілу судових витрат змінити, в решті рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ" на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) 474601,07 грн основної заборгованості, 17997,24 грн 3% річних, 48841,77 грн інфляційних втрат, 10333,41 грн пені та 9672,05 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

У задоволенні решти позову відмовити".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ МАРЕ" на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) 3829,17 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 12.12.2024.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук