Постанова

від 02.12.2024 по справі 910/7261/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2024 р. Справа№ 910/7261/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Коротун О.М.

за участю секретаря судового засідання: Новосельцева О.Р.

представників сторін:

від позивача: Неділько О.С.,

від відповідача: Подуфалова І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО ЛОДЖІСТИК ТРЕЙД»

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024

у справі №910/7261/24 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕУС ТЕРМІНАЛ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО ЛОДЖІСТИК ТРЕЙД»

про стягнення 1 045 493,72 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕУС ТЕРМІНАЛ" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ЛОДЖІСТИК ТРЕЙД" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості стягнення 1 045 493,72 грн, з яких: 911 485,34 грн основного боргу, 12 825,65 грн інфляційних втрат, 11 206,79 грн - 3% річних, 109 975,94 грн - пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем умов договору про транспортно-експедиторське обслуговування №ТЕО-039127875 від 23.08.2023, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 1 045 493,72 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 позовні вимоги задоволено повністю.

Рішення суду обґрунтовано тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ЛОДЖІСТИК ТРЕЙД" умови договору від 23.08.2023 не виконало, оплату наданих послуг з організації перевезень вантажу не здійснило. Докази зворотного у матеріалах справи відсутні. Таким чином, суд дійшов висновку, що сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором станом на дату подання позовної заяви становить суму 767 156,28 грн.

Також судом зазначено, що вагони прийняті відповідачем, як комерційно придатні та технічно справні, а тому акти технічної несправності не складалися. Відповідно до п. 2.4.12 договору наслідки технічної несправності вагонів покладаються на клієнта, тобто на відповідача, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат за ремонт вагонів у сумі 144 329,08 грн.

Крім того, перевіривши розрахунки пені у розмірі 109 975,94 грн, інфляційних втрат у розмірі 12 825,65 грн, 3% річних у розмірі 11 206,79 грн, надані позивачем, суд першої інстанції дійшов висновку про їх арифметичну правильність та обґрунтованість, задовольнивши позовні вимоги в цій частині.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення їх доводів

Не погодившись з рішенням Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО ЛОДЖІСТИК ТРЕЙД» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі № 910/7261/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції було розглянуто справу №910/7261/24 в порядку спрощеного позовного провадження, водночас, зазначена справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Крім того, вказує, що суд не повідомив відповідача та його представника про неналежне оформлення ордеру представника, чим фактично порушив право відповідача на належний судовий захист.

Скаржник не погоджується з висновком суду, що відповідач був проінформований про зміну ставки, не надав жодних заперечень проти підвищення ціни та не повернув вагони відповідно до наданих виконавцем інструкцій позивачеві, продовживши експлуатувати руховий склад, а тому вартість була підвищена автоматично з 01.12.2023. Вважає, що такі висновки не відповідають обставинам справи, оскільки після початку надання послуг згідно з Протоколом №3 від 13.10.2023, виконавець ініціював перегляд вартості послуг в сторону її збільшення, а саме до 19,2 доларів США в т.ч. ПДВ за вагон на добу, у зв`язку з чим зазначений протокол з ініціативи позивача був перепідписаний та погоджений відповідачем лише 14.12.2023 у новій редакції, відповідно до якої сторонами погоджена вартість послуг з користування вагонами у розмірі 19,2 доларів США за вагон за добу, що підтверджується обміном електронними листами між сторонами у відповідності до п.3.6 договору.

Засобами електронної пошти позивач додатково повідомив відповідача про підвищення ставки за користування вагонами з 01.12.2023 на рівень 1920 грн/вагон/доба з ПДВ та зазначив про те, що Протокол № 3 від 13.10.2023 припиняє свою дію 30.11.2023 і всі 25 вагонів з 01.12.2023 будуть рахуватися по 1920,00 грн /вагоно/доба з ПДВ. Скаржник засобами електронної пошти відмовив у погодженні нової вартості та повернення вагонів на станцію навантаження.

Апелянт вважає, що суд дійшов помилкового висновку, що умовами наданого до суду Протоколу була передбачена зміна ставки через 20 діб з початку експлуатації рухомого складу, а позивач належним чином повідомив відповідача про зміну ставки, тому відмова відповідача від зобов`язань є необґрунтованою, оскільки суд не взяв до увагу той факт, що ціна договору/послуги є істотною умовою будь-яких правовідносин та має бути погоджена сторонами, в іншому випадку самостійне визначення будь-якої вартості позивачем не співвідноситься з принципом добросовісності та доброчесності.

Апелянт звертає увагу, що вимога в частині відшкодування вартості ремонту не обґрунтована, оскільки відповідно до п.2.4.17 договору клієнт зобов`язаний відшкодувати документально підтверджені збитки в розмірі вартості ремонту виключно у випадку пошкодження вагонів, їх вузлів і деталей на під`їзній колії станції навантаження/вивантаження, в результаті дій або бездіяльності клієнта. Проте вагони були забраковані й направлені на ремонт не на під`їзній колії станції навантаження/вивантаження, а в процесі їх руху по маршруту, що, на його думку, виключає відповідальність відповідача в частині відшкодування вартості ремонту.

Таким чином, апелянт, зважаючи на неодноразове ігнорування виконавцем вимог клієнта здійснити перерахунок у відповідності до умов укладеного договору згідно із погодженою сторонами вартістю за грудень 2023 року та виставити рахунок, згідно із умовами укладеного договору та перодів експлуатації вагонів виконавця, 31.01.2024 здійснив оплату вартості за користування вагонів з розрахунку 19,20 доларів США за вагон/за добу, а саме 586 443,72 грн. Отже, апелянт вважає, що ним здійснено повну оплату наданих послуг, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕУС ТЕРМІНАЛ» у своєму відзиві, наданому до суду 22.10.2019, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Крім того, позивач вказує, що справа №910/7261/24 не відноситься до жодної з перелічених у частині 4 статті 247 ГПК України категорій справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. В апеляційній скарзі відповідачем не обґрунтовано, яким чином розгляд справи у спрощеному позовному провадженні призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач також зазначає, що 13.10.2023 сторонами був погоджений та підписаний Протокол узгодження ціни №3, а відповідач підтверджує його підписання. Підписуючи вищезазначений Протокол, сторони погодили вартість надання транспортно-експедиторських послуг за вагон/добу (ставку) та врегулювали порядок зміни вартості таких послуг у подальшому.

Позивач зауважує, що твердження відповідача, що фактично Протокол №3 (вартість послуг у розмірі 19,20 доларів США) було, нібито, погоджено тільки 14 грудня 2023 року є безпідставним, оскільки 13.10.2023 позивачем, було виставлено рахунок на оплату № 563 на суму 335 400,00 грн, відповідно до якого ціна з ПДВ за транспортно-експедиторські послуги складала 698,75 грн., що є еквівалентом 19,2 доларів США згідно з курсом продажу валюти на дату виставлення рахунку. Зазначений рахунок було оплачено відповідачем в повному обсязі, що підтверджується Інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 294 від 31.10.2023. Тобто, починаючи з жовтня 2023 року відповідачем визнавалась вартість послуг згідно з Протоколом №3 у розмірі 19,2 доларів США та здійснювалась відповідна оплата на рахунки позивача у повному обсязі.

Також позивач зазначає, що 30.11.2023 відповідачем, без будь-яких зауважень, було підписано акт приймання робіт (надання послуг) № 704, відповідно до якого вартість послуг за Протоколом №3 складала 698, 23 грн, що є еквівалентом 19,2 доларів США згідно з курсом продажу валюти на дату виставлення рахунку. Тобто, за листопад відповідачем прийняті послуги на умовах Протоколу №3 (вартість послуг складала 19,2 доларів США), які в подальшому були оплачені відповідачем. Таким чином, позивач стверджує, що відповідачем погоджено умови Протоколу №3 та дії відповідача направлено на їх виконання.

При цьому, позивач зазначає, що Протоколом №3 не передбачено обов`язку виконавця узгоджувати зміну ставки з клієнтом, а виключно повідомляти про настання таких змін. Сторонами досягнуто узгодження строків застосування нової ставки у разі її зміни, а саме, ставка починає діяти з третього дня після надсилання виконавцем такого повідомлення. Водночас, позивач звертає увагу, що відповідач, який був проінформований про зміну ставки, не надав жодних письмових заперечень проти підвищення ціни та не повернув вагони відповідно до наданих виконавцем інструкцій, при цьому продовжив експлуатувати руховий склад, а тому вартість експлуатації рухомого складу була підвищена автоматично з 01.12.2023, тобто після спливу 20 діб та надсилання відповідного повідомлення, що узгоджується зі змістом абзацу 6 п. 4 Протоколу.

Таким чином, позивач вважає, що Протоколом було чітко передбачено вартість (ціну послуг), строк її дії та порядок перегляду. Позивач діяв виключно відповідно до умов укладеного договору та Протоколу, а тому висновки відповідача про помилковість висновків суду першої інстанції щодо можливості зміни ставки через 20 діб з початку експлуатації рухомого складу є безпідставними та необґрунтованими, та спростовуються матеріалами справи і позивачем було правомірно збільшено вартість, про що повідомлено відповідача належним чином.

Позивач наголошує, що Протоколом №3 визначено порядок зміни ціни (як істотна умова договору) та обов`язки сторін при такій зміні (обов`язок виконавця попередити та обов`язок клієнта повернути вагони або користуватися ними за новою ставкою), посилання відповідача на те, що підвищення ціни порушує істотні умови договору є помилковими і спростовуються умовами договору, обставинами справи та чинним законодавством України.

Крім того, позивач не погоджується із ствердженнями відповідача, що вимога позивача в частині відшкодування вартості ремонту є необґрунтованою, оскільки клієнт зобов`язаний відшкодувати документально підтверджені збитки в розмірі вартості ремонту виключно у випадку пошкодження вагонів, їх вузлів і деталей на під`їзній колії станції навантаження/вивантаження. Позиція відповідача ґрунтується лише на одному аргументі, який відокремлений з контексту договірних приписів (виключно у випадку пошкодження вагонів, їх вузлів і деталей на під`їзній колії станції навантаження/вивантаження) та який по суті своїй не заперечує факту поломки вагонів під час їх експлуатації відповідачем, та не спростовує відповідальність останнього. Тому, на думку позивача, відповідач помилково дійшов до висновку щодо відсутності правових підстав стягнення вартості ремонту вагонів у розмірі 144 329,08 грн, що обумовлене умовами договору.

Позивач вважає, що судом першої інстанції було повно на всебічно досліджено матеріали справи та зроблено вірні висновки стосовно правомірності стягнення заявленої суми заборгованості та штрафних санкцій.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО ЛОДЖІСТИК ТРЕЙД» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №910/7261/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО ЛОДЖІСТИК ТРЕЙД» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №910/7261/24 залишено без руху.

08.10.2024 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО ЛОДЖІСТИК ТРЕЙД» надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано докази зареєстрованого електронного кабінету ЕСІТС Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО ЛОДЖІСТИК ТРЕЙД» та адвокати Неділько Ольги Сергіївни; докази надсилання копії апеляційної скарги і доданих до неї документів листом з описом вкладення до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕУС ТЕРМИНАЛ».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО ЛОДЖІСТИК ТРЕЙД» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №910/7261/24 та призначено розгляд справи на 02.12.2024.

02.12.2024 від представниці Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕУС ТЕРМІНАЛ» адвокатки Подуфалової Ірини Вікторівни надійшло клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн.

Позиції учасників справи

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції 02.12.2024 підтримала доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просила її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційної інстанції 02.12.2024 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просила її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Судом першої інстанції встановлено, 23.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Теус Термінал» (далі-виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРО ЛОДЖИСТИК ТРЕЙД» (далі-клієнт) було укладено договір про транспортно-експедиторське обслуговування № ТЕО- 039127875, відповідно до якого виконавець зобов`язався за оплату і за рахунок клієнта організувати послуги з організації та супроводу перевезення вантажу, що полягають у наданні в експлуатацію рухомого складу виконавця, який належить йому на праві власності або в будь-яких інших правах.

Сторони, уклавши договір транспортно-експедиторського обслуговування № ТЕО-039127875 від 23.08.2023, погодили зобов`язання виконавця виконувати або організовувати виконання послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу замовника, а також надавати інші супутні послуги, перелік яких зазначений в цьому пункті (п. 1.4. договору), а замовник у свою чергу зобов`язується платити виконавцю плату за користування рухомим складом у випадках і розмірах, встановлених у Протоколах узгодження ціни до цього договору (п. 2.4.4. договору).

13.10.2023 сторонами був погоджений та підписаний Протокол узгодження ціни №3 (далі - «Протокол»), що є невід`ємною частиною договору, згідно з яким виконавець надав в експлуатацію замовнику 25 одиниць вагонів (п. 3. Протоколу) для здійснення одного рейсу, який починався з прибуття вагонів на ст. Бориспіль, 448107, ПІЗЗ і закінчувався датою прибуття вагонів на наступну станцію навантаження, вказану виконавцем у Транспортній інструкції вих. № 6 від 17.11.2023 року, а саме: ст. Миколаїв-Вантаж, 415207, ОД. (п. 2 Протоколу).

Пунктом 9 Протоколу зафіксовано, що Протокол набирає чинності з моменту його підписання та є невід`ємною частиною Договору.

Сторони здійснили обмін підписаними примірниками Протоколу шляхом надсилання один одному через електронну пошту для подальшого обміну оригіналами.

Пунктами 3.5. та 10.2 договору передбачений обмін документами через електрону пошту.romanyuk@eurologic.kiev.com, а також встановлено, що до моменту отримання оригіналу документу його електронна копія має силу оригіналу такого документа.

Відповідно до п. 4 Протоколу, вартість (ціна) послуг з організації та супроводу перевезення вантажу становить 19,20 доларів США (у т.ч. ПДВ 20%) за вагон за добу. У цьому ж пункті зазначено, що клієнт здійснює попередню оплату вартості послуг в розмірі 100% від розрахункової вартості користування вагонами в кількості згідно з узгодженою сторонами заявкою терміном 20 діб шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця до початку перевезення; остаточний розрахунок вартості користування вагонами клієнт здійснює на підставі акту виконаних робіт від виконавця по прибуттю вагонів на станцію вказану виконавцем у транспортній інструкції, включно після завершення надання послуг.

11.10.2023 відповідачем було здійснено авансовий платіж на основі виставленого виконавцем рахунку № 547 від 10.10.2023 на суму 287 988,75 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 264 від 11.10.2023.

31.10.2023 позивач організував прибуття 25 вагонів-зерновозів (вагони №№: 95237673, 95177721, 95211181, 58552233, 58535204, 95120820, 95265070,95279204, 95182135, 95243721 95167946, 95133963, 95178430, 58553751,53235420, 95099909, 95308318, 95238606, 95060158, 95118634, 95239018, 95288676, 95789046, 95217105, 95173514) під навантаження на ст. Бориспіль. Того ж дня, відповідно до рахунку № 563 відповідач вніс оплату на рахунок позивача у розмірі 335 400,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №294 від 31.10.2023.

01.11.2023 позивач повідомив відповідача про те, що ставка у листопаді 2023 року збільшується і буде складати 1100 грн з ПДВ/вагоно/доба, про що був підписаний відповідачем Протокол № 4 та надісланий електронною поштою (додається), але зважаючи на те, що подача вагонів на станцію Бориспіль була затримана на 10-11 діб, позивач дозволив лишити ставку на листопад 2023 року, затверджену Протоколом № 3 від 13.10.2023 - 19,2 доларів США (у т.ч. ПДВ 20 %) за вагон за добу.

У період з 01.11.2023 по 02.11.2023 відповідач завантажив дані вагони та відправив за необхідним йому маршрутом слідування.

За твердженням позивача, 17.11.2023 року, тобто, завчасно, було направлено за допомогою месенджера «Телеграм» Інструкцію № 6 для повернення рухомого складу позивачу, наданого відповідачу в експлуатацію.

Таким чином, відповідно до умов Протоколу, вагони повинні були прибути на зазначену виконавцем в інструкції станцію Миколаїв-Вантажний, код станції 415207 ОД, у строк до 10 календарних днів від дати направлення інструкції виконавцем, тобто до 27.11.2023.

Разом з тим, як вказує позивач та не заперечує відповідач, станом на 27.11.2023 відповідач не повернув рухомий склад позивачу, оскільки виявив ініціативу продовжити експлуатацію рухомого складу.

Пунктом 4 Протоколу визначено, що після спливу 20 діб ставка за надання послуг, передбачена п. 1 Протоколу, може бути змінена виконавцем, про що виконавець попереджає клієнта мінімум за дві доби до бажаної дати набрання чинності зміненої вартості послуг.

21.11.2023 позивач скористався вказаним правом та завчасно повідомив відповідача, шляхом надсилання листа №21/1 від 21.11.2023 на електронну адресу:.romanyuk@eurologic.kiev.ua, про підвищення ставки за експлуатацію рухомого складу до 1920,00 грн з ПДВ за вагон за добу з 01.12.2023, тобто за 9 днів до початку дії нової ставки.

Отже, відповідач був проінформований про те, що Протокол № 3 від 13.10.2023 припиняє дію 30.11.2023 і експлуатація 25 вагонів з 01.12.2023 буде рахуватися за ставкою 1920,00 грн /вагоно/доба з ПДВ.

Позивач вказує, що умови Протоколу передбачають декілька альтернативних шляхів поведінки відповідача при підвищенні вартості послуг:

- згода клієнта на підвищення ставки, що тягне за собою підписання сторонами протягом двох днів нового Протоколу, узгодження ціни з новою вартістю послуг та продовження Протоколу (Протокол № 5 від 01.12.2023 не був відповідачем підписаний);

- незгода клієнта на підвищення ставки, що полягає у непідписанні нового Протоколу, надісланого виконавцем і/або відсутності письмової відмови клієнта протягом двох днів та тягне за собою: автоматичне підвищення ставки після спливу 20 днів з початку експлуатації рухомого складу (початком експлуатації рухомого складу відповідно до умов Протоколу є прибуття вагонів на ст. Бориспіль. Зважаючи на те, що вагони прибули на вказану станцію 31.10.2023, 20 днів сплило 21.11.2023;

- повернення вагонів відповідно до інструкцій виконавця у строк до 10 календарних днів від дати направлення інструкції виконавцем (абз. 6,7 п. 4 Протоколу).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач стверджує, що відповідач, який був проінформований про зміну ставки, не надав жодних письмових заперечень проти підвищення ціни та не повернув вагони відповідно до наданих виконавцем інструкцій, при цьому продовжив експлуатувати рухомий склад. А тому вартість експлуатації рухомого складу була підвищена автоматично з 01.12.2023, тобто після спливу 20 діб та надіслання відповідного повідомлення, що узгоджується зі змістом абз. б п. 4 Протоколу. Матеріали справи доказів зворотнього не містять.

До того ж, під час продовження користування відповідачем рухомим складом в грудні місяці, 09.12.2023 позивач, шляхом надсилання листа (з додатками) на електронну пошту відповідача, повторно, інформував останнього про затримку вагонів на вивантаженні, зміну ставки (яка вже відбулась) та інші обставини експлуатації вагонів, а відповідач, у свою чергу, не заперечував проти викладених обставин та вимог (скріншот електронного листа додається).

За підсумком експлуатації рухомого складу відповідач повернув 10 вагонів на станцію визначену позивачем 27.12.2023 та 15 вагонів - 29.12.2023. Після повернення вагонів, послуги з надання позивачем рухомого складу в користування відповідачу вважалися завершеними. Отже, послуги визнані, як такі, що надані позивачем належним чином і в повному обсязі, тому підлягали оплаті відповідачем.

Під час надання послуг, позивачем формувалися рахунки № 547 від 10.10.2023, № 563 від 13.10.2023, № 616 від 13.11.2023, № 635 від 24.11.2023, № 640 від 24.11.2023, № 677 від 18.12.2023, № 718 від 29.12.2023 р, № 1 від 31.12.2023, сума яких в процесі надання послуг коригувалась та остаточно зазначалась в актах здачі-приймання робіт (надання послуг).

За фактом надання послуг, позивачем були сформовані акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 2 875 341,96 грн, а саме:

- акт здачі-приймання робіт № 665 від 31.10.2023 на суму 386 179,20 грн;

- акт здачі-приймання робіт № 666 від 31.10.2023 на суму 44 720,00 грн;

- акт здачі-приймання робіт № 676 від 13.11.2023 на суму 50 726,40 грн;

- акт здачі-приймання робіт № 695 від 24.11.2023 на суму 25 756,00 грн;

- акт здачі-приймання робіт № 704 від 30.11.2023 на суму 989 291,56 грн;

- акт здачі-приймання робіт № 771 від 31.12.2023 на суму 25 068,80 грн;

- акт здачі-приймання робіт № 798 від 31.12.2023 на суму 1 353 600,00 грн.

З перелічених вище актів здачі-приймання робіт (надання послуг) відповідач повернув лише належним чином підписані акти № 695 від 24.11.2023 та № 704 від 30.11.2023, водночас акти № 665 від 31.10.2023, № 666 від 31.10.2023, № 676 від 13.11.2023, № 771 від 31.12.2023 на суму, № 798 від 31.12.2023 так і не були відповідачем повернуті позивачу.

Пунктом 3.4. договору встановлено, що акти надання послуг протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання від виконавця повинні бути розглянуті і повернуті виконавцю підписані або повернуті з мотивованими зауваженнями. У разі відсутності письмових зауважень клієнта в п`ятиденний термін з моменту отримання акту надання послуг, сторони домовилися, що акт надання послуг вважається прийнятим клієнтом, а послуги обумовлені в ньому вважаються наданими виконавцем належним чином в повному обсязі і підлягають сплаті клієнтом.

У свою чергу, відповідачем було сплачена вартість послуг на загальну суму 2 108 185,68 грн, що підтверджується наступними довідками з «клієнт-Банку»:

- інформаційне повідомлення про зарахування коштів №264 від 11.10.2023 на суму 287 988,75 грн;

- інформаційне повідомлення про зарахування коштів № 294 від 31.10.2023 на суму 335 400,00 грн;

- платіжна інструкція № 2058 від 13.12.2023 на суму 294 615,66 грн;

- платіжна інструкція № 9778 від 15.12.2023 на суму 578 668,75 грн;

- інформаційне повідомлення про зарахування коштів № 362 від 05.01.2024 на суму 25068,80 грн;

- інформаційне повідомлення про зарахування коштів № 9897 від 31.01.2024 на суму 586 443,72 грн.

Різниця між наданими позивачем послугами та сплатою відповідачем таких послуг у підсумку склала суму 767 156,28 грн (сума боргу).

Така сума боргу була зумовлена наступним.

01.12.2023 вартість експлуатації рухомого складу позивача становила 1 920,00 грн (у т.ч. ПДВ) за вагон за добу, а вагони були повернені позивачу 27.12.2023 (10 вагонів) та 29.12.2023 (15 вагонів), сума послуг, що підлягала сплаті відповідачем за грудень 2023 року, становила:

10 ваг *27 діб * 1920,00 грн з ПДВ/вагоно/доба = 518 400,00 грн з ПДВ;

15 ваг *29 діб * 1920,00 грн з ПДВ/вагоно/доба = 835 200,00 грн з ПДВ

Всього: 1 353 600,00 грн з урахуванням ПДВ.

Позивачем було надіслано рахунок на оплату №1 від 31.12.2023 р. та акт виконаних робіт № 798 від 31.12.2023 на суму 1 353 600,00 грн за експлуатацію рухомого складу за грудень 2023 року. Однак, відповідач вказаний акт не підписав, а рахунок - не сплатив, всупереч зазначеним пунктам договору. Це призвело до виникнення розбіжності позицій сторін щодо вартості послуг наданих у грудні 2023 року.

У зв`язку з наявністю боргу відповідача, позивач звернувся до відповідача в порядку ст. 222 ГК України з претензією за вих. № 01/08/01 від 08.01.2024 з вимогою погасити борг в розмірі 1 353 600, 00 грн, що підтверджується скріншотом роздруківки про надсилання претензії відповідачу доданим до позовної заяви.

До претензії було повторно додано Протокол № 3 від 13.10.2023, Протокол № 5 від 01.12.2023, лист № 21/1 від 21.11.2023 та Інструкція № б від 17.11.2023.

Проте відповідач надав заперечення за вих. № 09-01/24-1 від 09.01.2024 на претензію, в якій вказав на відсутність правових підстав для підписання непогодженого сторонами Протоколу №5 від 01.12.2023 та сплати грошових коштів за користування вагонами за грудень 2023 року за підвищеною ставкою згідно із виставленим рахунком. Разом з тим, відповідач визнав факт користування рухомим складом та просив здійснити перерахунок вартості сум користування вагонами за грудень 2023 року згідно із погодженою сторонами в Протоколі №3 вартістю у розмірі 19,2 доларів США в т.ч. ПДВ за вагон за добу та надіслати документи (акт виконаних робіт/рахунок за грудень 2023 року) в порядку та у спосіб, передбачений умовами укладеного договору.

Крім того, відповідач повернув раніше узгоджені сторонами в електронному вигляді Протоколи № 3 та № 4 (узгодження нової ставки) без підпису з метою уникнення виконання зобов`язання щодо сплати вартості за надані послуги в повному розмірі.

Також відповідач надіслав лист за вих. № 16-01/4 від 16.01.2024 з проханням здійснити перерахунок вартості сум користування вагонами за грудень 2023 року згідно із погодженою сторонами вартістю у розмірі 19,2 доларів США в т.ч. ПДВ за вагон за добу та надіслати документи (акт виконаних робіт/рахунок за грудень 2023 року) в порядку та у спосіб, передбачений умовами укладеного договору.

Позивач не погодився з позицією відповідача та надав відповідь на заперечення відповідача за вих. № 22-01/24 від 22.01.2024.

Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначає, що ні в строки передбачені умовами договору, ні на день подачі позову відповідач розрахунки за надані послуги не здійснив, у зв`язку з чим за ним виникла заборгованість за надані послуги у розмірі 767 156,28 грн.

Крім того, під час користування відповідачем рухомим складом, 14 вагонів на станції Одеса-Застава були визнані технічно несправними та направлені в ремонт, який виконавець організував за власний рахунок. Вартість ремонту вагонів становила суму 144 329,06 грн та відповідно до умов договору підлягала компенсації позивачеві з боку відповідача, що також не було вчинено відповідачем.

Також позивач просив стягнути з відповідача 12 825,65 грн інфляційних втрат, 11 206,79 грн - 3% річних, 109 975,94 грн - пені.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України) передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Статті 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 ГПК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 ГПК України).

Згідно з приписами ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Статтею 909 ЦК України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно з ч. 1-3, 6, 8-12 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Частиною 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" унормовано, що клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Так, пунктом 2.4.4. договору встановлено обов`язок клієнта сплатити виконавцю плату за користування рухомим складом у випадках і розмірах, встановлених в Протоколах узгодження ціни до цього договору.

Згідно з п.3.5. договору, всі документи, які були підписані і/або узгоджені сторонами шляхом обміну факсами, електронною поштою, передбачають наступний обмін і/або оформлення оригіналу відповідного документа. До моменту отримання оригіналу документа його факсова або електронна копія мають силу оригіналу такого документа. Оригінал документа повинен бути спрямований стороною іншій стороні протягом 3-х робочих днів з моменту його підписання і/або узгодження. Сторона, що не направила оригіналів документів несе всі ризики, в т.ч. збитки і шкоду, які були завдані іншій стороні, пов`язані з відсутністю оригіналів документів.

У п. 4.1. договору зазначається, що для виконання наданих послуг клієнт забезпечує виконавця коштами на умовах, що передбачені в протоколах до цього договору. Перерахування коштів здійснюється в терміни обумовлені у рахунку, рахунку-фактурі, інвойсі і т.п. (за цим договором - «рахунок»), виставленому виконавцем, але в будь-якому випадку не пізніше закінчення перевезення, якщо інший термін не зазначений в Протоколах до цього договору.

Статтею 931 ЦК України встановлено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що ціна за договором є договірною та фіксується в Протоколах узгодження договірної ціни до договору.

Відповідно до п. 6.1. договору сторони несуть взаємну відповідальність в разі неналежного виконання або невиконання умов, зазначених в цьому договорі.

Пунктом 2.2.5 договору передбачено, що клієнт має право відкликати надану виконавцеві заявку не пізніше 5 діб до дати подачі рухомого складу (в даному випадку п. 7 передбачено, що Протокол прирівнюється і вважається заявкою та транспортною інструкцією).

Позивач звертаючись до суду наполягав на тому, що Протокол підписаний обома сторонами шляхом обміну електронною поштою, що є належним способом обміну документами відповідно до п. 3.5. договору та мають юридичну силу оригіналу до обміну оригіналами.

У постанові від 13.10.2021 у справі №923/1379/20 Верховний Суд послався на те, що відповідно до статей 3, 5, 8 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг" електронні документи вже давно стали частиною ділового обороту та юридична сила електронного документа, як доказу, не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа, як доказу, не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (п. 84).

Таким чином, відповідач (замовник за договором), не підписавши акт здачі-приймання робіт (надання послуг), тим самим не виконав своє зобов`язання належним чином, а отже, порушив ст. 526 ЦК України, оскільки обов`язок відповідача, як замовника послуг, оплатити послуги прямо залежить за договором від конкретної обставини - підписання акта приймання-передачі послуг.

Судом першої інстанції встановлено, що умовами Протоколу була передбачена зміна ставки через 20 діб з початку експлуатації рухомого складу. Позивач належним чином повідомив відповідача про зміну ставки, при цьому відповідач не вчинив жодних дій, що свідчили б про не прийняття нової ставки (повернення вагонів протягом 10 днів з моменту надання позивачем інструкцій), а продовжував експлуатувати рухомий склад позивача після зміни ставки ще протягом грудня 2023 року, тому місцевий суд правильно дійшов висновку, що відмова відповідача від зобов`язань є необгрунтованою.

При цьому, суд першої інстанції вірно відхилив доводи відповідача про те, що попередження про зміну ціни в договорі після його виконання не можуть бути прийняті до уваги, оскільки підвищення вартості послуг до 1920,00 грн з ПДВ за вагон за добу стосувалося експлуатації рухомого складу, яке ще не відбулося (з 01.12.2023).

Крім того, позивач наголошував, що прийняття відповідачем послуг з експлуатації рухомого складу протягом листопада 2023 року за ціною 19,20 дол. США, затвердженою Протоколом №3 та оплата послуг за вказаною ціною свідчить про прийняття ним зміни ціни послуг та є доказом узгодження зміни ціни.

Так, статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином у відповідності з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Враховуючи, що умовами договору та Протоколом № 3 передбачено механізм зміни орендної плати (плати за користування вагонами), колегія суддів зазначає, що позивачем правомірно було збільшено вартість, про що було повідомлено відповідача належним чином.

Також відповідачем було підписано договір з урахуванням пункту, яким передбачено можливість підвищувати вартість послуг за ініціативою позивача. При цьому, умовами договору не встановлено заборони щодо підвищення вартості послуг під час перевезення.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що здійснюючи часткову оплату за підвищеною ціною відповідачем фактично було визнано заявлену до стягнення заборгованість та відповідно погоджено визначену вартість послуг з урахуванням підвищення ціни.

З огляду на зазначене, позивач у листі № 22-01/24 від 22.01.2024 звернувся до відповідача з повторною вимогою погасити наявний борг у розмірі 1 353 600,00 грн з урахуванням пені до 30.01.2024. Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення відповідач отримав 06.02.2024

Разом з тим, відповідач надіслав лист за вих. № 30.01-2 від 30.01.2024, відповідно до якого наполягав на здійснені перерахунку вартості сум користування вагонами за грудень 2023 року у розмірі 19,2 доларів США в т.ч. ПДВ за вагон/за добу.

Судом першої інстанції встановлено, що 31.01.2024 відповідачем було перераховано на рахунок позивача суму 586 443,72 грн за надані послуги (платіжна інструкція № 9897) замість наявної заборгованості 1 353 600,00 грн, у зв`язку з чим заборгованість відповідача за надані послуги становить 767 156,28 грн, яка ним не погашена.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не виконав умови договору від 23.08.2023, оплату наданих послуг з організації перевезень вантажу у повному обсязі не здійснив, отже, заборгованість станом на дату подання позовної заяви становить сума 767 156,28 грн, докази зворотного у матеріалах справи відсутні, тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підляють задоволенню.

Стосовно стягнення оплати ремонту вагонів, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання підписаного сторонами Протоколу, виконавцем було направлено на станцію Бориспіль 25 вагонів, які прибули під навантаження 31.10.2023.

Всі направлені виконавцем 25 вагонів були прийняті клієнтом як технічно справні та комерційно придатні, навантажені в період з 01.11.2023 по 02.11.2023 та направлені за маршрутом, визначеним клієнтом.

У п. 2.2.6 договору вказано, що клієнт має право відмовитись від прийняття вагонів у випадках, якщо виключається можливість використання клієнтом вагонів під перевезення вантажу внаслідок їх технічної або комерційної непридатності.

Непридатність вагонів в комерційному і/або технічному відношенні оформляється одним з повідомлень форми ВУ-23М, ВУ-25М і/або актами форми ГУ-23, оформленими відповідно до Статуту залізниць України та Правилами перевезень вантажів.

Проте, під час експлуатації рухомого складу, 07.11.2023 14 вагонів (53235420, 58553751, 95099909, 95133963, 95167946, 95178430, 95182135, 95217105, 95238606, 95243721, 95279204, 95288676, 95308318, 95789046) на ст. Одеса-Застава були направлені на ремонт, який позивач провів за власні кошти. Сума ремонту складала 144 329,08 грн, що підтверджується наступними документами:

- актом здачі-приймання (надання послуг) №1023 від 09.11.2023 на суму 82 658,63 грн;

- актом здачі-приймання (надання послуг) № 1026 від 12.11.2023 на суму 26 075,05 грн;

- калькуляцією вартості технічного обслуговування вагонів ТОВ «ТЕУС ТЕРМІНАЛ» від 09.11.2023 (1);

- калькуляцією вартості технічного обслуговування вагонів ТОВ «ТЕУС ТЕРМІНАЛ» від 09.11.2023 (2);

- калькуляцією вартості технічного обслуговування вагонів ТОВ «ТЕУС ТЕРМІНАЛ» від 12.11.2023 ;

- актом здачі-приймання (надання послуг) № 1041 від 11.11.2023 на суму 5 392,86 грн;

- актом здачі-приймання (надання послуг) № 1051 від 14.11.2023 на суму 1 654,85 грн;

- пам`яткою № 322 про збирання вагонів;

- актом здачі-приймання (надання послуг) № 1037 від 10.11.2023 на суму 5 147,69 грн;

- пам`яткою № 287 про подавання вагонів;

- пам`яткою № 288 про подавання вагонів;

- рахунком на оплату № 1760 від 09.11.2023 на суму 15 600,00 грн;

- специфікацією № 2 від 09.11.2023;

- рахунком на оплату № 1763 від 09.11.2023 на суму 7 800,00 грн;

- специфікацією № 3 від 09.11.2023;

- звітом ремонту 14 вагонів по ст. Одеса-Застава 1.

Позивач сформував рахунок на оплату № 726 від 31.12.2023 та акт виконаних робіт № 797 від 31.12.2023 на суму вартості ремонту вагонів у розмірі 144 329,08 грн. Однак, відповідач вказаний акт не підписав, а рахунок - не сплатив, всупереч умовам договору.

Згідно з п. 2.4.17 договору, при пошкодженні вагонів, їх вузлів і деталей на під`їзній колії станції навантаження/вивантаження, в результаті дій або бездіяльності Клієнта (вантажовідправника/вантажоотримувача), Клієнт на вимогу Виконавця, зобов`язаний відшкодувати документально підтверджені збитки в розмірі вартості витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати; вартості ремонту пошкодженого вагова з урахуванням вартості втрачених (або) пошкоджених частин, витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, надається разом з розрахунком збитків; плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням, визначеної за ставками плати за користування вагонами відповідно Протоколів до цього договору.

08.01.2024 позивачем направлено претензію за вих. № 01/08/01, в якій зазначено, що 14 вагонів по ст.Одеса-Застава1 були забраковані й направлені в ремонт, який проведено позивачем за власні кошти, сума ремонту складає 144 329,08 грн та згідно з п. 2.4.17 договору зазначена сума з документально підтвердженими збитками буде представлена до відшкодування з відповідача.

У відповіді на заперечення відповідача за вих. № 22-01/24 від 22.01.2024, позивачем, окрім вимоги про сплату боргу за надані послуги, була пред`явлена вимога щодо сплати вартості ремонту вагонів у розмірі 144 329,08 грн, до якої були долучені відповідні документи, які підтверджували проведення такого ремонту.

Однак, відповідач листом вих. № 30.01-2 від 30.01.2024 не визнав наявність заборгованості щодо ремонту вагонів вказавши, що вимога позивача в частині відшкодування вартості ремонту не обґрунтована та послався на п. 2.4.17 договору, де зазначено, що клієнт зобов`язаний відшкодувати документально підтверджені збитки в розмірі вартості ремонту виключно у випадку пошкодження вагонів, їх вузлів і деталей на під`їзній колії станції навантаження/вивантаження, в результаті дій або бездіяльності клієнта та звернув увагу, що вагони були забраковані та направлені на ремонт не на під`їзній колії станції навантаження/вивантаження, а в процесі їх руху за маршрутом.

Відповідно до п. 2.4.12. договору, обов`язком клієнта (відповідача) є здійснення огляду рухомого складу на предмет придатності під навантаження заявленим вантажем. У разі визнання клієнтом вагонів придатними під перевезення заявленого вантажу, виконавець не несе відповідальності перед клієнтом за можливі наслідки, викликані технічною або комерційною непридатністю рухомого складу. У разі відмови клієнта від замовлених вагонів, що прибули на станцію навантаження, компенсувати виконавцю фактичні витрати, що виникли в зв`язку з такою відмовою, підтверджені документами, розрахунком витрат і пред`явленим рахунком.

У пункті 3.9. договору зазначено, що рухомий склад, який не відповідає вимогам комерційної та/або технічної придатності, є непридатним. Непридатний рухомий склад оформляється актами ВУ-23. ВУ-25, ВУ-26 (технічні несправності) в актами форми у-23, 1-та, (комерційна непридатність) підписуються уповноваженими представниками клієнта (вантажовідправника /вантажоодержувача) і перевізника.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вагони прийняті відповідачем, як комерційно придатні та технічно справні, а тому зазначені вище акти не складалися. Відповідно до п. 2.4.12 договору наслідки технічної несправності вагонів покладаються на клієнта, тобто на відповідача, а тому сума ремонту вагонів, що склала 144 329,08 грн, підлягає відшкодуванню відповідачем.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 ГПК України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю "ТЕУС ТЕРМІНАЛ" у сумі 767 156,28 грн за надані послуги з організації перевезення та вартості ремонту вагонів у сумі 144 329,08 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору, не здійснив оплату наданих й прийнятих послуг в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 767 156,28 грн за надані послуги з організації перевезення та 144 329,08 грн вартості ремонту вагонів є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 109 975,94 грн, нарахованої за період 09.01.2024 по 06.06.2024.

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

08.01.2023 позивачем була надіслана відповідачу претензія про погашення заборгованості, що підтверджується скріншотом електронного надсилання з електронної пошти співробітника позивача t.shakhtarina@teus.com.ua на електронну пошту відповідача a.romanyuk@eurologic.kiev.com, що зазначена в п. 3.6.2 договору.

Пунктом 6.4. договору передбачено, що за прострочення оплати рахунків виконавця, клієнт сплачує пеню у розмірі поданої облікової ставки НБУ, що діє в період, за який сплачується пеня, від суми боргу за кожен день прострочення платежу. Обов`язок сплати пені настає у клієнта у разі відправки виконавцем відповідної письмової претензії. Нарахування пені є правом виконавця.

Строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання у відповідності до п. 6.4. договору, починає відлік з 09.01.2024 по 06.06.2024, що становить 150 днів прострочення господарських зобов`язань.

Здійснивши перерахунок пені у сумі 109 975,94 грн, нарахованої за період 09.01.2024 - 06.06.2024, наданий позивачем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такий розрахунок є арифметично вірним, обґрунтованим та в цій частині вимоги підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог у частині стягнення з відповідача 11 206,79 грн 3 % річних та 12 825,65 грн. інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних у розмірі 11 206,79 грн та інфляційних втрат у розмірі 12 825,65 грн, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що такий розрахунок є обґрунтованим, арифметично вірним, та в цій частині підлягає задоволенню.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76-79 ГПК України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю "Теус Термінал" в сумі 767 156,28 грн за надані послуги з організації перевезення та вартості ремонту вагонів у сумі 144 329,08 грн тому, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача фактично зводяться до переоцінки обставин, правильно встановлених судом першої інстанції.

Стосовно доводів відповідача, що судом було розглянуто справу №910/7261/24 в порядку спрощеного позовного провадження, водночас зазначена справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 4 статті 247 ГПК України, у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи: 1) про банкрутство; 2) за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 3) у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій); 4) у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу; 6) у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю); 7) у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна; 8) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 9) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3-8 цієї частини.

Колегія суддів звертає увагу, що справа №910/7261/24 не відноситься до жодної з вищезазначених категорій справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Крім того, ціна позову не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (відповідно до статті 7 ЗУ «Про державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3028,00 грн.)

Щодо доводів відповідача, що суд не повідомив ні представника, ні відповідача про неналежне оформлення ордеру, чим фактично порушив право відповідача на належний судовий захист, колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1,2 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер,- 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Згідно з пунктом 15 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги (нова редакція), затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41, відповідальність за достовірність вказаних в ордері даних несе адвокат (особа, яка видала ордер).

Частиною 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи, що відповідач не надав належного ордера на підтвердження своїх повноважень, а саме всупереч вимогам законодавства до суду подав ордер, у якому не зазначено конкретної назви органу (суду), в якому надається правова допомога, тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не допущено порушень норм процесуального права.

Стосовно інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО ЛОДЖІСТИК ТРЕЙД» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №910/7261/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №910/7261/24 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО ЛОДЖІСТИК ТРЕЙД» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №910/7261/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №910/7261/24 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/7261/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Розгляд клопотання представниці Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕУС ТЕРМІНАЛ» адвокати Подуфалової Ірини Вікторівни про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу призначити на 12.12.2024 о 10:50 год.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 11.12.2024.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

О.М. Коротун