Ухвала

від 09.12.2024 по справі 908/2516/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

09.12.2024 року м.Дніпро Справа № 908/2516/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач)

суддів: Дарміна М.О., Іванова О.Г.

секретар судового засідання: Коновал Д.О.

представники сторін:

від позивача: Мисенко К.В. - представник

від позивача: Завалько Т.С. - представник

від відповідача:Маньчин О.О. - адвокат, посвідчення адвоката № 001180 від 28.10.2016р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

в режимі відеоконференції апеляційну скаргу

RELINGTON RESOURCES, INC. (РЕЛІНГТОН РЕСЬОРЧЕС, ІНК)

на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 20.09.2024 р.

(суддя Давиденко І.В., м. Запоріжжя, повний текст ухвали складено 20.09.2024 р.),

прийняту за результатами розгляду

заяви RELINGTON RESOURCES, INC. ( РЕЛІНГТОН РЕСЬОРЧЕС, ІНК )

про забезпечення позову у справі

за позовом:

RELINGTON RESOURCES, INC. (РЕЛІНГТОН РЕСЬОРЧЕС, ІНК)

(1 st Floor, OLIAJI TRADE CENTER No. 12, VICTORIA MAHE SEYCHELLES) (місцезнаходження: 1 поверх, Ольяжі Трейд Центр 12, Вікторія Мае, Республіка Сейшельські Острови, реєстраційний номер: 014420; адреса для листування: вул. Князів Острозьких, 32/2, БЦ Сенатор, 12 поверх, АО Авеллум, м. Київ, 01010, адвокат Сєрова О.О.)

до відповідача:

Акціонерного товариства Запорізький завод феросплавів

( вул.Діагональна, буд. 11, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 00186542 )

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

RELINGTON RESOURCES, INC. (РЕЛІНГТОН РЕСЬОРЧЕС, ІНК) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Акціонерного товариства Запорізький завод феросплавів, про стягнення 12 093 690,10 доларів США.

18.09.2024 р. до Господарського суду Запорізької області від RELINGTON RESOURCES, INC. (РЕЛІНГТОН РЕСЬОРЧЕС, ІНК), разом з позовною заявою надійшла заява про забезпечення позову, в якій Позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Акціонерному товариству ЗАПОРІЗЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ, які знаходяться на всіх рахунках Відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить Акціонерному товариству ЗАПОРІЗЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ, у межах суми позову 500 962 771,11 грн., що включає ціну позову та судові витрати позивача.

В обґрунтування своєї заяви заявник посилається на те, що існує ризик ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду, що є обґрунтованою підставою для вжиття заходу забезпечення позову, оскільки існують такі обставини: зупинення 93% виробничої господарської діяльності заводу Відповідача; ймовірна відсутність можливості повністю поновити виробничу господарську діяльність заводу; суттєве погіршення фінансового стану відповідача; та можливість відповідача вільно розпоряджатись майном та коштами на рахунках. Позивач зазначив, що відповідно до пресрелізу, опублікованого на офіційній сторінці відповідача у Facebook, з листопада 2023 року було прийнято рішення по зупинці пічних агрегатів для проведення ремонтних робіт, які при їх поточній роботі провести не можливо. З березня 2023 року до травень 2024 року завод Відповідача простоював через збереження високих цін на електроенергію і недостатніх цін на феросплави на світовому ринку. З 1 травня 2024 року завод запустив 2 печі - це 7% його потужності. З 14 травня 2024 року було знову впроваджено відключення електроенергії, що могло вплинути на роботу заводу. Позивачу не відомо чи продовжили роботу 2 печі заводу та чи працюють вони зараз. У відкритому доступі відсутня інформація щодо обсягу таких запасів та на яку тривалість діяльності їх вистачить. Таким чином, на думку позивача, виробнича діяльність відповідача наразі призупинена щонайменше на 93% та відсутні плани її поновлення. Відповідно до інформації, яку публікує Публічне акціонерне товариство Запоріжжяобленерго, через постійні масовані атаки російської федерації на об`єкти української електроенергетики в Запорізькій області постійно вводяться графіки аварійного обмеження енергоспоживання. В більшості випадків такі обмеження стосуються великих підприємств - споживачів електроенергії. Починаючи з 14 травня 2024 року було знову введено графіки відключення електроенергії. Відповідно до повідомлення Голови правління відповідача, завод відновив виробництво з 1 травня 2024 року на 7% від загальної потужності після простою з березня 2023 року. Завод не мав жодних видимих планів щодо збільшення завантаження. З 14 травня 2024 року були відновлені відключення електроенергії, що прямо перешкоджає роботі Заводу. Позивачу не відомо чи завод продовжує діяльність хоча б на 7% потужності. Враховуючи обмеження електроенергії та постійні атаки російської федерації у Запорізькій області, строк відновлення господарської діяльності відповідача в повному обсязі невідомий, а ймовірність повноцінного відновлення роботи найближчим часом є маловірогідною. Відповідно до фінансової звітності відповідача за 2023 рік, сукупний дохід заводу становить 72 574 000 грн, у 2022 року сукупний дохід Заводу становив 628 676 000 грн, тобто, дохід відповідача впав більше, ніж на 80%. Крім того, збиток за 2023 рік становить 741 172 000 грн. У 2022 році показник збитку був відсутній, а чистий фінансовий результат (прибуток) складав 523 027 000 грн. Таким чином, на думку позивача, сума збитків заводу значно перевищує суму доходів за 2023 рік. Суттєве погіршення фінансового стану відповідача у 2023 році вказує на істотні ризики того, що за час розгляду судом позовної заяви коштів і майна відповідача може стати недостатньо для виконання зобов`язань перед позивачем. Можливість відповідача вільно розпоряджатись майном та коштами вказує на ризик того, що до закінчення розгляду цієї справи обсяг майна та коштів відповідача може зменшитись на стільки, що відповідач не зможе виконати зобов`язання перед позивачем. Підсумовуючи Позивач зазначив, що призупинення виробничої діяльності заводу, ймовірна відсутність можливості в повному обсязі відновити виробничу діяльність заводу, суттєве погіршення фінансового стану відповідача та можливість відповідача вільно розпоряджатись майном та коштами вказують на те, що до закінчення розгляду цієї справи коштів і майна відповідача може стати недостатньо для виконання судового рішення, у разі задоволення позовної заяви. У зв`язку з чим, Позивач просить суд застосувати заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Акціонерному товариству ЗАПОРІЗЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ, які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить Акціонерному товариству ЗАПОРІЗЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ, у межах суми позову 500 962 771,11 грн, що включає ціну позову та судові витрати Позивача.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.09.2024 р. у справі № 908/2516/24 в задоволенні заяви RELINGTON RESOURCES, INC. ( РЕЛІНГТОН РЕСЬОРЧЕС, ІНК ) про забезпечення позову у справі № 908/2516/24 відмовлено.

Мотивуючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що Заявником ( Позивачем ) не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поданої ним заяви, а саме: існування на даний час конкретних обставин, з якими пов`язується необхідність вжиття заходів забезпечення позову.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, RELINGTON RESOURCES, INC. ( РЕЛІНГТОН РЕСЬОРЧЕС, ІНК ) звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник зазначає, що приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції не з`ясував обставини, що мають значення для справи та порушив норми процесуального права, що відповідно до ст. 277 ГПК України є підставами для скасування ухвали та ухвалення нового рішення.

Зокрема, Скаржник посилається на те, що суд першої інстанції не врахував, що припинення господарської діяльності Відповідача впливає на його фінансовий стан та призводить до неможливості виконати рішення суду. Дохід Відповідача з 2022 до 2023 року впав більше ніж на 80%. Збиток за 2023 рік становить 741 172 000 грн. Дохід Відповідача за 2023 рік (72 574 000 грн) значно менший за ціну позову (12 093 690,7 доларів США, що еквівалентно 499 158 618 грн відповідно до курсу НБУ станом на дату подачі позову). Можливість Відповідача вільно розпоряджатись майном та коштами на рахунках, на думку Скаржника, Відповідач може безперешкодно розпоряджатись своїми коштами та майном. Це спричиняє ризик того, що до закінчення розгляду цієї справи обсяг майна та коштів Відповідача зменшиться настільки, що Відповідач не зможе виконати рішення суду. Господарська діяльність Відповідача та його фінансовий стан мають безпосереднє значення для оцінки можливості Відповідача виконати рішення суду. З огляду на майже повністю припинену господарську діяльність, складний фінансовий стан та при цьому необмежену можливість Відповідача розпоряджатись своїми коштами та майном є об`єктивне та обгрунтоване припущення того, що до кінця розгляду цієї справи Відповідач не зможе виконати рішення суду.

Скаржник також вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, адже не правильно витлумачив зміст норми частини 2 ст. 136 ГПК України та застосував норму п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України без врахування актуальних висновків Верховного Суду про її застосування.

Скаржник вказує на те, що ГПК України не містить виключних підстав для вжиття заходів забезпечення, як то наміри Відповідача відчужити належне йому майно. Так само, суд першої інстанції не наводить релевантних висновків Верховного Суду про застосування ч. 2 ст. 136 ГПК України, які б підтверджували те, що позов може бути забезпечено виключно у випадку намірів відповідача відчужити майно. Водночас, Скаржник звертає увагу на те що відповідно до постанови Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 р. у справі № 905/448/22, Позивач не зобов`язаний подавати докази вчинення Відповідачем дій, спрямованих на відчуження його майна/грошових коштів, розпорядження ними тощо. Позивач повинен лише обгрунтувати причини звернення з такою заявою та обґрунтувати, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Скаржник зауважує на тому, що в заяві Позивач навів аргументи, що фактично повне припинення господарської діяльності Відповідача також є обставиною, яка вказує на те, що виконання рішення суду в цій справі може бути ускладнено. Однак, суд першої інстанції залишив їх поза увагою.

Скаржник вважає, що ні ГПК України, ні висновки Верховного Суду не містять виключного переліку доказів, якими Позивач повинен довести обгрунтоване припущення що не застосування заходу забезпечення ускладнить або навіть унеможливить виконання рішення суду. Вимоги суду від Позивача надати виключно докази того, що Відповідач здійснив, здійснює чи має намір здійснити будь-які дії, спрямовані на витрачання коштів чи відчуження свого майна з метою ухилення від виконання зобов`язань, є протиправними та порушують баланс інтересів сторін. Це, на його думку, вказує на безпідставно звужене тлумачення судом першої інстанції норми процесуального права, невідповідність такого тлумачення висновкам Верховного Суду, та, як наслідок її неправильне застосування.

Від Акціонерного товариства Запорізький завод феросплавів надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги RELINGTON RESOURCES, INC, а ухвалу Господарського суду Запорізької області від 20.09.2024 р. по справі № 908/2516/24 залишити в силі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2024 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кощеєв І.М. (доповідач), судді Дармін М.О., Іванов О.Г..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.10.2024 р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи/копії матеріалів справи № 908/2516/24. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою RELINGTON RESOURCES, INC. (РЕЛІНГТОН РЕСЬОРЧЕС, ІНК) на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 20.09.2024 р. у справі № 908/2516/24 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.

Матеріали справи № 908/2516/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 31.10.2024 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 09.12.2024 р..

Від представника RELINGTON RESOURCES, INC. (РЕЛІНГТОН РЕСЬОРЧЕС, ІНК) (адвоката Мисенко Крістіни Вікторівни) надійшла заява про її участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та Підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2024 р. судове засідання у справі № 908/2516/24, призначене на 09.12.2024 р., вирішено провести з представником RELINGTON RESOURCES, INC. ( РЕЛІНГТОН РЕСЬОРЧЕС, ІНК ), в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду ( зал судового засідання № 511 ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистеми ЄСІТС.

Від представника RELINGTON RESOURCES, INC. ( РЕЛІНГТОН РЕСЬОРЧЕС, ІНК) (адвоката Завалько Тетяни Сергіївни ) надійшла заява про її участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та Підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.12.2024 р. судове засідання у справі № 908/2516/24, призначене на 09.12.2024 р., вирішено провести з представником RELINGTON RESOURCES, INC. ( РЕЛІНГТОН РЕСЬОРЧЕС, ІНК ), в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду ( зал судового засідання № 511 ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистеми ЄСІТС.

У судовому засіданні 09.12.2024 р., проведеному в режимі відеоконференції, була оголошена вступна та резолютивна частини ухвали Центрального апеляційного господарського суду.

Розглядаючи апеляційну скаргу колегією суддів було встановлено наступне.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, Відповідач у відзиві просив звернути особливу увагу на те, що позовні вимоги Позивача взагалі не є підсудні Господарському суду Запорізької області. Так, у кожному з укладених сторонами Контрактів, відповідно до умов розділу 9, сторони передбачили, що всі розбіжності, що виникають внаслідок або у зв`язку з цим контрактом, повинні вирішуватися шляхом переговорів між Сторонами. У разі, якщо сторони не дійдуть згоди, то справа підлягає, за винятком підсудності загальним судам, вирішенню в арбітражному порядку в Міжнародному Комерційному Арбітражі при Торгово-промисловій палаті Женеви, Швейцарія, відповідно до норм цивільного законодавства та регламенту зазначеного арбітражу» ( п. 92 договору )..

Відповідно до положень ст. 226 ГПК України, суд залишає позов без розгляду, якщо, зокрема, сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Згідно з частиною 1 ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" (в редакції, чинній на дату винесення місцевим господарським судом рішення у справі) суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Відповідачем, на підставі визначених положень законодавства, було подано до Господарського суду Запорізької області клопотання про залишення позову без розгляду та скерування сторін до вирішення спору до арбітражної установи.

У відповіді на відзив, Скаржник наголошує, що спір між сторонами підсудний господарським судам, а арбітражне застереження є невиконуваним. Крім того, це твердження є не релевантним для апеляційного провадження щодо ухвали, оскільки питання підсудності спору зараз перебуває на розгляді у суді першої інстанції. Крім того, вирішення питання щодо підсудності спору як такого виходить за межі апеляційного розгляду та повноважень апеляційного суду. Позивач надав обґрунтовані пояснення Господарському суду Запорізької області, що цей спір підлягає розгляду господарським судом України. Станом на дату подачі цієї Відповіді на Відзив, провадження у Господарському суді Запорізької області триває. Суд першої інстанції ще не вирішив щодо підсудності цього спору господарським судам України або ж арбітражу. У цьому апеляційному провадженні розглядається апеляційна скарга на Ухвалу щодо відмови у вжитті заходів забезпечення. Питання підсудності спору в Ухвалі не піднімались. Також ці питання не були доводами апеляційної скарги. Тому, визначення підсудності цього спору господарським судам України виходить за межі апеляційного розгляду та не повинно досліджуватись суд апеляційної інстанції в межах цього провадження. Відповідно до арбітражних застережень, що містяться у Контрактах, спори, що виникають з них, і підпадають під юрисдикцію судів, не можуть бути передані на розгляд комерційного арбітражу. Спір за Контрактами може бути переданий на розгляд міжнародного комерційного арбітражу лише якщо він не підсудний судам (відповідним органам судової системи держави). Тобто, у Контрактах встановлений кілька-ступеневий вибір способу вирішення спорів: (1) оцінка розповсюдження юрисдикції суду на спір; (2) якщо справа не підсудна суду, то звернення до арбітражу. Укладаючи Контракти, сторони погодились та надали перевагу судовому вирішенню спорів. Позивач та Відповідач є суб`єктами господарювання. Відповідач має місцезнаходження в Україні. Він також має майно розташоване в Україні. Спір виник щодо виконання Контрактів, які за своєю правовою природою є договорами поставки. Таким чином, спір підсудний господарським судам України, тому не може бути переданий на розгляд міжнародного комерційного арбітражу. Позивач наполягає на тому, що всі Контракти, укладені між Позивачем та Відповідачем, містять не виконувані арбітражні застереження. При цьому арбітражної установи the International Commercial Arbitration Court at the Cambers of the Commerce and Industry, Geneva, Swiss не існує, і станом на час укладення Контрактів не існувало. Жодна з арбітражних установ, які діють у Женеві, не співпадає повністю за назвою із установою, зазначеною у арбітражних застереженнях Контрактів. При цьому назва, зазначена в Контрактах, одночасно частково співпадає з кількома арбітражними установами, що діють у Женеві, Швейцарії. Це унеможливлює чітко та безальтернативно визначити арбітражну установу, і, відповідно, реалізувати арбітражне застереження сторонами для врегулювання спору. Також, в арбітражному застереженні не визначено регламент арбітражу, адже міститься лише посилання на регламент неіснуючою арбітражної установи. Тому, відсутня будь-яка можливість визначити арбітражну установу, спираючись на погоджений сторонами регламент. Таким чином, у зв`язку із неможливістю безальтернативно визначити арбітражну установу, уповноважену на розгляд спору між сторонами, арбітражне застереження є невиконуваним. Відповідно, Позивач має право на звернення до господарського суду, зокрема до Центрального апеляційного господарського суду, за захистом своїх порушених прав.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, а також доводи, викладені у відзиві та відповіді на відзив, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зупинення апеляційного провадження з огляду на таке.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною першою ст. 138 ГПК України визначено, що заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 р. у справі № 914/1570/20 виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Кюблер проти Німеччини").

Колегія суддів звертається до правової позиції, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 р. у справі № 754/5683/22.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 47 виснувала, що ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Колегія суддів виходить з того, що статті 138, 136 ГПК України передбачає право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.

При цьому, правове значення для розгляду відповідним судом заяви про забезпечення позову, яка подана одночасно з позовом має відповідність її змісту та форми вимогам, встановленим ГПК України та підсудність такої заяви суду, до якого вона подана.

Згідно із частиною першою ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Отже, наведеним приписом встановлено процесуальний обов`язок суду розглянути заяву про забезпечення позову не пізніше двох днів з дня її надходження.

Колегія суддів виходить з того, що ГПК України містить як статті 175, 231, так і відповідні глави, зокрема 2, 3, 6 Розділу ІІІ, які регламентують відкриття провадження у справі, підготовче провадження, розгляд справи по суті, відмову у відкритті провадження по справі та закриття провадження у справі.

Колегія суддів зазначає, що питання про те, чи належить справу вирішувати суду відповідної юрисдикції, вирішується під час відкриття провадження у справі. Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд не вирішує питання юрисдикції спору, належності/неналежності позивача. Тому заяви про забезпечення позову, подані одночасно із поданням позовної заяви, у разі відповідності їх змісту та форми вимогам, встановленим статтею ГПК України, та підсудності таких заяв суду, мають бути розглянуті по суті у строк, передбачений частиною першою ст. 140 ГПК України.

Заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом також у разі: 1) неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами частини третьої статті 138 цього Кодексу; 2) повернення позовної заяви; 3) відмови у відкритті провадження у справі (частина тринадцята ст. 145 ГПК України).

Системне тлумачення статтей 136, 137, 138, 145 ГПК України дає можливість дійти висновку, що: законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі за поданою позовною заявою у разі подання їх одночасно до суду; для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п`ять днів відповідно; у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі, у разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову.

Питання, які має вирішити суд під час розгляду заяви про забезпечення позову у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Колегія суддів також виходить з принципу диспозитивності господарського судочинства, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ГПК України, в межах заявлених нею вимог, що відповідає нормі ст. 14 ГПК України.

Ст. 269 ГПК України визначені межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до частини першої якої, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, частиною четвертою ст. 269 цього Кодексу визначено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів відзначає, що принцип диспозитивності визначає межі здійснення господарським судом та учасниками справи їхніх процесуальних прав та обов`язків, надає учасникам справи можливість вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та визначає обов`язок суду здійснювати провадження у справі виключно за зверненням особи, поданим до суду у відповідній процесуальній формі. Реалізація принципу диспозитивності у процесі здійснення правосуддя спрямована на досягнення справедливого балансу між суб`єктами судового процесу і визначає межі процесуальних дій суду у розгляді справи.

При цьому обсяг вимог апеляційного оскарження - це визначений скаржником, а у випадках, передбачених процесуальним законом, напрям та зміст перевірки судового рішення. Межами апеляційного перегляду процесуальний закон визначає повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду вимог апеляційної скарги ( ст. 275 ГПК України), вихід за межі яких в разі неправильного застосування судом норм матеріального права допускається виключно в межах заявленого скаржником обсягу апеляційного оскарження судового рішення, у порядку передбаченому частиною четвертою ст. 269 ГПК України .

Таким чином, суд апеляційної інстанції, не наділений правом без звернення особи і, відповідно яка не наводить доводів непогодження із судовим рішенням в частині юрисдикції під час винесення ухвали про забезпечення позову, переглядати ухвалу з підстав неправильного застосування судом питання юрисдикції, оскільки такі процесуальні дії суду порушують як принцип диспозитивності, так і принцип змагальності. Тільки переглядаючи судове рішення в заявленому скаржником обсязі апеляційного перегляду, суд апеляційної інстанції, у випадку, передбаченому частиною четвертою ст. 269 ГПК України не обмежений доводами та вимогами скарги, зобов`язаний, дотримуючись принципу законності судочинства, реалізуючи надані повноваження і відповідно, ухвалити рішення в межах наданих ст. 275 ГПК України повноважень, які можуть не збігатися з вимогами апеляційної скарги.

Колегія суддів виходить з того, що Верховний Суд (у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів) у постанові від 13.05.2024 р. у справі № 916/5151/23, скасував рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову та прийняв нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову з тих підстав, що оскільки положення ст. 138 ГПК України передбачають з`ясування питання щодо дотримання правил підсудності позову, на забезпечення якого подається відповідна заява, враховуючи вимоги Глави 2 ГПК України "Юрисдикція", у випадку, коли спір не може бути розглянутий у судовому порядку будь-якої юрисдикції, що підтверджує відповідне законодавче унормування, положення Статуту та стала судова практика, яка вказує на відсутність юрисдикції судів України, які входять до системи судоустрою, стосовно певної категорії спорів, у господарського суду відсутні підстави для вжиття в таких спорах заходів забезпечення позову.

Колегія суддів у справі № 916/5151/23 визнала помилковими посилання апеляційного суду на те, що при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже у цьому випадку підлягає дослідженню не обґрунтованість позову по суті, а питання юрисдикції такого спору як судам України, які входять до системи судоустрою, так і господарським судам, відповідно до закону, Статуту та сталої судової практики, що може здійснюватися судом й на стадії прийняття позовної заяви відповідно до пункту 1 частини першої ст. 175 ГПК України. Помилкове незастосування судом першої інстанції норми пункту 1 частини першої ст. 175 ГПК України на стадії прийняття позовної заяви не може бути підставою для забезпечення судом позову у спорі, вирішення якого очевидно не відноситься до його юрисдикції.

Так, у пункті 3.4. постанови Верховного Суду у справі № 916/5151/23 зазначено, що « 3.4.Колегія суддів зазначає, що за змістом наведеної норми, у вирішенні питання про забезпечення позову необхідно, зокрема, здійснювати оцінку дотримання правил підсудності господарському суду позову, на забезпечення якого подається відповідна заява. Відповідно, норми ГПК України щодо юрисдикції зумовлюють по аналогії процесу і необхідність здійснювати оцінку предметної та суб`єктної юрисдикції (підсудності) господарським судам позову, на забезпечення якого подається відповідна заява, на стадії розгляду заяви про забезпечення позову. Інший підхід може зумовити забезпечення позову за позовом, який не підлягає розгляду в судах України (зокрема господарських судах), на нерозумний строк, зокрема до стадії розгляду спору по суті, та невиправдано вплинути на права/легітимні інтереси осіб, яких стосується забезпечення позову.»

Таким чином, у вказаній постанові Верховний Суд дійшов правового висновку про те, що за змістом частини першої ст. 138 ГПК України у вирішенні питання про забезпечення позову необхідно, зокрема, здійснювати оцінку дотримання правил підсудності господарському суду позову, на забезпечення якого подається відповідна заява. Відповідно, норми ГРК України щодо юрисдикції зумовлюють по аналогії процесу і необхідність здійснювати оцінку предметної та суб`єктної юрисдикції (підсудності) господарським судам позову, на забезпечення якого подається відповідна заява, на стадії розгляду заяви про забезпечення позову.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10.06.2024 р. у справі № 916/5137/23 (у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів).

Втім, ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.10.2024 р. справу № 903/497/24 передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Передача справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зумовлена тим, що колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків від висновків щодо застосування ч.1 ст. 138 ГПК України, викладених у постанові КГС ВС від 13.05.2024 р. у справі № 916/5151/23 ( № в ЄДРСР 119168154) та постанові КГС ВС від 10.06.2024 р. у справі № 916/5137/23 ( № в ЄДРСР 119618062) (прийнятих у складі колегій суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів) з огляду на вказане вище, а також, ураховуючи, що за змістом норм ГПК України під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову ( такий правовий висновок викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема і у постанові від 01.06.2022 р. у справі № 380/4273/21 ).

У вказаних постановах Суди дійшли правового висновку про те, що за змістом ч.1 ст. 138 ГПК України у вирішенні питання про забезпечення позову необхідно, зокрема, здійснювати оцінку дотримання правил підсудності господарському суду позову, на забезпечення якого подається відповідна заява. Відповідно, норми ГПК України щодо юрисдикції зумовлюють по аналогії процесу і необхідність здійснювати оцінку предметної та суб`єктної юрисдикції (підсудності) господарським судам позову, на забезпечення якого подається відповідна заява, на стадії розгляду заяви про забезпечення позову.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 30.10.2024 р. вважає, що наявні мотиви і підстави для відступу від правових висновків щодо застосування ст. ст. 136, 137 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду від 13.05.2024 р. у справі № 916/5151/23 та від 10.06.2024 р. у справі № 916/5137/23, та вважає, що у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову оцінка наявності/відсутності права Позивача на звернення до суду, підстав заявлених позовних вимог, юрисдикції у справі повинна здійснюватися судом в іншому порядку та на іншій стадії і в такому випадку не мала надаватись судом апеляційної інстанції під час перегляду ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, оскільки на стадії розгляду заяви про забезпечення позову суд не вирішує та не розглядає справу по суті.

Ухвалою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.11.2024 р. прийнято до розгляду справу № 903/497/24 за касаційною скаргою Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.07.2024 р.. Розгляд касаційної скарги Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.07.2024 р. у справі № 903/497/24 призначено у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

За приписами ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищевикладене, з метою єдності судової практики, а також те, що постанова Верховного Суду є остаточною і виступає джерелом формування судової практики, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зупинити провадження у справі № 908/2516/24, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228, п. 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України, до закінчення розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду справи № 903/497/24.

При цьому, необхідно зауважити, що відповідно до ч. 1 ст. 117 ГПК України зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків, що сприяє забезпеченню дотримання гарантій щодо розумних строків розгляду справи, встановлених ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року, яка є джерелом права згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.2006 р. та застосовується судами при розгляді справ на підставі приписів ч. 4 ст. 11 ГПК України.

Як передбачено п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах ( в іншій справі ) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

У такому випадку, згідно з приписами п. 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Керуючись п. 7 ч. 1 ст. 228, п. 11 ч. 1 ст. 229, ст. 234, 269, 270, 273, 281 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Зупинити провадження за апеляційною скаргою RELINGTON RESOURCES, INC. (РЕЛІНГТОН РЕСЬОРЧЕС, ІНК) на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 20.09.2024 р. у справі № 908/2516/24 до закінчення перегляду у касаційному порядку Верховним Судом у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду судового рішення у справі 903/497/24.

Зобов`язати сторони повідомити Центральний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження у справі.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено 12.12.2024 р.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя М.О. Дармін

Суддя О.Г. Іванов