Постанова від 29.05.2025 по справі 908/2516/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 908/2516/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - Relington Resources, Inc. (Релінгтон Ресьорчес, Інк) - Сєрова О.О., адвокат (ордер від 29.05.2025), Мисенко К.В., адвокат (ордер від 14.04.2025),

відповідача - акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» - Маньчин О.О., адвокат (дов. від 24.12.2024),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Relington Resources, Inc. (Релінгтон Ресьорчес, Інк)

на ухвалу господарського суду Запорізької області від 04.12.2024 (суддя Давиденко І.В.)

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.03.2025 (головуючий суддя: Кощеєв І.М., судді: Дармін М.О., Іванов О.Г.)

у справі № 908/2516/24

за позовом Relington Resources, Inc. (Релінгтон Ресьорчес, Інк), (далі - Компанія)

до акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» (далі - АТ «Запорізький завод феросплавів»)

про стягнення коштів.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2024 року Компанія звернулася до АТ «Запорізький завод феросплавів» з позовом про стягнення 12 096 690,70 доларів США заборгованості за контрактами від 23.12.2020 № 23122020, від 25.12.2020 № 25122020, від 26.12.2020 № 26122020, від 27.12.2020 № 27122020, від 26.02.2021 № 260221, від 03.03.2021 № 030321, від 09.03.2021 № 090321, від 09.04.2021 № 090421.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.12.2024 у справі № 908/2516/24, яка залишена без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.03.2025, клопотання відповідача про залишення позову без розгляду задоволено; позов Компанії залишено без розгляду з посиланням на пункт 7 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Компанія, з посиланням на неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції ухвалу місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги Компанія зазначає, що при ухваленні оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, а саме приписи статей 22, 226, 237 ГПК України, залишаючи позовну заяву без розгляду, незважаючи на невиконуваність спірного арбітражного застереження та застосувавши наведені норми права без урахуванням висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах (постанови Верховного Суду від 12.06.2021 у справі № 911/1110/20 та від 16.08.2022 у справі № 916/3245/21, постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 906/493/16), та неправильно застосували норми матеріального права, а саме приписи статей 213, 637 Цивільного кодексу України, дійшовши безпідставного висновку про невідповідність тлумачення позивачем «арбітражного застереження» його змісту.

Також скаржник зазначає про те, що місцевий господарський суд порушив право позивача на участь у судовому засіданні, не запросивши представника позивача на відеоконференцію судового засідання 04.12.2024 та постановивши оскаржувану ухвалу за відсутності представника позивача, а суд апеляційної інстанції, у свою чергу, безпідставно відхилив відповідні доводи скаржника.

Крім того, у касаційній скарзі скаржник навів попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 620 818,50 грн, що є еквівалентом 15 000 доларів США за курсом НБУ станом на 14.04.2025, та повідомив в порядку частини восьмої статті 129 ГПК України про те, що докази на підтвердження розміру судових витрат будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

Доводи інших учасників справи

АТ «Запорізький завод феросплавів» у відзиві на касаційну скаргу, з посиланням на додержання судами попередніх інстанцій у вирішенні спору норм матеріального та процесуального права, просило Суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Згідно з розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 26.05.2025 № 32.2-01/920 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 908/2516/24, у зв`язку з відпусткою судді Ємця А.А.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Компанія як продавець та АТ «Запорізький завод феросплавів» як покупець 23.12.2020 уклали контракт № 23122020 (далі - Контракт № 23122020), відповідно до умов якого продавець доставляє покупцю обладнання, передбачене умовами договору.

Відповідно до пункту 9.2 Контракту № 23122020 сторонами узгоджено, що у разі, якщо сторони не дійдуть згоди, то справа підлягає, за винятком підсудності загальним судам, вирішенню в арбітражному порядку в Міжнародному Комерційному Арбітражі при Торгово-промисловій палаті Женеви, Швейцарія, відповідно до норм цивільного законодавства та регламенту зазначеного арбітражу.

Компанія як продавець та АТ «Запорізький завод феросплавів» як покупець 25.12.2020 уклали контракт № 25122020 (далі - Контракт № 25122020), відповідно до умов якого продавець доставляє покупцю обладнання, передбачене умовами договору.

Відповідно до пункту 9.2 Контракту № 25122020 сторонами узгоджено, що у разі, якщо сторони не дійдуть згоди, то справа підлягає, за винятком підсудності загальним судам, вирішенню в арбітражному порядку в Міжнародному Комерційному Арбітражі при Торгово-промисловій палаті Женеви, Швейцарія, відповідно до норм цивільного законодавства та регламенту зазначеного арбітражу.

Компанія як продавець та АТ «Запорізький завод феросплавів» як покупець 26.12.2020 уклали контракт № 26122020 (далі - Контракт № 26122020), відповідно до умов якого продавець доставляє покупцю обладнання, передбачене умовами договору.

Відповідно до пункту 9.2 Контракту № 26122020 сторонами узгоджено, що у разі, якщо сторони не дійдуть згоди, то справа підлягає, за винятком підсудності загальним судам, вирішенню в арбітражному порядку в Міжнародному Комерційному Арбітражі при Торгово-промисловій палаті Женеви, Швейцарія, відповідно до норм цивільного законодавства та регламенту зазначеного арбітражу.

Компанія як продавець та АТ «Запорізький завод феросплавів» як покупець 27.12.2020 уклали контракт № 27122020 (далі - Контракт № 27122020), відповідно до умов якого продавець доставляє покупцю обладнання, передбачене умовами договору.

Відповідно до пункту 9.2 Контракту № 27122020 сторонами узгоджено, що у разі, якщо сторони не дійдуть згоди, то справа підлягає, за винятком підсудності загальним судам, вирішенню в арбітражному порядку в Міжнародному Комерційному Арбітражі при Торгово-промисловій палаті Женеви, Швейцарія, відповідно до норм цивільного законодавства та регламенту зазначеного арбітражу.

Компанія як продавець та АТ «Запорізький завод феросплавів» як покупець 26.02.2021 уклали контракт № 26022021 (далі - Контракт № 26022021), відповідно до умов якого продавець доставляє покупцю обладнання, передбачене умовами Договору.

Відповідно до пункту 9.3 Контракту № 26022021 сторонами узгоджено, що у разі, якщо сторони не дійдуть згоди, то справа підлягає, за винятком підсудності загальним судам, вирішенню в арбітражному порядку в Міжнародному Комерційному Арбітражі при Торгово-промисловій палаті Женеви, Швейцарія, відповідно до норм цивільного законодавства та регламенту зазначеного арбітражу.

Компанія як продавець та АТ «Запорізький завод феросплавів» як покупець 03.03.2021 уклали контракт № 030321 (далі - Контракт № 030321), відповідно до умов якого продавець доставляє покупцю обладнання, передбачене умовами договору.

Відповідно до пункту 9.3 Контракту № 030321 сторонами узгоджено, що у разі, якщо сторони не дійдуть згоди, то справа підлягає, за винятком підсудності загальним судам, вирішенню в арбітражному порядку в Міжнародному Комерційному Арбітражі при Торгово-промисловій палаті Женеви, Швейцарія, відповідно до норм цивільного законодавства та регламенту зазначеного арбітражу.

Компанія як продавець та АТ «Запорізький завод феросплавів» як покупець 09.03.2021 уклали контракт № 090321 (далі - Контракт № 090321), відповідно до умов якого продавець доставляє покупцю обладнання, передбачене умовами договору.

Відповідно до пункту 9.3 Контракту №090321 сторонами узгоджено, що у разі, якщо сторони не дійдуть згоди, то справа підлягає, за винятком підсудності загальним судам, вирішенню в арбітражному порядку в Міжнародному Комерційному Арбітражі при Торгово-промисловій палаті Женеви, Швейцарія, відповідно до норм цивільного законодавства та регламенту зазначеного арбітражу.

Компанія як продавець та АТ «Запорізький завод феросплавів» як покупець 09.04.2021 уклали контракт № 090421 (далі - Контракт № 090421), відповідно до умов якого продавець доставляє покупцю обладнання, передбачене умовами договору.

Відповідно до пункту 9.3 Контракту № 090421 сторонами узгоджено, що у разі, якщо сторони не дійдуть згоди, то справа підлягає, за винятком підсудності загальним судам, вирішенню в арбітражному порядку в Міжнародному Комерційному Арбітражі при Торгово-промисловій палаті Женеви, Швейцарія, відповідно до норм цивільного законодавства та регламенту зазначеного арбітражу.

Компанія звернулася з позовом до АТ «Запорізький завод феросплавів» про стягнення 12 096 690,70 доларів США заборгованості за наведеними вище контрактами.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 23.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Підготовче судове засідання призначено на 17.10.2024.

Через підсистему «Електронний суд» 19.09.2024 та повторно 16.10.2024 від АТ «Запорізький завод феросплавів» надійшло клопотання про залишення позову без розгляду на підставі пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України.

Клопотання обґрунтоване тим, що сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення міжнародного комерційного арбітражу. Відповідач просив суд залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу.

Позивач проти залишення позову без розгляду заперечив та посилався на те, що цей спір підсудний господарським судам України; зазначав, що позивач та відповідач є суб`єктами господарювання; відповідач має місцезнаходження в Україні; він також має майно розташоване в Україні. Спір виник щодо виконання контрактів, які за своєю правовою природою є договорами поставки. Позивач наполягав на тому, що всі контракти, укладені позивачем та відповідачем, містять арбітражні застереження, які є невиконуваними.

Судами також встановлено, що відповідач звертався до Швейцарського арбітражного центру із запитом щодо можливості розгляду спору в зазначеній установі. Відповідачем надано суду мовою оригіналу та нотаріально засвідчений переклад відповіді, яка надійшла від уповноваженої особи Швейцарського арбітражного центру, пані Julia Simon (Legal Councel, юридичний консультант), такого змісту: «У випадках, коли арбітражне застереження не містить точної назви нашої установи або не містить чіткого посилання на Швейцарський регламент, Секретаріат Арбітражного суду при Швейцарському арбітражному центрі діє наступним чином: після отримання повідомлення про арбітраж відповідно до статті 3 Швейцарського регламенту Секретаріат повідомляє про справу відповідача із запрошенням подати відзив на повідомлення про арбітраж відповідно до статті 4 Швейцарського регламенту. Будь-яке заперечення проти проведення арбітражного розгляду відповідно до Швейцарського регламенту розглядатиметься Арбітражним судом відповідно до статті 5 (1) Швейцарського регламенту. Рішення суду з цього приводу не впливає на будь-яке рішення арбітражного суду щодо його юрисдикції (стаття 5 (2) Швейцарського регламенту)».

Суди дійшли висновку про наявність арбітражного застереження, за якого спір у цій справі відноситься до компетенції арбітражу, яке (застереження) є дійсним, чинним та виконуваним. При цьому від відповідача до подання ним першої заяви по суті надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Предметом касаційного перегляду є ухвала суду першої інстанції від 04.12.2024, яка залишена без змін судом апеляційної інстанції, про залишення позову без розгляду на підставі пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України.

Згідно з частиною шостою статті 4 ГПК України угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

За змістом статті 22 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, крім:

1) спорів про визнання недійсними актів, спорів про державну реєстрацію або облік прав на нерухоме майно, прав інтелектуальної власності, прав на цінні папери, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої цієї статті;

2) спорів, передбачених пунктами 2, 3, 7-13 частини першої, пунктами 2, 3, 6 частини другої статті 20 цього Кодексу, з урахуванням частини другої цієї статті;

3) інших спорів, які відповідно до закону не можуть бути передані на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу.

Спори, передбачені пунктом 3 частини першої статті 20 цього Кодексу, що виникають з договору, можуть бути передані на вирішення міжнародного комерційного арбітражу лише на підставі арбітражної угоди, укладеної між юридичною особою та всіма її учасниками.

Цивільно-правові аспекти спорів, зазначених у пунктах 2, 7 частини першої, пункті 6 частини другої статті 20 цього Кодексу, спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі, можуть бути передані на вирішення міжнародного комерційного арбітражу.

Будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

Арбітражна угода укладається в письмовій формі. Угода вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами, або міститься у проспекті цінних паперів (рішенні про емісію цінних паперів), що передбачає призначення адміністратора за випуском облігацій, або укладена шляхом обміну листами, електронними повідомленнями, якщо інформація, що міститься в них, є доступною для подальшого використання, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв`язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна із сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує. Посилання в угоді на документ, що містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що угода укладена в письмовій формі і це посилання є таким, що робить згадане застереження частиною угоди.

Згідно з частиною першою статті 8 названого Закону суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» з питань, що регулюються цим Законом, ніяке судове втручання не повинно мати місця, крім як у випадках, коли воно передбачене в цьому Законі. Тому питання про неможливість виконання арбітражної угоди вирішується судом, зокрема у випадках, передбачених статтею 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та статтею ІІ Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10 червня 1958 року).

Нью-Йоркська конвенція 1958 року передбачає, що кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв`язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов`язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).

У пункті 113 Керівництва Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській конвенції 1958 року зазначається, що відносно арбітражної угоди судами визнавалося, що вона не може бути виконана, якщо арбітражна угода мала «патологічний характер», головним чином у наступних випадках: і) якщо положення арбітражної угоди були складені нечітко і не містили достатньо вказівок, які б дозволили перейти до арбітражного розгляду, та іі) якщо в арбітражній угоді призначалася арбітражна установа, яка не існує. Але суди також можуть застосовувати підхід, спрямований на сприяння арбітражного розгляду, тобто тлумачити нечіткі чи непослідовні формулювання арбітражних угод таким чином, щоб підтримати ці угоди. Переважне право повинно віддаватися наміру сторін врегулювати спір в арбітражному порядку.

Таким чином, суд має тлумачити незначні помилки та неточності в назві арбітражних установ, що передбачені в арбітражній угоді, на користь міжнародного комерційного арбітражу. Але вирішення питання про виконуваність чи невиконуваність арбітражної угоди у зв`язку з наявністю помилок у найменуванні арбітражної установи є дискрецією суду, який ухвалює рішення з урахуванням усіх обставин справи.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 906/493/16:

- у разі наявності арбітражної угоди між сторонами спору та поданого стороною відповідно до вимог ГПК України клопотання про припинення провадження господарський суд може продовжити розгляд справи за умови встановлення в передбаченому законом порядку недійсності, втрати чинності або неможливості виконання вказаної угоди не пізніше початку розгляду справи по суті;

- господарський суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди;

- суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має здійснюватись арбітражний розгляд. У разі невизначеності арбітражної установи сторона арбітражної угоди не має обов`язку перед зверненням до компетентного державного суду звертатися до однієї чи декількох арбітражних установ для того, щоб вони вирішили питання щодо своєї компетенції стосовно цього спору.

У постанові від 16.01.2020 зі справи № 908/2743/18 Верховний Суд, погоджуючись із правильністю застосування судами пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України та відхиляючи доводи скаржника про те, що арбітражне застереження, що міститься у контракті передбачає, що у міжнародному арбітражному суді підлягають вирішенню всі спори, розбіжності вимоги, які виникають із даного контракту або у зв`язку з ним, у тому числі такі, що стосуються його дійсності, недійсності, порушення або припинення, виключаючи підсудність загальним судам, тобто за винятком тих спорів, які підсудні судам, а дана справа підсудна господарському суду, тому на неї не розповсюджується арбітражне застереження, виснував, що фактично в даному випадку йдеться про виключну підсудність справ загальним судам, яка визначена для даного спору частиною першою статті 22 ГПК України та статтею 77 Закону України «Про міжнародне приватне право». Тлумачення скаржника, що оскільки всі спори щодо контракту підсудні загальним судам, то і всі можуть бути передані до цих судів, не відповідає змісту і меті вказаного пункту контракту та фактично взагалі нівелює його.

Зазначеним спростовуються доводи скаржника про те, що за змістом контрактів спори, що виникають з них, і підпадають під юрисдикцію судів, не можуть бути передані на розгляд комерційного арбітражу. Тлумачення скаржника фактично нівелювало б саму суть арбітражного застереження. При цьому скаржником не наведено відповідного обґрунтування, що цей спір відноситься до виключної підсудності, встановленої законом.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень у цій справі, суди попередніх інстанцій врахували зазначені вище висновки Верховного Суду та встановили, що відповідач, керуючись пунктом 7 частини першої статті 226 ГПК України, подав до суду першої інстанції у межах цієї справи заперечення проти розгляду спору у господарському суді та просив залишити позов без розгляду на підставі пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України, оскільки сторони у цій справі у пунктах 9.2, 9.3 контрактів передбачили вирішення спорів в Міжнародному Комерційному Арбітражі при Торгово-промисловій палаті Женеви, Швейцарія, відповідно до норм цивільного законодавства та регламенту зазначеного арбітражу. Суди попередніх інстанцій також встановили, що зазначене заперечення було подане відповідачем у порядку та в строк, передбачені зазначеною нормою процесуального права, тобто до подання відповідачем першої заяви щодо суті спору, а також суди врахували звернення відповідача до міжнародного арбітражного органу - Швейцарського арбітражного центру із запитом щодо можливості розгляду спору в зазначеній установі.

Верховний Суд зазначає про те, що підписавши угоду, в якій міститься арбітражне застереження, її сторони фактично погодилися з передбаченим у ній порядком вирішення спорів, що свідчить про вільне волевиявлення сторін.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 30.08.2024 у справі № 911/1766/22 звернула увагу на наявність декількох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у яких містилися висновки про неприпустимість втручання державних судів у компетенцію третейських судів/арбітражів. Зокрема, рішення в справі «"Arcelormittal Ambalaj Celigi Sanayi Ve Ticaret Anonim Sirketi" проти України» від 15.07.2021 (заява № 23819/11); рішення у справі «"Монт Бланк Трейдінг, Лтд" та "Антарес Тітаніум Трейдінг, Лтд" проти України» від 14.01.2021 (заява № 11161/08). У другому названому рішенні ЄСПЛ констатував порушення частини першої статті 6 Конвенції, зокрема, зазначивши, що апеляційний господарський суд не розглянув твердження підприємства-заявника щодо відсутності в українських господарських судів компетенції розглядати справу.

Таким чином, у справах проти України ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необґрунтованість рішень національних судів щодо їх повноважень розглядати спори, на які поширюється компетенція третейського/арбітражного суду.

Також об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 30.08.2024 у справі № 911/1766/22 звернула увагу на те, що у своїй практиці ЄСПЛ також неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у частині першій статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Проте право доступу до суду не має обмежуватися таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження буде відповідати статті 6, лише якщо воно переслідує легітимну мету та є розумно пропорційним до поставленої мети (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany [GC], 42527/98, § 44, ECHR 2001-VIII; Waite and Kennedy v. Germany [GC], no. 26083/94, § 59, ECHR 1999-1; T.P. and KM. v. the United Kingdom [GC], no. 28945/95, § 98, ECHR 2001-V; Zand Others v. the United Kingdom [GC], no. 29392/95, § 93, ECHR 2001-V).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 30.08.2024 зі справи № 911/1766/22 звернула увагу на принцип свободи договору, який полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:

- можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору);

- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень врахували зазначені вище висновки Верховного Суду та встановили існування арбітражного застереження, за яким спір у цій справі відноситься до компетенції арбітражу, яке (застереження) є дійсним, чинним та виконуваним, а від відповідача до подання ним першої заяви по суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді. За наведених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку про те, що спір, який виник між сторонами у цій справі, має бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу, а позов підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України.

Проявляючи волевиявлення щодо укладення договорів, зокрема з арбітражним застереженням, та погоджуючи їх умови, які не суперечать вимогам законодавства, сторона договору погоджується із обов`язковістю їх виконання в силу положень статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.

При цьому Суд зазначає, що оцінка наявності чи відсутності арбітражного застереження в кожному конкретному випадку індивідуальна, у зв`язку з чим посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 12.06.2021 у справі № 911/1110/20 та від 16.08.2022 у справі № 916/3245/21 (в яких суди встановили неможливість виконання арбітражної угоди у зв`язку з недоліками, які не дають можливості реалізації арбітражного застереження та встановлення волевиявлення сторін щодо передачі спору до арбітражу) є безпідставним.

Скаржник також посилається на те, що місцевий господарський суд порушив право позивача на участь у судовому засіданні, не запросивши представника позивача на відеоконференцію судового засідання 04.12.2024 та постановивши оскаржувану ухвалу за відсутності представника позивача, а суд апеляційної інстанції, у свою чергу, безпідставно відхилив відповідні доводи скаржника.

Наведені доводи спростовуюся за змістом протоколу судового засідання господарського суду Запорізької області від 04.12.2024 (о 15:22:17), відповідно до якого в результаті пошуку представника позивача в підсистемі «Електронний суд» позначка в блоці «Результат пошуку» була червоною - користувач не увійшов до системи (offline).

Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві АТ «Запорізький завод феросплавів» на касаційну скаргу у тій частині, в якій вони не суперечать викладеному у цій постанові.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Місцевий господарський суд з дотриманням норм процесуального права, зокрема пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України, залишив позов без розгляду. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції залишив ухвалу місцевого господарського суду, яка відповідає закону, без змін.

Оскільки за результатами касаційного перегляду Судом не встановлено порушення норм права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

Судові витрати

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Relington Resources, Inc. (Релінгтон Ресьорчес, Інк) залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Запорізької області від 04.12.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 908/2516/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова