Рішення
від 14.11.2024 по справі 910/6287/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2024Справа № 910/6287/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"

до Акціонерного товариства "Київгаз"

про стягнення 162 720 145, 54 грн.

Представники:

від позивача: Литвин П.В.;

від відповідача: Шимко Л.М., Сорохан Д.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Київгаз" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 162 720 145, 54 грн, з яких: 106 003 256, 35 грн - основний борг, 18 641 285, 59 грн - пеня, 6 355 590, 70 грн - 3 % річних та 31 720 012, 90 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору не здійснив своєчасну та повну оплату вартості поставленого позивачем та спожитого відповідачем природного газу, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість за спожитий природний газ за договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 27.06.2024.

12.06.2024 до суду надійшла заява відповідача про поновлення процесуального строку, в якій відповідач просить суд продовжити АТ "Київгаз" строк для подання відзиву на позовну заяву у справі № 910/6287/24.

27.06.2024 до суду надійшло клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, в якій відповідач просить суд зупинити провадження у справі №910/6287/24 до набрання законної сили судовим рішенням в господарській справі №910/3971/22.

У судовому засіданні 27.06.2024 суд на місці ухвалив продовжити відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву на три тижні. Також, суд на місці ухвалив продовжити підготовче провадження на 30 днів та оголосив перерву до 22.08.2024.

17.07.2024 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема зазначає, що у січні - лютому 2022 року у ТОВ «ГК «Нафтогаз України» був відсутній ресурс природного газу для постачання газу споживачам включеним в Реєстр споживачів постачальника «останньої надії», в т.ч. АТ «Київгаз», у зв`язку з чим в газотранспортній системі виник негативний небаланс газу, який ТОВ «ГК «Нафтогаз України» не придбав у Оператора ГТС та не сплатив останньому його вартість. У зв`язку з чим ТОВ «Оператор ГТС України» подав позов до ТОВ «ГК «Нафтогаз України» про стягнення заборгованості за щодобові негативні небаланси за листопад-грудень 2021 року та січень-лютий 2022 року (справа №910/3971/22). Відповідач вказує, що рішення у справах №910/3971/22 та №640/34767/21 матимуть преюдиційне значення при розгляді справи №910/6287/24, оскільки залежно від результатів розгляду даних справ Операторів ГРМ, в т.ч. АТ «Київгаз», на Інформаційній платформі Оператора ГТС буде закріплено або за постачальником «останньої надії» або за Оператором ГТС та відповідно вартість газу за період: січень - лютий 2022 року АТ «Київгаз» зобов`язаний буде оплатити або ТОВ «ГК «Нафтогаз України» або Оператору ГТС.

19.07.2024 до суду надійшли заперечення позивача на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, в яких позивач зазначає, що позивачем повідомлено суд про всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та надано всі докази, які підтверджують такі обставини, а саме: типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» - підписаний сторонами; копії актів приймання-передачі природного газу та рахунків на оплату, які підтверджують факт постачання позивачем природного газу відповідачу в січні-лютому 2022; копію листа оператора ГТС від 13.12.2022 № ТОВВИХ-22-13539 та інформацією (поденно) щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56X190000000002K, а тому позивач не вбачає підстав для зупинення провадження у поточній справі та просить суд відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі.

08.08.2024 до суду надійшли додаткові пояснення відповідача до клопотання про зупинення провадження, в яких зазначає, що на даний момент відсутні будь-які підстави для стягнення ТОВ «ГК «Нафтогаз України» з АТ «Київгаз» заборгованості за поставлений газ за січень -лютий 2022 року, до вирішення справи №910/3971/22.

16.08.2024 до суду надійшло клопотання відповідача про витребування доказів, в якому відповідач просить суд витребувати у ТОВ «ГК «Нафтогаз України» та ТОВ «Оператор ГТС України» документи, наведені у прохальній частині клопотання.

21.08.2024 до суду надійшли доповнення відповідача до клопотання про витребування доказів.

Також, 21.08.2024 до суду надійшло клопотання відповідача про зменшення пені та 3 % річних, в якому відповідач просить суд зменшити розмір пені та 3 % річних у разі їх стягнення з Акціонерного товариства «Київгаз» на 90 %.

Крім того, 21.08.2024 до суду надійшло клопотання про застосування строку позовної давності до нарахованої пені, в якому відповідач просить застосувати строк позовної давності до позовних вимог ТОВ «ГК «Нафтогаз України» до АТ «Київгаз» про стягнення пені у розмірі 18 641 285, 59 грн за період з 01.03.2022 по 01.04.2023.

У судовому засіданні 22.08.2024 розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, суд визнав його необґрунтованим та відмовив у задоволенні клопотання (мотиви викладені в ухвалі суду від 22.08.2024).

Також, у судовому засіданні 22.08.2024, розглянувши подане відповідачем клопотання про витребування доказів, суд відмовив у його задоволенні (мотиви викладені в ухвалі суду від 22.08.2024).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/6287/24 призначено на 26.09.2024.

26.09.2024 до суду надійшли додаткові письмові пояснення Акціонерного товариства "Київгаз".

Судове засідання призначене на 26.09.2024 не відбулося у зв`язку з повітряною тривогою в місті Києві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 призначено судове засідання на 10.10.2024.

09.10.2024 до суду надійшли пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", в яких позивач, зокрема зазначає про відсутність підстав для зменшення неустойки, а також вказує про зупинення на період дії воєнного стану строків позовної давності.

09.10.2024 до суду надійшло клопотання Акціонерного товариства "Київгаз" про повернення до розгляду справи в підготовче провадження, в якому відповідач просить суд перейти зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, у зв`язку з необхідністю розгляду клопотань АТ "Київгаз" про зупинення провадження, проведення експертизи.

Також, 09.10.2024 до суду надійшло клопотання відповідача про зупинення провадження, в якому відповідач просить суд зупинити провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 640/34767/21 та в господарській справі № 910/3971/24.

Крім того, 09.10.2024 до суду надійшло клопотання відповідача про призначення експертизи, в якому відповідач просить суд призначити судову економічну експертизу, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, на вирішення експерта поставити питання, наведені у клопотанні.

У судовому засіданні 10.10.2024 оголошено перерву до 24.10.2024.

23.10.2024 до суду надійшли заперечення позивача на клопотання відповідача про зупинення провадження.

У судовому засіданні 24.10.2024 оголошено перерву до 14.11.2024.

05.11.2024 до суду надійшли додаткові пояснення відповідача, в яких відповідач, зокрема зазначає, що договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» фактично не виконувався, позивачем газ не постачався, а відповідачем не здійснювалися оплати по даному договору.

14.11.2024 до суду надійшли письмові пояснення позивача, в яких він вказує про відсутність підстав для зупинення провадження у даній справі, оскільки матеріали справи містять достатньо доказів для прийняття законного та обгрунтованого рішення у даній справі.

14.11.2024 до суду надійшли заперечення відповідача на письмові пояснення позивача, в яких, зокрема вказує, що рішення у справі № 640/34767/21 матиме преюдиційне значення, оскільки впливатиме на зміст правовідносин, що існували між сторонами, а саме стосовно укладеності/неукладеності договору.

У цьому судовому засіданні представники відповідача підтримали раніше подані клопотання про повернення до розгляду справи в підготовче провадження, про зупинення провадження та про призначення експертизи.

Представник позивача заперечив проти задоволення вказаних клопотань.

Розглянувши клопотання відповідача про повернення до попередньої стадії судового розгляду, а саме на стадію підготовчого провадження, суд відмовляє у його задоволенні, оскільки відповідне клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням в господарській справі №910/3971/22 відповідачем було заявлено на стадії підготовчого провадження та за результатами його розгляду судом було відмовлено у задоволенні такого клопотання, мотиви викладені в ухвалі суду від 22.08.2024. При цьому, відповідач мав достатньо часу для підготовки клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 640/34767/21 та для підготовки клопотання про призначення експертизи, враховуючи що провадження у даній справі було відкрито у травні 2024 та судом лише у серпні закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, відповідно відповідач не був обмежений у праві та у часі заявити такі клопотання, як одночасно з поданням першого клопотання про зупинення провадження у даній справі, такі і протягом трьох місяців перебування справи на стадії підготовчого провадження.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 201 Господарського процесуального кодексу України, у призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання та оголошує, яка справа розглядатиметься.

Секретар судового засідання доповідає суду, хто з учасників судового процесу з`явився в судове засідання, хто з учасників судового процесу братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, чи повідомлено тих учасників судового процесу, хто не з`явився, про дату, час і місце судового засідання в порядку, передбаченому цим Кодексом.

З оголошення головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.

Отже, вищевказаними нормами чітко визначений момент початку розгляду справи по суті, а саме з моменту оголошення головуючим судового засідання з розгляду справи по суті відкритим.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 29.11.2018 у справі № 910/22824/17.

Відтак, суд відмовляє у задоволенні клопотань позивача про зупинення провадження до розгляду інших справ та про призначення експертизи, оскільки на даній стадії судового процесу, а саме під час розгляду справи по суті не передбачено розгляд таких клопотань.

Також, у цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представники відповідача заперечили проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 14.11.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП), від 04.07.2017 №880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №917-р Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу.

Відповідно до пункту 26 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" постачальник "останньої надії" - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.

За змістом статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників); споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Згідно з частинами 1, 3 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов`язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015р. (далі - Правила) врегульовано відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/ газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС). Дія Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та Операторів ГРМ/ГТС.

Згідно п.п. 1-2 Розділу VI Правил, постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів.

Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання. На письмове звернення споживача постачальник «останньої надії» зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня отримання такого письмового звернення надати споживачу підписаний уповноваженою особою постачальника примірник договору постачання природного газу.

Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

За договором постачання природного газу постачальник «останньої надії» зобов`язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором.

Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником «останньої надії» не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником «останньої надії».

Отже, типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" (далі - договір) затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі - постачалник) та Акціонерним товариством "Київгаз" (далі - споживач) укладено типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії", умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 3.1. договору, постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

У п. 4.1 договору визначено, що постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов`язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення постачальником на власному сайті.

За умовами п. 4.2 договору, об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Відповідно до п. 4.3 договору, постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).

Згідно п. 4.4. договору, споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до п. 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

У п. 4.5. договору сторони погодили, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 5.2 договору на споживача покладено обов`язок, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього Договору.

Цей договір набирає чинності з дня, визначеного інформаціною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) цього договору не звільняє споживача від обов`язку сплатити заборгованість постачальнику за цим договором (п. 11.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії" у період січень 2022 - лютий 2022 позивачем було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 106 003 256, 35 грн, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу №2131 за січень 2022 року від 31.01.2022 на суму 101 337 178, 26 грн та № 4175 за лютий 2022 від 28.02.2022 на суму 4 666 078, 09 грн, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Також, позивачем було виставлено відповідачу на оплату природного газу рахунки № 6516 від 11.02.2022 та № 10110 від 14.03.2022.

Проте, відповідач за поставлений природний газ за період з січня по лютий 2022 не розрахувався, внаслідок чого за Акціонерним товариством "Київгаз" утворилась заборгованість у розмірі 106 003 256, 35 грн.

Позивачем на адресу відповідача направлялась вимога № 119/4.3-6634-2022 від 31.05.2022, в якій позивач просив відповідача сплатити заборгованість за поставлений природний газ, що підтверджується фіскальним чеком та списком згрупованих поштових відправлень.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати поставленого природного газу, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 106 003 256, 35 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 18 641 285, 59 грн - пені за періоди: з 01.03.2022 по 31.08.2022 та з 01.04.2022 по 30.09.2022; 6 355 590, 70 грн - 3 % річних за періоди: з 01.03.2022 по 29.02.2024 та з 01.04.2022 по 29.02.2024 та 31 720 012, 90 грн - інфляційних втрат за періоди: з 01.03.2022 по 29.02.2024 та з 01.04.2022 по 29.02.2024.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1, 2 статті 633 Цивільного кодексу України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом ГТС.

У відповідності до п. 2 гл. 5 розділу IV Кодексу ГТС оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов`язані надати постачальнику "останньої надії" через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії", за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; прізвище, ім`я, по батькові (для побутових споживачів); назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об`єкта споживача.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).

24.12.2019 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято постанову №3011 "Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ "Оператор ГТС України", на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу ТОВ "Оператор Газотранспортної Системи України".

Відповідно до п. 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.

Оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи (п. 5 гл. 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Отже, суб`єкти ринку природного газу (в цьому випадку позивач та відповідач), користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС.

Інформаційна платформа доступна всім суб`єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов`язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом.

Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень (пункт 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Таким чином, позивач та відповідач, як суб`єкти ринку природного газу має право доступу до Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей.

Положеннями абзацу 11 пункту 2 глави 5 вказаного розділу Кодексу ГТС визначено, що дата початку постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії» визначається в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС, з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб`єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об`єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб`єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG).

Так, відповідно до п. 4.2. договору, об`єм (обсяг) постачання природного газу Споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Абзацом 2 пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС визначено, що для кодування використовується ЕІС-код, при цьому згідно з абзацом 4 вказаного пункту глави 2 розділу IV Кодексу ГТС кожному суб`єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один ЕІС-код. Зазначене обумовлює відсутність в інформаційній платформі найменувань споживачів, у зв`язку з чим їх ідентифікація здійснюється виключно за присвоєними ЕІС-кодами.

За відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача -Акціонерного товариства "Київгаз" було зазначено ЕІС-код споживача природного газу - 56X190000000002K.

З матеріалів справи вбачається, що в інформаційній платформі споживач (відповідач) з ЕІС-кодом 56X190000000002K був закріплений за постачальником «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В), зокрема у період з 01.01.2022 по 28.02.2022.

Обсяг природного газу, використаний відповідачем у вказаний період та внесений в алокацію позивача, як постачальника «останньої надії» (ЕІС-код 56Х930000008780В), становить:

- з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 2 488 410,61 м3;

- з 01.02.2022 по 28.02.2022 - 114 764,62 м3.

Факт включення відповідача до реєстру споживачів позивача як постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля позивача як постачальника «останньої надії» підтверджується:

- листом оператора ГТС від 13.12.2022 № ТОВВИХ-22-13539 та інформацією (поденно) щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56X190000000002K;

- довідкою про об`єми поставленого позивачем природного газу.

Відповідно до пункту 2 глави 7 розділу XIІ Кодексу газотранспортної системи, у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).

Таким чином, об`єм (обсяг) спожитого споживачем природного газу передається Оператором ГРМ в інформаційну платформу Оператора ГТС та використовується постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.

Отже, позивач проводить нарахування вартості спожитого споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об`єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.

Вартість природного газу визначається шляхом множення об`ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.

З 01.10.2021 ціна природного газу, що постачається постачальником "останньої надії" щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника "останньої надії", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 809 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 1102.

Судом встановлено, що на виконання умов Типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії" у період січень 2022 - лютий 2022 позивачем було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 106 003 256, 35 грн, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу №2131 за січень 2022 року від 31.01.2022 на суму 101 337 178, 26 грн та № 4175 за лютий 2022 від 28.02.2022 на суму 4 666 078, 09 грн, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Суд зазначає, що вказані акти підписані відповідачем без зауважень та заперечень щодо обсягів спожитого газу та ціни.

Також, позивачем було виставлено відповідачу на оплату природного газу рахунки № 6516 від 11.02.2022 та № 10110 від 14.03.2022, що підтверджується копіями списків згрупованих поштових відправлень та фіскальних чеків.

Однак, відповідач за поставлений природний газ за період з січня по лютий 2022 не розрахувався, внаслідок чого за Акціонерним товариством "Київгаз" утворилась заборгованість у розмірі 106 003 256, 35 грн.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 910/9439/13 та від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16.

Враховуючи встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд зазначає, що договір підписаний відповідача без зауважень та заперечень, є обов`язковим до виконання.

Відповідно до п. 4.3 договору постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).

Споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до п. 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (п. 4.4 договору).

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тож, з урахуванням п.п 4.3.та 4.4. договору та положень ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний оплати поставлений природний газ у січні 2022 на суму 101 337 178, 26 грн до 28.02.2022, а у лютому 2022 на суму 4 666 078, 09 грн до 31.03.2022.

Разом з тим, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що заборгованість операторів газорозподільних систем за договорами постачання/купівлі-продажу природного газу для покриття об`ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі для забезпечення фізичного балансування газорозподільної системи та власної господарської діяльності з 1 листопада 2021 року до 28 лютого 2022 року включно, укладеними з ТОВ "ГК "Нафтогаз України" підлягає врегулюванню за рахунок видатків державного бюджету, а неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на таку заборгованість підлягають списанню.

Проте, суд не приймає до уваги такі твердження відповідача з огляду на наступне.

29.08.2021 набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» № 1639-ІХ (далі - Закон № 1639-ІХ), яким було внесено зміни до Закону № 1730-VIII.

У статті 1 Закону № 1639-ІХ визначено, що заборгованість (грошові зобов`язання) суб`єктів ринку природного газу, що підлягає (підлягають) врегулюванню відповідно до цього Закону, а саме: заборгованість постачальників природного газу, в тому числі підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, за договорами купівлі-продажу (постачання) природного газу для постачання побутовим споживачам (у тому числі суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ або за прострочення її сплати), не сплачена станом на розрахункову дату.

Положення статті 1 Закону № 1639-ІХ визначають також поняття Реєстру, як відкритого загальнодоступного переліку підприємств та організацій, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Реєстр розміщується на офіційному вебсайті НКРЕКП.

Відповідно до положень статті 2 Закону № 1639-ІХ дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у НАК «Нафтогаз України» природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру.

У частині 1 статті 3 Закону № 1639-ІХ законодавець визначив, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) суб`єкти ринку природного газу включаються до Реєстру, який веде Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

З наведених норм законодавства слідує, що сфера дії Закону № 1639-ІХ визначена у статті 2 цього Закону. Відповідно до цієї статті дія Закону № 1639-ІХ поширюється виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру.

Отже, лише при одночасному існуванні умов, визначених статтею 2 Закону України № 1639-ІХ, а саме: 1) правовідносини виникли з приводу врегулювання заборгованості за придбаний у НАК «Нафтогаз України» природний газ, послуги з його розподілу і транспортування; 2) суб`єкт ринку природного газу, включений до Реєстру, підлягають реалізації заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості за природний газ та послуги з його транспортування, передбачені статями 4, 5, 6 цього Закону.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 23.06.2022 у справі № 904/92/20.

Так, у частині 1 статті 4 Закону № 1639-ІХ визначено, що взаєморозрахунки в цілях погашення заборгованості та грошових зобов`язань, що визначені статтею 1 цього Закону, здійснюються за рахунок видатків державного бюджету для врегулювання неоплаченої вартості обсягів природного газу, відображеної в обліку постачальників природного газу у період з 1 жовтня 2014 року до розрахункової дати у зв`язку з визнанням судами незаконними та нечинними актів Кабінету Міністрів України про затвердження норм споживання природного газу населенням без лічильників, - в цілях погашення заборгованості включених до Реєстру суб`єктів ринку природного газу, у тому числі підтвердженої судовими рішеннями, які набрали законної сили, за договорами купівлі-продажу (постачання) природного газу для постачання побутовим споживачам, укладеними з НАК «Нафтогаз України», а також за договорами про надання послуг з транспортування природного газу перед особою, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31.12.2019 включно, та/або особою, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 01.01.2020.

У свою чергу, питання щодо проведення взаєморозрахунків та реструктуризації визначені у статтях 4, 5 Закону № 1639-ІХ. Так, відповідно до положень статті 4 цього Закону, обсяги заборгованості, що підлягають врегулюванню відповідно до статті 4 цього Закону: підтверджуються висновком суб`єкта аудиторської діяльності, затверджуються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відповідно до статті 3 цього Закону на підставі висновку суб`єкта аудиторської діяльності.

Обсяги різниці між фактичною обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються операторами газорозподільних мереж, та тарифами на розподіл природного газу затверджуються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Взаєморозрахунки проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, у межах видатків спеціального фонду державного бюджету за цільовим призначенням та в обсягах, передбачених Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», із застосуванням рахунків, відкритих у Державному казначействі України, згідно з договором про організацію взаєморозрахунків, який укладається між учасниками розрахунків на підставі документа, що підтверджує наявність в обліку учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості на дату підписання такого договору, та в обсязі, що не перевищує підтверджену учасниками заборгованість.

Відповідно до положень статті 5 Закону № 1639-ІХ реструктуризація заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, здійснюється після проведення розрахунків, передбачених статтею 4 цього Закону, шляхом розстрочення на три календарних місяці рівними частинами з першого числа місяця укладення договору без відстрочення погашення заборгованості та з можливістю дострокового погашення.

Типовий договір про реструктуризацію заборгованості з оплати природного газу та послуги з його транспортування затверджується Кабінетом Міністрів України.

Кожна із сторін зобов`язана укласти договір про реструктуризацію заборгованості у строк, що не перевищує 10 календарних днів з дня його отримання, якщо сума за таким договором підтверджена актами звіряння між учасниками процедури врегулювання заборгованості.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Верховним Судом у постанові від 15.06.2022 у справі № 910/10142/21 сформовано правовий висновок щодо закриття провадження у справі за відсутності предмета спору у зв`язку із дією Закону № 1639-ІХ та зазначено, що для застосування процедури врегулювання заборгованості згідно з положеннями Закону № 1639-ІХ має вчинятися юридично значима дія і за відсутності такої підстави для закриття провадження, відсутні.

Верховним Судом у постанові від 18.04.2023 у справі № 911/3195/21 сформовано правову позицію щодо припинення зобов`язань в рамках Закону № 1639-ІХ, а саме зазначено, що у разі відсутності факту укладення договору про організацію взаєморозрахунків між учасниками спору, відсутні підстави для припинення спірних правовідносин між сторонами.

Водночас Законом № 1639-ІХ не передбачено припинення зобов`язання щодо суми основного боргу за поставлений газ, а лише визначено певну процедуру (заходи), яка надає можливість в майбутньому врегулювати заборгованість у спосіб, визначений законом. Тобто в даному випадку повинна бути вчинена юридично значима дія щодо фактичного погашення суми основного боргу за поставлений природний газ, зокрема, укладено договір про організацію взаєморозрахунків між учасниками спору та/або договір про реструктуризацію заборгованості з оплати природного газу та послуги з його транспортування тощо.

Як свідчать матеріали справи, відповідача включено до Реєстру, що свідчить про те, що він є учасником процедури врегулювання заборгованості відповідно до Закону № 1639-ІХ.

Однак, у матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо вчинення суб`єктами ринку природного газу, в тому числі і сторонами даного спору юридично значимих дій щодо фактичного погашення суми основного боргу за поставлений природний газ (укладення договору про організацію взаєморозрахунків або договору про реструктуризацію заборгованості тощо).

При цьому, саме по собі ухвалення Закону № 1639-ІХ, яким визначено певну процедуру, яка надає можливість в майбутньому врегулювати заборгованість у спосіб, визначений законом, шляхом вчинення юридично значимих дій щодо фактичного погашення суми основного боргу за поставлений природний газ, не свідчить про припинення зобов`язань сторін за типовим договором постачання природного газу постачальником «останньої надії», що є предметом спору у даній справі.

Тобто в даному випадку повинна бути вчинена юридично значима дія щодо фактичного погашення суми основного боргу за поставлений природний газ, зокрема, укладено договір про організацію взаєморозрахунків між учасниками спору та/або договір про реструктуризацію заборгованості з оплати природного газу та послуги з його транспортування тощо.

Оскільки відповідач у цій справі не надав до суду будь-яких доказів на підтвердження вчинення сторонами юридично значимих дій, а саме укладення договору про організацію взаєморозрахунків або договору про реструктуризацію заборгованості тощо, як підставу для висновку про відсутність предмету спору та підстав для стягнення заборгованості з відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.07.2023 у справі № 906/1357/20.

Згідно приписів ст.ст. 598, 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" в розмірі 106 003 256, 35 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати поставленого природного газу, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 106 003 256, 35 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 18 641 285, 59 грн - пені за періоди: з 01.03.2022 по 31.08.2022 та з 01.04.2022 по 30.09.2022.

У п. 4.5. договору сторони погодили, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому, суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку пені та встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідний період прострочення, а тому суд визнає обгрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 18 641 285, 59 грн за періоди: з 01.03.2022 по 31.08.2022 та з 01.04.2022 по 30.09.2022.

В той же час, відповідачем було заявлено про застосування спеціального строку позовної давності до вимог позивача про стягнення пені.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - частина 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.

Суд зазначає, що неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Таким чином, стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною першою статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №310/11534/13-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вказаним позовом 22.05.2024.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , прийнятої відповідно до ст.29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611, тощо неодноразово продовжено. Постановою Кабінету Міністрів України №611 від 16.06.2021 строк дії карантину встановлено до 31.08.2021.

Тож, постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" було установлено на всій території України карантин з 12.03.2020, який тривав до 01.07.2023 відповідно до постанови КМУ № 651 від 27.06.2023.

Тобто, строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача пені в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було продовжено на строк дії карантину.

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 року внесено зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не пропущено спеціальний строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду в частині стягнення пені, а тому позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 18 641 285, 59 грн за періоди: з 01.03.2022 по 31.08.2022 та з 01.04.2022 по 30.09.2022 підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 355 590, 70 грн - 3 % річних за періоди: з 01.03.2022 по 29.02.2024 та з 01.04.2022 по 29.02.2024 та 31 720 012, 90 грн - інфляційні втрати за періоди: з 01.03.2022 по 29.02.2024 та з 01.04.2022 по 29.02.2024, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідний період прострочення.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за типовим договором про постачання природного газу постачальником «останньої надії», в силу положень ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню з відповідача 6 355 590, 70 грн - 3 % річних за періоди: з 01.03.2022 по 29.02.2024 та з 01.04.2022 по 29.02.2024 та 31 720 012, 90 грн - інфляційні втрати за періоди: з 01.03.2022 по 29.02.2024 та з 01.04.2022 по 29.02.2024.

Разом з тим, Акціонерним товариством "Київгаз" було подано клопотання про зменшення пені та 3 % річних, в якому відповідач просив суд зменшити розмір стягуваної з відповідача пені на 90 % та 3 % річних на 90 %.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Проте, суд зазначає, що приписами ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено право суду, а не обов`язок зменшити розмір штрафних санкцій (пені та штрафу), які підлягають стягненню з відповідача. При цьому, суд не може не стягувати з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати, які в силу закону та встановлених судом вище обставин обгрунтовано нараховані позивачем та за розрахунком, перевіреним судом підлягають стягненню з відповідача.

Позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу/пені, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України, статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Згідно ст. 219 Господарського кодексу України за невиконання або неналежне виконання господарських зобов`язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. Засновники суб`єкта господарювання не відповідають за зобов`язаннями цього суб`єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб`єкта. Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов`язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. Сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Проте, відповідач не довів наявність обставин, передбачених ст. 219 Господарського кодексу України для зменшення розміру його відповідальності.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного фінансового становища, поважності причин неналежного виконання зобов`язань, винятковості даного випадку та невідповідності розміру пені наслідкам порушення, а тому заявлене клопотання Акціонерного товариства "Київгаз" про зменшення розміру пені на підставі ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України не підлягає задоволенню.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на лист від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», відповідно до якого Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Суд зауважує, що незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Тож, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Проте, відповідачем не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов`язання з оплати поставленого природного газу у визначений типовим договором постачання природного газу постачальником «останньої надії» строк внаслідок настання форс-мажорних обставин.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру стягуваних з відповідача 3 % річних на 90 %, суд також зазначає наступне.

Суд звертає увагу відповідача на те, що 3 % річних на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами позивача, а тому не можуть бути зменшені в порядку ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.

Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Судом враховано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Так, у постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Проте, у вказаній постанові судом було надано оцінку правовідносин, в яких сторонами в договорі було збільшено розмір відсотків річних за ст. 625 ЦК України. В той же час, у даній справі сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законом у ст. 625 ЦК України.

Застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.

Таким чином, у даній справі відсутні такі обставини неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних, як у справі № 902/417/18.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі 921/94/21.

Суд зазначає, що розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 %), а відповідачем, в свою чергу, не наведено будь-яких виключних (надзвичайних) обставин.

Крім того, постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 не містить висновків про можливість зменшення відсотків річних нижче 3%, встановлених чинним законодавством.

Отже, на переконання суду, у даному випадку, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, відсутні підстави для зменшення 3% річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не висвітлюються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази в порядку ст. 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача 106 003 256, 35 грн - основного боргу, 18 641 285, 59 грн - пені, 6 355 590, 70 грн - 3 % річних та 31 720 012, 90 грн - інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" - задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Київгаз" (вул. Михайла Бойчука, буд. 4 Б, м. Київ, 01104, ідентифікаційний код - 03346331) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, ідентифікаційний код - 40121452) 106 003 256 (сто шість мільйона три тисячі двісті п`ятдесят шість) грн 35 коп. - основного боргу, 18 641 285 (вісімнадцять мільйонів шістсот сорок одну тисячу двісті вісімдесят п`ять) грн 59 коп. - пені, 6 355 590 (шість мільйонів триста п`ятдесят п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто) грн 70 коп. - 3 % річних, 31 720 012 (тридцять один мільйон сімсот двадцять тисяч дванадцять) грн 90 коп. - інфляційних втрат та 847 840 (вісімсот сорок сім тисяч вісімсот сорок) грн 00 коп.- судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 11.12.2024.

Суддя Щербаков С.О.

СудГосподарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення14.11.2024
Оприлюднено13.12.2024
Номер документу123711784
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг енергоносіїв

Судовий реєстр по справі —910/6287/24

Ухвала від 28.04.2025

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Могил С.К.

Постанова від 05.03.2025

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Барсук М.А.

Ухвала від 13.01.2025

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Барсук М.А.

Рішення від 14.11.2024

Господарське

Господарський суд міста Києва

Щербаков С.О.

Ухвала від 26.09.2024

Господарське

Господарський суд міста Києва

Щербаков С.О.

Ухвала від 22.08.2024

Господарське

Господарський суд міста Києва

Щербаков С.О.

Ухвала від 27.05.2024

Господарське

Господарський суд міста Києва

Щербаков С.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні