Рішення

від 11.12.2024 по справі 127/19322/24

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/19322/24

Провадження № 2/127/2661/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

11.12.2024 року Вінницький міський суд Вінницької області в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,

при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача державного нотаріуса Першої вінницької державної нотаріальної контори Сушицької А.О. про визнання права власності на квартиру, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача державного нотаріуса Першої вінницької державної нотаріальної контори Сушицької А.О. про визнання права власності на квартиру. Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно квартира АДРЕСА_1 , що складає 43/100 частин квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та належала померлому на праві власності. Позивач, як спадкоємець по заповіту від 16.10.2014р. подала заяву про прийняття спадщини у зв`язку з смертю спадкодавця ОСОБА_3 . В спадкове майно ввійшла квартира АДРЕСА_1 , що складає 43/100 частин квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . 26.03.24р. та 25.04.24р. позивач звернулась до нотаріуса Першої Вінницької державної нотаріальної контори з заявами, в яких просила видати свідоцтво про право власності за заповітом від 16.10.14р. на квартиру АДРЕСА_3 , що складає 43/100 частин квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4 . Однак, відповідно до листів третьої особи №409/02-14 від 30.03.24р. та №600/02- 14 від 15.05.24р. нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на все спірне нерухоме майно, та повідомлено позивача, що він має право отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом лише на 1 /2 частку нерухомого майна. Підставою для такої відмови третя особа зазначила, що відповідач є дружиною ОСОБА_3 , з яким вона була в зареєстрованому шлюбі до 18.11.02р. в зв`язку з чим відповідач подала заяву про видачу їй свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, а отже 1 /2 спірного нерухомого майна належить відповідачу, як подружжю спадкодавця ОСОБА_3 . Вважає, що спірне майно є особистою приватною власністю ОСОБА_3 що підтверджується наступним. Відповідно до технічного паспорту від 1.02.2000 року ОСОБА_3 належала на праві особистої власності квартира АДРЕСА_5 . Після продажу даної квартири та за кошти отримані від її реалізації ОСОБА_3 на підставі договору купівлі продажу від 20.06.2002р. придбав квартиру АДРЕСА_1 , що складає 43/100 частин квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Виходячи з договору купівлі продажу від 12.06.2002року спірне нерухоме майно придбано 12.06.2002р., шлю між відповідачем та ОСОБА_3 розірвано 18.11.2002р., тобто через п`ять місяців після придбання спірного нерухомого майна. Співставлення даних обставин свідчить, що відповідач та ОСОБА_3 не проживали однією сім`єю та не вели спільне господарство під час придбання спірної квартири. Просить визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що складає 43/100 частин квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 25.06.2024 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.

11.12.2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала за обставин викладених в позові, просила позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилась з невідомих суду причин, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялась своєчасно та належним чином.

Враховуючи думку представника позивача, вимоги ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача, постановивши по справі заочне рішення.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився надав суду заяву про розгляду справи у його відсутність.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності ,суд приходить до наступного висновку.

При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 17.10.2014року.

Згідно договору купівлі продажу квартири від 12.06.2002року ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_1 , що складає 43/100 частин квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

16.10.2014року ОСОБА_3 зробив заповіт на належну йому на праві особистої власності всю квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_1

26.03.24р. та 25.04.24р. позивач звернулась до нотаріуса Першої Вінницької державної нотаріальної контори з заявами, в яких просила видати свідоцтво про право власності за заповітом від 16.10.14р. на квартиру АДРЕСА_3 , що складає 43/100 частин квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4 .

Однак, відповідно до листів третьої особи №409/02-14 від 30.03.24р. та №600/02- 14 від 15.05.24р. нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на все спірне нерухоме майно, та повідомлено позивача, що він має право отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом лише на 1 /2 частку нерухомого майна. Підставою для такої відмови третя особа зазначила, що відповідач є дружиною ОСОБА_3 , з яким вона була в зареєстрованому шлюбі до 18.11.02р. в зв`язку з чим відповідач подала заяву про видачу їй свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, а отже 1 /2 спірного нерухомого майна належить відповідачу, як подружжю спадкодавця ОСОБА_3 .

Згідно вимог ст. 60 СК України, майно набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 23 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007р. №11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя зазначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_3 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 05.02.1994року.

На підставі виписки з рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 22.02.2002р.шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розірвано.

Згідно запису акта про розірвання шлюбу № 1503 від 12.11.2002 року внесено запису про розірвання шлюбу на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 22.02.2002р.

Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про розірвання шлюбу № 00045021581, 12.11.2002року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 22.02.2002р.

Як вбачається із матеріалів інвентаризаційної справи № 94470 на квартиру АДРЕСА_5 , ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності належала квартири АДРЕСА_5 , яку він продав за 32300грн., що підтверджується договором купівлі продажу нерухомості від 02.02.2000року.

Згідно договору купівлі продажу квартири від 12.06.2002 року спірну квартиру ОСОБА_3 придбав за 21600,00грн.

Так, судом прийнято до уваги, що у відповідності до норм чинного на час укладення вищевказаних правочинів законодавства України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово; згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.Таким чином, згода іншого з подружжя на розпорядження майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. При цьому, надання згоди одним із подружжя на укладення договору щодо розпорядження майном не є достатньою підставою вважати майно спільною сумісною власністю подружжя, як і відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Тобто, статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками:

1)час набуття майна;

2)кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма ст. 60 СК Українивважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя може виключатися в разі набуття такого майна за час шлюбу, але за кошти, які належали одному із подружжя особисто.

У зв`язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Доказів того, що спірна квартира була придбана за інші кошти, ніж виручені від продажу квартири АДРЕСА_5 , зважаючи на доводи учасників справи, матеріали справи не містять. Крім того, і вартість придбаної квартири, і час її набуття, який суд вважає прийнятним, зважаючи на купівлю цінного майна, вказують на те, що дане нерухоме майно було набуте за кошти, виручені від продажу квартири АДРЕСА_5 .

З викладеного вбачається, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано на підставі рішення суду, що свідчить про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не проживали однією сім`єю та не вели спільне господарство ще до винесення рішення суду про розірвання шлюбу 22.02.2002року, оскільки розірвання шлюбу передує зверненням до суду із даним позовом, а тому спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_3 .

Крім того, рішенням апеляційного суду Вінницької області від 25.05.2016 року встановлено, що ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_3 , інших спадкоємців немає.

Як вбачається із спадкової справи №114/2015 на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 27.03.2015 року ОСОБА_2 подала до нотаріальної контори заяву про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні та зазначила, що має намір звернутися до суду для виділення на її ім`я частки в спільному майні подружжя.

Однак, станом на момент розгляду даної справи ОСОБА_2 таких доказів суду не надала.

Крім того, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08.04.2013 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 58 756,80 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої самочинним будівництвом, та 1 000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою суду від 03.08.2015 року Замінено боржника у виконавчому провадженні відкритому по виконанню рішення Вінницького міського суду Вінницької області по цивільній справі № 127/2897/13-ц - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на спадкоємця - ОСОБА_1 .

Згідно постанови державного виконавця від 02.02.2024 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 127/2897/13 виданого 07.05.2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 коштів в розмірі 59756,8грн. закінчено в зв`язку з повним виконанням.

Тобто, як вбачається із викладеного саме ОСОБА_1 понесла усі витрати та відшкодувала всі боргові зобов`язання ОСОБА_3 , як його правонаступник та особа, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , а тому суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем після померлого ОСОБА_3 .

Згідност. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Виходячи з вимогст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно дост.1233 ЦК Українизаповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1234 ЦК Українипередбачено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до ч.1ст.1233 ЦК Українизаповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Згідно ч. 3ст. 1268 ЦК Україниспадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленогостаттею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно ч.1ст.1270 ЦК Українидля прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідну дост.16 ЦК Українивизнання права с одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, що підлягають захисту судом.

У відповідності дост.392 ЦК Українивласник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В той же час, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, а також якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (ст.344, ст.382ч.2, ст.392 ЦК України).

Відповідно до п.37 постанови № 5 від 07.02.2014 року пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень частини першої статті15статті392 ЦКвласник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, до це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним Документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Судом встановлено, що на позивачку спадкодавцем складено заповіт, згідно якого заповів всю квартиру під номером АДРЕСА_2 . Спадкоємець спадщину прийняла, шляхом подання відповідної заяви до нотаріальної контори. Належність спадкодавцю спадкового майнапідтверджено належними та допустимими доказами.

Приймаючи до уваги, що позивачка є спадкоємцем за заповітом, спадщину прийняла, інших спадкоємців не має, позивачем на законних підставах набуто право власності на спадкове майно, тому позовні вимогипідлягають до задоволення в повному обсязі.

Згідно ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 9138,00грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

На підставі викладеного, згідно ст. ст. 57, 60 СК України, ст. ст. 368, 392, 1233, 1268, 1270 ЦК України, керуючись ст. ст. 10,12,76-81,131,133,141,264-268, 280,354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що складає 43/100 частин квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 9138,00грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дняйого проголошення.В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12.12.2024 року.

ОСОБА_1 а АДРЕСА_6 , ІПН НОМЕР_2 .

ОСОБА_9 , АДРЕСА_7 , ІПН НОМЕР_3 .

Державний нотаріус Першої вінницької державної нотаріальної контори Сушицька А.О., м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 02885735.

Суддя: