Постанова

від 10.12.2024 по справі 322/2056/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 10.12.2024 Справа № 322/2056/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 322/2056/23 Провадження №22-ц/807/1608/24

Головуючий в 1-й інстанції Губанов Р.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,суддів:Кочеткової І.В., Полякова О.З.,секретарБєлова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Баришнікова Андрія Григоровича на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 04 червня 2024 року, ухвалене у смт Новомиколаївка (повний текст рішення складено 14 червня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року до суду надійшов зазначений цивільний позов, в якому позивач просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 19 грудня 2020 року укладений між ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі доручення від імені ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідчений державним нотаріусом Шостої запорізької державної нотаріальної контори в порядку заміщення державного нотаріуса Новомиколаївської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №840, предметом якого є земельна ділянка площею 1.5000 га кадастровий номер 2323655100:11:010:0236, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, розташована за адресою: Запорізька область, Новомиколаївський район, Новомиколаївська селищна рада;

- витребувати з чужого незаконного володіння від ОСОБА_2 з передачею у розпорядження ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1.5000 га кадастровий номер 2323655100:11:010:0236 розташовану за адресою: Запорізька область, Новомиколаївський район, Новомиколаївська селищна рада (цільове призначення для ведення особистого селянського господарства), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2241138723236.

В обґрунтування позовних вимог зазначено наступне.

Позивачу органом місцевого самоврядування у 2010 році надано у користування земельну ділянку площею 1.5000 га кадастровий номер 2323655100:11:010:0236. До позивача володільцем вказаної земельної ділянки була мати позивача, ОСОБА_5 (яка померла у 2010 році). Наказом №8-1531/15-19-СГ від 18 вересня 2019 р. ГУ Геокадастру у Запорізькій області позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність. Позивачем проведено замовлення в ДП «Запорізький науково-дослідний інститут землеустрою» роботи з ґрунтового обстеження земельної ділянки з отриманням довідки про якісний стан ґрунту (Агрохімічний паспорт поля №162440). Наказом ГУ Геокадастру у Запорізькій обл. від 25.11.2020 №8-9143/15-20-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивача для ведення особистого селянського господарства на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області за межами населеного пункту, передано у власність земельну ділянку площею 1.5000 га кадастровий номер 2323655100:11:010:0236). Вказаний наказ як правовстановлюючий документ (підстава виникнення права власності) є чинним та не скасований. Водночас наказом ГУ Геокадастру у Запорізькій області від 29.10.2020 №8-8551/15-20-СГ було затверджено розроблений проект землеустрою (замовник ОСОБА_3 ) відносно цієї ж земельної ділянки та передано цю земельну ділянку їй у власність. З метою реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, 1 грудня 2020 року, позивач після оплати адміністративного збору звернувся до державного реєстратора виконавчого комітету Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області, із заявою про реєстрацію прав власності на вказану земельну ділянку; проте 07.12.2020 отримав письмове рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №55553810. Рішення державного реєстратора мотивоване виявленими ним суперечностями між заявленим та вже зареєстрованим речовими правами на нерухоме майно, тобто право власності на спірну земельну ділянку вже зареєстровано за іншою особою. Під час розгляду іншої справи після витребування документів судом позивачу стало відомо, що 19 грудня 2020 між Продавцем ( ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), яка видала довіреність на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 посвідчена приватним нотаріусом Енергодарського МНО Сірою І.Є. від 21.10.2020 реєстр №2106 в подальшому - в порядку передоручення від імені ОСОБА_6 діяла особа за довіреністю ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 (довіреність посвідчена приватним нотаріусом Енергодарського МНО Сірою І.Є. від 25.11.2020 реєстр №2395) та Покупцем - ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу предметом якого стала земельна ділянка (кадастровий номер 2323655100:11:010:0236). Договір посвідчений державним нотаріусом Шостої запорізької державної нотаріальної контори в порядку заміщення державного нотаріуса Новомиколаївської державної нотаріальної контори Дмитрієвою Н.П. (за реєстр №840). Вказаний Договір купівлі-продажу на час його укладення містив порушення норм ЦК України щодо істотних умов договору, які вказують на його недійсність. Постановою Запорізького апеляційного суду від 20.09.2022 у справі №322/867/21 встановлено зокрема таке: «разом з тим, щодо вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності за номером 39807760 від 19.12.2020, за ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 1.5000 га, з кадастровим номером 2323655100:11:010:0236, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд не вправі вирішувати це питання, оскільки на теперішній час ОСОБА_2 цього права не набув». Останній юридичний документ, який вказує на наявність у позивача права на звернення до суду із позовом про захист його права власності на земельну ділянку, та можливості її витребування з чужого незаконного володіння - постанова Запорізького апеляційного суду від 20.09.2022 у справі №322/867/21, зі змісту якої йому остаточно стало відомо про порушення його прав та необхідність їх подальшого поновлення.

РішеннямНовомиколаївського районного суду Запорізької області від 04 червня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, відмовлено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у сумі 17626,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Баришнікова Андрія Григоровича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог позову у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що оскаржуваний договір купівлі-продажу земельної ділянки містив прямі порушення норм матеріального права щодо істотних умов договору, які вказують на його недійсність.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 в особі представника адвоката Шиша А.Б. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, стягнути на свою користь витрати по оплаті послуг з надання правничої допомоги у розмірі 9000,00 грн.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що Наказом ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області №8-8551/15-20-СГ від 29.10.2020, затверджено розроблений ФОП ОСОБА_7 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області за межами населеного пункту. Передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,5000 га (кадастровий номер: 2323655100:11:010:0236).

Наказом ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області №8-9143/15-20-СГ від 25.11.2020, затверджено розроблений ТОВ «Власні землі» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області за межами населеного пункту. Передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,5000 га (кадастровий номер: 2323655100:11:010:0236).

02.12.2020 державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Запорізької області Бойком О.А. зареєстровано право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером: 2323655100:11:010:0236

Рішенням №55553810 від 07.12.2020 державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області Бобком В.Є. відмовлено у державній реєстрації права власності, форма власності: приватна на земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки 2323655100:11:010:0236, за суб`єктом ОСОБА_1 .

19.12.2020 між ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_3 з одного боку і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки 2323655100:11:010:0236, наслідком чого стало перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_2 , яке було зареєстровано Шостою Запорізькою Державної нотаріальною конторою.

Вказані обставини встановлені рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 21.01.2022 у справі №322/867/21, яке набрало законної сили, не ставляться під сумнів і не оспорюються сторонами.

Предметом позову виступає земельна ділянка з кадастровим номером 2323655100:11:010:0236, яку позивач просить витребувати з незаконного, на його думку, володіння ОСОБА_2 , з передачею у його ( ОСОБА_1 ) розпорядження, задля чого також просить визнати недійсним договір купівлі-продажу згаданої земельної ділянки сторонами якого є ОСОБА_3 (продавець) і ОСОБА_2 (покупець).

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені положеннями ст.152 ЗК України.

ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного договору. Позивач не зміг зареєструвати право власності на згадану земельну ділянку. Зі змісту доводів позивача випливає, що наслідки укладання договору (набуття права власності на земельну ділянку ОСОБА_2 ) порушують його право, отримане на підставі Наказу ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області №8-9143/15-20-СГ від 25.11.2020. Позивач акцентує увагу, що цей наказ є чинним та не скасований.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що не можна погодитись з тим, що порушення права позивача відбулося через укладання оспорюваного договору, оскільки договір був укладений вже після того як позивач звернувся до реєстратора. Натомість позивачу відмовлено у реєстрації права власності, внаслідок реєстрації права власності ОСОБА_3 на цю ж земельну ділянку, чому передувало видання відповідно наказу, тим самим територіальним органом центрального органу виконавчої влади, яким надавалось аналогічне право позивачу, і цей наказ, так само не скасований і не визнаний незаконним. За умови визнання недійсним договору купівлі-продажу земельна ділянка не може бути витребувана у ОСОБА_2 з передачею в розпорядження ОСОБА_1 , адже у такому випадку наступають наслідки подібними до повороту виконання рішення, тобто відновлюється право власності ОСОБА_3 на цю земельну ділянку, відповідно саме на користь останньої, а не позивача, мала б витребовуватися земельна ділянка. Правомірність чи не правомірність видачі Наказу ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області №8-8551/15-20-СГ від 29.10.2020 не є предметом розгляду цієї справи, натомість ці обставини були предметом спору в справі №322/867/21, на яку посилався зокрема і сам позивач. Крім цього, і за умов визнання незаконним згаданого Наказу і його скасуванні, земельна ділянка так саме не витребувувалась би на користь позивача, а з урахуванням змін в законодавстві, вона б витребувувалась на користь органу місцевого самоврядування на території якого розташована, а вже після цього ОСОБА_1 , міг би зареєструвати право власності і тим самим завершити процедуру набуття цього права. Враховуючи вказані обставини суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту своїх прав, що є підставою відмови у задоволенні позовних вимог.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: з яких саме правовідносин сторін виник спір; чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80 гс 20).

Першою вимогою позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19 грудня 2020 року укладеного між ОСОБА_4 на підставі доручення від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Визнання вказаного договору недійсним не впливає на поновлення права позивача, оскільки призведе до поновлення права ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку.

Відповідно івимога провитребувати земельноїділянки зчужого незаконноговолодіння від ОСОБА_2 зпередачею урозпорядження ОСОБА_1 ,без оспоренняправа власності ОСОБА_3 не єефективним таналежним способомпоновлення правпозивача,враховуючи,що питаннящодоправомірності видачі Наказу ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області №8-8551/15-20-СГ від 29.10.2020 і подальшого набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку не є предметом розгляду цієї справи, а у межах розгляду справи №322/867/21, воно по суті не вирішено.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Що стосується відшкодування витрат на правничу допомогу у справі, то слід зазначити наступне.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу зазначено, що відповідач ОСОБА_2 скористався своїм правом на правничу допомогу, у зв`язку чим, ним було укладено договір з адвокатом Шишом А.Б. Витрати на правничу допомогу пов`язані з розглядом справи в апеляційній інстанції, зокрема складання відзиву на апеляційну скаргу склали 9000,00 грн., які ОСОБА_2 просить стягнути з позивача у справі.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердженняповноважень адвокатаШиша А.Б.який представляєінтереси ОСОБА_2 ,а такожна підтвердженнянаданих послугправничої допомогибуло наданодоговір пронадання правничоїдопомоги №05/02від 05лютого 2024року,ордер нанадання правничоїдопомоги ОСОБА_2 адвокатом Шишом А.Б. серія АР №1154754, опис наданих послуг за договором №05/02 від 05 лютого 2024 року, а саме складання відзиву на апеляційну скаргу у справі №322/2056/23 вартістю 9000,00 грн.; акт приймання-передачі виконаних робіт на суму 9000,00 грн., рахунок на оплату послуг правничої допомоги у розмірі 9000,00 грн.

Згідно ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи надані відповідачем докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, колегія суддів апеляційного суду доходить до висновку про обґрунтованість та доведеність вимог щодо компенсації судових витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо розміру таких витрат колегія суддів зазначає наступне.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір витрат на правничу допомогу, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи, що відзив на апеляційну скаргу в більшій частині є аналогічний відзиву на позов, який був складений адвокатом під час розгляду справи в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню складає 4000,00 грн.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Баришнікова Андрія Григоровича залишити без задоволення.

Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 04 червня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у сумі 4000,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 12 грудня 2024 року.

Судді: С. В. Кухар

І.В. Кочеткова

О.З. Поляков