Постанова

від 10.12.2024 по справі 233/655/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 233/655/23 Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин М.О.

Провадження № 22-ц/811/765/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Марко О.Р.

з участю представника позивача Юренка Ю.В.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Львові цивільнусправу заапеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Юренка Юрія Вікторовича на рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2024 року в складі судді Мартинишин М.О. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи Костянтинівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання батьківства,-

встановив:

У лютому 2023 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Юренко Ю.В. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , з участю третьої особи Костянтинівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання батьківства.

Вимоги обґрунтовує тим, що з 2010 року до 2013 року ОСОБА_1 перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 (прізвище змінено за власним бажанням, без реєстрації шлюбу). В період сумісного життя сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась спільна дитина ОСОБА_3 . Зазначає, що сторони проживали разом, але шлюб між ними не реєструвався. Відповідачка, не повідомивши позивача, зареєструвала народження дитини, при цьому запис про батька дитини проведено відповідно до вимог статті 135 Сімейного кодексу України за вказівкою матері. З лютого 2020 року по теперішній час батько ОСОБА_1 проживає спільно з сином, вважає себе біологічним батьком дитини, займається його вихованням та утримує матеріально, а тому позивач змушений звертатись до суду щоб визнати своє батьківство.

Просив визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Саливонки, Васильківського району, Київської області, батьком малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця містаКостянтинівка, Донецької області, Україна та зобов`язати відділ державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису №91 від 09 лютого 2012 року, вчиненого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану пом.Костянтинівці Костянтинівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказавши батьком дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця с. Саливонки, Васильківського району, Київської області.

Оскаржуваним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи Костянтинівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання батьківства відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник позивача ОСОБА_1 адвокат Юренко Ю.В., вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню.

Зазначає, що суд не досліджував нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 , відповідно до якої вона надала свою згоду на тимчасовий виїзд з України її малолітньому сину ОСОБА_3 у супроводі батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Звертає увагу, що відповідачка ОСОБА_2 визнала позов, звернувшись до суду першої інстанції з відповідною заявою.

Поряд з цим, в оскаржуваному рішенні суд не вказав, яким чином визнання позову відповідачкою суперечить закону, чи порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Вважає, що суд першої інстанції порушив положення ч.ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України в частині відмови в прийнятті визнання позову, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що визнання позову відповідачем суперечить відповідним нормам закону або порушує права інших осіб, з огляду на правовідносини, які виникли між сторонами.

Також, суд не врахував психологічне значення для дитини рішення суду про визнання батьківства, завдяки якому дитина одержує можливість реалізувати своє природне право знати свого батька, утверджується природний обов`язок батька, турбуватися про своїх нащадків.

Просить скасувати рішення Франківського районногосуду м.Львова від15лютого 2024рокута ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав, в обґрунтування надав пояснення, аналогічні доводам скарги.

Відповідачка ОСОБА_2 та представник третьої особи в судове засідання не прибули, не повідомили суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_4 на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити виходячи із такого.

Згідно із ч. 1ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставіст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно дост. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ізстаттею 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий суд виходив з того, що передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства на підставістатті 128 СК України є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.

Походження дитини встановлюється судом з урахуванням усіх обставин, зокрема, пояснень сторін та третіх осіб, показання свідків, письмових доказів, речових доказів, висновку експерта.

Суд звернув увагу, що після відмови ухвалою суду від27.12.2023 у прийняті заяви про визнання відповідачкою ОСОБА_2 позову, будь яких клопотань сторона позивача про призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи не заявляла, при цьому, правова допомога позивачу у справі надавалась професійним адвокатом, який обізнаний з предметом доказування у даній категорії справ.

Наданий до позову фотознімок, на якому зображені чоловік, жінка та дитина, суд не прийняв до уваги, оскільки такі особи не ідентифіковані, а фотознімокне підтверджує та не може бути підставою для встановлення батьківства у даній справі.

Також, суд зазначив, що покликання сторін у справі, які викладенні у заявах, не дають можливості суду «поза розумним сумнівом» зробити висновок, що ОСОБА_1 є біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Будь яких клопотань про допит свідків, витребування інших доказів та клопотань, що свідчать про кровну спорідненість, стороною позивача не заявлено, інших доказів щодо батьківства позивача відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачем та його представником під час розгляду справи не подано.

Розглядаючи даний спір та перевіряючи законність оскаржуваного рішення згідно вимогЦПК Україниколегія суддів враховує таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст.12ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Судом встановлено такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Із копії свідоцтва про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданого 09 лютого 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Костянтинівці Костянтинівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області слідує, щобатьком дитини записаний « ОСОБА_1 » (а.с. 7).

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України від 08.11.2016,батьком дитини записаний « ОСОБА_1 », на підставі ч. 1 ст. 135 Сімейного Кодексу України (а.с. 5 зворот).

Звертаючись з позовними вимогами позивач ОСОБА_1 такі фактично зводить до того, що з 2010 року до 2013 року перебував у фактичних шлюбних відносинах з відповідачкою, ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась спільна дитина ОСОБА_3 , шлюб між ними не реєструвався, відповідачка, не повідомивши його, зареєструвала народження дитини відповідно до вимог статті 135 Сімейного кодексу України за вказівкою матері. З лютого 2020 року по теперішній час проживає спільно з сином, вважає себе біологічним батьком дитини, займається його вихованням та утримує матеріально, просить визнати його батьківство.

Відповідно до частини третьоїстатті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина другастатті 3 СК України).

Згідно зі статтею 300ЦК України особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки.

Відповідно до ст.7Конвенції проправа дитини - дитина, наскільки це можливо, повинна знати своїх батьків.

Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України (частина 1 статті 121 СК України).

Відповідно до ст. 122 СК України, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.

Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Натомість, відповідно до ст. 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини.

При цьому, в даному випадку походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 2) за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 СК України, походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Натомість, за відсутності заяви, право на подання якої встановленостаттею 126СК України, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав (частина 1 статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).

Таким чином, колегія суддів констатує, що і національним, і міжнародним законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо дитини, а також необхідність приймати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб.

При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.

Тлумачення нормСК Українисвідчить, що законодавець передбачив різні підстави для пред`явлення позовної вимоги про визнання батьківства відповідно достатті 128 СК Українитастатті 129 СК України.

Так, устатті 128 СК Українирегулюється випадок, за яким запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Саме в такому разі особа, яка вважає себе батьком дитини, може подати до суду позовну заяву про визнання свого батьківства. При цьому, з врахуванням змісту частини першоїстатті 20 СК Українита статті 128СК України, позовна вимога про визнання батьківства згідно зістаттею 128 СК Українивиключена законодавцем із сфери дії позовної давності.

Частина ж першастатті 129 СК Українистосується ситуації, за якої оспорити батьківство може чоловік, який вважає себе батьком дитини, а батьком дитини записана інший чоловік. Тобто позивачем є чоловік, який вважає себе батьком дитини, а відповідачем - чоловік, який записаний батьком дитини.

Предметом доказування в цьому разі є відсутність кровної спорідненості між дитиною і чоловіком, записаним як батько в актовому записі про народження дитини, та наявність такої спорідненості між дитиною й особою, яка вважає себе її батьком. До позовної вимоги про визнання батьківства згідно з частиною першоюстатті 129 СК Українизастосовується позовна давність в один рік.

Враховуючи предмет та обставини спірних правовідносин, позовна давність на такі не поширюється.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно доЦивільного процесуального кодексу України.

Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно дочастини першої статті 135СК України.

Це означає, що в порядку позовного провадження спір про визнання батьківства може бути розглянуто, якщо, зокрема, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Поряд з цим, як зазначено вище, у свідоцтві про народження батьком дитини записаний власне особа, яка відповідає даним про особу позивача ОСОБА_1 , при цьому, такий запис вчинено зі слів матері, на підставі ч. 1 ст. 135 СК України, відтак позов підставно прийнятий судом до розгляду (т. 1 а.с. 7).

Визнання батьківства - це волевиявлення особи, яка вважає себе батьком дитини. Однак одного волевиявлення особи щодо визнання себе батьком певної дитини недостатньо для настання правових наслідків.

Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень статті 212 ЦПК України, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Так, підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи, який ґрунтується на підставі встановлення кровного споріднення між дитиною та батьком, тобто обставин, які свідчать про біологічне походження дитини від певної особи.

Зазначений висновок узгоджується з роз`ясненнями, викладеними в п. п. 3, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

Тест ДНК (судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза) станом на сьогоднішній день є єдиним методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини (точність позитивного результату ДНК-аналізу (тобто підтвердження батьківства) складає 99,999999 %). Доказова цінність такого тесту переважає будь-який інший доказ на підтвердження або оспорення кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору даної категорії справ.

Європейський суд з прав людини, практика якого згідно ізстаттею 10 ЦПК Україниє джерелом права, зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства («Kalacheva v. Russia», заява № 3451/05, § 34, рішення ЄСПЛ від 07 травня 2009 року).

При цьому, як як зазначено місцевим судом, будь яких клопотань про призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи стороною позивача не було заявлено, при цьому, правова допомога позивачу у справі надавалась професійним адвокатом, який обізнаний з предметом доказування у даній категорії справ, що презюмується.

Не погоджуючись із оскаржуваним рішенням та оскаржуючи таке в апеляційному порядку, апелянт також не просить про призначення відповідної експертизи, з врахуванням обставин та підстав за яких у задоволенні позову відмовлено.

У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 повідомив, що його довіритель, позивач ОСОБА_1 разом із малолітнім ОСОБА_3 , з 2020 року перебувають у федеративній республіці Німеччина.

На пропозицію суду звернутися позивачу в експертну установу Німеччини для з`ясування обставин батьківства (аналізу ДНК), представник повідомив, що у зазначеній державі існують два способи з`ясувати батьківство, позов про визнання батьківства та з`ясування походження.

При цьому, процедура за позовом про визнання батьківства може бути розпочата лише за наявності обґрунтованої підозри щодо існування або відсутності батьківства. Така процедура може бути спрямована також проти ймовірного, але юридично не визнаного батька.

Поряд з цим, слідуючи доводам позивача, у нього відсутні будь які сумніви чи підозри щодо його батьківства відносно ОСОБА_3 .

В свою чергу, норма з`ясування походження, надає батькові, матері та дитині право вимагати від інших членів сім`ї згоду на генетичне дослідження, походження та допуск до взяття зразка ДНК, придатного для дослідження, однак процедура не має жодних правових наслідків для статусу. Єдина умова цієї процедури сімейний зв`язок батька з дитиною, вона може бути спрямована виключно проти юридично визнаного батька.

На підтвердження зазначених доводів представник ОСОБА_4 надав суду переклад з німецької мови Ключової тези до рішення першого Сенату від 19.04.2016 1BvR BvR 3309/13 (т. 2 а.с 21-22).

Крім цього, представник позивача ОСОБА_5 надав апеляційному суду лист Індустріального районного суду м. Дніпропетровська № 01-14/205/2024 від 04.11.2024, з якого слідує, що відповідачка ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, при цьому, у ухвалою цього ж суду від 28.10.2024, у межах справи № 234/891/21 ОСОБА_2 оголошена у розшук (т. 2 а.с. 23).

Враховуючи наведене, а також те, що місце перебування відповідачки суду не відоме, відсутня можливість зобов`язанння останньої з`явитися до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи, що розцінюється судом, як небажання отримати точні висновки щодо походження дитини, на спростування доводів позивача про те, що саме він є батьком малолітнього ОСОБА_3 .

За приписами статей 12, 81, 89,229 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів звертає увагу, що окрім висновку експертизи, доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання батьківства.

Спільне проживання біологічних батьків та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільногокористування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.

Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.

Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (касаційне провадження № 61-30047св18).

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною четвертою, пунктів 3-5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Колегія суддів приймає до уваги те, що позивач ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 2012 р.н. тривалий час перебувають спільно за межами України, нотаріально засвідчений дозвіл на виїзд за кордон надано самою відповідачкою ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 6, 8).

Тобто наявна сукупність фактів, які поза будь яким розумним сумнівом доводять близькість ОСОБА_3 2012 року народження та позивача ОСОБА_1 , а також утримання та піклування останнього над першим.

Також, колегія суддів враховує у сукупності із іншими обставинами та фактами, заяву відповідачки ОСОБА_2 від 06.10.2023 про визнання позову, в якій остання просить суд розглядати справу без її участі та задовольнити позовні вимоги (т. 1 а.с 71-74).

Зазначені обставини у їх сукупності, на переконання колегії суддів, дають підстави для висновку про можливість задоволення позовних вимог з врахуванням найкращих інтересів дитини, яка перебуває спільно із своїм батьком за межами України, а місце перебування відповідачки суду не відоме.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, не врахував визнання позову відповідачкою, норми статей 121, 122, 126, 135, 136 СК України, Конвенцію про права дитини від 20 листопада 1989 року, роз`яснення, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» і не дотримався положень статей 12, 81, 89 ЦПК України, що свідчить про підставність доводів апеляційної скарги та необхідність скасування оскаржуваного рішення.

У зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, оскаржуване рішення суду необхідно скасувати з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Визнання позивача батьком малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який у період 2010-2013 років проживав з матір`ю дитини (іншого судом не встановлено), яка без реєстрації шлюбу та за власним бажанням у 2012 році змінила прізвище на ОСОБА_6 , тобто взявши прізвище позивача, відповідає інтересам дитини, дані про батька якої наразі зазначені зі слів матері.

Негативних наслідків для дитини у випадку визнання позивача його батьком, судом не встановлено.

Зазначені обставини у їх сукупності дають підстави для висновку про необхідність задоволення вимоги про визнання батьківства, а також похідної від такої, вимоги про внесення змін до актового запису про народження дитини.

Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 372, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Юренко Юрія Вікторовича задовольнити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2024 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи Костянтинівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання батьківства задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батьком малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Внести зміни до актового запису№ 91 від 09 лютого 2012 року вчиненого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Констянтинівці Констянтинівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, про народження дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 та вказати батьком дитини громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Саливонки, Васильківського району, Київської області.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції та подання апеляційної скарги у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривень 00 копійок.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 10 грудня 2024 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк