Постанова

від 10.12.2024 по справі 456/3263/15-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 456/3263/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Шрамко Р. Т.

Провадження № 22-ц/811/2946/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів:Бойко С.М.,Копняк С.М.,

секретаря Марко О.Р.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Львові цивільнусправу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 липня 2024 року у складі судді Шрамка Р.Т. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , з участю третьої особи без самостійних вимог Моршинської міської ради, про усунення перешкод в користуванні дорогою загального користування, -

встановив:

У липні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 , з участю третьої особи без самостійних вимог Моршинської міської ради, про усунення перешкод в користуванні дорогою загального користування, просив зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні частиною вулиці.

Вимоги обгрунтовує тим, що позивач разом зі своєю сім`єю проживає по АДРЕСА_1 . По АДРЕСА_2 (з іншого боку вулиці) проживає відповідач ОСОБА_1 , який раніше періодично закривав частину цієї вулиці шириною 4,5 м., вважаючи її як під`їзд до свого господарства. Стверджує, що безперешкодно користувався частиною цієї вулиці, як проходом та заїздом до свого будинку, у 2014 році зробив інший зручний для себе та членів своєї сім`ї вихід із свого господарства на АДРЕСА_1 у вигляді отвору у металевому паркані шириною біля 1,2 м., однак ще в 2014 році ОСОБА_1 знову повісив 2 створки металевих воріт та металеву вхідну хвіртку на АДРЕСА_1 , закрив їх, на воротах поставив навісний замок, а на хвіртці врізний замок, повністю перегородивши позивачеві доступ для проходу та заїзду до своєї хвіртки з АДРЕСА_1 .

Також, відповідач посадив зелені насадження на вул. Скорубської, біля виходу із облаштованого позивачем отвору від господарства на вул. Скорубської посадив смородину. Добровільно відповідач не бажає розгородити вулицю, розблокувати вихід на цю вулицю із господарства позивача та прибрати зелені насадження.

З приводу користування цим під`їздом мали місце судові спори за позовом його батька ОСОБА_3 , які вирішувались на користь батька. Однак ОСОБА_1 , ігноруючи ці судові рішення, знову став чинити перешкоди у користуванні частиною АДРЕСА_1 .

Змінивши позовні вимоги, крім вимоги про усунення перешкод в користуванні дорогою загального користування, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 12 000 грн. моральної шкоди, а також понесені судові витрати, які полягають у сплаті позивачем судового збору та витрат на професійну правову допомогу.

Оскаржуваним рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 липня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третьої особи без самостійних вимог Моршинської міської ради про усунення перешкод в користуванні дорогою загального користування задоволено.

Зобов?язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні частиною АДРЕСА_1 для проходу та проїзду до будинку АДРЕСА_3 , шляхом демонтажу (знесення) самовільно облаштованих відповідачем металевих воріт з хвірткою впоперек АДРЕСА_1 разом із металевими стовпами, на яких вони закріплені, металевого навісу через вулицю (відкритий гараж), перенести в інше місце фруктові дерева, виноград та кущі з проїжджої частини АДРЕСА_1 , а також забрати фрагмент металевого паркану, яким перегороджено облаштований позивачем прохід до будинку 9-г АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 8 000 (вісім тисяч) грн. 00 коп.

В задоволенні решти вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, які полягають у сплаті позивачем судового збору в розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, які полягають у витратах на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 (вісім тисяч) грн. 00 коп.

Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_1 , вважає рішення незаконним та необґрунтованим.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд не встановив, чим відповідач порушив права позивача на вільне користування спірною земельною ділянкою, а саме можливість обслуговувати житловий будинок, проводити необхідні ремонтні роботи, чи на земельну ділянку загального користування, а також чи існує доступ до будинку.

Також судом не встановлено, чи дійсно позивач є співвласником будинку 9-Г та земельної ділянки.

Крім цього, суд не досліджував викопіювання з генерального плану м. Моршина, не встановлено, що поруч з житловими будинками на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 значиться дорога, яка перебуває в загальному користуванні і належить до земель комунальної власності і що власне це і є дорога на якій відповідач встановив металеву огорожу.

Не встановлено, чи зверталася до суду Моршинська міська рада з позовом про приведення проїзду у відповідність до даних генерального плану, оскільки остання є власником земель, які перебувають у загальному користуванні.

Вважає, що суд допустив припущення, що позивач є власником дороги загального користування і є належним позивачем у справі.

Не погоджується із оцінкою судом відповідних доказів та врахуванням судових рішень у відповідних справах.

На думку апелянта, подані позивачем докази не є достатніми для висновку про обґрунтованість заявлених вимог.

Звертає увагу, що суд стягнув моральну шкоду і одночасно відмовив у задоволенні такої вимоги.

Вважає, що суд безпідставно задовольнив клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки суду не надано договору про надання правової допомоги, у рішенні не зазначається прізвища адвоката і такий жодного разу не з`явився у судове засідання.

Просить скасувати рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 липня 2024 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання 10 грудня 2024 року не прибули, не повідомили суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, проводити розгляд справи за відсутності осіб, що не з`явилися.

За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги районний суд виходив з того, що інститут земельних відносин добросусідства є нормативно встановленими обмеженнями щодо здійснення прав на землю (включаючи право власності), які мають на меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок, основна мета цих правил полягає в сприянні і забезпеченні такому використанню земельних ділянок, при якому власникам сусідніх земельних ділянок і землекористувачам заподіюється менша кількість незручностей.

У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Дослідивши надані докази у їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що відповідач чинить перешкоди позивачеві ОСОБА_2 у здійсненні його права користування частиною вулиці, на яку сторони мають однакові права щодо вільного користування.

Крім того, суд вважав доведеним факт завдання позивачеві моральними шкоди, у зв`язку з неправомірними діями відповідача, відтак врахувавши тривалість, об`єм та характер спричинених душевних страждань позивача, який протягом багатьох років був позбавлений можливості користуватися частиною вулиці для проходу та під`їзду до свого будинку, що порушень звичного способу життя, порушень сну, суд задовольнив частково та стягнув з відповідача моральну шкоду у розмірі 8000 грн., відмовивши у задоволенні решти вимог про стягнення моральної шкоди за недоведеністю.

Також, суд вирішив питання розподілу судових витрат, стягнувши сплачений судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу, оскільки на підтвердження таких позивачем надано розрахунок процесуальних витрат (акт виконаних робіт) від 04.12.2023 та квитанцію до прибуткового касового ордера №80 від 04.12.2023 на суму 8 000 грн.

При цьому, суд врахував, що такі витрати є співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, затраченим ним часом на надання правничої допомоги, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру.

Враховуючи наявні матеріали справи, дослідженні судом докази судова колегія погоджується з такими висновками районного суду враховуючи таке.

Зважаючи на те, що рішення суду оскарждується лише відповідачем та виключно в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів слідуючи принипу диспозитивності та вимогам статті 367 ЦПК України, рішення суду в іншій частині не перевіряє.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силуст. 12 ЦПК Українизобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Враховуючи наведене, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18).

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 разом із сім`єю проживає по АДРЕСА_1 .

При цьому, відповідач ОСОБА_1 є сусідом позивача, який проживає з іншого боку вулиці за адресою, АДРЕСА_2 .

Таким чином, сторони у справі є сусідами та проживають на одній вулиці.

З приводу правовідносин щодо користування спірним під`їздом мають місце судові рішення, які набрали законної сили.

Так, рішенням Стрийського міськрайонного суду від 24.02.2006 у справі № 2-51/2006 за позовом батька позивача ОСОБА_3 до Моршинської селищної ради, ОСОБА_1 про визнання частково недійсним рішення, були визнані незаконними: рішення виконкому Моршинської міської ради від 15.08.1996 № 95/3 в частині передачі ОСОБА_1 у приватну власність проїзд загального користування до будинковолодінь АДРЕСА_3 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_3 , державний акт про право власності на землю, виданий ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Моршинської міської ради від 15.08.1996 № 95/3 в частині передачі йому у приватну власність цю частину проїзду загального користування до будинковолодінь АДРЕСА_3 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_3 , зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні проїздом загального користування до будинковолодіння АДРЕСА_3 , які він чинить та не чинити їх у майбутньому (а.с. 5-6).

Крім цього, рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 17.11.2010 у справі № 2-278/2010 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні частини вулиці та стягнення моральної шкоди, зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні проїздом між будинками АДРЕСА_3 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 та знести частину встановленого паркану, що розмежовує город ОСОБА_3 та проїзд між будинками, демонтувати пристрій для сушіння білизни встановлений вздовж земельної ділянки ОСОБА_3 та заїздом АДРЕСА_1 . Стягнуто судові витрати. У решті позовних вимог відмовлено за недоведеністю (а.с. 7-8).

Натомість, рішенням Моршинської міської ради №1099 від 29.09.2009 «Про затвердження змін до плану забудови кварталу АДРЕСА_5 » затверджено зміни до плану забудови квартала в частині відображення фактичного заїзду до домоволодіння по АДРЕСА_6 та вилучення з земель загального користування заїзду по АДРЕСА_2 площею 0,0175 га з передачею проїзду до земель запасу міської ради.

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Моршинської міської ради №1099 від 29.09.2009 «Про затвердження змін до плану забудови кварталу АДРЕСА_5 ».

Постановою Стрийського міскрайонного суду Львівської області від 18 серпня 2011 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

При цьому, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014 апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Постанову Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18.08.2011 у справі №2а-164/11 скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Моршинської міської ради від 29.09.2009 № 1099 «Про затвердження змін до плану забудова кварталу №19 в м. Моршин» (а.с. 9-13).

Також, рішенням Стрийського міськрайонногосуду Львівськоїобласті від18липня 2019рокупозовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача приватного нотаріуса Стрийського районного нотаріального округу Чернилевської М.М., Моршинської міської ради про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, визнання недійсною державної реєстрації задоволено.

Визнано недійснимдоговір даруванняземельної ділянкиплощею 0,0626га по АДРЕСА_2 ,укладений 02 липня 2014 року дарувальником ОСОБА_1 та обдарованим ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Чернилевською М.М., зареєстрований в реєстрі за №1466.

Визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію, проведену приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Чернилевською М.М. 02 липня 2014 року державної реєстрації земельної ділянки площею 0,0626 га по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610700000:01:002:0121, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на власника ОСОБА_4 з індексним номером 14159379 від 02 липня 2014 року.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 судові витрати.

Постановою Львівського апеляційного суду від 31 грудня 2020 року задволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 липня 2019 року скасовано.

Постановлено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача приватного нотаріуса Стрийського районного нотаріального округу Чернилевської М.М., Моршинської міської ради, про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, визнання недійсною державної реєстрації відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_4 судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 1152, 60 грн.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2022 року задоволено касаційну скаргу ОСОБА_2 , постановуЛьвівського апеляційного суду від 31 грудня 2020 рокускасовано, справу №456/1880/16-цнаправлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 липня 2019 рокузмінено.

Виключено із мотивувальної частини рішення покликання суду на ст. 228 ЦК України як підставу для задоволення позовних вимог.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відповідно до вимог ч. 4ст. 82 ЦПКУкраїниобставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені в резолютивній частині рішення (висновки Верховного Суду у постановах від 16 грудня2020 року у справі № 278/1683/17-ц та від 21 березня 2021 року у справі № 725/2577/17).

Таким чином, обставини, за яких безспірним, у продовж тривалого часу є те, що відповідач ОСОБА_1 вичняв перешкоди у користуванні проїздом між будинковолодіннями на АДРЕСА_2 , чітко прослідковуються із матеріалів справи та зазначених вище судових рішень.

Зокрема, згідно із Актом обстеження влаштування огорожі земельної ділянки від 26.06.2015, при обстеженні під`їзду до будинку АДРЕСА_2 виявлено, що дорога перекрита воротами, вздовж паркану знаходяться фруктові дерева та кущ винограду, прохід на ділянку ОСОБА_2 з вулиці перегороджено фрагментом металевого паркану (а.с. 20).

У листі виконавчого комітету Моршинської міської ради від 13.11.2015 №2466, наданого у відповідь на запит ОСОБА_1 , зазначено, що до будинку по АДРЕСА_3 є заїзд з АДРЕСА_7 . До будинку по АДРЕСА_3 заїзд відсутній, але передбачено будівельним паспортом влаштування заїзду з АДРЕСА_7 . До будинку по АДРЕСА_3 є заїзд вздовж колії з АДРЕСА_7 . На день скерування листа відсутній заїзд (перегороджено гр. ОСОБА_1 ) до частини будинку АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_5 .

Згідно із листом виконавчого комітету Моршинської міської ради від 08.08.2024 № 1506 постійна комісія міської ради з питань регулювання земельних відносин, охорони навколишнього середовища та екології, рекомендувала громадянину ОСОБА_1 звільнити проїзд від перешкод або досягнули згоди з сусідом щодо індивідуального використання проїзду для обслуговування належної присадибної ділянки, враховуючи альтернативні варіанти під`їздних шляхів до земельної ділянки ОСОБА_2 (а.с. 19).

Звертаючись із позовними вимогами позивач ОСОБА_2 зазначає про те, що відповідач добровільно не бажає розгородити вулицю, розблокувати вихід на цю вулицю із господарства позивача та прибрати зелені насадження, тобто чинить перешкоди у користуванні таким, тому просить усунути перешкоди у користуванні проїздом до його земельної ділянки та стягнути моральну шкоду.

Статтею 41 Конституції України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Разом із тим відповідно до положень статті 13ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права іншихосіб,завдатишкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Згідно із ст.79ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Частиною 1 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість фактично мати (утримувати) в себе певне майно.

Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

За статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

До найпоширеніших способів захисту права власності належать віндикаційний і негаторний позови, які між собою є взаємовиключними, тобто не можуть бути заявлені одночасно.

Так, негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює в користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Такий спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов`язаних із позбавленням його володіння майном.

В свою чергу, у постанові від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення(пункт 52).

Інші (протилежні) висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування позовної давності до негаторних позовів відсутні, тому сформована єдина позиція з цього питання.

Відповідно до ч. 2ст. 90 ЗК Українипорушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: організація землеустрою; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення земельних спорів та вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно із ст. 189 ЗК України та ст. 20 Закону України «Про охорону земель» самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Як вже зазначалося, постійна комісія виконавчого комітету Моршинської міської ради з питань регулювання земельних відносин, охорони навколишнього середовища та екології, рекомендувала громадянину ОСОБА_1 звільнити проїзд від перешкод або досягнули згоди з сусідом щодо індивідуального використання проїзду для обслуговування належної присадибної ділянки.

Додані до матеріалів справи фотографії підтверджують факт перекриття проїзду (проходу) на АДРЕСА_1 , жоден із учасників спору не заперечує того, що фотофіксація проведена саме цієї вулиці.

Таким чином, факт наявності перешкод на місцевості встановлено відповідною комісією та іншими наявними у справі доказами, які не спростовані зі сторони відповідача.

Долучені до матеріалів справи відповідачем фото альтернативних заїздів до будинку позивача, із вказівкою, що таких шляхів є 3: з АДРЕСА_7 , з вул. Скорубської та з АДРЕСА_8 , відповідних висновків не спростовує, оскільки про досягнуту згоду між сторонами з цього приводу не свідчить.

Відповідно до ч. 1ст.81ЦПКУкраїни кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно із ст.76ЦПКУкраїни доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватися лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Аналізуючи наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів виходить з того, що можливість заїзду до будинку на АДРЕСА_2 , не свідчить про те, що відповідач ОСОБА_1 вправі перекривати, у будь який спосіб, проїзд загального користування, а саме таким є проїзд на АДРЕСА_2 , про що свідчать рішення суду у справі № 456/1880/16 та що власне було підставою для визнання частково недійсним договору дарування земельної ділянки, до якої включено та передано у приватну власність проїзд загального користування.

Враховуючи наведні вище норми закону та встановлені судом обставини, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що відповідач по справі чинить перешкоди у користуванні проїздом між земельними ділянками по АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_3 , що підтверджується дослідженими судом доказами, об`єктивність встановлених фактів якими, відповідачем не спростована, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження, як такі що є підставними.

Під час розгляду справи в суді першої чи апеляційної інстанції відповідач не просив про призначення судової земельно-технічної експертизи, з метою спростування вимог позивача та доведення правильності своїх дій чи відсутності таких в принципі.

Подаючи апеляційну скаргу, відповідач покликається на те, що оскаржуване рішення ґрунтується на припущеннях, однак жодного належного доказу на спростування відповідних висновків суду не надав, зокрема, щодо відсутності будь яких перешкод у користуванні проїздом, вчинення таких іншою особою, а відтак і права вимоги позивача в принципі у спірних правовідносинах.

Більше того, відповідач впринципі не заперечує наявності відповідних загороджень та інших речей (насаджень) на спірному проїзді.

Таким чином, будь яких доказів, які б стосувалилися та могли спростувати висновки суду по суті спору, відповідач суду не надав.

Що стосується доводів апеляційної скарги в частині стягнення судом моральної шкоди, колегія суддів виходить з того, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із роз`ясненнями, наданими у пунктах 3, 5постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за №4 від 31 березня 1995 рокуз наступними змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайного характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Виходячи з положень статей16і23 ЦК Українита змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (пункт 92постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц).

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Закон не покладає на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.

Такі ж висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №234/16272/15-ц (провадження№ 61-31395сво18).

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 у справі №752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Колегія суддів вважає, що у справі, яка переглядається, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність вимог щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки врахував фактичні обставини конкретної справи та порушення прав позивача, тривалість спору із відповідачем, об`єм та характер спричинених душевних страждань позивача, який протягом багатьох років був позбавлений можливості користуватися частиною вулиці для проходу та під`їзду до свого будинку, тому підставно стягнув 8000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, частково задовольнивши вимоги у цій частині.

Протилежні доводи апеляційної скарги висновків суду у цій частині не спростовують та є суб`єктивним трактуванням відповідачем відповідних норм.

Що стосується доводів скарги про відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з такого.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третястатті 133 ЦПК України).

Згідно з положеннямистатті 59 Конституції Україникожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до пункту 4 частини першоїстатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частиною першоюстатті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно достатті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно достатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини шостоїстатті 137 ЦПК Україниобов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Незважаючи на наявність у матеріалах справи розрахунку процесуальних витрат та заяви представника позивача про стягнення, будь які заперечення зі сторони відповідача з цього привожду відсутні (а.с. 196-201).

У частині третійстатті 141 ЦПК Українипередбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто,ЦПК Українипередбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до частини першоїстатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини.Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У матеріалах справи наявний ордер серія ІФ № 002450 на представництво інтересів позивача адвокатом Дудкевичем М.В. та сам договір про надання правової допомоги від 22.10.2015, що спростовує протилежні доводи відповідача у цій частині (а.с. 28, 29).

Таким чином, представництво інтересів позивача у цій справі адвокат Дуткевич М.В. здійснював впродовж дев`яти років.

З врахуваннямпринципуспівмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин даної справи, її складності, тривалості та результатів розгляду такої, колегія суддів погоджується із стягнутою судом сумою витрат на правову допомогу.

Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не є та висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 258, ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Стрийського міськрайонногосуду Львівськоїобласті від29липня 2024року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 10 грудня 2024 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк