Постанова

від 18.11.2024 по справі 466/2406/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/2406/24 Головуючий у 1 інстанції: Єзерський Р. Б.

Провадження № 22-ц/811/1781/24 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

Провадження № 22-ц/811/1709/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючої судді Мікуш Ю.Р.,

Суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.,

Секретар Іванова О.О.

з участю: позивача ОСОБА_1 відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу №466/2406/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 30 травня 2024 року та апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 05 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Відділ поліції №1 Львівського районного управління поліції №1 Головного управління національної поліції у Львівській області,- про відшкодування моральної шкоди

в с т а н о в и в:

29 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 та Адвокатського бюро «Галань і партнери» в особі адвоката Галаня Василя Миколайовича, з участю третіх осіб: Відділу поліції №1 Львівського районного управління поліції №1 Головного управління національної поліції у Львівській області; Комітету захисту прав адвокатів при раді адвокатів Львівської області, в якому просить визнати протиправними факти подання заяви про скоєння злочину ОСОБА_1 до СД ВП №1 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області, а також подання скарги слідчому судді Шевченківського районного суду міста Львова про бездіяльність працівників СД ВП №1 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області; визнати недостовірною інформацію, що викладена в заяві повідомленні про злочин до СД ВП №1 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області, а також у скарзі слідчому судді Шевченківського районного суду міста Львова на бездіяльність слідчих СД ВП №1 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області; стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та адвоката Галаня Василя Миколайовича в якості відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 50 000,00 гривень.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 30 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Шеваченківського районного суду м.Львова від 05 червня 2024 року заяву адвоката Галаня Василя Миколайовича, який представляє інтереси ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу з розгляду цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ; Адвокатського бюро «Галань і партнери» в особі адвоката Галаня Василя Миколайовича, з участю третьої особи: Відділу поліції №1 Львівського районного управління поліції №1 Головного управління національної поліції у Львівській області про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 витрати на професійну правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ; Адвокатського бюро «Галань і партнери» в особі адвоката Галаня Василя Миколайовича, з участю третьої особи: Відділу поліції №1 Львівського районного управління поліції №1 Головного управління національної поліції у Львівській області про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 копійок.

Рішення оскаржив позивач ОСОБА_1 .

Додаткове рішення оскаржив позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі на рішення позивач ОСОБА_1 зазначає, що рішення не відповідає чинному законодавству і фактичним обставинам справи. Судом незаконно відмовлено позивачу у витребуванні доказів та допущено ряд процесуальних порушень, які вплинули на законність рішення суду першої інстанції. Вважає, що суду необхідно було дослідити відеозапис судового засідання по справі № 466/11687/23, котрий суд також не витребував. Стверджує, що доказом завідомо неправдивого повідомлення про вчинення кримінального правопорушення є постанова про закриття кримінального провадження від 29 березня 2024 року. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення позивач ОСОБА_1 зазначає , що стягуючи витрати на правову допомогу, судом не враховано, що саме через неявку відповідача- адвоката Галань В.М. було порушено принцип розумного строку розгляду справи. Сума судових витрат є неспівмірною із складністю справи. Просить додаткове рішення скасувати і ухвалити нове рішення,яким повністю відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з додатковим рішенням, вважає його несправедливим. Зазначає, що визначена судом першої інстанції сума витрат 1500 грн. є неспівмірною із обсягом виконаних адвокатом робіт. Вартість правничої допомоги обумовлена договором про надання правничої допомоги, однак суд першої інстанції зазначене не врахував. Просить додаткове рішення змінити та заяву представника ОСОБА_2 -адвоката Галаня В.М. задовольнити в повному обсязі, а саме стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

20 червня 2024 року позивач ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 . У відзиві зазначає, що відповідач не надав суду жодних доказів,які підтверджують понесення фактичних витрат на правничу допомогу відповідачем. З договору про надання послуг не встановлено,який час адвокат витрачав на надання правничої допомоги відповідачу ОСОБА_2 , а який на свій захист як відповідача. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

16 липня 2024 року АБ «Галань і партнери» в особі адвоката Галань В.М. подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . У відзиві зазначає, що вважає сам позов, а також апеляційну скаргу безпідставними та необгрунтованими, а рішення суду законним. Звертає увагу, що у позовній заяві позивач жодних вимог до адвокатського бюро не заявляє, лише формально зазначив таке як відповідача 2. В апеляційній скарзі не наведено жодних аргументів, які б були підтверджені нормами чинного законодавства та свідчили про порушення норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення судом першої інстанції. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

16 липня 2024 року відповідач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . У відзиві зазначає, що всі аргументи скаржника нічим не підтверджені, а образливі тези не можуть свідчити про порушення судом першої інстанції будь-яких норм процесуального та матеріального права. Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

04 листопада 2024 року позивач по справі ОСОБА_1 надіслав суду заяву у якій просить виключити із числа відповідачів Адвокатське бюро «Галань і партнери» в особі адвоката Галань Василя Миколайовича у зв`язку з відмовою від позову, закрити провадження у цій частині.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року заяву ОСОБА_1 про часткову відмову від позову задоволено.

Прийнято часткову відмову ОСОБА_1 від позову до Адвокатського бюро «Галань і партнери» в особі адвоката Галань Василя Миколайовича про відшкодування моральної шкоди.

Визнано рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 30 травня 2024 року в частині позовних вимог до Адвокатського бюро «Галань і партнери» в особі адвоката Галань Василя Миколайовича про відшкодування моральної шкоди нечинним.

Провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 до Адвокатського бюро«Галань іпартнери» вособі адвокатаГалань ВасиляМиколайовича провідшкодування моральноїшкоди закрито.

З врахуванням зазначеного суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 30 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Відділ поліції №1 Львівського районного управління поліції №1 Головного управління національної поліції у Львівській області,- про відшкодування моральної шкоди та апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 05 червня 2024 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 30 травня 2024 року, апеляційний суд дійшов висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 не має.

Перевіривши законність додаткового рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 05 червня 2024 року суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 немає, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити частково.

Щодо рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 30 травня 2024 року.

Судом встановлено такі обставини.

16 жовтня 2023 року позивачу ОСОБА_3 зателефонували з Відділу поліції №1 Львівського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Львівській області з метою з`ясування питання за заявою ОСОБА_2 про введення ОСОБА_1 в оману суд та заволодіння коштами шляхом обману.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Львова від 24 листопада 2023 року визнано протиправною бездіяльність уповноваженої особи Відділу поліції №1 Львівського районного управління поліції №1 Головного управління національної поліції у Львівській області ,яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Зобов`язано внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення за заявою ОСОБА_2 від 10 жовтня 2023 року та розпочати розслідування.

З описової частини ухвали встановлено, що ОСОБА_2 02.10.2023 року скерував заяву у відділ поліції від 28.09.2023 року про вчинення ОСОБА_1 злочину.

21 грудня 2023 року ОСОБА_1 знову надійшов дзвінок з поліції: його повідомили про необхідність прибуття до відділу поліції №1 і надання письмових пояснень у справі за заявою відповідача ОСОБА_2 про подання ОСОБА_1 у судові органи нечинної квитанції про оплату коштів. Йшлося про квитанцію про здійснення поштового переказу, якою ОСОБА_1 оплатив ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2 000,00 грн. на виконання Додаткової постанови Львівського апеляційного суду у справі №466/7277/21 від 11.04.2023р., якою зі ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у цій справі.

Цього ж дня ОСОБА_1 разом з супроводжуючою особою прибув до Відділу поліції №1 ЛРУП №1 ГУНП і надання письмових пояснень у справі, зокрема поштову квитанцію про оплату коштів.

Позивач зазначає, що поданням цієї заяви про злочин відповідач ОСОБА_2 мав намір повторно отримати від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 000,00 грн., а також через подання неправдивих відомостей позбавити позивача права на заняття адвокатською діяльністю.

Із листа АТ «Укрпошта» №1853-Р-2023080310444-В від 09.08.2023р., який наданий у відповідь на звернення ОСОБА_2 , серед іншого, встановлено, що поштовий переказ в сумі 2000,00 грн. був прийнятий 12.06.2023 року на відділенні поштового зв`язку 79009 м. Львів від відправника ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 . Але даний переказ не був виплачений у зв`язку з тим, що через деякий час того ж дня відправник звернувся на відділення і відмовився від відправлення, анулював переказ та повернув накладну на відправлення.

04.07.2023. у відділенні поштового зв`язку 79009 м. Львів від відправника ОСОБА_1 був прийнятий поштовий переказ на суму 2000,00 грн. на ім`я ОСОБА_2 , даний поштовий переказ був виплачений того ж дня одержувачу на відділенні поштового зв`язку 79009 м. Львів.

Судом встановлено, що постановою дізнавача СД ВП №1 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області Матвіїв М. від 29.03.2024 кримінальне провадження №12023142380000852 від 08.12.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 384 КК України закрито, у зв`язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних доказів, які б давали підстави для задоволення позову. Подаючи у поліцію заяву про злочин, відповідач ОСОБА_2 , реалізовував своє гарантоване Конституцією України право на письмове звернення до правоохоронних органів, а тому таке звернення не може вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (частина перша статті 1 Закону України Законом України «Про звернення громадян»).

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року№ 8-рп/2003 звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію.

Джерелом інформаціїпро кримінальніправопорушення таінші події,зокрема,є заяви (повідомлення) осіб, які надходять до органу (підрозділу) поліції, особи, уповноваженої на здійснення досудового розслідування, або службової особи, уповноваженої на прийняття та реєстрацію заяв (повідомлень).

Заяви (повідомлення) можуть бути усні або письмові.

Особу, яка заявляє або повідомляє про кримінальне правопорушення, уповноважена службова особа органу (підрозділу) поліції або інший поліцейський попереджає про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, передбаченустаттею 383Кримінального кодексу України.

Згідно з ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ч.2 цієї статі.

Частиною 1 ст.5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1-3 ст.12 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

У позовній заяві позивач просить визнати протиправними факти подання заяви ОСОБА_2 про скоєння ним злочину та визнати недостовірною інформацію викладену в заяві-повідомленні про злочин, однак такі позовні вимоги є безпідставними, оскільки повідомлення про злочин є предметом розгляду компетентних органів у даному випадку органу досудового розслідування про що суд першої інстанції правильно зазначив.

Згідно правових висновків, викладених у Постанові Верховного Суду від 21.03.2019р. у справі №727/5418/17 відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Європейський суд з прав людини зазначає, що згідно з рішенням Конституційного Суду від 10 квітня 2003 року звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію.

З врахуванням зазначеного звернення ОСОБА_2 із заявою про вчинення кримінального правопорушення не є способом поширення недостовірної інформації, а завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального правопорушення може бути підставою лише для притягнення особи, яка таке повідомлення здійснила до кримінальної відповідальності за статтею 383 КК України, а не є підставою для спростування такої інформації в порядку цивільного судочинства.

Суд першої інстанції врахувавши зазначені правові позиції і норми законодавства дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позову в цій частині.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 50000 грн., суд зазначає, що позивач не надав жодного належного та допустимого доказу, який підтверджує те, що діями відповідача ОСОБА_2 позивачу завдана моральна шкода.

Відповідно до ст. 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення

Згідно статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частинами 1, 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів того, що внаслідок подання відповідачем заяви до правоохоронних органів, позивач зазнав душевних страждань чи відбулося приниження його честі та гідності, а також ділової репутації.

Враховуючи те, що судом першої інстанції всебічно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено законне і обґрунтоване рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Посилання позивача на те, що суд першої інстанції безпідставно не витребував докази,які на його думку вплинули на результат розгляду справи є безпідставним, оскільки відповідно до ч.1 ст.84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Разом з тим, позивач жодним чином не обґрунтовував чому він самостійно не може подати зазначені докази.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст.375 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Щодо додаткового рішення.

Судом встановлено, що правову допомогу відповідачу надавав адвокат Галань В.М. на підставі договору про надання правничої допомоги №01/03/2024 від 06 березня 2024 року та ордера. Вартість послуг адвоката передбачена у розділі 4 Договору.

Згідно з п.5 Договору після закінчення надання правової допомоги сторони підписують акт виконаних робіт.

Згідно з актом від 31 травня 2024 року загальна вартість послуг адвоката становить 8500 грн.

Стягуючи витрати на правову допомогу в розмірі 1500 грн., суд першої інстанції виходив з того, що такий розмір з врахуванням обсягу виконаних робіт та наданих послуг буде співмірним і справедливим.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду.

Відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з актом вартість послуги : вивчення матеріалів справи та напрацювання правової позиції становить 3000 грн., підготовка відзиву-2500 грн., участь у двох судових засіданнях 3000 грн.

Колегія суддів вважає, що стягуючи суму 1500 грн., суд належним чином не врахував обсяг наданих послуг, тому розмір витрат на правову допомогу слід збільшити до 5000 грн.

Визначаючи такий розмір витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції враховує предмет цього спору та враховує дійсність та необхідність наданих послуг, а саме подання відзиву на позов та необхідність участі у судових засіданнях.

Виокремлення адвокатом «вивчення матеріалів судової справи та напрацювання правової позиції» як самостійного виду адвокатської послуги є необґрунтованим .

З врахуванням зазначеного апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає до часткового задоволення.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи позивача про те, що витрати на правничу допомогу можуть бути стягнуті лише при наданні доказів про фактичне їх понесення.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного Суду, наприклад усправах № 923/560/17,№ 329/766/18,№ 178/1522/18.

Наведене свідчить про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення.

Відповідно доп.1ч.1ст.376ЦПК України підставамидля скасуваннясудового рішенняповністю абочастково таухвалення новогорішення увідповідній частиніабо змінисудового рішенняє неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1; 374 ч.1п2; 375; 376 ч.1п.3; 383; 384; 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 30.05.2024 року залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 30 травня 2024 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 05 червня 2024 року залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 05 червня 2024 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 05 червня 2024 року змінити, визначивши суму стягнення 5(п`ять) тисяч гривень.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 28 листопада 2024 року.

Головуюча суддя Ю.Р. Мікуш

Судді: Т.І. Приколота

Р.В.Савуляк