Рішення

від 12.12.2024 по справі 320/37391/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2024 року Чернігів Справа № 320/37391/24

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді ЖитнякЛ.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Київського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Київського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 включно, виходячи зі встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2024 складає 3028,00 грн;

зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Київський окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 включно, нарахованої виходячи з встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2024 складає 3028,00 грн;

визнати протиправними дії Київського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;

зобов`язати Київський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 включно, обчисливши її розмір виходячи із встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2024 складає 3028,00 грн, з урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Позов мотивовано тим, що всупереч вимог чинного законодавства України відповідач протягом спірного періоду здійснював нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди, застосовуючи як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн, замість 3028,00 грн у 2024 році. У зв`язку з наведеним, розмір його суддівської винагороди у період з 01.05.2024 по 31.07.2024 не відповідав розміру, встановленому спеціальним законодавством України, що призвело до порушення права позивача на належне матеріальне забезпечення.

Суд ухвалою від10.10.2024 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановив відповідачам строк для подачі відзиву на позов.

Відповідачі, у встановлений судом строк, відзив на позов не надали. Про розгляд справи повідомлені належним чином, підтвердженням чому слугують довідки про доставку електронного листа (ухвали суду від 10.10.2024).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

Наказом в.о. голови Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 №97-к/тр ОСОБА_1 з 17.05.2019 призначений безстроково на посаду судді Київського окружного адміністративного суду.

Наказом голови Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 №152-к/тр позивачу з 16.07.2019 встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу. В подальшому, наказом від 16.07.2024 №15-ктр/гс позивачу встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу.

Відповідно до розрахункових листів за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 позивачу нараховувалась та виплачувалась суддівська винагорода, обчислена з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня кожного відповідного року - 2102,00 грн.

Вважаючи застосування даного розміру прожиткового мінімуму для обчислення розміру суддівської винагороди неправомірним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 ст.4 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (ч.2 ст.4 Закону №1402-VIII).

Відповідно до ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із ч. 2 ст.135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною 3 ст.135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. (частина 5 статті 135 Закону №1402-VIII).

Відповідно до ч.9 ст.135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі Закон №3460-IX ) визначено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб: з 1 січня 3028,00 грн. При цьому, у ст.7 Закон №3460-IX встановлено, що розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Таким чином, ст.7 Закону №3460-IX, разом із встановленням на 01 січня відповідного календарного року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному розмірі був введений новий вид прожиткового мінімуму, «для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Позивач наполягає, що суддівську винагороду за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 має бути обчислено відповідачем із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року, тобто у розмірі 3028,00 грн.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, а також від 04.12.2018 №11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється ст.130 Конституції України та ст.135 Закону №1402-VIII.

При цьому, норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя» (далі - Закон №1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, ст.130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у ст.135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні ч.2 ст.130 Конституції України.

Пунктом 1 ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст.46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 №966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон №966-XIV).

Відповідно до ст.1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Водночас Законом №966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

При цьому, Законом про Державний бюджет 2024 рік №3460-IX разом із встановленням на 01.01.2024 прожиткового мінімуму, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн відповідно, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого у 2024 році склав 2102,00 грн.

Разом з тим, зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди протягом спірного періоду, а також у Законі №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст.135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №3460-IX.

Водночас Закон №3460-IX фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч.2 ст.130 Конституції України і ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII.

У постанові від 10.11.2021 у справі №400/2031/21 Верховний Суд зазначив, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

З огляду на викладене у сукупності, суд вважає, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.20214 (3028,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), з 01.05.2024 по 31.07.2024 на підставі абз.5 ст.7 Законів України №2710-ІХ та №3460-IX є неправомірною, оскільки виплата суддівської винагороди регулюється ст.130 Конституції України та ст.135 Закону №1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 12.07.2023 у справі №140/5481/22, від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій Київського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 грн та зобов`язання Київського окружного адміністративного суду нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році в розмірі 3028,00 грн, із урахуванням виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Водночас, у розрізі наведеного суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до ч.14 ст.148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до ст.149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до ч.1, 3 ст.151 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.

Крім того, відповідно до п.5 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 №141/0/15-19 (далі - Положення №141/0/15-19) основними завданнями Державної судової адміністрації України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

У межах спірних правовідносин Київський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України.

Частинами 1, 2 ст.22 Бюджетного кодексу України передбачено, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Одним із головних розпорядників бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, є Державна судова адміністрація України.

Згідно з п.2 та 4 ч.5 ст.22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проєкту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно із ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Зважаючи на наведені положення статей Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями ст.22 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.

У межах спірних правовідносин Київський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України.

Київський окружний адміністративний суд здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисах на відповідний рік.

Враховуючи надані позивачем докази, судом приходить до висновку, що сума коштів відповідно до затверджених Державною судовою адміністрацією України кошторисів на 2024 рік була недостатньою для забезпечення виплати Київським окружним адміністративним судом позивачеві суддівської винагороди, обчисленої з урахуванням прожиткового мінімуму величиною 3028,00 грн у 2024 році.

Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана з бездіяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (ст.148 Закону №1402-VIII).

Із урахуванням статусу Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа №280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» (Заяви №№ 3955/04, 5622/04, 8538/04 та 11418/04) від 26.04.2006 зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Крім цього, право на отримання вказаної виплати, є майновим правом у розумінні ст.1 Протоколу №1 до Конвенції, а позбавлення цього права є протиправним, свавільним, непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном та порушує вимоги ст.1 Протоколу першого до Конвенції, у зв`язку з чим, на думку суду, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (ч.7 ст.48 Закону України від 02.06.2016 №1402-УІІІ «Про судоустрій і статус суддів»).

З огляду на зазначене, вимоги позивача є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

З приводу доводів позивача про необхідність негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно з п.1 ч.2 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених п.1 і 2 ч.1 цієї статті.

З аналізу викладеного вище висновується, що негайно виконуються рішення про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної суми заробітної плати, з якої можна виокремити її місячний розмір.

З огляду на викладене, оскільки в межах даної адміністративної справи питання про стягнення суддівської винагороди не вирішувалось, а права позивача захищені шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити кошти, відсутні підстави для звернення судового рішення до негайного виконання.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частинами 1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відтак, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги належить задовольнити повністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Київського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Київського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, виходячи зі встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2024 складає 3028,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Київський окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, нарахованої виходячи з встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2024 складає 3028,00 грн.

Визнати протиправними дії Київського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язати Київський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, обчисливши її розмір виходячи із встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році - 3028,00 грн, із урахуванням виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Київський окружний адміністративний суд (бульв. Лесі Українки, 26а, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 35919304).

Відповідач: Державна судова адміністрація України (вул.Липська,18/5, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 26255795).

Повний текст рішення суду складено 12.12.2024.

Суддя Л.О. Житняк