Постанова

від 10.12.2024 по справі 320/36050/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/36050/24 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грибан І.О.

судді: Беспалов О.О.

Вівдиченко Т.Р.

за участі:

секретар с/з Кващук Т.А.

пр-к позивача Овчаренко І.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Феодосіївської територіальної виборчої комісії Обухівського району Київської області про визнання протиправним та скасування постанови, -

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулося з позовом до Феодосіївської територіальної виборчої комісії Обухівського району Київської області, в якому просив суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Феодосіївської територіальної виборчої комісії Обухівського району Київської області від 24.07.2024 №1 «Про відкликання за народною ініціативою депутата Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області ОСОБА_1 ».

Також, одночасно з позовною заявою позивачем подано до суду першої інстанції заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом:

- зупинення дії постанови Феодосіївської територіальної виборчої комісії Обухівського району Київської області від 24.07.2024 №1 «Про відкликання за народною ініціативою депутата Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області ОСОБА_1 ».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.

В апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Також, зазначає, що виконання спірної постанови передбачає звільнення його зі служби в органах місцевого самоврядування, а саме з посади секретаря Феодосіївської сільської ради. Зауважує на тому, що у випадку його звільнення, поновити права ОСОБА_1 буде вкрай складно.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 31 жовтня 2024 року.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04 грудня 2024 року.

Протокольною ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року оголошено перерву у розгляді даної справи до 10 грудня 2024 року, зобов`язано представника апелянта подати до суду копію оскаржуваного рішення.

05 грудня 2024 року представником апелянта подано на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду додаткові пояснення та витребувані докази по справі №320/36050/24.

Також, 09 грудня 2024 року представником апелянта подано на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду додаткові пояснення по справі №320/36050/24.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу задовольнити.

У судове засідання відповідач не з`явився та явку уповноваженого представника до суду не забезпечив. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був повідомлений належним чином.

Керуючись приписами ч. 2 ст. 313 КАС України, суд протокольною ухвалою вирішив здійснити апеляційний розгляд справи за даною явкою.

Також, протокольною ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року у судовому засіданні відмовлено у задоволенні клопотань Офіційного представника ініціативної групи Чудік О.В. про вступ у справу в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та залишено без розгляду заява Чудік О.В. про проведення відеотрансляції судового засідання.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційних скарг на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що заявником не наведено беззаперечних обставин, наявність яких є підставою для вжиття заходів до забезпечення адміністративного позову, а тому позивачем не наведено достатніх підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не надано належних доказів щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди її правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті.

Згідно ч.1, 2 ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; - або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (ч.1, 2 ст.151 КАС України).

Колегія суддів враховує, що виходячи з аналізу норм процесуального права, підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду без вжиття заходів забезпечення позову; 2) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень; 4) очевидність порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, оспорюваним рішенням, дією або бездіяльністю.

Також колегія суддів зазначає, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, повинні бути безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення, повинні забезпечувати співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових та інших наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу про забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову із предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Колегія суддів апеляційного суду враховує, що необхідність застосування заходів забезпечення позову позивач обґрунтовує тим, що невжиття заходів забезпечення адміністративного позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, в тому числі щодо відновлення його трудових прав, як секретаря Феодосіївської сільської ради.

Втім, колегія суддів не приймає до уваги вищезазначені доводи, з тих підстав, що за змістом оскаржуваного в цій справі рішення органу владних повноважень не вбачається очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та очевидність порушення прав, свобод або інтересів позивача, оскільки заява про забезпечення позову не містить жодних посилань на те, яким саме чином невжиття заходів забезпечення позову зумовить у подальшому утруднення відновлення його порушених прав.

Також, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта щодо очевидної протиправності спірної постанови у зв`язку з недотриманням процедури прийняття оскаржуваного рішення, наявності(відсутності) повноважень колегіального органу, участі при прийнятті рішення позивача чи його представника тощо, оскільки оцінку вказаним обставинам та відповідності оскаржуваної постанови на відповідність критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, може бути надано судом за наслідками розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, а не на стадії розгляду заяви про забезпечення позову.

Крім того, необхідно зазначити, що порядок відкликання депутата місцевої ради регламентується нормами Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» № 93-IV від 11.07.2002 (далі - Закон № 93-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закон № 93-IV повноваження депутата місцевої ради припиняються достроково за наявності перелічених підстав, засвідчених офіційними документами, без прийняття рішення відповідної ради у разі:

1) його відкликання за народною ініціативою у встановленому цим Законом порядку;

3) припинення його громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України;

4) обрання або призначення його на посаду, зайняття якої згідно з Конституцією України і законом не сумісне з виконанням депутатських повноважень;

5) обрання його депутатом іншої місцевої ради;

6) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

7) набрання законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до позбавлення волі, або набрання законної сили рішенням суду, яким його притягнуто до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення або правопорушення, пов`язаного з корупцією, та застосовано покарання або накладено стягнення у виді позбавлення права займати посади або займатися діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;

7-1) набрання законної сили рішенням суду про визнання його активів чи активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави;

8) його смерті.

Наразі, підстави та порядок відкликання депутата місцевої ради за народною ініціативою визначено розділом V Закону України «Про статус депутатів місцевих рад».

Відповідно до частини 1 статті 38 Закону № 93-IV право вносити пропозицію про відкликання депутата місцевої ради за народною ініціативою (не раніше ніж через рік з моменту набуття таких повноважень) мають місцева організація політичної партії, від якої його обрано депутатом, а також громадяни України, які є виборцями відповідного виборчого округу.

Таким чином, з аналізу вищезазначених приписів Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» вбачається, що право вносити пропозицію про відкликання депутата місцевої ради за народною ініціативою мають два суб`єкти, а саме: місцева організація політичної партії, від якої його обрано депутатом; громадяни України, які є виборцями відповідного виборчого округу.

При цьому, в залежності від того, ким ініційовано питання щодо внесення пропозиції про відкликання депутата місцевої ради за народною ініціативою, приписами Закону №93-IV визначено окремі порядки проведення процедури відкликання депутата.

Таким чином, колегія суддів вважає, що заявником не доведено існування обставин, вказаних у статті 150 частині 2 КАС України, на час вирішення заяви про забезпечення позову відсутні підстави стверджувати про протиправність рішення суб`єкта владних повноважень, а також про наявність підстав вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, оскільки вирішення вказаного питання на даній стадії фактично є розглядом справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Отже, дослідивши встановлені обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми та всі доводи апелянта, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для вжиття судом першої інстанції заходів забезпечення позову відповідно до положень ст. 150 КАС України.

Щодо зауважень представника апелянта з приводу прийняття на 33-й черговій сесії Феодосіївської сільської ради рішення про дострокове припинення повноважень секретаря Феодосіївської сільської ради ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає, що ці обставини не існували на момент постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, а отже не могли вплинути на законність та обґрунтованість вказаного судового рішення.

Наразі, виникнення таких обставин може слугувати самостійною підставою для подання заяви про забезпечення позову за інших підстав, що в силу приписів ч.2 ст.150 КАС України , допускається на будь-якій стадії розгляду справи.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Отже, при постановленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді: О.О. Беспалов

Т.Р. Вівдиченко

(повний текст постанови складено 11.12.2024р.)