Ухвала

від 12.12.2024 по справі 320/14518/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/14518/23

УХВАЛА

12 грудня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Єгорової Н.М., суддів Сорочка Є.О., Чаку Є.В., перевіривши матеріали апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Міністерства фінансів України, про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року позов задоволено повністю.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року вперше подану Військовою частиною НОМЕР_1 у вересня 2024 року апеляційну скаргу повернуто апелянту у зв`язку із ненаданням документу про сплату судового збору в установленому законом розмірі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач 21 листопада 2024 року через систему "Електронний суд" вдруге подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Перевіривши апеляційну скаргу, Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 листопада 2024 року залишив її без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. 295, 296 КАС України. При цьому невідповідність наведеним положенням КАС України виявилася в тому, що апелянтом пропущено встановлений ч. 1 ст. 295 КАС України процесуальний строк оскарження рішення суду першої інстанції, а заява про його поновлення визнана необґрунтованою, в апеляційній скарзі відсутні відомості про третю особу, до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору та докази надсилання копії апеляційної скарги та доданих матеріалів третій особі з урахуванням положень ст. 44 КАС України.

Як вбачається з матеріалів справи, копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху Військовою частиною НОМЕР_1 отримано в електронному кабінеті 27 листопада 2024 року о 19:15 год., тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 28 листопада 2024 року.

На виконання вимог зазначеної ухвали апелянтом 02 грудня 2024 року до суду через систему "Електронний суд" подано заяву, в якій останній просив поновити пропущений процесуальний строк на подачу апеляційної скарги на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року у справі №320/14518/23, платіжну інструкцію від 29 листопада 2024 року та докази направлення апеляційної скарги третій особі.

В обґрунтування причин поважності пропуску строку на апеляційне оскарження зазначив про поважність причин пропуску, у зв`язку з ненадходженням кошторисних призначень для сплати судового збору протягом тривалого періоду, а також конституційне право особи на захист судом його прав.

Надаючи оцінку викладеним у заяві доводам, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як було встановлено в ухвалі від 26 листопада 2024 року про залишення апеляційної скарги без руху, повний текст оскаржуваного рішення доставлено до електронного кабінету Військової частини НОМЕР_1 14 серпня 2024 року о 20:54 год, тобто з урахуванням приписів ч. 6 ст. 251 КАС України 15 серпня 2024 року. Отже, останнім днем подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції з урахуванням п. 1 ч. 2 ст. 295 КАС України та вихідних днів було 16 вересня 2024 року. Проте апеляційну скаргу подано до суду апеляційної інстанції 21 листопада 2024 року, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку.

При цьому судом враховується, що вперше подану Військовою частиною НОМЕР_1 апеляційну скаргу було залишено без руху ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року у зв`язку з несплатою судового збору. Указаним судовим рішенням було надано десятиденний строк для усунення недоліків. У зв`язку з неподанням документу про сплату судового збору в установлений строк суд ухвалою від 28 жовтня 2024 повернув вперше подану Військовою частиною НОМЕР_1 апеляційну скаргу. Тобто, апелянт мав достатній визначений законодавцем строк для забезпечення усунення недоліків вперше поданої апеляційної скарги.

Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08 лютого 2023 року у справі №717/314/22, зазначив, що, оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

У свою чергу, у постанові від 21 листопада 2019 року у справі №804/3200/18 Верховний Суд підкреслив, що довготривала процедура сплати судового збору, не може бути визнана поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та, як наслідок, не є підставою для порушення принципу правової визначеності щодо остаточного рішення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом й у постанові від 10 вересня 2020 року у справі №815/6482/15.

Відсутність у суб`єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Суб`єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 січня 2021 року у справі №500/2544/19.

Крім іншого, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2021 року у справі №640/3393/19 підкреслила, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, невжиття суб`єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.

Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів.

Відсутність бюджетного фінансування не надає суб`єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.

У зв`язку з цим посилання апелянта на тривалу процедуру сплати судового збору як поважну причину поновлення строку на апеляційне оскарження є необґрунтованим.

Суд звертає увагу на те, що вдруге апеляційну скаргу було подано 21 листопада 2024 року, тобто більше як через три місяці з моменту постановлення оскаржуваного рішення та через двадцять чотири дні з моменту прийняття ухвали від 28 жовтня 2024 року про повернення вперше поданої апеляційної скарги, яку Військова частина НОМЕР_1 отримала в електронному кабінеті 29 жовтня 2024 року о 21:44 год.

До того ж апелянтом не надано пояснень неможливості невідкладного подання апеляційної скарги вдруге після отримання ухвали про повернення вперше поданої навіть без документу про сплату судового збору.

Обмеження строку на апеляційне оскарження не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії", справа "Креуз проти Польщі").

Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Твердження Військової частини НОМЕР_1 про гарантоване чинним законодавством право останнього на апеляційне оскарження судового рішення суд вважає помилковим у контексті спірних правовідносин з огляду на наступне.

Європейський суд з прав людини у пунктах 46, 47 рішення від 29 січня 2016 року у справі "Устименко проти України" зазначив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатись перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

При цьому, судом також враховуються висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні по справі "Лелас проти Хорватії", відповідно до яких держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.

У справі "Рисовський проти України" Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Таким чином, виходячи з принципу "належного урядування", державні органи загалом, і орган доходів і зборів зокрема, зобов`язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для можливості визнання поважними причин пропуску Військовою частиною НОМЕР_1 строку на апеляційне оскарження рішення від 14 серпня 2024 року. Інших доводів поважності причин пропуску строку апелянтом не зазначено.

У контексті наведеного суд вважає за необхідне зауважити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеєр проти Бельгії").

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Таким чином, зважаючи на викладене та з огляду на відхилення доводів апелянта щодо поважності причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження.

Указана позиція узгоджується й з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02 грудня 2021 року у справі № 620/4510/20.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Приписи ч. 3 ст. 299 КАС України визначають, що питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Підсумовуючи наведене та керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне у відкритті апеляційного провадження відмовити та повернути апеляційну скаргу апелянту.

Керуючись ст. ст. 133, 248, 299, 321, 325 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження - відмовити.

У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Міністерства фінансів України, про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Повернути апелянту апеляційну скаргу та додані до неї матеріали.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач Н.М. Єгорова

Судді Є.О. Сорочко

Є.В. Чаку