Постанова

від 12.12.2024 по справі 601/2533/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 601/2533/24 пров. № А/857/27603/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Затолочного В.С.,

суддів:Гудима Л.Я.,

Качмара В.Я.,

з участю секретаря судового засіданняЄршової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2024 року у справі № 601/2533/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Кременецький відділ державної виконавчої служби у Кременецькому районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Клим Т.П. в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Кременці Тернопільської області), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 ) звернувся із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі також ГУНП, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Кременецький відділ державної виконавчої служби у Кременецькому районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), в якому просив суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 16.07.2024 серії ЕНА № 2618068, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі також КУпАП) та накладено адміністративне стягнення в розмірі 510,00 грн.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, оскільки вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, відтак, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняте нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що факт вчинення позивачем правопорушення підтверджується відео з нагрудної камери працівників поліції, відтак вважає, що оскаржувану постанову винесено працівником поліції у межах наданих повноважень.

Також вказує на неспівмірність відшкодованої суми витрат на правову допомогу зі складністю справи та сумою накладеного оскаржуваною постановою штрафу.

Позивач та третя особа не скористалися правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони, згідно положень частин першої та другої статті 268 КАС України, були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, однак, у судове засідання не з`явилися, що відповідно до частини третьої даної правової норми не перешкоджає розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 16 липня 2024 року інспектором Кременецького районного відділу поліції ГУНП старшим лейтенантом поліції Гранкіним Д.Ю. складено постанову серії ЕНА № 2618068 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Із змісту вказаної постанови вбачається, що 16 липня 2024 року водій, керуючи транспортним засобом, не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушив пункт 9.2.б Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (далі також ПДР).

У зв`язку з такими обставинами, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 510,00 грн.

Вважаючи протиправною вказану постанову, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що вина позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП, не доведена та не підтверджується належними доказами, що виключає притягнення його до адміністративної відповідальності.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Вимогами частини п`ятої статті 14 Закону України від 30 червня 1993 року № 3353-XII «Про дорожній рух» учасникам дорожнього руху ставиться обов`язок знати і неухильно дотримуватися вимог цього закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Відповідно до пункту 9.2. б ПДР водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом.

Частина друга статті 122 КУпАП передбачає, що порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Виходячи із змісту пункту 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Так, на спростування доводів позивача відповідачем надано матеріалами відеозапису із нагрудної камери поліцейського.

Колегія суддів, перевіривши відеоматеріали, додані відповідачем до відзиву, зазначає, що такими не зафіксовано факт вчинення позивачем порушення, а лише процедура розгляду адміністративної справи, а також не зафіксовано факт визнання позивачем своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП. Інші докази, які б могли підтвердити, факт вчинення позивачем вказаного порушення у матеріалах справи відсутні.

Отже, на переконання суду апеляційної інстанції беззаперечних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП немає.

За таких обставин, на підставі системного аналізу законодавчих положень, надаючи правову оцінку аргументам сторін, враховуючи принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при винесені оскаржуваної постанови не дотримано вимог статей 248 та 280 КУпАП щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи про адміністративне правопорушення, вирішення такої в точній відповідності з законом, що призвело до порушення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статті 268 КУпАП.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи встановлене, колегія суддів вважає, що у розглядуваній справі не підтверджено достатніми належними та допустимими доказами того, що позивач 16 липня 2024 року, керуючи транспортним засобом, не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті.

Тому, суд першої інстанції прийняв правильне по суті рішення про скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про неспівмірність відшкодованої суми витрат на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн. зі складністю справи та сумою накладеного оскаржуваною постановою штрафу.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Колегія суддів зазначає, що у постанові від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат, тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що складність справи обумовлена як суттю спору й характером спірних правовідносин (нестандартний спір, нетипові правовідносини), так і кількістю учасників, обсягом доказів, кількістю засідань.

Апеляційний суд погоджується з доводами відповідача, що з поданих до суду документів не вбачається зв`язок понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00 грн з розглядом справи, їх обґрунтованості та пропорційності з огляду на складність справи, характер спірних правовідносин, обсяг доказів та спрощений порядок розгляду справи.

Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, апеляційний суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 1500,00 грн.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно частин першої та другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі, проте завищив розмір відшкодування судових витрат на правову допомогу, то рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Керуючись статтями 139, 243, 268, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області задовольнити частково.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2024 року у справі № 601/2533/24 змінити, виклавши абзац четвертий резолютивної частини у наступній редакції:

«Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 605,60 грн. та на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.»

В іншій частині рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2024 року у справі № 601/2533/24 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 12.12.24