Постанова

від 11.12.2024 по справі 826/8465/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 826/8465/17

касаційне провадження № К/9901/10874/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Управління) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2018 (суддя Григорович П.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2019 (головуючий суддя - Аліменко В.О., судді - Безименна Н.В., Кучма А.Ю.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хавас Інгейдж Українга» (далі - Товариство) до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

У липні 2017 року Товариство звернулося до суду з позовом до Управління, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Управління від 11.04.2017 №0001901402 і № 0001891402.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ «Три Лайн Студіо», ТОВ «Промо Технолоджис», ТОВ «Стайліка», ТОВ «Три Д Продакшн», ТОВ «Маркетинг Експерт», ТОВ «Артс Центр», ТОВ «Аркнет». Зазначив, що господарські операції із вказаними контрагентами позивача фактично відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, базуються лише на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, а відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 14.11.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2019, позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 11.04.2017 №0001901402 і № 0001891402.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що платником правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із ТОВ «Три Лайн Студіо», ТОВ «Промо Технолоджис», ТОВ «Стайліка», ТОВ «Три Д Продакшн», ТОВ «Маркетинг Експерт», ТОВ «Артс Центр», ТОВ «Аркнет», оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, були використані позивачем у власній господарській діяльності, а саме - з метою належного виконання своїх зобов`язань перед ТОВ «БСХ Побутова техніка», ПзІІ «Імперал Тобако Юкрейн», ПАТ «Монделіз Україна», ІП «Кока-Кола Беверіджис Україна», ТОВ «Тібідаблюей Україна», ТОВ з ІІ «Кімберлі-Кларк Україна», відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Управління, не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким п відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків судів фактичним обставинам у даній справі. Стверджує про непідтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами з підстав неможливості підтвердження таких взаємовідносин, з огляду на відсутність деяких первинних документів в підтвердження таких господарських операцій, наявності негативної податкової інформації щодо зазначених контрагентів позивача, відсутності у контрагентів позивача належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів, наявності інформації про те, що деякі з контрагентів позивача у ланцюгу постачання мали господарські відносини із суб`єктами господарювання, які фігурують у кримінальних провадженнях як такі, що мають ознаки фіктивності. Решта доводів контролюючого органу зводиться до цитування норм Податкового кодексу України та змісту акту перевірки.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30.05.2019 відкрив касаційне провадження за скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.12.2024 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 11.12.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Управлінням було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного на іншого законодавства за період з 08.01.2013 по 30.06.2016, за результатами якої складений акт від 25.11.2016 № 495/26-15-14-02-02/38536556.

Товариством були подані заперечення на вказаний акт перевірки, в процесі розгляду яких контролюючим органом було призначено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань, що стали предметом розгляду заперечення від 14.12.2016 № 1214/16-1 на акт від 25.11.2016 № 495/26-15-14-02-02/38536556, результати якої оформлені актом від 17.03.2017 № 85/26-15-14-02-02/38536556, за висновками якого Товариством були порушені вимоги:

підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 151.1 статті 151, пунктів 138.1,138.2 статті 138, підпункту 138.5.1 пункту 138.5 статті 138, підпунктів 14.1.27, 14.1.257 пункту 14.1, пунктів 44.1, 44.6 статті 44 ПК України, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 4543965,00 грн. (у тому числі: за 2014 рік - 2481868,00 грн., за 2015 рік - 1058542,00 грн., за 1 півріччя 2016 року - 1003555,00 грн.);

пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з серпня 2014 року по травень 2016 року на загальну суму 8145610,00 грн.

На підставі висновків вказаного акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 11.04.2017:

№0001891402, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 8146758,00 грн. - за податковими зобов`язаннями та на 2036690,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№0001901402, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток, створених за участю іноземних інвесторів, на 4543965,00 грн. - за податковими зобов`язаннями та на 871356,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Висновки контролюючого органу про порушення Товариством вимог податкового законодавства ґрунтувалися на тому, що платником включено до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість суми за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, які, на думку контролюючого органу, не носять реального характеру з огляду на: відсутність у вказаних контрагентів позивача необхідних умов (трудових, технічних) для провадження господарської діяльності; відсутність контрагентів позивача за адресами місцезнаходження; порушення норм податкового законодавства контрагентами-постачальниками прямих контрагентів позивача, тобто особами, з яким позивач безпосередньо у господарські взаємовідносини не вступав; наявність порушених кримінальних проваджень за ознаками злочинів, передбачених статтями 205, 212 Кримінального кодексу України, щодо незаконної діяльності суб`єктів господарювання - третіх осіб в ланцюгу постачання, з яким позивач у взаємовідносини не вступав. Також контролюючий орган посилався на те, що фізичні особи, які зазначені в наданих до перевірки фотозвітах, відповідно до податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, не є працівниками позивача або його контрагентів; позивачем до перевірки не надано документів, згідно яких можливо встановити найменування рекламних акцій, ПІБ учасників, місця проведення, періоду і часу проведення, найменування замовника, за замовленням якого здійснювались рекламні заходи. Інших обставин для збільшення позивачу суми грошового зобов`язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій акт перевірки не містить.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені у статті 44 Податкового кодексу України.

Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Абзацом першим пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Визначення поняття господарської операції також наведене у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно положень якої господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов`язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній до 31.12.2014), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За приписами пункту 138.1 статті 138 ПК України (у редакції, чинній до 31.12.2014) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України (у редакції, чинній до 31.12.2014) встановлено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України (у редакції, чинній до 31.12.2014) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (у редакції, чинній з 01.01.2015) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Таким чином, платник податку на прибуток підприємстві з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку або Міжнародних стандартів фінансової звітності.

Частиною другою статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Відповідно до пунктів 5-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

У статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено підстави, за яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов`язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення витрат та податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами у даній справі, між позивачем і ТОВ «Три Лайн Студіо», ТОВ «Промо Технолоджис», ТОВ «Стайліка», ТОВ «Три Д Продакшн», ТОВ «Маркетинг Експерт», ТОВ «Артс Центр», було укладено ряд однотипних договорів про виконання робіт/надання послуг, за змістом яких виконавець (відповідний контрагент) зобов`язується виконати роботи/надати послуги з: розроблення рекламних матеріалів, розміщення, розповсюдження рекламної продукції; проведення рекламних та маркетингових акцій та інших заходів рекламно-інформаційного характеру; інші рекламні послуги, а замовник (позивач) зобов`язується прийняти й оплатити виконані роботи/послуги, копії яких наявні у матеріалах справи.

Необхідність укладення вказаних вище договорів була обумовлена необхідністю належного виконання позивачем робіт/послуг рекламного характеру на користь первинних замовників: ТОВ «БСХ Побутова техніка», ПзІІ «Імперал Тобако Юкрейн», ПАТ «Монделіз Україна», ІП «Кока-Кола Беверіджис Україна», ТОВ «Тібідаблюей Україна», ТОВ з ІІ «Кімберлі-Кларк Україна».

Судами було встановлено, що відповідно до договору з додатками та акту прийому-передачі послуг, позивачем надано ТОВ «БСХ Побутова техніка» послуги щодо інформування кінцевих споживачів продукції замовника про технічні властивості та переваги продукції ТМ «Бош», ТМ «Зелмер» в період з 01.06.2014-31.07.2014, а також послуги щодо розповсюдження інформації про товари вказаних марок.

Відповідно до договору з додатками та акту прийому-передачі послуг по взаємовідносинах позивача з ПзІІ «Імперал Тобако Юкрейн», останньому надано інформаційно-консультаційні послуги шляхом організації та проведення консультацій для зацікавленого кола осіб споживачів - потенційних покупців продукції ТМ «Прима Срібна».

Відповідно до договорів з додатками та актів прийому-передачі послуг по взаємовідносинах позивача з ПАТ «Монделіз Україна», останньому надано інформаційно-консультаційні послуги, пов`язані з просуванням товарів торгових марок замовника - «Корона», «Люкс», «Carte Noire», «Milka», «Dirol» тощо.

Відповідно до договорів з додатками та актів прийому-передачі послуг по взаємовідносинах позивача з ІП «Кока-Кола Беверіджис Україна», останньому надано послуги з організації та проведення рекламного заходу - Рекламної акції під назвою «Кока Кола. Щодня. 2014 подарунків»; маркетингові послуги «Rich Kids Metro», послуги щодо підготовки до проведення рекламно-інформаційного заходу під назвою «Час дарувати радість» тощо.

Аналогічним чином, зі змісту наданих позивачем до матеріалів справи договорів та первинних бухгалтерських документів по взаємовідносинах позивача з іншими первинними замовниками рекламних акцій, є можливим встановити суть та зміст наданої рекламної послуги, а додатки до договорів позивача з первинними замовниками дають можливість встановити місце проведення, адресу та графік проведення позивачем рекламних акцій.

В той же час, надані позивачем до матеріалів справи первинні бухгалтерські та податкові документи по взаємовідносинам зі спірними контрагентами ТОВ «Три лайн студіо», ТОВ «Маркетинг Експерт», ТОВ «Промо Технолоджис», ТОВ «Стайліка», ТОВ «Артс Центр», ТОВ «Три Д Продакшн», а також Звіти про надання послуг до всіх без виключення актів наданих послуг, дають можливість встановити причинно-наслідковий зв`язок між послугами, що надані позивачу цими контрагентами по відношенню до рекламних послуг, що надані позивачем первинним замовникам.

Зокрема, надані до актів здачі-прийняття робіт Звіти про виконання рекламних послуг конкретизують, які саме рекламні послуги виконувались, виконавців таких послуг, обсяг наданих послуг, період їх надання, як то визначено в актах наданих послуг по взаємовідносинах позивача з первинними замовниками.

Стосовно взаємовідносин позивача з ТОВ «Аркнет», суди попередніх інстанцій встановили наступне.

В акті перевірки податковий орган дійшов висновку про завищення позивачем податку на додану вартість по взаємовідносинам позивача з вказаним контрагентом на суму 107545,00 грн, оскільки у ТОВ «Аркнет» наявні ознаки відсутності факту реального здійснення господарської діяльності.

В свою чергу, судами попереднгіх інстанцій було встановлено, що 27.02.2015 між позивачем (замовник) і ТОВ «Аркнет» (виконавець) був укладений договір надання послуг №27/02-15, відповідно до умов якого виконавець приймає на себе зобов`язання за завданням замовника надати послуги з розміщення будь-якими засобами, зокрема: виготовлення на основі наданих замовником оригінал-макетів (тиражування); розповсюдження та розміщення матеріалів (листівок, плакатів, буклетів, тощо), про продукцію замовника та/або клієнтів замовника на різних видах носіїв, проведення досліджень; розробка медіа-планів; інші послуги за згодою сторін.

Відповідно до додатків до договору, ТОВ «Аркнет» взяло на себе зобов`язання виготовити для позивача рекламну продукцію (декор для оформлення алярм воріт, стопери, ростові фігури, магнітні кріплення, тощо) торгових марок «Карт Нуар» та «Якобс».

Тобто, вказаний контрагент не надавав позивачу будь-яких рекламних послуг, натомість за замовленням позивача виготовляв різноманітну рекламну продукцію.

Передача вказаної рекламної продукції оформлена між сторонами видатковими накладними; послуги з доставки товару контрагентом до позивача оформлено відповідними актами здачі-приймання робіт. Належним чином завірені копії вказаних документів долучено позивачем до матеріалів справи.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем підтверджено виготовлення ТОВ «Аркнет» рекламної продукції торгових марок «Карт Нуар» та «Якобс» одночасно з використанням позивачем вказаної продукції в рамках власної господарської діяльності з метою отримання прибутку, оскільки відповідно до договорів, додаткових угод, актів приймання наданих послуг, адресних програм із визначенням міста, місця, періоду проведення, адреси, розрахунку вартості рекламних послуг, позивачем надано рекламні послуги ПрАТ «Якобс Україна» щодо товарів торгових марок «Карт Нуар» та «Якобс».

Оскільки надання позивачем рекламних послуг на користь ПрАТ «Якобс Україна», контролюючим органом не заперечувалося, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між виготовленням ТОВ «Аркнет» для позивача рекламної продукції торгових марок «Карт Нуар» та «Якобс» та наданням позивачем рекламних послуг ПрАТ «Якобс Україна» з використанням виготовленої ТОВ «Аркнет» рекламної продукції.

Щодо доводів апеляційної скарги про ненадання на перевірку Товариством документів, згідно з якими можливо встановити найменування рекламних акцій, промозаходів, інших рекламних заходів, ПІБ учасників, місць проведення, періоду часу проведення, найменування замовника, за замовленням якого здійснювалися рекламні заходи, встановили наступне.

Так, документи, щодо найменування рекламних акцій, промозаходів, інших рекламних заходів, ПІБ учасників, місць проведення, періоди часу проведення, залучених до проведення рекламних заходів осіб, зображених у фотозвітах - складалися безпосередньо субпідрядниками Товариства у формі окремих Звітів. Вказані документи були надані позивачем безпосередньо до суду першої інстанції, оскільки вони не є документами бухгалтерського та податкового обліку, вони є документами технічного характеру, були отримані позивачем від контрагентів після початку розгляду справи, враховуючи той факт, що вказані звіти складалися більше для так званих технічних цілей, а не стільки з метою оформлення господарських операцій первинними документами, з урахуванням того, що звіти іноді надходять із значною затримкою у часі.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що надані до актів здачі-прийняття робіт Звіти про виконання рекламних послуг конкретизують, які саме рекламні послуги виконувались, виконавців таких послуг, обсяг наданих послуг, період їх надання, як то визначено в актах наданих послуг по взаємовідносинах Товариства з первісними замовниками, а саме: ІП «Кока-Кола Беверіджис Україна»,ТОВ «БСХ Побутова техніка», ПзІІ «Імперал Тобако Юкрейн», ПАТ «Монделіз Україна».

Крім іншого, на час виконання господарських операцій усі контрагенти позивача були належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку контрагентами позивача та суб`єктами господарювання, з якими мали відносини контрагенти позивача, оскільки, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - змісту робіт, послуг, використаних матеріалів, робіт тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних робіт, послуг, а також товарів, руху активів, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані доводи скаржника про неправомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами попередніх інстанцій та надано їм відповідну оцінку.

Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність у контрагентів позивача необхідної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів, оскільки таким твердженням відповідача судами надано оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Ураховуючи встановлені фактичні обставини у даній справі, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган у касаційній скарзі не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова