Постанова

від 11.12.2024 по справі 639/5749/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 639/5749/20

провадження № 61-10320 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зудер`янц Вікторія Вікторівна, на рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 27 лютого 2024 року у складі судді Рубіжного С. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 18 червня 2024 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Мальованого Ю. М., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання частково недійсним контракту та визнання сторін покупцями транспортного засобу, поділ майна подружжя.

Позовна заява обґрунтована тим, що у 2002 році вона познайомилася з ОСОБА_2 у м. Харкові. Вони почали зустрічатися, а через деякий час після знайомства відповідач запропонував жити разом та створити сім`ю. Оскільки власного житла придбати не було можливості, то з вересня 2002 року вони проживали однією сім`єю на орендованих квартирах у м. Харкові. З вересня 2009 року по лютий 2014 року вони проживали однією сім`єю у квартирі АДРЕСА_1 на підставі договору оренди квартири від 20 вересня 2009 року. У березні 2014 року вони переїхали жити до її батьків у будинок АДРЕСА_2 , де мешкали разом по вересень 2017 року.

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дитина - ОСОБА_4 . Прізвище дочки вирішили залишити її дівоче.

Вказала, що з відповідачем стосунки не реєстрували, але піклувалися про побудову сімейних відносин, виховували дочку, спільно вели господарство, сімейний бюджет, працювали, гроші витрачали для спільних потреб, придбавали речі домашнього вжитку, у тому числі, меблі, побутову техніку тощо, робили сімейні заощадження для придбання власного житла.

Зазначала, що з листопада 2008 року по цей час вона є засновником та керівником ТОВ «Аірпрофінжиніринг», тому завжди мала дохід від своєї підприємницької діяльності.

У вересні 2017 року вона дізналась, що відповідач має відносини з іншою жінкою, примирення стало неможливим і шлюбні відносини з відповідачем були припинені.

За період спільного проживання ними, як подружжям, за спільні кошти вони придбали наступне майно: на підставі договору купівлі-продажу від 04 червня 2011 року був придбаний житловий будинок АДРЕСА_3 , розташований на земельній ділянці, загальною площею 0, 850 га, за тією ж адресою, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 ; автомобіль Vоlkswagen Caddy, 2007 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , дата реєстрації 03 листопада 2011 року на підставі договору купівлі-продажу від 04 червня 2011 року, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 ; автомобіль BMW Х5 2993, 2011 року випуску, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , дата реєстрації 08 грудня 2011року.

Зазначала, що автомобіль BMW X5 2993, 2011 року виписку, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вони та ОСОБА_2 придбали за спільні кошти подружжя, в інтересах та для потреб сім`ї, вартість автомобіля на час придбання становила суму, еквівалентну 100 000 дол. США, оформленням автомобіля займався ОСОБА_2. Між тим, після звернення до суду з позовом про поділ майна подружжя та отримання відповіді на адвокатський запит вона дізналась, що цей автомобіль зареєстровано на матір відповідача - ОСОБА_3 , в договорі купівлі-продажу - контракт № 11-92/09 від 05 вересня 2011 року покупцем зазначена саме ОСОБА_3 .

Вказувала, що матір відповідача ОСОБА_3 до спірного автомобіля не має ніякого відношення, коштів на його придбання не мала, оскільки на той час була пенсіонеркою, у неї не було достатніх заощаджень для придбання автомобілю за 100 000 дол. США. Крім того, ОСОБА_3 ніколи спірним автомобілем не користувалася та взагалі не має водійського посвідчення.

Вважала, що договір купівлі-продажу автомобіля - контракт №11-92/09 від 05 вересня 2011 року є частково недійсним в частині покупця, оскільки саме вона і ОСОБА_2 фактично виступали покупцями, сплативши кошти в розмірі, передбаченому договором.

Вважала, що оскільки вона проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу і кожен з них не перебував в іншому шлюбі, то майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:

- встановити факт її проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період з вересня 2009 року по вересень 2017 року;

- визнати житловий будинок АДРЕСА_3 ; автомобіль Vоlkswagen Caddy, 2007 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , дата реєстрації 03 листопада 2011 року, спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_3 ;

- визнати за нею право власності на 1/2 частину автомобіля Vоlkswagen Caddy, 2007 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , дата реєстрації 03 листопада 2011 року;

- визнати частково недійсним контракт № 11-92/09 від 05 вересня 2011 року на придбання автомобіля BMW X5 2993, 2011 року виписку, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Баварія Моторс» і ОСОБА_3 , в частині покупця; визнати її та ОСОБА_2 покупцями вказаного автомобіля;

- визнати за нею право власності на 1/2 частину автомобіля BMW X 5 2993, 2011 року виписку, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , дата реєстрації 08 грудня 2011 року;

- вирішити питання щодо судових витрат.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 27 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 20 червня 2024 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, мотивовано тим, що позивачкою не доведено факт спільного сумісного проживання сторін як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у визначений період часу. Ці обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, які б беззаперечно свідчили про їх спільне проживання, ведення господарства, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків, та інших доказів які вказують на наявність встановлених між ними відносин, притаманних подружжю, а тому на спірне майно не поширюється правовий режим спільного майна подружжя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17 липня 2024 року через підсистему Електронний Суд представник ОСОБА_1 - адвокат Зудер`янц В. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 лютого 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 червня 2024 року, в якій просила скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, від 12 березня 2018 року у справі № 911/3594/17, від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц, у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17, від 22 липня 2020 року у справі № 265/3310/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 279/6459/14, від 28 квітня 2022 року у справі № 359/9695/17, у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідження зібраних у справі доказів, ненадання їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 639/5749/20, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У вересні 2024 року матеріали цивільної справи № 639/5749/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Зудер`янц В. В. мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають положенням статті 263 ЦПК України та підлягає скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову.

Посилається на те, що суди не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не дослідили надані ОСОБА_1 докази проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з вересня 2009 року по вересень 2017 року.

Вважає, що суди проігнорували наявні у матеріалах справи акт про проживання від 05 листопада 2019 року, складений мешканцями будинку АДРЕСА_4 , які підтвердили факт постійного проживання родини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з вересня 2009 року по січень 2014 року; заяву ОСОБА_2 про його участь у партнерських пологах при народженні їх спільної дитини у період спільного проживання сторін; медичні документи, у яких довіреною особою пацієнта ОСОБА_5 зазначений ОСОБА_2 , його контактна інформація; відповідь на адвокатський запит Харківського приватного навчально-вихованого комплексу «Авторська школа Бойка», у якій зазначено про участь батька дитини ОСОБА_2 у її вихованні; договір № 336/17 від 01 вересня 2017 року про здійснення ОСОБА_2 оплати за навчання дитини; анкета на отримання візи до ОАЕ від 30 листопада 2013 року, в якій відповідач зазначив дружину ОСОБА_1 ; ухвала Чугуївського міського суду Харківської області від 23 жовтня 2013 року у справі № 636/4673/13-к та ухвала Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 листопада 2020 року у справі № 639/7766/19, в яких містяться посилання на те, що сторони є співмешканцями; покази свідків, які підтвердили факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у вказаний період.

Суди не встановили обставини придбання спірного майна, не врахували, що на час оформлення контракту № 11-90/09 від 05 вересня 2011 року ОСОБА_3 була пенсіонеркою та не мала достатніх заощаджень для придбання автомобілю BMW X5 2993, 2011 року виписку, реєстраційний номер НОМЕР_2 , за 100 000 дол. США. Суди не врахували, що позивачка є засновником та керівником ТОВ «Аірпрофінжиніринг», яке зареєстровано 03 листопада 2008 року, має дохід від своєї підприємницької діяльності, що підтверджує її матеріальну можливість у придбанні спільного сумісного майна - будинку та двох автомобілів.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого 12 липня 1996 року 1 МВМ Жовтневого РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а. с.10, т. 1).

ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 16 вересня 2020 року (а. с. 125, т. 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 04 червня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І. М., ОСОБА_2 придбав у власність житловий будинок АДРЕСА_3 , загальною площею 44, 6 кв. м, житловою площею - 18,1 кв м, вартістю 216 000 грн, які продавець одержав від покупця ОСОБА_2 повністю до складання та підписання цього договору (а. с. 34-35, 42-43, 57-59, 117-121, т. 1).

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 03 листопада 2011 року, автомобіль Vоlkswagen Caddy, 2007 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за ОСОБА_2 (а. с. 12, 33, 80-81, 100, 122-124, т. 1).

Відповідно до контракту № 11-90/09 від 05 вересня 2011 року, укладеного між ТОВ «Баварія Моторс» в особі генерального директора ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), продавець зобов`язується поставити та передати, а покупець зобов`язується оплатити та прийняти новий легковий автомобіль марки BMW Е70 X5 хDrive 30d, 2011 року виготовлення, колір 475 Sapphire Black, загальна вартість якого складає 800 000 грн, включаючи податок на вартість 133 333, 33 грн (а. с. 211-216, т. 1).

На підтвердження сплати вартості автомобіля надано п`ять квитанцій, відповідно до яких ОСОБА_3 сплатила ТОВ «Баварія Моторс» 800 000 грн (а. с. 219-220, т. 1).

Відповідно до акту № 11-127 прийому-передачі автомобілю від 03 грудня 2011 року, підписаного ТОВ «Баварія Моторс» в особі генерального директора ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , автомобіль марки BMW Е70 X5 хDrive 30d у повній комплектності та технічно-справному стані передано ОСОБА_3 (а. с. 218, т. 1).

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 від 08 грудня 2011 року, автомобіль BMW X5 2993, 2011 року виписку, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за ОСОБА_3 (а. с. 12, 80, 100, 122, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_4 , батьками якої у свідоцтві про народження зазначені ОСОБА_7 та ОСОБА_1 (а. с. 11, т. 1). ОСОБА_1 зазначала, що відомості про батька вказані відповідно до статті 135 СК України.

Згідно з відповіддю на адвокатський запит комунального некомерційного підприємства «Міський клінічний пологовий будинок № 6» Харківської міської ради, копією заяви та медичної документації, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (місце проживання - АДРЕСА_6 ) народила ІНФОРМАЦІЯ_1 о 23:39 дівчинку, вагою 2620 кг, зростом 49 см. При народженні вказала, що в зареєстрованому шлюбі не перебуває (самотня). Пологи відбулись за партнерської підтримки громадянина ОСОБА_2 , на підставі власноручно написаної ним заяви, в якій його адресою зазначено: АДРЕСА_5 (а. с. 13-16, т. 1).

Згідно з відповіддю на адвокатський запит Харківського приватного навчально-вихованого комплексу «Авторська школа Бойка», ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , навчається в закладі з 31 серпня 2016 року. Зі слів класного керівника у виховані дитини приймають участь мати і батько, який часто спілкується з дитиною по телефону. Дитина періодично проживає або з матір`ю або з батьком. ОСОБА_2 підписав договір зі школою і здійснює оплату за навчання ОСОБА_5 , що підтверджується копією договору № 336/17 від 01 вересня 2017 року (а. с. 19, 29, т. 1).

Згідно з відповіддю комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча поліклініка № 2», ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває під наглядом фахівців закладу після виписки з пологового будинку по теперішній час. Згідно інформації, яка міститься в первинній медичній документації «Історія розвитку дитини» (форма № 112/щ), первинний медичний огляд дитини після виписки із пологового будинку був проведений 20 лютого 2010 року за адресою: АДРЕСА_6 лікарем-педіатром дільничним та медичною сестрою дільничною. Рекомендації медичних працівників щодо проведення медичних оглядів, профілактичних щеплень, лікування у разі необхідності здійснювали батьки ОСОБА_9 (а. с. 26, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Зудер`янц В. В. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, провадження № 14-130цс19, звернуто увагу на те, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду, викладену від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено висновок, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника (пункт 40).

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) зазначено, що «у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України)».

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факту її спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_2 , ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю, у період часу з вересня 2009 року по вересень 2017 року.

Суди попередніх інстанцій зауважили, що надані позивачкою акти про проживання від 05 листопада 2019 року та 12 грудня 2019 року не є належними та допустимими доказами, оскільки не засвідчені посадовими особами.

Оцінюючи показання свідків, суди врахували, що свідки не надали однозначних пояснень щодо проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період придбання спірного майна.

Посилання ОСОБА_1 на факт народження спільної дитини, участь ОСОБА_2 у партнерських пологах при її народженні, є безпідставним, оскільки сам по собі факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (див. постанову Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17 (провадження № 61-46210св18)).

За таких обставинах суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині встановлення факту її проживання з ОСОБА_2 як чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу у заявлений період.

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати спірний будинок та автомобілі такими, що належать на праві спільної сумісної власності ОСОБА_10 та ОСОБА_2 , як чоловіку та жінці, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою.

Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами попередніх інстанцій та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суди встановили обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законних судових рішень по суті спору.

Усі доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Доводи заявника у поданій нею касаційній скарзі щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, від 12 березня 2018 року у справі № 911/3594/17, від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц, у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17, від 22 липня 2020 року у справі № 265/3310/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 279/6459/14, від 28 квітня 2022 року у справі № 359/9695/17, у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки апеляційним судом належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Зудер`янц Вікторією Вікторівною, залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 27 лютого 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович