Ухвала

від 10.11.2024 по справі 152/730/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 152/730/22

Провадження №11-кп/801/1040/2024

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2024 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 ,

з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,

з участю:

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченої ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

представника потерпілого ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження № 42021022130000045 від 22.09.2021 за апеляційною скаргою з доповненнями прокурора Шаргородського відділу Жмеринської окружної прокуратури ОСОБА_10 та апеляційною скаргою представника потерпілого КНП "Шаргородська міська лікарня" Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області ОСОБА_9 на вирок Шаргородського районного суду Вінницької області від 10.07.2024, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, уродженку с. Печера Тульчинського району Вінницької області, із вищою освітою, непрацюючу, одружену, мешканку АДРЕСА_1 , раніше несудиму,

визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 191 Кримінального кодексу України у зв`язку із недоведеністю, що це кримінальне правопорушення вчинене нею та виправдано.

Вирішено питання з речовими доказами та процесуальними витратами.

В С Т А Н О В И В:

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України, а саме у розтраті чужого майна, яке було ввірене особі, за наступних обставин.

Обвинувачена ОСОБА_7 була призначена на посаду провізора комунального некомерційного підприємства «Шаргородська центральна районна лікарня», яке в подальшому було реорганізовано в комунальне некомерційне підприємство «Шаргородська міська лікарня» Шаргородської міської ради Вінницької області, згідно з наказом головного лікаря КПП «Шаргородська ЦРЛ» від 7 серпня 2019 року № 185. Згідно з пунктом 1.3 Статуту КНП «Шаргородська міська лікарня», підприємство є правонаступником усього майна, усіх прав та обов`язків Комунального некомерційного підприємства «Шаргородська центральна районна лікарня». Відповідно до пункту 1.2 Статуту засновником, власником підприємства є Шаргородська міська рада, а згідно з пункту 5.4 статуту джерелами формування майна та коштів підприємства є: комунальне майно, передане підприємству відповідно до рішення засновника про його створення; кошти державного бюджету України, обласного та міського бюджетів, кошти державних субвенцій, тощо. Відповідно до Договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 9 серпня 2019 року та 29 січня 2021 року, укладеного між головним лікарем - ОСОБА_9 та працівником ОСОБА_7 , остання взяла на себе зобов`язання щодо повної відповідальності за забезпечення схоронності довірених їй матеріальних цінностей, тобто вона підлягала матеріальній відповідальності за забезпечення збереження, ввірених їй матеріальних цінностей, що належать підприємству, а також була зобов`язана виконувати усі правила приймання, зберігання, відпускання і кількісного обліку матеріальних цінностей. Відповідно до посадової інструкції провізора (код КП 2224.2), у розділі 2 «Завдання і обов`язки» визначено: п. 2.3 - веде облік господарських операцій та звітність; п. 2.4 - проводить інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей; п. 2.8 - відповідно до встановлених правил здійснює прийом від постачальників, «контроль якості, зберігання у складах, відпуск лікарських засобів та виробів медичного призначення». У розділі 4 посадової інструкції «Відповідальність», визначено, що провізор несе відповідальність: п. 4.1 - за неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов`язків, помилкові дії чи бездіяльність; п. 4.2 - за порушення, скоєні в процесі здійснення своєї діяльності, - в межах, визначених чинним адміністративним, кримінальним та цивільним законодавством України; п 4.3 - за завдання матеріальної шкоди - в межах, визначених чинним цивільним законодавством та законодавством про працю України. Пунктом 5.15 посадової інструкції передбачено, що провізор повинен знати правила оформлення документації.

Так, ОСОБА_7 , перебуваючи на посаді провізора КПП «Шаргородська міська лікарня» Шаргородської міської ради Вінницької області, будучи матеріально-відповідальною особою, діючи з єдиним злочинним умислом, спрямованим на розтрату чужого майна, яке було ввірене їй, у період часу з 27 листопада 2020 року по 29 вересня 2021 року, отримавши матеріальні цінності підприємства, закуплені за кошти бюджету Шаргородської міської ради, шляхом не видачі всієї кількості отриманих матеріальних цінностей, розпорядилася ними на власний розсуд, тобто здійснила їх розтрату. Внаслідок цих дій ОСОБА_7 було допущено нестачу медичних препаратів та медичних засобів, а саме: Гентаміцину Сульфат 2 мл №10 у кількості 8 паков., вартістю однієї 38,50 грн., на суму 308 грн (Видаткова накладна ТОВ «Белітрейд» № 18 від 16 березня 2021 року); Діазолін-Дарниця 100 мл №10 у кількості 1 паков, на суму 9,00 грн (Видаткова накладна ТОВ «Белітрейд» № 20 від 16 березня 2021 року); Йодіксін у кількості 8 шт., вартістю однієї 353,50 грн, на суму 2828 грн. (Видаткова накладна ФОП « ОСОБА_11 » № К-00000225 від 25 травня 2021 року); Квамател у кількості 12 паков., вартістю однієї 319,57 грн, на суму 3834,84 грн (Видаткова накладна TOB «СТМ - Фарм» № Z82323298-1 від 17 червня 2021); Квамател 20 мг у кількості 8 шт., вартістю однієї 62,79 грн, на суму 502,35 грн (Видаткова накладна ТзОВ «Подорожник Вінниця» № 373664 від 21 травня 2021 року); Лефлоцин р-н д/інфузій 300 мл. у кількості 85 пляш., вартістю однієї 89,90 грн, на суму 7641,50 грн (Видаткова накладна ТОВ «Медичний центр М.Т.К.» № МТК221104 від 15 березня 2021 року); Магнію сульфат роз. мл. № 10 у кількості 5 пач., вартістю однієї 19,31 грн, на суму 96,55 грн (Видаткова накладна ТОВ «Медичний центр М.Т.К.» № МТК221104 від 15 березня 2021 року); Метронідазол розчин для інфузій 100 мл. у кількості 15 пляш., вартістю однієї 16,46 грн, на суму 246,90 грн (Видаткова накладна ТОВ «Медичний центр М.Т.К.» № МТК004456 від 11 січня 2021 року); Моксимак р-н 250 мл № 1 у кількості 27 шт., вартістю однієї 314,84 грн, на суму 8500,68 грн (Видаткова накладна «ТзОВ «Подорожник Вінниця» № 362953 від 1 квітня 2021 року); Параформ у кількості 1кг, на суму 136,80 грн (Видаткова накладна ФОП « ОСОБА_11 » № К-00000029 від 4 лютого 2021 року); Перекис водню 32,5 % у кількості 25 шт., вартістю однієї 51,78 грн, на суму 1294,50 грн (Видаткова накладна ФОП « ОСОБА_11 » № К-00000143 від 22 березня 2021 року); Рафт р-н 4 мг/мл. амп 1 мл № 10 у кількості 34 шт., вартістю однієї 100,25 грн, на суму 3408,50 грн (Видаткова накладна ТзОВ «Подорожник Вінниця» № 362952 від 1 квітня 2021 року); Рукавиці оглядові розмір L у кількості 2200 пар, вартістю однієї 3,64 грн., на суму 8008,00 грн. (Видаткова накладна ТОВ «Долфі-Україна» № ДУЦ456998 від 17 червня 2021 року); Рукавиці н/стер. оглядові розмір L у кількості 656 пар, вартістю однієї 3,69 грн, на суму 2420,64 грн (Видаткова накладна ТОВ «СТМ-Фарм» № Z81262830S1-1 від 18 травня 2021 року); Рукавиці н/стер. оглядові розмір М у кількості 1500 шт., вартістю однієї 3,69 грн, на суму 5535,00 грн (Видаткова накладна ТОВ «СТМ-Фарм» №Z81262830-1 від 19 травня 2021 року); Сангера розчин 5 мл. №5 у кількості 3 паков., вартістю однієї 72,75 грн., на суму 218,25 грн. (Видаткова накладна ТОВ «Медичний центр М.Т.К.» № МТКЗ62689 від 16 квітня 2021 року); Санпім - 1000 пор. 1000 мг № 1 у кількості 79 шт., вартістю однієї 114,40 грн, на суму 9037,60 грн (Видаткова накладна ТзОВ «Подорожник Вінниця» № 362952 від 1 квітня 2021 року); Спирт етиловий 96% у кількості 5 пляш., вартістю однієї 18,20 грн, на суму 91,00 грн (Видаткова накладна ТОВ Фармацевтична компанія «Біолік ЛТД» № Ко000000449 від 14 травня 2021 року); Сульцеф пор. д/р-ну д/ін.. 1г/1г фл. №1 у кількості 2 шт., вартістю однієї 217,80 грн, на суму 435,60 грн (Видаткова накладна ТзОВ «Подорожник Вінниця» № 362952 від 1 квітня 2021 року); Фленокс 0,4 мл. у кількості 104 шт., вартістю однієї 77 грн, на суму 8008,30 грн (Видаткова накладна ТзОВ «Подорожник Вінниця» № 387593 від 23 червня 2021 року); Ємність стерильна для відбору біологічного матеріалу у кількості 10 шт., вартістю однієї 498,00 грн, на суму 4980,00 грн (Видаткова накладна ФОП « ОСОБА_11 » № К- 00000199 від 20 квітня 2021 року); Шапочка берет одноразова у кількості 822 шт., вартістю однієї 1,45 грн, на суму 1191,90 грн (Видаткова накладна ФОП « ОСОБА_11 » № К-00000197 від 22 квітня 2021 року).

Вказаними діями обвинувачена ОСОБА_7 завдала КНП «Шаргородська міська лікарня» Шаргородської міської ради Вінницької області матеріальну шкоду у сумі 68733,91 грн.

За результатом судового розгляду кримінального провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання ОСОБА_7 невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 191 Кримінального кодексу України у зв`язку із недоведеністю, що це кримінальне правопорушення вчинене нею та виправдано.

Прокурор, не погодившись з вироком суду, подав апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просив скасувати вирок Шаргородського районного суду Вінницької області від 10.07.2024 та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України, та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85000 грн.

Прокурор вважає вирок суду незаконним у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Вказує, що суд належним чином не спростував доводи обвинувачення щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, встановленим під час судового розгляду. Суд не надав належної оцінки зібраним доказам, зокрема поясненням свідків, які повністю доводять, що отримавши від постачальників медичні препарати та засоби, ОСОБА_7 як матеріально-відповідальна особа, не забезпечила їх належного зберігання, відпускання і кількісного обліку, внаслідок чого допустила розтрату на загальну суму 68733,91 грн.

Також прокурор вказує на порушення судом прав обвинуваченої ОСОБА_7 на захист, оскільки підготовче судове засідання проведено без участі захисника. Обвинуваченій не роз`яснено право мати захисника.

Окрім того прокурор стверджує про порушення, допущені судом, щодо проведення ряду судових засідань без участі представника потерпілого, допит представника потерпілого ОСОБА_9 як свідка, позбавлення останнього статусу представника потерпілого в судовому засіданні від 23.02.2024. Після закінчення дії довіреності у представника потерпілого ОСОБА_12 31.12.2024 судові засідання проводились за відсутності представника потерпілого.

В апеляційній скарзі представника потерпілого КНП «Шаргородська міська лікарня» Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області ОСОБА_9 заявлені вимоги, аналогічні вимогам апеляційної скарги прокурора.

В обґрунтування свої вимог представник потерпілого зазначає, що винуватість ОСОБА_7 повністю доведена зібраними у справі доказами, в тому числі поясненнями головного бухгалтера ОСОБА_13 , яка вказувала, що провізор ОСОБА_7 не подавала щомісячні звіти до бухгалтерії, не дивлячись на неодноразові зауваження бухгалтерії та керівництва лікарні, у зв`язку з чим неможливо було провести взаємозвірку щодо видачі провізором зі складу медичних засобів та препаратів, а також виявити їх нестачу. Посилається на пояснення свідка ОСОБА_14 , яка вказувала, що ключі від складу були в неї та ОСОБА_7 , інші до складу доступу не мали. Стверджує, що ОСОБА_7 допускала неналежне зберігання, відпускання і кількісний облік ввірених їй матеріальних цінностей з огляду на доповідні записки останньої щодо зіпсування облікових журналів за 2020 рік та підписування нею накладних про отримання від постачальників товару в повній мірі при фактичному отриманні лише частини товару. Також вказує на безпідставність доводів обвинуваченої щодо неналежного зберігання в лікарні медичних препаратів та засобів та необхідність впорядкування складу.

Заслухавши доповідь судді, виступ прокурора ОСОБА_6 та представника потерпілого ОСОБА_9 на підтримку своїх апеляційних скарг, обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника - адвоката ОСОБА_8 , які заперечили проти задоволення апеляційний скарг, вказали на законність прийнятого судом вироку та просили залишити його без змін, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи учасників провадження, колегія апеляційного суду вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом, згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення по даній справі вказані вимоги закону були належним чином дотримані.

Статтею ст. 62 Конституції України гарантується, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Згідно ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню доки її вину не буде доведено в порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

В п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» № 5 від 29.06.1990 зазначено про недопустимість обвинувального ухилу при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення, і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється, якщо не буде доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції виконав всі вимоги закону, а тому відсутні будь-які правові підстави для скасування виправдувального вироку щодо ОСОБА_7 .

Так, оцінивши досліджені у кримінальному провадженні докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності і достатності, суд першої інстанції обґрунтовано ухвалив виправдувальний вирок, так як дійшов правильного висновку, що стороною обвинувачення не доведено наявності в діях ОСОБА_7 складу передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України злочину.

Так, на думку державного обвинувачення винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення доводиться зібраними у ході досудового розслідування доказами у їх сукупності, а саме поясненнями окремих свідків та письмовими доказами, що виступали предметом дослідження в суді першої інстанції.

Водночас, апеляційний суд дійшов до переконання, що висновок районного суду про не доведеність в діях ОСОБА_7 складу інкримінованого їй кримінального правопорушення ґрунтується на належних, допустимих, достовірних, а в сукупності - достатніх доказах, досліджених під час судового розгляду.

Підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою небезпечного діяння, яке містить склад передбаченого КК України кримінального правопорушення.

Дослідженням матеріалів кримінального провадження, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції за результатами судового розгляду дійшов правильного висновку про відсутність в діях обвинуваченої ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України.

Оцінивши досліджені у кримінальному провадженні докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності і достатності, суд першої інстанції відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України обґрунтовано ухвалив виправдувальний вирок, так як за результатами судового розгляду дійшов правильного висновку, що стороною обвинувачення не доведено, що в діях обвинуваченої є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 обвинувачуються у розтраті чужого майна, яке їй було ввірено.

При цьому, розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. В результаті розтрати винний поліпшує майнове становище інших осіб шляхом безпосереднього споживання ними незаконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок витрачання такого майна певних матеріальних витрат, збільшення доходів інших осіб.

Розтрата чужого майна має місце тоді, коли особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь третіх осіб.

Суд визнав, що стороною обвинувачення доведено, що ОСОБА_7 , перебуваючи на посаді провізора в КНП «Шаргородська міська лікарня», була матеріально-відповідальною особою та з нею лікарня уклала відповідний договір про повну матеріальну відповідальність. Так, відповідно до своїх функціональних обов`язків, ОСОБА_7 повинна була вести облік господарських операцій та звітність; проводити інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей; здійснювати прийом від постачальників, контроль якості, зберігання у складах, відпуск лікарських засобів та виробів медичного призначення. Як провізор, ОСОБА_7 несла відповідальність за неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов`язків, помилкові дії чи бездіяльність; за порушення, скоєні в процесі здійснення своєї діяльності, в межах, визначених чинним адміністративним, кримінальним та цивільним законодавством України за завдання матеріальної шкоди в межах, визначених чинним цивільним законодавством та законодавством про працю України.

Також доведено, що підпис у видаткових накладних належить обвинуваченій ОСОБА_7 . Це підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи, а також не заперечується самою обвинуваченою.

Так, будучи допитаною в судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачена ОСОБА_7 свою вину в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні не визнала та пояснила, що в КНП «Шаргородська міська лікарня» вона працювала провізором з 2019 року. На складі лікарських препаратів вона з ОСОБА_14 працювали вдвох, обов`язки кожної з них чітко документально розмежовано не було. Лише в частині наркотичних препаратів обов`язки ОСОБА_7 були визначені відповідним наказом. Недостачі на складі наркотичних препаратів за період її роботи провізором виявлено не було. У вказаний період часу в лікарню постачали значну кількість лікарських препаратів та медичних засобів для лікування коронавірусної хвороби. Ці препарати були розкидані на складі та в інших приміщеннях лікарні; до них, крім ОСОБА_7 та ОСОБА_14 , мали доступ і інші працівники лікарні. ОСОБА_7 та ОСОБА_14 зверталися до адміністрації лікарні та вказували на необхідність впорядкування складу лікарських препаратів задля їх належного збереження, однак жодна особа на таке звернення не відреагувала. Були випадки коли ОСОБА_14 була відсутня на робочому місці, то в накладних розписувалась ОСОБА_7 і навпаки, коли ОСОБА_7 була тимчасово відсутня за неї розписувалася в накладних ОСОБА_14 .. Окрім цього, постачальники не завжди привозили весь товар, що вказаний в накладній, однак ОСОБА_7 розписувалася у вказаній накладній, а медичні препарати, яких не вистачало, довозили опісля. Окрім цього, ОСОБА_7 зазначила, що у керівництва лікарні до її роботи не було жодних претензій, свою роботу вона виконувала сумлінно та відповідно до посадової інструкції. Головний бухгалтер ОСОБА_13 хотіла, що обвинувачена здавала звіт в електронному вигляді, однак ОСОБА_7 звітувала в паперовому виді, оскільки не мала доступу до комп`ютера. У зв`язку з цим, ОСОБА_13 , під час її допиту вказала, що провізори не надавали щомісячних звітів. Проте вказане не відповідає дійсності. В свою чергу коли проводили інвентаризацію на складі лікарських препаратів у вересні 2021 року, то ані ОСОБА_7 , ані ОСОБА_14 до участі в ній не допустили. Тому, яким чином проводилась ця інвентаризація ОСОБА_7 не знає. За час своєї роботи ОСОБА_7 ніякими препаратами та лікарськими засобами не розпоряджалася на власний розсуд і ніщо не обернула на свою користь.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що недбале ведення бухгалтерського обліку в цілому в КНП «Шаргородська міська лікарня», відсутність документального розмежування повноважень та обов`язків між двома провізорами, відсутність суворої звітності та обліку товарно-матеріальних цінностей призвело до ситуації, коли неможливо встановити хто і за що відповідав. В свою чергу те, що ОСОБА_7 поставила свій підпис на накладних, які вказані в обвинувальному акті, жодним чином не доводить, що вона здійснила розтрату цих лікарських препаратів та медичних засобів. Адже, як встановлено під час судового розгляду, ці товари по бухгалтерії рахувалися за іншим провізором, яка мала доступ до них, та видавала їх у відділення в рівній мірі з обвинуваченою.

Суб`єктивна сторона злочину за ст. 191 КК України, а саме: розтрата характеризується прямим умислом і корисливим мотивом та метою.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 КК України, прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно-небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Натомість, стороною обвинувачення не доведено та матеріалами справи не підтверджено наявність в обвинуваченої будь-якого корисливого мотиву.

Враховуючи всі обставини справи, колегія суддів вважає вирок стосовно ОСОБА_7 законним і обґрунтованим.

Щодо доводів апеляційних скарг про те, що суд першої інстанції в порушення ст.ст. 89, 94 КПК України не надав оцінки доказам, які були надані стороною обвинувачення, та невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, то вони є безпідставними, оскільки судом досліджено всі надані стороною обвинувачення докази і у вироку їм дана оцінка.

Зокрема, судом першої інстанції досліджено наступні докази: пояснення свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , договори від 09.08.2019 та 29.01.2021 про повну матеріальну відповідальність, укладені між ОСОБА_7 та КНП «Шаргородська міська лікарня», посадові обов`язки провізора, оригінали та копії бухгалтерських документів, довідку Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області від 04.11.2021, висновок судово-економічної експертизи № 2884/22-21, 2469-3495/22-21 від 04.06.2022, висновок судової почеркознавчої експертизи №4527/4528/4529/4530/4531/22-21 від 12.07.2022 тощо.

Виявлена нестача запасів, підтверджена висновком судової економічної експертизи № 2884/22-21, 2469-3495/22-21 від 4 червня 2022 року, в сумі 72268,91 грн, з самого початку рахувалась за провізором ОСОБА_14 . Судові експерти у своїх висновках вказали про неможливість розглядати нестачу окремо по кожній з матеріально-відповідальних осіб, спираючись лише на дані бухгалтерського обліку, оскільки медикаменти та медичні засоби, за які відповідали ОСОБА_14 та ОСОБА_7 були розміщені в одному приміщенні та були розділені на категорії лише за даними бухгалтерського обліку. Задокументовані непоодинокі випадки списання з обліку медичних засобів та препаратів з однієї матеріально-відповідальної особи при фактичній видачі їх іншою і навпаки. Через не укладення договору про повну матеріальну відповідальність із провізором ОСОБА_14 , нестачу товарів почали рахувати за ОСОБА_7 та інкримінувати їй розтрату майна.

Матеріали кримінальної справи не містять достатніх доказів на підтвердження обставин, які покладено органом досудового розслідування в основу обвинувального акту. Досліджені в судовому засіданні документи не містять даних про те, що обвинувачена вчинила будь-які дії щодо майна лікарні.

Колегія суддів, дійшла висновку, що суд першої інстанції ретельно перевіривши зібрані докази, на підставі яких ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз досліджених доказів, дав належну оцінку кожному з них та в їх сукупності і дійшов вмотивованого висновку про недоведеність вини обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України.

Доводи прокурора про порушення прав обвинуваченої та представника потерпілого під час судового розгляду колегія суддів не розглядає з огляду на положення ч. 2 ст. 421 КПК України, за якою виправдувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасований лише у разі, якщо апеляційну скаргу подав прокурор, потерпілий чи його представник, а також на підставі апеляційної скарги обвинуваченого, його захисника з мотивів і підстав виправдання.

Тому твердження прокурора щодо необхідності скасування виправдувального вироку в зв`язку з допущеними судом першої інстанції процесуальними порушеннями є безпідставним та суперечить вимогам кримінального процесуального законодавства, оскільки законом не передбачена можливість скасування виправдувального вироку з процесуальних порушень.

Окрім того, порушення кримінального процесуального закону, на які вказує прокурор, не є істотними порушеннями, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, а тому не є підставами для скасування вироку.

З огляду на викладене, дотримуючись принципу презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, встановленого ст. 17 КПК України, колегія суддів не знаходить підстав, зазначених у ст. 420 КПК України, для скасування вироку суду першої інстанції і ухвалення нового вироку, а тому апеляційні скарги залишає без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін, оскільки виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 є законним і обґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу з доповненнями прокурора Шаргородського відділу Жмеринської окружної прокуратури ОСОБА_10 та апеляційну скаргу представника потерпілого КНП "Шаргородська міська лікарня" Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Вирок Шаргородського районного суду Вінницької області від 10.07.2024 який виправдано ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушенні, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України, залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців із дня її проголошення. Ухвала набуває законної сили з моменту оголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4