Постанова

від 10.12.2024 по справі 910/18130/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2024 р. Справа№ 910/18130/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Гончарова С.А.

при секретарі судового засідання Сабалдаш О.В.

за участі представників сторін згідно з протоколом судового засідання від 10.12.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Рубіжанський картонно-тарний комбінат» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 (повний текст рішення підписано 30.04.2024)

у справі №910/18130/23 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТО Балканкар»

до Приватного акціонерного товариства «Рубіжанський картонно-тарний комбінат»

про стягнення 870 000,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СТО Балканкар" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Рубіжанський картонно-тарний комбінат" (далі - відповідач) про стягнення вартості неповернутої з оренди техніки в сумі 870000 грн та пеню в сумі 791700 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем на вимогу позивача не було повернуто техніку передану останньому в оренду за Договором №АТ-085 оренди навантажувальної техніки від 26.04.2016.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем було заявлено про зменшення позовних вимог в частині стягнення суми пені. Відповідну заяву було прийнято судом до розгляду, у зв`язку із чим предмет спору складається із основної суми боргу у розмірі - 870 000 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 позовні вимоги задоволені повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Рубіжанський картонно-тарний комбінат» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТО Балканкар» 870 000 грн вартості неповернутої з оренди техніки, а також 13 050 грн судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство «Рубіжанський картонно-тарний комбінат» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/18130/23 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/18130/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: ОСОБА_1 - головуючий суддя; судді - Кравчук Г.А., Сибіга О.М.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. у відпустці.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №910/18130/23 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - ОСОБА_1, судді Сибіга О.М., Вовк І.В.

Ухвалою суду від 28.05.2024 відкладено вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій, передбачених параграфом 2 глави 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Рубіжанський картонно-тарний комбінат» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/18130/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду.

На адресу суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою суду від 11.06.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 17.07.2024.

17.06.2024 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Рубіжанський картонно-тарний комбінат» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/18130/23 відмовити повністю, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/18130/23 залишити без змін.

Ухвалою суду від 17.07.2024 відкладено розгляд справи на 21.08.2024.

Головуючий суддя ОСОБА_1 з 19.08.2024 по 01.09.2024 відповідно перебував у відпустці, у зв`язку з чим засідання у справі №910/18130/23, призначене на 21.08.2024, не відбулося.

Ухвалою суду від 12.08.2024 справу №910/18130/23 призначено до розгляду на 17.09.2024.

В судовому засіданні 17.09.2024 колегія суддів оголосила перерву в судовому засіданні до 08.10.2024

У зв`язку з тим, що рішенням Вищої ради правосуддя від 19.09.2024 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 01.10.2024 у справі №910/18130/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 прийнято справу №910/18130/23 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Рубіжанський картонно-тарний комбінат» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А., розгляд справи призначено на 19.11.2024.

19.11.2024 розгляд справи № 910/18130/23 не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці.

19.11.2024 від Приватного акціонерного товариства «Рубіжанський картонно-тарний комбінат» надійшли додаткові пояснення.

20.11.24 від Товариства з обмеженою відповідальністю «СТО Балканкар» надійшла заява (заперечення), в якій заявник просив відмовити у клопотанні відповідача про розгляд його додаткових пояснень та приєднання нових доказів до матеріалів справи №910/18130/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 розгляд справи № 910/18130/23 призначено на 10.12.2024.

У судове засідання 10.12.2024 з`явилися представник позивача (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів) та представник відповідача

У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує та встановлено судом, що 26.04.2016 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір № АТ-085 оренди навантажувальної техніки (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове, платне орендне користування: автонавантажувач марки Hyster, моделі S100XM, вантажопідйомністю 5,0 т., висотою підйому 4700 мм, 2004 року випуску, код за складом 8969, дані лічильника мотогодин: 9302 , для використання за цільовим призначенням (навантажувально-розвантажувальні роботи та транспортування вантажу на відстані).

У пункті 1.2 Договору сторонами погоджена оціночна відновлювальна вартість техніки, що становить: 480000 грн з ПДВ.

Додатковою угодою №6 від 23.03.2018 до Договору сторонами було внесено доповнення, зокрема, прописано ще одну назву техніки та її характеристики, які передаються в оренду: автонавантажувач марки Nissan, моделі FD02A25Q, вантажопідйомністю 2,5 т., висотою підйому 4300 мм, 2006 року випуску, № шасі: НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 , код за складом 31207 (оціночна відновлювальна вартість техніки - 390000 грн).

Спір виник внаслідок того, що після звернення позивача до відповідача з повідомленням про розірвання договору відповідач орендовану техніку не повернув, а тому відповідач має відшкодувати вартість неповерненого з оренди майна, яка становить 870 000,00 грн.

Розглядаючи спір, місцевий суд позовні вимоги задовольнив, з чим колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Відповідно до п. 2.1 договору на підтвердження факту передачі техніки орендодавцем орендарю, згідно умов даного договору, складається двосторонній акт приймання-передачі (додаток № 1), який є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно акту приймання-передачі техніки в оренду від 26.04.2016 позивач передав, а відповідач прийняв в орендне користування: автонавантажувач марки Hyster, моделі S100XM, вантажопідйомністю 5,0 т., висотою підйому 4700 мм, 2004 року випуску, № шасі: НОМЕР_3 , № двигуна НОМЕР_4 , код за складом 8969, дані лічильника мотогодин: 9302. (оціночна відновлювальна вартість техніки - 480000 грн).

Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

23.03.2018 між сторонами укладено додаткову угоду №6 до Договору сторонами було внесено доповнення, зокрема, прописано ще одну назву техніки та її характеристики, які передаються в оренду: автонавантажувач марки Nissan, моделі FD02A25Q, вантажопідйомністю 2,5 т., висотою підйому 4300 мм, 2006 року випуску, № шасі: НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 , код за складом 31207 (оціночна відновлювальна вартість техніки - 390000 грн).

Згідно акту приймання-передачі техніки в оренду від 23.03.2018 позивач передав, а відповідач прийняв в оренду: Автонавантажувач марки Nissan, моделі FD02A25Q, вантажопідйомністю 2,5 т., висотою підйому 4300 мм, 2006 року випуску, № шасі: НОМЕР_5 , № двигуна НОМЕР_2 , код за складом 31207, дані лічильника мотогодин: 21338 (далі - техніка), для використання за цільовим призначенням.

Згідно з ч. 1ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до умов п. 5.3.1 Договору орендар зобов`язаний у встановлений строк прийняти, а з моменту припинення дії (дострокового розірвання) цього Договору, повернути орендодавцю техніку.

За умовами п. 6.9 Договору ризик випадкової загибелі (втрати) техніки, в період дії цього договору (з моменту прийняття техніки в оренду, до її повернення орендодавцю) - лежить на орендарі. У разі втрати (загибелі) техніки у період дії цього договору, орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю вартість техніки, або надати інше рівноцінне втраченому майно, за домовленістю сторін. Строк відшкодування вартості техніки або її заміни - п`ять днів, з моменту втрати техніки.

Згідно з п. 9.1 Договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, і діє до 31.12.2016.

У разі відсутності письмового заперечення сторін (будь-якої сторони) з приводу виконання його умов або в разі небажання продовжувати термін його дії, яке повинно бути надіслане іншій стороні, у строк - за два тижні до дати закінчення терміну дії цього договору, цей договір вважається пролонгованим на строк трьох календарних місяців на тих самих умовах, із можливістю подальшої автоматичної пролонгації на кожні два календарні місяці, на граничний строк - до 31.03.2017.

Термін фактичної оренди техніки закінчується в момент підписання сторонами додатка № 5 (п. 9.3 Договору).

В силу приписів ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

У ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зазначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з цим, частиною 3 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з положеннями частин 2 та 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до п. 3.8 договору сторони прийшли до взаємної згоди надати орендодавцю право розірвати даний договір в односторонньому порядку з обов`язковим попереднім, у термін за 3 (три) календарних дня, до дати передбачуваного розірвання, повідомленням орендаря; при цьому орендодавець не несе обов`язку надати орендарю іншу техніку і не тягне для орендодавця негативних наслідків, у вигляді сплати штрафів, пені, збитків, втраченої орендарем вигоди та інше. В цьому випадку орендодавець повертає орендарю залишок сплаченої орендної плати, протягом 10 (десяти) календарних днів.

В матеріалах справи наявне повідомлення позивача № 24 від 02.11.2022, адресоване відповідачу, в якому позивач у зв`язку із виробничою необхідністю, керуючись п. 3.8 договору, повідомляє відповідача про розірвання Договору згідно з пунктом 3.8 Договору через три календарні дні з дня отримання даного повідомлення. Відтак, відповідач зобов`язаний повернути орендовану техніку в строк одного календарного дня з моменту дострокового розірвання Договору з оформленням відомості та акта приймання-передачі техніки з оренди, а також провести повний розрахунок по сплаті заборгованості з орендної плати.

Відповідне повідомлення відповідачем було отримано 10.11.2022, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 35 Т1).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що договір є розірваним з 14.11.2022.

Пунктом 3.7 договору встановлено, що повернення техніки орендодавцю проводиться у строк одного календарного дня з моменту закінчення терміну дії (дострокового розірвання) цього договору, згідно відомості приймання техніки з оренди, що є додатком № 4 до договору, а також підписаного сторонами договору, акту приймання-передачі техніки з оренди, що є додатком № 5 до договору. Передача-приймання техніки з оренди здійснюється на території орендодавця.

За змістом пункту 5.3.1 договору орендар зобов`язаний з моменту припинення дії (дострокового розірвання) цього договору, повернути орендодавцю техніку.

Відповідно до п. 3.10 договору орендована техніка повинна бути повернута орендодавцю в повній комплектності і в тому ж технічному стані, в якому вона була отримана орендарем, з урахуванням нормального зносу, що виник протягом строку його орендної експлуатації.

Оскільки договір є розірваним з 14.11.2022 відповідач мав повернути орендовану техніку до 15.11.2022 включно.

Доказів повернення цієї техніки відповідачем позивачу матеріали справи не містять.

Разом з цим, згідно з п. 1.3 договору сторонами було погоджено наступне місце (територія) експлуатації (перебування) орендованої техніки в орендаря: Луганська обл., місто Рубіжне, вул. Менделєєва, 67.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач, зокрема, стверджував, що неможливість повернення техніки зумовлена обставинами непереборної сили, якими є окупація території України.

Так, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та наразі триває.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1364 від 06.12.2022 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" визначено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 затверджено "Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" (далі - Перелік).

Розділом 2.5 глави І Переліку визначено, що м. Рубіжне (у складі Рубіжанської міської територіальної громади) було територією активних бойових дій починаючи з 24.02.2022 по 13.05.2022. У розділі 6 глави II Переліку визначено, що м. Рубіжне (у складі Рубіжанської міської територіальної громади) починаючи з 13.05.2022 по цей час є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України.

Отже, окупація м. Рубіжне є загальновідомою обставиною та в силу ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не потребує доказуванню.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що через повномасштабне вторгнення РФ на територію України та ведення бойових дій з 24.02.2022, а з 13.05.2022 окупацією міста Рубіжне, де знаходилося орендоване майно, повернення його позивачу є неможливим, а отже наразі воно фактично є втраченим для позивача.

З цього приводу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6.9 договору ризик випадкової загибелі (втрати) техніки, в період дії даного договору (з моменту прийняття техніки в оренду, до його повернення орендодавцю) - лежить на орендарі. У разі втрати (загибелі) техніки у період дії даного договору, орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю погоджену відновну оціночну вартість техніки, або надати інше рівноцінне втраченому майно, якщо на це буде згода орендодавця. Термін відшкодування вартості втраченої техніки - п`ять днів, з моменту її втрати чи відповідного звернення орендодавця. У разі порушення строку відшкодування - орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі 0,5% від погодженої відновної оціночної вартості техніки, за кожен день прострочення виконання.

Тобто, в пункті 6.9 договору сторони передбачили відповідальність не тільки за фізичне знищення орендованої техніки, а й за її втрату.

Колегія суддів зазначає, що під втратою речі (майна) слід розуміти вибуття з володіння кредитора речі (майна), яка є його власністю або знаходиться у нього на основі іншого титульного володіння. При цьому не має значення сам спосіб втрати (загублення, залишення без нагляду, не витребування тощо), а також вид майна, яке втрачене (річ, гроші, інші матеріальні цінності). Важливо, щоб внаслідок такої втрати майнова сфера кредитора зазнала зменшення.

В даному випадку, відсутність у відповідача можливості повернути техніку з оренди, здійснювати контроль над орендованим майном (фактичне позбавлення можливості контролювати стан техніки, володіти, користуватися та розпоряджатися нею) - підпадає під поняття її втрати, що як наслідок позбавляє позивача, як орендодавця спірного майна, можливості розпоряджатися цим майном, що обумовлює, в свою чергу, обов?язок відповідача компенсувати вартість неповернутого орендованого майна, на умовах, передбачених договором №AТ-085 від 26.04.2016.

Щодо обставин впливу на відповідача форс-мажору у спірних правовідносинах колегія суддів зауважує таке.

Апеляційний суд зазначає, що згідно статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об`єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

Частиною 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Виходячи з аналізу статті 218 Господарського кодексу України звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов`язань.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 та від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і під час їх виникнення сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Також доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17.

Також Верховний Суд у своїй практиці неодноразово підкреслював, що сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування таких обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не зобов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат Торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та в сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18). Адже визнання сертифіката Торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

З огляду на вищенаведене, офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, на який посилався відповідач, лише засвідчує настання форс-мажорних обставин на всій території України, однак не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через настання зазначених обставин. Такий лист складено без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією РФ проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання. Зазначений лист не є офіційним сертифікатом, виданим безпосередньо на ім`я відповідача, який засвідчує форс-мажорні обставини, стосовно виконання умов конкретного договору №АТ-085 від 26.04.2016.

Щодо сертифікату №1400-23-4796 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) виданого відповідачу Донецькою торгово-промисловою палатою від 20.12.2023 №304/12.1-17-03, колегія суддів відзначає, що оголошення форс-мажору має здійснюватися в порядку, передбаченому умовами договору, а саме відповідно до пункту 7.4 договору від 26.04.2016, яким визначено, що сторона, яка має намір посилатися на форс-мажорні обставини, зобов`язана негайно, з урахуванням можливостей технічних засобів зв`язку та характеру існуючих перешкод повідомити іншу сторону про наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання умов даного договору, але у будь-якому випадку, не пізніше трьох днів з моменту виникнення таких обставин.

Разом з цим, докази повідомлення Приватним акціонерним товариством "Рубіжанський картонно-тарний комбінат" позивача про настання форс-мажорних обставин у строк визначений умовами договору матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

До того ж, колегія суддів зазначає, що відповідач, як добросовісний орендар техніки, міг з початком повномасштабного вторгнення (24.02.2022) вивезти її з території міста Рубіжного Луганської області, де вона перебувала, однак не зробив цього.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність обставин, які відповідно до умов договору, а також статті 617 ЦК України та статті 218 ГК України звільняють його від відповідальності за порушення умов договору № АТ-085 від 26.04.2016.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.11.2022 позивач направив відповідачу претензію № 553/юр від 24.11.2022, в якій позивач вимагав у відповідача негайно повернути орендовані автонавантажувачі, або компенсувати відновну вартість автонавантажувачів у сумі 870 000 грн, або надати рівноцінне майно, якщо на це буде згода орендодавця, та ліквідувати поточну заборгованість з оплати орендної плати по договору оренди навантажувальної техніки № АТ-085 від 26.04.2016.

Дана претензія отримана відповідачем 03.12.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, оскільки пунктом 6.9 договору встановлено термін відшкодування вартості втраченої техніки - п`ять днів із відповідного звернення орендодавця, місцевий суд дійшов правомірного висновку, що відповідач мав виконати зобов`язання з відшкодування вартості не повернутої техніки у строк до 09.12.2022 включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать та не заперечується обома сторонами, що відповідач свої зобов`язання з відшкодування відновної оціночної вартості втраченої техніки в розмірі 870 000 грн, яка узгоджена сторонами у договорі, у визначений строк не виконав.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів того, що відповідачем виконано зобов`язання по сплаті відшкодування вартості неповернутого майна в повному обсязі не подано.

Щодо правової природи заявленої до стягнення заборгованості колегія суддів зазначає таке.

Як вище встановлено судом, умовами договору, а саме п. 6.9 передбачено, з-поміж іншого, що у разі втрати (загибелі) техніки у період дії даного договору, орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю погоджену відновну вартість техніки, або надати інше рівноцінне втраченому майно, якщо на це буде згода орендодавця.

У пункті 1.2 договору з урахуванням додаткової угод № 6 від 23.03.2018 сторонами погоджено відновну оціночну вартість переданого в оренду майна, що загалом становить 870 000 грн.

Тобто, укладаючи договір №АТ060 від 26.04.2016, сторони погодили, що у випадку втрати орендованої техніки, відповідач зобов`язаний відшкодувати орендодавцю її погоджену відновну вартість, у розмірі визначеному договором.

Наведене свідчить, що заявлена позивачем сума заборгованості є нічим іншим, як врегульованою договором компенсацією за втрату орендованого майна, розмір якої погоджений умовами договору № АТ060 від 26.04.2016, відтак загальні норми ЦК України, які регулюють такий спосіб відшкодування шкоди, як збитки, в даному випадку, не підлягають застосуванню.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог про стягнення з відповідача 870 000,00 грн вартості неповернутої з оренди техніки.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав оцінку поданим сторонами доказам та вірно застосував норми матеріального права при ухвалені оскаржуваного рішення.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції ПрАТ «Рубіжанський картонно-тарний комбінат» не було подано належних та переконливих доказів на заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024, прийняте після повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв`язку з правильним застосуванням норм матеріального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги ПрАТ «Рубіжанський картонно-тарний комбінат» слід відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 - залишити без змін.

Судові витрати (судовий збір) розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст.129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Рубіжанський картонно-тарний комбінат» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/18130/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/18130/23 залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Справу №910/18130/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття на яку може бути подано касаційну скаргу в порядку, строки та у випадках передбачених ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 12.12.2024.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді М.Л. Яковлєв

С.А. Гончаров