Рішення

від 04.12.2024 по справі 369/11202/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/11202/23

Провадження № 2/369/1700/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І.О.,

за участю секретаря Херенкової К.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу №369/11202/23 за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Боярська державна ноторіальна контора, про визнання відмови від спадщини недійсною, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року представник позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Нерода Алла Ігорівна звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 , третя особа Боярська державна ноторіальна контора, про визнання відмови від спадщини недійсною.

Позовні вимоги мотивувала тим, що ОСОБА_2 (далі - позивач-1) з 21 грудня 1969 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . За час перебування ОСОБА_2 у шлюбі з ОСОБА_4 у них народилися діти: ОСОБА_1 (далі - позивач-2), ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Так, ОСОБА_2 (1/3 частка), ОСОБА_1 (1/3 частка) та ОСОБА_4 (1/3 частка), на праві приватної спільної сумісної власності належала в рівних частках квартира за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про право власності на житло від 09 серпня 1999 року, орган приватизації КСП агрокомбінат «Тарасівський». Приватизація квартири була здійснена на підстав ордеру № 016081 від 22 квітня 1982 року, який було видано ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Києво-Святошинської районної Ради народних депутатів Київської області від 11 березня 1982 року № 126/2. Зазначає, що оскільки, за життя частки співвласників у квартирі не були виділені, то вони є рівними.

В подальшому, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 - померла. Відповідно, після її смерті відкрилася спадщина на 1/3 частку спірної квартири. Заповіту за життя ОСОБА_4 не залишила. Тому, як зазначає представник позивачів, спадкування у даному випадку відбувається у порядку спадкування за законом, відповідно до черг спадкування.

Відповідно до вимог законодавства спадкоємці першої черги за законом, а саме: позивач-1, позивач-2 та відповідач з метою успадкування майна (1/3 частини квартири) після померлої ОСОБА_4 звернулися до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори (змінена назва - Боярська державна нотаріальна контора) із заявами про прийняття спадщини. На підставі цього нотаріальною конторою було заведено спадкову справу за № 56449936 (номер у нотаріуса 414/2014) від 22 серпня 2014 року, після смерті спадкодавця ОСОБА_4 .

Відповідно до закону, позивач-1, позивач-2 та відповідач успадкували 1/3 частини квартири за законом після померлої ОСОБА_4 в рівних частках по 1/9 частці кожен.

Однак, представник позивача посилається на те, що будучи під впливом обману зі сторони відповідача, позивач-1 та позивач-2 відмовилися від своєї частки у спадщині після померлої ОСОБА_4 у квартирі на користь відповідача у справі, яка пообіцяла виплатити позивачам грошові кошти за відмову на її користь від частки у майні, після спадкування за померлою ОСОБА_4 .

Крім того, відповідач запевнила позивачів, що з метою простішого оформлення спадщини їм слід відмовитися від частини спадщини на її користь. Відповідач стверджувала, що дане оформлення є лише формальністю, грошові кошти вона обов`язково виплатить їм готівкою, обґрунтовуючи це родинними зв`язками між вказаними особами. Тому, на думку позивачів, дана відмова від спадщини на користь відповідача фактично була обумовлена домовленістю між спадкоємцями.

Так, представник позивачів вказує, що будучи під впливом обману у нотаріальній конторі позивачі підписали заяву про відмову від спадщини на користь відповідача. Таким чином, на час подання позивачами заяв про відмову від прийняття спадщини вони були під впливом обману.

Крім того, зазначає, що документ, який підписували позивачі мав назву «Заява», тому позивачі вважали, що підписують заяву про прийняття спадщини та займаються виключно питаннями, які пов`язані з подальшим оформлення спадщини та видачею свідоцтва про право на спадщину за законом. Однак, після підписання документів з назвою «Заява» відповідач грошових коштів позивачам не передала та повідомила, що немає підстав для передачі їм коштів, адже було підписано тільки загальні документи для оформлення спадщини. Крім того, свідоцтво про право на спадщину позивачам не видавали протягом тривалого проміжку часу, а в нотаріальній конторі їм було повідомлено, що нотаріус не може видати свідоцтво про право на спадщину, адже відсутній ще один спадкоємець відповідач у справі. Також тоді позивачам стало відомо, що вони підписали відмову від їх частки у спадщині, після померлої ОСОБА_4 , що була документально оформлена у вигляді заяв. Таким чином, позивачі, були введені в оману відповідачем та підписали дані документи, які були відмовами від спадщини. І фактично залишилися без грошових коштів за їх частки та без майна, яке мали успадкувати відповідно до закону як спадкоємці першої черги.

Таким чином, позивачі звертаються до суду із позовною заявою, з метою захисту своїх порушених спадкових прав та інтересів та просять суд:

1. Визнати недійсною відмову від спадщини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

2. Визнати недійсною відмову від спадщини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 вересня 2023 року провадження у цивільній справі було відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання. Клопотання про витребування доказів - задоволено. Витребувано у Боярської державної нотаріальної контори належним чином засвідчену копію спадкової справи за № 56449936 (номер у нотаріуса 414/2014) від 22 серпня 2014 року, після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , та яка була заведена і розпочата Києво-Святошинською районною державною нотаріальною конторою.

25 вересня 2023 року від представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Нероди Алли Ігорівни надійшло клопотання про долучення мирової угоди сторін та затвердження її судом.

26 жовтня 2023 року на адресу суду від Боярської державної нотаріальної контори на виконання ухвали від 13 вересня 2023 року надійшла належним чином засвідчена копія спадкової справи за № 56449936 (номер у нотаріуса 414/2014) від 22 серпня 2014 року, після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 листопада 2023 року у затвердженні мирової угоди у цивільній справі №369/11202/23 за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Боярська державна ноторіальна контора, про визнання відмови від спадщини недійсною відмовлено.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 листопада 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

26 січня 2024 року від представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Нероди Алли Ігорівни надійшла заява про уточнення позовних вимог, які вона просила викласти в наступній редакції: 1. Визнати недійсною відмову від спадщини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що оформлена у вигляді письмової заяви зареєстрованої за реєстровим номером 1160 від 22 серпня 2014 року у спадковій справі №414/2014, що заведена Києво-Святошинською районною державною нотаріальною конторою; 2. Визнати недійсною відмову від спадщини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що оформлена у вигляді письмової заяви зареєстрованої реєстровим номером 1159 від 22 серпня 2014 року у спадковій справі №414/2014, за що заведена Києво-Святошинською районною державною нотаріальною конторою.

29 січня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 надійшла заява про визнання позовних вимог за позовною заявою та за заявою про уточнення позовних вимог у повному обсязі.

В судове засідання позивачі та їх представник не з`явилися, про дату час та місце слухання справи сповіщені належним чином. Представник позивачів подала до суду заяву, в якій просила розглядати справу без їх участі. Позов підтримали у повному обсязі та просили задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи сповіщена належним чином. Представник відповідача надала суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити без їх участі. Відповідач позов визнала та не заперечувала проти його задоволення.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до висновку сформованого в постановах Верховного суду від 15 червня 2020 року у справі № 588/1311/17, від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16 у разі визнання позову відповідачем повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для визнання позову. Суд вважає, що не досліджуючи інших обставин у цій справі, суд позбавлений можливості достеменно встановити обставини, які вказують на відсутність порушення закону або прав, інтересів інших осіб, а тому, враховуючи, вказане, суд зазначає, що повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

У відповідності до ч. 5ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з положеннями ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , виданого 21 грудня 1969 року Білківським Сільбюро ЗАГС Попільнянського р-ну Житомирської області, між громадянином України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4, та громадянкою України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8, зареєстровано шлюб, про що в книзі записів актів громадянського стану про одруження 21 грудня 1969 року зроблено відповідний запис за № 16. Після реєстрації одруження дружині присвоєно прізвище - « ОСОБА_3 ».

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 04 вересня 1970 року Тарасівською сільською Радою Києво-Святошинського р-ну Київської області, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що в книзі записів актів громадянського стану про народження 04 вересня 1970 року зроблено відповідний запис за № 54. Батьками особи вказані: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_4 .

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 25 жовтня 1972 року Тарасівською сільською Радою Києво-Святошинського р-ну Київської області, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що в книзі реєстрації актів про народження 25 жовтня 1972 року зроблено запис за № 55. Батьками особи вказані: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_4 .

Відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 , виданого 12 жовтня 1991 року Києво-Святошинським районним будинком урочистих подій Київської області, між ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладено шлюб, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис № 284. Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище - « ОСОБА_3 ».

Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 , виданого 09 березня 2022 року 95000122 Відділом № 2 Щолковського управління ЗАГС Головного управління ЗАГС московської області, шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_3 розірвано, про що 09 березня 2022 року складено актовий запис № 130229500012200152005.

Таким чином, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які у свою чергу є рідними братом та сестрою.

Відповідно до копії Свідоцтва про право власності на житло від 09 серпня 1999 року, орган приватизації КСП агрокомбінат «Тарасівський», квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , дійсно належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та членам його сім`ї ОСОБА_4 , ОСОБА_1 . Свідоцтво про право власності на житло записане у реєстрову книгу за № 14/25 17 серпня 1999 року.

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , виданого 19 серпня 2014 року Виконавчим комітетом Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 63 років, про що 19 серпня 2014 року складено відповідний актовий запис № 58.

Відповідно до копії Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 38193304 від 22 серпня 2014 року, Києво-Святошинською районною державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу за номером у спадковому реєстрі 56449936, номер у нотаріуса 414/2014, спадкодавець: ОСОБА_4 .

Таким чином, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є спадкоємцями за законом першої черги.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.

Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (ст. 175 ЦПК України).

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 просили суд визнати недійсними їх відмови від спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , як таку, що вчинена особою, введеною в оману іншою стороною правочину щодо обставин, що мають істотне значення, посилаючись на положення ст. 230 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи № 414/2014 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , 22 серпня 2014 року своїми заявами № 1159 та № 1160, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно, відмовилися від прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 . Крім того, ОСОБА_2 нотаріусом роз`яснено право на виділення права власності на 1/2 частку зі спільного майна подружжя, від якого він також відмовився. Подані державному нотаріусу Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори заяви підписані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 власноручно, справжність їх підписів не спростовано та підтверджено підписом державного нотаріуса. У вказаній заяві наслідки відмови від спадщини нотаріусом роз`яснено.

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Статтею 1273 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною та може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Виходячи зі змісту цієї статті, спадкоємець не має права ставити відмову від успадкування своєї частки у майні померлого власника в залежність від будь-яких умов чи застережень.

Зазначеною нормою закону передбачено, що спадкоємець не може в обмін на відмову від прийняття спадщини вимагати отримання для себе або інших осіб будь-яких матеріальних чи нематеріальних благ.

Згідно з ч. 5 ст. 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231, 233 ЦК України.

За змістом статей 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; установлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Недійсність правочину є тією рисою, що притаманна правочину у момент його вчинення, а не у зв`язку з обставинами, що виникли пізніше.

З позовом позивачі звернулися набагато пізніше після подання заяви про відмову від спадщини і фактичні підстави звернення позивачів до суду не є підставою для визнання відмови від спадщини недійсною.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна зі сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Тлумачення ст. 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абз. 2 ч. 1 ст. 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: - по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; - по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у правовідносинах, породжених правочином; - по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

У постанові Верховного Суду від 01 лютого 2021 року у справі № 285/1881/17 (провадження № 61-6876св19) зроблено правовий висновок, відповідно якого тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Представником позивачів не надано належних та допустимих доказів того, що в даному випадку мав місце саме обман, а також, що позивачами неправильно сприймалися фактичні обставини правочину, що вплинуло на їх волевиявлення.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Враховуючи те, що вчинення правочину під впливом обману зумовлене деформацією волі, на яку вплинула протиправна поведінка іншої особи, спрямована на формування наміру в іншої особи вчинити правочин, позивачі, відмовляючись від спадщини, вчинили односторонній правочин, тому в даному випадку відсутня інша сторона правочину, яка могла ввести позивачів в оману щодо обставин, які мають істотне значення, що позбавляє можливості застосування ст. 230 ЦК України та визнання правочину недійсним з цих підстав.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до абз. 1 ч. 1, абз. 1 ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункти 4, 5 ч. 5 ст. 12 ЦПК України).

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 12, ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статей 79, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд звертає увагу сторін спору також на приписи ст. 3 ЦК України, за змістом яких загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).

У справі, що розглядається, представник позивача в позовній заяві посилалася на те, що відмова позивачів від спадщини, була обумовлена домовленістю зі спадкоємцями, яка полягала у виплаті відповідачем на користь позивачів грошових коштів за їх відмову на її користь від частки у майні. Тобто, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 маючи усну домовленість з ОСОБА_3 розуміли, що для досягнення цілі вказаної домовленості, тобто отримання грошових коштів, вони мають відмовитись від спадщини на користь відповідача. В той же час, далі представник позивачів зазначає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , підписуючи документ під назвою «Заява», вважали, що підписують заяву про прийняття спадщини та займаються виключно питаннями, які пов`язані з подальшим оформленням спадщини.

Такі дії вказують на суперечливість поведінки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо однієї обставини, що може тлумачитися як порушення принципу добросовісності цивільних правовідносин позивачами, що у свою чергу є додатковою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку, що підстава, на яку посилаються позивачі, для визнання заяви про відмову від спадщини недійсною, а саме: введення їх в оману, не знайшла свого підтвердження, а тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Зважаючи на те, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, відповідно до ст. 141 ЦПК України, витрати, пов`язані із розглядом справи покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-5, 12, 13, 78-81, 89, 141, 206, 247, 259, 263-265, 268, 352, 355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Боярська державна ноторіальна контора, про визнання відмови від спадщини недійсною - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА